ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Дієслова, дієприкметники та дієприслівники у професійному мовленні.

Загрузка...

Самостійні роботи

 

Тема: «Особливості використання дієслівних форм у професійному мовленні»

План:

 

1. Дієслова, дієприкметники та дієприслівники у професійному мовленні………………………………………………………………………………………………3-4

2. Використання книжних дієслів та їхніх форм……………………………………..5

3. Особливості використання активних дієприкметників………………………6

4. Перевага активних конструкцій над пасивними, використання безособових конструкцій з дієслівними формами на –но, -то………………...7

5. Вживання складених форм дієслів недоконаного виду в майбутньому часі……………………………………………………………………………………………………………8

6. Синонімія форм способу дієслова……………………………………………………9-10

7. Творення і вживання дієприслівників………………………………………………11

8. Труднощі перекладу процесових понять………………………………………12-13

9. Використана література……………………………………………………………………..14

Студенти повинні знати: особливості вживання дієслівних форм у професійному спілкуванні.

Студенти повинні вміти: правильно використовувати найпоширеніші дієслівні форми у професійному спілкуванні; користуватися додатковою літературою.

Дієслова, дієприкметники та дієприслівники у професійному мовленні.

Дієслово – частина мови, що має категоріальне значення процесуальної ознаки і виражає його у граматичних категоріях виду, стану, способу, особи, а також числа і роду. Дієслову властиві багатогранні синтаксичні функції, найголовнішою, або категоріальною, серед яких є, звичайно, предикативна. Дієвідмінювальні дієслова виступають у реченні у функції присудка. До синтаксично полі функціональних дієслівних утворень належить інфінітив: він виступає у ролі як головних, так і другорядних членів речення. На фоні іменних частин мови дієслово виділяється складною з якісного і кількісного поглядів системою форм, об’єднаних у парадигмі дієслівної лексеми. До складу цієї парадигми входять форми виду, стану, способу, особи, числа, роду, а також інфінітив, дієприкметник і дієприслівник. Усі дієслівні форми поділяються на два види: 1) дієвідмінювані; 2) недієвідмінювані. До дієвідмінюваних належать форми особи, числа, роду, часу і способу. Зміна дієслів за цими формами називається дієвідмінюванням. До недієвідмінюваних форм належать інфінітив, дієприкметник і дієприслівник.

Дієприкметники різною мірою поєднують у своїй морфологічній і семантичній природі властивості дієслова і прикметника, а саме:

1) Творяться від дієслівних основ за допомогою спеціальних суфіксів і виявляють видові характеристики твірних основ, трансформовані у відносні ознаки, що співвідносяться:

а) з реалізованими, результативними діями, наприклад: Цей вечір, замкненийв холодному спокої, ясний, докінчений нагадує сонет, Сонет краси гаїв і тиші зимової.

б) з нереалізованими результативними діями, наприклад: Буксир рушив назад, супроводжуваний подячними вигуками й піснями пасажирів пароплава.

2) мають прикметникову словозміну, тобто форми відмінка, роду й числа, зумовлювані узгодженням з відповідними іменниками, і, як і прикметники, виступають в атрибутивній та предикативній функції.

Традиційно дієприкметник визначається як неособова, недієвідмінювальна форма, у якій морфологічні значення часу, виду і стану поєднуються з прикметниковими формами роду, числа і відмінка.

Дієприслівником називається незмінна дієслівна форма, яка позначає дію або стан як ознаку іншої дії або стану, зберігаючи дієслівні морфологічні категорії виду і часу. Виходячи з того, що дієприслівник має категоріальне синтаксичне значення обставини, його кваліфікують також як дієслівно-прислівникове утворення. Базою для творення дієприслівників виступають основи теперішнього часу і інфінітива. Від першого різновиду основ за участю суфікса -чи утворюються дієприслівники теперішнього часу. Дієприслівники минулого часу утворюються додаванням до основи інфінітива суфікса -вши, -ши. Дієприслівники виражають такі дії або стани, якими супроводжується виконання основних дій або станів, позначуваних дієслівними формами теперішнього, минулого або майбутнього часу. Типове значення дієприслівників теперішнього часу полягає у вираженні додаткової дії, що відбувається одночасно з основною. У таких випадках основна дія виражається дієсловом недоконаного виду. При поєднанні з дієсловом майбутнього часу доконаного виду дієприслівник теперішнього часу вказує на дію або стан з додатковим значенням постійного тривання. Дієприслівники минулого часу, як правило, беруть участь у вираженні послідовності дій. Вони найчастіше позначають додаткові дії, які за часом свого перебігу передують основним.

Використання книжних дієслів та їхніх форм.

В українській мові дієслова третьої особи однини можуть утворювати паралельно - повні і короткі форми: знає і зна, питає і пита, буває і бува.Обидві ці форми вживаються в розмовній мові, а звідси і в художніх текстах. В усіх інших текстах, у тому числі й у діловому вживається лише повна форма. Дієслово бути в теперішньому часі в усіх особах має форму є. Лише в художній літературі можуть траплятися архаїчні форми 2-ї та 3-ї осіб єси, єсть, єсте, суть. У майбутньому часі дієслово бути має закінчення 1 дієвідміни: буду, будеш, буде, будемо, будете, будуть.

Особові і числові форми дієслів у дійсному та наказовому способах. Форма першої особи однини й множини може позначати дію, не пов’язану з конкретною особою (у загадках, прислів’ях, приказках). Форма першої особи множини в науковому й публіцистичному стилях позначає автора із співучастю читача. Форма другої особи однини й множини вживається в узагальнено-особовому значенні (у прислів’ях, приказках, описах). Форма другої особи множини при звертанні до співбесідника, зокрема до старшої людини, виражає ввічливість. Тільки форму третьої особи однини мають безособові дієслова. Форма третьої особи множини вживається в неозначено-особовому значенні.

Часові форми дієслів. Форма майбутнього часу означає дію, що відбуватиметься або відбудеться після повідомлення про неї. Дієслова в майбутньому часі мають 3 види: 1.простий доконаного виду; 2.складний (синтетичний) недоконаного виду; 3.складений (аналітичний) недоконаного виду. Часові форми дієслів у контексті можуть набувати невластивих їм значень, тобто одна форма може вживатися замість іншої. Форма теперішнього часу може вживатися для позначення дії, що відбувалася в минулому: а) в емоційних розповідях про несподівані випадки, про насичені пригодами події; б) в розповідях про нерегулярно повторювані дії (зі вставним словом було); в) в описах природи для створення ефекту присутності; г) в описах історичних подій. Якщо форму майбутнього часу доконаного часу вжито поряд із формами минулого й теперішнього часів, то ця форма вказує на дію, що відбувалося в минулому. Форми минулого часу творяться від основи інфінітива: а) для чоловічого роду – за допомогою суфікса –в або без нього, якщо основа закінчується на приголосний; б) для інших родів і для множини – за допомогою суфікса –л- та закінчень –а, -о, -и. Дієслова в минулому часі за особами не змінюються, змінюються тільки за родами і числами. Форми давноминулого часу творяться приєднанням до форм минулого часу відповідних форм минулого часу дієслова бути. Дієслово в давноминулому часі виражає дію, що тривала якийсь час, але була перервана іншою дією в минулому.

Використана література.

1.Грищенко О.А. Українська літературна мова. – К.:1999р.

2.Коваль К.Т. Українська мова. –Л.:2003р.

3.Сучасна українська літературна мова/ За ред. А.П.Грищенка. – К.:2002р.

4.Коваль А.П. Ділове спілкування. – К.:1992р.

5.Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: Навч.посіб. – 3-є вид., стер. – К.: Вища школа, 2001. – 272с.

 

 

Тема: «Особливості використання прийменників у професійному мовленні»

 

План:

 

1.Прийменники у професійному мовленні…………………………………………3-4

2. Синонімія прийменниково-відмінкових форм і безприйменниково-відмінкових конструкцій…………………………………………………………………….5-6

3. Вживання прийменника по………………………………………………………………..7

4. Переклад російського прийменника в. ……………………………………………...8

5. Вживання прийменника при………………………………………………………………9

6.Використана література……………………………………………………………………10

 

Студенти повинні знати: найуживаніші прийменникові конструкції; особливості використання прийменників у професійному спілкуванні.

Студенти повинні вміти: правильно вживати прийменникові конструкції у професійних текстах, перекладати прийменникові конструкції українською мовою; користуватися довідковою літературою.

 

1.Прийменники у професійному мовленні.

Прийменники-це службові слова, за допомогою яких виражаються відношення між предметами та відношення дії або ознаки до предмета. У сполученні з формою непрямого відмінка іменника (або субстантивованого слова) прийменник виражає залежність іменника від інших слів у реченні, диференціюючи значення відмінкової форми. Прийменники допомагають виявити значення відповідної форми іменника і синтаксичну роль її у реченні. За допомогою прийменників виражаються різні значення просторових відношень: місця дії, поширення її, напрямку руху тощо. Прийменники по, із, до виражають синтаксичні зв’ язки між дієсловом та іменниковими формами. За допомогою прийменників виражаються багатоманітні відношення до предмета-просторові, часові, цільові, умови, допустові і причинові, способу дії. Якщо керуючим словом виступає іменник, то за допомогою прийменника виражаються переважно атрибутивні відношення, рідше-об’єктні відношення. Якщо в ролі керуючого слова виступає займенник або прикметник, числівник, дієприкметник, то керована за допомогою прийменника форма, як правило, об’єднується з керуючим словом і виступає одним членом речення. Прийменники в поєднанні з іменником чи іншою частиною мови переходить у прислівник, то така сполука пишеться разом. Прийменник як службова частина мови не є членом речення, але разом із повнозначними частинами мови, здебільшого іменниками, може бути у структурі підмета. Прийменникову систему сучасної української літературної мови становить кількісно обмежена група одиниць, яку, однак, не можна вважати абсолютно застиглою, позбавленою динаміки розвитку. За рахунок зневиразнення лексичної семантики й усталеного вживання у відповідних синтаксичних позиціях окремі повнозначні слова, зокрема іменники, прислівники, а також дієслівні форми, набувають службових функцій і переходять до класу прийменників, позначених внутрішньою аналітичною організацією. Структурна класифікація прийменників здійснюється на основі взаємодії структурних (формальних), синтаксичних і словотвірних ознак. Своєрідний центр у загальній прийменниковій системі становлять первинні прийменники, до складу яких входять найдавніші щодо походження слова, не пов’язані з синхронного погляду дериваційними відношеннями з іншими лексичними одиницями. До цього ж структурно-генетичного розряду належать складні прийменники, або прийменники-зрощення, сформовані внаслідок поєднання генетично первинних прийменників. Найбільший щодо кількості розряд становлять вторинні прийменники. З структурного погляду вони поділяються на прості й складені. Прості похідні прийменники складаються з одного слова, тоді як складені-це своєрідні аналітичні комплекси, у яких поєднується прості похідні й первинні прийменники. Синтаксичний принцип класифікації прийменників полягає в поділі їх на окремі групи відповідно до сполучуваності з тими або тими формами залежних компонентів у відповідних словосполученнях.

Вживання прийменника по.

Прийменник повиражає відношення дії до предметів, вказують на синтаксичні зв’язки між дієсловом (керуючим словом) та іменниковими формами (керованими словами). Прийменник по у сучасній українській мові поєднується з формами знахідного і місцевого відмінків (з формою давального відмінка не вживається):

1) Із знахідним відмінком виражає: а)відношення просторової межі: у воду поколіна, заміряти по канаву; б)часової межі: відпочивати по серпень;

2) З місцевим відмінком виражає: а)місце поширення дії: іти подорозі, розкидати по кімнатах; б)час дії, що відбувається після якоїсь межі: довідатись посвятах (після свят), виїхати по весні, а також протяжність дії: не спить по ночах (ночами) та ін.

Часом прийменник по вживають недоречно, наприклад: «Я прийшов по справі» - треба: Я прийшов у справі; «відправити по пошті» - треба: відправити поштою; «по закону» - треба: згідно з законом, відповідно до закону, за законом, «по імені» - треба: на ім’я; «по хворобі» - треба: через хворобу тощо. Іноді прийменник по неправильно вживають із давальним відмінком: «зв’язати по рукам і ногам», «видно по очам» - треба тільки з місцевим відмінком: зв’язати по руках і ногах, видно по очах і т. д.

За походженням прийменник по належить до первинних прийменників, що втратили будь-який генетичний зв’язок із самостійними словами. За морфологічною будовою прийменникпо належить до простих, але може входити і до складних при сполученні з іншими простими прийменниками, наприклад: понад, поміж, попід, поперед, посеред і т. ін. Прийменник по набуваючи адвербіальних функцій, виступає у структурі речення засобами вираження обставин мети, наприклад: Не все нам бігать по горішки, жартуючи, у тихий гай.

Використана література.

1.Грищенко С.Ю. Граматика української мови. – М.:1999р.

2.Сучасна украінська літературна мова/За ред. А.П.Грищенка. – К.:2002р.

3.Іванова І.В. Українське ділове мовлення. Мова ділових паперів. Фахове ділове мовлення: Навчально-методичний посібник. – Харків:ТМ «Парус», 2009. -320с.

 

 

Тема: «Синтаксичні особливості професійних текстів»

 

План:

 

1.Синтаксичні особливості професійних текстів…………………………………3-4

2.Прямий порядок слів, вживання інфінітивних конструкцій, пасивні конструкції, використання віддієслівних іменників……………………………5-6

3.Місце у реченні вставних слів, дієприслівникових зворотів………………..7

4.Надання переваги простим реченням у ділових текстах……………………..8

5.Використана література……………………………………………………………………….9

 

Студенти повинні знати: синтаксичні особливості текстів професійного характеру.

Студенти повинні вміти: користуватися синтаксичними нормами.

Використана література.

 

1.Зубков М.Г. Мова ділових паперів: Комплексний довідник/Худож. – оформлювач В.А.Носань. – Харків: Фоліо; Майдан, 2004. -288с.

2.Іванова І.В. Українське ділове мовлення. Мова ділових паперів. Фахове ділове мовлення: Навчально-методичний посібник. – Харків:ТМ «Парус», 2009. -320с.

3.Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення: Навч. Посібник – 5-те вид., стереотип. –К.: МАУП, 2002. – 256с.

4.Козачук Г.О. Українська мова для абітурієнтів: Навч.посіб. – 3-є вид., стер. – К.: Вища школа, 2001. – 272с.

 

 

Тема: «Складні випадки керування й узгодження»

 

План:

 

 

1. Складні випадки керування й узгодження………………………………………..3-6

2.Використана література………………………………………………………………………..7

 

Студенти повинні знати: складні випадки керування під час перекладу українською мовою.

Студенти повинні вміти: користуватися специфічними мовленнєвими зворотами та словосполученнями; використовувати довідкову літературу при перекладі українською мовою.

 

1.Складні випадки керування й узгодження.

Керування - це вид підрядного зв’язку, при якому головне слово вимагає, щоб залежне слово стояло в певному відмінку, з прийменником чи без прийменника: складати документ (З.В.), складання документа (Р.В.).

Головним є слово, форма якого вибирається лише за вимогою необхідного для даного акту спілкування змісту. Головним словом у словосполученнях із зв’язком керування може бути дієслово (писати резолюцію), іменник (укладання договору), прикметник (задоволений роботою), прислівник (наодинці з природою).

Залежним є слово, форма якого зумовлена уже не лише вимогами заданого змісту, але і головним словом. Оскільки керування за своєю природою є лексико-граматичним зв’язком, то щоб визначити форму залежного слова, необхідно знати лексико-граматичне значення головного слова. Зі зміною форми головного слова залежне залишається незмінним: складати акт, складатиму акт.

Залежним словом буває іменник, рідше займенник або інша змінна частина мови у ролі іменника. Керування може бути прийменниковим або безприйменниковим: виконувати наказ, робота над документом.

При укладанні ділових документів, специфіка яких вимагає точності вислову і включає найменше відхилення від правил викладу змісту, треба бути особливо уважним при вживанні словосполучень із зв’язком керування. Перш за все це стосується словосполучень з дієсловами, що можуть керувати різними відмінками. Найчастіше помилки трапляються в тих випадках, коли при дієсловах, які керують різними відмінками, вживається спільний додаток різної форми. Наприклад: повідомляти нові правила ведення ділової документації, інформувати про нові правила ведення ділової документації.

Поширеними є помилки в стійких словосполученнях, викликані змінами окремих слів. Наприклад, довести для відома всіх слухачів (замість: довести до відома всіх слухачів). Дуже уважним треба бути при вживанні близьких за значенням слів, які обумовлюють різні відмінкові форми. Наприклад: Донбас багатий на родовища корисних копалин. Донбас відомий родовищами корисних копалин.

Часто допускаються помилки в словосполученнях з керуванням, коли вони перекладаються з російської мови. Це буває тоді, коли не враховується відмінність відмінкових форм, яких вимагає одне й те ж дієслово в українській і російській мовах. Наприклад: підготуватись до звіту (Р.В.), подготовиться к отчёту (Д.В.).

В ділових паперах використовується дуже багато різноманітних словосполучень прийменникового типу. Вони вимагають особливої уваги до себе. Перш за все це стосується усталених словосполучень типу: покладатися на…, схильний до…, відрахування на… та ін.

Складнощі виникають і при вживанні словосполучень з прийменниками у(в), до, для, на. Щоб уникнути помилок, треба взяти до уваги, що прикметники у(в), до вживаються

¾При позначенні напряму руху чи дії: поїхати в місто (до міста), подати заяву в університет (до університету);

¾При позначенні групи чи розряду осіб, предметів і т. ін., до складу яких хтось чи щось входить: балотуватись в депутати, входити до складу членів комісії.

Прийменники для, на вживаються:

¾При зазначенні мети дії: акція на користь знедолених, заходи для ровитку економіки;

¾При указанні на часові параметри здійснення чогось: одержувати 200 гривень на місяць, проводити нараду два рази на тиждень.

Деякі труднощі виникають і при використанні в ділових паперах прийменників проти, завдяки, всупереч. Тому треба зважати на те, що прийменник проти в діловому мовленні вживається при порівнянні. Наприклад: Рівень інфляції знизився в 3 рази проти 1995 року.

Вживаючи прийменники завдяки, всупереч, треба пам’ятати, що вони вимагають після себе давального відмінку: завдяки науковій організації праці, всупереч прогнозам. Таким чином, використовуючи в ділових паперах словосполучення із зв’язком керування, треба обов’язково враховувати їх особливості, про які йшла мова вище. При перекладі прийменникових конструкцій з російської мови слід остерігатися прямого калькування. Особливо це стосується усталених зворотів: по украинскому языку – з української мови, по учебной работе – з навчальної роботи.

Серед складних випадків узгодження членів слід виділити такі:

1. З підметами типу п’ять осіб, десять працівників присудок вживається переважно у формі однини: п’ять осіб пише, десять працівників відвідує заняття.

2. Якщо підмет має у своєму складі числівників, що закінчується на одиницю (21, 31, 141, 231 і под.), то присудок із ним вживається у формі однини: двадцять один депутат балотується; тридцять одна жінка керує фірмами; сто сорок одне положення вимагає доопрацювання.

3. З підметами, до складу яких входять іменники більшість, меншість, частина, загал, ряд, прислівники багато, мало, чимало, числівники кілька, декілька, кільканадцять, присудки вживаються також у формі однини: більшість людей читає, меншість людей навчається, ряд положень потребує уточнення. З такими підметами присудок вживається у формі множини лише тоді, коли між ними є багато інших членів речення.

4. З підметами, до складу яких входять числівники два, три, чотири, означення вживаються у формі родового відмінка множини, пор.: два основних підрозділи, три найважливіших об’єкти, чотири останніх дні.

Граматичне узгодження

У двоскладному реченні присудок в особовій формі узгоджується з підметом, якщо в обох головних членах наявні однотипні категорії у словоформах. Найбільш чітко граматичне узгодження присудка з підметом виявляється в узгодженні форм числа: Мою увагу тим часом знов привертає дорога. Дієслово у формі минулого часу або умовного способу узгоджується з підметом і в роді:здавна братерство нас мудре вело в далеч незнаним походом. Отже, граматичне узгодження присудка з підметом простежується у формах числа або числа й роду.

Умовне узгодження

З підметом,вираженим невідмінюваним словом, що не має числа і роду, присудок узгоджується у формі однини, а в минулому часі та в умовному способі – у формі середнього роду: Десь далеко з-за діброви лине «кру»; Несите, мусиш, повело Сашка служити крукам клятим.

Із займенником хто (ніхто, хтось) присудок умовно сполучається у формі однини, а дієслова минулого часу й умовного способу – у формі чоловічого роду однини; із займенником що (ніщо, щось) – у формі однини середнього роду: Його неначе хто руками здушив за горло і не давав дихати; Щось тихо застогнало поміж деревами. При підметі, вираженому інфінітивом, зв’язка іменного складеного присудка також уживається у формі середнього роду однини: Найлюбішою забавкою було йому будувати та розоряти землянки, вали, окопи. З підметом, вираженим кількісним числівником, присудок-дієслово узгоджується у формі однини, а в минулому часі та в умовному способі набуває форми середнього роду: Дев’ять ділиться на три; В домі за столом сиділо троє.

Якщо підметом виступає кількісно-іменне словосполучення, то присудок частіше ставиться в однині: Під стінкою на вичовганій канапі сиділо ще двоє пасажирів; Солодким хлібом пахнуть стерні, рипить шляхами ключ підвід. У таких випадках присудок може мати і форму множини: Більшість хворих були одягнені в широкі хітони майже до п’ят. Форма присудка мотивується предметним змістом підмета, увага зосереджується при цьому на самій назві діючих осіб чи предметів, а не на формальних показниках. Такий тип предикативного зв’язку можна назвати узгодженням за значенням.

Узгодження іменного присудка

Іменний присудок із нульовою зв’язкою, виражений прикметником, порядковим числівником, займенником прикметникового типу, дієприкметником, узгоджується з підметом у формі однини вроді й числі: Поезія та бездоганна, що явить нам повну, дозрілу красу; Школа вся освітлена, заквітчана; Таке її щастя, така її доля; Він ночував в чужому домі, він двічі ранений. Він наш! З підметом у формі множини іменний присудок узгоджується в числі: А так, взагалі, розкажемо, сторожі дуже добрі і дуже кваліфіковані.

Узгодження дієслова-зв’язки

Зв’язка забезпечує присудку форми особи, часу і способу присудка. Вона узгоджується з підметом у роді, числі й особі. У формі минулого часу зв’язка приєднується до підмета: Старшенький хлопчик був біловолосий; Листя було то рожеве-здалека, то густо-зелене – зблизька. При підметі, вираженому особовим займенником, зв’язка у формах теперішнього або майбутнього часу узгоджується також в особі: Ти будеш щасливою. Якщо підмет виражений займенником це, зв’язка узгоджується з іменною частиною складеного присудка: Це була багата й цікава бібліотека. Зв’язка є в сучасній українській мові вживається в першій, другій і третій особах однини і множини теперішнього часу і дуже рідко - зв’язка єсть (перша й третя особи однини): Одним із сильних своєю культурою і найщасливіших у цій родині є народ український.

 

Використана література.

1.Іванова І.В. Українське ділове мовлення. Мова ділових паперів. Фахове ділове мовлення: Навчально-методичний посібник. – Харків:ТМ «Парус», 2009. -320с.

2.Потелло Н.Я. Українська мова і ділове мовлення: Навч. Посібник – 5-те вид., стереотип. –К.: МАУП, 2002. – 256с.

 

Тема: «Укладання документів щодо особового складу та розпорядчих документів»

План:

 

1. Поняття резюме…………………………………………………………………………………3-5

2. Реквізити документа…………………………………………………………………………6-7

3. Поняття про наказ………………………………………………………………………………..8

4. Реквізити наказу…………………………………………………………………………………..9

5. Структура тексту наказу……………………………………………………………………..10

6. Розпорядження…………………………………………………………………………………...11

7. Реквізити розпоряджень…………………………………………………………………….12

8. Використана література……………………………………………………………………..13

 

Студенти повинні знати: основні вимоги до написання резюме, наказу, розпорядження.

Студенти повинні вміти: правильно складати резюме, наказ, розпорядження.

 

Поняття резюме.

Резюме – це документ, в якому подаються короткі відомості про навчання, трудову діяльність та професійні успіхи й досягнення особи, яка його складає; це документ щодо особового складу, він створюється для потенціального роботодавця. Його ще називають CV («сі-ві», curriculum vital, що на латині означає «шлях життя»). Головне призначення резюме – привернути увагу до себе у той момент, коли його читають уперше.

Отже, основна мета – домогтися того, щоб у роботодавця з’явилося бажання зустрітися з вами особисто. Резюме в цій ситуації визначить стиль і форму майбутньої співбесіди, оскільки інтерв’юер, готуючись до бесіди, орієнтуватиметься на запропоновану вами інформацію. Резюме має бути лаконічним, правдивим і вичерпним. Якщо ви звертаєтеся з приводу конкретної посади, то в резюме повинно все бути орієнтоване на цю посаду. Складаючи резюме, треба відокремлювати не те, що ви хочете отримати і що вас цікавить особисто, а те, що ви можете запропонувати роботодавцю, яку користь матиме фірма від вас, чому саме ви є найкращою кандидатурою на заміщення вакантної посади.

Слід пам’ятати, що зразків оформлення резюме в українському справочинстві досить багато, тобто допускається варіативність і деяка вільність заповнення й структури документів. Корпоративні об’єднання мають свої «фірмові» вимоги до складання резюме, деякі друкують свої особливі бланки-резюме. Адже в західних країнах існують чітко окреслені й досить складні правила щодо форми й змісту резюме (навіть засновані спеціальні приватні контори, які заповнюють резюме на замовлення клієнтів).

Сьогодні однаково використовують і паперові, і електронні резюме. Останні розміщуються на спеціалізованих сайтах, у тематичних інтернет-газетах. Подібні інформаційні сайти відкриті для вільного доступу. Керівники і працівники кадрових відділів підприємств повинні знати їх інтернет-адреси й використовувати цю інформацію у разі потреби. Взагалі не встановлено якихось суворих вимог щодо розміщення реквізитів резюме, але є різні поради і рекомендації. Розрізняють два стилі викладу інформації в резюме:

· Європейський (британський);

· Американський.

Особливістю європейського стилю викладу є те, що подаються відомості про дату і місце народження, родинний стан та використовується хронологічний порядок викладу інформації про освіту та досвід роботи.

Американський «стандарт» вимагає зворотного порядку: спочатку називається посада, яку ви обіймаєте зараз, а потім інші посади які ви обіймали до цього.

У світовій практиці використовується ще один тип структурування інформації в резюме – функціональний – групування інформації про досвід роботи за основними напрямками, зосереджуючи головну увагу на професійних досягненнях. Функціональним резюме послуговуються рідше, але воно може викликати неабиякий інтерес у роботодавця.

Структура резюме, яку можна вважати найбільш універсальною:

· Назва документа;

· Прізвище, ім’я, по батькові особи, яка складає резюме;

· Мета складання резюме;

· Дата і місце народження;

· Освіта (студентам та випускникам доцільніше цей пункт подавати перед досвідом роботи);

· Додаткова інформація (знання мов, уміння працювати на персональному комп’ютері, наявність водійських прав);

· Контактний телефон;

· Дата заповнення;

Резюме може також містити:

· Короткий опис кваліфікації;

· Відомості про громадську діяльність;

· Відомості про членство в професійних об’єднаннях;

· Інформацію про відбування військової служби;

· Зазначення можливого відрядження, ненормованого робочого дня;

· Відомості про рекомендації (від кого можна отримати характеристику).

У цілому варто дотримуватися міри, подаючи додаткову інформацію в резюме. Аби досягти успіху, під час складання резюме рекомендують дотримуватися таких правил:

· Формулюйте свою мету зрозуміло, чітко, дохідливо.

· Намагайтеся вжити якомога більше фахових слів, що відповідають посаді, яку ви хочете обійняти. Уникайте надмірності деталізації, подаючи відомості про досвід роботи.

· Для кожного конкретного конкурсу складайте окреме резюме.

· Намагайтеся не вживати такі слова як «я», «ми». Замість них вживайте на початку речення активні дієслова: організував, був учасником, створив, керував, вивчав, допоміг, обізнаний.

· Не подавайте в резюме неправдивої інформації.

· Не надсилайте своєї світлини (фотокартки), якщо цього спеціально не передбачено.

· Не вказуйте розмір заробітної плати.

· Для передруку резюме використовуйте якісний папір стандартного розміру. Зовнішнє оформлення резюме має забезпечити максимально комфортне його прочитання. Обов’язково виділіть необхідні заголовки.

· Якщо ви обіймаєте не надто високу посаду, то під час складання резюме краще зосередитися на великому досвіді роботи й набутих навичках.

Реквізити документа.

Кожний документ складається з окремих елементів, які називаються реквізитами. Сукупність реквізитів, розташованих у певній послідовності на бланку, називається формуляром. Кожен документ такого виду обов’язково має свій формуляр-зразок, тобто певну усталену форму для однотипних документів. Реквізити можуть бути постійними й змінними. Постійні – це реквізити, які видруковуються при виготовленні бланків однотипних документів. Змінні документи – це реквізити, які з’являються на бланку під час його заповнення. Бланком називається однотипний документ з розміщеними на ньому реквізитами, які заповнюються однотипною інформацією. Установи, організації, підприємства повинні мати декілька різновидів бланків: 1) бланки для листів; 2) бланки інших документів. Стандартів розміру бланків також два – А4 (210/297 мм), А5 (148/210 мм). На бланках розміщена група реквізитів, яка поєднана в єдиний блок і називається штампом. Державний стандарт диктує суворі правила розміщення штампів на папері – це кутове та поздовжнє. Поздовжнє розміщення штампів пов’язане з неможливістю розмістити в кутовій частині документа великих за обсягом назв установ. Кутове розміщення штампів набагато зручніше й доцільніше, оскільки праворуч від штампа можна розмістити інші реквізити документів: «адресат», «гриф затвердження», «резолюції», «гриф обмеження доступу до документа». У формулярах-зразках, існування яких є обов’язковим для кожної установи, містяться всі реквізити та норми їх розміщення в документації. Реквізити організаційно-розпорядчих документів:

1)зображення герба держави;

2)емблема організації чи підприємства;

3)зображення урядових нагород;

4)коди;

5)найменування міністерства чи відомства;

6)найменування установи, організації чи підприємства;

7)назва структурного підрозділу;

8)адресат;

9)резолюція;

10)гриф затвердження;

11)індекс підприємства зв’язку, поштова та телеграфна адреси, номер телетайпа, номер телефону, номер рахунку в банку;

12)назва виду документа;

13)дата;

14)індекс;

15)посилання на індекс і дату вхідного документа;

16)місце складання або видання;

17)відмітка про контроль;

18)заголовок до тексту;

19)текст;

20)відмітка про наявність додатків;

21)підпис;

22)гриф походження;

23)відмітка про завірення копії;

24)візи;

25)відмітка про виконання документа і відсилання його в справу;

26)відмітка про надходження.

У різних видах документів склад реквізитів не однаковий; він залежить від змісту документа, його призначення й способу обробки. Кожен з них займає певне місце в документі, проте один і той самий реквізит у різних документах розташовується по-різному.

Поняття про наказ.

Наказ – це назва розпорядчого документа, який видається керівником установи і стосується організаційних та кадрових питань; це правовий акт, який видається на підставі і для виконання чинних законів, указів, постанов та рішень уряду, наказів та інструкцій вищих органів. Цей вид документа є одним із найуживаніших в управлінських установах, кадрових підрозділах, наказ є обов’язковою складовою українського справочинства. Директор може видати наказ з усіх питань його компетенції. Накази стосуються або особового складу (кадрові накази), або висвітлюють загальні питання (організаційні накази). Кадровими наказами оформлюють зміни в особовому кадровому складі: призначення, звільнення, переміщення, працівників, відрядження, відпустки, заохочення, стягнення і т. ін. організаційні накази складаються під час затвердження перспективних, річних та інших планів, при проведенні змін форм власності або ліквідації, реорганізації структурних підрозділів. До структури і змісту тексту існують певні вимоги:

1.у наказах про зарахування на конкретну посаду обов’язково зазначають: а)повну назву посади ; б)структурний підрозділ; в)дату оформлення на роботу; г)тип режиму прийняття на роботу; ґ)особливі характеристики роботи (з прийняттям матеріальної відповідальності, зі скороченим робочим днем, з цілодобовими чергуваннями).

2.у наказах про проведення на іншу посаду зазначають вид і мотивацію переведення.

3.у наказах про надання відпустки вказують: а)вид відпустки (основна, додаткова, навчальна, за тривалий стаж роботи на одному підприємстві, у зв’язку з тимчасовою непрацездатністю, за сімейними обставинами, без збереження заробітної платні); б)загальна кількість робочих днів; в)дата виходу і дата повернення з відпустки; г)період, за який надано відпустку.

4.у наказах про звільнення працівників вказують: а)дату звільнення; б)причину звільнення.

Наказ набуває чинності тільки за умови його підписання й тільки після його підписання. Працівник відділу кадрів повинен ознайомити працівників зі змістом наказів, в оригіналах яких розп

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти