ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціологічні ідеї Карла Маркса.

Загрузка...

Карл Маркс не застосовував назви "соціологія", хоча деякі його твори можуть бути взірцем соціологічного мислення. Це пояснюється, насамперед, тим, що власне термін, яким позначали назву нової науки, ще міцно не увійшов у науковий обіг, а також тим, що між К. Марксом і його непримиренним опонентом О. Контом існували політичні, ідеологічні та міжособистісні розбіжності.

Карл Маркс є автором учення про матеріалістичне розуміння історії, згідно з яким суспільне буття (зокрема, суспільне виробництво) є первинним, а також таким, що визначає собою суспільну свідомість. Ні ідеї, ні цінності, ні релігія, а саме економіка є головним рушієм суспільних процесів, суспільного розвитку та суспільних змін. Для викладу цієї концепції К. Маркс розробив спеціальний категорійний апарат. Він охоплює такі поняття:

• суспільно-економічна формаі(ія - певний історичний тип суспільства, що засновується на відповідному способі виробництва. За К. Марксом, існує п'ять суспільно-економічних формацій, котрі послідовно змінюють одна одну, зумовлюючи прогресивний розвиток людства: первісна (родова), рабовласницька, феодальна, буржуазна, комуністична;

• спосіб виробництва - історично зумовлений спосіб здобування засобів для людського існування, що, у свою чергу, складається з двох складових: виробничі відносини та продуктивні сили;

• виробничі відносини - сукупність об'єктивних відносин, що складаються в матеріальному виробництві, основу яких утворюють відносини власності - володіння, розпоряджання та використання;

• продуктивні сили — люди як активні суб'єкти процесу виробництва вкупі із засобами виробництва, за допомогою яких можливий власне процес виробництва;

• економічний базис — сукупність продуктивних сил і виробничих відносин певного суспільства;

• надбудова -сукупність політичних, ідеологічних, правових, релігійних, філософських та інших форм суспільної свідомості, що є відображенням економічного базису;

• класова боротьба — стан відносин, який виникає між різними класами, інтереси котрих є полярними, непримиренними (антагоністичними). За К. Марксом, класова боротьба є рушійною силою історичного процесу;

• соціальна революція - корінний, якісний злам усієї системи суспільних відносин, у результаті якого відбувається соціальний прогрес суспільства. Революція - це локомотив історії, наслідком якого є соціальні зміни.

Перу К. Маркса належить учення про комуністичне суспільство та формаційний розвиток людства. Він змалював майбутнє людства, пов'язане з безкласовим суспільством, із відсутністю експлуатації найманої праці, де свобода кожного громадянина стане запорукою свободи всіх, у такому суспільстві зникне соціальна нерівність і приватна власність, а з часом - і держава як механізм здійснення влади.

Соціальні закони К. Маркс визначив та сформулював таким чином:

• закон прогресивного руху людства через зміни суспільно-економічних формацій;

• закон визначальної ролі (первинності) базису та вторинності надбудови;

• закон класів, класової боротьби, диктатури пролетаріату та революції;

• закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил.

Соціологічні ідеї М.Вебера.

«Протестантська етика і дух капіталізму» була першою з багатьох праць Вебера з економічної етики провідних світових релігій. Тут він мав на меті не утвердити, як це проголошувалося в ній, дух капіталізму, показуючи його відсутність подекуди, а висвітлити виразний характер сучасного західного раціоналізму. Хоча, за Вебером, інструментальна раціональність була загальною характеристикою суспільної діяльності, тільки на сучасному Заході, який має максимально точні способи визначення найефективніших для даних результатів засобів, ця ідея ввійшла в загальний ужиток. Тоді як інші культури намагалися вибудовувати світ зрозумілим шляхом розроблення детальних теодицей або створення внутрішньо послідовних систем етики чи права, розпізнавальною ознакою західного раціоналізму стало наукове припущення стосовно того, що всі речі можна осягнути розумом, водночас підходячи до них із позицій практичного господарювання, що відкриває, яким чином можна поставити світ під контроль людини (етика досягання). У зрілих працях Вебера було показано, що капіталізм є не унікальним проявом цього процесу «раціоналізації», а лише одним із способів його вираження. Для того щоб зрозуміти історію розвитку людства, слід розглядати її як складний і взаємопов’язаний процес змін у напрямку від «традиційних» до «раціональних» формацій у всіх сферах суспільного життя.

Що стосується самої концепції влади та соціологічної моделі суспільства, то у політичній сфері, за Вебером, на основі «раціональності» встановлювався чіткий узаконювальний принцип владних повноважень, згідно з яким і визначалися форми права та форми управління. У традиційних суспільствах законність належала людині в особі пана або монарха і була спадковою; спосіб управління був високо персоналізований й обмежений звичаєвими нормами та обов’язками. На противагу владі «традиції» «раціональний» принцип законності залишався в неперсоналізованих правилах, які відокремлювали посаду від людини з її обов’язками і звільняли її від тягаря родинних обов’язків чи ведення домашнього господарства. Таким чином, критерій справедливого закону полягає не в сутності його змісту, а в процедурній відповідності його механізму, отже, сам процес законотворення звільняється з-під тягаря традиційних норм. Насамкінець «раціональне» управління перетворилося на постійну діяльність досвідчених професіоналів, обраних завдяки їх здібностям, а не на тій підставі, що вони є особистими васалами політичних покровителів. У всіх цих аспектах «раціоналізація» визначила розширення сфери компетенції і підвищення ступеня гнучкості політичної та управлінської систем.

Соціологія О.Конта.

Конт уніс серйозний вклад у формування онтологічних парадигм соціологічного знання, тобто ключових представлень про соціальну реальність. Він доводив що став парадигмальним тезу про те, що соціальна реальність - частина загальної системи світобудови. Він обґрунтував ідею автономії «соціального існування» стосовно індивідуального. Він одним з перших розробляв такі парадигмальне поняття, як «соціальний організм» і «соціальна система». (Правда, він ще не розрізняє суспільство і людство, вважаючи, що це ті самі сутності, що розвиваються однаковим образом.) Конт сформулював еволюціоністську парадигму, доводячи, що всі суспільства у своєму розвитку чи раніш пізніше проходять ті самі стадії. Він обґрунтував поділ суспільств на військовий і індустріальний типи, що згодом продовжили і розвили інші соціологи. Його ідеї лежать в основі різноманітних теорій індустріалізму і технократії. Він зафіксував висування на авансцену соціального життя і ріст значення нових соціальних категорій: підприємців, банкірів, інженерів, робітничих клас, учених. Він був родоначальником однієї з головних соціологічних традицій-традицій дослідження соціальної солідарності.

У епістемологічному аспекті величезне значення мала теза Конта про те, що структура і розвиток суспільства підлеглі дії законів, який необхідно вивчати і на основі яких варто будувати соціальну практику. Його розрізнення соціальної статики і соціальної динаміки в тій чи іншій формі збереглося протягом всієї історії соціології, а також проникнуло в суміжні науки. Зберігають своє значення і багато хто з його постулатів, що стосуються методів соціології: спостереження, експерименту, порівняльно-історичного методу і т.п. Навіть його містичний «суб'єктивний» метод уплинув на долі соціологічної думки.

Що стосується значення Конта для інституціонально-організаційної сторони розвитку соціології, те тут можна говорити не про прямий, а лише про непрямий його вплив. Час інституціонализації соціології при ньому ще не наступило. Як говорив сам Конт, «колиску не може бути троном». У його час соціологія знаходився ще в колисці. Не можна сказати, щоб соціологія чи коли-небудь де-небудь дотепер знаходилася «на троні». Але в тім, що вона сьогодні займає цілком гідне місце серед наук про людину, заслуга Конта безсумнівно велика.

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти