ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розрахунок і підбір технологічного обладнання

Виробничих зон і відділень

 

До технологічного обладнання належать стаціонарні та переносні стенди, верстати, прилади, пристрої та виробничий реманент (стелажі, столи, шафи) і інше обладнання для виконання виробничого процесу.

При повному завантаженні обладнання його кількість розраховується за річними трудовитратами і фондом робочого часу або пропускній здатності певних типів обладнання. Розрахунками визначається лише кількість основного технологічного обладнання: металообробних верстатів, установок для миття автомобілів, паливозаправних колонок.

Загальна кількість металообробних верстатів визначається за залежністю:

В = SТРМ×jД / ФРПР×ФДПР×hВ, (1.22)

де РМ – загальнорічна трудомісткість механічних робіт АТП, яка визначена в графі “Разом” двадцять другого рядка таблиці 1.4;

jД – коефіцієнт врахування трудовитрат допоміжних робіт по самообслуговуванню підприємства, які належать до відділу головного механіка (jД = 1,2...1,3);

ФРПР – річна тривалість робочого періоду верстатів, яка підрахована в графі “ПР” шостого рядка таблиці 1.3;

ФДПР – добова тривалість робочого періоду верстатів, яка визначена в графі “ПР” дев’ятого рядка таблиці 1.3;

hВ – коефіцієнт використання робочого часу верстата (hВ = 0,7...0,8).

Загальна кількість металообробних верстатів розподіляється між видами робіт у відсотковому співвідношенні: токарні – 60%, фрезерні – 12%, шліфувальні – 10%, заточні – 8%, стругальні – 5%, свердлильні – 5%.

Кількість установок для миття автомобілів дорівнює кількості потокових ліній ЩО рухомого складу. Для вибору конкретного типу мийної установки, яка забезпечить виконання виробничої програми з ЩО рухомого складу, необхідно попередньо визначити її пропускну здатність – W за залежністю:

W = j×АЕ / ФДЩО×МУ×hВ,(1.23)

де j, ФДЩО, hВ –аналогічно із (1.13);

АЕ – експлуатаційна кількість автомобілів, яка визначена в другому рядку таблиці 1.3;

МУ – кількість мийних установок, яка дорівнює кількості потокових ліній ЩО.

За визначеною пропускною здатністю мийної установки вибирається її конкретна модель із таблиці А.22, і приводяться її технічні характеристики.

Число одиниць обладнання, яке використовується періодично, з неповним завантаженням, вибирається із табелю обладнання для конкретного виробничого підрозділу. Використання підйомно-оглядового і підйомно-транспортного обладнання залежить від кількості і спеціалізації постів ТО і ПР та компоновок ліній ТО-1, ЩО і вибирається при плануванні виробничих корпусів.

Склад приміщень підприємства і розрахунок їх площ

До складу приміщень автотранспортного підприємства належать:

– виробничі зони ЩО, МД, ТО – 1, Д – 1, ТО – 2, ТО – 3, Д – 2, і ПР;

– виробничі відділення: агрегатне, слюсарно – механічне, електротехнічне, акумуляторне, ремонту систем живлення, шиномонтажне, шиноремонтне, кузовне, арматурне, зварювальне, мідницьке, бляхарське, ковальсько – ресорне, оббивне, малярне, відділу головного механіка (ВГМ);

– складські приміщення: агрегатів, запчастин, експлуатаційних матеріалів, змащувальних матеріалів, лакофарб, інструменту, кисню і ацетилену в балонах, пиломатеріалів, металів, металобрухту і цінного утиля, автошин, палива для котельні, матеріалів ВГМ, а також майданчик зберігання списаної техніки;

– зони зберігання: відкрита стоянка автомобілів, намет або закрита стоянка автомобілів;

– обслуговуючі приміщення: адміністративні, побутові, КТП, диспетчерська, медичного обслуговування, громадського харчування, культурного обслуговування і громадських організацій.

Крім того на АТП знаходяться технічні приміщення: трансформаторна, компресорна, насосні, вентиляційна, котельня і інші.

Площі зон технічного обслуговування і поточного ремонту рухомого складу визначаються за залежністю:

F3 = FА × ПЗ ×КЗ , (1.24)

де FА – площа автомобіля в плані за габаритними розмірами;

ПЗ – число постів (автомобілемісць) в даній зоні;

КЗ – коефіцієнт щільності розміщення постів в зоні; КЗ = 6...7 – при односторонньому розташуванні постів в зонах ТО і ПР, КЗ = 4...5 – при двохсторонньому розташуванні постів в зонах ТО і ПР і на потокових лініях ЩО і ТО-1; КЗ = 2,5...3,0 – для зон зберігання рухомого складу.

Остаточно розрахована площа виробничих зон уточнюється при плануванні виробничих корпусів і генерального плану АТП. На кресленнях виробничих зон у певному масштабі зображуються пости і потокові лінії з дотриманням ширини проїздів, нормативних віддалей між автомобілями, обладнанням і елементами будівель.

Перед початком конкретного планування виробничих зон автотранспортного підприємства необхідно детально ознайомитись із нормативами проектування. Габарити наближення рухомого складу один до одного при маневруванні, а також до елементів будівельних конструкцій і до стаціонарного обладнання в закритих приміщеннях зон робочих постів ТО і ПР наведені в таблиці А.23.

Норми відстаней між рухомим складом, рухомим складом і елементами будівельних конструкцій у виробничих зонах ТО і ПР містяться в таблиці А.24.

При технологічному проектуванні виробничих зон ТО-2 і ПР необхідно передбачити на робочих постах використання підйомно-оглядового обладнання для забезпечення доступу знизу до елементів конструкції рухомого складу.

В якості такого обладнання використовуються механізовані пристрої (гідравлічні і електромеханічні підйомники, пересувні стійки, перекидачі) або оглядові канави. Розподіл постів ТО-2 і ПР за видами підйомно-оглядового обладнання наведено в таблиці А.25.

При влаштуванні оглядових канав у виробничих зонах необхідно передбачити виконання наступних вимог [12]:

– довжина робочої зони оглядової канави повинна бути не менше габаритної довжини рухомого складу;

– ширина вузької оглядової канави – 1,0...1,2 м;

– глибина канав для вантажних автомобілів і автобусів становить 1,2 м (п’ять сходинок шириною по 0,3 м і висотою по 0,2 м), легкових автомобілів і мікроавтобусів – 1,4 м (шість сходинок), для постів мийних робіт ліній ЩО – 0,6 м (дві сходинки);

– на в’їздній частині оглядової канави необхідно передбачити розсікач висотою 0,2 м;

– на тупикових оглядових канавах необхідно передбачити упори для передніх коліс на віддалі розміру переднього звису автомобіля (див. таблиці А.4...А.7) від перехідного містка або кінця канави.

Проїзні оглядові канави, що розташовані паралельно одна до одної, необхідно об’єднувати тунелями, а тупикові канави – відкритими траншеями. Глибина тонеля становить 2 м (дев’ять сходинок), ширина не менше 1 м. Ширина траншеї дорівнює 1,2 м без розміщення в ній обладнання, або 2,0...2,2 м – при розміщенні.

Для входу в оглядові канави необхідно передбачити сходи шириною не менше 0,7 м в кількості:

– для тупикових канав, сполучених траншеями, – не менше одних на три канави, об’єднаних тунелями – не менше одних на чотири канави;

– для проїздних канав потокових ліній – не менше двох на кожну потокову лінію, розташованих з протилежних сторін на віддалі не більше 25 м;

– для тупикових канав, не об’єднаних траншеями і тунелями, по одних на кожну канаву.

Входи в оглядові канави не повинні бути розташованими під автомобілями, на шляхах руху і маневрування рухомого складу та мати огороджуючі перила висотою 0,9 м.

Для забезпечення піднімання рухомого складу на оглядових канавах необхідно передбачити пересувні або стаціонарні канавні підйомники.

Після вибору підйомно-оглядового обладнання робочих постів ТО і ПР рухомого складу, можна приступати до вирішення питань оснащування виробничих зон підйомно-транспортним обладнанням для знімання і переміщування агрегатів в межах виробничих корпусів.

Вирішення цих питань надає можливість визначити необхідну висоту приміщень виробничих зон (за рекомендаціями, наведеними в таблиці А.26) і приступити до детальної розробки об’ємно-планувальних рішень виробничих зон.

Результати розрахунку площ виробничих зон необхідно оформити у вигляді таблиці 1.7.

 

 

Таблиця 1.7 –Площі виробничих зон АТП

Зона Габарити автомобіля,м Площа автомобіля, м2 Кількість постів П Коефіцієнт щільності К3 Площа зони, м2
Розрахун­кова Прийнята
ЩО            
ТО–1            
ТО–2 і ПР            
Д–1, Д–2            
Всього         + +

 

Площі виробничих відділень і приміщення ВГМ можна розраховувати двома методами: за кількістю працюючих у найбільш завантажену зміну і за площею, яку займає обладнання, із врахуванням залежностей:

FВ = f1 + f2Е – 1) ,(1.25)

FВ = FОБ×КЩ , (1.26)

де f1, f2 – питома площа, що припадає відповідно на першого і кожного наступного робітника (див. таблицю 1.8);

РЕ – кількість робітників у найбільш завантажену зміну;

FОБ – площа обладнання, що розташоване у відповідному відділені;

КЩ – коефіцієнт щільності розстановки обладнання, кількісне значення якого для відповідних відділень наведене в таблиці А.28.

Для організації спеціалізованих постів у зварювальному, столярно-кузовному, арматурно-кузовному і малярному відділеннях необхідно забезпечити заїзди в ці відділення автомобілів, що відповідно приведе до необхідності збільшення площ, розрахованих за залежностями (1.25) і (1.26). Додаткова площа спеціалізованих постів розраховується наступним чином:

(1.27)

де FA – площа найбільшого автомобіля (причепа) в рухомому складі АТП;

n – кількість спеціалізованих постів у відділенні; для зварювального, кузовного відділень у всіх АТП, а також малярного відділення у вантажних АТП значення n=1; для малярних відділень пасажирських АТП n=2;

kд=2,5...3,0 – коефіцієнт щільності.

Для механізації робіт спеціалізованих постів у зварювальному і арматурно-кузовному відділеннях необхідно оснастити їх підйомно-оглядовим обладнанням – підйомником, перекидачем або оглядовою канавою.

Попередній розрахунок площ виробничих відділень необхідно оформити у вигляді таблиці 1.5.

Для заповнення першої графи цієї таблиці треба використати дані, що містяться в таблиці 1.5.

При детальній розробці технології робіт у певному виробничому відділенні згідно із завданням на курсову роботу його площа визначається виходячи із площі, яку займає обладнання. З цією метою попередньо визначається площа обладнання за залежністю, отриманою із (1.26):

(1.28)

де – розрахункова площа відділення за таблицею 1.8.

Таблиця 1.8 – Площі виробничих відділень

Назва виробничого відділення Кількість працюючих у найбільшу зміну Питомі площі на працівників, м2 Додаткова площа для заїзду автомобілів, м2 Площа виробничого відділення, м2
f1 f2 Розрахун­кова Прийнята при плануванні
Агрегатне        
Електротехнічне        
Акумуляторне        
ТО і ремонт систем живлення        
Шиномонтажне        
Шиноремонтне        
Арматурно–кузовне   +    
Столярно–кузовне   +    
Арматурне        
Зварювальне   +    
Мідницьке        
Бляхарське        
Ковальсько–ресорне        
Слюсарно–механічне        
Оббивне        
Малярне   +    
Ремонтно-будівельне і санітарно-технічне ВГМ        
Деревообробне ВГМ        
Всього + +
               

 

Після визначення площі, що займає обладнання, за табелем [10,11] підбирається обладнання для виконання технологічних процесів у заданому відділенні і остаточно, за залежністю (1.26), розраховується його площа.

Відхилення у площах відділення, розрахованих за залежностями (1.25) і (1.26), допускаються в межах 20%.

Остаточно площа виробничих відділень визначається при плануванні виробничих корпусів АТП. Допустиме відхилення прийнятих при плануванні площ приміщень від розрахункових не повинно перевищувати 20%.

При безпосередньому плануванні виробничих відділень особливу увагу необхідно звертати на відповідність приміщень тим технологічним процесам, які в них виконуються, і дотримання основних нормативів проектування.

Для цього перед початком розробки планувань виробничих відділень необхідно детально ознайомитись із організацією і технологією робіт, що виконуються в даному відділенні, обладнанням і матеріалами, які при цьому використовуються, методами контролю за якістю виконання робіт, особливостями організації робочих місць, нормативами розстановки обладнання, що наведені в таблицях А.29 та А.30, і вимогами по оздобленню внутрішнього простору приміщень, наведеними в таблиці А.27.

При плануванні акумуляторного відділення необхідно передбачати його розташування в трьох поєднаних між собою приміщеннях, що ізольовані від інших виробництв: одне – для ремонту, друге – для зарядки батарей, третє – для зберігання кислоти і приготування електроліту.

Входи у приміщення виконання акумуляторних робіт і ремонту паливної апаратури необхідно відокремлювати від інших приміщень і коридорів тамбур-шлюзами.

Не слід забувати, що ширина виробничих приміщень повинна бути не менше трьох метрів.

 

7. Особливості організації виробничих процесів і компоновки основних виробничих корпусів , їх об’ємно-планувальні рішення

 

Про деякі особливості організації технологічних процесів у основних виробничих зонах АТП згадано в підрозділах 1.4 і 1.5 даного методичного посібника. Детальна інформація по цих питаннях наведена в роботах [13,14].

При вирішенні планувальних питань в курсовій роботі необхідно врахувати, що взаємне розташування виробничих приміщень на планах виробничих корпусів залежить від призначення , виробничих звязків, технологічної однорідності виконуваних у них робіт і спільності технічних , будівельних , економічних , санітарно-гігієнічних і протипожежних вимог. Виробничі звязки для основних приміщень і зон визначаються функціональною схемою і графіком виробничого процесу АТП, а для виробничих відділень –технологічним тяжінням їх до основних приміщень і зон.

Для виконання зазначених вимог необхідно притримуватись наступних рекомендацій.

1. Зону ТО-1 з організацією робіт на потоці краще розмістити у крайніх частинах будівлі, впоперек або уздовж її осі. Довжина лінії ТО-1, при розташуванні її впоперек будівлі, визначає ширину цієї будівлі. Поруч із потоковою лінією ТО-1 слід розташувати приміщення для виконання паливних, акумуляторних, електротехнічних та шинних робіт, а також склади масел і шин.

2. Розташування зони ЩО можна передбачати в окремому павільйоні . Це сприяє зниженню вологості повітря в основному виробничому корпусі. Поруч із потоковою лінією ЩО необхідно передбачити приміщення насосної, операторської мийної машини, сушіння спецодягу, зберігання обтирочних матеріалів.

3. Зону ТО-2 і ПР розміщують усередині виробничого корпусу або уздовж одного з його боків , поблизу відділень , які забезпечують ритмічність роботи постів. Зону ТО-2 розміщують поруч із виробничими відділеннями , які обслуговують роботи зони ТО-1, а також приміщеннями для виконання агрегатних, бляхарських, зварювальних робіт та зберігання запасних частин і агрегатів. Всі інші виробничі відділення технологічно тяжіють до постів зони ПР.

4. Вибираючи місце для постів зон ТО-2 і ПР по відношенню до вікон , перевагу віддають постам ТО-2 , оскільки вони працюють в основному в першу зміну і на них виконують більше таких операцій, при яких потрібне природне освітлення .

5. Виробничі відділення ремонту і обслуговування агрегатів та механізмів розміщують по периметру виробничого корпусу , навколо зон ТО-2 і ПР із врахуванням розташування універсальних або спеціалізованих постів.

6. Гарячі відділення (ковальське, зварювальне, мідницьке, шиноремонтне) розміщують суміжно в одному блоці і відокремлюють вогнестійкими перегородками від решти приміщень .

7. Групу кузовних приміщень (арматурне, бляхарське, столярне, оббивне, малярне) з технологічних міркувань слід розташовувати поруч.

8. При агрегатно-дільничній формі організації виробництва з метою полегшення управління дільницями виробничі відділення і пости певної дільниці розміщують нерозрізнено.

9. Компресорну станцію слід розташовувати поблизу тих виробничих відділень і зон, у яких стиснуте повітря використовується у найбільших об’ємах. Аналогічні міркування необхідно враховувати і при розміщенні вентиляційних камер.

10. З метою скорочення довжини трубопроводів маслогосподарство слід розташовувати поблизу постів мащення. Якщо ТО-1 виконується на потоці, маслогосподарство (склад масел, насосну, спеціалізований пост, кімнату змащувальника) розміщують біля останнього поста лінії .

11. При плануванні виробничих процесів не слід приймати таких рішень, при яких потрапити в те чи інше відділення можна тільки через сусіднє. Це порушує зручність роботи і відвертає увагу виконавців.

12. Необхідно передбачити під’їзні шляхи для транспортування агрегатів і механізмів з одного приміщення в інше , користуючись даними таблиці А.30.

13. Перед робочими постами необхідно забезпечити простір, достатній для маневрування автомобілів, підвезення спорядження та устаткування, дрібних допоміжних робіт (див. таблиці А.23, А24).

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти