ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації

Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації впроваджені до структури вищої освіти України замість колишніх середніх спеціальних закладів освіти — з метою приведення її у відповідність до структури освіти, яку рекомендують ЮНЕСКО, ООН та інші міжнародні організації.

У розвитку мережі вузів цього рівня акредитації з 1999р. спостерігаються тенденції до збільшення кількісних показників. Високими є темпи зростан­ня сектору вузів недержавної форми власності та сектору платного навчання в державних вузах.

У 2004/2005 н.р., мережу вузів І-ІІ рівня акреди­тації складають 665 навчальних закладів: 155 ко­леджів, 304 технікумів і 206 училищ. У навчальних закладах усіх типів навчаються 561,3 тис. студентів.

Показник чисельності студентів у розрахунку на 10 тис. населення скоротився, порівняно з 1991/1992н.р., зі 142 до 115. Водночас, як видно з діаграми "Вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акреди­тації, кількісні показники системи цього рівня освіти протягом останніх років демонструють тен­денцію до підвищення.

Розподіл вузів за формами власності.Переважна більшість (88,3%; 587 одиниць) вузів є державними', в них навчаються 90,7% загального числа студентів (509 223 особи).

Основну частку державних вузів становлять техні­куми — 47,5% (279 одиниць); третину — училища (33,2%; 195 одиниць); 19,3% — коледжі (113 одиниць).

Державні вузи підпорядковуються більш ніж 20 центральним органам державної влади та іншим структурам, що свідчить про значний рівень децен­тралізації управління.

Вузи недержавної форми власності становлять ли­ше 11,7% загальної мережі та охоплюють 9,3% за­гального числа студентів (52 тис. осіб). Водночас, динаміка зростання кількості недержавних вузів є досить сталою: протягом 1991-2002рр. вона зросла більш ніж втричі — з 23 до 78.

Серед недержавних вузів переважають коледжі — їх частка становить 53,8% (42 одиниці); майже тре­тину становлять технікуми (32,1%; 25 одиниць); 14,1% — училища (11 одиниць).

Конкурс на вступних іспитах до вузів І-ІІ рівнів акредитації є невисоким і має досить сталу тен­денцію подальшого зменшення. У середньому, в 1990/1991н.р. він становив 1,91 (191 абітурієнт на 100 місць), у 2003/2004 н.р. - 1,35.

Порівняно високим (1:1,52) був конкурс до за­кладів, що готують фахівців у галузі транспорту, зв'язку, права.

Привертає увагу та обставина, що конкурс до за­кладів, що готують фахівців у галузі освіти, є одним із найнижчих (нижчими є конкурси лише до закладів, що готують фахівців для сільського господарства), і протягом останніх років демонструє сталу тенденцію подальшого зниження. Так, протягом 1999-2001рр. його динаміка виглядала наступним чином: 1,39/1,36/1,28.

Вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації

До вищих навчальних закладів III-IV рівнів ак­редитації віднесені: університети, академії, інститу­ти, консерваторії.

У поточному, 2004/2005 н.р. в Україні працюють 318 вищих навчальних закладів III-IV рівнів акреди­тації, у яких навчаються 1415 тис. студентів.

Розподіл вузів за типами.Мережу вузів вищих рівнів акредитації складають: 114 університетів; 62 академії; 140 інститутів і дві консерваторії. 49 вузів мають статус національних. Дев'ять університетів належать до класичних, тобто готують спеціалістів з усіх основних фахових напрямів.

Привертає увагу досить велика кількість універси­тетів в Україні, що перевищує показники окремих розвинутих держав з усталеною системою вищої освіти. Так, у Франції нараховується 83 університети; в Канаді — 96. У Польщі за приблизно такої ж, як і в Україні, кількості вузів, уншерситетш лише 15.

Розподіл вузів за формами власності.Переважну частку (70,8%) загальної кількості вузів вищих рівнів акредитації становлять державні (225 оди­ниць). У складі державних вузів: 57 академій, 106 університетів, 60 інститутів, дві консерваторії.

Кількість вузів недержавної форми власності ста­новить 93 одиниці, що складає 29,2% загальної кількості. Серед недержавних вузів — п'ять академій, вісім університетів, 80 інститутів; у них навчаються 145,9 тис. студентів, або 9,4% загального числа.

Динаміка розвитку мережі державних і недержав­них вузів свідчить, що після досить стрімкого росту, що припав на 1994-1999рр., мережа як державних, так і недержавних вузів фактично стабілізувалася.

Oсвіта України в міжнародному освітньому просторі.

Міжнародні зв’язки закладів

Необхідною умовою розвитку української систе­ми освіти є її інтеграція до міжнародного освітнього простору. Зокрема, в "Стратегії інтеграції України до ЄС", підкреслюється, що Україна має потенційні можливості досягти вагомих інтеграційних успіхів у сфері культурно-освітнього співробітництва. У свою чергу, міжнародне співтовариство визнає потужний освітній потенціал України. Свідченням цього є активний розвиток контактів України із зарубіжними партнерами, виконання спільних угод, програм і проектів у галузі освіти.

Міжнародні угоди.З центральними органами освіти зарубіжних країн підписано 48 угод різного рівня в галузі освіти та 45 — в галузі науково-технічної діяльності. Особливе значення для розвит­ку міжнародних контактів України в галузі освіти має підписання угод про взаємне визнання та еквіва­лентність документів про освіту та вчені звання75.

Вузи України III-IV рівнів акредитації підтриму­ють взаємовигідні контакти з понад 800 зарубіжни­ми партнерами76.

Діють програми міжнародних академічних обмінів. Наприклад, зі США — під егідою амери­канських рад з міжнародної освіти: ASTR/ACCELS, Ради міжнародних наукових досліджень (IREX), Інституту Кеннана, офісу Фонду Фулбрайта посоль­ства СИТА в Україні . Щорічно близько 2000 українських громадян виїжджають на повний або частковий курс навчання за міжнародними угодами, укладеними українськими вузами із зарубіжними партнерами. Вони отримують стипендії, що на­даються міжнародними фондами, програмами та проектами78. Лише за Програмою Фонду Фулбрайта 160 наукових співробітників мали можливість стажуватися у СІЛА .

За оцінкою міністра освіти і науки України В.Кременя, найбільш ефективним є для України співробітництво з ЄС, ЮНЕСКО, Інформаційною службою СІЛА, Британською Радою, Німецькою службою академічних обмінів, Інститутом Гете та Фондом Фулбрайта — щорічна допомога цих ор­ганізацій освітній системі України перевищує $20 млн.

Приклади співробітництва з ЄС.З 1993р. в Україні здійснюється Трансєвропейська програма співробітництва в галузі вищої освіти, започаткова­на за ініціативою ЄС. У межах цієї програми, ста­ном на початок 2000/2001н.р., Міністерством освіти і науки України реалізовані 85 міжнародних про­ектів на загальну суму ?20,4 млн.81

В межах освітньої програми ЄС TEMPUS перед­бачається виділення для України на 2002р. ?5 млн. (зокрема, на виконання 10 проектів, що стосуються реформи вищої освіти, академічних обмінів для професорів; переобладнання аудиторій вузів).

Водночас, не передбачаються кошти для освіти українських студентів в університетах країн ЄС. Програми обміну студентами між Україною та ЄС не існує, оскільки досі не підписані відповідні угоди.

Приклади співробітництва з міжнародними ор­ганізаціями.В Україні працюють 35 Асоційованих шкіл ЮНЕСКО, діють 11 кафедр ЮНЕСКО; проек­ти, над якими вони працюють, стосуються глобаль­них проблем сучасності: сталий розвиток, довкілля, новітні технології, проблеми народонаселення, права людини, демократії та ін.82

Секретаріат Національної комісії України у справах ЮНЕСКО та Європейський центр вищої освіти ЮНЕСКО опікуються розвитком навчання іноземних студентів в Україні.

Міжнародний фонд "Відродження" протягом 1990-2000рр. надав неурядовим організаціям, а також освітнім, просвітницьким, культурним закладам, мистецьким колективам, видавництвам грантів на суму понад $55 млн.83 Проводяться Соросівські олімпіади для учнів, переможці отримують стипендії Фонду.

У свою чергу, ПРООН у 2000р. започаткував проекти стосовно посилення освітніх можливостей Київського національного університету ім.Т.Шевченка ($928 тис.), поліпшення інформаційно техно­логічних засобів Київського міжнародного універси­тету цівільної авіації ($970 тис.).

За допомогою Національної Ради з економічної освіти СІЛА перекладені та видані методичні посібники для вчителів економіки "Мікроекономіка" та "Макроекономіка"; створені посібники з еко­номіки в межах українське-нідерландського проекту; з ділової активності — українсько-англійського.

Здійснюються Міжнародні програми гуманітар­ної допомоги. Так, бібліотека Корпусу миру переда­ла американські підручники для шкіл і вузів України. У межах гуманітарних програм українські освітні заклади могли б отримати потужну підтрим­ку комп'ютеризації шкіл, але передачі комп'ютер­ного обладнання перешкоджає високе ввізне мито .

Приклади співробітництва з країнами СНД.У 1992 р. створена Євразійська асоціація університетів, до якої увійшли класичні університети країн-учасниць. У межах Асоціації діють: Євразійська асоціація проф­спілкових організацій університетів; Євразійська студентська асоціація; Координаційний науково-методичний центр музеїв; Координаційний науково-методичний центр кафедр фізвиховання.

Українські заклади освіти входять до міжнарод­них об'єднань, що працюють на базі освітніх струк­тур країн-членів СНД.

Розвиток міжнародних контактів сприяє інтеграції України у світовий освітній простір, запровадженню нових форм освіти. Особливого значення напередодні масштабного розширення ЄС набуває розвиток взаємовигідного співробітництва в галузі освіти на європейському напрямі.

Висновки

Статистичні показники стану української освіти висвітлюють її суперечливий і нерівно­мірний розвиток. Освітня система демонструє загалом позитивні тенденції розвитку. Зростає частка закладів нового типу, загальний рівень кадрового забезпечення освітнього процесу залишається високим. Активно розвивається система вищої освіти, зростає чи­сельність студентів, диверсифікуються форми власності та джерела фінансування освіти. Паралельно з поступовим переходом на державну мову навчання враховуються мовні потреби національних меншин у місцях їх компактного про­живання. Розвивається система міжнародного співробітництва у сфері освіти, розширюються можливості отримання освіти за кордоном.

Водночас, ці позитивні тенденції спостерігають­ся переважно на двох напрямах: по-перше, там, де освітні послуги можуть бути не лише самоокупни­ми, але й рентабельними — вища освіта, невели­кий сектор загальної середньої освіти; по-друге, там, де активно діє міжнародна допомога та особи­ста підприємливість громадян — міжнародні обміни, проекти та програми.

На тих же напрямах, де освітні послуги не є рентабельними, але потребують відчутних витрат, відзначаються тенденції іншого характеру — ско­рочення мережі, брак кадрового забезпечення, який завжди є найточнішим індикатором браку коштів.

Поза сумнівом, прихід до освітньої системи коштів з-поза державного бюджету є позитивним чинником, що в період трансформаційної кризи сприяв утриманню українською освітою її тра­диційно міцних позицій. Водночас, ці позиції утри­мувалися, не в останню чергу, за рахунок нижчих ступенів освіти — дошкільної, загальноосвітньої, позашкільної, професійно-технічної. Саме ці, початкові, базові ступені неперервної освіти зазнали і зазнають відчутних втрат. Кілька років — і хвиля недофінансованої освіти нижчих ступенів досягне вищих. У поєднанні з демографічним про­валом, котрий чекає Україну, вона здатна призвес­ти до значних негативних наслідків. Попередити їх можна лише дійсною зміною пріоритетів держав­ної політики — стосовно освіти загалом і її базових ступенів зокрема.

Класифікація освітніх закладів здійснюється за наступними ознаками:

· форма власності (державні і недержавні освітні заклади);

· загальноосвітні програми (дошкільна, початкова, основна, старша, загальна середня, позашкільна);

· професійно-освітні програми (початкова, середня, вища, післявузівська освіта).

Сьогодні система освіти України набуває складнішої структури, ніж донедавна, наближаючись, передусім, за структурою освітніх і освітньо-кваліфікаційних рівнів до світових стандартів.

Структура освіти включає:

· дошкільну освіту (заклади – дитячі ясла і садки, сімейні, прогулянкові, дитячі будинки та інші);

· загальну середню освіту (загальноосвітня школа 3-х ступенів: 1-й - початкова школа, 2-й – базова, 3-й – старша школа);

· позашкільну освіту (палаци, будинки, центри, станції дитячої та юнацької творчості, спортивні школи, студії, бібліотеки, оздоровчі заклади);

· професійно-технічну освіту (ПТУ, професійно-художнє училище, професійне училище соціальної реабілітації, училище-агрофірма, вище професійне училище, центр підготовки і перепідготовки кадрів, навчально-курсовий комбінат – надають робітничу професію);

· вищу освіту (технікум (училище), коледж, інститут, консерваторія, академія, університет).

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти