ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Де зберігати – на складі, в кладовій чи в коморі?

Загрузка...

В одному нарисі написано: «Ніщо так не вразило нас на цьому сатанинському складі: ні копи одягу, ні гори протезів та милиць...» Подибуємо слово склад у значенні «приміщення, де зберігаються якісь матеріали» також у сучасній художній літературі: «Вантажники почали виносити з складу ящики з маслом і лантухи з цукром та борошном» (Л. Смілянський). Проте наші класики воліли послугуватися в такому значенні іншим словом: «Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку» (П. Куліш).

Слово склад має в сучасній українській літературній мові чимало значень: «сукупність речей і речовин» («Людська кров – не однакова, її склад буває різний». – Ю. Смолич), «сукупність людей, що становить ціле» («До Кахівки загін підходив уже в своєму повному складі». – О. Гончар), «будова людського тіла» («Зовнішність у нього – імпозантна, людина середнього віку, міцного складу, кулаком вола вб'є». – Ю. Яновський); трапляється воно й у таких висловах, як «склад життя», «склад думок», «склад мови (пісні, вірша)», а також у граматичному значенні («Читала по складах і спочатку багато дечого не розуміла». – О. Донченко).

Зважаючи на цю значеннєву переобтяженість слова склад, чи не краще замість нього в значенні «приміщення, де щось зберігається» користуватися словом комора, наприклад: «книжкова комора», «комора запасних частин» тощо?

Ну а коли читаємо в газетній хронікальній замітці: «Великі запаси містять також Новосілківська, Старовірівська й Лобачівська кладові», то тут уже ні в кого, крім автора замітки, мабуть, не виникне сумніву, що треба було написати не кладові, бо такого слова нема в нашій мові, а – комори.

Наносити й завдавати

«Тут діагноз може бути один: байдужість. Та сама, якої, на жаль, не позбулись деякі керівники і яка наносить непоправної шкоди людським почуттям, емоціям» – пише одна газета, збиваючи з пантелику читача, котрий знає, що «нанести шкоду» можна тільки, скажімо, нанісши грязюки чи снігу до хати, а коли, приміром, курка нанесе яйця, то тут, окрім користі, ніякої шкоди нема. Але за газетою виходить, що можна наносити ще й інші прикрощі, наприклад, сором, бо через кілька номерів читаємо: «Скромність чесної трудівниці взяла гору над нанесеною образою».

Шкода, що ніхто не наніс до редакції цієї газети творів наших класиків і відомих сучасних українських письменників, бо тоді там прочитали б: «Соломи в сіни наносила» (Т. Шевченко); «Максим нанесе їй на другу ніч того й другого, дарує, жалує» (Панас Мирний); «Нанесло снігу гори» (Натан Рибак).

Мабуть, тоді дізнались би в редакції, що такі поняття, як шкоду, образу, смуток, жаль тощо, не наносять, а – завдають: «Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити» (Л. Глібов); «Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (І. Нечуй-Левицький).

Якщо в редакції не подобалося чомусь дієслово завдати, можуть скористуватися в такім же значенні словом учинити («Так-то вже напустилась, наче вона яку велику шкоду вчинила – свою рідну дитину пожалувала». – Марко Вовчок). Тоді напевне зрозуміють, що й у наведених на початку помилкових фразах треба було написати: «завдає непоправної шкоди», «над учиненою їй образою».

Коли рибалки їздять на рибалку

«Коли ж ми поїдемо нарешті на рибалку?» – запитує нормальний персонаж у сучасному оповіданні другого; пише й фейлетоніст не жартома, а цілком серйозно: «Потім дзвонить до іншого міністра, Левка Івановича, питає про полювання, рибалку, врешті каже про справу». Виходить, що рибалки хочуть їхати на рибалку, а міністр любить не тільки полювання, а й... рибалку. Дивні наміри, дивні й смаки! Адже слово рибалка означає «людина, що рибалить (або ловить рибу»: «Рибалка Панас Круть» (І. Нечуй-Левицький); «І риби попідводний рух рибалці забиває дух» (М. Рильський). Є порода чайки, що зветься рибалка:«Пливуть собі та співають; рибалка літає» (Т. Шевченко). Робота рибалки зветься рибальство («Влітку він із батьком жив два , тижні в наметі біля річки. Займалися полюванням та рибальством». – О. Копиленко) або рибацтво («А ми були охочі до рибацтва». – І. Франко). Місце, де ловлять рибу, зветься рибальня («Що в лямі на рибальнях загарують, то все проп'ють та прогайнують». – О. Стороженко).

З цього можна зробити висновок, що рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли автори, які про них пишуть, негаразд знають українську літературну мову.

Банкет чи бенкет?

«Друга дія відбувається в господі Мецената, де уряджено розгульний банкет», – читаємо в одній теперешній книжці, що її автор, з усього видно, дбає про мову свого викладу. Але чому він, як і чимало інших авторів, написав банкет, а не бенкет?

Слово банкет – французьке, траплялось воно в нашій літературі й раніше, але слово бенкет чи бенькет, теж запозичене, має за собою певну традицію: «Що день бенькети, мов весілля» (І. Котляревський); «Бенкет у Лисянці» (Т. Шевченко); «Хазяїн дому готував весільний бенкет» (Ю. Смолич); «На хліб, на сіль, на бенкет зазивали» (народна пісня).

Від цього іменника виникло дієслово бенкетувати (а не – банкетувати!): «Еней жив у Дідони... пустився все бенкетувати» (І. Котляревський); «Де панують, бенкетують?» (Т. Шевченко).

То яка потреба нехтувати словом бенкет, що здавна ввійшло в нашу літературу й живе народне мовлення? На мою думку, – ніякої.

Без золота, без каменю, без хитрої мови

Ми вже бачили, що багато мовних зворотів, яких ми вживаємо, мають своїх близнят у живій мові народу. Наводимо кілька прикладів.

1. Вислів багато важити заміняють на відігравати велику роль: «У нашому ділі багато важить бригадир». – «У нашому ділі велику роль відіграє бригадир».

2. Вислів жити своєю головою заміняють на бути самостійною людиною: «Вона ніколи не житиме своєю головою». – «Вона ніколи не буде самостійною людиною».

3. Вислів брати (взяти) під своє крило заміняють на брати (взяти) під своє покровительство: «Когось же треба взяти під своє крило». – «Когось же треба взяти під своє покровительство».

4. Вислів як на мене заміняють на згідно з моїми поняттями, вислів як на інших – на згідно з поняттями багатьох: «Як на інших, то хто б став про це говорити» . «Згідно з поняттями багатьох, то хто став би про це говорити».

5. Вислів держати себе заміняють на поводитися: «Держи себе як – годиться». – «Поводься, як вимагають правила пристойності».

6. Вислів чого це заміняють на з якої речі: « Чого це я маю пасти задніх?» – «З якої речі я повинен відставати?»

7. Слово по-дурному заміняють на безрезультатно (без жодних результатів), даремно (російське понапрасну): «Ходить він, ходить, і все по-дурному» – «Ходить він, ходить і все без жодних результатів».

8. Вислів краще, ніж хто заміняють на краще, ніж хто-небудь інший, краще, ніж де – на краще, ніж деінде (де-небудь в іншому місці): «У клубі веселіше, ніж де». – «У клубі веселіше, ніж деінде».

9. Вислів так і знай, що заміняють на можна бути впевненим, що: «Так і знай, що буде дощ». – «Можна бути впевненим, що буде дощ».

10. Вислів гострий на язик – кровне близня слову дотепний: «Дивись, який гострий на язик!» – «Дивись, який дотепний».

11. Слово знай – близня слів безупинно, безперестану: «Дівчата, знай, співають». – «Дівчата, безупинно співають» .

12. Вислів хай там як заміняють на як би не: «Хай там як вороги скачуть, нічого не зроблять». – «Як би вороги не скакали, а нічого не зроблять».

13. Вислів із цього не буде діла заміняють на це абсолютно безперспективно: «З тупого шила не буде діла» – «Тупе шило – абсолютно безперспективний інструмент».

А тепер пригляньмось до наших близнят у невеликому тексті.

1. Багато важило й те, що вона жила своєю головою, нікого не брала під своє крило й з усіма була проста. Як на інших, то й їй не слід було б держати себе так. По-дурному це все. Гостре на язик вуличне інформбюро, знай, переконувало всіх: «Хай там як вона старається – з того всього не буде діла».

2. Велику роль відігравало й те, що вона була самостійною людиною, нікого не брала під своє покровительство й з усіма трималася просто. Згідно з поняттями багатьох, то їй не слід було б поводитися так. Це все не дасть жодних результатів. І дотепне вуличне інформбюро безупинно переконувало всіх: «Як би вона не старалась, її старання – абсолютно безперспективна справа».

Прочитавши обидва уривки, ми ще доходимо висновку, що ніколи не зле, вивчаючи літературну мову, прислухатись і до гомону вічно свіжого джерела, яким є жива народна мова.

Не туди птиця сіла

Здається, між словами птиця, птах, птаха чи пташка нема особливої різниці – всі вони позначають пернатих істот, яких ми бачимо в природі й побуті, проте, коли я прочитав заголовок вірша «Птиця твоїх бажань», де мовилося про журавля в небі й було запевнення, що «птиця буде твоя, птиця твоїх жадань», мені вчулася якась невідповідність між образом і об'єктом. Інша річ, коли б я прочитав цей заголовок і прикінцеві слова в якомусь гумористичному творі, де автор виводить ненажеру, що тільки й мріє про жирні гуси, індики, качки, кури, там такої невідповідності не відчувалось би, бо під словом птиця ми звичайно уявляємо свійське птаство («В титаревій хаті патрали птицю та поросята». – І. Нечуй-Левицький) або глузливий чи іронічний вислів («Що ти за птиця?! Ти – ягня!» – Л. Глібов); недарма й народна приказка каже: «Синиця – не птиця».

Загальна назва, що охоплює всі різновиди пернатих, є – птах, птаха: «І співав би, і жив би, як той птах крилатий» (В. Грінченко); «Кінь, як птаха, пролетить» (С. Руданський). Від цих слів утворились похідні: птаство, а не птицтво («Птаство весело щебетало». – А. Кримський), птахівництво, а не птицівництво («Багато уваги приділяють колгоспи такій галузі тваринництва, як птахівництво». – Газета «Колгоспне село») тощо. Зрідка траплялось і трапляється в художній літературі слово птиця як синонім птаха: «Подивись на Божу птицю, як вона літає» (С. Руданський), але це не має бути перешкодою до значеннєвого розмежування згаданих вище слів, унаслідок чого кажемо: хижий птах, нічний птах, стріляний птах, – роблячи виняток тільки для «жар-птиці», що залетіла в українські казки з фольклору інших країн «І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця». – Л. Глібов).

Про дрібне птаство кажемо пташка чи зменшено або ласкаво пташечка, пташинка, пташиночка («Саме лиш сонце, та в блакиті ота пташиночка». – П. Тичина). Народна творчість часто вдавалась до цих слів, як, наприклад, у відомій пісні: «Будуть пташечки прилітати, калиноньку їсти, будуть мені приносити з України вісті».

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти