ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні етапи розвитку фонографічного письма.

Фонографія— різновид письма, в якому графічні знаки позначають звуки.Фонографічне письмо передає мову не тільки в її граматичній будові, а й у фонетичному звучанні. Цей тип письма є найпродуктивніший. Він виник на основі ідеографічного. У розвитку фонографії розрізняють три етапи: складове, консонантне і буквено-звукове письмо.

Складове, або силабічне письмо —це система графічних знаків, які передають звучання скла-

дів, тобто кожен склад позначається окремим знаком. Найдавнішим складовим письмом було шумерське пізнішого періоду (3 тис. р. до н.е.), близьким до нього —ассиро-вавилонське.

Консонантне письмо– в алфавіті букви позначають лише приголосні.

Буквенно-звукове -започаткували давні греки. Запозичивши букви у фінікійців, вони стали позначати ними не тільки приголосні, а й голосні. Для цього використали фінікійські букви А, Е, І, О, що позначали такі приголосні, яких не було в грецькій мові, а також увели деякі власні букви іжицю (v) та омегу (Q, со). На відміну від фінікійців греки стали писати зліва направо і відповідно обернули зображення букв (q — р, 3 — Е). Це сталося в VIII ст. до н.е.

Поняття про графіку та орфографію. Принципи орфографії.

Графіка -1) сукупність усіх засобів письма (всіх букв і допоміжних знаків);2) розділ мовознавства, який вивчає співвідношення між графемами і звуками. Букви певної мови складають її алфавіт. Алфавіт - сукупність букв якогось фонографічного письма, розташованих у історично усталеному порядку. Ідеальний алфавіт повинен мати стільки букв, скільки є звуків у мові, причому кожна графема (буква) повинна позначати тільки один звук, а кожен звук — мати одну графему.

За співвідношенням зі звуками букви бувають:

1) однозначні: рос. ц, ш (вони завжди позначають тверді звуки [ц] і [ш]);2) двозначні: укр. п, б, в, т, д, н, с, з, л, р (позначають тверді й м'які звуки);

3) які позначають два звуки: я, ю, є, ї (яр, юний, єдиний, їм), їх можна назвати силабографемами;

4) які не позначають жодного звука: укр. ь, рос. ъ, ь. Орфографія - 1) система однакових написань, що історично склалася, яку використовують в писемному мовленні; 2) розділ мовознавства, який вивчає й опрацьовує систему правил, що забезпечують однакові написання. Існує чотири принципи орфографії: фонетичний, морфологічний, історико-традиційний та ідеографічний.

Фонетичний принцип. Суть його полягає в тому, що слова пишуть так, як вимовляють(напр. в українській мові пишуться префікси з- і с- (зробити, здерти)). Морфологічний принцип.Для нього характерне однакове написання однієї й тієї самої морфеми незалежно від її вимови в тій чи іншій позиції. За морфологічним принципом пишуться слова боротьба, сміється,пісня. Історико-традиційний принцип.Він полягає в тому, що зберігаються такі написання, які на сучасному етапі втратили свою мотивованість, тобто слова пишуться так, як вони писалися колись, хоч таке написання не відповідає ні звучанню слова, ні його морфемній структурі (в українській мові належать написання я, ю, є, ї, щ на позначення двох звуків, збереження подвоєння приголосних в іншомовних власних назвах (Голландія, Руссо, Уатт), напис є та и в ненаголошених позиціях та-

ких слів, як левада, леміш. Ідеографічний, або символічний, принцип (його ще називають диференційними написаннями). Опирається на смислові відмінності подібних написань(напр, в укр. мові є слова компанія і кампанія.

Фонетика. Поняття про звуки мови. Аспекти вивчення звуків. Акустичні властивості звука.

Фонетика– наука, яка вивчає звуки мови. Предметом вивчення фонетики є не тільки окремо взяті звуки, а й закономірності їх поєднання, фонетичні процеси, природа й структура складу, а також наголос та інтонація.

Є три аспекти вивчення звуків: Фізичний (акустичний), артикуляційний (фізіологічний), лінгвістичний (функціональний).

Фізичний аспект. Усі звуки, в тому числі й мовленнєві,- це хвилі, які виникають внаслідок коливання фізичного тіла. Фізіологічний аспект. Цей аспект пов’язаний з безпосереднім творенням звуків.. Лінгвістичний аспект – це функція звуків в мові (фонетичні процеси). Акустичні власт звука.Акустика розрізняє в звуках силу, висоту, довготу, тембр. Сила звука залежить від амплітуди коливань і вимірюється в децибелах. Висота звука залежить від частоти коливань за одиницю часу і вимірюється в герцах. Довгота залежить від тривалості звучання і вимірюється в мілісекундах. Тембр – звукове забарвлення, що виникає внаслідок накладання на основний тон додаткових тонів, які є вищими від основного.

Артикуляційна характеристика звуків мови. Мовленнєвий апарат та його будова. Поняття про артикуляцію та артикуляційну базу.

Умовно можна виділити три “поверхи” мовленнєвого апарату – нижній, середній, верхній. Нижній: легені, бронхи, трахея, діафрагма. Середній: гортань. Верхній: ротова, носова і глоткова порожнини.Кожен із трьох поверхів органів мовлення виконує певні функції. Діафрагма, легені, бронхи і трахея є джерелом струменя повітря, яке використовується для творення звуків. Гортань — джерело голосу і шумів. Усією роботою органів мовлення керує вища нервова система.

Робота органів мовлення, тобто сукупність їх порухів при вимові певного звука, називається артикуляцією. В артикуляції розрізняють три фази: екскурсія (підготовка органів мовлення до вимови звуків), кульмінація (вимова звуків), рекурсія (повернення органів мовлення у вихідне положення).За участю в артикуляції органи мовлення поділяються на активні і пасивні. Активні (рухомі) – язик, губи, нижня щелепа, м’яке піднебіння, язичок. Пасивні (нерухомі) – зуби, альвеоли, тверде піднебіння, верхня щелепа.

Артикуляційна база - сукупність артикуляційних навичок, характерних для певної мови. Артикуляційна база рідної мови часто перешкоджає

людині оволодіти вимовою звуків іншої мови, що виявляється в акценті.

Класифікація голосних.

Голосни́й звук, — звук, що вимовляється за участю голосу й має вільну артикуляцію (творення):/а/, /о/, /у/, /е/. /и/, /і/.

Ряд голосної фонеми визначається тим, яка частина язика напружується й піднімається: передня (і,и,е) чи задня (у,о,а).

Піднесення визначається висотою підйому язика. Піднесення інколи називається підняттям: високе (і\у\и), середнє (е\о), низьке (а).

Класифікація приголосних

Приголосні звуки (шелестівки) — звуки, що творяться за допомогою голосу й шуму або тільки шуму. При їх вимові струмінь видихуваного повітря, проходячи через ротову порожнину, натряпляє на різноманітні перешкоди.

За акустичною ознакою:

Сонорні звуки— приголосні, при творенні яких голос переважає над шумом ([в], [м], [н], [н'], [л], [л'], [р], [р'], [й])

Шумні звуки — приголосні, що творяться за допомогою голосу й шуму.

- дзвінкі — у цих звуках шум переважає над голосом ([б], [д], [г], [з], [ж], [ґ], [дж], [дз])

- глухі — творяться тільки шумом ([к], [п], [с], [т], [ф], [х], [ш], [ц], [ч])

За місцем творення:

Губні– різновид приголосних звуків, що утворюються зближенням чи зімкненням нижньої губи з верхньою губою або з верхніми зубами:

Поділяються на: Губно-губні: м, б, п та Губно-зубні: ф,в

Язикові поділяються на: задньоязикові: [ґ], [к], [х], середньоязикові:[й], передньоязикові: [д], [т], [з], , [c], [ц], [дз],, [ж], [ч], [ш], [дж], [л], [н], [р]

За пасивним органом передньоязикові поділяються на: піднебінні: [ж], [ч], [ш], [дж], зубні — [д], [т], [з], [с], [дз]

За акустикою: Свистячі: ц, с, з, дз

Шиплячі:ш, ч, ж, дж

Дорсальні:д,т,з,с

Глотковий (фарингальний) звук [г].

Язичковий(увулярний):франц. р

За способом творення:

Проривні(зімкнені): : [б], [п], [д], [т], [ґ], [к]

Африкати:[дж], [дз], [ц]

Щілинні (Фрикативні):[в], [ф], [з], [с], [ж], [ш], [г], [х]

Зімкнено-прохідні:фр. р,л,м,н

За додатковою артикуляцією:

Мякі:й,ль,нь,сь,ть та ін.

За трив мовл: короткі та довгі (напр. в укр. сл. Довг є приг н і т які зазвич є подвоєними-життя

28. Фонетичне членування мовного потоку (фраза, синтагма, такт, склад). Склад, типи складів. Монофтонги та поліфтонги.

Мовленнєвий потік членується на відрізки різного розміру. Ці відрізки і є основними фонетичними одиницями.До них належать фрали, такти, склади і звуки. Найкрупнішою фонетичною одиницею є фраза.Фраза - відрізок мовлення, що становить собою інтонаційно-змістову єдність, виділену з двох боків паузами. У тому самому значенні, що й фраза, вживається термін синтагма, запропонований Л.В. Щербою. Кожна фраза (фонетична синтагма) пов'язана зі змістом та інтонаційним малюнком і має власний (фразовий)

наголос. У середині фрази не може бути паузи, оскільки вона б спотворила зміст. Фраза розпадається на такти. Такт — частина фрази, об'єднана одним наголосом. У мовознавстві такт ще називають фонетичним словом, оскільки службові слова, як правило, не мають наголосу і примикають до повнозначного слова з наголосом; нерідко і повнозначне слово втрачає наголос, передаючи його попередньому чи наступному слову. Такти членуються на склади, оскільки кожен такт скла-

дається з декількох зростань і спадів звучності.

Склад у свою чергу складається зі звуків — мінімальних фонетичних одиниць. Потрібно зазначити, що в мовленні звуки, як правило, окремо не вимовляються, а лише в складі, який є найменшою одиницею мовленнєвого ланцюжка.

мають різну структуру. Розрізняють відкриті,

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти