ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Види цільових комплексних програм.

Цільові комплексні програми (ЦКП) розробляються з метою досягнення соціально-економічної мети на основі підвищення ефективності суспільного виробництва за рахунок коштів бюджету України.

Класифікація державних цільових програм

Державні цільові програми класифікуються за масштабами розробки та реалізації, своєю спрямованістю та строками реалізації.

За масштабами розробки та реалізації державні цільові програми поділяються:

- на загальнодержавні програми, які охоплюють всю територію держави або значну кількість її регіонів;

- програми для розв'язання окремих проблем розвитку економіки, окремих галузей економіки та адміністративно-територіальних одиниць.

За своєю спрямованістю державні цільові програми є таких видів:

- економічні, метою яких є розв'язання комплексних галузевих і міжгалузевих проблем виробництва, підвищення його ефективності та якісних характеристик, забезпечення ресурсозбереження, створення нових виробництв;

- програми регіонального розвитку, що мають державне значення;

- наукові, метою яких є забезпечення виконання фундаментальних досліджень у галузі природничих, суспільних і технічних наук;

- науково-технічні, що розробляються для розв'язання найважливіших науково-технічних проблем, створення принципово нових технологій, засобів виробництва, матеріалів, іншої наукомісткої та конкурентоспроможної продукції;

- соціальні, що передбачають розв'язання проблем підвищення рівня та якості життя, проблем безробіття, посилення соціального захисту населення, поліпшення умов праці, розвиток охорони здоров'я та освіти;

- національно-культурні, спрямовані на розв'язання проблем національно-культурного розвитку, збереження національно-культурної спадщини, задоволення інтелектуальних та духовних потреб людини;

- екологічні, метою яких є здійснення загальнодержавних природоохоронних заходів, запобігання катастрофам екологічного характеру та ліквідація їх наслідків;

- оборонні, що розробляються з метою посилення обороноздатності держави;

- правоохоронні, спрямовані на забезпечення правоохоронної діяльності, боротьби із злочинністю та державної безпеки.

За строками реалізації державні цільові програми класифікуються:

- на довгострокові, термін реалізації яких від 10 до 20 років;

- середньострокові, термін реалізації яких від 1 до 10 років;

- короткострокові, термін реалізації яких до 1 року.

 

 

Функції податкових заходів щодо інноваційної діяльності

Основним важелем, найважливішим засобом державного впливу на соціально-економічний розвиток країни та на інноваційні процеси є податки та податкові пільги. Саме податки, як засвідчує економічна історія, завжди використовувалися державою як найдієвіший засіб регулювання економічних процесів. Податки є складовою фіскальної політики держави: вирішення тих або інших економічних проблем через державний бюджет завдяки певній системі оподаткування та урядових видатків.

На інноваційну діяльність, яка визначає вихідний момент підприємництва, впливають усі податки й платежі, пов'язані з виробничо-господарською діяльністю в цілому. Визначають такі функціїподатків: фіскальну, стимулюючу, регулюючу та контрольну.

Податкові надходження до бюджету забезпечують державу фінансовими ресурсами, необхідними для її діяльності. У цьому полягає фіскальна функція податків.

Стимулююча функція полягає в тому, що податкові заходи держави (у більшості випадків — податкові пільги) можуть стимулювати виробництво найбільш необхідних видів продукції, впровадження досягнень науково- технічного прогресу, підтримувати режим енерго- й матеріалозбереження у виробництві. Наданням додаткових податкових пільг для нових інвестицій держава може заохочувати оновлення основного капіталу.

Регулююча функція полягає в тому, що через податки та податкові пільги держава впливає на виробництво, розподіл, обмін і споживання. З одного боку,

податки скорочують фінансові можливості підприємця як покупця засобів

 

 

Роль держави у сфері інноваційної діяльності

Регулювання інноваційної діяльності, відповідно до Закону України «Про інноваційну діяльність», може здій­снюватися на різних рівнях управління державою різними державними структурами — від Верховної Ради до органів виконавчої влади на місцях, їх участь у регулюванні іннова­ційних процесів обумовлена тими функціями, які вони вико­нують у загальній системі управління економікою країни.

Верховна Рада України.Визначає єдину державну полі­тику в сфері інноваційної діяльності, створюючи законодав­чу базу для сфери інноваційної діяльності, затверджуючи пріоритетні напрями інноваційної діяльності та визначаю­чи обсяг асигнувань для фінансової підтримки інноваційної діяльності в межах Державного бюджету України.

Верховна Рада Автономної Республіки Крим, облас­ні, районні ради.Відповідно до їх компетенції затверджу­ють регіональні інноваційні програми, що кредитуються з відповідних бюджетів; визначають кошти відповідних бюджетів для фінансової підтримки регіональних іннова­ційних програм; доручають органам державного управлін­ня їх фінансування через державні інноваційні фінансово-кредитні установи у межах коштів, виділених у цих бю­джетах, і контролюють їх фінансування.

Представницькі органи місцевого самоврядування.Затверджують місцеві інноваційні програми; створюють комунальні інноваційні фінансо­во-кредитні установи для фінансової підтримки місцевих інноваційних програм за кошти місцевих бюджетів; контролюють фінансування місцевих інноваційних прог­рам і діяльність комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ.

Кабінет Міністрів України.Ф-ції: забезпеченні реалізації державної політики у сфері інноваційної діяльності; підготовці та поданні Верховній Раді України пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; сприянні створенню ефективної інфраструктури у сфері інноваційної діяльності; створенні спеціалізованих державних інноваційних фінансово-кредитних установ для фінансової підтримки інноваційних програм і проектів.

Спеціально уповноважений центральний орган вико­навчої влади у сфері інноваційної діяльності. : здійснення заходів єдиної науково-технічної та інноваційної політики; підготовка і подання до КабМінУ пропозицій щодо пріоритетних напрямів інноваційної діяльності; реєстрація інноваційних проектів і ведення Державного реєстру інноваційних проектів; організація підвищення кваліфікації спеціалістів у сфері інноваційної діяльності.

Центральні органи виконавчої влади.Здійснюють підготовку пропозицій щодо реалізації інноваційної полі­тики у відповідній галузі економіки, створюють організа­ційно-економічні механізми підтримки її реалізації; до­ручають державним інноваційним фінансово-кредитним установам проведення конкурсного відбору пріоритетних інноваційних проектів із пріоритетних галузевих напря­мів інноваційної діяльності.

 

Інноваційні ризики

Інноваційний ризик — це імовірність утрат, що виникають при вкладанні підприємством коштів у виробництво нових то-варів (послуг), які, можливо, не знайдуть очікуваного попиту на ринку. Інноваційний ризик виникає за таких умов:

• при впровадженні більш дешевого методу виробництва товару чи послуги порівняно уже з тим, що використовується. Подібні інвестиції будуть приносити підприємству тимчасо-вий надприбуток доти, поки воно є єдиним власником даної технології. У подібній ситуації підприємство зіштовхується лише з одним видом ризику — можливою неправильною оцінкою попиту на вироблений товар;

• при створенні нового товару (послуг) на старому устат-куванні. У цьому випадку до ризику неправильної оцінки по-питу на новий товар чи послугу додається ризик невідповідності якості товару (послуги) у зв’язку з викорис-танням старого устаткування;

• при виробництві нового товару (послуги) за допомо-гою нової техніки і технології. У даній ситуації інноваційний ризик включає в себе ризики: того, що новий товар (послуга) може не знайти покупця; невідповідність нового обладнання і технології необхідним вимогам для виробництва нового това-ру (послуги); неможливості продажу створеного устаткуван-ня, тому що воно не підходить для виробництва іншої про-дукції у випадку невдачі.

Класифікація інноваційних ризиків

Класифікаційна ознака Види ризиків
За сферами прояву - економічний - політичний - екологічний - соціальний - технологічний - інші
За масштабами впливу - у масштабах країни - регіональний - галузевий - ризик окремих господарюючих суб'єктів
За суб'єктами інноваційної діяльності - ризик інвестора в новації - ризик одержувача інвестицій - ризик споживача - ризик суспільства в цілому - інші
За формами інвестування в новації - реального інвестування - фінансового інвестування
За джерелами інвестування Новацій - ризик інвестування з внутрішніх джерел - ризик інвестування за рахунок позикових коштів - ризик інвестування за рахунок залучених коштів
За механізмами інвестування Новацій - ризик реінвестування прибутку - ризик інвестування за рахунок амортизаційних відрахувань - ризик інвестування за рахунок інвестиційних позик і кредитів - ризик венчурного фінансування новацій - ризик інвестування за рахунок облігацій підприємства

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти