ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Мал. 51. Міцелій гриба-паразита.

хворобу паршу. Гриб триховітон, який вражає волосся, нігті і шкіру, є збудником стригучого лишаю. Дріжджовий гриб сидіум спричиняє захворювання слизової оболонки порожнини рота — пліснявку, яка спостерігається переважно у немовлят. Гриби з групи променистих є причиною ряду захворювань, відомих під назвою актиномікозів, які проявляються у вигляді поверхневих нагноєнь або уражень внутрішніх органів. Так, найчастіше зустрічається актиномікоз геніталій і сліпої кишки.

Дуже розповсюдженим є паразитичний гриб Моniliа albicans, який є збудником молочниці ротової порожнини у дітей і піхви у жінок.

Ще однією групою збудників інфекційних хвороб є найпростіші і черви.

До найпростіших тварин, що спричинюють захворювання, належать дизентерійна амеба, кокциди, споровики тощо. Тіло найпростіших тварин складається лише з однієї клітини, що виконує всі функції цілісного організму. Так, дизентерійна амеба нагадує шматочок протоплазми, що постійно змінює свою форму, і може активно пересуватися (мал. 52). Потрапивши в організм людини, вона спричинює тяжке захворювання травної системи — дизентерію.

Споровики представлені 3600 видів і є внутрішньоклітинними паразитами людини і тварин. Серед них добре відомий малярійний плазмодій — збудник малярії. Для нього характерна зміна двох хазяїв — комара і людини, при цьому спостерігається чергування статевого і безстатевого його розмноження. Об'єктом паразитизму плазмодія є еритроцити крові, які руйнуються ним з величезною швидкістю.

До внутрішніх тваринних паразитів людини належить велика група стьожкових і круглих червів. Захворювання, збудниками яких вони є, називаються гельмінтозами. Поширені такі види, як бичачий цип'як, що мешкає в травному тракті людини, аскарида — паразит тонкого кишечника, волосоголовці, що паразитують у верхніх відділах товстого кишечника. Серед паразитичних червів зустрічаються такі, які живуть у печінці, наприклад ехінокок. Описані випадки локалізації ехінокока навіть у матці, яєчниках.

Причиною захворювання завжди є проникнення в людський організм збудника під час недодержання гігієнічних правил, порушення технології приготування їжі, контакту з хворими тощо.

Мал. 52. Дизентерійна амеба

 

§ 31. Клінічна картина інфекційних захворювань

Всі інфекційні захворювання, залежно від локалізації збудника в організмі, можна умовно поділити на чотири основні групи.

1. Інфекції дихальних шляхів. До них належать дифтерія, коклюш, кір, туберкульоз, натуральна віспа, грип, ангіна. Шлях передачі — повітряно-крапельний.

2. Кишкові інфекції. До цієї групи належать дизентерія, черевний тиф, вірусний гепатит, поліомієліт, холера. Шлях передачі — через шлунково-кишковий апарат.

4. Інфекції кровоносної системи. Це можуть бути малярія, висипний тиф, кліщовий енцефаліт, чума, туляримія. Всі ці інфекції, як правило, передаються через укуси тварин і звуться трансмісивними.

5. Інфекції поверхневих шкірних покривів і слизових оболонок. До них належать трахома, короста, сибірка, правець. Передаються вони контактним шляхом.

Перебіг будь-яких інфекційних захворювань поділяють на кілька періодів.

I. Інкубаційний. Це час з моменту потрапляння збудника в організм людини до початку розвитку перших симптомів захворювання. В цей час збудник прихований в організмі і виявити його можна тільки за допомогою лабораторних обстежень. Тривалість цього періоду неоднакова для різних збудників і може бути від кількох годин чи днів, як, наприклад, грип, малярія, дизентерія, до кількох місяців і навіть років (СНІД).

II. Продромальный. Цей період триває від кількох годин до кількох днів, тобто від появи перших ознак захворювання до розвитку типових симптомів, характерних для кожного виду збудника. В цей період хворі відчувають загальну слабкість, головний біль, біль у суглобах, скаржаться на відсутність апетиту. Починає підвищуватися температура.

III. Розвиток хвороби. Може тривати кілька днів чи тижнів. Проявляються і посилюються симптоми, характерні для окремої хвороби. Температура тіла висока, сильний головний біль, спостерігаються зміни у внутрішніх органах, змінюється формула крові, можлива поява сипу на шкірі тощо. Цей період найнебезпечніший для хворого і оточуючих, оскільки кількість збудника в організмі досягає максимуму.

IV. Згасання хвороби. Відбувається по-різному. Може закінчитися повним одужанням або перейти у хронічну форму. У деяких випадках настає смерть.

Всім інфекційним захворюванням властива циклічність, крім того, збудники особливо небезпечних захворювань характеризуються високою мінливістю і стійкістю в навколишньому середовищі.

§ 32. Шляхи проникнення інфекцій в організмлюдини.Профілактика інфекційних захворювань

Для проникнення збудників інфекційних захворювань в організм людини необхідною умовою є так звані «ворота» інфекції, тобто шлях, яким збудник може потрапити в організм у такій кількості, щоб виникло захворювання і розвивався епідемічний процес (безперервний ланцюг заражень і захворювань, що відбуваються одне за одним).

Епідемія — масове розповсюдження захворювань, пов'язаних з поширенням одного виду збудника. Якщо епідемія охоплює кілька країн або цілий континент, її звуть пандемією.

Епідемія розвивається тільки за умови наявності трьох факторів:

• джерела інфекції;

• механізму передачі збудника;

• людей, які піддаються захворюванням.

Отже, з метою профілактики інфекцій необхідно впливати на всі три фактори одночасно. Лише тоді боротьба із захворюваннями буде ефективною.

Щодо першої умови, тобто джерела інфекцій, застосовується ряд заходів, щоб локалізувати збудника і попередити його поширення. У разі виникнення осередка дуже небезпечних захворювань, які у всіх випадках призводять до смерті людей, або якщо збудник хвороб невідомої природи, застосовують карантин.

Карантин — це комплекс режимних, адміністративних і санітарно-епідеміологічних заходів, спрямованих на попередження поширення хвороб і ліквідацію осередка зараження. Карантин передбачає озброєну охорону останнього, заборону переміщення за межі карантинної зони осіб та груп людей, які не пройшли тимчасової ізоляції і медичного обстеження, вивозу із зони карантину будь-яких речей без попереднього знезараження, а також проїзду транспорту через осередок зараження. Під час карантину обмежуються контакти серед населення, на підприємствах та установах вводиться спеціальний режим праці.

Медичний персонал, який працює з хворими, повинен бути одягнений в спеціальні протимікробні костюми, що є попередженням внутрішнього поширення інфекції у лікарнях, поліклініках та інших медичних закладах.

Якщо лабораторними дослідами не встановлено небезпечних для життя мікроорганізмів і немає загрози виникнення масових захворювань, карантин може бути замінений на обсервацію.

Обсервація — комплекс заходів, спрямованих на підсилене спостереження за осередком зараження і вжиття лікувально-профілактичних і обмежувальних заходів. Строки карантину і обсервації залежать від максимального інкубаційного періоду збудника, що відлічується з моменту ізоляції останнього хворого і повного закінчення знезараження території. Режимні заходи під час обсервації менш суворі і допускають, хоч з обмеженнями, вхід і вихід із зараженої території, вивіз і ввіз речей після їх дезінфекції.

Невід'ємною ланкою у боротьбі з джерелом інфекції є знезараження, або дезінфекція.

Дезінфекція — це комплекс спеціальних заходів щодо знищення збудників заразних захворювань у навколишньому середовищі. Розрізняють профілактичну, поточну і завершувальну дезінфекції.

Профілактична дезінфекція проводиться з метою попередження можливості виникнення інфекційних захворювань або зараження предметів і речей загального користування.

Поточну дезінфекцію проводять там, де точно виявлений збудник, наприклад у кімнаті, де перебуває хворий. Така дезінфекція застосовується з метою попередження розсіювання хвороботворних мікроорганізмів у навколишньому середовищі. Вона передбачає знезараження предметів користування хворого, його виділень.

Завершувальна дезінфекція проводиться в осередку масових захворювань після ізоляції, госпіталізації, одужання чи смерті хворих з метою повного знищення усіх збудників, щоб уникнути повернення інфекції.

Залежно від характеру збудника та інших показників застосовують різні методи знезараження, які поділяють на чотири групи:

• механічні;

• фізичні;

• біологічні;

• хімічні.

Механічні методи застосовують для зменшення кількості місць перебування збудника і передбачають вологе прибирання приміщень, звільнення від пилу, витрушування одягу і постелі, фарбування, миття тощо.

Біологічні методи передбачають застосування речовин, спеціальних культур мікроорганізмів, що згубно діють на збудників хвороб, не дають їм розмножуватися. Біологічна дезінфекція застосовується у більш-менш глобальних масштабах, наприклад для знезараження стічних вод.

Фізичні методи — найбільш доступні і безпечні, оскільки не передбачають застосування шкідливих для людини препаратів. До них належать дія сонячних променів, ультрафіолетових

випромінювачів, прасування одягу, паління сміття, обробка окропом, кип'ятіння та стерилізація в автоклавах речей і предметів тощо.

Хімічні методи також широко застосовуються і передбачають дезінфекцію речей за допомогою хімічних речовин, які вбивають мікроби. Серед цих речовин найширше застосовуються такі:

• 10—20 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають чи обприскують поверхні будинків, туалети або територію зараженої місцевості;

• 0,2—5 %-вий розчин хлорного вапна, яким промивають житлові і службові приміщення, меблі;

• 0,2—1 %-вий розчин хлораміну. Застосовується для протирання кухонного посуду, меблів, додається під час прання білизни;

• 3—5 %-вий розчин лізолу. Застосовується для замочування білизни і одягу, а також для знезараження виділень хворих;

• 3 % -вий розчин пероксиду гідрогену. Застосовується для обприскування житлових приміщень, знезараження інвентаря;

• етилену оксид. Шляхом розпилення знезаражуються закриті приміщення;

• спирт етиловий. Застосовується для протирання меблів, предметів та інвентаря;

• 0,3—1 %-вий розчин формальдегіду. Застосовується для промивання туалетів, знезараження виділень хворих;

• 1—3 % -вий розчин хлорного вапна. Застосовується для знезараження житлових приміщень, інвентаря, місць загального користування.

Щодо другого фактора, тобто механізму передачі інфекції, то він безпосередньо залежить від локалізації збудника в організмі людини. Наприклад, збудник грипу локалізується у верхніх дихальних шляхах, відповідно і передається через мікроскопічні крапельки слизу чи слини, що виділяються у повітря під час кашлю або чхання. Такий шлях називається повітряно-крапельним. Холера локалізується у травному апараті людини і розповсюджується через предмети вжитку, воду, їжу. Кліщовий енцефаліт потрапляє у кров людини внаслідок укусу кліща, тобто передається твариною. Такі елементи навколишнього середовища, як предмети вжитку, повітря, комахи, вода і є факторами передачі збудника.

Шляхи впливу на неживу природу з метою зменшення кількості хвороботворних організмів було розглянуто вище. Щодо захворювань, які переносять деякі тварини, то проводиться комплекс заходів для знищення переносників інфекцій. Серед них окремо виділяють дезінсекцію і дератизацію.

Дезінсекція — заходи, що впроваджуються з метою знищення членистоногих (павуків, кліщів, комах) переносників інфекцій. Ці заходи так само поділяють на профілактичні і винищувальні.

До профілактичних заходів відносять розчистку дрібних водойм, закривання сітками вікон і дверей, підтримання чистоти тощо.

Винищувальні заходи полягають у застосуванні в основному хімічних методів знищення комах і подібних до них тварин. Хімічні методи полягають у використанні спеціальних отрут — інсектицидів. До них належать гексахлоран, карбофос, метилацетофос, дихлофос, фосфотіонат, альцестин, інсорбцид-МП тощо. Останнім часом широко використовуються і закордонні високотоксичні аналоги типу «Raid». Вживаються також суто біологічні способи знищення комах, які полягають в їх зараженні вірусами, бактеріями, грибами, що безпечні для людини, свійських тварин, рослин.

Дератизація — це знищення гризунів та інших ссавців, що є рознощиками інфекційних захворювань. Методи знищення можуть бути як механічними (встановлення пасток, капканів, мишоловок тощо), так і хімічними (знищення гризунів за допомогою отрут — ратицидів). Як ратициди використовують фосфід цинку, ратиндан, зоокумарин, сульфат талію, тіосемикарбазид, карбонат барію, фторацетамід та ін. Метод базується на приготуванні приманок, що обробляються отрутами. Як приманки використовують борошно, кашу, фарш, зерно, овочі. Під час приготування приманок слід додержувати правил безпеки і слідкувати, щоб отрута не потрапила в їжу, призначену для людей і свійських тварин.

Щодо третього фактора (наявність людей, схильних до захворювань), то застосовують ряд заходів для створення штучного імунітету проти інфекційних хвороб.

§ 33. Імунітет

Усі захисні властивості організму можна умовно поділити на специфічні й неспецифічні. До специфічних властивостей належать спадковий імунітет, бар'єрна функція шкіри і слизових оболонок, видільна функція нирок, температурна реакція тощо. Специфічні захисні механізми базуються на вибіркових хімічних реакціях — імунних відповідях, які виробляються у певній послідовності і приводять до розвитку набутого імунітету.

Імунітет — несприятливість організмів до інфекційних агентів, яким властива генетична гетерогенність. Розрізняють такі форми імунітету:

Антибактеріальний — у крові і лімфоїдно-макрофагоцитальній системі людини збудник захворювання (бактерія) зазнає дії клітинних і гуморальних факторів.

Противірусний — виробництво інтерферону, інгібіторів, підвищення температури, прискорення обміну речовин, фагоцитоз, напрацювання антитіл.

Антитоксичний — знешкодження екзотоксинів антитоксинами.

Протипухлинний — супроводжується накопиченням спеціальних клітин — фагоцитів, сенсибілізованих проти пухлинних клітин і здатних до їх руйнування.

Протипаразитарний — підвищення активності фагоцитів, які поглинають дрібних паразитів. Крупні паразити іммобілізуються в тканинах у спільній дії багатьох клітин.

Трансплантаційний — відторгнення трансплантатів. Під час пересадки якогось органа навколо нього виникає скупчення клітин-лімфоцитів і макрофагів, які атакують його. Тому донор і реципієнт повинні завжди бути імунологічно сумісні.

Перелічені форми імунітету забезпечуються такими загальними видами реакції організму:

• фагоцитоз — активне поглинання й перетравлення мікроорганізмів, що потрапили до нього;

• піноцитоз — поглинання клітиною різних речовин, що потребують видалення з організму;

• ендоцитоз — адсорбція на поверхню клітин речовин з подальшим їх видаленням з організму.

Розрізняють також спадковий і набутий імунітет. Механізм дії спадкового імунітету проти інфекційних захворювань ґрунтується на відсутності в клітинах організму рецепторів, субстратів, необхідних збуднику для проникнення всередину клітини, наявності речовин, що блокують репродукцію патогенних агентів, здатності синтезувати різні інгібітори у відповідь на проникнення хвороботворних мікроорганізмів. Так, завдяки синтезу в організмі неспецифічного імунного білка інтерферону людина несхильна до багатьох хвороб, на які хворіють тварини (куряча холера, чума великої рогатої худоби тощо).

Набутий імунітет — це імунітет, що розвинувся індивідуально впродовж життя людини. Розрізняють кілька видів набутого імунітету (див. схему 5).

Під час зараження людини разом зі збудником інфекції в організм потрапляють його антигени. Антигени являють собою специфічні органічні речовини, які спричинюють в організмі імунологічні реакції, як то: 1) утворення антитіл; 2) взаємодія з відповідними антитілами.

С х е м а 5. Набутий імунітет

Антитіла — складні речовини білкової природи, які утворюються клітинами лімфатичної системи у відповідь на потрапляння в організм антигенів. Антитіла вступають у взаємодію з антигенами, знешкоджуючи інфекцію.

Таким чином, суть набутого імунітету полягає у накопиченні і зберіганні антитіл проти різних патогенів. Якщо людина перехворіла якимось захворюванням, то в її організмі на все життя зберігаються відповідні антитіла, і у разі повторного зараження вони швидко мобілізуються і захворювання не розвивається.

Цю властивість широко використовують для профілактики інфекційних захворювань шляхом штучної імунізації населення, яка полягає у щепленні. Під час щеплення в організм людини заноситься мертвий або пригнічений отрутою, радіацією чи яким-небудь іншим способом збудник у такій кількості, яка б викликала напрацювання антитіл, але не призвела до захворювання.

У дитячому віці проводяться комплексні вакцинації проти багатьох найнебезпечніших захворювань. А якщо є вірогідність виникнення епідемії, проводять масові щеплення препаратами, специфічними для збудника, який загрожує поширенням. Цікаво, що якби людина схотіла зробити собі щеплення усіма відомими вакцинами, вона мала б перенести близько 500 ін'єкцій і була б захищена тільки від 25 хвороб.

У тих випадках, коли вид збудника точно не встановлений і не зрозуміло, проти яких захворювань слід проводити вакцинацію, застосовують препарати з антибіотиків та інших протимікробних засобів. Такий профілактичний захід називають екстреною профілактикою. З цією метою можна використати також протибактеріальні препарати № 1 і № 2 з індивідуальної аптечки АІ-2. Залежно від виду вакцин та протибактеріальних

препаратів введення їх в організм здійснюється внутрішньовенним, підшкірним або аерозольним методами.

З імунною системою організму людини пов'язане явище існування чотирьох груп крові. Кров містить природні антитіла еритроцитів (аглютиніни), які спричинюють склеювання еритроцитів під час змішування крові різних груп (аглютинацію). Таких типів антитіл існує два і їх позначають а і β. Вони містяться в сироватці крові. В самих еритроцитах є відповідні аглютиногени А і В. У разі зустрічі аглютиніну і аглютиногену відбувається імунна реакція і еритроцити руйнуються. Дані про наявність або відсутність аглютинації в момент змішування крові подано в таблиці 4.

Таблиця4. Наявність або відсутність аглютинації в момент змішування різних груп крові («+» — наявність; «—» — відсутність)

Якщо людина втратила небезпечну кількість крові, застосовують переливання від донора до реципієнта. Але, звичайно, це можливо тільки за умови, що еритроцити донора не будуть аглютиновані плазмою реципієнта. Тому, використовуючи таблицю, можна скласти схему переливання крові.

С х е м а 6. Сумісність груп крові
 

Крім того, в еритроцитах більшості людей (близько 80 % ) міститься ще одна білкова речовина, яка зветься резус-фактором. Якщо кров, яка містить цю речовину, перелити людині, що не має її, то у неї утворюються в крові специфічні антитіла. Повторне вливання такій людині крові, яка містить резус-білок, може спричинити аглютинацію еритроцитів і тяжкі наслідки в організмі. Тому під час переливання крові важливо не тільки мати відповідні групи, а й однакову резус-належність, тобто (+)—>(+), а (-)—>(-).

Як бачимо, імунітет відіграє надзвичайно важливу роль у житті людини, але останнім часом все частіше почали проявлятися чинники, які зменшують опір організму проти інфекційних захворювань. До таких чинників належать нестача в організмі вітамінів, дія йонізуючого випромінювання, хімічні агенти, що шкідливо впливають на імунну систему тощо. Але найбільш небезпечним для імунної системи людини є проникнення в організм вірусу імунодефіциту людини (ВІЛ). Цей патоген спричинює надзвичайно небезпечне захворювання — синдром набутого імунодефіциту (СНІД), яке сучасна медицина подолати поки що не здатна.

Особливістю цього ретровірусу є те, що він діє специфічно саме на ті клітини, що відповідають за імунітет людини. Проникаючи у лімфатичну систему, він руйнує її, в результаті чого організм втрачає здатність протистояти будь-якій інфекції, знищувати пухлинні клітини, локалізувати дрібних паразитів тощо.

Джерелом ВІЛ є тільки людина, яка заражена ним з різними проявами хвороби СНІД, або людина, що є носієм вірусу, але не має ознак захворювання (безсимптомний носій). Аналогічні віруси тварин вважаються безпечними для людей. Інкубаційний період вірусу триває від кількох місяців до 4—6 років, після цього виникають перші ознаки захворювання. Спочатку спостерігається одночасне збільшення лімфатичних вузлів у кількох місцях (на шиї, пахвах, ліктьових згинах). Потім спостерігається прогресуюча втрата маси за незмінного харчування, підвищення температури тіла без видимих причин, що може тривати більше місяця. Далі, як правило, з'являються розлади шлунково-кишкового тракту, виникають гнійні запалення шкіри і статевих органів, анемія. У дітей часто буває стоматит. Прогресування хвороби супроводжується пневмонією нез'ясованої етіології, розладами нервової системи. З'являються злоякісні пухлини і згодом настає смерть.

Оскільки збудник СНІДу в наколишньому середовищі швидко гине, основними способами передачі захворювання є статевий шлях, прямий контакт крові вірусоносія з кров'ю здорової людини під час переливання крові чи користування недостатньо стерилізованим медичним інструментарієм. Можлива передача вірусу від матері до плоду, і, відповідно, захворює немовля. Також слід пам'ятати, що СНІД може передаватися під час статевого контакту з використанням презервативів недостатньої якості і через еротичний поцілунок, якщо в ротовій порожнині партнерів є якісь пошкодження слизових оболонок.

В Україні створені анонімні центри медичного обслуговування і профілактики СНІДу, постійно працюють консультаційні відділи при поліклініках і лікарнях. Встановлений жорсткий контроль за забором донорської крові, поширюється використання медичного інструменту одноразового використання. Держава застосовує всі необхідні заходи щодо профілактики цього захворювання, але все ж таки основним є суворе додержання гігієнічних норм кожним індивідом.

§ 34. Найхарактерніші дитячі захворювання

Звичайно, діти не до кінця усвідомлюють небезпеку інфекційних захворювань і, нехтуючи правилами особистої гігієни, часто хворіють на хвороби, які умовно можна назвати дитячими інфекціями. Крім того, це явище спричинюється ще й тим, що дитячий організм менш багатий на антитіла, ніж організм дорослої людини, у якої вже є стійкий імунітет. Отже, найпоширенішими інфекційними захворюваннями серед дітей є кір, краснуха, розеола, вітряна віспа, коклюш, паратиф та інші.

Кір. Інкубаційний період — 9—16 днів. Починається захворювання як простуда у тяжкій формі, що має тенденцію до посилення. Очі червоніють і сльозяться. У дитини спостерігається сильний і сухий кашель. Температура підвищується з кожним днем, приблизно на четвертий день за вухами з'являються рожеві плями, які згодом поширюються на обличчя і все тіло. Плями з часом набувають темного забарвлення. Температура залишається високою, доки плями вкривають все тіло, а потім вона поступово починає знижуватися.

Якщо температура залишається високою, то слід думати про ускладнення хвороби. Ускладненнями можуть бути бронхіт, пневмонія, вушні абсцеси тощо. Доки тримається висока температура, дитина не має апетиту і може їсти тільки рідку їжу. Якщо світло дратує дитину, слід зашторити вікна. Раніше вважалося, що світло сприяє розвиткові кору, але тепер встановлено, що це не так. У кімнаті має бути тепло. Не можна допускати до дитини людей з ознаками простуди, оскільки саме мікроби є причиною ускладнень. Полегшити перебіг захворювання можна своєчасним введенням гамма-глобуліну, дія якого триває близько двох тижнів.

Краснуха. Інкубаційний період — 12—20 днів. Ознак простуди майже немає. Може спостерігатися лише почервоніння у горлі. Температура рідко коли перевищує 38,5 °С і дитина може почуватися нормально. В перший день захворювання з'являється сип, який має вигляд плоских рожевих плям, які потім стають блідішими і зливаються, так що тіло має вигляд одного суцільного запалення. Найхарактерніший показник краснухи — сильне збільшення і запалення лімфатичних вузлів за вухами і на шиї. Вони можуть набрякати ще до виявлення ознак захворювання.
Краснуха небезпечна також для жінок на перших трьох місяцях вагітності, оскільки це може негативно вплинути на плід. За тиждень краснуха проходить, якщо не з'являються ускладнення. Лікувальні заходи призначає лікар-інфекціоніст.

Розеола. Менш розповсюджене інфекційне захворювання, трапляється у віці 1—3 роки. Інкубаційний період триває кілька днів, після чого температура швидко підвищується, але дитина не виглядає дуже хворою. Інколи в перші дні можуть спостерігатися судоми. Через 2—3 дні температура знижується до нормальної і з'являється сип, схожий на сип під час захворювання на кір. Ще через 2 дні сип зникає. Дитина в цей період може бути капризною. Можливість ускладнень виключена.

Вітряна віспа. Інкубаційний період — 10—12 днів. Першою ознакою захворювання є виникнення прищиків на обличчі і тілі. Біля основи прищиків шкіра червона. Згодом вони лопаються і утворюється кірочка, а нові з'являються протягом чотирьох днів. У дорослих дітей може бути головний біль і загальна слабкість за день до появи віспин. Маленька ж дитина не помічає таких симптомів. Спочатку температура тримається в нормі, а потім підвищується. Віспини, як правило, сверблять.
Дитину тримають у ліжку протягом появи нових віспин. Свербіння можна частково зняти теплою ванною, в якій розчинено соду чи розчинний крохмаль. Зривати кірочку з пухирів неприпустимо. Хворого ізолюють до п'ятого дня від появи останньої віспини. Засохлі кірочки віспин не заразні.

Коклюш. Інкубаційний період — 5—14 днів. Першого тижня у дитини з'являється нежить і сухий кашель. Нежить згодом проходить, а кашель залишається. Тільки наприкінці другого тижня може з'явитися підозра на коклюш. Спостерігається судорожний кашель (8—10 раз на одному диханні), після тривалих нападів кашлю може початися блювання. Сильний кашель на початку першого тижня свідчить про те, що дитина захворіла на коклюш. Це захворювання може тривати від 4 тижнів до 2—3 місяців і становить надзвичайну небезпеку, особливо для дітей віком до двох років. Головна небезпека у загальному виснаженні організму й ураженні нервової системи. Більшість дітей відчувають себе краще, якщо в приміщенні прохолодно, але слід уникати переохолодження. Карантин триває протягом двох тижнів від зменшення кашлю. Якщо з хворим контактувало немовля, останньому слід негайно зробити ін'єкцію проти коклюшу, оскільки для немовляти коклюш так само небезпечний, як і чума.

Паратиф. Інкубаційний період — 11—23 дні. Це захворювання слинних залоз, які розташовані у впадині біля мочки вуха. Спочатку запалена залоза заповнює впадину, а потім набрякає увесь бік шиї. Дитина скаржиться на біль біля вуха і у горлі за день до появи пухлини. Температура спочатку невисока, але вона може піднятися на 2 — 3 день. Паратиф у середньому триває до 7—10 днів. Слід пам'ятати, що у хлопчиків у період статевого дозрівання інфекція може пошкодити одне чи обидва яєчка, а це може бути причиною безпліддя. Паратиф — заразне захворювання і, як вважає більшість спеціалістів, на нього можна перехворіти два рази.

Дитину тримають у ліжку, доки не спаде набряк на шиї. Деякі діти не можуть їсти кислі продукти, оскільки це подразнює запалені залози, але інші із задоволенням їдять лимони, що вкрай важливо для підвищення опірності організму. Необхідна обов'язкова консультація лікаря щодо засобів лікування і вкрай важливо правильно встановити діагноз, оскільки звичайне запалення лімфатичних вузлів, які розташовані поруч із слинними залозами, потребує зовсім іншого лікування.

Скарлатина. Інкубаційний період — 7—8 днів. Починається вона найчастіше запаленням зіва, блюванням, високою температурою, головним болем. Через 1—2 дні на теплих, вологих ділянках шкіри — в промежині, пахвинних ямках — виникає сип, який має вигляд однорідного почервоніння. Потім сип може поширитися на інші ділянки тіла, але навколо рота шкіра завжди залишається блідою. Горло дуже червоне. Починає червоніти і язик.

Скарлатина спричинюється стрептококовою інфекцією, дитина може її отримати від людей, що хворіють на ангіну, чи просто від носіїв стрептококів. Нагляд лікаря повинен забезпечуватися протягом усього періоду хвороби. Слід повідомляти про всі нові симптоми, як то: пухлини на шиї, червона сеча, біль у суглобах, повернення високої температури тощо. Крім того, підступність хвороби полягає у виникненні ускладнень уже після того, як дитина повністю одужала. Причина — переохолодження організму протягом 10—15 днів після зникнення останніх симптомів.

Дифтерія. Інкубаційний період — 5—8 днів. Дуже небезпечне захворювання, яке можна попередити. Якщо дитина одержала три ін'єкції проти дифтерії в перший рік життя, а потім додаткові щеплення в один рік і кожні наступні три роки, вона практично захищена у горлі і високої температури. На мигдаликах утворюються білі плями, які можуть поширитися на все горло. З'являється кашель, утруднюється дихання. Як правило, дитину у разі підозри на дифтерію госпіталізують.

Поліомієліт. Інкубаційний період — 1—2 тижні. Епідемії найчастіше спостерігаються влітку та восени. Захворювання починається, як і більшість інших інфекцій, з головного болю, високої температури. Може спостерігатися блювання, запор чи пронос. У тяжких випадках може настати параліч кінцівок. Лікарі вважають, що переохолодження та перевтома роблять дитину вразливішою до захворювання. Діти влітку часто купаються у річці, тому не можна дозволяти їм робити це до посиніння шкіри і стукання зубів. Способи полегшення перебігу захворювання не відомі, але, з іншого боку, у більшості дітей воно відбувається без виникнення паралічу, а якщо він буває, то проходить безслідно. Стан хворої дитини покращується за умови належного догляду. Інколи параліч все ж таки залишається, тому необхідно завчасно попередити хворобу. Вакцина Солка, що виготовляється з вірусу поліомієліту, допомагає організму виробити відповідні антитіла і попередити паралітичну стадію, але вона не допоможе, якщо дитина вже контактувала з хворими.

Туберкульоз. Інкубаційний період невизначений. Це захворювання проходить по-різному у дітей і дорослих. У дорослих у легенях розвивається «пляма» чи «рубець», що поступово росте, і його легко визначити за допомогою флюорографії. Захворювання має такі симптоми, як кашель з мокротою, відсутність апетиту, швидка втомлюваність, підвищення температури, схуднення. У дітей же туберкульоз має інші форми. В перші роки життя опірність організму невелика, і інфекція може поширитися на все тіло. Тому не можна ні в якому разі допускати контакту немовляти з хворими на туберкульоз. У дітей старшого віку ця хвороба проходить у легкій формі, її перебіг можна навіть не помітити. В окремих випадках може спостерігатися блідість, роздратованість, втома, кашель. Туберкульоз може вражати легені, кістки, шийні лімфатичні вузли, але найчастіше ураження зазнають лімфатичні вузли біля основи легенів. У більшості випадків одужання відбувається протягом року чи двох, якщо додержувати правильного догляду відповідно до рекомендацій лікаря. На тяжку форму хворіють також підлітки, тому в Україні з метою виявлення захворювання на ранніх стадіях впроваджуються так звані туберкулінові випробування (реакція манту), які роблять усім без винятку дітям, починаючи з трирічного віку. Якщо після введення препарату шкіра в місці уколу червоніє і набрякає (позитивна реакція), то в організмі є або була паличка туберкульозу. Але це не означає, що є захворювання. Позитивна реакція вказує на захворювання тільки у немовлят, а у старшому-від захворювання на дифтерію. Хвороба починається із загальної слабкості, почервоніння віці — на інфікування. Якщо в організмі була інфекція, то позитивна реакція зберігається на все життя. Коли, крім позитивної реакції на туберкулін, спостерігається кашель та інші симптоми, потрібне рентгенологічне дослідження для підтвердження діагнозу, і у випадку захворювання слід негайно почати лікування спеціальними методами. Крім того, обстеження проходять усі члени родини і люди, з якими хворий спілкується, щоб виявити джерело інфекції.

Діти, звичайно, хворіють і на хвороби, притаманні усім — ангіну, пневмонію, бронхіт, різні захворювання шкіри, специфічні захворювання органів. Слід пам'ятати, що діти не знають, з якою небезпекою вони можуть стикатися, тому відповідальність за їхнє здоров'я повністю лежить на батьках, вихователях, учителях.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти