Місце культурології в системі гуманітарних та природничих наук.

1.1.„Культурологія” як наука. Термін "культурологія" запропонував у 1909 р. німецький філософ і фізик В. Освальд. Вчений не лише показав різницю між культурологією і соціологією, а й використав термін "культурологія" для опису специфічних явищ,якими є культура як феномен суто людської діяльності. В. Освальд фактично визначив місце культурології в системі інших наук.

Проте західна наукова думка цей термін не прийняла і там не існує такої наукової дисципліни. Переважно феномен культури розглядався із соціально-етнографічних позицій. Тому провідними науками про культуру в Європі й Америці стали соціальна та культурна антропологія, соціологія, структурна антропологія, історична культурологія, семіотика, психологія, політична наука та ін.

У Росії ж термін "культурологія" закріпився. Там культурологія як наука виділилася в окремий напрям, який поєднав культурно-історичний, філологічний, просвітницький та ідеологічний аспекти культури, філософію, міфологію, етнографію, психологію, художню практику.

Українська культурологія - досить молода галузь гуманітарного знання, вона почала активно розвиватися в останнє десятиліття.

Загалом же у розвитку культурологічного знання можна

виділити три історичні періоди:

Таким чином, культурологія - це система знань про сутність, закономірності існування та розвитку, механізми функціонування, людське значення та способи пізнання куль­тури.

1.2. Предмет та категорії культурології. Предметом культурології як навчальної дисципліни є історичний та соціальний досвід людини, закріплений в традиціях, нормах, звичаях, законах тощо. Вивчення його змісту, структури, динаміки, технологій функціонування та механізмів збереження, трансляції, освоєння та зміни традицій, цінностей і норм формують науковий світогляд, що сприяє розумінню множинності шляхів соціокультурного розвитку, толерантному сприйняттю інших культур та глибшому усвідомленню вітчизняних культурних досягнень.

Предметом культурології як науки є не вивчення окремих феноменів культури, а системне дослідження процесів зародження, становлення та розвитку культури, її структури, сутності і змісту, типології, динаміки і мови.

Об’єктом культурології виступає весь світ створених людиною речей, споруд, окультуреної території, історичних подій, технологій діяльності, форм соціальної організації, знань, понять, символів тощо.

Виходячи з визначення об’єкта та предмета культурології її поділяють на такі основні розділи:

1. Теорія культури, яку нерідко ототожнюють з культу-рологією в цілому, включає в себе розгляд основних елементів і функцій культури, співвідношення понять "культура" і "природа", “культура” і “суспільство”, „культура” та „особистість”.

2. Історія культури (або історична культурологія) вивчає різні типи культур у процесах їх історичного розвитку та співіснування.

3. Прикладна культурологія вивчає та осмислює культурну конкретику й описує її. Метою прикладної культурології є прогнозування і регулювання актуальних культурних процесів, що відбуваються в сучасній соціальній практиці, розробкам основних напрямів культурної політики, завдань і методів діяльності культурних інститутів.

Категорії культурології - це найбільш фундаментальні поняття про культурні закономірності, явища, процеси та зв'язки, на основі яких здійснюється пізнання культурних феноменів.

Категоріальний апарат культурології достатньою мірою ще не розроблений. Тому представники різних культурологічних шкіл використовують свої комплекси категорій.

До найбільш усталених культурологічних категорій мож­на зарахувати такі:

- культурні об'єкти - культурні риси, арте­факти, культурні системи і конфігурації. Артефакти – це виготовлені людиною речі, народжені нею думки, винайдені та використані нею засоби та способи дії;

- культурогенез – процес зародження культури людства, пов’язаний зі становленням і розвитком знаряддєвої, комунікативної та семантичної діяльності. (Семіотика – наука про різні знаки і системи знаків (мовні і немовні), що їх використовують у людському суспільстві для передавання інформації.)

- куль­турні універсалії – норми, цінності, правила, традиції та інші аспекти культури, які мають загальний характер і присутні на всіх етапах людського розвитку, незалежно від географічного регіону або устрою суспільства;

- ментальність – специфічний спосіб сприйняття і роз’яснення нацією свого внутрішнього світу й зовнішніх обставин, який виробляється під впливом багатовікових культурно-історичних, геополітичних, природнокліматичних та ін. чинників;

- культурні тексти, знаки, символи;

- культурні норми - обряд, ритуал, етикет, канон, стандарт;

- міжкультурні взаємодії - запозичення, відторгнення, синтез.

Таким чином, оволодіння культурологічними знаннями розвиває абстрактне мислення і дозволяє звести розрізнені явища різних наук в єдину систему, побачити в них мистецтво гармонії світу, зробити прогнози на майбутнє та нові наукові відкриття.

1.3. Принципи та функції культурології. Кожна з наук, досліджуючи свій предмет, виходить із певних принципів. Останні поділяються на загальні, притаманні усім наукам, та специфічні, пов’язані з особливостями об’єкта дослідження.

Культурологія як наука використовує такі принципи:

Серед загальних принципів культурології виділяють:

1. Принцип історизму вимагає, щоб аналіз явищ був адекватним до часу їх виникнення. Висновки визначались історичною прогресивністю їх розвитку, а не кон'юнктурними політичними мотивами окремих індивідів чи соціальних груп.

2. Принцип науковості включає достовірність емпіричного матеріалу, повторюваність у часі і просторі результатів досліджень, можливість повторної перевірки, застосовуваність і результативність висновків у реальній практиці.

До специфічних принципів культурології відносять:

1. Принцип системностізабезпечує аналіз явища як елемента більш складної системи, що дозволяє виявити складні взаємозв'язки між елементами, детермінантне поле чи певний культурний коридор явища.

2. Принцип інтегративності набув особливої ваги в період науково-технічної революції, коли стало зрозумілим, що явища однієї науки не бувають відособленими від явищ суміжних наук.

3. Принцип рівноправності передбачає рівність усіх ві-домих концепцій, теорій, прогнозів при проведенні культурологічного аналізу.

 

Функції культурології як науки про розвиток культури не співпадають із функціями культури. Вони націлені на отримання результату і діють при проведенні культурологічного аналізу та синтезу.

У монографічній літературі ще не склався усталений погляд на функції культурології, їх значущість і послідовність. Однак аналіз функцій суміжних наук та особливостей самого предмету дослідження дає підставу навести наступну послідовність функцій культурології:

1. Дослідницька функція виражається урізнобічному дослідженні зародження, існування та розвитку феномена культури.

2. Інваріантно-прогностична спрямованана прогнозу-вання різноманітних варіантів розвитку суспільства в цілому та культури зокрема.

3. Програмно-орієнтована спрямована на вироблення конкретних програм, проектів сучасного суспільного розвитку.

Якщо дослідницька функція притаманна більшості наук, то останні дві функції актуалізувались у другій половині ХХ ст., коли на порядок денний суспільних наук постали питання вироблення програм, проектів, прогнозів, прорахунку інваріантів суспільного розвитку.

Таким чином, проаналізувавши основні принципи та функції культурології, можна побачити, що на сучасному етапі культурологія глибше пізнала реальність та складність культурних процесів, до яких раніше існував спрощений підхід.

1.4. Місце культурології в системі гуманітарних та природничих наук. У системі гуманітарних та природничих наук культурологія заповнює певну теоретичну нішу, яку раніше дотично розкривали такі науки, як філософія, історія, світова та українська культура, політологія тощо.

Сьогодні в системі знань постійно формуються все нові і нові напрями, які вивчають нові явища, що в основному діють на стиках наукового пізнання. Під цим кутом зору культурологія є інтегративною наукою, що могла виникнути лише тоді, коли проблеми культури стали безпосередньо визначати прогрес людства і його подальшу долю.

Найбільший вплив на становлення культурології як самостійної дисципліни мали такі науки, як антропологія, етнографія, соціологія, соціальна психологія, етнопсихологія, демографія, психоаналіз (фрейдизм), семіотика, інформатика.

Сьогодні на перетині культурології з іншими науками формується ціла низка наукових напрямів, які поступово стають самостійними. Це, насамперед, стосується досліджень, пов'язаних із прогнозуванням розвитку як окремих культурних регіонів, так і суспільства в цілому. В предметі культурології розділи, що донедавна були його складовими, набувають самостійного значення. Це стосується теоретичних засад планування культурного розвитку країн, регіонів, світу, оптимального узгодження етнічних, міжнаціональних, міжнародних, регіональних протиріч.

 

Культурологія в системі гуманітарних наук:

1. Одна із наук гуманітарного циклу.

2. Розкриває теоретичні засади культури.

3. Доповнює теоретичні дослідження сучасних наук про суспільство.

4. У системі усіх гуманітарних наук забезпечує адекватне реальності уявлення про суспільство.

 

Культурологія в системі природничих наук:

1. Вивчає теоретичні засади формування матеріальної культури.

2. Формує світоглядні засади використання надбань науково-технічної революції (НТР).

3. Забезпечує інтегроване сприйняття світу та інноваційні підходи у вирішенні науково-технічних проблем.

Предыдущая12345678910111213141516Следующая