ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Обґрунтування джерел фінансування і вибір інвестора

Надані на інноваційний проект кошти мають певну вартість, і за їх використання треба платити, незалежно від джерела отримання. Формою плати за використання фінансових ресурсів можуть бути: дивіденди — акціонерам, відсоткові відрахування — кредиторам, що надали грошові ресурси на певний час. Врахування і аналіз розміру плати за користування фінансовими ресурсами є одним із основних завдань при визначенні джерел залучення інвестицій.

Існують особливості плати за власні фінансові ресурси підприємства, накопичені ним у процесі своєї діяльності, і ресурси, вкладені у підприємство через акціонування. за власні ресурси підприємству нікому платити не треба., але це не так оскільки підприємство завжди має можливість інвестувати кошти, наприклад у які-небудь фінансові інструменти, і заробити на цьому. Тому мінімальною вартістю таких ресурсів є потенційний дохід підприємства від альтернативного способу їх вкладення; підприємство, вирішивши вкласти гроші у власний інвестиційний проект, сподівається, що вартість цього капіталу як мінімум дорівнюватиме вартості альтернативного вкладення грошей.

Плата акціонерам не обмежується лише дивідендами. Прибуток підприємства, що залишився в розпорядженні власників ,розподіляється на дві частини: одна виплачується у вигляді дивідендів, а друга (повторно інвестується) в підприємство. Обидві частини належать власникам підприємства. Тому при обчисленні вартості власного капіталу необхідно не обмежуватися лише величиною дивідендних виплат акціонерів, а весь прибуток підприємства (чистий грошовий потік) вважати платою за надані інвестиції.

У вітчизняному бізнесі сформувалася думка про переваги використання власних коштів для фінансування проектів. Це спричинено тим, що відсоткові ставки для користування довгостроковими кредитами були надто високими, що робило невигідним проект, а також ухилянням комерційних банків від надання довгострокових кредитів через великий ризик їх неповернення, пов’язаний із політичною та економічною нестабільністю в країні. Проте в останні роки ситуація дещо поліпшилася: плата за кредит знизилася. Крім того, її відносять до валових видатків, на відміну від дивідендів, які виплачують з прибутку. Тому підприємства, що функціонують у формі акціонерних товариств, приймаючи рішення про залучення кредитів чи використання власних коштів, мають зважати на ці обставини. Особливості податкового законодавства можуть створювати додаткові вигоди підприємствам, що використовують кредитування для інвестиційних цілей.

Вибір джерел інвестування інноваційних проектів та програм значною мірою залежить від умов надання кредитів. Вітчизняні банки. Знають специфіку та умови ведення бізнесу в Україні найкраще, розуміють вітчизняну звітність і систему бухгалтерського обліку, можуть запропонувати консультації щодо зниження витрат фінансування, посилаючись на власний досвід. Водночас вони остерігаються ризику і будуть, найімовірніше, вимагати істотного забезпечення кредитних угод.

Іноземні банки. Фінансування за рахунок позичкових коштів іноземних банків можливе на триваліший період і за нижчою вартістю, ніж вітчизняних банків. Крім того, іноземні банки мають доступ до більших обсягів капіталу. Однак вони дуже розбірливі у виборі підприємств, яким можуть надати кредит, і воліють кредитувати виробничі, комунальні, телекомунікаційні підприємства, а також експортні галузі. Збільшення кількості іноземних банків в Україні (через їх філії) останнім часом розширило коло підприємств, які можуть скористатися їхніми послугами.

Портфельні інвестори. Це інвестиційні фонди (приватні фонди і фонди допомоги), фонди венчурного капіталу, пенсійні фонди, страхові фонди тощо. Вони намагаються об’єднати доходи від виплати дивідендів і від підвищення вартості основних засобів (підвищення вартості акцій). Зазвичай не претендують на контрольний пакет акцій, але хочуть мати право голосу в управлінні підприємством, у яке інвестують кошти (голосування на зборах акціонерів, представництво в раді директорів).

На рішення про інвестування істотно впливають розмір і галузева належність підприємства. Портфельні інвестори орієнтовані на отримання торгового прибутку, тому здебільшого інвестують кошти в акції великих підприємств. Проте більшість іноземних інвестиційних фондів в Україні середнього розміру, тому вони зацікавлені в акціях підприємств середньої величини, які є потенційно перспективними.

Стратегічні інвестори. Ними можуть бути:

— компанії, які працюють у тій самій галузі, що й підприємство, у яке вони інвестують; їх мета — розширити н

— компанії, що працюють в іншій галузі промисловості, але намагаються краще використовувати свої активи;

фінансово-промислові групи (ФПГ), що прагнуть розвивати стратегічні зв’язки.

47.Фінансування інноваційних проектів венчурним капіталомвенчурний капітал — якісно новий спосіб інвестування коштів великих компаній, банків, страхових, пенсійних та інших фондів в акції малих інноваційних фірм, що мають значний потенціал зростання і реалізують інноваційні проекти з високим рівнем ризику.Таке інвестування передбачає участь інвестора в управлінні інноваційною фірмою і отримання прибутків від продажу її акцій на фондовій біржі. Венчурний капітал є своєрідним «фінансовим диверси-фікатором», який акумулює кошти різних фінансових інс-титутів і вкладає їх у численні інноваційні проекти на різ-них етапах життєвого циклу нововведення, знижуючи ри-зик, пов'язаний із втратою інвестицій у разі невдачі проек-ту. За допомогою венчурних фондів заповнюються «мертві зони», нецікаві для великого монополістичного капіталу. Він розширює можливості створення і розвитку но-вої продукції, прискорює інноваційні процеси, підвищує науково-технічний рівень виробництва, формує конкурент-не середовище в сфері науки і наукового обслуговування; є тією частиною фінансового капіталу, яка формується за рахунок позичкового та акціонерного капіталів і спрямовується на фінансування інноваційного процесу переваж-но в тій його частині, яка забезпечує виробництво знань. Мета венчурного інвестора — вкладення коштів у підприємство, яке організовує роботу настільки ефективно, щоб через 5—7 років після продажу акцій от-римати суму, яка в 3—5 разів перевищила б початковий внесок. Отримання доходу на венчурний капітал залежить від характеру продукту інноваційних венчурних фірм і відно-син власності між суб'єктами венчурного капіталу. На ринку венчурного капіталу реалізовується додана вар-тість: венчурні капіталісти отримують дохід від реалізації своєї монополії на знання. Тому ризиковий капітал най-частіше надається новим фірмам, заснованим співробітни-ками відомих наукомістких корпорацій, націлених на реа-лізацію нових ідей і розробок

48. Управління реалізацією інноваційного проекту Вибір з наявних варіантів інноваційного проекту найбільш життєздатного являє собою одну з найбільш відповідальних процедур розробки проекту. Основними завданнями

цього етапу є наступні:• встановлення основних критеріїв (показників) ефективності інноваційного проекту:• розрахунок показників ефективності альтернативних варіантів проекту зурахуванням імовірності їхньої реалізації;• порівняння і вибір варіанта інноваційного проекту для реалізації.Для обліку невизначеності умов у реалізації варіанта проекту розраховуються показники очікуваного інтегрального ефекту (економічного —

на рівні народного господарства, комерційного — на рівні організації).Якщо імовірності різних умов реалізації проекту відомі точно, очікуваний інтегральний ефект розраховується за формулою математичного чекання.

Еож Еі Рі , (6.1)де Еож — очікуваний інтегральний ефект проекту;Еі — інтегральний ефект при цій умові реалізації;Рі — імовірність реалізації цього проекту.У загальному випадку розрахунок рекомендується проводити за формулою:Eож = h-Emax + (l-h)-Emn (6.2)де Етах і Етіn — найбільші і найменші з математичних чекань інтегральногоефекту за допустимими ймовірними розподілами;h — спеціальний норматив для обліку невизначеності ефекту, його рекомендується приймати на рівні 0,3.Порівняння варіантів проекту і вибір кращого з них рекомендується проводити з використанням наступних методів: чистого дисконтованого доходу (ЧДД) чи очікуваного інтегрального ефекту; індексу прибутковості (ІП);внутрішньої норми прибутковості (ВНП); строку окупності: розрахунку точки беззбитковості й інших, що відображають інтереси учасників чи специфіку проекту. При використанні показників для порівняння різних проектів (варіантів проекту) вони повинні бути доведені до порівнянного вигляду і можуть визначатися за мінімумом наведених витрат. Окремо варто зупинитися на розрахунку точки беззбитковості.Точка беззбитковості характеризує обсяг продажів, при якому валова виручка від реалізації продукції збігається з валовими витратами виробництва. Валові витрати являють собою суму постійних (тобто не змінюваних протягом значного часу і не залежних від зміни обсягів виробництва і продажів) витрат і перемінних (величина яких міняється пропорційно зміні обсягів виробництва і продажів). Для

підтвердження життєздатності проекту (варіанта проекту) необхідно, щоб значення точки беззбитковості було менше значень номінальних обсягів виробництва і продажів. Чим далі від них значення точки беззбитковості (у %), тим стійкіше проект. Рішення про інвестування засобів у проект повинно прийматися з урахуванням значень усіх перерахованих критеріїв та інтересів всіх учасників інноваційного проекту.Таким чином, розробка концепції інноваційного проекту охоплює проведення досліджень і всіх етапів техніко-економічного обґрунтування

інноваційного проекту (від визначення мети до вибору найбільш ефективноговаріанта її досягнення)

49.Структурування і бюджетування інноваційного проектув структуризації проекту необхідно розрізняти два різновиди: функціональна і проблемна.Функціональнаструктуризація проекту. При структуризації інноваційного проекту спочатку встановлюється склад функціональних елементів, що сумовою повного і комплексного його вирішення. Інструментом такої функціональної структуризації проблеми при розробці проекту служить"дерево цілей . "Дерево цілей являє собою ієрархічну систему, що має ряд рівнів, на яких розташовуються послідовно деталізовані цілі, що вимагаютьреалізації. При цьому мета кожного наступного рівня повинна забезпечуватиреалізацію цілей вищестоящого рівня.Побудова "дерева цілей", тобто послідовна розбивка кінцевої мети

проекту на складові його елементи, базується не на формальних залежностях, а на використанні переважно кспертних оцінок фахівців.За кожним з встановлених елементів, включаючи й альтернативні,визначається обмежений перелік найважливіших цільових показників, що характеризує їхній науково-технічний рівень і розкриває зміст цільових показників елементів вищестоящого рівня. На підставі приватних прогнозів розвитку кожного елемента і з урахуванням сформованих пропорцій, питомих витрат і норм витрат розраховуються можливі значення цільових показників за окремими періодами реалізації проекту.При визначенні значень цільових показників вартовиходити з необхідності обов’язкового забезпечення цільових параметрів відповідного елемента вищестоящого рівня.Крім цільових показників, за кожним з елементів "дерева цілей" рекомендується встановлювати обмежуючі параметри, що визначають особливі умови досягнення цілей. Склад таких параметрів і їхніх значень підбираються й улаштовуються експертами, виходячи зі специфіки самого проекту. Обмежуючі параметри встановлюють ті вимоги, що обов'язково повинні бути витримані при реалізації проекту. Проблемна структуризація проекту. Побудоване дерево цілей переформулюється потім у проблемно виражену систему завдань і заходів, що має також ієрархічну структуру і називається "деревом робіт".Якщо "дерево цілей" встановлює необхідні засоби досягнення цілей проекту, то комплекс заходів ("дерево робіт") повинен визначати шляхи і способи одержання встановлених засобів. При формуванні заходів повинен використовуватися композиційний принцип послідовного агрегування робіт нижчого рівня в теми, завдання, проблеми вищого рівня. Розробка переліку необхідних заходів здійснюється в наступній послідовності:• вивчається можливість і доцільність забезпечення цільових параметрів за рахунок розширення обсягів виробництва традиційної техніки;• формулюються заходи щодо освоєння у виробництві результатів раніше закінчених НДДКР;• при недостатності наукового заділу вивчається можливість і намічаються заходи щодо використання досвіду іноземних країн на основі придбання ліцензій, устаткування чи документації;• розробляються пропозиції за напрямком і конкретній тематиці НДР.Сукупність робіт, встановлених за елементами нижчого рівня "дерева цілей", поєднується на наступних стадіях розробки проекту в теми, завдання й етапи, пов'язані зі створенням відповідних елементів вищого рівня. Одержуване в такий спосіб "дерево робіт" являє собою один з можливих варіантів реалізації проекту. Будь-який з варіантів, здатний реалізувати мету проекту, варто розглядати як допустимий. У межах встановлених обмежуючих параметрів проекту допустимі варіанти його реалізації можуть розрізнятися технологічними способами виробництва продукту чи пропорціями в розподілі виробництва його за технологічними способами, видами використовуваних сировини і матеріалів, якісними характеристиками цільового продукт}', прийнятими способами задоволення потреби в ньому, складом заходів.

Бюджет інноваційного проекту — це план, виражений у кількісних показниках, що відображає витрати, необхідні для досягнення поставленої мети. Загальний бюджет показує витрати засобів на проект рік за роком

протягом усього періоду часу його здійснення. При цьому бюджет першого року з поквартальною і помісячною розбивкою визначається достатньо точно, а бюджети майбутніх років можуть змінюватися зі зміною цін. На загальному бюджеті ґрунтуються плани окремих виконавців. Бюджет проекту має двояке значення: по-перше. — це план дії. а по-друге. — інструмент для керівництва і контролю. Правильно складений бюджет проекту спрямований на вирішення двох основних завдань: • забезпечення такої динаміки інвестицій, що дозволила б виконати проект відповідно до тимчасових і фінансових обмежень:• зниження обсягу витрат і ризику проекту за рахунок відповідної структури інвестицій і максимальних податкових пільг.Планування витрат при складанні бюджету проекту ведеться від загального до часткового. і розподіл коштів на проект за календарними періодами здійснюється в три кроки.1. Послідовно додається вартість усіх робіт календарного плану__ здійснення проекту. При цьому розглядаються альтернативні варіанти планування витрат: при ранніх термінах початку робіт, при пізніх термінах початку робіт і усереднений, найбільш ймовірний варіант розподілу витрату часі.2. Розмір необхідних витрат у кожен часовий період визначається шляхом підсумовування вартості робіт, що повинні бути виконані в цей період за календарним планом.3. Здійснюється розподіл витрат у часі за кожним видом робіт. При цьому розглядаються можливі варіанти використання засобів: нормальний, прискоренні і уповільнений.

50. Контролювання і регулювання розвитку проектуОсновні принципи побудови ефективної системи контролю включають:Наявність чітких планів,.Наявність ясної системи звітності Наявність ефективної системи аналізу Наявність ефективної системи реагуванняУ рамках функції контролю й оперативного менеджменту реалізацією програми зважуються завдання виміру, прогнозування й оцінки оперативної ситуації, що складається, з досягнення результатів, витрат часу, ресурсів і фінансів, аналізу й усунення причин відхилення від виробленого плану, корекція плану. Звичайно при менеджменті програмою контролюються три основні кількісні характеристики — час, обсяг робіт і вартість. Крім того, менеджмент_відповідає за управління змістом робіт (змінами), якістю й організаційною структурою. у процесі контролю можна виділити три основних кроки: 1. Відстеження фактичного стану робіт — збір і документування фактичних даних.2. Аналіз результатів і оцінка поточного стану робіт, а також порівняння досягнутих результатів із запланованими показниками (обсягами).3. Коригувальні дії — планування і здійснення дій. спрямованих на виконання робіт відповідно до плану чи мінімізацію невідповідностей. контроль" і "детальний контроль".Метод простого контролю також називають методом "0-100''. Оскільки він відслідковує тільки моменти завершення детальних завдань (існують тільки два ступені завершеності завдання: 0 і 100%). Іншими словами, вважається, що робота виконана тільки тоді, коли отриманий її кінцевий результат. Метод детального контролю передбачає виконання оцінок проміжних станів виконання завдання (наприклад, завершеність детального завдання на 50% означає, що. за оцінками виконавців і менеджменту, мета завдання досягнута наполовину). Даний метод більш складний, оскільки жадає від менеджера оцінювати відсоток завершеності для робіт, що знаходяться в процесі виконання

Метод за подіями застосовується для тривалих робіт. Робота поділяється на частини подіями, кожна з яких має на увазі визначений ступінь завершеності роботи.

52. Формування проектної команди і управління її розвитком Важливим завданням управління проектом є формування команди. Керівникам проекту і функціональних підрозділів, що беруть участь у створенні проекту, на цій стадії приходиться вирішувати ряд специфічних задач, пов'язаних з мотивацією праці, конфліктами, виконанням, контролем, відповідальністю, комунікаціями, владою, лідерством і т.п. Це створює сприятливі умови для роботи, допомагає перебороти величезні психологічні навантаження, що виникають у процесі пошуку, узгодження і реалізації проектних рішень, дозволяє уникнути конфліктів і стресів, що в кінцевому рахунку позначаться на науково-технічному рівні і якості проекту. Команда проекту ‑ сукупність працівників, що здійснюють функції управління проектом і персоналом проекту. Команда проекту створюється керівником проекту — юридичною особою, якій замовник делегує права по управлінню проектом в обсязі, визначеному контрактом.Задачею керівника проекту при формуванні команди є підбір членів команди, які забезпечували б:

Ø відповідність кількісного і якісного складу команди цілям і вимогам проекту;Ø ефективну групову роботу по управлінню проектом;Ø психологічну сумісність членів команди і створення активної стимулюючої «внутрішньопроектної» культури;Ø розгорнене внутрішньогрупове спілкування і вироблення оптимальних групових розв'язань проблем, що виникають під час реалізації проекту. Основними характеристиками команди є:

Склад – це сукупність характеристик членів команди, важливих для її аналізу як єдиного цілого. Структура – розглядається з точки зору функцій, які виконує кожен член команди, а також з точки зору міжособистісних відносин.Фактори, що визначають принципи формування команди проекту:

1. Специфіка проекту. Вона визначає формальну структуру команди, рольовий склад, перелік знань, вмінь, навичок, якими повинні володіти члени команди.2. Організаційно-культурне середовище. Зовнішнє середовище – це всі фактори, які не залежать від команди проекту, але впливають на її роботу. Внутрішнє середовище - це організаційна культура команди, вона включає способи розподілу влади, способи організації взаємодії між членами команди, способи розв’язання конфліктів, організція зовнішніх зв’язків тощо.3. Особистий стиль взаємовідносин керівника з членами команди. Цей стиль залежить від типу лідера.

Специфіка управління командою полягає в тому, що вона не є традиційною організацією, відповідна організаційна форма повинна бути індивідуально підібрана під конкретний проект. В цілому організаційні структури управління проектами належать до гнучких, органічних структур управління. Для них характерним є відсутність детального розподілу обов’язків по видах робіт, невелика кількість рівнів управління, децентралізація прийняття рішень, індивідуальна відповідальність кожного члена команди за результати діяльності.

53. Порядок завершення інноваційного проектуПроект вважається завершеним після виконання усіх робіт із проекту чи внаслідок рішення про яке припинення роботи з незавершеного проекту. Основні етапи проекту — здавання проекту й закриття контракту (договору).Введення проекту. Здати інноваційний проект — отже встановити відповідність рішень, прийнятих замовником розробки концепції проекту, результатам, одержаними під час його реалізації. Усі вимоги здатися і приймання робіт прописані у договорі. Якщо результатом реалізації проекту виступає готовий продукт, необхідно провести приймальні (чи експлуатаційні) випробування. Якщо результаті приймальних випробувань буде отримана продукція, відповідальна вимогам проекту, оформляється протокол комісії з приймання готових об'єктів. Результати випробувань служать основою передачі відповідальності від організацій-виконавців замовнику під чассдачи-приемки готових об'єктів.Закриття договору. Основні етапи закриття договору становлять: перевірка фінансової звітності; паспортизація; виявлення невиконаних зобов'язань; завершення невиконаних зобов'язань. Перевірка фінансової звітності належить до звітності замовника і організацій-виконавців. Результати такої перевірки дозволяють отримати дані на підготовку остаточних фінансових звітів у проекті. Аналізуючи цей етап виробляються остаточні розрахунки з виконавцями.Паспортизация є одне із важливих елементів організації закриття контракту. Для його проведення подати відповідну документацію, що характеризує, наприклад, технічні умови використовуваних сировини й матеріалів. Це може бути сертифікати, оскільки ними атестується продукція. Уся документація передається замовнику для реєстрації.У цілому нині порядок проекту може передбачати таку процедуру:· організації-виконавці проекту за певний строк до завершення робіт (тим) у головну організацію у розділі проекту підсумковий звіт за весь звітний період із обов'язкової інформацією щодо реалізації науково-технічної продукції;

· головна організація у розділі проекту готує підсумковий звіт у розділі і після розгляду його за науково-технічній раді у розділі проекту (>НТСР) направляє у головну організацію у проекті загалом;·НТСР здійснює прийомку результатів кожної роботи свого розділу й запевняє акти приймання-здачі науково-технічної продукції, приймання роботи;· головна організація готує підсумковий звіт за результатами виконання проекту й виносить його за розгляд головного науково-технічного ради з проекту;·ГНТС розглядає результати виконання робіт і спрямовує підсумкові матеріали генеральному замовнику проекту до ухвалення відповідного рішення;

· генеральний замовник проти неї призначати спеціальну комісію з урахуванням представниківГНТС з приймання як розписування окремих робіт, і проекту на цілому.Відповідно до вищезазначеного, автор курсової роботи підбиває підсумки другий - главі. Ми змогли з'ясувати, що розробка інноваційного проекту складається з:· формування інноваційної ідеї, постановка мети проекту;· маркетингове дослідження ідеї проекту;· планування інноваційного проекту;· завершення інноваційного проекту.

54 Управління проектними ризикамиуправління проектними ризиками – це процес реагування на події та зміни ризиків в процесі виконання проекту. При цьому важливим є проведення моніторингу ризиків. Моніторинг ризиків включає контроль ризиків протягом всього життєвого циклу проекту. Якісний моніторинг ризиків забезпечує управління інформацією, яка допомагає приймати ефективні рішення до настання ризикових подій. Варто зазначити, що управління ризиком передбачає не тільки ідентифікацію, аналіз та оцінку ризику, а й розробку заходів щодо зниження ризику. До методів зниження ризиків належать: 1. Розподіл ризику фактично реалізується під час підготовки проекту і конкретних документів. Підвищення ризику в одного з учасників повинно супроводжуватись адекватною зміною в розподілі доходів від проекту.2. Резервування коштів на покриття непередбачених витрат є способом боротьби з ризиком, що передбачає встановлення співвідношення між потенційними ризиками, які впливають на вартість проекту, і розміром витрат, необхідних для подолання збою у виконанні проекту.3. Страхування ризику — це, по суті, передача певних ризиків страховій компанії. Для ефективного управління ризиками застосовуються методи диверсифікації, страхування та хеджирування. Під диверсифікацією розуміється інвестування фінансових ресурсів у більш ніж один вид активів, тобто процес розподілу інвестицій між різними об'єктами вкладення, які безпосередньо між собою не пов'язані.Диверсифікація передбачає два основні способи управління ризиками – активний і пасивний. Активне управління являє собою прогнозування розміру можливих доходів від реалізації кількох інвестиційних проектів. Пасивне управління передбачає створення незмінного ринку із заздалегідь визначеним рівнем ризику і стабільне утримування своїх позицій на ринку. Страхування ризиків – це передача певних ризиків страховій компанії. Застосовуються три основні способи страхування: майнове, страхування від нещасних випадків і страхування втрати прибутку. Хеджирування – це процес страхування ризику від можливих збитків шляхом переносу ризику зміни ціни з однієї особи на іншу. Хеджирування здійснюється через укладення контракту, який призначений для страхування ризиків зміни цін – хеджа – між стороною, що страхує ризик (хеджером), та стороною, що перебирає ризик на себе (спекулянтом). Предметом контракту можуть бути різні активи – товари, валюта, акції, облігації тощо. Хеджирування може здійснюватися на підвищення або зниження цін.

56.Основні показники економічної ефективності інноваційних проектів Оцінка ефективності інвестицій в інноваційні проекти може здій­снюватися різними якісними й кількісними методами, кожен з яких має певні переваги й недоліки. Усі кількісні показники економічної ефективності можна поділити на дві групи показники, що враховують фактор часу. За їх розрахунку здійснюється процедура дисконтування, тобто визначення поточної (нинішньої) вартості майбутніх грошових видатків і нарахувань від здійснення інноваційного проекту;показники, що не враховують фактор часу. Найбільш складним в оцінці економічної ефективності інноваційних проектів є обґрунтування майбутніх грошових потоків: надходження готівки (позитивна величина) і видатки готівки (від’ємна величина).Надходження готівки забезпечується за рахунок власних (чистого прибутку, амортизаційних відрахувань, емісії акцій) і позикових (кредитів банківських і небанківських установ, емісії облігацій) джерел фінансування інноваційного проекту, а також завдяки реалізації фінансових інвестицій, застарілих основних засобів тощо. Рух грошових коштів може визначатися як першим, так і другим методами за видами діяльності: операційною, інвестиційною, фінансовою.Для розрахунку дисконтних показників економічної ефективності використовуються однакові вихідні дані, але в різних комбінаціях і з різними ставками дисконту.Обґрунтування ставки дисконту є самостійною науковою проблемою, яка вирішується для кожного інноваційного проекту окремо.Існують дві точки зору на проблему визначення ставки дисконту:ставка має відображати вартість залучення коштів у проект;при визначенні ставки слід враховувати альтернативні можливості використання цих коштів.За першим підходом за основу береться безризикова ставка (наприклад, LIBOR - London Interbank Offered Rate - річна процентна ставка, прийнята на Лондонському міжбанківському ринку банками першої категорії для оплати взаємних кредитів), яка збільшується на величину премії за ризик, премії за інфляцію та премії за низьку ліквідністьЯкщо інноваційний проект фінансується за рахунок одного джерела (власного чи позиченого капіталу), за основу береться та ставка відсотка, яку потрібно виплатити інвестору за користування його капіталом, і потім додаються премії за ризик, інфляцію, низьку ліквідність.У разі фінансування проекту з декількох джерел за основу береться середньозважена вартість капіталу (Weighted Average Cost of Capital, WACC), що показує середню доходність, на яку очікують власники й кредитори.У рамках другого підходу ставку дисконту визначають як максимальне значення ставок прибутковості всіх можливих альтернативних варіантів інвестицій в інноваційний проект.

58.Вихід на ринок інноваційних технологійПроцес розробки і виведення на ринок нового товару включає такі етапи:• формування і добір ідей;• розробка конструкторського задуму товару і його перевірка; аналіз цільового ринку і розробка стратегії маркетингу по виведенню товару на ринок і подальшій його реалізації;• аналіз можливостей виробництва і збуту;• розробка товару (фізичне втілення конструкторського задуму у новий

продукт);• випробування товару в ринкових умовах;• розгортання комерційного виробництва товару.

59.Соціальна ефективність інноваційної діяльностіОцінка соціального ефекту науково-технічних інновацій належить до найбільш складних у методологічному аспекті проблем ефективності інноваційної діяльності. Деякі прояви соціального ефекту важко або ж і взагалі неможливо оцінити, й тоді їх беруть до уваги як додаткові показники ефективності галузей національної економіки і враховують при прийнятті рішень про пріоритетність проекту та його державну підтримку.Соціальні цілі проектів повинні превалювати передусім у формуванні державної інноваційної політики, результатами реалізації якої мають стати :досягнення високого рівня соціальної спрямованості інновацій;якісно новий рівень життя населення;докорінне перетворення структури народного господарства і зовнішньої торгівлі в напрямі розвантаження сировинного сектора економіки і збільшення внеску обробних галузей;подолання технічного відставання країни;реалізація розвинених соціальних гарантій, які базуються на новому, більш високому рівні економічного розвитку.Інноваційні проекти усіх суб’єктів господарювання також повинні мати соціальну спрямованість.На окремі компоненти соціального ефекту, які мають вартісну оцінку, зважають при розрахунках економічного ефекту. Соціальний ефект інноваційної діяльності оцінюється:змінами кількості робочих місць на об’єктах, де впроваджуються інновації;покращенням умов праці робітників;приростом доходів персоналу фірми;змінами у структурі виробничого персоналу та його кваліфікації, в т. ч. змінами чисельності працівників, зокрема жінок, зайнятих шкідливими видами праці, змінами чисельності працівників різної кваліфікації, і тих, що потребують її підвищення;змінами у стані здоров’я працівників об’єкта, що визначаються за допомогою рівня втрат, пов’язаних з виплатами із фонду соціального страхування та витратами на охорону здоров’я;збільшенням тривалості вільного часу населення тощо Основним методом оцінки соціального ефекту є експертний.Експертиза очікуваних соціальних наслідків інновацій може бути організована у різних формах: 1) індивідуальна або колективна експертиза кваліфікованими фахівцями різних сфер діяльності; 2) соціологічні опитування працівників і населення; 3) всенародні референдуми щодо проектів, що стосуються інтересів різних верств суспільства або регіону.Ресурсний ефект відображає вплив інновацій на обсяг виробництва і споживання того чи іншого виду ресурсів. Він виявляється у вивільненні ресурсів на підприємстві, в т. ч. матеріальних, трудових, фінансових.Цей ефект виникає внаслідок появи нової техніки, технології, ра­ціоналізаторських пропозицій, тобто тісно пов’язаний з науково- технічним ефектом інноваційної діяльності. Ресурсний ефект, як правило, може бути оцінений у вартісному виразі і повністю входить до складу економічного ефекту.Ресурсний ефект може бути відображений показниками покращення використання ресурсів:зростанням продуктивності праці (або зменшенням трудомісткості);зростанням фондовіддачі основних засобів (або зменшенням ма­теріаломісткості);зростанням матеріаловіддачі (або зменшенням матеріаломісткості); прискоренням оборотності виробничих запасів, дебіторської заборгованості, грошових коштів тощо.Екологічний ефект характеризує вплив інноваційної діяльності суб’єктів господарювання на довкілля.Створення складних технологічних систем призводить до значного збільшення техногенного навантаження та екологічного ризику. Особливої актуальності в екологічній оцінці інновацій набуває їхня екологічна безпека.Через це необхідно підвищувати вимоги до якості проектування, виготовлення, експлуатації складних технічних систем, їхньої надійності; створювати технічні засоби, що автоматично блокують наслідки недоліків у рівні організації праці, техніки й технології, що запобігає аваріям і ліквідує їх наслідки.

60.Інноваційний потенціал організації — це міра її готовності виконати завдання, що забезпечують досягнення поставленої інноваційної мети, тобто міра готовності до реалізації проекту чи програми інноваційних стратегічних змін. Саме завдяки інноваційному потенціалові організація може оперативно реагувати на зміни зовнішнього середовища, вносячи необхідні зміни до свого внутрішнього середовища Високий потенціал характеризує спроможність організації в цілому вести інноваційний пошук і здійснювати організаційні зміни. Низький потенціал не забезпечує такої можливості. Але готовність організації до змін у цілому ще не означає її здатність реалізувати конкретний інноваційний проект, який потребує специфічних ресурсів. У таких випадках потрібен детальніший підхід до оцінювання інноваційного потенціалу, з використанням, зокрема, схеми "ресурси — функції — проекти". Ця схема застосовується ще на стадії обгрунтування інноваційного проекту і охоплює:• висвітлення проблеми розвитку підприємства й постановку завдання, що входить до програми розв'язання проблеми • опис середовища розв'язання проблеми (стан внутрішнього середовища, чинники зовнішнього середовища, що впливають на інноваційну діяльність)• оцінку ресурсного потенціалу щодо поставленого інноваційного завдання (забезпечення проекту необхідними для його реалізації ресурсами);• характеристику здатності персоналу досягати зазначених результатів діяльності (ресурсне забезпечення управлінських функцій);• оцінку рівня забезпечення проекту необхідними для його реалізації функціями (функціональне забезпечення проекту);• визначення інтегральної оцінки потенціалу організації, її готовності вирішити завдання;• розроблення основних заходів, які потрібно здійснити на підприємстві для досягнення необхідного потенціалу щодо реалізації інноваційного проекту.

 


 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти