ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Формування соціологічної думки в Середньовіччі та епоху Відродження.

Загрузка...

Розпад античного суспільства в Європі і формування нової системи суспільних відносин, нового світосприйняття і способу життя представляють унікальний процес з точки зору розуміння його внутрішніх рушійних механізмів і логіки розвитку соціального пізнання. В умовах рабовласництва людина повністю залежала від природи і держави. Світоглядне подання вкладалося в рамки фаталізму, предначертательності долі Всевишнім. Разом з тим, людина перебувала в центрі держави - поліса, жив його законами, діяв і творив в тій мірі, в якій вкладалося його уявлення про загальну залежності. І такий стан людини штовхало його на боротьбу із загальною залежністю. Боротьба із загальною залежністю супроводжується глибинними перетворювальними процесами особливо у сферах соціально - політичної та духовної. У суспільстві змінюються соціальні спільності. Рабовласницькі міста - поліси зі своїм демократичним управлінням поступаються місцем великим державним багатонаціональним об'єднанням, очолюваним імператорами і т.п. Монархічне єдиновладдя вимагало вже таку ідеологічну силу, яка об'єднувала б етнічно різношерсту імперію в єдине ціле. Такої мети повністю відповідало і витіснення багатобожжя - християнством.

Християнство по-новому поставило проблему свободи особистості взагалі і проблеми релігійної свободи, зокрема. Проблема соціальної свободи, гостро стояла в рабовласницькому суспільстві, ставиться християнством в самому широкому значенні як проблема рівності всіх людей перед Богом і між собою, як створених за образом Божим. На рубежі двох ер виникає нова соціальна концепція, зміст якої зводиться до формування нових принципів: по-перше, світоглядно-космологічний фаталізм змінюється християнським передбаченням, по-друге, в соціально - історичному та політичному аспектах здійснюється переорієнтація поглядів з демосу поліса як суб'єкта, на особистість як творчу силу в системі політичних відносин, по-третє, з'єднання християнського передбачення з земним суб'єктом і індивідуалізмом виразилося у вченні про свободу індивідуального вибору і особистої відповідальності за вибір перед надприродним суддею - Богом. Сукупність таких поглядів на світ істотно позначилася на процесі переростання рабовласницьких відносин у феодальні, бо в основі своїй процес визначається не економічним, а ідеологічним фактором - християнством, яке з 325 р. стало державною релігією ще рабовласницької Римської імперії. Християнство стало панівним елементом духовного життя суспільства і підпорядковує своєму контролю всі ланки соціального організму. Переорієнтація всього життя суспільства на релігійній основі пізнання відриває від землі мистецтво, спосіб життя, інші людські цінності і переносить на небеса. Наука стають зайвою, перетворюється на служницю релігійної ідеології - християнства.

З V ст. бере початок епоха Середньовіччя, в якій виділяється три періоди: раннє Середньовіччя (V - XV ст.), період розвиненого феодалізму (XI - XV ст.), пізніше Середньовіччя (кінець XV - середина XVII ст.). Епоха Середньовіччя у порівнянні з античним світом - крок назад у розвитку наукових знань про навколишню дійсність. Роль знань незаслужено занижена. Прагнення до відродження наукового пошуку на основі античної спадщини жорстоко каралося. Дуже бідні і відомості про соціологічні вишукуваннях в епоху Середньовіччя. Схоластика і теологія на цілі століття загальмували розвиток наукових знань. Все знаходилося під заступництвом християнського богослов'я, що грунтується на християнській філософії, що розглядає людину як продукт божого творіння.

Якість життя як соціальне явище.

Якість життя — ступінь задоволення матеріальних, культурних і духовних потреб людини. Якість життя визначається порівнянням фактичного рівня задоволення потреб із базовим. Такі процедури можна розділити на дві основні групи:

засновані на суб'єктивній самооцінці;

засновані на зовнішній об'єктивній оцінці.

Якість населення як субєкта суспільства.

Підвищення якості життя населення є пріоритетом будь-якої соціальної політики. Однак перспективи такого поліпшення визначаються економічним зростанням, створенням або відновленням робочих місць.

Розширенню сфери прикладання праці (з врахуванням раціоналізації структури суспільних потреб) сприятиме збалансування інтересів політики доходів і зайнятості з пріоритетами інвестиційної і структурної політики. Особливого значення набуває прискорення розвитку малого бізнесу. В нинішніх економічних умовах це єдино можливий шлях пом’якшення та нейтралізації неминучих соціальних наслідків банкрутства збиткових підприємств, насамперед зниження безробіття та підвищення життєвого рівня тих соціальних верств, які працювали на цих підприємствах. Необхідно створити умови для послідовних переміщень робочої сили з урахуванням справжніх розмірів і глибини диспропорцій в її розподілі. В основу цих переміщень слід покласти критерії доцільності та економічної і соціальної ефективності.

Поняття ефективності права.

В сучасному суспільстві право видіграє головну роль, тому що регулює відносини між людьми.

Але, як оцінити саме право? На сьогодні, в науці склалася думка, про те, що оцінити право можно через його соціальну ефективність.

В юридичній літературі розповсюджені концепції, які трактують поняття ефективності права як результативності правових норм по відношенню до запланованих цілей. Найбільш відпрацьованной концепцієй цієї групи є функціонально-цільова. Її прихильник І.А. Іконицька під ефективністю правових норм розуміє відношення між фактично досягнутим результатом і той цілью заради якої були прийняті відповідні правові приписи[4, с.36]. Тобто здається, що досліджучи кінцеві правові результати, та їх співвідношення з цілями існуючих правових приписів можна визначити ефективність дії правових норм.

Основним мірилом (еталоном оцінки) ефективності правовой норми є та ціль, заради досягнення якої ця норма створювалась[3, с.6].

Однак, у суспільному житті, зіставляючи безпосередні цілі правових норм з фактичним результатом їх дії можно тільки кількісно, математично зміряти їх ефективність. Причому отриманний кількісний математичний результат може бути як позитивним так і негативним для суспільства. Можно досягти результатів - цілей правових норм, але за відсутності соціальної ефективності.

Для того, щоб ширше розглянути соціальну ефектиність права, треба говорити не тільки про цілі і результати правових норм, а й необхідно встановити в якій мірі результат дії правовой норми причинно пов'язан з соціальной ефективністю правової норми, тобто з якісним її змістом. Іншими словами, ми стикаємося з актуальной проблемой ролі конкретної норми права, її зміста як одного з факторів, який впливає на отримання соціального корисного результату.

Значення норми права в соціальній ефективності права відображає причинно-функціонально-цільова концепція. Прихильник цієї концепції І.М. Петров звертається до аналіза досконалення правовой норми[5, с.196].

Звернення до характеристики правової норми і включення до її змісту таких якісних властивостей як обгрунтованість, доцільність, корисність і економічність дає можливість існування потенціальної (прогнозуємої) ефективності права[2, с.21].

Європейська традиція підходу до сутності права методологічно виходить, по-перше, з поняття волі особистості та її прав як абсолютного виразу права, а по-друге, з погляду на кожне правове явище як на прояв певної соціальної доцільності. Відповідно до цього реалізацію прав людини слід розглядати як абсолютний оцінний критерій соціальної ефективності права[1, с.154].

Однак, створення соціально-корисного, якісного змісту норми права ще не гарантує досягнення справжньої соціальної ефективності норми права.

Своє реальне буття норма права отримує в процесі реалізації, взаємодії з реальними суспільними відносинами.Поза суспільної практики ефективність правової норми не виявляється [2, с.22].

Дія конкретної правової норми разом з дією інших правових норм поряд з різними факторами може привести до непередбаченного побічного результату, можливість котрого не тільки не входила до планів законодавця, але і взагалі не передбачалась [6, с.47].

Важливими показниками соціальної ефективності права є результативність роботи юридичних органів, стан юридичної практики, виявлені в ній недоліки та труднощі в рішенні юридичних питань, фактичні можливості юридичних органів в їх подоланні.

Проблема ефективності права розглядається також з суто юридичної сторони, як результативність юридичної форми. З цієї точки зору представляє особливий інтерес відповідь на питання, яка дієвість, результативність всієї сукупності юридичних засобів, включених у механізм правового регулювання, наскільки ефективні той або інший спосіб, метод, тип регулювання.

Також, важливим компонентом соціальної ефективності права є результативність правового регулювання, яка залежить від ефективності правозастосування, як специфічної форми реалізації права. Правозастосовчи акти є засобом для досягнення мети, яка стоїть перед нормою права.

На сьогодні на жаль існує багато випадків, коли суб'єкт правозастосування, свідомо, завдяки своїм повноваженням, тлумачить право ні на соціальну користь, а на користь конкретної особи-злочинця, для своєї особистої наживи.

Слушною, з цього приводу, є думка Н.П. Осипової, яка зазначає, що однією з найфундаментальніших проблем соціальної ефективності права є перетворення права, завдяки діям окремих особистостей, у видимість права, яка виступає у формі обману або відкритого злочину [1, с.159].

У цій ситуації, велику роль видіграє матеріально- економічний фактор - відсутня належна заробітня платня, морально-етичний фактор - брак твердо сформованих морально-етичних принципів і орієнтирів, та відсутність дієвих заходів примусу і відповідальності.

Підводячи підсумок, треба зазначити, що соціальна ефективність права досягається через такі фактори:

•- фаховий рівень суб'єктов правотворчості і правозастосування;

•- морально-етичні цінності суб'єктов правотворчості і правозастосування;

•- належну якість змісту (обгрунтованість, доцільність, економічність, соціальну корисність) нормативно - правового акту;

•- уміле використання всього арсеналу технічних засобів та правил юридичної техніки;

•- результативність роботи юридичних органів, стан юридичної практики;

•- рівня правової свідомості та правової культури суб'єктов правотворчості і правозастосування;

•- використання заходів примусу і відповідальності.

 

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти