ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Нормативна грошова оцінка земель: навіщо вона потрібна

Нормативна грошова оцінка земель – одна з основ ефективного використання земельних ресурсів. Це база для встановлення обґрунтованих платежів за землю, зокрема, розрахунку орендної плати та визначення земельного податку. Як визначають нормативну грошову оцінку земель, як впливає вона на податок на землю, де і як отримати інформацію про нормативну грошову оцінку своєї ділянки,- говорить начальник управління ринку та оцінки земель Держземагентства Анатолій Колосюк.

-Навіщо потрібна нормативна грошова оцінка земель?
- Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення плати за оренду земельних ділянок, розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні ділянок тощо. Її проводять на землях усіх категорій та форм власності за рішенням органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, чи на підставі договору.

-Як часто проводять таку оцінку?
- Для земельних ділянок у межах населених пунктів (незалежно від їх призначення) та ділянок сільгосппризначення за межами населених пунктів, таку оцінку проводять не рідше як раз на 5-7 років. А для ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів - раз на 7-10 років.

-Як обраховується нормативна грошова оцінка земель сільськогосподарського призначення?
- Попередню оцінку проводили у 1995 році. Щороку її індексували, але вона була далекою від реальної вартості землі. У 2012 році вперше переглянули коефіцієнт рентного доходу, встановивши його на рівні 1,756. Він суттєво збільшив нормативну грошову оцінку земель та наблизив її до сучасних економічних реалій. Наразі найдорожчі, відповідно до нормативно-грошової оцінки, землі – у Черкаській, Хмельницькій, Донецькій, Херсонській областях та в Криму – понад 23 тисячі гривень за гектар. У західних областях, де земля менш придатна для землеробства, її оціночна вартість нижча.

-Чи можна самому обчислити нормативну грошову оцінку своєї земельної частки (паю)?
- Так. Наприклад, площа ріллі, що припадає на земельну частку (пай), становить 1,4 га; нормативна грошова оцінка 1 га ріллі, що припадає на земельну частку (пай), проведена станом на 1 липня 1995 року, становить 10000 грн. Щоб визначити, якою є нормативна грошова оцінка вашої ділянки на сьогодні, її слід помножити на коефіцієнт рентного доходу та на індекс інфляції, який нині становить 3,2.

Перше.Насамперед розраховуємо нормативну грошову оцінку1 газемельної частки (паю), проіндексовану станом на 01.01.2012 року: 10000 грн. х 3,2 (індекс інфляції, який щороку визначається Кабміном) х 1,756 (коефіцієнт рентного доходу) = 56192 грн.
Друге. Розраховуємо нормативну грошову оцінку земельної частки (паю) площею 1,4 га: 1,4 х 56192 = 78669 грн.

-Як, знаючи нормативну грошову оцінку земельної частки (паю), вирахувати розмір плати за його оренду?
- Указ президента встановив рекомендований розмір орендної плати не нижче 3% від нормативної грошової оцінки орендованої ділянки. Отже, в нашому прикладі, мінімальна сума орендної плати за земельну ділянку (пай) площею 1,4 га має становити 3% від 78669 грн., тобто 2360 грн. (78669 х 0,03 = 2360) Хочу нагадати, що пункт про індексацію нормативної грошової оцінки земель, і, відповідно, перегляд плати за оренду земельної частки (паю), потребує чіткої та детальної фіксації у договорі про його оренду.

-Де можна взяти інформацію про нормативну грошову оцінку конкретної ділянки?
- Треба подати заяву на отримання такої інформації до територіального органу Держземагентства. Результатом має бути витяг із технічної документації щодо нормативної грошової оцінки земель. Також інформацію про нормативну грошову оцінку можна знайти на сайті Держземагентства у розділі «Ринок земель». Згодом ця інформація буде на публічній кадастровій карті. Утім, офіційним документом, що підтверджуватиме оцінку ділянки, лишатиметься витяг із технічної документації.

-Скільки часу потрібно для отримання цього витягу?
- Термін не повинен перевищувати 7 робочих днів. Це передбачено Постановою Кабінету Міністрів від 23 травня 2012 року «Про внесення змін до Методики нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів та Методики нормативної грошової оцінки земель несільськогосподарського призначення (крім земель населених пунктів)».

-Саме цей витяг потрібен для обчислення суми плати за землю?
- Так. Відповідно до п. 274.1 ст. 274 Податкового кодексу, встановлено ставку податку за земельні ділянки сільськогосподарського призначення, нормативну грошову оцінку яких проведено, незалежно від місцезнаходження (в межах чи за межами населених пунктів), — 1% від їх нормативної грошової оцінки.

-Людині кожного разу, щоб сплатити податок, треба отримувати витяг з технічної документації щодо нормативної грошової оцінки?
- Чинне законодавство передбачає саме такий порядок. Утім, наразі реалізується пілотний проект обміну базами суб’єктів та об’єктів між Державним земельним агентством та Державною податковою службою. Сенс проекту саме в тому, аби людям не треба було кожен раз іти по довідки. Автоматизована система сама формуватиме податок.

-На якій стадії зараз реалізація цього проекту?
- Триває обмін базами, відпрацьовується механізм формування податку. Передбачається що вже 2013 року проект працюватиме в реальному режимі.

Економічні механізми регулювання природокористування (плата за ресурси)
1. Види і зміст платежів за використання природних ресурсів і їх охорону. З прийняттям Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” (1991 р.) В Україні створилися передумови для кардинальної перебудови екологічної політики і для створення нових режиму і механізму природокористування, більш адекватних об’єктивним вимогам суспільного розвитку, сучасного етапу НТР і ринковим відносинам. При цьому центральне місце відводилось посиленню економічного регулювання і економічним підоймам раціоналізації сфери природокористування. Основою для формування нового економічного механізму по забезпеченню розширеного відтворення природних ресурсів, їх охороні, регулюванню раціонального використання став принцип платного, компенсаційного за змістом природокористування зі створення системи відповідних платежів. Введення платного природокористування покликане розв’язати таке коло питань: - створення економічних умов для прискореного розвитку ринкових відносин у цій сфері та приведення всієї системи природокористування в Україні у відповідність з практикою найбільш розвинених країн і міжнародними стандартами; - стимулювання комплексного, раціонального, використання природних ресурсів і створення для нього відповідних науково-технічних передумов; - забезпечення сталого і достатнього фінансування робіт по охороні та відтворенню природно-ресурсного потенціалу, посилення на цій основі соціальних і екологічних функцій природних ресурсів; - вирівнювання умов господарювання при використанні природних ресурсів різних якості та доступності; - розширення інвестиційних можливостей щодо соціально-економічного розвитку територій з інтенсивним природокористуванням; - забезпечення узгодження загальнодержавних інтересів з інтересами територій шляхом збалансованого розподілу коштів, одержуваних від плати за природні ресурси, між державним і місцевими бюджетами; - запобігання порушенням встановленого режиму природокористування. Об’єктами плати є джерела природних ресурсів – родовища корисних копалин, водосховища, лісові ділянки тощо, а суб’єктами – підприємства, організації та установи, їх філії та об’єднання, окремі громадяни, які використовують природні ресурси (незалежно від форм власності, організації господарської діяльності та підпорядкування). До суб’єктів плати належать також міжнародні позаурядові організації, іноземні юридичні особи, спільні підприємства, що створюються на території України за участю українських та іноземних юридичних осіб і громадян, іноземні громадяни і особи без громадянства. Плата за використання природних ресурсів стягується з усіх природокористувачів як на території України, так і в межах її морської економічної зони і континентального шельфу. Плата за природні ресурси може вноситися у вигляді спеціальних зборів, податку (земельного, лісового тощо), орендної плати або в інших формах, передбачених законодавством. Орендна і орендні відносини визначаються як форма господарювання з переданням у строкове, повторне користування землі, надр, інших природних об’єктів, власником яких є держава, юридичні та фізичні особи. Ставки оподаткування, порядок і терміни виплати визначаються законодавством. Розмір орендної плати встановлюється у межах законодавства і за згодою сторін. Науковою основою ля визначення розмірів плати служить економічна оцінка, в основі якої покладено диференційну ренту. У загальному виді розрізняють шість видів платежів за ресурси: 1. Платежі за право користування природними ресурсами. 2. Плата за відтворення та охорону природних ресурсів. 3. Рентні платежі за експлуатацію кращих природних ресурсів чи за якістю, чи за місцем їх розташування стосовно ринку. 4. Штрафні платежі за понаднормове використання природних ресурсів. 5. Компенсаційні платежі за вибуття природних ресурсів із цільового використання або погіршення їхньої якості, спричинене діяльністю цих підприємств. 6. Плата підприємств за використання середовища для розміщення відходів виробництва. Платежі за користування природними ресурсами є засобом вилучення частини абсолютного і додаткового доходів природокористувачів. Відповідно, вони складаються з фіксованих відрахувань, пов’язаних з диференціальною рентою. Платежі за охорону і відтворення природних ресурсів є формою компенсації бюджетних та інших витрат власника чи користувача ресурсів на збереження, відновлення і підвищення якості природноресурсного потенціалу. Зокрема, вони передбачають відшкодування витрат на геологорозвідувальні роботи, на відтворення поголів’я тварин, на відновлення рибних запасів, рибопромислових угідь тощо. Платежі за охорону і відтворення природних ресурсів встановлюють у вигляді ставок, тарифів, такс та інших нормативних показників. Для відновлювальних видів природних ресурсів вони визначаються за нормативними витратами на охорону і відтворення, а для невідновлювальних – за витратами на їх виявлення, оцінку і підготовку до використання. Економічні санкції у вигляді штрафних платежів за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів встановлюється з метою посилення відповідальності підприємств та інших природокористувачів за порушення діючих норм і правил використання природних ресурсів. Розмір штрафів повинен забезпечувати умови, за яких порушення є невигідним з точки зору госпрозрахункових інтересів природокористувача. Платежі за понадлімітне і нераціональне використання природних ресурсів у вигляді штрафів стягуються з прибутку, що залишається у розпорядженні природокористувача, і з цього приватних коштів. Всі платежі згідно нормативу розподіляються між державними та місцевими бюджетами. Кошти від платежів за використання природних ресурсів направляються на здійснення заходів по охороні природи, поліпшенню розширеного відтворення природних ресурсів і підвищенню їх якості; на потреби соціально-економічного розвитку відповідних територій; на реалізацію науково-технічних програм і створення техніко-технологічних передумов для інтенсифікації та більш комплексного використання ресурсів і відходів виробництва; на створення системи контролю за станом природних ресурсів, введеня кадастрів, геоекологічної зйомки; на формування фінансових засобів органів управління всіх рівнів тощо. Ради народних депутатів в межах своїх повноважень мають також право встановлювати для користувачів природних ресурсів різні пільги – з метою створення необхідних сприятливих умов для підприємств, а також заохочення або підтримки економічно слабких природокористувачів. Основними формами таких пільг є зниження ставок платежів, повне або часткове звільнення від них на деякий час або безстроково, відстрочка виплат, встановлення диференційованих термінів виплат з метою стимулювання і заохочення. Передбачається також пільгове кредитування заходів по раціональному використанню природних ресурсів, пільгове оподаткування при досягненні високої ефективності природоохоронної діяльності, звільнення від плати в основні фонди в природоохоронній сфері тощо. 2. Платежі за землю. Плата за землю здійснюється у формі орендних платежів. Нормативи плати за землю в кожній державі розробляються самостійно, але загальна методика і цілому вже опрацьована. Плата за землю визначається окремо для сільськогосподарських і міських земель. Перша форма платежів враховує відшкодування земелекористувачем збитків, спричинених вилученням або тимчасовим захопленням (відчуженням) земельних ділянок, а також втрат сільськогосподарського виробництва за затвердженими нормативами освоєння нових земель з урахуванням втрат диференційної ренти, яка виникла через використання гірших земель на заміну відчужених угідь. Приклад розрахунку плати за землю для спільного підприємства. Для підприємства виділено землю за 3 км від м. Тернопіль площею 20 га, з них 15 га – орної, 5 га – пасовищ. Гектар орних земель згідно нормативів оплати в Тернопільській області коштує 7000 грн., а гектар пасовища 2000 грн. Отже, загальна сума оплати становить (7000´15)+(2000´5)=105000+10000=115000. Ця плата є мінімальною. Для уточнення використовують спеціальні коефіцієнти подорожчання залежно від пливу великих центрів на розвиток виробництва. Так, для міст із різною чисельністю жителів вони становлять:

Особливості плати за воду.

З 1982 р. в Україні запроваджено плату за воду, яку забирають з водогосподарських систем промислові підприємства, а з 1984 р. – за воду, спожиту з підземних джерел. Інші водокористувачі (комунальне господарство, ГЕС, водний транспорт, системи зрошення, сільськогосподарські підприємства тощо) використовували воду безплатно.

Тарифи визначалися на основі необхідних витрат з урахуванням рентабельності основних фондів, яка відповідала рівню народногосподарського нормативу ефективності капіталовкладень. Плата за воду в промисловості стала важливим чинником економічного стимулювання раціонального використання водних ресурсів, впровадження систем багаторазового використання води. Проте, оцінка води ґрунтувалась на теорії трудової вартості, за якою природні ресурси, не будучи продуктом праці, не мають вартості та її грошового виразу -–ціни. Плата за воду не враховувала її специфіку як обмеженого природного ресурсів та умов його формування у часі і просторі, що дає диференційний ефект. До того ж платниками були лише водокористувачі, виплати яких у загальній сумі витрат на створення і функціонування водозабезпечуючих систем становили 20-25% (Сахаєв В.Г., Шевчук В.Я. Економіка і організація охорони навколишнього середовища – Київ: ”Вища школа”,1995. 271 с.)(Економіка і екологія водних ресурсів Дніпра. (В.Я. Шевчук, М.В. Гусєв, О.О. Мазуркевич та ін.; За оед. В.Я. Шевчука – К.: Вища шк., 1996 – 207 с.).

Десятирічний досвід застосування цих тарифів показав, що вони далеко не в повній мірі вирішували проблему економічного регулювання водокористування, тільки в 1991 році плата за воду була переведена на нові тарифи:

- за безповоротне водоспоживання, що встановлюється на 1 куб м споживаної води виходячи з середньозваженого тарифу плати за воду з водогосподарських систем, розрахованого для даного підприємства з коефіцієнтом 1,25;

- за послуги водогосподарських систем, що встановлюються згідно Постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1997 р. №164 на території України діють такі нормативи плати за використання прісних водних ресурсів.

Існують і наступні нормативи: плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб гідроенергетики – усі річки – 0,7 коп за 100 куб. м води, пропущеної через турбіни (крім ГАЕС, які функціонують у комплексі з ГЕС); плата за спеціальне використання водних ресурсів для потреб водного транспорту (крім стоянкового, службово-допоміжного і буксирного флотів) – усі річки, крім Дунаю: вантажний самохідний і несамохідний флот – 1,25 коп за тоннаж-добу експлуатації флоту; пасажирський флот, що експлуатується – 0,14 коп. за 1 місце-добу експлуатації флоту.

Слід зауважити, що розміри тарифів в значній мірі мають суб’єктивний характер і залежать від рішень місцевої влади, зумовлених розміром одержаних дотацій, економічного стану водокористувачів та іншими причинами (Данилишин, ст. 436-438).

Згідно нормативів розподілу платежів встановлено, що 80% платежів за використання водних ресурсів загальнодержавного значення спрямовується до державного бюджету, 20% платежів за використання водних ресурсів загальнодержавного значення в місцеві бюджети. До державного бюджету спрямовується 100% плати за використання рибних та інших водних живих ресурсів і 100% платежів відводиться у місцеві бюджети за використання водних ресурсів місцевого значення.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти