ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Засоби захисту, що застосовуються для попередження нещасних випадків на виробництві

 

Відповідно до ДСТУ 2293-99 «Охорона праці. Терміни та визна­чення основних понять» нещасний випадок на виробництві — це раптове погіршення стану здоров'я чи настання смерті працівника під час ви­конання ним трудових обов'язків внаслідок короткочасного (тривалістю не довше однієї робочої зміни) впливу небезпечного або шкідливого чинника.

Відповідно до ГОСТ 12.0.003—74 небезпечні та шкідливі виробничі фактори за природою дії поділяються на 4 групи: фізичні; хімічні; біологіч­ні та психологічні.

Група фізичних небезпечних і шкідливих виробничих факторів поділяєть­ся на такі підгрупи:

· машини та механізми, що рухаються;

· незахищені рухомі елементи виробничого обладнання;

· вироби, заготовки, матеріали, що пересуваються;

· підвищена запиленість та загазованість повітря робочої зони;

· підвищена або понижена температура поверхні обладнання, матеріалу;

· підвищена або понижена температура повітря робочої зони;

· підвищений рівень шуму на робочому місці;

· підвищений рівень вібрації;

· підвищений рівень інфразвукових коливань;

· підвищений рівень ультразвуку;

· підвищений або понижений барометричний тиск у робочій зоні та його різке коливання;

· підвищена або понижена вологість повітря;

· підвищена або понижена рухомість повітря;

· підвищена або понижена іонізація повітря;

· підвищений рівень іонізуючого випромінювання в робочій зоні;

· небезпечний рівень напруги в електричній мережі, замкнення якої може статися через тіло людини;

· підвищений рівень статичної електрики;

· підвищений рівень електромагнітних випромінювань;

· підвищена напруженість електричного поля;

· підвищена напруженість магнітного поля;

· відсутність або недостатність природного освітлення;

· недостатня освітленість робочої зони;

· підвищена яскравість світла;

· понижена контрастність;

· пряме та відбите світло;

· підвищена пульсація світлового потоку;

· підвищений рівень ультрафіолетової радіації.

Група хімічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів поділяєть­ся на такі підгрупи:

а) за характером впливу на організм людини:

¨ загальнотоксичні;

¨ подразнюючі;

¨ сенсибілізуючі;

¨ канцерогенні;

¨ мутагенні;

¨ такі, що впливають на репродуктивну функцію;

б) за шляхом проникнення в організм людини:

· через дихальні шляхи;

· через травну систему;

· через шкіряний покрив.

Група біологічних небезпечних та шкідливих факторів — це:

¨ мікроорганізми (бактерії, віруси тощо);

¨ макроорганізми (рослини та тварини).

Група психофізіологічних небезпечних та шкідливих виробничих факторів за характером впливу поділяється на такі підгрупи:

· фізичні перевантаження;

· нервово-психічні перевантаження.

У свою чергу фізичні перевантаження поділяються на статичні, динамічні, гіподинамію, а нервово-психічні – на розумові переван­та­ження, перевантаження аналіза­торів, монотонність праці та емоційні перевантаження.

Для забезпечення безпеки працюючих від впливу не­безпечних виробничих факторів застосовуються засоби колективного захисту, які повністю або частково закри­вають доступ у зону, де діють небезпечні фактори, та виключають їх вплив у разі проникнення людини у прос­тір, де вони виникають.

Засоби колективного захисту згідно з ГОСТ 12.4.011—80 поділя­ються на класи:

· нормалізації повітряного середовища приміщень та робочих місць;

· нормалізації освітлення виробничих приміщень та ро­бочих місць;

· захисту від шкідливих і небезпечних факторів.

До засобів захисту від небезпечних факторів нале­жать захисні та запобіжні пристрої, сигналізація безпеки, розриви та габарити безпеки, дистанційне управління.

Захисні пристрої застосовуються для ізоляції частин машин та механізмів, що рухаються, місць, де відлітають частки матеріалу, що обробляється, небезпечних щодо ураження електричним струмом частин обладнання, зон та дільниць, де існує постійна небезпека шкідливого впли­ву на людину температур, випромінювань тощо. Огород­жуються канали, ями, колодязі, люки, різні прорізи, робо­чі місця, розташовані на висоті.

Огородження бувають тимчасові (переносні) для по­значення небезпеки у зв'язку з проведенням будь-яких робіт (ремонт шляхів, проведення робіт у колодязях, очи­щення покрівель, будівель тощо), постійні нерухомі, що знімаються тільки під час ремонту (для огородження ва­лів, гвинтів, шківів, шестерень) та ті, що періодично від­криваються в процесі роботи для встановлення чи знят­тя деталі.

Огородження можуть бути і електронними, що спра­цьовують при наближенні або перетинанні контрольної зони (фотоелектронні, електромагнітні тощо). Для попе­редження випадкового проникнення людини в небезпеч­ну зону захисні пристрої блокуються пусковим механіз­мом обладнання. В електричних пристроях при відкриван­ні чи знятті огородження зі струмовідних частин з них ав­томатично зніма­ється напруга.

Запобіжні пристрої застосовують для обмеження ви­ходу заданих небезпечних параметрів обладнання за межі допустимих. Цими параметрами можуть бути статич­ні та динамічні навантаження, довжина пересування ме­ханізму, рівень рідини, швидкість пересування, тиск пари, газу, води, температура, сила електричного струму тощо. Запо­бі­жні пристрої спрацьовують автоматично, вимика­ючи джерело пара­метру, що контролюється, або ство­рюють умови для ослаблення його впливу.

До них належать:

1. Запобіжники, що плавляться, та автомати вимикання.

Вони служать для захисту електропристроїв у разі ви­никнення струмів перевантаження і короткого замикан­ня, які можуть призвести до порушення ізоляції або по­жежі. При підвищенні сили струму понад допустимий у за­побіжнику плавиться спеціальна вставка, автомат розри­ває ланцюг і вимикає електричний струм.

2. Запобіжні клапани та мембрани.

Вони використовуються для автоматичного випускан­ня надлишку рідини, газу та пари з систем підвищеного тиску до систем низького тиску або в атмосферу. Запо­біжні клапани автоматично відновлюються, а запобіжні мембрани руйнуються і потребують заміни.

3. Обмежувачі — мікрометричні, багатопозиційні та інші фіксатори, що обмежують робочі параметри для забезпечення безпечної межі руху механізму або його окремих елементів, а також для попередження аварій і поломок.

4. Блокувальні пристрої використовуються для вимикання або поперед­ження можливості вмикання джерела небезпеки у разі відсутності захисного пристрою. За принципом дії вони поділяються на механічні, електронні, пневматичні та ком­біновані й застосовуються разом із захисними пристро­ями.

Широко застосовується бірочна система. Бірка (плас­тина зі шнурком, на якому позначено номер агрегату чи механізму) зберігається в місці перебування обслуговую­чого персоналу і надає йому право на запуск у роботу машини або механізму, а ремонтному та черговому пер­соналу — право на виконання робіт. Про отримання і здавання бірки кожного разу робиться запис у спеціаль­ному журналі.

Більш надійною системою є «ключ-бірка».

Як колективний засіб від шкідливих та небезпечних факторів застосовується сигналізація безпеки. Це важли­вий засіб попередження, а не ліквідації небезпеки. До неї належать світлові, звукові, кольорові сигнали та різні по­казники (температури, тиску, рівня рідини тощо). Основ­ними елементами таких приладів є різні датчики (механіч­ні, фотоелектричні, теплові), які реагують на пересуван­ня предметів, зміну їх об'єму, наявність відповідних кон­центрацій шкідливих речовин та випромінювань.

Сигнальні кольори і знаки безпеки регламентуються ГОСТом 12.4.126—76*. Встановлено чотири сигнальні кольори: червоний, жовтий, зелений, синій (рис. 3.9).

Червоний сигнальний колір застосовується як забо­ронний і вказує на безпосередню небезпеку та засоби

пожежогасіння. Він застосовується для нанесення забо­ронних написів і символів на знаках пожежної безпеки, для фарбування внутрішніх частин кожухів і корпусів, що відкриваються, тощо.

 

 

Рис. 3.10. Кольори і знаки безпеки

 

Жовтий сигнальний колір застосовується для попе­редження можливої небезпеки. Він наноситься на буді­вельні конструкції, елементи виробничого обладнання, запобіжні пристрої.

Зелений сигнальний колір застосовується для нане­сення знаків, що вказують на безпеку і наказують, що треба робити.

Синій сигнальний колір застосовується для інформа­ції та вказівок.

На підставі цих сигнальних кольорів встановлено чо­тири групи знаків безпеки: заборонні, попереджувальні, наказові та вказівні.

Заборонні знаки призначені для заборони певної дії. Виконуються у вигляді кола червоного кольору з білим полем усередині, білою по контуру знака каймою із сим­волічним зображенням чорного кольору на внутрішньо­му білому полі, перекресленому нахиленою смугою чер­воного кольору. Замість нахиленої смуги червоного ко­льору на деяких знаках робиться пояснювальний напис, який виконується шрифтом чорного кольору.

Попереджувальні знаки призначені для поперед­ження працюючих про можливу небезпеку. Вони викону­ються у вигляді рівнобічного трикутника з округленими ку­тами жовтого кольору, направленого вершиною догори, з каймою чорного кольору та символічним зображенням чорного кольору.

Наказові знаки призначені для дозволу певних дій працюючих тільки за умов дотримання конкретних вимог безпеки праці, пожежної безпеки та позначення шляхів евакуації. Виконуються вони у вигляді квадрата зеленого кольору з білою каймою по контуру і білим полем квад­ратної форми усередині нього. Усередині білого квадра­та наносяться чорним кольором символічне зображення або пояснюючий напис. На знаках пожежної безпеки по­яснюючі написи виконуються червоним кольором.

Вказівні знаки призначені для позначення місць зна­ходження різних об'єктів, пунктів медичної допомоги, вог­негасників тощо. Виконується знак у вигляді синього пря­мокутника, окантованого білою каймою по контуру з бі­лим квадратом усередині. У білому квадраті наносяться символічне зображення або пояснюючий напис чорного кольору, за винятком символів і пояснюючих написів по­жежної безпеки, що виконуються червоним кольором.

З метою швидкого визначення призначення трубопро­водів і забезпечення безпеки праці встановлено розпіз­навальне забарвлення, попереджувальні знаки та марку­вальні кільця (ГОСТ 14203—69).

Визначено 10 узагальнених груп речовин, які тран­спортуються по трубопроводах:

1. Вода, колір розпізнавального забарвлення — зелений',

2. Пара, колір розпізнавального забарвлення — чер­воний,

3. Повітря, колір розпізнавального забарвлення — синій,

4, 5. Гази горючі та негорючі, у тому числі скрапле­ний газ, колір розпізнавального забарвлення — жовтий',

6. Кислоти, колір розпізнавального забарвлення — жовтогарячий;

7.Луги, колір розпізнавального забарвлення — фіо­летовий;

8. 9. Горючі та негорючі рідини, колір розпізнаваль­ного забарвлення — коричневий;

О — Інші речовини.

Розпізнавальне забарвлення трубопроводів викону­ється суцільно по всій поверхні комунікацій або окреми­ми ділянками.

Для визначення найбільш небезпечних за якістю речо­вин, які транспортуються, на трубопроводи наносяться попереджувальні кільця. Для кілець визначено три кольо­ри розпізнавального фарбування:

Червоний — для легкозаймистих, вогненебезпечних та вибухонебез­печних речовин;

жовтий для небезпечних або шкідливих речовин (отруйних, токсичних, радіоактивних, високого тиску то­що);

зелений — для безпечних та нейтральних.

Якщо речовина має одночасно кілька небезпечних якостей, на трубопроводі наносяться кільця кількох кольо­рів.

Важливе значення мають розриви та габарити безпе­ки. Під ними розуміють ту мінімальну відстань між об'єк­тами, якої необхідно додержувати для безпечної роботи в цій зоні. Вони регламентуються відповідними стандар­тами та нормами.

Розривів додержують з метою пожежної безпеки (роз­риви між будів­лями, спорудами, матеріалами, які зберіга­ються), для безпеки дорожнь­ого та залізничного руху, для безпечного та зручного обслуговування технологічно­го обладнання.

Розриви та габарити безпеки відіграють важливу роль у поперед­женні виробничого травматизму.

Наприклад, при встановленні верстатів потрібно до­тримувати таких розривів: відстань від стіни до тильної сторони верстата має становити не менш як 0,6 м, а між тильними сторонами верстатів — 0,7 м.

Нормується ширина магістральних проїздів у цехах. Так, для проїзду електрокарів залежно від їх вантажопід­йомності ширина проїзду має бути 3,0—4,0 м, електро-навантажувачів (з постійними вилами) — 3,5—5,0 м, ван­тажних автомобілів — 4,5—5,5 м.

Для безпеки виконання робіт важливо додержувати норм складання заготовок та деталей поблизу робочих місць. Так, висота штабелю заготовок має обиратись за­лежно від їх стійкості та зручності знімання, але не повин­на перевищувати 1,0 м. Ширина проходу між штабеля­ми має бути не меншою ніж 0,8 м.

¨ ¨ ¨ ¨ ¨

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти