ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Складові і принцип дії мотиваційного механізму інноваційної діяльності

саме мотивація визначає пріоритети ділової активності, посилює бажану поведінку людини. Тому розуміння внутрішніх механізмів мотивації до інноваційної діяльності дає змогу менеджерам виробити ефективну політику у цій сфері трудових відносин, створити «режим найкращого сприяння» для тих, хто прагне вдосконалення як своєї роботи, так і діяльності організації загалом. Мотивація грунтується на мотиві. Мотив — актуалізована потреба людини, яка спонукає ії до певних ^ дій і вчинків, внаслідок яких потреба може бути задоволена.Від того, якими мотивами людина керується у своїй трудо-вій діяльності, залежить її ставлення до роботи і кінцевий резуль-тат. Мотиви формуються «всередині» людини і зумовлюються ба-гатьма чинниками. Одні й ті самі мотиви у різних людей спричиняють неоднакові дії, і, навпаки, ідентичні дії можуть спричинятися різними мотивами.Між термінами «стимул» і «мотив» існує істотна різ-ниця: мотив є внутрішньою спонукальною причиною, що обумо-влює дії і вчинки суб’єкта, а стимул більше асоціюється із втру-чанням зовнішніх сил (чинників) у вибір суб’єктом управління певного типу поведінки.

Стимул — спонукання до дії, зумовлені зовнішніми чинниками.

Мотивація як процес спонукання до діяльності охоплює і мотиви, і стимули. За умов, коли робота є цікавою для людини, коли вона саме її вважає способом досягнення власних цілей, мотиви не потребують підкріплення стимулами. Якщо ж людина виконує певну роботу лише з метою отримання засобів для існу-вання, її зусилля необхідно підкріплювати стимулами. За умов, що такі норми поведінки позитивно сприймаються соціумом, до якого належать ці працівники, актуалізують їх потреби вищого порядку (потреби у визнанні, успіху, самоствердженні), у пра-цівників формуються відповідні мотиви, тобто здійснюється мо-тиваційний процес.

Мотиваційний процес — п’оцес перманентного впливу суб’єкта ~ управління на поведінку об єкта управління через систему стиму-AgA лів, що формують в об’єкта уп’авління мотиви до такої поведінки, ^ яка забезпечує досягнення суб єктом управління поставлених ці-лей.

Мотиваційний процес буде ефективним (дієвим), якщо відда-ча від отриманих результатів перевищуватиме витрати на його здійснення. Для забезпечення цього необхідний контроль і оціню-вання досягнутих результатів і їх врахування у наступних рішен-нях щодо зміни стимулів. Тобто можна стверджувати про форму-вання певного мотиваційного механізму. Стосовно інноваційної діяльності він повинен містити відповідні стимули, націлюючи працівників усіх структурних ланок організації на систематичний і цілеспрямований пошук способів удосконалення як власної робо-ти, так і організації загалом, впровадження яких приносило б від-чутну вигоду всім учасникам інноваційного процесу.

Мотиваційний механізм інноваційної діяльності — система зі зво-ротним зв’язком, яка охоплює сукупність стимулів, що формують у менеджерів організації мотиваційні преференції щодо використан-ня інновацій як основного засобу здобуття організацією конкурен-тних переваг.

Рушійною силою мотиваційного механізму є очікувана винагорода, що постає як стимул і має певну цінність для виконав-ця, а обмеженнями, які визначають силу і тривалість мотивації, є співвідношення витрачених зусиль та отриманої винагороди. Мотиваційний механізм буде ефективним лише тоді, коли ґрунтуватиметься не на засобах адміністративного впливу, а на еко-номічних важелях, завдяки чому керуючий вплив здійснювати-меться у режимі саморегуляції. Так формується інноваційно-активна поведінка працівників організації — поведінка, яка пе-редбачає їх високу ініціативність щодо участі у розв’язанні про-блем організації, результатом чого є створення і впровадження новацій, спрямованих на реалізацію завдань інноваційного роз-витку.

Мотиваційний механізм інноваційної діяльності організації зображено на рис. 7.1. Його рушійною силою є система стимулів. Умови стимулювання для вищого менеджменту визначають влас-ники організації, які повинні у систему стимулювання закладати залежність винагороди менеджерів від результативності та ефек-тивності їх рішень і керівних дій.

Якщо під впливом змін у зовнішньому середовищі органі-зація втрачає можливості отримувати доходи, які задовольняють її власників, це служитиме причиною відповідного зниження до-ходів топ-менеджера або навіть його звільнення. Усвідомлюючи це, він прагнутиме усунути проблему — знайти шляхи підви-щення рівня дохідності. За досконалої конкуренції це переважно впровадження новацій, які підвищують не тільки поточну ефек-тивність організації, а й ринкову вартість. Чітке усвідомлення керівниками організацій, що зростання їхніх доходів залежить від ефективності діяльності керованої ними організації і її рин-кової вартості, формуватиме їх мотивацію до розширення рин-кових можливостей організації, зокрема через інноваційну дія-льність.

Для активного залучення до інноваційного процесу тих, хто здатен продукувати інноваційні ідеї, вищий менеджмент організації має розробити систему відповідних стимулів для працівників функ-ціональних служб і виробничих структурних підрозділів, їх сукуп-ність формує систему внутрішнього стимулювання, з огляду на яку персонал вибирає спосіб дій: чекати вказівок чи з власної ініціативи здійснювати інноваційний пошук з метою розширення можливос-тей організації реагувати на виклики зовнішнього середовища. У разі відповідності стимулів очікуванням працівників у них форму-ються мотиви до інноваційної діяльності, результатом чого може бути інноваційний продукт або нове рішення, реалізація яких забез-печить підвищення ефективності функціонування організації.

39.Форми і методи стимулювання інноваційної діяльностіБез стимулювання зростання інтелектуального потенціалу працівників інноваційний розвиток організації є малоймовірним.Необхідно зважати на те, що працівники, які займаються розробленням і впровадженням техніко-технологічних чи продуктових новинок, вирізняються високим рівнем освіти та інтелектуального розвитку, вираженим почуттям власної гідності, самостійністю і незалежністю у поглядах, їм притаманне творче натхнення, висока працездатність, вагомим мотивом для них є досягнення поставленої мети.З огляду на це стимулювання інноваційної праці повинно спиратися не лише на матеріальні, а й на нематеріальні (соціально-психологічні) форми стимулювання, орієнтовані на задоволення потреб вищого рівня. Крім того, необхідно, щоб процес стимулювання інноваційної діяльності був постійним, а застосовувані методи стимулювання збагачувалися відповідно до зміни мотиваційних преференцій виконавців. Лише за цих умов інноваційна активність персоналу буде високою, що розширюватиме інноваційні можливості організації. методи стимулювання інноваційної діяльності в організації Матеріальні -

розмір заробітної плати;надбавки;премії;разові винагороди;пільги;страхування Нематеріальні- зміна статусу підрозділу і керівництва залежно від успіху інновації;розвиток кар'єри Непрямої дії Матеріальн- придбання акцій компаній;оплата членства в наукових товариствах;оплата участі в наукових конференціях;оплата участі у програмах професійного розвитку в суміжних галузях;право на інтрапренерство Нематеріальні політика стабільності персоналу і розвитку професіоналізму усіх працівників підприємства;залучення до участі в нарадах вищого рівня управління, доступ до конфіденційної інформації;право самостійності у виборі наукової тематики досліджень, в т.ч. поза межами основного профілю діяльності;заохочення групової роботи, вільного обміну думками між керівником і підлеглими;культивування організаційних цінностей, що заохочують інноваційне активну поведінку персоналу

Методи прямої дії передусім враховують комерційний результат нововведень. Як правило, їх основою є частка додаткового прибутку організації від впровадження новації, яка збільшує винагороду працівника. Якщо інновація була одиничною, то винагороду виплачують у формі премії, розмір і тривалість виплати якої залежать від економічної вигоди організації за результатами інновації. Якщо ж працівник виявляє високу інноваційну активність, завдяки чому робота організації постійно поліпшується, йому призначають суттєві надбавки до заробітної плати, страхування за рахунок фірми чи інші пільги. На інноваційну активність працівника впливає також можливість кар'єрного зростання — як вертикального у межах існуючої структури, так і з виокремленням підрозділу в нову бізнес-одиницю у разі успішності інноваційного проекту.

Методи непрямої дії мають різне призначення. Деякі з них, що містять матеріальну компоненту і становлять вагомі стимули для працівників, одночасно є засобами мінімізації податкового навантаження організації, оскільки з них не сплачуються соціальні відрахування (пільгове придбання акцій, оплата участі в наукових конференціях тощо). Інші форми стимулювання підвищують соціальний статус працівника, сигналізуючи іншим про те, що його діяльність для організації важлива. У такий спосіб культивуються відповідні організаційні цінності, які формують інноваційну культуру підприємництва, нарощуючи інноваційний потенціал організації.

40. Стимулювання вищого менеджменту організації до інноваційної діяльностіСтандартний стимулюючий контракт топ-менеджера будь-якої компанії складається з двох частин: фіксованої і змінної.Фіксована частина винагороди не залежить від результатів діяльності компанії. Вона є страхуванням менеджера від надмірного ризику, якому він піддається за несприятливих мак-роекономічних умов або форс-мажорних обставин, її розмір встановлюється залежно від галузі, масштабів діяльності компанії, її традицій, перспектив розвитку.Змінна частина винагороди містить основний матеріальний стимул для дій менеджера в інтересах компанії. Існує два підходи до визначення цієї частини винагороди: Винагорода на основі абсолютних показників діяльності компанїі, які характеризують підвищення її ринкової вартос-ті. На практиці її використовують у двох формах - опціонних контрактах, заснованих на зміні курсової ціни акцій компанії, і в контрактах, винагорода за якими залежить від фінансових показ-ників організації (прибуток, обсяг грошових потоків тощо). Опціони на акції. Суть опціону полягає у наданні менедже-рам права на придбання акцій за певною ціною (ціна придбання) у певний період часу з чітко визначеними умовами. Мета — мо-тивувати менеджера до зростання вартості компанії, тобто варто-сті майна акціонерів. Системи стимулювання, побудовані на віртуальній участі акцій (віртуальній участі у власності). Серед них виокремлюють віртуальні опціони і фантом-акції.Відмінність цих систем від систем, основаних на чистій участі, полягає в тому, що участь в опціонах або придбання акцій не потребують від менеджера залучення власного капіталу. За участі у віртуальному опціоні компанія виплачує менеджеру винагороду, виходячи з різниці ринкового курсу і опціону, а за участі у фантом-акції — з різниці між курсами продажу і придбання акцій за звітний період. Власник компанії у такий спосіб ще й усуває проблему втрати частки контролю над нею. Недоліком такої системи є те, що власник втрачає можливість додаткового нарощування капіталізації компанії за рахунок продажу акцій топ-менеджеру. Стимулювання на основі системи фінансових показників діяльності організації. Відповідно до неї формується сукупність даних фінансової звітності, що певним чином характеризують зміну ринкової вартості компанії за конкретний період. На її основі встановлюють коефіцієнти, необхідні для визначення розмірів винагороди менеджменту компанії. Труднощі виникають при виборі показника, який би справедливо відображав ефективність підприємства. визначення фінансових результатів здійснюють фінансові служби компанії, то можливі маніпуляції з фінансовою звітністю з метою одержання необхідних показників. Тому, розробляючи системи стимулювання менеджерів, слід орієнтуватися на певну сукупність показників, що знижує можливість маніпулювання ними.

41. Організаційно-економічні форми стимулювання інноваційно активної поведінки працівниківВажливим завданням інноваційного менеджменту є залучен-ня до інноваційної діяльності всіх працівників організації. Необхідно сформувати персонал, здатний до іннова-ційного пошуку і створення нового, і забезпечити умови, щоб пра-цівник відчув на собі користь від власної ініціативи.Більшість працівників у процесі набуття практичного досві-ду опановують певні методи виконання роботи, які з часом ста-ють усталеними. А для створення нового необхідно відійти відстереотипу, подивитись на речі по-іншому, до чого багато людейсамотужки не здатні або не готові, хоча й мають достатню квалі-фікацію. Щоб долучити їх до інноваційної діяльності, науковцірекомендують використовувати групову (командну) роботу.

Гуртки якості. Як правило, їх формують із 6-12 най-кваліфікованіших і найініціативніших працівників виробничого підрозділу (робітників, інженерів, технологів) та його керівника.Робота гуртка відбувається у формі засідань 1-2 рази на місяцьпереважно в позаурочний час. Веде засідання особа (керівник) згуртка, інколи запрошують консультанта. Роботу гуртків чіткоорієнтують на розв'язання конкретних проблем відповідно до за-твердженого адміністрацією плану, для чого учасники засіданьзаздалегідь отримують необхідну інформацію.

Інтрапренерство (внутрішнєпідприємництво). Поширенеу західному менеджменті. Сутність його полягає в наданні пра-цівнику, який має перспективну ідею, можливості використатиресурси підприємства для її здійснення, реалізуючи тим самимсвої підприємницькі можливості.Інтрапренерство — діяльність з виробництва і реалізації товарів іпослуг на основі інтеграції підприємницьких можливостей індивідаі підприємства.

Завдяки такому підходу на підприємстві, яке випускає певнупродукцію, створюють умови для пропонування новаторськихідей і виділяють ресурси для їх реалізації. Завдяки цьому тради-ційне підприємство перетворюється на підприємницьке, основанена активізації та використанні творчого потенціалу співробітни-ків для реалізації різноманітних нововведень, спрямованих на ро-звиток підприємства.

42. Сутність, основні види інноваційних проектів і особливості управління нимиІнноваційний проект — це система взаємопов’язаних цілей і програм їхнього досягнення, що являють собою комплекс науково-дослідних дослідно-конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних йінших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації і забезпечуючих ефективне вирішення конкретного науково-технічного за-дання (проблеми), вираженого в кількісних показниках і приводить до інновації. Доцільно класифікувати інноваційні проекти за такими ознаками, як період реалізації проекту, характер цілей проекту, вид потреби, що задовольняється, тип інновацій і рівень прийнятих рішень. У залежності від часу, затрачуваного на реалізацію проекту і досягнення його цілей, інноваційні проекти можуть бути розділені на: довгострокові (більше 5 років),середньострокові (від 3 до 5 років), короткострокові (менше 3-х років). Розглядаючи інноваційний проект за елементами організації, можна виділити в ньому дві частини: органи управління формуванням і реалізацією проекту й учасники інноваційного проекту. Управління інноваційними проектами можна розглядати з трьох позицій:• як систему функцій;• як процес прийняття управлінських рішень;

• як організаційну систему. З позицій функціонального підходу до управління інноваційними проектами процес управління полягає в реалізації функцій. Кожна управлінська функція також являє собою процес, тому що також складається із серії взаємозалежних дій. Процес управління реалізується за допомогою всіх десяти функцій менеджменту.Як процес прийняття управлінських рішень управління інноваційними проектами являє собою виконання визначеної послідовності взаємозалежних етапів. При всій розмаїтості підходів до структуризації зазначеного процессу бачиться доцільним виділити наступні основні етапи процесу прийняття рішень:

• визначення цілей;

• формулювання обмежень і критеріїв ухвалення рішення;

• розробка альтернатив (пошук рішень);

• оцінка і вибір альтернативи;

• реалізація рішення.

Управління інноваційним проектом - це процесс прийняття і реалізації управлінських рішень, пов’язаних з визначенням цілей, організаційної структури, плануванням заходів і контролем над ходом їхнього виконання, спрямованих на реалізацію інноваційної ідеї. Управління інноваційними проектами повинно ґрунтуватися на сукупності науково обґрунтованих і перевірених практикою принципів. Узагальнено цикл управління можна представити двома стадіями:• розробка інноваційного проекту; • управління реалізацією інноваційного проекту.

На першій стадії визначається мета проекту й очікувані кінцеві результати, дається оцінка конкурентоспроможності і перспективності результатів проекту, можливого ефекту, формується склад завдань і комплекс заходів проекту, здійснюється планування проекту й оформлення його. Найважливішою на цій стадії є оцінка реалізованості проекту.На другій стадії вибираються організаційні форми управління, зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки оперативної ситуації, щосклалася. після досягнення результатів, витрат часу, ресурсів і фінансів, аналізу й усуненню причин відхилення від розробленого плану, корекція плану.

43.Життєвий цикл інноваційного проектуПоняття життєвого циклу проекту одна із найважливіших для менеджера, оскільки поточна стадія визначає завдання й види діяльності менеджера, використовувані методи і інструментальні кошти. Життєвий цикл інноваційного проекту починається з фундаментальних досліджень, передбачає прикладні і дослідно-конструкторські розробки. Потім починається освоєння промислового виробництва нових виробів (випробування і підготовка виробництва). Потім процес промислового виробництва, де знання матеріалізуються, і це стадія передбачає 2 етапу: промислового виробництва і реалізація продукції. За виробництвом інновацій слід їм використання кінцевим споживачем з наданням послуг за налагодження, обслуговування, навчання персоналу. Кожна фаза розробки й реалізації проекту має цілі й завдання. Проект орієнтується назаконодательно-правовие основи, що становить правову зону проекту, з їхньої основі полягають контракти та інші правові документи. Проект створює фінансову зону і орієнтується на інвестиційний ринок.

Основними учасниками інноваційного проекту є:1. Замовник – майбутній власник і користувач результатів проекту (юридичні, фізичні особи);2. Інвестор – юридичні, фізичні особи, які вкладають гроші (замовник і інвестор можуть збігатися);3.Проектировщик – розробник проекту;4. Постачальник – організація, що забезпечує матеріально-технічне забезпечення;5. Керівник проекту – юридична особа, якому замовник делегує повноваження з керівництва за проектом робіт;6. Команда проекту, створюється на період робіт.

Створення і реалізацію пілотного проекту включають такі етапи:1. Формування інвестиційного задуму (ідеї);2. Дослідження інвестиційних можливостей;3. Техніко-економічне обгрунтування (ТЕО) проекту;4. Підготовка контрактної документації;5. Підготовка проектної документації;6. Будівельно-монтажні роботи;7. Експлуатація об'єкта;8. Моніторинг економічних показників.

44.Фінансування інноваційного проектуВ процесі розробки схеми фінансування зазвичай розглядаються такі її основні варіанти: 1. Повне внутрішнє самофінансування, яке передбачає фінансування інноваційного проекту виключно за рахунок власних фінансових ресурсів, що формуються з внутрішніх джерел (накопичений прибуток, амортизаційний фонд і поточні амортизаційні відрахування, резервний фонд, власний капітал). Такий спосіб фінансування характерний або для першого етапу життєвого циклу підприємства, коли доступ до позичкових джерел утруднений, або для реалізації невеликих реальних інноваційних проектів.2. Акціонування як метод фінансування використовується для реалізації великомасштабних інноваційних проектів При цьому капітал залучається шляхом емісії простих і привілейованих акцій, що розміщуються серед юридичних та фізичних осіб.

3. Венчурне фінансування полягає в предоставленні певної суми капіталу окремими підприємствами для реалізації інноваційних проектів підвищеного ризику в обмін на відповідну долю в статутному фонді або певний пакет акцій. Венчурна форма має ряд специфічних рис:

- пайова участь інвестора в капіталі компанії в прямій або опосередкованій формі;

- надання коштів на тривалий термін без яких-небудь гарантій або забезпечення;

- активна роль інвестора в управлінні організацією, що фінансується.

4. Кредитне фінансування - застосовується для реалізації невеликих короткострокових проектів з високою нормою рентабельності інвестицій. 5. Змішане (дольове) фінансування передбачає формування капіталу за рахунок як власних, так і позичкових його видів, що залучаються в різних пропорціях. 6. Лізинг - є дуже специфічною формою фінансування інноваційного процесу. Цей вид фінансових операцій застосовується насамперед тоді, коли вирішується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних інновацій, що потребують придбання дорогих основних фондів Природно, що порядок фінансування інноваційних проектів у кожному конкретному випадку має свою специфіку і безпосередньо пов’язаний із характером упровадження інновацій.

45.Види інвестицій і джерела фінансування інноваційних проектівПрямі інвестиції. Використовуються безпосередньо для реалізації інновац. проекту. До них відносять інвестиції в основні засоби (матеріальні та нематеріальні активи) і в оборотні кошти.Інвестиції в основні засоби включають: придбання (чи виготовлення) нового обладнання, в т. ч. витрати на його постачання, встановлення і запуск; модернізацію діючого устаткування; будівництво і реконструкцію будівель і споруд; технологічні пристрої, що забезпечують роботу устаткування; нове технологічне оснащення і модернізацію наявного устаткування.Інвестиції в оборотні кошти забезпечують: нові та додаткові запаси основних і допоміжних матеріалів; нові та додаткові запаси готової продукції; збільшення рахунків дебіторів.

Інвестиції в нематеріальні активи найчастіше пов'язані з придбанням нової технології (патенту чи ліцензії) і торгової марки.

Супутні інвестиції. Це вкладення в об'єкти, які пов'язані територіально і функціонально з інноваційним об'єктом і які необхідні для його нормальної експлуатації (під'їзні колії, лінії електропередач, каналізація тощо), а також вкладення невиробничого характеру (охорона навколишнього середовища, соц. інфраструктура).

Інвестиції я НДР. Вони забезпечують і супроводжують проект. Це насамперед матеріальні засоби (устаткування, стенди, комп'ютери і різноманітні прилади), необхідні для проведення передпроектних досліджень, а також оборотні кошти, наприклад, для забезпечення поточної д-сті НДІ чи вищого навчального закладу на замовлення під-ва.Плануючи інноваційну д-сть, слід визначити загальний обсяг інвестицій для реалізації інновац. проекту чи програми. Його величина обумовлює комерційну вигідність інновації і має бути врахована при обґрунтуванні рішення щодо її реалізації.

Загальний обсяг інвестицій — це сума всіх інвестиційних витрат: прямих і супутніх інвестицій, інвестицій в НДР. Усю сукупність інвестиційних потреб оформляють у вигляді спеціального плану-графіка потоку інвестицій.

Джерелами фінансових ресурсів під-ва можуть бути:

— власні фінансові кошти і внутрішньогосподарські резерви; -позикові фінансові кошти; -залучені фінансові кошти, одержані від продажу акцій, пайових та інших внесків членів трудових колективів, громадян, юридичних осіб; -кошти, що перебувають у централізованому володінні об'єднань під-в; -кошти позабюджетних фондів; -кошти Державного бюджету; -кошти іноземних інвесторів.

Власні фінансові кошти під-ва. Використовуються найчастіше для фінансування невеликих за обсягами робіт інноваційних проектів чи програм (наприклад, впровадження системи стандартів якості, модернізація деяких видів устаткування, модифікація продукції тощо).Серед них виокремлюють:

Прибуток і амортизаційні відрахування. Засоби фонду розвитку можна використовувати на оновлення і розширення в-ва, здійснення науково-дослідних, дослідно-конструкторських і технологічних проектів і програм, освоєння нових видів конкурентоспроможної продукції, збільшення власних оборотних коштів та на інші цілі, що сприяють зміцненню матеріально-технічної бази під-ва..

Грошова частина внесків власників під-ва Включає додаткові внески у статутні фонди власників під приємства, які можуть використовуватися для реалізації проекту розвитку тих під-в, чия організаційно-правова форма дозволяє їх залучати (пайові внески членів господарського товариства у статутний фонд).

Залучені фінансові кошти. Є способом збільшення власного капіталу, оскільки не повертаються особам, що їх надали. Формами залучення коштів є емісія акцій, доброчинні внески спонсорів.

Емісія акцій. Це спосіб залучення інвестицій через додатковий випуск акцій під-ва. Використовується за наявності в організації потужного науково-технічного потенціалу і доступний лише під-вам, що мають організаційно-правову форму закритих чи відкритих акціонерних товариств. Поширений в економічно розвинутих країнах. На відміну від інших джерел власних коштів це джерело є платним, оскільки акціонери купують акції, розраховуючи на дивіденди. Недостатній розмір дивідендів може призвести до того, що додатковий випуск акції для фінансування інновац. проекту не буде розміщений.

Позикові фінансові кошти. Передбачають повернення їх зі сплатою відсотків за користування або без сплати. їх джерелами є кошти бюджетів, позабюджетних фондів, комерційні та інші кредити, іноземні інвестиції.

Кошти бюджетів. До них відносять кошти Державного бюджету України, кошти місцевих бюджетів, власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ. За їх рахунок фінансують цільові комплексні програми, фундаментальні та окремі прикладні дослідження, що мають важливе значення для країни і здійснюються переважно спеціалізованими науково-дослідницькими орг-ціями. Бюджетне фінансування інноваційних проектів передбачає належне обґрунтування бізнес-ідеї та її високу оцінку конкурсною комісією у формі безвідсоткових чи пільгових позик.

Позабюджетні фонди фінансування НДДКР і підтримки інновацій. Використовують з метою забезпечення фінансування загальногалузевих, міжгалузевих і регінальних науково-технічних проектів, а також заходів щодо освоєння нових видів промислової продукції. Такі фонди можуть бути створені в міністерствах, у великих містах і регіонах, а також у межах концернів, холдингів, ФПГ.

Довгострокові кредити. Є найпоширенішими джерелами фінансування інноваційних проектів. Серед них виділяють традиційні (комерційні) кредити і нетрадиційні — лізинг, форфейтинг та франчайзинг), які надаються вітчизняними та іноземними юридичними особами під боргові зобов'язання.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти