ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Особливості будови мікроскопу.

ПРАКТИЧНА РОБОТА 1

Тема: Вступ. Мікроскоп — будова та правила користування. Основні галузі біології, взаємозв'язки біології з іншими науками. Рівні організації живої матерії.

Мета:Ознайомитися із науково-тезнічною базою кабінету біології, особливостями будови мікроскопу. Вивчити рівні організації живої матерії. Ознайомитися із галузями біології та її взаємозв'язками з іншими науками.

Обладнання та матеріали:мікроскопи, лупи, піпетки, склянка з водою, робочі зошити, кольорові олівці.

Завдання:

1.Замалювати мікроскоп, вивчити особливості його будови та правила користування.

  1. Ознайомитися із структурними підрозділами біології та її взаємозв'язками з іншими науками.
  2. Вивчити рівні організації живої матерії, ознайомитися із їхніми особливостями.

Хід роботи:

Особливості будови мікроскопу.

Мікроскоп — це прилад для долідження (споглядання) дрібних, об'єктів, що є не помітними для неозброєного ока. Мікроскопи поділяються на дві групи — світлові (з якими в подальшому проводитиметься робота) та електронні. Світловий мікроскоп складається із троьх частин: оптичної, механічної та світлової. Оптична частина мікроскопу представлена окуляром, а також об'єктивами. Завдяки яким власне відбувається формування зображення досліджуваного об'єкту, слід зазначити, що дане зображеня виникає у перевернотому вигляді.

Механічна частина представлена: тубусом, штативом (тубусотримачем), предметним столиком, механізмом фокусування (макро- та мікрогвинтами), револьверної голівки. Тубус частина мікроскопу у якій розміщений окуляр, та лінзи що забезпечують заломлення світлових променів. Штатив поєднює підставку, предметний столик, тубус. Предметний столик — це місце розміщення досліджуваного матеріалу. Макрогвинт використовується для приближення, або ж віддалення предметного столика із досліджуваним матеріалом, а макрогвинт для переміщення досліджуваного матеріалу на предметному столику. На револьверній голівці знаходяться об'єктиви повертаючи які дослідник може змінювати наближення досліджуваного матеріалу.

Світлова частина представлена двоувігнутим дзеркальцем, джерелом світла, діафрагмою з ірисовим конденсатором. Джерело світла може бути вбудованим у мікроскоп, або ж воно є природнім. Діафрагма з конденсатором забезпечує регулювання інтенсивності освітлення досліджуваного матеріалу.

 

 


Мал. 1. Світловий мікроскоп: 1 — тубус з окуляром; 2 — револьверна голівка; 3- штатив (тубусотримач); 4 — підставка; 5- револьвер; 6 — об'єктиви; 7- предметотримач; 8- предметний столик; 9 — конденсатор з діафрагмою; 10 — джерело світла; 11- вимикач; 12 — макрогвинт; 13 — мікрогвинт.

Структурні підрозділи біології.

БОТАНІКА

 

ЗООЛОГІЯ

 

 
 


БІОЛОГІЯ

 

 

ЕКОЛОГІЯ

ГЕНЕТИКА

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 2.

Тема: Визначення щоденної норми хімічних елементів для існування живого організму.

Мета: Визначити необхідну кількість хімічних елементів, які надходять разом із продуктами харчування для нормального росту та розвитку конткретнооживого організму.

Обладнання та матеріали: табличка із переліком продуктів харчування та вмістом у них хімічних елементів, калькулятор, робочий зошит.

Завдання:

1. Замалювати табличку №1 «Значення хімічних елементів для живого організму. Їхній вміст у продуктах харчування».

2. Визначити відсотковий вміст хімічних елементів у живому організмі.

3. Провести порівняльну характеристику індивідуальної потреби у макро-, мікро- та ультрамікроелементів.

4. Зробіть висновки.

Хід роботи.

Проведіть порівняльну характеристику індивідуальних потреб у макро- мікро та ультрамікроелементах.

4. Зробіть висновки.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 3.

Тема: Визначення хімічних властивостей макромолекул .

Мета: Визначити хімічні властивості макромолекул, які входять до складу живого організму. Продемонструвати негативний вплив алкоголю на білки живого організму.

Обладнання та реактиви: штатив з пробірками, піпетка. Хімічний стакан, колба, мензурка, хімічні реактиви (етиловий спирт (90%), сульфат амонію, гідролізат казеїну, аскорбінова кислота, біуретовий розчин, йод), захисні рукавички, яєчний білок, картопля (сира та варена)олія, цукор, олівці, робочі зошити, робоче відео.

Завдання:

1. Визначити хімічні властивості вуглеводів, які входять до складу живого організму (на прикладі глюкози, крохмалю).

2. Визначити розчинність ліпідів у різних групах органічних та неорганічних розчинників. .

3. Визначити хімічні властивості білкових молекул, які забезпечують побудову живого організму.

4. Визначити вплив алкоголю на живий організм ( на прикладі білка).

5. Зробіть висновки.

Хід роботи.

Висновки.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 4.

Тема:Розв'язування задач з молекулярної біології.

Мета.Вивчити рівні структурної організації білкових молекул та молекул нуклеїнових кислот. Навчитися розрізняти та розв'язувати задачі з молекулярної біології різної складності.

Завдання:

i. Розглянути рівні структурної організації білкових молекул.

ii. Вивчити рівні структурної організації молекул нуклеїнових кислот.

iii. Розв'язування задач з молекулярної біології.

Хід роботи:

1.Білки - це високоорганізовані складні сполуки, елементарними структурними компонентами яких є амінокислоти. У живому організмі виділяють 22 амінокислоти, які у різному порядку забезпечують побудову колосальної кількості білкових молекул, які входять до складу живої клітини. Усі білкові молекули характеризуються наявністю чотирьох рівнів організації.

Первинний рівень організації білкової молекули приставлений простим ланцюгом амінокислотних залишків. У даному ланцюгу амінокислотні залишки розташовуються у один ряд. взаємозв'язки між ними виникають завдяки формуванню поліпептидних зв'язків. (поліпептидні зв'язки – це тип зв'язків які виникають між двома амінокислотами, у створені даного типу зв'язків беруть участь карбоксильна група (СООН) однієї амінокислоти та аміногрупа другої амінокислоти (NH2). Аміокислота має наступний вигляд (NH2-CHR-COOH). Поліпептидний зв'язок має наступний вигляд:

NH2-CHR-CO-NH-CHR-COOH – при утворенні даного типу хімічного зв'язку відбувається виділення молекул води.

Вторинний рівень організації білкової молекули - характеризує просторову форму білкової молекули. Яка найчастіше повністю або частково закручується у спіраль. У стабілізації даної структури важливу роль відіграють водневі зв'язки які виникають між атомами водню аміно-групи однієї амінокислоти та карбоксильною групою другої амінокислоти, ці зв'язки є значно слабшими ніж пептидні. Однак разом вони формують досить міцну структуру.

Третинний рівень організації білкової молекули — повна просторова будова єдиної білкової молекули, просторове взаємовідношення вторинних структур одна до одної. Третинна структура загалом стабілізується нелокальними взаємодіями, звичайніше всього формуванням гідрофобного ядра, але також через утворення водневих зв'язків, солевих містків, інших типів іонних взаємодій, дисульфідних зв'язків між залишками цистеїну.

Четвертинна структура білкової молекули — структура, що виникає в результаті взаємодії кількох білкових молекул, названих в даному контексті субодиницями. Повна структура кількох поєднаних субодиниць, що разом виконують спільну функцію, називається білковим комплексом.

А-Г-Т- Г- Г-Ц-Т-А-Т-Г

Т-Ц-А-Ц-Ц-Г-А-Т-А-Ц.

Встановіть комплементарну послідовність нуклеїнових кислот у молекулі РНК, якщо один із ланцюгів ДНК містить наступну послідовність нуклеїнових кислот: Т-А-Ц-Г-Т-А-Г-Ц-Т-А:

ДНК: -Т-А-Ц-Г-Т-А-Г-Ц-Т-А-

РНК: -А-У-Г-Ц-А-У-Ц-Г-А-У-

І-РНК: -А-У-Г-Ц-А-У-Ц-Г-А-У-

Т-РНК: -У-А-Ц-Г-У-А-Г-Ц-У-А-

Р-РНК: -А-У-Г-Ц-А-У-Ц-Г-А-У-

Висновки.

 

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 5

Тема: Будова клітини. Особливості будови прокаріотичної та еукаріотичної клітин. Порівняльна характеристика рослинної та тваринної клітин.

Мета: Ознайомитисяіз особливостями будови клітинного рівня організації різних груп жвих організмів, провести їхню порівняльну характеристику та навчитися розрізняти.

Завдання:

1.Заповніть табличку: “Загальна будова живої клітини. Її структурні компоненти.”\

2.Провести порівняльну характеристику прокаріотичної та еукаріотичної клітин.

3.Вивчити способи поділу живої клітини. Процеси мейозу та мітозу.

4. Зробіть висновки.

1. Заповніть табличку:

“Загальна будова живої клітини. Її структурні компоненти.”

 

Назва органели Функції які виконує Особливості будови. Загальний вигляд органели
Мітохондрія. Синтезує молекули АТФ, які забезпечують живу клітину необхідною енергією для життєдіяльності. Містить позаядерний генетичний матеріал. Двомембранна органела. Верхня мембрана — гладень, а внрутрішня утворює різноманітні вирости — кристи на яких відбувається синтез молекули АТФ.
Хлоропласт Відбуваються процеси фотосинтезу, у результаті чого утворюються глюкоза (важлива для рослинного організму) та кисень важливий для гетеротрофів. Двомемьранна органела. Зовнішня мембрана гладенька, а внутрішня утворює вирости тилакоїди, які утворюють грани, на останніх розміщениі молекули хлорофілу де власне і відбувається процес фотосинтезу.
Ядро Збереження та передача спадкової інформації ук еукаріотичній клітині. Двомембранна органела, мембрани мають пори через які відбувається транспорт синтезованих молекул у цитоплазма та навпаки. У середині ядра наявний генетичний матеріал. Каріоплазма та одне або два ядерця.
Комплекс Гольджі Забезпечення дозрівання, розподілу та транспортування у клітині синтезованих речовин. Маєвигляд ряду сплющених мембранних мішечків поєднаних із системою невеликих міхурців.
Лізосоми. Ферменти, що містяться у лізосомах забезпечують перетравлення шкідливих та непотрібних речовин. Одномембранні органели, мікроскопічних розмірів, в середині містять велику кількість різноманітних ферментів.
Вакуоля У рослинних організмах забезпечує виведення надлишку води із клітини, Одномембьранна органелла, яка складається із мембрани та внутрішнього середовоща, що заповнена тонопластом, до його складу входять ферменти та скоротливі білкові молекули.
Ендоплазматична сітка Відбувається транскрипція та транспорт мембранних білків, а також накопичення ліпідів та стероїдів. Складається із ряду одномембранних цистерн та пухирців, на гранулярній еддоплазматичній сітці розміщуються рибосоми.
Рибосоми Забезпечують процеси трансляції та формування білкової молекули. Одномембранні органелли, що складаються із двох субодиниць — великої та малої, між ними є заглибина у якій наявні ферменти, що забезпечують біосинтез білкової молекули.

 

2. Особливості будови прокаріотичної клітини. Прокаріотична клітина характеризується відносною простотою у будові. У ній відсутні практично усі органели, які є притаманними для еукаріотичної клітини, не має вакуолі, ЕПР, комплексу Гольджі, та найважливіше не має сформованого ядра. Із органел у цій клітині містяться мітохондрії, рибосоми, інколи хлоропласти, та кільцева молекула ДНК, або РНК, яка прикріплється до клітинної оболонки.

Характерною особливістю прокаріотичної клітини є наявність джгутика, або декількох які забезпечують переміщення бактерії у навколишньому середовищі, енергією джгутики дляч подібного переміщення забезпечують мітохондрії.

 

 

Висновки.

 

Практична робота № 6

Тема: Тканини рослинного та тваринного організмів.

Завдання:

1. Розглянути та коротко охарактеризувати різні типи рослинних т канин.

2. Розглянути та коротко охарактеризувати різні типи тваринних тканин.

3. Заповнити табличку “Порівняльна характеристика рослинни та тваринних тканин”.

А) Оформлена та Б) неоформлена щільні сполучні тканини.

Хрящова тканина – має клітини та волокна, що містяться у щільній основній речовині. У хрящах міжклітинної речовини більше ніж у щільній сполучній тканині. Виділяють гіаліновий (а) - входить до складу суглубових поверхонь, дихальних шляхів; еластичний 9б) – вушна раковина та хрящі гортані; волокнистий (в) – між хребцеві дики, місця прикріплення сухожиль, та великих м'язів до кісток.

А Б

В

Кісткова тканина –має провапновану міжклітинну речовину, містить у своєму складі волокна типу колагену та неорганічні солі. У міжклітинній речовині наявні поронини, що сполучені між собою тоненькми кістковими канальцями. Розрізняють перетинчасту та пластинчасту кісткову тканини Перетинчаста кісткова тканина (а) – характеризується пучками осеїну, які проходять у різих напрямках, без певної орієнтації. Із даного типу тканини побудовані кістки черепа та ключиці.

Пластинчаста (б) - складається із пластинок, кожна із яких представлена паралельними рядами олеїнових волокон між якими містяться остеоцити.

а б.

М'язова ткаина –даний тип тканини поділяється на три типи скелетна помугова, не посмугована та серцева посмугована.

М'язова посмугована тканина (а) - утворюється із мезодерми. Даний тип тканини здате об'єднуватися у своєрідні м'язові волокна. Доскладу цих волокон входять білкові молекула актину та міозину, які відрізняютьс між собою за кольором та інтенсивністю скорочення. Даний тип тканини скорочується доволі швидко певною мірою свідомо. Забезпечує побудову скелетих м'язів, язика, глотки, гортані.

М'язова не посмугована тканина(б) - скорочується доволі повільно, можна сказати підсвідомо. Забезпечує скорочення внутрішніх органів. Актинові та міозинові волокна не виділяються.

Особливу роль варто приділити (в) - серцевій м'язовій тканині, яка представляє собою кардіоміоцити, що скорочуються одночасно завдяки наявності специфічних нексусів, або іншими словами зв'язок що власне і забезпечує цілісне скорочення даного м'язу.

Нервова тканина - головна її функція полягає у формуванні та передачі нервових імпульсів. Вона складається із двох головних компонентів: нейронів танейроглії. Нейроглія виконує опорну, трофічну, секреторну та захисну функції. Нервові клітини представлені нейронами, що складаються із тіла нейронів та відростків різної довжини . Серед відростків виділяють довгий аксон– від найчастіше буває одним та декілька дендритів, які є відносно короткими.

D. Зробіть висновки.

ПРАКТИЧНА РОБОТА № 7

Тема: Процеси біосинтези макромолекул. Біосинтез білків, ліпідів та вуглеводів.

Завдання:

1.Розглянути особливості біосинтезу ліпідів.

2.Розглянути особливості біосинтезу вуглеводів.

3.Розглянути біосинтезу та особливості будови нуклеїнових кислот.

4.Розглянути особливості біосинтезу білкових молекул.

Біосинтез ліпідів.

У тканнах організму відбувається безперервне відновлення жирних кислот, які витрачаються не лише на енергетичні потреби, а й на синтез ліпідів в тому числі і фосфоліпідів, що входять до складу плазматичних мембран. У клітинах організму жирні кислоти синтезуються з допомогою багатьох ферментів та простих фрагментів, які утворюються при розщеплення продуктів харчування. Синтез жирних кислот локалізований у ендоплазматичній сітці. У деяких тварин є ферментативні системи, що забезпечують утворення жирних кислот із глюкози.

Біосинтез вуглеводів.

У біосфері процес біосинтезу вуглеводів відбувається здебільшого у результаті процесу фотосинтезу, у окремих випадках важливу роль тут відіграють процеси хемосинтезу. У клітинах гетеротрофних організмів вуглеводи синтезуються у обмеженій кількості із інших органічних сполук таких, як піровиноградна кислота, молочна кислота та інші речовини.

Висновки.

 

 

Практична робота № 8.

Тема: Розв'язуваня різних типів задач з генетики.

Мета: Розглянути та навчитися роз'язувати різні типи задач з генетики. Ознайомити із особливості їхнього розв'язування.

Задачі з генетики поділяються на декілька груп у залежності від рівня складності та предмета розв'язку. Найчастіше зустрічаються задачі які відповідають законам Менделя. Задачі у яких необхідно встановити родовід, або визначити імовірність прояву захворювань зчеплених зі статтю , чи соматичними генами , окремі задачі пов'язані із явищами епістазу, плейотропії, та взаємодії між генами, неповне домінування генів.

При розв'язуванні даних задач необхідно пам'ятати про те що кодування певних ознак у живому організмі відбувається з допомогою алель них генів, або іншими словами алелів.

Алель - це певні однакові ділянки ДНК, які займають однакове місце у певних гомологічних хромосомах та відповідаю за фенологічних прояв однієї і тієї ж ознаки. Зазвичай у клітині живого організму наявні тільки дві алелі, одного і того ж гена оскільки у ній наявна лише одна пара гомологічних хромосом. Алелі у свою чергу поділяються на дві групи вони можуть бути домінантними та рецесивними.

Домінантні алелі – це алелі які відповідають за наявність ознаки яка, за умови їхньої наявності, обов'язково проявиться у фенотипі. Зазвичай домінантні алель позначають великою латинською літерою (А,В,С…)

Рецесивні алелі - несуть у собі інформацію про ознаки, які зазвичай не проявляються у фенотипі за умови наявності домінантних генів, якщо домінантних генів у генотипі не має у такому випадку фенологічно проявляється ознака яка відповідає інформації закладеній у рецесивному гені. Рецесивні гени зазвичай позначають з допомогою малої латинської літери (а,в,с…).

У залежності від поєднання двох алелів зиготи поділяються на гомозиготу, гетерозиготу та гемізиготу.

Гомозигота - утворюється у результаті злиття гамет , які несуть один і той самий тип алелів. Якщо обидві гамети несути домінантні алелі у такому випадку вона називається домінантною гомози тою, а якщо рецесивні то відповідно рецксивною гомозиготою.

Гетрозигота -утворюється у результаті злиття двох гамет, які несуть різні типи алель них генів. Тобто від матері може успадковуватися домінантна ознака, а від батька рецесивна, або ж навпаки.

Гемізигота – у даному випадку один ген представлений виключно одним алелем дане явище притаманне для гаплоїдних організмів. Дане явище може спостерігатися у самців бджіл, або ж у самок попелиць.

Слід пам'ятати що при позначенні гена який відповідає за певну ознаку необхідно зберігати відповідність тобто алелі які несуть інформацію про одну і ту ж ознаку необхідно позначати з допомогою однакової латинської літери.

Особини які є гомозиготними за більшістю ознак впродовж декількох поколінь мають назву чисті лінії. Дуже часто дані особини використовуються для перевірки генотипу материнських особин. Слід зазначити, що чисті лінії можуть бути гомозиготними як за домінантними так і за рецесивними ознаками. Такі особини дуже часто утворюються у результаті самозапилення у рослинних організмів, або засозапліднення у тваринних організмів.

У залежності від кількості ознак живого організму, які піддаються аналізу генетичні задачі поділяються на задачі з моногібридним схрещуванням – у даному випадку до уваги береться одна ознака живого організму;

Дигібридним схрещуванням до уваги беруться дві ознаки живого організму (Н: забарвлення хутра та довжина вух.( При цьому слід пам'ятати, що позначення алелей, які відповідають за необхідно робити у строгій відповідності. Тобто: почергово розміщувати позначення алелів спочатку однієї ознаки а потім іншої, при цьому порядок позначення ознак не важливий Н.: Припустімо що забарвлення хутра у кроликів залежить від гену С – руде, с- біле, а його довжина визначається геном геном Z - коротка, z – довга. Генотипи особин записуються наступним чином: СсZz, CCZZ, CcZZ, CCZz, cczz, або ж ZzCc, ZZCC, ZzCC, ZzCC,і у жодному випадку - CZcz, оскільки дані гени є неалельними !!!!!!!!!!....)

Полігібридне схрещування - при даному типі схрещування до уваги беруться три та більше досліджуваних ознак. (Пам'ятайте, що особливість записування генотипів зберігається такою ж як при дигібридному схрещуванні)

Перші два закони Григора Менделя у переважній більшості випадків перевіряються за допомогою моно- та дигібридного схрещувань, а третій з допомогою полі гібридного схрещування, проте вони справджуються за умов будь-якої кількості ознак. Задачі на перший закон Менделя «Закон одноманітності гібридів»

Ознаки зчеплені зі статтю .

Окрім аутоосом у живому організмі містяться статеві хромосоми, які окрім визначення статі несуть і іншу інформацію. У багатьох випадках у результаті мутацій відбувається порушення повноцінного виконання статевими хромосомами своїх функцій, найчастіше це трапляється через мутації або ж неправильне розходження гомологічних хромосому процесі поділу клітин і у нащадка розвиваються доволі важкі захворювання, які у подальшому можуть передаватися нащадкам. На жаль більшість із цих захворювань є невиліковними на сьогоднішній день. До них можна віднести гемофілію – відсутність специфічного фактору зсідання крові, синдром Клайнфельтера, проявляється значною повнотою, порушення розвитку статевих органів та безплідністю, а також багато інших захворювань, які часто зустрічаються.

Найчастіше порушення розходження статевих хромосом зустрічається при формуванні жіночих статевих клітин. У результаті чого у зиготі містяться не дві статеві хромосоми, а три у той же час інша зиготи отримує тільки одну статеву хромосому.

Синдром Клайнфельта зумовлений збільшенням кількості статевих хромосом. Хвороба характеризується значним рівнем повноти, безплідністю та порушенням психіки за яких умов може народитися хвора дитина.

Припустімо, що у першому випадку розходження хромосом при формуванні статевих клітин відбулося правильно у даному випадку

Р: XX * XY

G X X Y

F XX, XY

У даному випадку нащадки будуть здоровими.

Припустімо що при формуванні статевих клітин чоловіка відбувалася мутація у результаті якої обидві статеві хромосоми потрапляють у одну гамету, а інша у свою чергу не несе статевих хромосом у даному випадку:

P XX * XY Примітка: різними кольорами стрілочок

позначено розходження хромосом.

G X X XY 0

 

XXY XO

У даному випадку імовірність захворювання дитини на досліджуваний синдром становить 50%/50%. Тобто особина із генотипом XXY хворітиме на синдром Клайнфельта, а дитина із генотипом ХО – на синдром Шерешевського –Тернера.

Припустімо, що порушення розходження статевих хромосом відбулося не у чоловічої особини, а у жіночої у такому випадку:

P XX * XY

 

 

G XX O X Y

 

F XХХ, XXY YO , ХО

У даному випадку імовірність народження хлопчика хворого на досліджуваний синдром становить 25% ( ХХ Y). ХХХ – дівчинка з синдромою трисомії Х-хромосоми, імовірність 25%, дівчинка з генотипом ХО – хвора на синдром Шерешевського-Тернера імовірність народження 25%, діти з генотипом YО – гинуть.

Практична робота № 9.

Тема: Мінливість у живому організмі.

Мета: Ознайомити студетів із різними типами мінливості. Встановити закономірності мінливості у запропонованих організмів. Навчитися будувати варіаційний ряд та варіаційну криву.

Обладнання та матеріали: робочі зошити, олівці, лінійки, гербарій із листками.

Завдання: 1.Ознайомитися із теоретичною частиною даної роботи.

2. Розглянути гербарні зразки, провести ааліз їхньої модифікаційної мінливості.

3. Побудувати на основі одержаних даних варіаційний ряд та криву.

4. Зробити висновки.

Теоретична частина.

Мінливість– це здатність живих організмів набувати нових ознак у процесі свого онтогенезу, які є відмінними від ознак батьківського організму та виникають у наслідк впливу факторів навколишнього середовища.

Виділяють комбінативну, спадкову та не спадкову мінливості.

Комбінативна мінливість – поява ових поєднань ознак внаслідок рекомбінації генів. Головними причинення виникнення даного типу мінливості є:

· Незалежне розходження хромосом у процесі мейозу. При виникнення даної мінливості виникають різноманітні порушення життєдіяльності живого організму та призводить до розвитку патології. Дуже часто при неправильному розходженні статевих хромосом у процесі мейозу, особливо якщо мова іде про порушення у розходженні чоловічих хромосом може утворюватися зигота летального типу. Слід зазначити що порушення розходження хромосом найчастіше відбувається у клітинах жіночого організму, що призводить до розвитку різноманітних патологій.

· Випадкове сполучення хромосом під час запліднення. У даному випадку може виникнути явище неповного домінування, або ж кодомінування, що призведе до виникнення нових ознак не притаманних для батьківських особин.

· Кросинговер.

Неспадкова, або іншими словами модифікаційна мінливість - це зміни у фенотипі живих організмів, які відбуваються під впливом умов науколишнього середовища, проте не зберігаються у генетичному матеріалі живого організму та не передається нащадкам наступних поколінь. Слід зазначити, що даний тип мінливості не стосується ознак, які чітко регламентуються генетично. Для підтвердження даної гіпотези проводилися астепні дослідження. На одній із фем корів розділилин на дві групи коровам у першій групі впродовж дня вмикали класичну музику, встановлено що при її прислуховуванні відбувається збільшення надоїв молока, у порівняння із групою корів, яким постійно вмикали важкий рок. Що ж стосується жирності молока, то різниці у особин які входили до цих двох груп не спостерігался, оскільки дана ознака чітко регламентується спадковим матерілом живого організму.

Спадкова мінливість, або іншими словами мутаційна мінливість – даний тип мінливості характеризується збереженням та фіксуванням змін у генетичному матеріалі та передаються наступним поколінням. Як і інші типи мінливості мутації виникають під впливом умов навколишнього середовища.

На основі модифікаційної мінливості дуже часто будують варіаційний ряд та варіаційну криву.

Варіаційний ряд – ряд мінливості певної ознаки, до його складу входять поодинокі прояви даної ознаки. На довжину варіаційного ряду, тобто на розмах модифікаційної мінливості, впливають зовнішні умови: чим однорідніші умови розвитку даних особин, тим менше проявляється модифікаційна мінливість, тим коротший варіаційний ряд, і навпаки. Розмах варіацій залежить від генотипу.

Для дослідження візьмемо довжину листкової пластинки будь-якої рослини. Необхідно провести вимірювання 100 листків. Підрахувавши, яка кількість листків має ту чи іншу довжину, і розташувавши їх у зростаючому або спадаючому порядку, отримаємо варіаційний ряд.

А)

 

Б)

Слід зазначити, що складання модифікаційного ряду відбувається не тільки за відношення довжини листкової пластинки до кількості листків даної довжини, а й до будь-яких ознак живих організміві. Так наприклад на малюнку б можна визначати два типи мінливості у нічних метеликів довжину крил, та особливості їхнього забарвлення.

Для характеристики рівня мінливості часто визначають середню величину мінливості за наступною формулою:

м = Σvp / n

де М — середня величина; Σ — знак суми; v — варіанти (розмір ознаки); р — частота; п — загальна кількість досліджуваних особин у варіаційному ряді.

Середня величина найменше за будь-яку іншу відрізняється від усіх варіюючих величин. Середнє значення ознаки трапляється найчастіше, а варіанти, які значно відрізняються від середнього, бувають дуже рідко.

Такий розподіл варіант у варіаційному ряді зумовлений неоднорідністю факторів середовища, що викликають зміни в межах норми реакції. На організм діють як сприятливі, так і несприятливі фактори середовища. Поєднання їх випадкове.

Кількісний вираз ознаки можна зобразити графічно, одержати варіаційну криву. Дана крива зо ображається у Декртовій системі координат. Х – кількість листкових пластинок, або інших досліджуваних об'єктів із даною ознакою; У – показники досліджуваних ознак.

Хід роботи:

i. Використовуючи теоретичну частину спройте скласти варіаційний ряд для мінливості довжини листкових пластинок (вишні, горіха, винограду, малини). Для цього використайте з допомогою лінійки проведіть виміри довжини листкової пластинки гербарних зразків, після чого запишіть довжину кожної листкової пластинки та кількість листкових пластинок однакової довжини.

ii. Розташуйте одержані результати у порядку зростання, або спадання у варіаційному ряді.

iii. На основі одержаних результатів побудуйте варіаційну криву ьеручи до уваги теоретичну частину.

iv. Зробіть висовки.

Практична робота № 10

Тема: Розділи екології. Взаємовідносини між живо=ими організмами у екосистемах.

Мета: Розглянунути головні розділи екології, навести приклади різних екосистем, живих організмів, які у них поширені та типи взаємовідносин між ними.

План:

1. Використовуючи матеріали теоретичної частини розгляньте головні розділи екології. Наведіть приклади екосистем та проведіть їхню порівняльну характеристику.

2. Розглянути головні приклади взаємовідносин між живими організмами.

3. Наведіть які взаємовідносини, можуть виникати між живими організмами у запропонованих екосистемах.

4. Зробіть висновки.

Теоретична частина.

Екологія - це розділ біологічної науки, який вичає типи взаємовідносин живих організмів між собою та з навколишнім середовищем. Екологія має два аспекти прикладний (практичний) та теоретичний. Прикладний аспект пояснює як усунути порушення, які виникають у екосистемах. Теоретичний аспект екології пояснює, як саме повинні відбуватися екологічні процеси у ідеальному варіанті.

Екологія поділяється на наступні розділи: аутекологія, синекологія, демекологія, глобальна екологія.

Автекологія– це розділ екології, який вивчає взаємовідносини та взаємовпливи між конкретним живим організмом та навколишнім середовищем. Предметом вивчення виступає система моноцен, яка складається тільки із живого організму та навколишнього середовища.

Демекологія – розділ екології, який вивчає взаємозв'язки та взаємовпливи між конкретною популяцією живих організмів, іншими популяціями, а також умовами навколишнього середовища. Предметом виступає демоцен, який складається із конкретної популяції та умов навколишнього середовища.

Популяція – це сукупність організмів одного виду, які погширені на певній території, у достатній кількості забезпечені ресурсами та здатні до дачі плідного потомства. Популяція притаманні для усіх груп живих організмів на нашій планеті, у тому числі і людей.

Синекологія – розділ екології, який вивчає взаємовплив цілісної екосистеми на інші екосистеми та навколишнє середовище. Предметом вивчення даного рівня є плеоцен, що включає у себе конкретну екосистему та навколишнім середовищем.

Екосистема – це сукупність рослинних, тваринних, грибних та мікроорганізмів, що поширені на певній території. На сьогоднійшеій день невід'ємним компонентом більшості екосистем виступає людина. Екосистеми бувають природними та штучними. Природні екосистеми практично не зазнають впливу людини при створені (річка, степ, ліс..), що ж стосується штучних екосистем - вони безпосередньо створюються людиною (до даного типу екосисткем належать парк, сквер, озеро.). Серед природних екосистем виділяють водні та наземні. До водних екосистем світу відносять річки, струмки, моря, озера, ставки, океани, болота. До наземних екосистем відносять луг, степ, ліс, лісостеп, пустелі.

Глобальна екологія – це розділ екології, який вивчає взаємовпливи та взаємовідносини між усіма живими організмами та навколишнім середовищем. Об'єктом вивчення виступає біосфера, це глобальна еосистема Землі, яка об'єднує усі живі організми нашої планети.

Між живими організмами у екосистемах постійно відбуваються різні типи взаємовідносин та взаємовпливів. Вони поділяються на три головні групи: позитивні, негативні та нейтральні.

Позитивні взаємовідносини між живими організмами, характеризуються тим, що ці організми співіснують на одній території не завдаючи шкоди один одному. До позитивних типів співіснування відносять симб

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти