ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Регуляція моторної функції кишки.

Рухова активність тонкої кишки регулюється м’язовими, нервовими та гуморальними механізмами. Спонтанна рухова активність гладких м'язів кишківника зумовлена їх автоматією. Відомо два «датчики ритму» кишкових скорочень, один з яких знаходиться у місці впадіння загальної жовчної протоки у дванадцятипалу кишку, інший - у клубовій кишці. Ритмічна скоротлива діяльність стінки кишки здійснюється також за допомогою нейронів ауербахівського нервового сплетіння. Парасимпатичні нерви в основному збуджують, а симпатичні - гальмують скорочення тонкої кишки.

Велике значення для регуляції моторики тонкої кишки мають рефлекси з різних відділів травного тракту, які можна розділити на збудливі і гальмівні. До збудливих рефлексів відносяться стравохідно-кишковий, шлунково-кишковий і кишково-кишковий, до гальмівних - кишковий, ректоентеральний, а також рецепторне гальмування тонкої кишки (рецепторна релаксація) під час їжі, яке потім змінювалося посиленням її моторики. Рефлекторні дуги цих рефлексів замикаються як на рівні інтрамуральних гангліїв внутрішньоорганного відділу вегетативної нервової системи, так і на рівні ядер блукаючих нервів у довгастому мозку і у вузлах симпатичної нервової системи. Моторика тонкої кишки залежить від фізичних і хімічних властивостей хімуса. Груба їжа, що містить велику кількість клітковини, жири стимулюють рухову активність тонкої кишки. Підсилюють моторику кислоти, луг, концентровані розчини солей, продукти гідролізу жирів. Гуморальні речовини також.здійснюють регуляцію моторики кишки. Стимулюють моторику вазопрессин, окситоцин, брадикінін, серотонін, гістамін, гастрин, мотилін, ХЦК-ПЗ, речовина Р, гальмують - секретин, ВІП, ГІП.

Регуляція рухової активності товстої кишки здійснюється переважно внутрішньоорганним відділом вегетативної нервової системи: інтрамуральними нервовими сплетіннями (ауербахівським і мейснерівським). У стимуляції моторної діяльності товстої кишки істотну роль грають рефлекси при подразненні рецепторів стравоходу, шлунку, тонкої кишки. Подразнення рецепторів прямої кишки гальмує моторику товстої кишки. Симпатичні нервові волокна, що проходять у складі черевних нервів, гальмують моторику; парасимпатичні, такі, що йдуть у складі блукаючих і тазових нервів, - посилюють. Механічні та хімічні подразники підвищують рухову активність і прискорюють просування хімусу по кишці. Тому, чим більше в їжі клітковини, тим більш вираженою є моторна активність товстої кишки. Серотонін, адреналін, глюкагон гальмують моторику товстої кишки, кортизон - стимулює.

Акт дефекації та його регуляція.

Калові маси видаляються за допомогою акту дефекації, що є складним рефлекторним процесом випорожнення дистального відділу товстої кишки через відхідник (анус). При наповненні ампули прямої кишки калом і підвищенні в ній тиску до 40 - 50 см вод.ст. відбувається подразнення механо- і барорецепторів. Виниклі при цьому імпульси прямуютьув центр дефекації, який розташований у крижовій частині спинного мозку (мимовільний центр дефекації). Із спинного мозку імпульси йдуть до внутрішнього сфінктера, викликаючи його розслаблення, і одночасно підсилюють моторику прямої кишки.

Довільний акт дефекації здійснюється за участю кори великих півкуль, гіпоталамуса та довгастого мозку, які реалізують свій ефект через центр мимовільної дефекації у спинному мозку. При цьому тонус зовнішнього (довільному) сфінктера спочатку підвищується, а при збільшенні сили роздратування гальмується. Одночасно відбувається скорочення діафрагми та черевних м'язів, що веде до зменшення об'єму черевної порожнини та підвищення внутрішньочеревного тиску що сприяє акту дефекації.

Тривалість евакуації, тобто час, протягом якого відбувається звільнення кишок від вмісту, у здорової людини сягає 24 - 36 годин. Парасимпатичні нервові волокна, що йдуть у складі тазових нервів, гальмують тонус сфінктерів, посилюють моторику прямої кишки та стимулюють акт дефекації. Симпатичні нерви підвищують тонус сфінктерів та гальмують моторику прямої кишки.

 

Всмоктування

Всмоктування - це процес транспорту перетравлених харчових речовин з порожнини шлунково-кишкового тракту в кров, лімфу та міжклітинний простір. Воно здійснюється впродовж всього травного тракту, але в кожному відділі є свої особливості.

Особливості всмоктування у різних відділах травної системи.

У порожнині рота всмоктування незначне, оскільки їжа там не затримується, але деякі речовини, наприклад, ціанистий калій, а також лікарські препарати (ефірні масла, валідол, нітрогліцерин і ін.) всмоктуються у ротовій порожнині і дуже швидко потрапляють у кровоносну систему, минувши кишківник і печінку. Це знаходить застосування як спосіб введення лікарських речовин.

У шлунку всмоктуються деякі амінокислоти, небагато глюкози, води з розчиненими в ній мінеральними солями і досить істотно всмоктується алкоголь.

Основне всмоктування продуктів гідролізу білків, жирів і вуглеводів відбувається у тонкому кишківнику. Білки всмоктуються у вигляді амінокислот, вуглеводи - у вигляді моносахаридів (глюкоза, фруктоза), жири - у вигляді гліцерину і жирних кислот. Всмоктуванню нерозчинних у воді жирних кислот допомагають водорозчинні солі жовчних кислот.

Всмоктування поживних речовин у товстій кишці незначне. Там всмоктується багато води, що необхідно для формування калу, у невеликій кількості глюкоза, амінокислоти, хлориди, мінеральні солі, жирні кислоти та жиророзчинні вітаміни A, D, Е, К. Речовини з прямої кишки всмоктуються так само, як і з ротової порожнини, тобто безпосередньо у кров, минувши печінку. На цьому заснована дія так званих живильних клізм.

Що стосується інших відділів шлунково-кишкового тракту (шлунку, тонкого і товстого кишківника ), то речовини, що всмокталися у них, спочатку поступають по портальних венах у печінку, а потім у загальний кровотік. Лімфовідтік від кишківника здійснюється по кишкових лімфатичних судинах у молочну цистерну.

Всмоктування поживних речовин залежить від величини всмоктувальної поверхні. Особливо вона велика у тонкій кишці і створюється за рахунок складок, ворсинок і мікроворсинок. Кожна ворсинка - це мікроорган, що містить м'язові скоротливі елементи, кровоносну і лімфатичну мікросудини і нервове закінчення. Велику роль у всмоктуванні відіграють скорочення ворсинок: слабкі натщесерце, а за наявності в кишці хімуса активні (до 6 скорочень в 1 хвилину). У регуляції скорочення ворсинок бере участь інтрамуральна нервова система (підслизове, мейснерівське сплетіння). Екстрактні речовини їжі, глюкоза, пептиди, деякі амінокислоти підсилюють скорочення ворсинок.

Механізми всмоктування.

Для всмоктування мікромолекул - продуктів гідролізу поживних речовин, електролітів, лікарських препаратів - використовуються декілька видів транспортних механізмів.

1. Пасивний транспорт, що включає дифузію, фільтрацію і осмос.

2. Полегшена дифузія.

3. Активний транспорт.

Дифузія заснована на градієнті концентрації речовин у порожнині кишківника, у крові або лімфі. Шляхом дифузії через слизову оболонку кишківника переносяться вода, аскорбінова кислота, піридоксин, рибофлавін і багато лікарських препаратів. Фільтрація заснована на градієнті гідростатичного тиску. Так, підвищення внутрішньокишкового тиску до 8-10 мм рт.ст. збільшує в 2 рази швидкість всмоктування з тонкої кишки розчину кухонної солі. Сприяє всмоктуванню збільшення моторики кишківника.

Переходу речовин через напівпроникну мембрану ентероцитів допомагають осмотичні сили. Якщо у шлунково-кишковий тракт ввести гіпертонічний розчин якої-небудь солі (кухонної, англійської і т.д.), то по законах осмосу рідина з крові і навколишніх тканин, тобто з ізотонічного середовища, всмоктуватиметься у бік гіпертонічного розчину, тобто у кишківник, і спричинюватиме очищаючу дію. На цьому заснована дія сольових послаблюючих. По осмотичному градієнту всмоктуються вода, електроліти.

Полегшена дифузія здійснюється також по градієнту концентрації речовин, але за допомогою особливих мембранних носіїв, без витрати енергії і швидше, ніж проста дифузія. Так, за допомогою полегшеної дифузії переноситься фруктоза.

Активний транспорт здійснюється проти електрохимічного градієнта навіть при низькій концентрації цієї речовини у просвіті кишківника, за участю носія та вимагає витрати енергії. Як носій-транспортер найчастіше використовується Na+, за допомогою якого всмоктуються такі речовини, як глюкоза, галактоза, вільні амінокислоти, солі жовчних кислот, білірубін, деякі ди- і трипептиди.

Шляхом активного транспорту всмоктуються також вітамін В12, іони кальцію. Активний транспорт украй специфічний і може пригноблюватися речовинами, що мають хімічну схожість з субстратом.

Гальмується активний транспорт при низькій температурі і дефіциті кисню. На процес всмоктування впливає pH середовища.

Деякі високомолекулярні речовини транспортуються шляхом ендоцитозу (піноцитозу і фагоцитозу). Цей вид транспорту має значення при перенесенні у новонародженого білків, імуноглобулінів, вітамінів, ферментів грудного молока.

Деякі речовини, наприклад, вода, електроліти, антитіла, алергени можуть проходити через міжклітинні простори. Такий вид транспорту називається персорбцією.

Функції печінки

Печінка - це залоза зовнішньої секреції, яка виділяє свій секрет у дванадцятипалу кишку. Свою назву вона одержала від слова «піч», оскільки в печінці найвища температура у порівнянні з іншими органами. Печінка є складною «хімічною лабораторією», в якій відбуваються процеси, пов'язані з утворенням тепла. Печінка бере найактивнішу участь у травленні та виконує цілий ряд інших важливих функцій, які будуть розглянуті нижче. Через неї проходять майже всі речовини, у тому числі і лікарські, які так само, як і токсичні продукти, знешкоджуються.

Травна функція печінки.

Цю функцію можна розділити на секреторну, або жовчоутворення (холерез) й екскреторну, або жовчовиділення (холекінез). Жовчоутворення відбувається безперервно (жовч накопичується у жовчному міхурі), а жовчовиділення - тільки під час травлення (через 3-12 хв після початку прийому їжі). При цьому жовч спочатку виділяється з жовчного міхура, а потім з печінки у дванадцятипалу кишку. Тому прийнято говорити про печінкову та міхурову жовч.

За добу відділяється 500 - 1500 мл жовчі. Вона утворюється их печінкових клітинах - гепатоцитах, який контактують з кровоносними капілярами. З плазми крові за допомогою пасивного та активного транспорту в гепатоцити надходить ряд речовин: вода, глюкоза, креатинін, електроліти і ін. У гепатоцитах утворюються жовчні кислоти та жовчні пігменти, потім всі речовини з гепатоцитів виділяються у жовчні капіляри. Далі жовч поступає у жовчні печінкові протоки. Останні впадають у загальну жовчну протоку, до якої впадає і міхурова протока. Із загальної жовчної протоки жовч потрапляє у дванадцятипалу кишку.

Функції та склад жовчі.

Жовч виконує цілий ряд важливих функцій. 1. Емульгує жири, роблячи водорозчинними жирні кислоти. 2. Сприяє всмоктуванню тригліцерідов і утворенню міцел і хіломікронов. 3. Активує ліпазу. 4. Стимулює моторику тонкого кишківника. 5. Інактивує пепсин у дванадцятипалій кишці. 6. Має бактерицидну та бактеріостатичну дію щодо кишкової флори. 7. Стимулює проліферацію та злущування ентероцитів. 8. Підсилює гідроліз і всмоктування білків і вуглеводів. 9. Стимулює жовчоутворення і жевчовиділення.

Печінкова жовч має золотисто-жовтий колір, міхурова - темно-коричневий; pH печінкової жовчі - 7,3 - 8,0, відносна густина - 1,008-1,015; pH міхурної жовчі - 6,0 - 7,0 за рахунок всмоктування гідрокарбонатів, а відносна густина - 1,026-1,048.

Жовч складається з 98% води і 2% сухого залишку, куди входять органічні речовини: солі жовчних кислот, жовчні пігменти - білірубін і білівердин, холестерин, жирні кислоти, лецитин, муцин, сечовина, сечова кислота, вітаміни А, В, С; незначна кількість ферментів: амілаза, фосфатаза, протеаза, каталаза, оксидаза, а також амінокислоти та глюкокортикоїди; неорганічні речовини: Na+, К+, Са2+, Fe2+, Сl-, НСО32-, SO42-, РО43-. У жовчному міхурі концентрація всіх цих речовин у 6 разів більша, ніж у печінковій жовчі.

Холестерин - 80% його утворюється в печінці, 10% - у тонкому кишківнику, решта - у шкірі. За добу синтезується близько 1 г холестерину. Він бере участь в утворенні міцел і хиломікронів і лише 30% всмоктується з кишківника у кров. Якщо порушується виведення холестерину (при захворюванні печінки або неправильній дієті), то виникає гіперхолестеринемія, яка проявляється або атеросклерозом, або жовчнокам'яною хворобою.

Жовчні кислоти синтезуються з холестерину. Взаємодіючи з амінокислотами гліцином і таурином, утворюють солі глікохолевої (80%) і таурохолевої кислот 20%). Вони сприяють емульгуванню та кращому всмоктуванню у кров жирних кислот і жиророзчинних вітамінів (A, D, Е, К). За рахунок гідрофільності та ліпофільності жовчні кислоти здатні утворювати міцели з жирними кислотами та емульгувати останні.

Жовчні пігменти - білірубін і білівердин надають жовчі специфічного жовто-коричневого забарвлення. У печінці, селезінці та кістковому мозку відбувається руйнування еритроцитів і гемоглобіну. Спочатку з гему утворюється білівердин, а потім непрямий (некон’югований) білірубін. Далі разом з білком у нерозчинній у воді формі білірубін з кров'ю транспортується у печінку. Там, з'єднавшись з глюкуроновою та сірчаною кислотами, він утворює водорозчинні кон'югати які виділяються печінковими клітинами у жовчну протоку і в дванадцятипалу кишку, де від кон'югата під дією мікрофлори кишківника відщеплюється глюкуронова кислота та утворюється стеркобілін, що додає калу відповідне забарвлення, а після всмоктування з кишківника у кров, а потім в сечу - уробілін, який забарвлює сечу в жовтий колір. При пошкодженні клітин печінки, наприклад, при інфекційному гепатиті або закупорці жовчних проток каменями чи пухлиною, у крові накопичуються жовчні пігменти, з'являється жовте забарвлення склер і шкіри.

У нормі вміст загального білірубіну в крові складає 4 - 20,6 мкмоль/л.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти