ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Недоречний ВИПАДОК і капосний РАЗ

Загрузка...

Якось мені випало переглядати закордонний фільм в українському перекладі. Переклад був загалом непоганий, тільки подеколи різало слух недоречне вживання слова випадок у різних фразеологічних конструкціях: «Після того, що сталось, я ні в якому випадку до вас не прийду» або «Як собі хочете, а я в усякому випадку на це своєї згоди не даю» .Звичайне чуття мови мало б порадити перекладачеві, що треба сказати: «ні в якому разі до вас не прийду», «Я в усякому разі на це своєї згоди не даю», – але виявляється, що на брак такого чуття слабують часом і наші журналісти. Ось фраза з одної газетної статті: «В усякому випадку з минулого року в країні скасовані закони, що стояли на заваді порнографії». Поминаючи те, що правильно було б написати «скасовано закони», ми відчуваємо, що й тут слово випадок стоїть не на своєму місці й треба було б висловитись: «У всякому разі, з минулого року...», тимчасом як у дальшій фразі з цієї статті слово випадок стоїть до речі: «Такого випадку ще не траплялось там». А що спантеличило перекладача й журналіста? Чи не російське слово случай, яке стояло б у кожній із цих фраз, якби їх перекласти по-російському? Це слово має аж три українські відповідники: випадок, нагода й раз, і коли та як ними користуватись – завдає клопоту, виходить, не тільки перекладачам.

Візьмімо три речення: «Дід пристав до загальної розмови й розповів кілька кумедних випадків із свого життя» (П. Вершигора); «В кожному разі я прохав би Вас прислати для коректи дальші аркуші того видання» (М. Коцюбинський); «Жінка ніде не розлучалася з ґвинтівкою, але нагоди стріляти їй не траплялося» (М. Шеремет). У цих фразах теж стояло б слово случай, якби їх перекласти російською мовою, але чи можна було б його українські відповідники ставити тут довільно? Якщо в третій фразі можна замість слова нагода поставити випадок, дещо при цьому втрачаючи щодо нюансу вислову, то в перших двох фразах ніякі інші слова замість випадок і раз не підійшли б, через те що між ними є певна значеннєва різниця. Слово випадок означає «конкретна подія в минулому, теперішньому чи майбутньому», тимчасом як вислів у кожному разі, в усякому разі каже не стільки про подію, скільки про можливість якихось подій; слово нагода вбирає в себе поняття обставин, що спричиняють певну подію.

Щоб виразніше побачити різницю між словами випадок і раз, дамо два такі приклади: «У цьому незвичайному випадку я вчинив би інакше» (бо тут мовиться про конкретну подію), але – «У такому разі я вчиню інакше» (бо конкретності події, як то було в попередньому реченні, вже не відчувається).

Зрідка трапляється, що слова випадок і раз виступають у реченні як синоніми: можна сказати «на випадок смерті» – «в разі смерті», «на випадок потреби» – «в разі потреби».

З цього випливає, що не слід безоглядно вдаватись до слова випадок, але воднораз треба й обачно послугуватися словом раз, яке також уживається в кількісному значенні («Раз мати породила, раз і помирати». – Прислів'я) та в значенні прислівника («Раз якось Остапові не спалося». – М. Коцюбинський) і сполучника («А раз буде своя збройна сила, то ми повинні мати й своїх – командирів». – П. Панч).

З чого лізти – зі шкіри чи зі шкури?

В одному художньому творі я прочитав: «Гоппе і його лакузи із шкіри вилузувалися, намагаючись збільшити вуглевидобуток». Таких випадків, коли «вилузуються», лізуть, пнуться, рвуться чомусь зі шкіри, а не зі шкури, трапляється чимало – їх можна побачити на сторінках наших книжок і на газетних шпальтах. У чому причина? Чи не думають автори, що шкіра – більш українське слово, ніж шкура?

В українській мові є слова шкіра й шкура, до того ж слово шкура значно частіше вживається в народному мовленні, а з нього в широкому значенні проходить і в літературу, наприклад: «У нас тепло, як сядеш на сонці, то шкура злазить з лиця, так пече» (М. Коцюбинський). Проте в сучасній українській літературній мові розрізняють ці два слова, надаючи кожному з них певного значення: шкіра – «зовнішнє покриття тіла», а шкура – «покриття з шерстю або вовною», а також у фразеологічних висловах на зразок: «Так обріс тілом, що аж із шкури преться» (О. Кониський). Отож, у науковій термінології – медичній, ботанічній тощо – буде шкіра, шкірка, шкірний («шкірні або нашкірні хвороби». – Російсько-український словник АН УРСР 1968 р.); якщо йдеться про тварин, слід писати й казати – шкура («З одного вола двох шкур не деруть». – Прислів'я; «Дужі кожум'яки... м'яли своїми міцними руками волові шкури». – О. Довженко).

Отже, «залити сала за шкуру», «бути в овечій шкурі», «лізти (вилазити, пнутися) зі шкури», «вбиратися в шкуру» тощо.

Жах і страхіття

Коли в одному художньому творі я прочитав фразу «Цілу ніч його переслідували всякі жахи», я відчув ніяковість, подібну до тої, що зазнає росіянин, коли хтось серйозно каже по-російському не люди, а человеки. Є слова, що їх здавна повелося вживати тільки в однині; до них належать переважно ті, які позначають людські емоції: любов, кохання, тугу, сум, смуток тощо. Не кажем-бо: «Він визначався любовами до багатьох людей» або «Нас охопили великі суми». Виняток становить хіба що іменник страх, бо в Марка Вовчка знаходимо: «Не нагадуй про страхи: поминулися вони».

Слово жах означає «надзвичайний страх»: «Тоді латинців жах напав: утратили і дух, і силу, побігли, хто куди попав» (І. Котляревський); «Обгорнений невимовним жахом, утикає хлопець голову під подушку» (М. Коцюбинський).

Слово страхіття означає в українській мові «чудовисько або потвора, що наганяє страх на людей» («І напевно ви почули б миттю про Ясюню, жваву та метку, як вона прогнала те страхіття, що дітей ляка на бережку». – Н. Забіла); часто це слово, надто в множині, виступає як синонім іменника жах («Поки поштаря виглядаєш, чого не передумаєш, яких страхіть не намалюєш собі». – І. Муратов). Тим-то й Українсько-російський словник АН УРСР наводить як відповідник до російського вислову «ужасы войны» – «страхіття війни», а не «жахи війни», як то необачно написав автор художнього твору.

На підтвердження сказаного вище можна навести ще фразу з журналу «Комуніст України»: «Син кріпака, Шевченко рано пізнав усі страхіття підневільного життя, життя напівраба». Не треба визначатись особливо тонким чуттям мови, щоб відчувати, яким фальшивим у цій фразі було б «жахи підневільного життя»...

Вибирати чи обирати?

Здається, між словами вибирати й обирати нема ніякої значеннєвої різниці, кажем-бо: «Завтра йдемо на вибори, де будемо обирати депутатів до Верховної Ради УРСР»; «Депутати обирають із-поміж себе президію, яка обере когось на секретаря (чи за секретаря) й на (чи за) голову президії». Аналогічне читаємо й в українській класичній і сучасній літературі: «А що, хлопці, так обираєте його на ватажка?» (О. Стороженко); «Багатого голову скинули, а обрали за голову чередника» (І. Нечуй-Левицький); «Колгоспники радо обрали тов. Борзила на голову правління» (Остап Вишня). Поряд із дієсловом обирати інколи вживають дієслова обібрати: «Нам сотника Лясковського, кажу, полковником годиться обібрати» (Б. Грінченко). Скрізь у цих прикладах бачимо дієслово обирати чи обібрати, а не вибирати. Чому? Перше ніж відповісти, наведемо ще кілька прикладів із дієсловом вибирати: «Вибирав злу дорогу» (П. Куліш); «Пугач вибрав дорогу через Криворівню» (В. Гжицький); «Не було чого й вибирати на базарі, бо самі вибірки тільки зосталися» (з живих уст).

Як бачимо, слово вибирати стоїть там, де мовиться про напрям, матеріал, якусь річ тощо; воно може бути й синонімом дієслів витягати, діставати («От баба вибирав пиріжки та на стіл кладе, щоб прохололи». – О. Іваненко), відокремлювати («Кукіль з пшениці вибирати». – М. Номис), виймати («Бодай дідько очі вибрав!» – М. Номис). Там, де йдеться про вибори депутатів, почесних членів чи на якусь громадську посаду, як це бачимо в перших прикладах, слід послуговуватись дієсловом обирати (обібрати). Цим словом користуємося ще, коли мовиться про наречену, дружину, («Та ви, певно, когось уже обрали собі, – так ви й кажіть». – Марко Вовчок), покликання, фах («Сам, добровільно, без чужого примусу, обібрав собі спеціальність». – А. Кримський) або влюблене місце («Сестри обрали затишне місце, вкрите густою травою і квітами». – Л. Смілянський). Із цього погляду в фразах, узятих із сучасної літератури: «З найкращих дівчат на селі він вибрав собі Устю»; «Я вибрав літературу», – краще було написати: «обрав собі Устю», «обрав літературу».

Наглість без зухвалості

«Таку наглу відповідь я не стерпіла», – читаємо в одному сучасному прозовому творі й дуже часто натрапляємо на випадки, коли на письмі й з уст прикметнику наглий і прислівнику нагло надають не того значення, що вони мають у нашій мові. Звернімось до української класики: «Максим виправивсь, тріпнувсь; розкрив широко очі; провів ними хижо по всіх... То був останній погляд – погляд наглої смерті» (Панас Мирний); не цураються його й сучасні українські письменники: «Спогадами захопились обоє... Та перепинив розмову наглий і сильний стук» (О. Ільченко). В обох цих прикладах слово наглий виступає як синонім слів несподіваний, раптовий, а не зухвалий, як помилково вжив його автор у фразі, наведеній на початку, замість того, щоб написати: «такої зухвалої відповіді...» Український вислів нагла смерть відповідає російському скоропостижная смерть.

Інколи прикметник наглий буває синонімічний словам невідкладний («Я не вечеряю. А ще до того роботу наглу маю». – Леся Українка), крайній, конче потрібний («Поясненням таким розчарував я вас, ласкавий мій читачу, тож пояснити все потребу наглу бачу». – М. Рильський).

Відповідниками до російських слів дерзкий, наглый будуть українські зухвалий ( «Федоренка охопив якийсь дивно веселий настрій зухвалого мисливця, що сам один вийшов полювати на великого звіра». – Я. Качура) – нахабний («Нахабний і впевнений тон молодого Варчука ледве не виводить із себе Мірошниченка». – М. Стельмах).

Що саме робить каменяр?

Декому здається, що каменяр, подібно до робітника, який зветься по-російському каменщик, будує кам'яниці, цебто кам'яні будинки. Мабуть, саме тому в одній газетній статті читаємо: «Будинки споруджують колективи будівельників – і землекопи, і каменярі, і слюсарі, і арматурники». Правду сказано: на місці спорудження будинку землекопи копатимуть котлован, матимуть чимало роботи арматурники, не байдикуватимуть і слюсарі; от тільки каменярам не буде там чого робити, бо вони або лупають чи довбають скелі, прокладаючи в горах дорогу, як то в відомому вірші І. Франка «Каменярі» ( «На шляху поступу ми лиш каменярі»), або добувають у каменярнях чи каменоломнях будівельний матеріал із каменю («Будівельний матеріал здобувається по надземних каменярнях». – Словник за редакцією А. Кримського).

А ті робітники, що складають із будівельного каміння, яке приготували каменярі, або з цегли стіни будинку, звуться мулярі («Під вітром муляр мур виводить». В. Сосюра). Їх і треба було вписати до колективу будівельників, що споруджують будинок.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти