ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кадастри природних ресурсів та їх місце в системі управління природокористуванням

Save        

Державний кадастр природних ресурсів – це система державного облі­ку природних ресурсів, обсяг, характер і режим їх використання. Державні кадастри природних ресурсів дають всебічну інформацію для здійснення ефективного управління в галузі природокористування. В Україні згідно із законодавством ведуться такі державні кадастри природних ресурсів: земельний кадастр, водний кадастр, кадастр родовищ корисних копалин, лісовий кадастр, кадастр тваринного світу.

Ведення кадастрів природних ресурсів базується на принципах єдності, безперервності, об’єктивності, економічної ефективності, доступності і періодичності обновлення. Єдність в організації ведення окремих кадастрів природних ресурсів означає, що вони охоплюють усю територію України і побудовані на однаковій теоретичній основі (незалежно від форм власності).

Безперервність в організації природних кадастрів означає, що пер­винні матеріали, отримані на основі обстеження природних ресурсів, коригуються з урахуванням поточних змін, які викликані природними, виробничо-господарськими і правовими факторами. При цьому доповнення і зміни повинні вноситися в установленому порядку й у відповідні строки.

Об’єктивність в організації ведення природних кадастрів вимагає отримання вірогідної інформації, що характеризує кількісні і якісні параметри природних ресурсів. Невірогідна інформація може бути причи­ною значних економічних і соціальних втрат, призводить до помилок у розміщенні продуктивних сил країни, а в умовах ринкової економіки – до банкрутства. Тому на всіх етапах ведення природних кадастрів необхідно уникнути помилок, тобто необхідно отримати об’єктивну інформацію і не припуститися помилок при її обробці і проектних рішеннях.

Земельний кадастр займає особливе місце в загальній системі кадастрів природних ресурсів. Він містить сукупність інформації про природний, господарський і правовий стан земель (дані про реєстрацію землекористування, облік кількості і якості земельних ділянок, бонітування ґрунтів, економічна оцінка землі).

Державна реєстрація землеволодіння і землекористування визначає правовий та господарський стан земель. Вона забезпечує юридичне офор­млення й закріплення меж землеволодінь і землекористувань, видачу землевласникам та землекористувачам документів на право землеволодіння й користування землею, відмітку землеволодінь і землекористувань у державній земельно-кадастровій книзі району (міста).

Державний облік кількості земель забезпечує інформацією про їхній природничий і господарський стан. Він характеризує склад земельних угідь згідно з класифікацією, прийнятою у Земельному кодексі України. Державний облік якості земельних угідь дозволяє отримувати інформацію про зональні типи земель, категорії придатності земель, класи і види земель. Він характеризує земельні ділянки за станом ґрунтового покриву, механічним окладом, геоботанічним і меліоративним станом. Бонітування здійснюється з метою порівняльної оцінки якості грунту за природною родючістю, що корелюється з урожайністю основних сільськогос­подарських культур.

Економічна оцінка земель здійснюється на основі офіційно визнаних принципів і методів. Вона не завжди буває складовою частиною земельного кадастру. Так, у США відмовилися від економічної оцінки земельного кадастру. Це пов’язано з тим, що економічна оцінка землі на основі економічних розрахунків не завжди дає об’єктивну інформацію. Вона часто суттєво відрізняється від ціни землі, яка визначається ринком під впливом попиту і пропозиції. Крім того, необхідно мати на увазі, що економічна оцінка землі є наукомісткою процедурою, а результати економічної оцінки динамічно змінюються під впливом численних економічних факторів. Відповідно застарілі економічні оцінки земельних ресурсів часто призводять до прийняття неправильних рішень, що завдають шкоди економіці.

Державний водний кадастр – це система державного обліку кількісних і якісних параметрів водних ресурсів, реєстрації водокористування, використання води. Включає три розділи: поверхневі води, підземні води, використання вод. На поверхневі і підземні води створюються каталоги за видами окремих водних об’єктів: ріки, озера, канали, водосховища, басейни підземних вод. Підземні води поділяють на питні, технічні, промислові, мінеральні та теплоенергетичні. Вода питна – це така вода, в якій бактеріологічні, органолептичні показники і показники токсичних хімічних речовин перебувають у межах норм питної води. Вода технічна – це вода, придатна для користування в народному господарстві (до неї не включаються питна, мінеральна і промислова).

Вода промислова – це вода, компонентний склад і ресурси якої достатні для вилучення цих компонентів у промисловості. Вода мінеральна – це вода, компонентний склад якої відповідає вимогам лікувальних цілей. Вода теплоенергетична – це термальна вода, теплоенергетичні ресурси якої можуть бути використані в галузях народного господарства.

Державний кадастр родовищ корисних копалин-це система державного обліку кількісних та якісних параметрів запасів основних та супровідних корисних копалин і компонентів окремих родовищ. Він характеризує гірничо-технічні, гідрогеологічні та інші умови розробки корисних копалин. Державний кадастр родовищ корисних копалин передбачає складання окремих паспортів на кожне окреме виявлене родовище (нафта, вугілля, газ, горючі сланці тощо). У паспортах зазначається інформація про басейни корисних копалин та їх територіальне розміщення, відомча приналежність і дата відкриття. Крім того характеризується ступінь промислового освоєння, склад супровідних корисних копалин і домішок, умови водопостачання і розробки родовищ.

Державний лісовий кадастр- це система державного обліку лісових земель і лісових ресурсів з урахуванням їх кількісних та якісних характеристик, що передбачає державну реєстрацію землекористувачів (лісофондовласників) за окремими підприємствами (держлісгоспи, лісокомбінати тощо). Державний лісовий кадастр ведеться відповідно до вимог Лісового кодексу України, затвердженою Верховною Радою України.

Державний кадастр тваринного світумістить систематизовану інформацію про географічне поширення видів тварин, їх чисельність і стан, середовище перебування диких тварин та стан господарського використання. Порядок обліку тварин та обсяги їх добування встановлюються Міністерством екології і природних ресурсів України, а ведення державного кадастру тваринного світу – Кабінетом Міністрів України.

Державний облік в галузі охорони навколишнього природного середовища має своїм завданням встановлення кількісних, якісних та інших характеристик природних ресурсів, а також обсягів викидів (скидів) забруднюючих речовин, виконання завдань по охороні навколишнього природного середовища. Такий облік здійснюється шляхом ведення кадастрів природних ресурсів та по лінії державної статистики.
Державні кадастри природних ресурсів є систематизованим зведенням відомостей про кількісні, якісні й інші характеристики природних ресурсів по окремих регіонах та країни в цілому. Порядок ведення кадастрів природних ресурсів визначається Кабінетом Міністрів України (стаття 23 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища"). Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 28.12.2001 р. № 1781 затверджено Положення про регіональні кадастри природних ресурсів. Згідно цього Положення регіональні кадастри ведуться за окремими видами природних ресурсів: земельні ресурси; водні ресурси; природні рослинні ресурси; ресурси тваринного світу; природні лікувальні ресурси; мінерально-сировинні ресурси, корисні копалини родовищ, проявів, а також корисні копалини техногенних родовищ.
Розділ "Земельні ресурси" включає відомості та дані про місця розташування і правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників і землекористувачів. Розділ "Водні ресурси" містить дані державного обліку поверхневих і підземних вод, водокористування, які систематизуються за водними об'єктами, їх ділянками, водозбірними басейнами річок, басейнами підземних вод, водогосподарськими ділянками, економічними районами, адміністративно-територіальними одиницями, а також; відомості про водогосподарські об'єкти, що забезпечують використання води, очищення та скид зворотних вод (з оцінкою їх ефективності). Розділ "Природні рослинні ресурси" включає відомості, що характеризують кількісний, якісний стан та економічну оцінку дикорослих та інших несільськогосподарського призначення судинних рослин, у тому числі лісових (розподіл між користувачами, віднесення до груп, категорій захисності, інші дані), а також дані про мохоподібні, водорості, лишайники та гриби. Розділ "Ресурси тваринного світу" містить дані щодо обліку тварин, хордових, у тому числі хребетних (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби й інші) і безхребетних (членистоногі молюски, голошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), що перебувають у стані природної волі, за окремими видами (групами видів) тварин, а також відомості про стан тваринного світу, чисельність і обсяги господарського використання цих тварин, їх частин (роги, шкіра тощо) та продукти життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо). Розділ "Природні лікувальні ресурси" включає дані щодо природних лікувальних ресурсів: мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропа лиманів та озер, морська вода, природні об'єкти й комплекси з кліматичними умовами, сприятливими для лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань, а також щодо їх кількості, якості й інших важливих характеристик цих ресурсів, можливих обсягів, способів і режиму їх використання. Розділ "Мінерально-сировинні ресурси, корисні копалини родовищ, проявів, а також корисні копалини техногенних родовищ" містить відомості щодо кожного виду корисних копалин усіх відкритих родовищ регіону незалежно від кількості запасів, стану їх розвідки, освоєння і відомчої належності та відомості щодо проявів техногенних родовищ. Ведення регіональних кадастрів за розділами здійснюють територіальні органи Держкомзему, Держкомлісгоспу, Держводгоспу та МОЗ.
Урядовими постановами також затверджено: Порядок створення і ведення Державного кадастру природних лікувальних ресурсів (від 26.07.2001 р. № 872); Порядок створення і ведення Державного кадастру природних територій курортів (від 23.05.2001 р. № 562); Порядок ведення державного водного кадастру (від 08.04.1996 р. № 413); Порядок ведення державного обліку лісів і державного лісового кадастру (від 27.09.1995 р. № 767); Положення про порядок ведення державного кадастру тваринного світу (від 15.11.1994 р. № 772); Положення про порядок ведення державного земельного кадастру (від 12.01.1993 р. № 15).
Система обліку в галузі охорони навколишнього природного середовища включає й систему державної звітності, що здійснюється підприємствами, установами й організаціями, діяльність яких пов'язана з природокористуванням і впливом на довкілля. Відповідну інформацію вони мають надавати за встановленими формами статистичної звітності органам, що ведуть державний облік у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України (див., зокрема, Постанови Кабінету Міністрів України № 31655 від 13.12.2001 р. "Про затвердження Порядку ведення державного обліку в галузі атмосферного повітря", № 2034 від 01.11.1999 р. "Про затвердження Порядку ведення державного обліку та паспортизації відходів", № 1525 від 18.12.1996 р. "Про затвердження Положення про державну систему обліку та контролю ядерних матеріалів" тощо).
Екологічне нормування, лімітування, ліцензування. Екологічне нормування та лімітування здійснюється з метою регулювання допустимих обсягів впливів виробничої та іншої господарської діяльності на стан довкілля, окремих природних ресурсів.
Екологічні нормативи встановлюють гранично допустимі викиди та скиди в навколишнє природне середовище забруднюючих хімічних речовин, рівні допустимого шкідливого впливу на нього фізичних і біологічних факторів. Законодавством України можуть встановлюватися нормативи використання природних ресурсів та інші екологічні нормативи.
Екологічні нормативи повинні встановлюватися з урахуванням вимог санітарно-гігієнічних і санітарно-протиепідемічних правил і норм, гігієнічних нормативів. Нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин у навколишньому природному середовищі та рівні шкідливих фізичних і біологічних впливів на нього є єдиними для всієї території України. У разі необхідності для курортних, лікувально-оздоровчих, рекреаційних та інших окремих районів можуть встановлюватися більш суворі нормативи гранично допустимих концентрацій забруднюючих речовин та інших шкідливих впливів на навколишнє природне середовище.
Екологічні нормативи розробляються і вводяться в дію спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища й іншими уповноваженими на те державними органами відповідно до законодавства України (стаття 33 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища).
Екологічне лімітування здійснюється шляхом встановлення лімітів використання природних ресурсів - граничних обсягів, у межах яких дозволяється спеціальне використання лісових ресурсів, корисних копалин, рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, поверхневих і підземних вод мисливських та немисливських видів тварин, рослин і тварин, занесених до Червоної книги України, природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду. Ліміти використання природних ресурсів установлюються з метою забезпечення раціонального, економного використання природних ресурсів, збереження просторової та видової різноманітності, цілісності природних об'єктів і комплексів. На основі цих лімітів видаються дозволи на спеціальне використання природних ресурсів. Порядок установлення лімітів використання природних ресурсів визначено Законом України "Про охорону навколишнього природного середовища" (стаття 43), Положенням про порядок установлення лімітів використання природних ресурсів загальнодержавного значення"(затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р.), Правилами відпуску деревини на пні в лісах України (затв. постановою Кабінету Міністрів України від 29 липня 1999 р.) та деякими іншими актами.
Ліміти (квоти) на видобування корисних копалин (у тому числі континентального шельфу), за винятком загальнопоширених, і строки їх дії затверджує Кабінет Міністрів України за поданням Мінекономіки та Держкомприродресурсів, погодженим з обласними державними адміністраціями. Ліміти використання рибних запасів та інших об'єктів водного промислу, віднесених до природних ресурсів загальнодержавного значення, у розрізі річкових басейнів, морських районів промислу, основних типів і категорій водойм щорічно затверджуються Мінприроди України за поданням Укрдержрибгоспу на підставі обґрунтувань науково-дослідних установ та організацій. Ліміти на використання природних ресурсів у межах територій та об'єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення затверджуються Мінприроди за поданням органів, у віданні яких знаходяться ці природні ресурси, на підставі обгрунтовуючих матеріалів, погоджених з відповідними науковими установами та спеціально уповноваженим органом виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, державними управліннями охорони навколишнього природного середовища в областях, містах Києві та Севастополі. Ліміти використання мисливських видів парнокопитних тварин, ведмедя, куниць лісової та кам'яної, норки американської, тхора лісового, бобра, нутрії вільної, ондатри, бабака, білки затверджуються на мисливський сезон Мінприроди за поданням Держкомлісгоспу на підставі пропозицій користувачів мисливських угідь, погоджених із їх територіальними органами в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. Ліміти використання немисливських видів тварин затверджуються Мінприроди за кожним окремим видом цих тварин відповідно до подання спеціально уповноваженого органу виконавчої влади у сфері охорони навколишнього природного середовища в Автономній Республіці Крим, відповідних державних управлінь в областях, містах Києві та Севастополі за наявності обґрунтовуючих матеріалів відповідних наукових установ. Розміри лісосічного фонду (запаси деревини, призначеної для заготівлі під час рубок головного користування) та площ хвойних насаджень для заготівлі живиці встановлюються Кабінетом Міністрів України (на підставі пропозицій щодо розподілу лісосічного фонду та заготівлі живиці в розрізі областей, міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, до сфери управління яких належать лісокористувачі, які узагальнює Мінекономіки та погоджує з Держкомлісгоспом та Мінприроди) у межах розрахункової лісосіки, виходячи з потреб у лісових ресурсах. Затверджені ліміти розподіляються по регіонах і природокористувачах.
Ліміти використання природних ресурсів місцевого значення, тобто не віднесених законодавством України до природних ресурсів загальнодержавного значення, затверджуються Урядом Автономної Республіки Крим, виконавчими органами місцевих рад.
Екологічне ліцензування здійснюється шляхом надання дозволів (ліцензій) на спеціальне використання природних ресурсів, здійснення діяльності, пов' язаної з негативним впливом на довкілля.
Так, законодавство вимагає отримання дозволів на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря, рівні впливу фізичних і біологічних факторів на атмосферне повітря (статті 11, 13 Закону України "Про атмосферне повітря"). Передбачено, зокрема, що дозволи на викиди забруднюючих речовин в атмосферне повітря видаються за умови: неперевищення протягом терміну їх дії встановлених нормативів екологічної безпеки; не перевищення нормативів допустимих викидів забруднюючих речовин стаціонарних джерел; дотримання вимог до технологічних процесів у частині обмеження викидів забруднюючих речовин.
Обов'язковим є отримання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення й утилізацію отруйних речовин, у тому числі токсичних промислових відходів, продуктів біотехнології та інших біологічних аґентів. Згідно з постановою Кабінету Міністрів України № 440 від 20.06.1999 р. (з наступними змінами) дозвіл видається Мінприроди за погодженням з МОЗ, Держнагляд-охоронпраці, Мінтрансом, МВС відповідно до Переліку отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнологій та інших біологічних аґентів, виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення й утилізація яких здійснюються за наявності дозволу, що додається до зазначеної постанови Кабінету Міністру України).
Спеціальний дозвіл (ліцензія) має бути отриманий в органах Мінприроди суб'єктами підприємницької діяльності на використання джерел іонізуючого випромінювання (стаття 23 Закону України "Про використання ядерної енергії та радіаційну безпеку" від 08.02.1995 р.).
Законодавством передбачено й інші випадки отримання дозволів на спеціальне використання природних ресурсів (Розділ "Право власності на природні ресурси та право природокористування").
Екологічна експертиза. Це вид науково-практичної діяльності спеціально уповноважених державних органів, еколого-експертних формувань та об'єднань громадян, що ґрунтується на міжгалузевому екологічному дослідженні, аналізі й оцінці передпроектних, проектних та інших матеріалів чи об'єктів, реалізація і дія яких може негативно впливати або впливає на стан навколишнього природного середовища, і спрямована на підготовку висновків про відповідність запланованої чи здійснюваної діяльності нормам і вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки (стаття 1 Закону України "Про екологічну експертизу" від 09.02.1995 р.).
Згідно зі статтею 26 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища" в Україні здійснюються державна, громадська й інші види екологічної експертизи. Проведення екологічної експертизи є обов'язковим у процесі законотворчої, інвестиційної, управлінської, господарської та іншої діяльності, що впливає на стан навколишнього природного середовища. Порядок проведення екологічної експертизи визначається Законом України "Про екологічну експертизу" й іншими нормативно-правовими актами.
Державна екологічна експертиза проводиться експертними підрозділами чи спеціально створюваними комісіями спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища та його органів на місцях на основі принципів законності, наукової обґрунтованості, комплексності, незалежності, гласності та довгострокового прогнозування. Завданнями державної екологічної експертизи є: а) визначення екологічної безпеки господарської та іншої діяльності, яка може нині або в майбутньому прямо або посередньо негативно вплинути на стан навколишнього природного середовища; б) встановлення відповідності передпроектних, передпланових, проектних та інших рішень вимогам законодавства про охорону навколишнього природного середовища; в) оцінка повноти й обґрунтованості передбачуваних заходів щодо охорони навколишнього природного середовища та здоров'я населення, яка здійснюється спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища разом зі спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони здоров'я. Для участі в проведенні державної екологічної експертизи можуть залучатися відповідні органи державного управління України, представники науково-дослідних, проектно-конструкторських, інших установ та організацій, вищих навчальних закладів, громадськості, експерти міжнародних організацій.
Висновок державної екологічної експертизи після затвердження спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища є обов'язковим для виконання. Позитивний висновок державної екологічної експертизи є підставою для відкриття фінансування всіх програм і проектів. Реалізація програм, проектів і рішень без позитивного висновку державної екологічної експертизи забороняється.
Громадська екологічна експертиза здійснюється незалежними групами спеціалістів з ініціативи громадських об'єднань, а також місцевих органів влади за рахунок їх власних коштів або на громадських засадах. Громадська екологічна експертиза проводиться незалежно від державної екологічної експертизи. Висновки громадської екологічної експертизи можуть враховуватися органами, які здійснюють державну екологічну експертизу, а також органами, що заінтересовані в реалізації проектних рішень або експлуатують відповідний об'єкт.
Екологічний аудит - це документально оформлений системний незалежний процес оцінювання об'єкта екологічного аудиту, що включає збирання й об'єктивне оцінювання доказів для встановлення відповідності визначених видів діяльності, заходів, умов, системи управління навколишнім природним середовищем та інформації з цих питань вимогам законодавства України про охорону навколишнього природного середовища й іншим критеріям екологічного аудиту.
Об'єктами екологічного аудиту є: підприємства, установи й організації, їх філії та представництва чи об'єднання, окремі виробництва, інші господарські об'єкти; системи управління навколишнім природним середовищем; інші об'єкти, передбачені законом. Екологічний аудит може проводитися щодо підприємств, установ та організацій, їх філій і представництв чи об'єднань, окремих виробництв, інших господарських об'єктів у цілому або щодо окремих видів їх діяльності.
Екологічний аудит проводиться в процесі приватизації об'єктів державної власності, іншої зміни форми власності, зміни конкретних власників об'єктів, а також; для потреб екологічного страхування, у разі передачі об'єктів державної та комунальної власності в ;, довгострокову оренду, в концесію, створення на основі таких об'єктів спільних підприємств, створення, функціонування та сертифікації систем управління навколишнім природним середовищем, а також здійснення господарської та іншої діяльності.
Екологічний аудит в Україні може бути добровільним чи обов'язковим. Добровільний екологічний аудит здійснюється стосовно будь-яких об'єктів екологічного аудиту на замовлення заінтересованого суб'єкта за згодою керівника чи власника об'єкта екологічного аудиту. Обов'язковий екологічний аудит здійснюється на замовлення заінтересованих органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування щодо об'єктів або видів діяльності, які становлять підвищену екологічну небезпеку, відповідно до переліку, що затверджується Кабінетом Міністрів України, у таких випадках: банкрутство; приватизація, передача в концесію об'єктів державної та комунальної власності; передача або придбання в державну чи комунальну власність; передача у довгострокову оренду об'єктів державної або комунальної власності; створення на основі об'єктів державної та комунальної власності спільних підприємств; екологічне страхування об'єктів; завершення дії угоди про розподіл продукції відповідно до закону; в інших випадках, передбачених законом.
Екологічний аудит поділяється на внутрішній і зовнішній. Внутрішній екологічний аудит об'єкта проводиться на замовлення його власника чи органу, уповноваженого на управління ним, для власних потреб. Зовнішній екологічний аудит проводиться на замовлення інших заінтересованих суб'єктів.
Екологічний аудит може здійснювати особа (екологічний аудитор), яка має відповідну вишу освіту, досвід роботи у сфері охорони навколишнього природного середовища або суміжних сферах не менше чотирьох років підряд та якій видано в установленому порядку сертифікат на право здійснення такої діяльності. Екологічний аудит може здійснюватись юридичною особою, статутом якої передбачений цей вид діяльності та в штаті якої є хоча б один екологічний аудитор.
Забороняється проведення екологічного аудиту органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування, особам, яким законом заборонено займатися підприємницькою діяльністю. Забороняється здійснювати екологічний аудит господарських об'єктів екологічним аудиторам, якщо вони мають акції цих об'єктів або в іншій формі мають безпосереднє відношення до них.
Екологічний контроль. Під ним розуміється перевірка додержання господарюючими й іншими суб'єктами вимог екологічного законодавства. Екологічний контроль у тій чи іншій формі здійснюють практично всі органи держави (Верховна Рада України, Президент України, Кабінет Міністрів України, центральні органи виконавчої влади, місцеві державні адміністрації, органи місцевого самоврядування), що приймають рішення з питань охорони довкілля, екологічної безпеки, використання природних ресурсів (контроль за виконанням цих рішень). Серед цих органів є такі, що спеціально уповноважені виконувати функції державного екологічного контролю. До таких органів за законодавством відносяться:
- Державна екологічна інспекція (Держекоінспекція), основним завданням якої є здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, екологічну безпеку. Держекоінспекція є урядовим органом державного управління, який діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується (Положення про Державну екологічну інспекцію затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 2001 р.);
- Державна екологічна інспекція з охорони довкілля Північно-Західного регіону Чорного моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища України, котра є спеціальним підрозділом Мінприроди України та входить до сфери його управління. Інспекція в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки відповідно на території західного кордону України по р. Дунай до м. Скадовська (включно) Херсонської області (Положення про цю інспекцію затверджено наказом Мінприроди України № 282 від 27.07.2004 р.);
- Державна Азово-Чорноморська екологічна інспекція (є спеціальним підрозділом Мінприроди України з питань охорони навколишнього природного середовища, екологічної безпеки та входить до сфери його управління), котра в межах своїх повноважень забезпечує реалізацію державної політики в галузі охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання й відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної та у межах своєї компетенції радіаційної безпеки відповідно на території від міста Скадовська до міста Генічеська Херсонської області навколо Кримського півострова (Положення про цю інспекцію затверджено наказом Мінприроди України № 65 від 23 лютого 2004 р.);
- Державна екологічна інспекція Азовського моря Міністерства охорони навколишнього природного середовища, котра у сфері своє діяльності забезпечує здійснення державного контролю в галузі охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів (крім надр), екологічної безпеки тощо (Положення про цю інспекцію затверджено наказом Мінприроди України № 65 від 23.02.2004 р.);
- Державна інспекція з контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів (Держлісінспекція), яка діє у складі Мінприроди і йому підпорядковується, її основними завданнями є: участь у межах своєї компетенції в реалізації державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів; здійснення державного контролю за додержанням вимог законодавства у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів (Положення про Державну інспекцію з контролю за охороною, захистом, використанням і відтворенням лісів затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 770 від 16 червня 2004 р.);
- Державна служба заповідної справи, яка має її сприяти реалізації державної політики у сфері збереження та невиснажливого використання природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів та об'єктів (Положення про Державну службу заповідної справи затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 9 серпня 2001 р.);
- Державний департамент рибного господарства (Укрдержрибгосп, який діє у складі Мінагрополітики та її йому підпорядковується (Положення про Державний і;/ департамент рибного господарства, затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 4 серпня 2000 р.). Його основним завданням є участь у реалізації державної політики у сфері рибного господарства, охорони, відтворення і раціонального використання водних живих ресурсів;
- Державна санітарно-епідеміологічна служба (Держсанепідемслужба), яка діє у складі МОЗ і йому підпорядковується. Основними завданнями Держсанепідемслужби є: участь у реалізації державної політики у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, безпеки для здоров'я і життя людини середовища життєдіяльності; узагальнення практики застосування законодавства у сфері забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення, розроблення пропозицій щодо вдосконалення актів за конодавства; визначення першочергових заходів щодо профілактики інфекційних хвороб, професійних захворювань, масових неінфекційних захворювань (отруєнь), радіаційних уражень людей, запобігання шкідливому впливу на стан їх здоров'я та життя факторів середовища життєдіяльності тощо (Положення про Державну санітарно-епідеміологічну службу затверджено постановою Кабінету Міністрів України № 1272 від 24 вересня 2004 р.);
- Державний комітет ядерного регулювання України (Держатомреґулювання України), основним завданням якого є забезпечення додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення в межах своєї компетенції державного регулювання безпеки використання ядерної енергії, додержання вимог ядерної та радіаційної безпеки; здійснення державного нагляду за додержанням законодавства, норм, правил і стандартів з використання ядерної енергії, вимог ядерної та радіаційної безпеки (Положення про Державний комітет ядерного регулювання України затверджено Указом Президента України від 6 березня 2001 року);
- Державний комітет України по земельних ресурсах здійснює державний контроль за додержанням вимог земельного законодавства щодо умов зняття, збереження та використання родючого шару ґрунту під час проведення гірничодобувних, геологорозвідувальних, будівельних та інших робіт, пов'язаних з порушенням ґрунтового покриву, своєчасного проведення рекультивації порушених земель в обсягах, передбачених проектом рекультивації земель; дотримання правил, установленого режиму експлуатації протиерозійних, гідротехнічних споруд, збереження захисних насаджень і межових знаків, а також: інших вимог щодо охорони й використання земель (стаття 6 Закону України "Про державний контроль за використанням та охороною земель від 19.06.2003 р.).
Контроль у галузі охорони довкілля здійснюють також: органи Державного комітету по водному господарству - контроль за дотриманням режимів роботи водосховищ і водогосподарських систем (п. 12 ст. 16 Водного кодексу України); Державна автомобільна інспекція МВС України - контроль за охороною навколишнього середовища від шкідливого впливу автомато-транспортних засобів (Положення про Державну автомобільну інспекцію МВС України, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від № 341 14 квітня 1997 р.); Державний департамент нагляду за додержанням законодавства про працю (Держнаглядпраці), який є урядовим органом державного управління, що діє у складі Мінпраці та підпорядковується йому, здійснює державний нагляд за ведення робіт по геологічному вивченню надр, їх використанням та охороною, а також: використанням і переробкою мінеральної сировини (стаття 61 Кодексу України про надра); Державний комітет природних ресурсів України здійснює державний контроль за геологічним вивченням надр, забезпечує здійснення державного геодезичного нагляду за топографо-геодезичною і картографічною діяльністю, приймає участь у здійсненні державного контролю та нагляду за охороною і використанням надр (Положення про Державний комітет природних ресурсів України, затверджене Указом Президента України № 177 від 10 лютого 2004 р.).
Органам, що здійснюють державний екологічний контроль за законодавством, надано право відповідно до своїх повноважень: обстежувати в установленому порядку підприємства, установи й організації з метою перевірки додержання ними вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища, раціональне використання природних ресурсів, екологічну та радіаційну безпеку; обмежувати чи тимчасово припиняти в установленому порядку діяльність підприємств, установ і організацій та експлуатацію об'єктів (у тому числі будівництво, реконструкцію та розширення об'єктів) і подавати Мінприроди пропозиції щодо припинення діяльності цих підприємств, установ і організацій у разі порушення вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища; опломбовувати приміщення, устаткування та апаратуру підприємств, установ, організацій та об'єктів, стосовно яких було прийняте в установленому порядку рішення про обмеження чи тимчасове припинення їх діяльності; перевіряти до

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти