Предметна діяльність є базисним видом діяльності, на основі якої формуються всі інші перераховані вище види дитячої діяльності. У ході її становлення у дитини розвиваються орієнтовні реакції типу: «Що це?» І «Що з цим можна робити?». Відповідаючи на ці питання, дитина засвоює способи дії з предметами, знаряддями, опановуючи їхфункціональнимпризначенням. У ході розвитку предметних дій у дитини формуються соотносящие ігарматнідії, відбувається становлення орієнтовно-пізнавальної діяльності та передумов до розвитку мовлення.

Ігрова діяльність є провідною діяльністю дітей дошкільного віку. Формування ігрової діяльності передбачає розвиток у дітей інтересу до іграшок, предметно-ігровим діям і виховання вміння грати з однолітками. Поступово від предметно-ігрових дій переходять до навчання дітей сюжетної грі, виховують вміння приймати на себе певні ролі і діяти в грівідповіднодо прийнятої ролі, враховуючи при цьому рольову позицію партнера. Сюжетно-рольова гра створює основу для розвитку функції заміщення, необхідної для подальшого розвитку розумової та мовленнєвої діяльності дитини.

Формування ігрової діяльності у дитини з обмеженими можливостями здоров'я відбувається в умовах проведення спеціально організованих батьком або педагогом занять, і лише потім отримані навички переносяться у вільну діяльність дітей.

Продуктивні види діяльності відіграють велику роль у вихованні та навчанні дитини дошкільного віку. Вони стимулюють пізнавальну активність дитини і разом з тим у процесі цієї діяльності виховуються його особистісні якості, відбувається корекція його поведінки.

Становлення образотворчої діяльності та конструювання починається з виховання інтересу до цих видів діяльності, зацікавленості в їх процесі і результаті. На початкових етапах навчання спрямоване на формування способівобстеженняпредметів, розвиток зорово-рухової координації, вдосконалення ручної моторики. Діти вчаться аналізувати предмети, їх властивості та якості, а потім передавати особливості предметів і явищ навколишнього світу за допомогою малюнка, ліплення, аплікації, конструкцій.

Образотворча діяльність і конструювання пов'язані із заняттями по сенсорному вихованню, ознайомлення з оточуючим, навчаннягрі. На заняттях з образотворчої та конструктивної діяльності проводиться спеціальна робота по мовному розвитку дітей, що в свою чергу сприяє розвитку уявлень та наочних форм мислення. Основною формою навчання образотворчої діяльності та конструювання є фронтальні та індивідуальні заняття, на яких провідна роль належить вихователеві. Великий корекційної ефективності в процесі навчання можна досягти при проведенні занять з використанням змішаних технік зображення предметів і явищ реального світу. Поєднання малювання фарбами з обривності аплікацією, використання різноманітної клейовий техніки, створення колажів і інші види роботи створюють умови для виникнення та реалізації радісних, безпосередніх емоцій, що мають яскраво виражені індивідуальні прояви. Заняття ручною працею, особливо робота з природнимиматеріалами(глина, пісок,вода, об'єкти живої природи - листя, гілки,насіння, черепашки, шишки, жолуді та ін), розвиває полімодальнівідчуттяі уявлення у дітей, активізуючи їх пізнавальну, особистісну і мотиваційно-творчу сферу. Робота з папером, зтканиноюрізної фактури, нитками, мотузками створює передумови для освоєння елементів трудової діяльності. Займаючись предметною діяльністю, дитина опановує елементами трудової діяльності, що спонукає його до оволодіння новим рівнем предметних і гарматних дій.

У процесі виховання в спеціальних дошкільних закладах дітей знайомлять з працею дорослих, з роллю праці в житті людей, виховують повагу до праці дорослих. Практична діяльність дітей полягає в освоєнні навичок самообслуговування, ручної праці, праці у природі.

VI. Розділ «Естетичний розвиток»

У даному розділі розглядаються такі види естетичного виховання:

музичне виховання і ритміка;

образотворчемистецтво;

ознайомлення з художньоюлітературою;

Театралізована діяльність.

З дітьми проводяться музично-ритмічні заняття, що мають на меті розвиток сенсорних процесів і формування адекватних реакцій на звучання музики. У процесі музично-ритмічних занять відбувається розвиток слухового уваги і слухового сприйняття, розвиток голосу, динамічно ритмічних рухів і орієнтування у схемі власного тіла і в просторі. У дітей виховується позитивне емоційне ставлення, і інтерес до музики, розширюються музичні враження, що розвивають емоційну сферу, засобами музики виховується естетичне ставлення до навколишнього, до рідної природи. Заняття з музичного виховання здійснюються за наступними напрямками: слухання музики, спів, танці, музично-дидактичні ігри, музично-ритмічні рухи.

Образотворче мистецтво включено в розділ «Естетичне виховання» з метою ознайомлення дітей з творами образотворчого мистецтва, розвиткуелементів уяви і творчості. На заняттях, що проводяться в підготовчій групі дитячого саду, у дітей розвиваються елементиособистісногоставлення як до сприймається твору мистецтва, так і до створюваного ним самим зображенню.

У процесі ознайомлення дітей з художньою літературою починається формування сприйняття художнього тексту. Знайомлячись з казками, оповіданнями, віршами, діти вчаться розрізнятилітературніжанри, емоційно відгукуватися на вчинки улюбленихлітературнихперсонажів, співпереживати їм. Робота з дітьми, що мають обмежені можливості здоров'я, передбачає велику кількість різноманітних практичних дій як з самою книгою, так і зматеріалом(сюжетом) твору (драматизація, обігрування прочитаного на фланелеграфе, за допомогою настільного театру, використання театру тіней і лялькового театру).

Останнім часом посилився інтерес до активізації емоційної сфери дітей та корекції наявних у них відхилень через використання театралізованих видів діяльності. Включенняприйомівтеатралізації в повсякденне життя дітей робить її більш яскравою, динамічною, насичує позитивнимиемоціями, а головне - дає дитині можливість придбати особистий досвід входження в ту чи іншу ситуацію, вживання в певну роль, адекватної взаємодії з партнером, що знаходяться в образі певного персонажа.

У процесі всієї корекційно-виховної роботи відбувається становлення почав особистості дитини-дошкільника, яке пов'язане з формуванням адекватного поведінки дітей та з гармонізацією їх відносин з однолітками і дорослими. При цьому у дошкільнят закладаються основи таких моральних якостей як чуйність, доброта і терпіння, поняття про взаємодопомогу, і діти набувають практичний досвід їх реалізації в повсякденному житті.

Перспективний план роботи з батьками

І етап. Організаційно-пропедевтичний

Педагогічний напрям

Вересень, жовтень, листопад

1. Культура сім'ї та знання про закономірності розвитку дітей з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Допомога батькам в усвідомленні ними проблеми в розвитку їхньої дитини.

3. Формування умінь і навичок виховання дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

4. Формування розуміння важливості й значення активної взаємодії з дитиною та реалізації потенційних виховних можливостей батьків.

5. Надання допомоги по формуванню розвивально-виховної системи відносин з дитиною в умовах сім'ї.

Психологічний напрям

1. Встановлення емоційно-психологічного та довірливого контакту з сім'єю.

2. Формування конструктивного характеру ставлення батьків до дитини та прямування активності сім'ї на прийняття дитини такою, якою вона є.

3. Попередження виникнення конфліктів, дискомфорту в сім'ї, пов’язаних з порушеннями мовлення у дитини.

ІІ етап.

Грудень, січень, лютий.

Педагогічний напрям

1. Оволодіння вміннями і навичками психолого-педагогічного контролю за мовленнєвим розвитком дитини з порушеннями психофізичного розвитку.

2. Забезпечення максимальним обсягом знань про особливості мовленнєвого розвитку дітей із ТПМ та засоби корекції в умовах сім'ї.

3. Надання кваліфікованої підтримки щодо створення розвивальних умов і виховної системи дітей із порушеннями психофізичного розвитку в умовах сім'ї.

Психологічний напрям

1. Формування позитивного ставлення батьків до дитини та спрямування активності сім'ї на корекцію порушень мовлення дитини.

2. Узгодження індивідуальної сімейної програми корекції вад мовлення.

3. Визначення рівня комфортності й задоволеності взаємодією батьків, дитини і фахівців.

Роль психологічного клімату у формуванні особистості дитини

Сімейний мікроклімат позначається на розвитку дитини. Дитина з раннього віку повинна отримувати від батьків достатню кількість специфічної інформації у вигляді міміки, жестів, рухів, інтонації, голосу, зовнішності. Особливо це стосується виховання дитини з особливими потребами. Така дитина потребує особливої уваги і любові. Адже хвора дитина думає, що вона нікому не потрібна, обтяжлива для батьків, постійно аналізує, як вони ставляться до неї, стежить за їх рухами, жестами. Вона боїться, щоб батьки її не розлюбили. Чим більше ображена дитина долею, тим більше батьківської любові вона потребує. Проте така любов не повинна бути сліпою, нерозумною, щоб не спотворити характер дитини. До неї слід висувати посильні вимоги, ставити конкретні завдання, і їх вона має виконувати. Перебування дитини в умовах нормального мікроклімату, батьківська любов, наявність друзів, допомога оточення - це усе відіграє компенсаторну роль у процесі її соціалізації. Тому в такій сім'ї дуже важлива взаємна підтримка, взаємодопомога подружжя, розумний розподіл обов'язків між членами сім'ї. Сім'ї, де виховуються діти з особливими потребами, часто є неблагополучними, батьки розлучаються. Найчастіше причиною розлучень стають безпорадність, педагогічна неосвіченість у питаннях виховання дитини. У таких сім'ях важлива наявність саме обох батьків для нормальної життєдіяльності такої дитини.

На чолі виховного і лікувального процесу дитини з особливими потребами повинна бути мати з її любов'ю і турботою [3].

Дитина має почуватися щасливою, і це допоможе найбільш повно виявити свої емоційні та інтелектуальні можливості. Звичайно, мати дитини-інваліда потребує спеціальних педагогічних і медичних знань, необхідних для кваліфікаційного догляду. Соціальні служби та лікувальні установи повинні допомогти таким матерям здобути ці знання. Існує досвід підготовки спеціалістів для медико-соціальної реабілітації дітей, хворих на ДЦП. Робота в сім'ях передбачає заняття не тільки з дітьми, а й з батьками, щоб навчити доглядати за дитиною.

Батьки, по суті, безпорадні перед дитячою хворобою, соціально, педагогічно і психічно не підготовлені до діяльності в тій ситуації, у якій опинилися, і потребують соціально-психологічної підтримки, спеціальних педагогічних знань. Вони мають усвідомлювати свою відповідальність за долю дитини і розуміти, що їхні витримка, мужність, сприятливий сімейний мікроклімат - значний потенціал у розвитку такої дитини, формуванні її особистості. Адже контакт з матір'ю має велике значення для розвитку характеру і гармонійного формування дитини. Сім'я створює душевний комфорт, змінює нервові переживання. Батьківська терпимість, доброта, чуйність, делікатність допоможуть дитині знайти своє місце в житті [3].

Психолого-педагогічна допомога батькам в організації гуманних відносин з дітьми

Ефективність родинного виховання залежить від багатьох факторів: цілеспрямованої діяльності спеціалістів на формування рівня педагогічної культури сім'ї, єдності виховних впливів на дитину, оновлення змісту роботи з батьками, оновлення змісту їх педагогічної освіти.

В.О. Сухомлинський писав: "Батьківська педагогіка - це, на мій погляд, педагогічна освіта батьків і матерів, освіта тих, кому завтра бути батьками й матерями". За його висновками, нині немає важливішого у сфері виховання, ніж навчити батька й матір виховувати своїх дітей. "Без турбот про педагогічну культуру батьків, - зазначав він, - неможливо розв'язати жодного завдання, що стосується навчання та виховання. Батьківська педагогіка, тобто елементарне коло знань матері та батька про те, як істота, що народилася від людини, стає людиною, - це фундамент, основа всієї педагогічної теорії та практики" [5].

Взаємини між батьками і дітьми - важлива ланка родинного життя. У кожній сім'ї вони складаються по-різному і, на превеликий жаль, не завжди вдало. Тому питання щодо підвищення педагогічної культури батьків і надання їм допомоги у вихованні та налагодженні доброзичливих стосунків з дітьми є досить актуальним, і саме соціальні педагоги покликані допомогти батькам у налагодженні стосунків з дітьми. На думку В. Безлюдної, їхня роль у цьому процесі зумовлена кількома обставинами:

- соціальні педагоги разом із педіатрами мають стати першими вчителями, з якими зустрічаються молоді батьки і які покликані надати їм кваліфіковану допомогу в нелегких питаннях виховання дитини;

- між батьками та соціальним педагогом повинен встановитися міцний двосторонній зв'язок, який має ґрунтуватися на постійному спілкуванні, знанні внутрішнього світу дитини, її потреб.

Робота соціального педагога з батьками потребує знань про кожну сім'ю. Лише за такої умови спеціаліст може забезпечити диференційований підхід. Він повинен уміти спостерігати й аналізувати сімейні взаємини, зокрема батьків і дітей. Нині вже існує ряд рекомендацій щодо вивчення сім'ї, запропоновані спеціальні карти-схеми, документація, що допомагає більш детально вивчити сім'ю, правильно продіагностувати сімейні умови виховання дитини, встановити соціальний діагноз.

За існуючими програмами взаємини у системі "дорослий - дитина" доцільно аналізувати по двох напрямках: загальний характер ставлення до малюка і розуміння завдань виховання [5].

Вивчення сім'ї можна розпочати зі спостережень характеру спілкування рідних з дитиною. Соціальний педагог чимало візьме для себе, з'ясувавши такі моменти:

1) наявність уваги до дитячих розмов;

2) уміння батьків будувати стосунки з дітьми, враховуючи їхній вік;

3) об'єктивність в оцінці поведінки дитини, її особистісних якостей;

4) система заохочень і покарань, які використовуються в сім'ї.

З таких спостережень складається перше уявлення про загальний стиль взаємин батьків і дитини, встановлюється його схожість з одним із тих, які зустрічаються в сімейному вихованні найчастіше: надмірно м'який, демократичний, авторитарний, байдужий. Початкові припущення уточнюються у бесідах з рідними. Будуються вони диференційовано, залежно від попередніх висновків. Загальне ставлення батьків до виховання дітей можна оцінити за такими параметрами:

1) прояв уваги та цікавості до життя дитини;

2) реакція батьків на зауваження соціального педагога, їх результативність;

3) прагнення підвищити свій педагогічний рівень за допомогою матеріалів батьківських куточків, педагогічної літератури;

4) частота звернень за педагогічними порадами;

5) прояв бажання поділитися своїми спостереженнями за розвитком дитини, її поведінкою;

6) зовнішній вигляд дитини.

Дані, одержані в ході спостережень і бесід, уточнюються в подальшій роботі з сім'єю. Поширені сьогодні методи - анкетування, розмови з батьками у поліклініці і вдома - мають використовуватися для встановлення тісних контактів з ними. Основна мета - не лише одержати знання про певну родину, а й збудити у батьків інтерес до дитини, до її внутрішнього світу.

Робота соціального педагога з батьками має здійснюватися в двох напрямах: з колективом батьків та індивідуально.

Так, Л. Гурнік зазначає, що в арсеналі соціальних педагогів багато традиційних форм роботи, які наповнені новим змістом: збори батьків, колективні та групові консультації, бесіди, лекції, конференції, батьківський всеобуч [2]. До того ж соціальний педагог має забезпечити диференційований підхід до принципу формування педагогічної культури батьків, врахування їх освітнього рівня, життєвого досвіду та вікових особливостей їхніх дітей.

Соціальний педагог повинен вивчити також рівень обізнаності батьків з родинною педагогікою, її принципами, змістом, основними напрямами. З цією метою можна запропонувати батькам анкети, що спрямовані на виявлення рівня педагогічної культури батьків.

Анкетування слугує попередньому знайомству з сім'єю чи з особливостями однієї з сторін виховання дітей у ній.

Аналіз анкет дає можливість визначити проблеми, які варто обговорити з батьками на колективних консультаціях, батьківських зборах і які, зрештою, збільшать обсяг знань батьків щодо родинного виховання на засадах народної педагогіки.

Аналітичні матеріали заносять до батьківської картотеки. Вони дають змогу соціальному педагогу ґрунтовно вивчити родину, підготувати базу для виховання кожної дитини, скорегувати проекти програм батьківського всеобучу і підпорядкувати їх вирішенню таких завдань: систематичне одержання слухачами педагогічних знань; озброєння батьків методикою застосування педагогічних знань на практиці, у своїй виховній діяльності; збір і поширення кращого досвіду родинного виховання; формування такого рівня свідомості, за якого з'являється прагнення до постійної самоосвіти.

Організовуючи роботу з батьками в системі педагогічного всеобучу, соціальний педагог повинен ставити за мету не тільки озброїти батьків знаннями, але й підвищити їхню педагогічну культуру, прискорити процес родинного виховання.

Практика свідчить, що одними з найефективніших форм роботи з батьками є нетрадиційні форми і методи роботи. Серед них - функціонування консультпунктів з проблем родинного виховання, конференції батьків з обміну досвідом щодо організації раціонального дозвілля дітей [5]. Вони поєднуються з традиційними, такими, як: університети педагогічних знань для батьків, батьківський всеобуч, вечори запитань та відповідей, збори-практикуми, бесіди, дискусійні клуби, клуби батьківського спілкування.

Цікавими формами роботи з батьками є проведення конференцій з проблем родинного виховання на засадах народної педагогіки, читацькі конференції за книгами з родинного виховання, огляди новинок літератури.

У сучасній педагогічній науці традиційні форми роботи з батьківською громадськістю вдало доповнюються нетрадиційними формами, такими, як [2, с.8]:

- дерево родоводу (зустріч поколінь, роздуми над проблемами родинного виховання, звернення до народної педагогіки);

- у родинному колі (анкетування батьків, індивідуальна допомога родинам через консультації, практичний показ, зустрічі з лікарями психологами, юристами);

родинний міст (зустрічі з батьками та обговорення проблем виховання дітей);

- народна світлиця (звернення до народних традицій, формування особистості дитини через природу, спілкування батьків з вихованцями через природу, спільну діяльність батьків, дітей, педагогів);

- альбом-естафета „Як ми відпочиваємо?" (Досвід організації відпочинку в родині);

- дискусійний клуб (обговорення проблем виховання дітей);

- родинна скарбниця (добірка матеріалів з досвіду родинного виховання);

- азбука родинного виховання (обговорення проблем, труднощів виховання дітей у неповних сім'ях, виступи лікарів, юристів, психологів, педагогів, надання батькам індивідуальної допомоги);

- дні довіри (у визначені дні педагоги, лікарі, психологи ведуть прийоми батьків і консультують їх з проблем виховання).

На думку дослідників Г. Зубової та Е. Арнаутової, для підвищення педагогічної компетентності батьків дітей раннього віку необхідно використовувати сучасні методи спілкування з ними (рольове програвання проблемних задач сімейного виховання, моделювання способів батьківської поведінки, обмін досвідом сімейного виховання) [5]. Вони дають можливість батькам стати активними дослідниками власної поведінки, отримати досвід нового бачення звичних способів впливу на дитину. На противагу суто вербальній інформації, яка традиційно складає зміст зустрічей з батьками, важливим змістовним компонентом спілкування з батьками мають стати практичні дії з ігровими завданнями чи ситуаціями, ігровим предметом чи образом, малюнком. Сучасні дослідження доводять, що ігрове спілкування з батьками - ефективний засіб оволодіння ними "мовою гри" і є засобом профілактики батьківської авторитарності [5]. Тому саме ігровий метод спілкування соціального педагога з батьками має стати пріоритетним.

Конспект лекції-бесіди з батьками, які виховують дитину з обмеженими психофізичними можливостями

Добрий день, шановні батьки! До недавнього часу вважалося, що вихователем дитини повинна бути школа, колектив. Проте сьогодні ніхто вже не заперечуватиме, що основну відповідальність за розвиток дитини бере сім’я, бо саме в ній закладаються найважливіші риси особистості дитини, її ставлення до себе, до світу.

Від батьків вимагається почуття такту, знання індивідуальних особливостей хворих дітей, вміння передбачити їхні можливі реакції на критичні зауваження, щоб поступово виробити у дитини об'єктивне ставлення до своїх можливостей.

Для запобігання й корекції патологічного формування особистості велике значення має ваша допомога у встановленні правильних взаємин дитини з колективом. Необхідно постійно розвивати потребу у спілкуванні з однолітками, вчити допомагати іншим і правильно сприймати допомогу товаришів і дорослих. Дитина повинна почуватися самостійно, корисною і потрібною в оточенні. Не потрібно ізолювати дитину від друзів, родичів, сусідів, тому що ці люди допоможуть у догляді за хворою дитиною і зроблять її життя більш повноцінним [3].

Дитина з особливими потребами вимагає від матері й батька повсякденної роботи над собою. Це пов’язано з тим, що у них починає різко змінюватися самооцінка, підвищується невдоволення собою і неприйняття себе як особистості.

Уміння ставити запитання і знаходити на них відповіді, пізнання нового, зацікавленість у вивченні науково-медичної літератури допомагає вивчати особливості захворювання чи дефекту та прогнозувати їх вплив на загальний розвиток дитини. Одна з важливих особливостей розвитку особистості - почуття власної відповідальності за життя доньки чи сина і збережен6ня цілісності сім’ї. Батьківська любов - джерело і гарантія емоційного благополуччя дитини, її психологічного та інтелектуального розвитку. Сприятливий психологічний клімат у сім’ї - основа позитивного розвитку дитини.

Умови успішного виховання дитини в сім’ї

Головним завданням сімейного виховання є гармонійний всебічний розвиток дитини, підготовка її до життя в соціальних умовах, реалізація її творчого потенціалу.

Насамперед зазначимо, що єдиної формули успішного виховання у сім’ї не існує, оскільки вона залежить від рівня моральності й культури батьків, їхніх життєвих планів, ідеалів, вчинків, сімейних традицій тощо.

Основні умови виховання дітей з особливими потребами:

1 234 5 6