ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Позитивізм О.Конта та його основні ідеї розвитку соціології.

Учений відноситься негативно до всього негативного, руйнівного, критичного. Категорія "позитивного" стає найбільш загальною і головною в його світогляді, тому "позитивізм" і інші слова, похідні від "позитивного", стають основними термінами для позначення контівського учення.

Що ж таке "позитивне" в тлумаченні засновника позитивізму? Він указує п'ять значень цього слова:

1) реальне на противагу химерному;

2) корисне на противагу непридатному;

3) достовірне на противагу сумнівному;

4) точне на противагу абстрактному;

5) організуюче на противагу руйнівному.

Характер позитивістського мислення Конт вважає як відмову від абсолютного і перехід до відносного

Сутність позитивістської соціології О. Конта яскраво виявляється у його знаменитому законі "Трьох стадій".

Згідно цьому закону, окрема особа і суспільство в цілому в своєму розвитку проходять три послідовні стадії — теологічну, метафізичну і позитивну

На теологічній стадії, що триває приблизно до 1300 р., людський розум прагне знайти або початкові, або кінцеві причини явищ, він прагне до абсолютного знання. Ця стадія була необхідною для свого часу, оскільки забезпечувала попередній розвиток людської соціальності і зростання розумових сил.

На метафізичній, або абстрактній стадії (1300 - 1800 pp.) людське мислення також намагається пояснити внутрішню природу явищ, їх початок і призначення, головний спосіб їх виникнення. Але на відміну від теології, метафізика пояснює явища не за допомогою надприродних чинників, а за допомогою суті або абстракцій.

Основна ознака позитивної або наукової стадії полягає в тому, що тут діє закон постійного підпорядкування уяви спостереженню.

Згідно закону трьох стадій, всі науки і всі суспільства неминуче завершують свою еволюцію на позитивній стадії. Саме на ній формується істинна, позитивна наука, мета якої - пізнання не фактів (вони складають для неї лише необхідний сирий матеріал), а законів. Існування незмінних природних законів — умова існування науки; їх пізнання з метою раціонального передбачення — її призначення.

Намагання пізнати, осмислити суспільство, реалізувати своє ставлення до нього супроводжувало людство на всіх етапах його історії. На цій хвилі й постала у 30-х роках XIX ст. соціологія як наука про функціонування, розвиток та становлення суспільства, його структурних елементів. Огюст Конт (1798-1857) увійшов в історію науки як основоположник філософського позитивізму та соціології. Він уперше застосував поняття соціології, яку вивів зі штучної класифікації наук (від математики до соціології), термін «позитивний» (вживав у п’ятьох значеннях). Уже самим терміном «позитивний» («позитивізм») О. Конт протиставив свою філософію і соціологію старим («негативним») уявленням, оскільки, на його думку, поняття «позитивне знання» (пізнання) є науковим.

Обґрунтовуючи нову науку, О. Конт прагнув точно визначити її місце в людському пізнанні, основні закони. Створення всеохоплюючої системи наук було необхідно основоположнику соціології для викладення «позитивної філософії», а згодом напряму соціології - позитивізму (позитивний (лат.) - заснований на досліді, фактах, реальний). Головне для позитивізму - відмова від абстрактних тлумачень суспільства, створення позитивної (ґрунтованої на досвіді людини) соціальної теорії, такої ж доказової та загальнозначущої, як і природничі теорії [5].

Саме його бачення нової галузі знань слугувало зразком для соціології кінця XIX ст., заклало основи для однієї з головних її традицій. Конт краще за інших розумів значення розробки фундаментальних принципів соціальної організації, принципів науковості, обґрунтування необхідних рис нової дисципліни, які заклали фундамент теоретичної конструкції, що утвердилася у світі науки як соціологія.

Вагомим доробком Конта стала так звана лінійна система класифікації форм наукового знання. Засновник соціології розмістив науки згідно історії їх виникнення й розвитку відповідно до зв’язку залежності одна від одної, коли знання попередньої науки є необхідною умовою для розвитку і знання наступної: математика - астрономія - фізика - хімія - фізіологія (біологія) - соціальна фізика (соціологія). Ця залежність зумовила пізню появу соціальної фізики – соціології як абстрактної науки, що не має прикладного характеру. Вона одна з найскладніших у контовській системі, оскільки вивчає конкретний об’єкт - суспільство, людину як найбільш складні явища.

Цінним є не лише введення нового терміну, а й розробка досить повної системи соціологічного знання, в якій науковець окреслив предмет, структуру, визначив пізнавальні засоби і можливості, приділив увагу методологічним проблемам, запропонував кілька дослідницьких принципів, сформульованих у чотирьох методах нової науки: спостереження, експеримент, порівняння та історичний аналіз [2]. Конт поділив соціологію на дві частини: соціальну статику, яка розглядає суспільство як єдине органічне ціле, вивчає умови його існування, закони функціонування, і соціальну динаміку, що вивчає процеси суспільних змін, закони розвитку соціальних систем.

Основоположник обґрунтував необхідність наукового підходу до вивчення суспільства, пізнання законів суспільного розвитку і практичного використання досягнень науки для здійснення соціальних реформ на благо суспільства. Конт писав: «Соціологія має сприяти покращенню добробуту людства завдяки застосуванню наукових методів» [4, с.25].

Науковий позитивізм Конта поєднувався з його еволюційним поглядом на суспільство і мислення. Мислення, на його думку, проходить три стадії: теологічну, метафізичну і позитивну, а суспільства упродовж еволюції теж проходять три основні стадії: примітивну, проміжну і наукову. Він розглядає суспільство як органічне ціле, всі елементи якого взаємопов'язані і можуть бути зрозумілими тільки в єдності. Ця концепція спрямована проти індивідуалістичних теорій, спроб розглядати суспільство як продукт договору між індивідами. У соціальній статиці головним було питання природи соціального зв'язку, взаємодії елементів соціального організму, що існували за всіх історичних умов. Тут соціолог на передній план виніс поняття «система», яке дотепер є одним із центральних у соціології й органічно пов'язаним з ідеєю еволюції [3, с.64].

Наукова система О.Конта стала основою для його послідовників і спричинила виникнення значної кількості соціологічних напрямів, побудованих на засадах натуралізму: органіцизм, соціал-дарвінізм, расово-антропологічна та географічна школи та ін.

Соціологія Е. Дюркгейма

Е. Дюркгейм (1858-1917) - один з найвідоміших і шанованих французьких соціологів. Його внесок в історію світової соціології визначається не тільки його власними ідеями і концепціями, а й тим, що Е. Дюркгейм створив французьку школу соціології, традиції якої до цих пір роблять серйозний вплив на стиль мислення французьких соціологів, вибір ними предмета дослідження і т.п .
Відмінною рисою наукових позицій Дюркгейма стала концепція соціологізму. Відповідно до неї соціальна реальність має свою специфіку, автономністю, незвідністю до інших різновидів реальності (наприклад, фізичної, психічної). Їй, отже, властиві свої власні закони, які і повинна виявляти і вивчати соціологія. Звідси випливає один з важливих методологічних вимог Е. Дюркгейма - соціальне треба пояснювати соціальним, виходячи з соціального. Вістрям своїм ця концепція спрямована проти існувало за часів Дюркгейма психологізму у трактуванні соціальних явищ.
Якісна специфіка суспільства виявляється більш виразно в його незвідність до індивіда і індивідуальній свідомості. По відношенню до індивідасоціальна реальність об'єктивна і незалежна у своєму існуванні. Дюркгейм писав, що при народженні індивід знаходить готовими закони і звичаї, правила поведінки, релігійні вірування та обряди, мову, грошову систему і т.п., що діють незалежно від нього. «Соціальні вірування або акти здатні існувати незалежно від їх індивідуальних висловів», - писав соціолог.
Пояснюючи незвідність соціальної реальності до індивіда, індивідуального життя, Дюркгейм підкреслював, що в процесі взаємодій між людьми виникає нова якість, що називається соціальним життям. Наприклад, очевидно, що «група думає, відчуває, діє абсолютно інакше, ніж це зробили б її члени, якщо б вони були роз'єднані. Якщо, отже, відправлятимуться від цих останніх, то ми не зрозуміємо нічого з того, що відбувається в групі ». Ілюструючи цю свою думку, соціолог часто посилався на приклад хімічного цілого як синтезу його складових частин.
Примат, перевага суспільства над індивідом виявляється в соціальному примусі. Соціальні інститути вже фактом свого існування наказують людям певні форми, способи і зразки поведінки, чинять на них тиск, включають в себе негативні та позитивні санкції. Поведінка людини в основному визначається не індивідуальними причинами і факторами, а сукупністю соціальних фактів, що штовхають індивіда на ті чи інші вчинки.
Соціальна реальність у поданні Е. Дюркгейма складається з соціальних фактів двох родів - морфологічних, до яких французький соціолог відноситьдемографічні, технологічні та екологічні факти, і з колективних уявлень, тобто фактів колективної свідомості. Саме останні особливо значущі для Дюркгейма, - у них розкривається специфіка суспільства. Справа в тому, що колективні уявлення, ці загальні ідеї та вірування, пов'язують людей, формують саму соціальну тканину. Тому Дюркгейм вважав колективне свідомість життєвим вузлом всього суспільства. Більш того, суспільство - цесаме «композиція всякого роду ідей, вірувань і почуттів, які реалізуються за посередництвом індивідів».

 

Е. Дюркгейм був одним з перших соціологів, які стали менше розмірковувати над проблемами суспільства взагалі, а більше приділяли увагу аналізові конкретних суспільних форм, структур і механізмів. Особливе значення він надавав з'ясуванню природи солідарності, що об'єднує людей у певний "суспільний вид". Суспільство, за Е. Дюркгеймом, взагалі немислиме без солідарності людей. Реально існують і доступні для спостереження різні форми солідарності: сімейна, професійна, національна та ін.

У пошуках джерел соціальної солідарності вчений звертається до суспільного поділу праці. Він вважає, що, обмінюючись продуктами своєї діяльності, члени суспільства потрапляють у залежність один від одного. У зв'язку з цим суспільний поділ праці інтегрує індивідів, забезпечує єдність соціального організму, почуття солідарності. Солідарність, за Б. Дюркгеймом, —_це вищий моральний принцип, універсальна цінність, яку визнають усі члени суспільства. Оскільки "потреби в суспільному порядку, гармонії, солідарності усіма визнаються за моральні", то моральний і сам поділ праці.

Е. Дюркгейм шукає об'єктивний показник (спостережуваний ззовні) соціальної солідарності. Таким показником, на його думку, є право. В соціальному житті саме право слугує його організації, є найбільш сталим і детально розробленим. Однак головна його особливість, вважає вчений, полягає в тому, що воно виявляє загальну, колективну свідомість.

За Дюркгеймом, є два види правових розпоряджень, що принципово відмінні та мають неоднакове значення в різних суспільствах. Перше з них —репресивне (карне) право, що використовує репресивні санкції проти кожного, хто порушує запроваджені правові розпорядження. Другий вид права — реститутивне (поновлювальне), яке пов'язане виключно із застосуванням санкцій, метою яких є не стільки покарання винних за порушення закону, скільки повернення речей у первісний стан, в якому вони перебували до порушення правових розпоряджень. Такий характер мають, за Е. Дюркгеймом, санкції цивільного, комерційного та адміністративного права.

На думку французького соціолога, відмінність між двома видами права відображує різницю між двома видами соціальної солідарності. Історія свідчить, що значення репресивного права постійно зменшується. У традиційному суспільстві переважає репресивне, в сучасному — реститутивне право.

В історії, вважає Е. Дюркгейм, можна віднайти суспільства з переважанням репресивного права, тобто такі, в яких під соціальним контролем перебуває повністю або майже повністю життя кожного індивіда. Тут існує порівняно монолітний, обов'язковий для всіх членів суспільства комплекс вірувань і звичаїв. Усі індивідуальні відхилення від прийнятих взірців суворо караються. Індивід у такому суспільстві ще не є особистістю, а становить лише "просте відображення колективного життя". Саме суспільство недиференційоване, його зв'язок з індивідом здійснюється безпосередньо. Солідарність, що існує в такому типі суспільства, французький соціолог називає механічною. На його думку, найпростішим первинним соціальним утворенням в історії, яке ґрунтувалося на механічній солідарності, була орда.

З просуванням суспільства до сучасного ставу в ньому відбувається активний злам меж локальних сегментів, розширюються суспільні зв'язки, комунікації, зростають міста, збільшується населення. Найважливішою характеристикою суспільства стає бурхливий розвиток поділу праці. Посилення реститутивного права свідчить про те, що стрижень солідарності в сучасному суспільстві полягає не в уподібненні індивідів один одному, а в суспільному поділі праці. Саме поділ праці зумовлює, відповідно до спеціалізації, розвиток особистісних здібностей і талантів. Тут кожний індивід — особистість, котра усвідомлює, що вона залежить від інших особистостей і що всі вони зв'язані єдиною системою суспільних зв'язків, які виникають внаслідок поділу праці. За таких умов індивіди солідарні поміж собою передусім тому, що вони різні й взаємно відчувають потребу один в одному. Таку солідарність Б. Дюркгейм називає органічною. Вона властива, сучасному промисловому суспільству.В ньому вже не контролюються всі сфери життя індивіда, як за репресивного права. Вірування і звичаї дедалі більше втрачають релігійний характер, зростає значення раціонального мислення, монолітність минулої моралі поступається диференційованій моралі соціальних груп, дістає визнання та поширюється індивідуалізм.

Особливе значення в забезпеченні органічної солідарності, за Е. Дюркгеймом, мають моральні правила які визнаються всіма членами суспільства. Дотримання їх у цьому разі вважається не тільки обов'язковим, а й бажаним актом. Моральні норми стають головною цементуючою силою промислового суспільства, яка здатна забезпечити високий ступінь інтеграції різноманітних соціальних структур — сім'ї, церкви, політичних партій, держави та ін.

Науковий доробок Е. Дюркгейма — це класика соціології. Сучасні дослідники звертаються і ще довго звертатимуться до нього за відповідями на запитання, які вони формулюють стосовно найновіших проблем суспільного життя.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти