ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Фактори успіху публічного виступу

Промова

 

 


Вербальні способи впливу

Невербальні способи впливу

 

Оратор Аудиторія

Вправа 1.Прочитайте текст, прокоментуйте його. Порівняйте структуру давньої й сучасної риторики. Визначте, за якими ознаками розмежовуються типи промов.

АРИСТОТЕЛЬ РИТОРИКА [Уривок] Існує три види риторики, тому що є стільки ж типів слухачів.Промова складається із трьох елементів: із самого оратора, із предмета, про який він говорить, і з особи, до якої він звертається; якраз вона і є кінцевою метою всього (я маю на увазі слухача). Слухач буває або простим глядачем, або суддею, і при тому суддею або того, що вже відбулося, або ж того, що має відбутися. Прикладом людини, яка міркує про те, що має статися, може служити член народних зборів, а того, хто думає про те, що вже було, – член судилища; людиною, що звертає увагу тільки на обдарування оратора, є простий глядач. Таким чином, природними є три роди риторичних промов: дорадчі, судові й епідейктичні. Справа промов дорадчих – схиляти до чогось або відраджувати від чогось, тому що люди, яким доводиться радитися в приватному житті, так і оратори, що виголошують промови привселюдно, роблять одне з двох: або радять, або відраджують.Що стосується судових промов, то справа їх – обвинувачувати або виправдувати, тому що ті, які судяться, завжди роблять неодмінно що-небудь одне з двох: або обвинувачують, або виправдуються.Справа епідейктичної промови – хвалити або гудити. У кожного із цих видів промов різна мета, і оскільки є три види промов, то є й три різні мети: у людини, яка дає пораду, мета – користь і шкода: один дає пораду, спонукаючи до кращого, інший відмовляє, відхиляючи від гіршого; інші міркування, тобто справедливе й несправедливе, прекрасне й ганебне, – тут на другому плані. Для тих, хто судиться, метою служить справедливе й несправедливе, але й вони приєднують до цього інші міркування. Для людей, що виголошують хвалу або хулу, метою служить прекрасне й ганебне; але сюди також додаються інші міркування.

 

Структура публічного виступу
Вступ Основна частина Висновок
ставиться проблема, повідомляється основна думка – 20% наводяться аргументи та докази – 60%; підводяться підсумки, повторюється головна думка, міститься заклик до аудиторії – 20%
Зачин (мета – підготувати аудиторію до сприйняття, змусити слухати, привернути увагу) зав'язка (мета – пояснити тезу, заінтригувати постановкою проблеми, показати актуальність обговорення питання)
       

Вправа 2.Укладіть план поданої нижче промови. Проаналізуйте її структуру.

Сергій Равінг ПРО ІНТЕЛІГЕНТНІСТЬ Людина повинна бути інтелігентною. А якщо в неї професія не вимагає інтелігентності? А якщо вона не змогла одержати освіту: так склалися обставини? А якщо навколишнє середовище не дозволяє? А якщо інтелігентність зробить її «білою вороною» серед товаришів по службі, друзів, рідних, буде просто заважати її зближенню з іншими людьми? Ні, ні й ні! Інтелігентність потрібна за всіх обставин. Вона потрібна й для оточуючих, і для самої людини. Це дуже, дуже важливо, і насамперед для того, щоб жити щасливо й довго: так, довго! Тому що інтелігентність дорівнює моральному здоров’ю, а здоров’я потрібне, щоб жити довго, – не тільки фізичне, але й розумове. У народі говорять: шануй батька свого й матір свою й довговічний будеш на землі. Це стосується й цілого народу, й окремої людини. Це мудро. Але насамперед визначимо, що таке інтелігентність, а потім – чому вона пов’язана із заповіддю довголіття. Багато хто думає: інтелігентна людина – це та, яка багато читала, одержала гарну освіту (і навіть переважно гуманітарну), багато подорожувала, знає кілька мов. А тим часом можна мати все це й бути неінтелігентним, і можна нічим цим не володіти великою мірою, а бути все-таки внутрішньо інтелігентною людиною. Позбавте справді інтелігентну людину повністю його пам’яті. Нехай вона забуде геть усе, не буде знати класиків літератури, не буде пам’ятати найвизначніші твори мистецтва, забуде найважливіші історичні події, але якщо при цьому вона збереже здатність сприймати культурні цінності, естетичне чуття, зможе відрізнити дійсний твір мистецтва від грубої «підробки», зробленої тільки для того, щоб здивувати, якщо вона зможе захопитися красою природи, зрозуміти характер й індивідуальність іншої людини, стати на її місце, а зрозумівши іншу людину, допомогти їй, не виявить брутальності, байдужості, зловтіхи, заздрості, а оцінить іншу по достоїнству, – от це й буде інтелігентна людина... Інтелігентність не тільки в знаннях, а в здатностях до розуміння іншого. Вона проявляється в тисячі й тисячі дрібниць: у вмінні шанобливо сперечатися, у вмінні непомітно (саме непомітно) допомогти іншому, берегти природу, навіть у звичці поводитися скромно за столом, не смітити навколо себе – не смітити недопалками або лайкою, дурними ідеями (це теж сміття, і ще яке!). Я знав селян, які були по-справжньому інтелігентні. Вони дотримувалися дивної чистоти у своїх будинках, уміли цінувати гарні пісні, уміли розповідати «бувальщину» (тобто те, що відбулося з ними або іншими), жили впорядкованим побутом, були гостинні й привітні, із розумінням ставилися й до чужого горя, і до чужої радості. Інтелігентність – це здатність до розуміння, до сприйняття, це ставлення до світу й до людей. Інтелігентність треба в собі розвивати, тренувати – тренувати душевні сили, як тренують і фізичні сили. А тренування можливе й необхідне в будь-яких умовах. Що тренування фізичних сил сприяє довголіттю – це зрозуміло. Набагато менше розуміють, що для довголіття необхідне й тренування духовних і душевних сил. Справа в тому, що зловісна й зла реакція на навколишнє, брутальність і нерозуміння оточуючого – це ознака душевної й духовної слабкості, людської нездатності жити... Штовхається в переповненому автобусі – слабка й нервова людина, виснажена, яка на все неправильно реагує. Свариться із сусідами – теж людина, що не вміє жити. Естетично несприйнятлива – теж людина нещасна. Не вміє зрозуміти іншу людину, наділяє її тільки злими намірами, що вічно ображається на інших – це теж людина, що збіднює своє життя й заважає жити іншим. Душевна слабкість веде до фізичної слабкості. Я не лікар, але я в цьому переконаний. Довголітній досвід мене в цьому переконав. Привітність і доброта роблять людину не тільки фізично здоровою, але й гарною. Так – гарною. Обличчя людини, що часто спотворюється злістю, стає потворним, а рухи цієї злої людини позбавлені витонченості, не навмисної витонченості, а природної, яка набагато дорожча. Соціальний обов’язок людини – бути інтелігентною. Це обов’язок і перед самою собою. Це запорука її особистого щастя й «аури» доброзичливості довкола неї й до неї (зверненої до неї). Усе, про що я говорю, – заклик до інтелігентності, до фізичного й морального здоров’я. Будемо долголітні як люди і як народ! А шанування батька й матері варто розуміти широко – як шанування всіх прекрасних сторін нашого минулого – минулого, що є батьком і матір’ю нашої сучасності, великої сучасності, належати до якої велике щастя.

 

План
простий складний цитатний номінативний (називний) тезовий
зазначені лише основні питання, у пунктах називають основні мікротеми тексту. поруч з основним є додаткові запитання, пункти розбивають на підпункти Як пункти використано цитати, що розкривають зміст тексту Використовуються називні речення з головним членом вираженим тільки у формі називного відмінка. сформульоване основне положення абзацу, його мікротема

Вправа 3.Наведіть аргументи, щоб довести такі твердження: «Ваш друг – талановита людина»; «Якщо відкрити тут крамницю, вона буде не рентабельною».

Варто пам’ятати!

Теза - це головна думка (тексту або виступу), виражена словами, головне твердження оратора, яке він намагається обґрунтувати, довести.

Аргументом у риториці називається форма міркування (факти, приклади, затвердження, пояснення), що має за мету з відомих положень вивести нове на підтримку тези. Ті частини судження-аргумента, які містять уже відому інформацію, називають засновками (З), а нове положення, що з них випливає, — висновком (В).

Під аргументацією розуміється процес приведення доказів, пояснень, прикладів для обгрунтування будь-якої думки перед слухачами або співрозмовником.

Від тези до аргументів можна поставити питання «Чому?», А аргументи відповідають: «Тому, що».

Думка чи положення, яке треба довести
Судження, за допомогою яких доводиться теза
Логічний звязок між тезою і аргументами
Теза
Аргументи
Демонстрація страція страція

 

 


Види аргументів
Силогізм — це аргумент, у якому висновок випливає із двох взаємопов'язаних засновків (характерний для наукового доведення) Ентимема — це скорочений силогізм, у якому один із засновків не висловлюється через його очевидність. Епіхерема — це розгорнутий силогізм, в якому висновок випливає з двох взаємопов'язаних засновків, але вони виражені розгорнутими висловами. Сорит — це ланцюжок пов'язаних між собою суджень, у якому кожне наступне судження випливає з попереднього. Дилема – різновид силогізму, засновки якого є протилежними за змістом і заперечують один одного
(З) За умовою задачі трикутник ABC — прямокутний із прямим кутом А; (З) за теоремою Піфагора квадрат гіпотенузи прямокутного трикутника дорівнює сумі квадратів катетів. (В) Отже, ВС2 = АВ2+АС2 Отже, оскільки наша література стає нарешті на свій «власний шлях розвитку», остільки перед нами стоїть таке питання: на яку із світових літератур вона мусить взяти курс? (За М. Хвильовим)     (В) Благословенні ті, що з доброї волі живуть із ближніми щиро і доброчесно, (З) бо якщо добрих справ чинити не будемо, віра наша без них буде мертвою; (З) віра ж, сама будучи мертвою, не може оживити й урятувати нас (із християнської проповіді). Віруюча людина шанує Бога; той, хто шанує Бога, шанує його заповіді; одна із заповідей — милосердя до ближнього; милосердя запобігає злочинам, полегшуючи страждання і злидні; запобігання злочинам служить інтересам держави. Отже, віруюча людина служить інтересам держави (Н. Безменова). Кожна держава дбає про своє озброєння, щоб захистити мирне життя своїх громадян. Але надмірна кількість зброї лише сприяє жорстокості війн. То чи варто виготовляти знаряддя війни, щоб захистити мир?  

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти