Де зберігати – на складі, в кладовій чи в коморі?

В одному нарисі написано: «Ніщо так не вразило нас на цьому сатанинському складі: ні копи одягу, ні гори протезів та милиць...» Подибуємо слово склад у значенні «приміщення, де зберігаються якісь матеріали» також у сучасній художній літературі: «Вантажники почали виносити з складу ящики з маслом і лантухи з цукром та борошном» (Л. Смілянський). Проте наші класики воліли послугуватися в такому значенні іншим словом: «Сомко має в Переяславі свої крамні комори в ринку» (П. Куліш).

Слово склад має в сучасній українській літературній мові чимало значень: «сукупність речей і речовин» («Людська кров – не однакова, її склад буває різний». – Ю. Смолич), «сукупність людей, що становить ціле» («До Кахівки загін підходив уже в своєму повному складі». – О. Гончар), «будова людського тіла» («Зовнішність у нього – імпозантна, людина середнього віку, міцного складу, кулаком вола вб'є». – Ю. Яновський); трапляється воно й у таких висловах, як «склад життя», «склад думок», «склад мови (пісні, вірша)», а також у граматичному значенні («Читала по складах і спочатку багато дечого не розуміла». – О. Донченко).

Зважаючи на цю значеннєву переобтяженість слова склад, чи не краще замість нього в значенні «приміщення, де щось зберігається» користуватися словом комора, наприклад: «книжкова комора», «комора запасних частин» тощо?

Ну а коли читаємо в газетній хронікальній замітці: «Великі запаси містять також Новосілківська, Старовірівська й Лобачівська кладові», то тут уже ні в кого, крім автора замітки, мабуть, не виникне сумніву, що треба було написати не кладові, бо такого слова нема в нашій мові, а – комори.

Наносити й завдавати

«Тут діагноз може бути один: байдужість. Та сама, якої, на жаль, не позбулись деякі керівники і яка наносить непоправної шкоди людським почуттям, емоціям» – пише одна газета, збиваючи з пантелику читача, котрий знає, що «нанести шкоду» можна тільки, скажімо, нанісши грязюки чи снігу до хати, а коли, приміром, курка нанесе яйця, то тут, окрім користі, ніякої шкоди нема. Але за газетою виходить, що можна наносити ще й інші прикрощі, наприклад, сором, бо через кілька номерів читаємо: «Скромність чесної трудівниці взяла гору над нанесеною образою».

Шкода, що ніхто не наніс до редакції цієї газети творів наших класиків і відомих сучасних українських письменників, бо тоді там прочитали б: «Соломи в сіни наносила» (Т. Шевченко); «Максим нанесе їй на другу ніч того й другого, дарує, жалує» (Панас Мирний); «Нанесло снігу гори» (Натан Рибак).

Мабуть, тоді дізнались би в редакції, що такі поняття, як шкоду, образу, смуток, жаль тощо, не наносять, а – завдають: «Щоб більше жаху їй завдать, і щоб усяк боявся так робити, – у річці вражу щуку утопити» (Л. Глібов); «Не завдавай ти мені сорому при чужих людях» (І. Нечуй-Левицький).

Якщо в редакції не подобалося чомусь дієслово завдати, можуть скористуватися в такім же значенні словом учинити («Так-то вже напустилась, наче вона яку велику шкоду вчинила – свою рідну дитину пожалувала». – Марко Вовчок). Тоді напевне зрозуміють, що й у наведених на початку помилкових фразах треба було написати: «завдає непоправної шкоди», «над учиненою їй образою».

Коли рибалки їздять на рибалку

«Коли ж ми поїдемо нарешті на рибалку?» – запитує нормальний персонаж у сучасному оповіданні другого; пише й фейлетоніст не жартома, а цілком серйозно: «Потім дзвонить до іншого міністра, Левка Івановича, питає про полювання, рибалку, врешті каже про справу». Виходить, що рибалки хочуть їхати на рибалку, а міністр любить не тільки полювання, а й... рибалку. Дивні наміри, дивні й смаки! Адже слово рибалка означає «людина, що рибалить (або ловить рибу»: «Рибалка Панас Круть» (І. Нечуй-Левицький); «І риби попідводний рух рибалці забиває дух» (М. Рильський). Є порода чайки, що зветься рибалка:«Пливуть собі та співають; рибалка літає» (Т. Шевченко). Робота рибалки зветься рибальство («Влітку він із батьком жив два , тижні в наметі біля річки. Займалися полюванням та рибальством». – О. Копиленко) або рибацтво («А ми були охочі до рибацтва». – І. Франко). Місце, де ловлять рибу, зветься рибальня («Що в лямі на рибальнях загарують, то все проп'ють та прогайнують». – О. Стороженко).

З цього можна зробити висновок, що рибалки тільки тоді їздять на рибалку, коли автори, які про них пишуть, негаразд знають українську літературну мову.

Банкет чи бенкет?

«Друга дія відбувається в господі Мецената, де уряджено розгульний банкет», – читаємо в одній теперешній книжці, що її автор, з усього видно, дбає про мову свого викладу. Але чому він, як і чимало інших авторів, написав банкет, а не бенкет?

Слово банкет – французьке, траплялось воно в нашій літературі й раніше, але слово бенкет чи бенькет, теж запозичене, має за собою певну традицію: «Що день бенькети, мов весілля» (І. Котляревський); «Бенкет у Лисянці» (Т. Шевченко); «Хазяїн дому готував весільний бенкет» (Ю. Смолич); «На хліб, на сіль, на бенкет зазивали» (народна пісня).

Від цього іменника виникло дієслово бенкетувати (а не – банкетувати!): «Еней жив у Дідони... пустився все бенкетувати» (І. Котляревський); «Де панують, бенкетують?» (Т. Шевченко).

То яка потреба нехтувати словом бенкет, що здавна ввійшло в нашу літературу й живе народне мовлення? На мою думку, – ніякої.

Без золота, без каменю, без хитрої мови

Ми вже бачили, що багато мовних зворотів, яких ми вживаємо, мають своїх близнят у живій мові народу. Наводимо кілька прикладів.

1. Вислів багато важити заміняють на відігравати велику роль: «У нашому ділі багато важить бригадир». – «У нашому ділі велику роль відіграє бригадир».

2. Вислів жити своєю головою заміняють на бути самостійною людиною: «Вона ніколи не житиме своєю головою». – «Вона ніколи не буде самостійною людиною».

3. Вислів брати (взяти) під своє крило заміняють на брати (взяти) під своє покровительство: «Когось же треба взяти під своє крило». – «Когось же треба взяти під своє покровительство».

4. Вислів як на мене заміняють на згідно з моїми поняттями, вислів як на інших – на згідно з поняттями багатьох: «Як на інших, то хто б став про це говорити» . «Згідно з поняттями багатьох, то хто став би про це говорити».

5. Вислів держати себе заміняють на поводитися: «Держи себе як – годиться». – «Поводься, як вимагають правила пристойності».

6. Вислів чого це заміняють на з якої речі: « Чого це я маю пасти задніх?» – «З якої речі я повинен відставати?»

7. Слово по-дурному заміняють на безрезультатно (без жодних результатів), даремно (російське понапрасну): «Ходить він, ходить, і все по-дурному» – «Ходить він, ходить і все без жодних результатів».

8. Вислів краще, ніж хто заміняють на краще, ніж хто-небудь інший, краще, ніж де – на краще, ніж деінде (де-небудь в іншому місці): «У клубі веселіше, ніж де». – «У клубі веселіше, ніж деінде».

9. Вислів так і знай, що заміняють на можна бути впевненим, що: «Так і знай, що буде дощ». – «Можна бути впевненим, що буде дощ».

10. Вислів гострий на язик – кровне близня слову дотепний: «Дивись, який гострий на язик!» – «Дивись, який дотепний».

11. Слово знай – близня слів безупинно, безперестану: «Дівчата, знай, співають». – «Дівчата, безупинно співають» .

12. Вислів хай там як заміняють на як би не: «Хай там як вороги скачуть, нічого не зроблять». – «Як би вороги не скакали, а нічого не зроблять».

13. Вислів із цього не буде діла заміняють на це абсолютно безперспективно: «З тупого шила не буде діла» – «Тупе шило – абсолютно безперспективний інструмент».

А тепер пригляньмось до наших близнят у невеликому тексті.

1. Багато важило й те, що вона жила своєю головою, нікого не брала під своє крило й з усіма була проста. Як на інших, то й їй не слід було б держати себе так. По-дурному це все. Гостре на язик вуличне інформбюро, знай, переконувало всіх: «Хай там як вона старається – з того всього не буде діла».

2. Велику роль відігравало й те, що вона була самостійною людиною, нікого не брала під своє покровительство й з усіма трималася просто. Згідно з поняттями багатьох, то їй не слід було б поводитися так. Це все не дасть жодних результатів. І дотепне вуличне інформбюро безупинно переконувало всіх: «Як би вона не старалась, її старання – абсолютно безперспективна справа».

Прочитавши обидва уривки, ми ще доходимо висновку, що ніколи не зле, вивчаючи літературну мову, прислухатись і до гомону вічно свіжого джерела, яким є жива народна мова.

Не туди птиця сіла

Здається, між словами птиця, птах, птаха чи пташка нема особливої різниці – всі вони позначають пернатих істот, яких ми бачимо в природі й побуті, проте, коли я прочитав заголовок вірша «Птиця твоїх бажань», де мовилося про журавля в небі й було запевнення, що «птиця буде твоя, птиця твоїх жадань», мені вчулася якась невідповідність між образом і об'єктом. Інша річ, коли б я прочитав цей заголовок і прикінцеві слова в якомусь гумористичному творі, де автор виводить ненажеру, що тільки й мріє про жирні гуси, індики, качки, кури, там такої невідповідності не відчувалось би, бо під словом птиця ми звичайно уявляємо свійське птаство («В титаревій хаті патрали птицю та поросята». – І. Нечуй-Левицький) або глузливий чи іронічний вислів («Що ти за птиця?! Ти – ягня!» – Л. Глібов); недарма й народна приказка каже: «Синиця – не птиця».

Загальна назва, що охоплює всі різновиди пернатих, є – птах, птаха: «І співав би, і жив би, як той птах крилатий» (В. Грінченко); «Кінь, як птаха, пролетить» (С. Руданський). Від цих слів утворились похідні: птаство, а не птицтво («Птаство весело щебетало». – А. Кримський), птахівництво, а не птицівництво («Багато уваги приділяють колгоспи такій галузі тваринництва, як птахівництво». – Газета «Колгоспне село») тощо. Зрідка траплялось і трапляється в художній літературі слово птиця як синонім птаха: «Подивись на Божу птицю, як вона літає» (С. Руданський), але це не має бути перешкодою до значеннєвого розмежування згаданих вище слів, унаслідок чого кажемо: хижий птах, нічний птах, стріляний птах, – роблячи виняток тільки для «жар-птиці», що залетіла в українські казки з фольклору інших країн «І ти виспівуєш, неначе та жар-птиця». – Л. Глібов).

Про дрібне птаство кажемо пташка чи зменшено або ласкаво пташечка, пташинка, пташиночка («Саме лиш сонце, та в блакиті ота пташиночка». – П. Тичина). Народна творчість часто вдавалась до цих слів, як, наприклад, у відомій пісні: «Будуть пташечки прилітати, калиноньку їсти, будуть мені приносити з України вісті».