ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тарадиційне та індустріальне суспільство – порівняльна характеристика.

Традиційне суспільство

Традиційне суспільство (до індустріальне) — це най триваліша із трьох стадій, її історія нараховує тисячі років. Більшість своєї історії людство провело саме у традиційному суспільстві. Це суспільство з аграрним укладом, мало динамічними соціальними структурами та із заснованим на традиції способом соціокультурної регуляції. У традиційному суспільстві головним виробником є не людина, а природа. Переважає натуральне господарство — абсолютна більшість населення (понад 90 %) зайнята у сільському господарстві; застосовуються прості технології, а відтак — поділ праці є нескладним. Цьому суспільству властива інерційність, низьке сприйняття нововведень. Якщо користуватися марксистською термінологією, традиційне суспільство — це первіснообщинне, рабовласницьке, феодальне суспільство.

Індустріальному суспільству

Індустріальному суспільству властиве машинне виробництво, національна система господарювання, вільний ринок. Цей тип суспільства виник порівняно недавно — починаючи з ХVIII ст., внаслідок промислової революції, що охопила спершу Англію і Голландію, а згодом і решту країн світу. В Україні промислова революція почалася приблизно у середині XIX ст. Суть промислової революції полягає у переході від ручного способу виробництва до машинного, від мануфактури до фабрики. Освоюються нові джерела енергії: якщо раніше людство використовувало в основному енергію м'язів, рідше — води і вітру, то з початком промислової революції починають використовувати енергію пари, а пізніше — дизельні двигуни, двигуни внутрішнього згорання, електроенергію. В індустріальному суспільстві на задній план відійшло завдання, яке було головним для традиційного суспільства — нагодувати людей і забезпечити їх найнеобхіднішими для життя речами. Тепер всього-на-всього 5—10 % людей, зайнятих у сільському господарстві, виробляють продуктів достатньо для усього суспільства.

Індустріалізація приводить до посиленого зростання міст, зміцнюється національна ліберально-демократична держава, розвивається промисловість, освіта, сфера обслуговування. З'являються нові спеціалізовані суспільні статуси ("робітник", "інженер", "залізничник" та ін.), зникають станові перегородки — уже не благородне походження чи сімейні зв'язки є підставою для визначення місця людини в суспільній ієрархії, а її особисті дії. У традиційному суспільстві дворянин, який збіднів, залишався дворянином, а багатий купець все одно був особою "неблагородною". В індустріальному ж суспільстві кожен завойовує свій статус особистими заслугами — капіталіст, який збанкрутував, капіталістом уже не є, а вчорашній чистильник черевиків може стати власником великої фірми і зайняти високе становище в суспільстві. Зростає соціальна мобільність, відбувається вирівнювання людських можливостей, внаслідок загальної доступності освіти.

В індустріальному суспільстві ускладнення системи соціальних зв'язків приводить до формалізації людських стосунків, які в більшості випадків стають деперсоналізованими. Сучасний городянин за тиждень спілкується з більшою кількістю людей, ніж його далекий сільський предок за все своє життя. Тому люди спілкуються через свої ролеві і статусні "маски": не як конкретний індивід з конкретним індивідом кожен з яких наділений певними індивідуальними людськими якостями, а як Викладач і Студент чи Міліціонер і Пішохід, або Директор і Працівник ("Кажу вам як спеціаліст...", "у нас так не заведено...", "професор сказав...").

Формальні та неформальні соціальні інститути.

Соціальний інститут-це організована система зв'язків і соціальнихнорм, яка об'єднує значущі суспільні цінності і процедури,задовольняють основним потребам суспільства. Це досить стійкіформи організації та регулювання спільної діяльності людей. Соціальніінститути виконують у суспільстві функції соціального управління і соціальногоконтролю як одного з елементів управління. Соціальні інститути керуютьповедінкою членів суспільства через систему санкцій і нагород. У соціальномууправлінні і контролі інститути грають дуже важливу роль. Їх завданнязводиться не тільки до примусу. У кожному суспільстві існують інститути,що здійснюють гарантії волі у певних видів діяльності-свободутворчості або нововведень, свободу слова, права на отримання певноїформи і величини доходу, на житло і безкоштовне медичне обслуговування. Саме соціальні інститути підтримують спільну кооперативнудіяльність в організаціях, що визначають стійкі зразки поведінки, ідеїі стимули.

Соціальні інститути класифікуються на підставі змісту іфункцій, які вони виконують - економічні, політичні,виховні, культурні, релігійні.

Соціальні інститути можна поділити на формальні і неформальні.

Критерієм розподілу служить ступінь формалізації існуючих у них зв'язків,взаємодій, відносин.

Формальні інститути-спосіб організованого побудови на основісоціальної формалізації зв'язків, статусів і норм. Формальні інститутизабезпечують проходження ділової інформації, необхідної дляфункціональної взаємодії. Регулюють щоденні особистісніконтакти. Формальні соціальні інститути регулюються законами,нормативними актами.

До формальних соціальних інститутів відносяться:

. економічні інститути-банки, виробничі установи;

. політичні інститути-парламент, міліція, уряд;

. виховні і культурні інститути-родина, інститут та ін навчальні заклади, школа, художні установи.

Коли ж функції, засоби соціального інституту не відображені вформальних правилах, законах, створюється неформальний інститут. Неформальніінститути - спонтанно сформована система соціальних зв'язків, взаємодійі норм міжособистісного і міжгрупової спілкування. Неформальні інститутивиникають там, де несправність формального інституту викликає порушенняважливих для жізнідеятельності всього соціального організму функцій. В основімеханізму такої компенсації лежить певна спільність інтересіворганізацій її членів. Неформальний інститут заснований на особистому виборізв'язків і асоціацій між собою, припускаючи особистісні неформальніслужбові відносини. Ні жорстко закріплених стандартів. Формальніінститути спираються на жорстку структуру відносин, у той час як унеформальних інститутах подібна структура носить ситуаційний характер.

Неформальні організації створюють більше можливостей для творчоїпродуктивної діяльності, розробки та впровадження нововведень.

Приклади неформальних інститутів-націоналізм, організації за інтересами

- Рокери, «дідівщина» в армії, неформальні лідери в групах, релігійнігромади, діяльність яких суперечить законам суспільства, коло сусідів.

З 2-й пол. 20 в. у багатьох країнах з'явилося безліч неформальнихорганізацій і рухів (у т. ч. «Зелені»), що займаютьсяприродоохоронною діяльністю та екологічними проблемами,неформальна організація любителів телевізійної драми.

Отже, інститут - це своєрідна форма людської діяльності,заснованої на чітко розробленій ідеології, системі правил і норм, а такожрозвинутому соціальному контролі за їх виконанням. Інституційнадіяльність здійснюється людьми, організованими в групи абоасоціації, де проведено поділ на статуси і ролі відповідно допотребами даної соціальної групи або суспільства в цілому. Інститути,таким чином, підтримують соціальні структури і порядок у суспільстві.

Форми та види культури.

Залежно від масштабів і форм взаємодії різних суб’єктів з оточенням розрізняють форми і види культури. Соціологи виокремлюють насамперед дві особливі форми культури:

1) матеріальну — сукупність опредмечених результатів людської діяльності, що включає як фізичні об’єкти, створені в результаті діяльності людей (житлові будинки, знаряддя праці, книжки, продукти, одяг, прикраси тощо), так і природні об’єкти, що використовуються людьми. Перші називають артефактами. Артефакти завжди мають певну цінність для людини, певне символічне значення, виконують певні функції.

2) духовну — cукупність результатів діяльності, що включає нематеріальні об’єкти, створені розумом і почуттями людини (мова, знання, традиції, міфи, символи тощо). Вони існують у свідомості людини, підтримуються людським спілкуванням, але до них не можна доторкнутися, фізично відчути. Нематеріальні об’єкти потребують матеріальних посередників: знання містяться в книжках, традиція привітання втілюється в рукостисканні тощо.

Залежно від того, хто створює культуру і яким є її рівень, розрізняють її види.

Так, загальнолюдська культура — це культура, вироблена людством протягом усієї історії його існування. Вона ґрунтується на загальнолюдських цінностях — істині, добрі, красі, справедливості тощо. У межах окремого суспільства виокремлюють такі форми культури, як елітарна, народна й масова.

Елітарна культура — сукупність артефактів, які завдяки своїй вишуканості доступні в основному вузькому колу людей, культурній еліті.

До елітарної, чи високої, культури належить класична музика, високоінтелектуальна література, витончене мистецтво, що вони призначені для високоосвічених людей. Створюється елітарна культура фахівцями високого класу.

Народна культура (її ще називають аматорською, чи фольклором) — це примітивна культура. Вона створюється аматорами-творцями, що не мають професійної підготовки, і зв’язана з життям широких народних мас. Її репрезентують казки, легенди, міфи, пісні, танці, живопис. За формою вияву елементи народної культури можуть бути індивідуальними, груповими, масовими.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти