Кора калини (Extractum Vibumi fluidum).

Квітки арніки використовуються у вигляді настойки – Tinctura Amicae.

Деякі з цих препаратів застосовують місцево. Так, свіжовиготовленим настоєм (1:10) із квіток і листя лагохілуса п'янкого змочують марлеві серветки і накладають їх на поверхню, що кровоточить, на 2 - 5хв.

Rp.: Sol. Vicasoli 1% 1 ml.

D.t.d. N. 10 in amp.

S. Внутрішньом'язово no 1-1,5 мл.

Rp.: Fibrinogeni 1,0

D.t.d. N. 5

S. Вміст флакона розчинити в 250 мл води для ін'єкцій, підігрітої до

температури +25-35 °С.Вводити внутрішньовенно крапельно.

Rp.: Thrombini 125 ОА

D.S. Вміст флакона розчинити в ізотонічному розчині натрію хлориду,

змочити стерильну гемостатичну губку або марлевий тампон, накласти на

поверхню, що кровоточить.

Антикоагулянти

Антикоагулянти — це лікарські препарати, які перешкоджають утворенню ниток фібрину, тому вони запобігають появі тромбів, Крім того, вони припиняють ріст вже наявних тромбів, а також сприяють дії на них фібринолітичних факторів (рис. 2).

Відомо, що головним компонентом системи крові, яка попереджує її згортання, є гепарин. Як лікарський препарат він належить до антикоагулянтів - прямої дії, тому що впливає безпосередньо на фактори згортання крові в судинному руслі.Гепарин (Heparinum)

- це натуральний компонент крові, який отримують із слизової оболонки свиней та з легень великої рогатої худоби. Випускається у герметично закритих флаконах по 5 мл з активністю 5000 ОД в 1мл. і у мазі. Вводиться хворим підшкірно, у м'язи, у вену, по 20 000 - 50 000 ОД на добу.

Рис. 2. Дія антикоагулянтів прямої і непрямої дії (схема).

Препарат проявляє антикоагуляційну дію. Антикоагуляційний ефект зу­мовлений прямим впливом його на систему згортання крові. Стримуючи агре­гацію тромбоцитів у поєднанні з впливом на деякі фактори згортання крові, ге­парин тим самим перешкоджає утворенню фібринових згустків. Цей препарат викликає також зменшення вмісту холестерину і тригліцеридів у сироватці крові

Після введення гепарину у вену пригнічення згортання крові настає негайно і ця дія продовжується 4 - 5год, при введенні у м'язи ефект настає через 15 - 30хв і продовжується до 6год, а при підшкірному введенні - відповідно через 40 - 60хв і продовжується 8 - 12год. При підшкірному і внутрішньом'язовому введенні препарату можуть виникати гематоми. Тому найбільш доцільним є внутрішньовенне введення гепарину через кожні 4 - 6год.

Застосовується гепарин для профілактики і лікування тромбоемболічних захворювань і їх ускладнень, для попередження й обмеження тромбоутворення при оперативних втручаннях, при гострому інфаркті міокарда, для підтримання рідкого стану крові в апаратах штучного кровообігу й апаратурі для гемодіалізу тощо.

Основною небезпекою при застосуванні гепарину є кровотечі (геморагіі) у зв'язку з передозуванням. Це, перш за все, гематурія (поява крові в сечі), гемартрози (крововиливи в суглоби), кровотечі в шлунково - кишковому тракті (особливо при виразковій хворобі шлунка і 12 - палої кишки). Можлива поява алергічних реакцій у вигляді кропив'янки, утрудненого дихання, набряку слизової оболонки носа, сльозотечі.

Гепарин не можна застосовувати при захворюваннях які супроводжуються зниженням згортання крові і підвищеною проникністю судин, виразковій хворобі шлунка і 12 - палої кишки, гемороїдальних і маткових кровотечах, відразу після проведених хірургічних операцій тощо.

При передозуванні гепарину необхідно вводити у вену його антагоніст - протаміну сульфат (Protamini sulfas)

- до 5мл 1% розчину дуже повільно під контролем проби на швидкість згортання крові. Випускається в ампулах по 2мл 1% розчину.

Для попередження згортання крові при її консервації використовуються розчини натрію гідроцитрату (по 10мл 4 - 5% розчину на 100 мл донорської крові). Цей препарат зв'язує іони Са⁺⁺, тому стає неможливим перетворення протромбіну в тромбін.

До антикоагулянтів непрямої дії належать

неодикумарин (Neodicumarinum)

таблетки по 0.05 г і 0,1 г;

синкумар (Syncumar)

таблетки по 0,004г;

Фенілін (Phenylinum)

таблетки по 0,03 г). Ці препарати є антагоністами вітаміну К за впливом на утворення деяких факторів згортання крові, зокрема пригнічують синтез у печінці протромбіну. На відміну від гепарину, дія їх розвивається повільно і проявляється тільки in vivo, тобто в організмі. Зокрема, дія неодикумарину досягає максимального рівня лише через 12 - 30год, синкумару і феніліну - через 24 - 48год. Продовжується вона близько 3 - 4 діб.

Антикоагулянти непрямої дії використовуються для профілактики і лікування як тромбозів і тромбоемболій, так і тромбоемболічних ускладнень інфаркту міокарду тощо. Оскільки ці препарати мають властивість кумулювати - лікування ними проводиться під обов'язковим контролем рівня протромбіну у крові із визначенням протромбінового індексу. Останній не повинен бути нижчим 40 - 50%. Періодично роблять аналіз сечі. Поява в ній свіжих еритроцитів свідчить про необхідність припинення прийому препаратів. Антагоністом непрямих ан­тикоагулянтів є вікасол.

Протипоказаннями до застосування непрямих антикоагулянтів є захворювання, які супроводжуються низьким рівнем згортання крові, підвищеною проникністю судин, а також захворювання печінки, наявність виразок у шлунку і кишечнику, вагітність.

Rp.: Heparini 5 ml. (5000 OД - 1ml)

D.t.d. N. 2

S. По 10000 ОД у вену через 4 год.

Rp.: Phenylini 0,03

D.t.d. N. 10 in tabul.

S. По 1 таблетці 1-2 рази на день (для профілактики тромбоемболічних

ускладнень).

Антиагреганти.

Антиагреганти - це препарати, які гальмують початковий процес тромбо­утворення, тобто агрегацію (наближення і склеювання тромбоцитів між собою) і адгезію (прикріплення тромбоцитів до поверхні стінки судин).

Натуральним середником, який викликає агрегацію, є тромбоксан А₂. Він утворюється у тромбоцитах. У зв'язку з таким характером дії на згортання крові, антиагреганти, зокрема кислота ацетилсаліцилова і дипіридамол, широко використовуються для профілактики тромбоутворення, наприклад, при ішемічній хворобі серця, порушенні мозкового кровообігу.