ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Сценарій казки «Золота рибка»

На сучасний лад

Ведучий. Пливуть хмаринками роки,

В історії ідуть роки.

Та казка завжди серед нас

Нагадує про себе повсякчас.

 

Ведуча. Коли і хто її складав,

А потім нам розповідав –

Не скажемо тепер ми вам,

Ніхто про це не знає сам.

 

Ведучий. Казка – вигадка, проте,

Щось в ній, браття, не пусте.

 

Ведуча. Нині свято в нас чудове –

Про казку піде в ньому мова.

 

Ведучий. Полюбляє казочку і стар, і млад,

Хоч в нас вона на новий лад.

Золота рибка

 

Автор. У європейськім царстві,

В українськім государстві,

У Тлумацькому королівстві,

В Петрилівському князівстві,

 

Автор. Не на небі – на землі

Жив собі дідусь в Петрилові.

Проживав він не один –

Онуку йому підкинув син.

 

Автор. Жили вони собі, поживали,

Добра наживали.

Удень сумлінно працювали,

А ввечері – відпочивали.

 

(На лавці сидять дід і онучка, співають пісню)

 

Автор. В ДНЗ працював наш старий,

Був в нагоді йому вихідний,

Бо давно вже хотів порибалить,

І вже думкою цією аж марить!

 

Автор. Взяв він вудку і гачків,

Повну купу черв’ячків.

Кинув все у човен брата,

Заплив у море, став чекати.

 

(Дід сидить у човні, голова вкрита брилем, з вудкою)

 

Автор. Вже і сонце припікає,

Дід голівку нахиляє.

Кинув раз, закинув два –

Аж тут рибка золота!

 

Рибка. Відпусти ж ти, дід, мене,

Люди знищили вже все.

Обміліло синє море,

Все загинуло навколо.

Подивися навкруги –

Серце рветься від туги!

Виконай скоріш моє прохання,

Збудуться аж три твої бажання!

 

Дід. Бідолашна! Я тебе звільняю,

Все одне тут риби не спіймаю!

В морі плавають пляшки, консервні банки!

Не знайдеш у бруді той смачній таранки!

 

Автор. Наш дід рибку відпустив,

Та й додому припустив.

І онуці розповів,

Як рибку в морі залишив.

 

Онучка. От ти, діду, простота!

Три бажання – все дарма!

Повертайся до цар-рибки,

Попроси комп’ютер швидко!

 

Автор. Знов дідусь на електричку,

Човен – в море, кличе рибку.

 

Рибка. Що тобі, дідусю, треба?

Що підняв тут ґвалт до неба?

 

Дід. Пробач, рибко, за турботу,

Що завдав тобі роботу!

Зовсім дістала онука моя,

Просить і просить комп’ютер щодня!

 

Рибка. Слово я своє тримаю,

Твоє бажання виконаю!

 

Автор. Повернувся в село дід –

На столі стоїть обід,

А онучка – за комп’ютер,

Цілий день за ним сидить!

 

Онучка. Що ти тут, дідусь, розсівся!

Хоч би швидко ти підвівся

Та поїхав на моря –

Хочу вже парфуми я!

І не наші, не російські –

Хочу тільки італійські!

 

Автор. Що робити, хто з вас знає?

Діда вітер обвіває,

Знов у моря він стоїть,

Хоч незручно вже просить.

 

Дід. Пробач, рибко, за турботу,

Що завдав тобі роботу!

Знов онучку мучать думи –

Захотілось їй парфуми!

 

Рибка. Зовсім з цим проблем не буде,

Легко я зроблю парфуми.

В морі Азовськім відходів багато –

Нафти і хімії тут забагато!

 

Автор. Домом ллється аромат,

Але зовсім дід не рад.

 

Онучка. Хочу новесеньке авто,

Шикарне хутряне пальто!

На Канарах відпочивати

І ніколи не працювати!

Рибку ми запустим в ванну –

Нехай здійснює бажання!

 

Автор. Рибка гнівалася довго,

Шторм жахливий був на морі!

Відібрала все в онучки,

А замість сильної взбучки

Дівчину послала вчити,

Не для того, щоб провчити,

А щоб екологію вивчала,

Море від забруднень захищала!

Лисиця та їжак
Українська народна казка про тварин

Поверталася стара лисиця з невдалого полювання. У животі бурчить від голоду. Іде, солодкими оченятами позирає. Назустріч їжак.

— Здоров був, їжаче!

— Здоровенькі й ви будьте, — відповів їжак і згорнувся клубочком.

— Як здоров’ячко?

— Спасибі.

— А давно ми не бачилися, голубчику. Давай на радощах поцілуємось.

Згорнувся їжак іще тугіше, засопів.

— Не можу, — відповідає. — Я ще не вмивався.

— А знаєш, — каже лисиця, — я тепер уже не їм м’яса, самі овочі. Сьогодні цілий ранок з кроликами на капусті паслася. Та й наїлася ж!..

— Та що ви кажете?! А я оце саме хотів вам сказати, що біля старої вільхи виводок тетеревенят пасеться.

— Де це? — так і підскочила лисиця.

— За струмочком праворуч. Та куди ж ви?

— Побіжу, ніколи... І лисиці як не було. Розгорнувся їжак:

— Піди-но, побігай! Нас, голубонько, не обдуриш... Та й потупав далі.

 

 

День Пам’яті

Підбиття підсумків тижня

Лінійка «День пам’яті жертв Голодомору»

(3 клас Шумега С.І.)

Підбиття підсумків тижня початкової освіти

Аналіз та обговорення тижня початкової освіти: «Інноваційна діяльність як засіб підвищення педагогічної майстерності вчителя початкових класів».

(керівник методичного об’єднання – Дзьоба А.В.,

вчителі початкових класів)

 

 

Лінійка «День пам’яті жертв Голодомору»

(3 клас Шумега С.І.)

ПІДГОТУВАЛА:

класний керівник

3 класу

Шумега Світлана Іванівна

 

 


 

«ДЕНЬ ПАМ’ЯТІ ЖЕРТВ ГОЛОДОМОРУ»

МЕТА:знайомлячи учнів з жахливими фактами геноциду окупаційної влади проти українського народу, викликаючи жаль, співчуття, обурення і ненависть до катів, поглиблювати розуміння цінності свободи й незалежності України, а також особистої критичності кожного громадянина до її закріплення і зміцнення, щоб ніколи не повторилися репресії, голодомори, нехтування правами людини; виховувати патріотів своєї держави.

ОБЛАДНАННЯ: хлібина, кетяг калини, свіжі квіти, свічки, виставка книг і газетних матеріалів присвячених голодомору.

ХІД ЗАНЯТТЯ.

На столі — розламана хлібина, поруч кетяг калини, букет свіжих квітів, перев'я­заних чорною стрічкою, свічка у підсвічнику.

Лунає музика — «Реквієм» А. Моцарта (упродовж композиції звучатиме то тихіше, то гучніше). Учні, одяг­нені в темного кольору вбрання, виходять з обох боків і шикуються в журавлиний ключ.

Учень запалює свічку.

Не звільняється пам'ять, відлунює знову роками.

Я зітхну... Запалю обгорілу свічу.

Помічаю: не замки — твердині, не храми —

Скам'янілий чорнозем — потріскані стіни плачу.

Піднялись, озиваються в десятиліттях

З далини, аж немов з кам'яної гори

Надійшли. Придивляюсь: «Вкраїна, двадцяте століття»

І не рік, а криваве клеймо: «Тридцять три».

Вчитель (запалює свічку):

— «Літа 7441 від Створення світу, літа 1933 - від Різдва Христового був в Україні великий голод.Небуло тоді ні війни, ні суші, ані потопу. А була тільки зла воля одних людей проти інших.І ніхто не знав, скільки невинного люду зійшлов могилу — ста­рих, молодих, і дітей, і ще не народжених — у лонах матерів.

Сталося це літа Божого 1932-го

Сталося це літа Божого,

Яке запам'ятається кожному

Навічно, важко, гірко.

Сталося це літа Божого 1933-го.

Пекельні цифри і слова

У серце б'ють неначе молот.

Немов прокляття ожива

Рік тридцять другий...

Голод... Голод...

У люті сталінській страшній

Тінь смерті шастала по стінах.

Сім мільйонів (Боже мій!)

Недолічилась Україна.

Голодомор 1932-1933 рр. - одна з найстрахітливіших сторінок у новітній історії українського народу. Роки державної незалежності України стали часом складного усвідомлення причин перебігу та наслідків національної катастрофи українців. 28 листопада 2006 року Верховна Рада України визнала Голодомор 1932-1933 рр. геноцидом українського народу.

Сколихнулась Україна від скорботи і жалю. Припустилися від чорного болю жалобних стрічок Державні прапори. Запізнілими дзвонами шукаємо мільйони українських душ, щоб вписати їх в історію Пам'яті.

1933 рік. Найчорніший час в історії України. У світі не зафіксовано голоду подібного тому, що випав тоді на долю однієї з найродючіших країн. Жахливо навіть через 78 роки ступати болючими стежками страшної трагедії, яка розігралася на благословенній землі квітучого українського краю. Досі не віриться, що тут раптово зник хліб, люди залишалися без зернини. І це у врожайний 1932 рік. Пухли старі й малі, вимирали роди і села Смерть бродила на шляхах, на полі, в хатах.

Україну називали житницею, але, грабуючи її, по-справжньому не да­вали їй жити. Через те й була наша Україна вбогою та знедоленою, як Шевченкова наймичка. Хоч і сильна духом.

Учень:

Остання хлібина

Це остання хлібина, остання!

Очі горем налиті вщент,

Батько й діти не їли зрання,

Це остання хлібина, остання!

Після неї голодна смерть.

 

Плаче й крає, мов соломину,

Пильно дивиться дітвора.

Тату, їжте ось цю шкуринку,

Майте жалю до нас краплинку,

Умирати вже вам пора.

 

Взяв шкуринку дідусь і плаче,

І стареча рука тремтить.

Сиве око, сліпе, незряче,

Але серце його козаче

Б'ється рівно і хоче жить.

 

Стали кожному крихти в горлі,

Спазми в горлі. Немає слів.

А над хатою — клекіт орлів,

А на вигоні — трупи чорні,

Там, де саваном сніг білів.

 

Без болю не згадати страшні муки і переживання українського народу в 1932-1933 роках. Ще довго-довго з покоління в покоління будуть переда­вати батьки синам і дочкам, а ті своїм дітям спогади про тих, які залишили життя земне у пекельних муках.

То ж перегорнемо скорботні сторінки достовірної народної пам'яті.

Учениця:(запалює свічку — кожен учень перед читанням також запалює свічку пам'яті — робить крок уперед):

«Анастасія Максимівна Кучерук, жителька с. Судачівка Чуднівського р-ну Житомирської обл.: «На світі весна, а над селом надвисла чорна хмара. Діти не бігають, не граються, сидять на дво­рах, на дорогах. Ноги тонюсінькі, складені калачиком, великий жи­віт між ними, голова велика, похилена лицем до землі, лиця майже нема, самі зуби зверху. Сидить дитина і чогось гойдається всім тілом: назад, вперед, скільки сидить, стільки й гойдається. І безко­нечна одна пісня напівголосом: їсти, їсти, їсти. Ні від кого не вимагаючи, а так, у простір, у світ — їсти, їсти, їсти...».

Учень: «Петро Макарович Соловищук з села Луки Дашівського р-ну на Вінниччині: «Батько кладе на тачку моїх два брати 1 сестру, везе на цвинтар. Розгріб лопатою мамину могилу, розгор­нув рядно, поклав їх туди ж, до мами. Батько почав лопатою ки­дать землю в яму, а я собі руками. А тоді помер і батько... І так від моєї родини ніякого сліду — ні могили, ні хреста. Тільки імена».

Учитель. Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, однією печаллю, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і жит­тям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горе до краю.

Учень

Бозю! Що там у тебе в руці?

Дай мені, Бозю, хоч соломинку,

Щоб не втонути в Голодній ріці!

Бачиш, мій Бозю, я ще Дитинка,

Тож підрости хоч би трохи бодай:

Світу не бачив ще білого, Бозю,

Я пташенятко, прибите в дорозі,

Хоч би одненьку пір'їночку дай:

Тато і мамо — холодні мерці.

Бозю, зроби, щоб їсти не хтілось!

Холодно, Бозю! Сніг дуже білий,

...Бозю, що там у тебе в руці?..

Учитель: У запізнілій жалобі схилимо голови в каятті перед світ­лою пам'яттю тих, хто загинув. Вони згасли як зорі.

(Запалюється свічка.)

Нехай кожен із нас торкнеться пам'яттю цього священного вогню — частинки вічного. А світло оцих свічок хай буде нашою даниною тим, хто навічно пішов від нас, хто заради торжества справедливості жерт­вував собою. Вони повинні жити в нашій пам'яті.

(Хвилина мовчання)

Презентація «Голодомор 1932-1933 років»

Учитель:Пройдуть роки, минуть десятиліття, а трагедія 1933 року все одно хвилюватиме серця людей. І тих, кого вона зачепила своїм чорним крилом, і тих, хто народився після тих страшних років. Вона завжди буде об'єднувати всіх живих одним спогадом, одним сумом, однією надією. Адже й нині живе у пам'яті народу прокляття тим, хто збиткувався над його долею і життям. Ще й досі у сни селян приходять ці похмурі тіні, ще й досі кровоточать роз'ятрені серця, болить душа, що звідала горя до краю.

Нині доля Батьківщини в руках ваших батьків, завтра – у ваших. І щоб ніколи не повторилися трагедії народу, щоб ваші руки були міцними, надійними, голови – світлими, а серця – благородними. Щоб знали, якими кривавим був шлях до свободи, й дорожили нею.

 

 

 

Підбиття підсумків тижня початкової освіти

 

Аналіз та обговорення тижня початкової освіти: «Інноваційна діяльність як засіб підвищення педагогічної майстерності вчителя початкових класів».

(керівник методичного об’єднання – Дзьоба А.В.,

вчителі початкових класів

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти