ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розуміюча соціологія та теорія соціальної дії М.Вебера.

Загрузка...

Розуміюча соціологія та теорія соціальної дії М.Вебера.

Макс Вебер.З його ім'ям зв'язана передусім так звана «розуміюча соціологія», згідно з якою за вихідний пункт бе­реться поведінка людини чи групи людей. Поведінка цікавить соціо­лога тому, що люди вкладають у свої дії певний сенс. Оскільки такі дії є усвідомленими, соціологія має бути «розуміючою» наукою, тобто розуміти як дії, так і, що особливо їхню суть. За Вебе­ром, соціологія — це наука не тільки про розуміння поведінки (усві­домленої людиною), а й про соціальну дію, яка для Вебера рівнознач­на людській поведінці. Адже соціальна дія — не просто «самоорієнтована», вона орієнтована і на інших. Орієнтацію на інших М. Вебер на­зиває «очікуванням», без чого дію не можна вважати соціальною Отже, предметом «розуміючої соціології» стає усвідомлена соці­альна дія.

Теорія соціальної дії М.Вебера.

Наявність суб'єк­тивного змісту й орієнтація на інших — дві необхідні ознаки «со­ціальної дії» і його розуміння предмету соціології.

За Вебером, соціальна дія, як і усяка дія, може бути визначена:

цілераціонально, тобто через очікування визначеної поведін­ки предметів зовнішнього світу й інших людей і при викорис­танні цього очікування як «умови» чи як «засобу» для раціо­нально спрямованих і регульованих цілей (критерієм раціо­нальності є успіх);

ціннісно-раціонально, тобто через свідому віру в етичну, есте­тичну, релігійну чи будь-яку інакше осмислену безумовну влас­ну цінність визначеної поведінки, узятої просто як таку і незалежну від успіху;

афективно, особливо емоційно — через актуальні афекти і почуття;

традиційно, тобто через звичку.

Два останніх види дії не є, за Вебером, соціальними діями в прямому розумінні, оскільки тут ми не маємо справу з усвідомленим і покладеним в основу дії змістом.

Тільки ціннісно-раціональні і цілераціональні дії — суть соці­альні дії у веберівеькому значенні цього слова, де головну роль, зви­чайно, грає цілераціональна дія.

Основні складові соціології політики.

Оскільки політика — явище складне і багатоманітне, то і структура соціологічного знання про неї є складною і розгалуженою. У зв'язку з цим дослідники вирізняють такі внутрішні складові соціології політики, як соціологія політичних рухів і партій, соціологія держави, соціологія політичної свідомості і політичної поведінки, соціологія міжнародних відносин тощо.

Коли йдеться про соціологію політичних рухів і партій, то наголошується, насамперед, на їх типології та понятті політичної системи. Політичні рухи організуються суспільними силами, які намагаються змінити існуючий соціальний порядок або закріпити його шляхом здійснення тиску на уряди чи шляхом боротьби за владу. Політична партія є політичним рухом, який має високий ступінь організації і прагне до реалізації своїх цілей, борючись за владу або за здійснення цієї влади в соціальній практиці. Є.Вятр будує типологію політичних рухів, виходячи з різних критеріїв. Якщо брати до уваги роль суспільних класів у створенні політичних рухів, то можна виділити рухи, які мають класовий (робітничий рух, селянський рух тощо), міжкласовий (національно-визвольний рух) і позакласовий характер (політичні рухи, в яких беруть участь професійні групи або соціальні прошарки).

Щодо ставлення до існуючого політичного устрою, то з цієї точки зору можна вирізнити: консервативні політичні рухи (які прагнуть зберегти існуючий стан речей); реформаторські (які стоять на позиціях збереження певного політичного устрою, але вважають за потрібне вдосконалити його); революційні (які відкидають існуючий лад і мають намір замінити його іншим);контрреволюційні (які скеровані проти певного політичного ладу, що встановився внаслідок перемоги революційних або реформаторських рухів, і мають на меті замінити його попереднім устроєм). Залежно від статусу в політичній системі партії поділяються на урядові, і опозиційні.

Партії є важливим елементом політичної системи, до якої, крім них, входять політичні інститути, а також політичні ролі, відносини, процеси, принципи політичної організації суспільства, політична свідомість, політична культура тощо. Як підкреслюють вітчизняні соціологи, політична система суспільства визначається класовою природою, соціальним устроєм, формою правління (парламентського, президентського); типом держави (монархія, республіка); характером політичного режиму (демократичного, тоталітарного, авторитарного); тощо

Соціологія держави є важливою складовою соціології політики й охоплює такі питання: генезис і функції держави, її типи і форми; склад,структура і функції держапарату.

У працях Н.Смелзера також розглядаються основні форми держави, до яких він відносить: тоталітарну державу ;

авторитарну державу ;демократичну державу (ознаки цих типів згадати з тдп)

Інші внутрішні напрями соціології політики також дають цікавий матеріал для аналізу політичної сфери і політичного життя суспільства.Зокрема, в соціології політичної поведінки досліджуються, поряд з іншими, процеси політичної соціалізації, внаслідок якої молоде покоління набуває певної політичної ролі. Політична соціалізація відбувається у багатьох сферах життя: в сім’ї, групі однолітків, школі, політичній організації, армії тощо, її інструментами є безпосередній виховний вплив,

опосередкований приклад інших людей, вплив політичної пропаганди, власний політичний досвід.Р.Доусон і К.Превіт додають до цього ще вплив засобів масової інформації.

Аналіз політичного процесу в сучасній соціології.

Сучасна соціологія політики, завдяки передусім американським дослідникам, займається вивченням особливостей розвитку демократичних процесів у світі, впливу масових комунікацій на політичні процеси, взаємодії середнього класу та політичної еліти,соціальних конфліктів у політиці.Соціологія політики є самостійною галуззю наукових знань, здебільшого відмінною від політології, що вивчає насамперед соціальні аспекти функціонування політичної сфери суспільства Вирішальний вплив на становлення і розвиток соціологічного напрямку в політичній науці мали праці соціолога Макса Вебера і зокрема його теорія соціальної дії, французького соціолога Еміля Дюркгейма і його теорії соціальних систем та ін. В межах соціологічного напряму в політичній науці італійці Вільфредо Парето і Гаетано Моска розробили основи сучасної концепції еліти. В руслі соціологічного напряму є розроблена Моісеєм Острогорським і Робертом Міхельсом концепція політичних партій.

Новий етап у розвитку політичної соціології пов'язаний з подіями Першої та Другої світової війни, а також революцією в Росії. Він формувався в міру того, як громадська думка освоювала проблему змін у світі. Стало ясно, що не "великі теорії", а предметні, в тому числі емпіричні, дослідження конкретних сфер суспільства визначають магістральний шлях суспільного розвитку. Тому з початку 20-х років відбувається становлення серед наук про суспільство самостійних політичної соціології та політичної науки.

Також політична соціологія реагувала на суспільні події другої половини ХХ ст. Держава переставала розглядатися виключно як орган панування класів, як орган пригнічення. Розширювався соціально-політичний простір для дії громадянського суспільства. Звідси, набирали нового рівня дослідження громадської думки і електоральної поведінки, діючих в політиці суб’єктів, партій, рухів політичних груп. Від соціологічного опису деталей політичного процесу вчені йшли до аналізу політичних систем, в тому числі аналізу компоративного. Аналізувалися проблеми політичних конфліктів (Сеймур Ліпсет). Також в рамках соціології політики відбувалося осмислення світових змін ХХ ст. Важливим було формування теорій індустріального, а пізніше постіндустріального суспільства, модернізації, модерну, постмодерну, глобалізації, світ-системи.

Соціометричне опитування.

Опитування — метод збору соціальної інформації про досліджуваний об´єкт під час безпосереднього (інтерв´ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально-психологічного спілкування соціолога і респондента шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання. За допомогою опитування можна одержати інформацію, яка не завжди відображена в документальних джерелах чи доступна прямому спостереженню. До опитування вдаються, коли необхідним, а часто і єдиним, джерелом інформації є людина — безпосередній учасник, представник, носій досліджуваних явища чи процесу. Вербальна (словесна) інформація, одержана завдяки цьому методу, значно багатша, ніж невербальна. Вона легше піддається кількісному опрацюванню та аналізу, що дає змогу широко використовувати для цього обчислювальну техніку. На користь цьому методу служить і його універсальність, оскільки під час опитування реєструють мотиви діяльності індивідів, результати цієї діяльності. Усе це забезпечує опитуванню переваги щодо методу спостереження або методу аналізу документів. При опитуванні надто важливою є взаємодія соціолога та опитуваного. Дослідник втручається у поведінку респондента, що, звичайно, не може не позначитися на результатах дослідження. Інформація, одержана від респондентів за допомогою опитування, відображає реальність тільки в тому аспекті, в якому вона існує в свідомості опитуваних.

Для підвищення надійності інформації слід дбати про незмінність якомога більшої кількості умов збору інформації: місцевих обставин опитування, порядку формулювання запитань і відповідей на них, впливів дослідників на респондентів у процесі спілкування. Для одержання достовірної інформації необхідно, щоб опитуваний: а) сприйняв потрібну інформацію; б) правильно зрозумів її;в) зміг згадати, за необхідності, події минулого; г) обрав достеменну відповідь на поставлене запитання;ґ)зміг адекватно висловитися.Важливо також,щоб опитуваний не тільки міг,а й хотів щиро відповісти на запитання.

Соціологія Е.Дюркгейма.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 pp.) є видатним французьким соціологом, який стояв біля витоків відомої соціологічної школи його імені. Е. Дюркгейм - засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що су­спільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і при­родні. Соціологія, як і природничі науки, має грунтуватися на раціонально-емпіричному фундаменті. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність на­селення, шлюбність, розлученість і нематеріальними: су­спільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження. Саме в дусі "соціологізму" Е. Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство.Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитивного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.

Розглядав його в зв'язку зі змінами в структурі суспільства і соціальних умов, зокрема: сімейних, релігійних, національних і т. п. Зосередившись на соціаль­них чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між інди­відом і групою; альтруїстичне, викликане зворотнім про­цесом - повним "розчиненням" індивіда в колективі; аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, які панують у суспільстві.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвит­ку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності вико­нуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці­альну функцію, формується новий тип солідарності. Таке су­спільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де фор­мується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом'якшенню абонавіть зняттю конфліктів.

Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е. Дюркгейм уводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія- стан у суспільстві, що характеризується відсутністю норм і правил регуляції по­ведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народи­лися. Такий стан характерний для перехідних суспільств (зокрема й для сучасної України).

Обсяг вибірки

Іноді під час дослідження виникає ситуація, коли обсяг сформованої вибіркової сукупності не дає змоги повністю реалізувати всі поставлені завдання. І якщо обсяги вибірок у таких дослідженнях, як правило, є достатніми для аналізу одновимірного розподілу ознак у вибірковій сукупності, то їх явно не вистачає для двовимірних (тим паче тривимірних) таблиць розподілу ознак. У цьому разі незначна заповненість "клітинок" таблиці не дає змоги з високою мірою ймовірності й точності стверджувати значущість відмінностей досліджуваних ознак.

Основне правило визначення обсягу вибіркової сукупності, залежно від висунутих аналітичних вимог, можна сформулювати так: обсяг вибіркової сукупності має бути кратним добутку кількості клітин в аналізованій таблиці сполученості ознак на кількість (вибрана з урахуванням значущості відмінностей різниці часток) одиниць спостереження, що містяться в клітині.

Отже, аналітичні вимоги до обсягу вибірки не тільки випливають з методичних питань, що розв'язуються під час досліження, а й значно більшою мірою зумовлюються змістом завдань (апріорним описом об'єкта та предмета дослідження, формуванням робочих гіпотез, теоретичною та емпіричною інтерпретацією основних понять, що застосовуються в соціологічному дослідженні).

Слід зазначити, що вимога економічності дослідження суперечить тим аналітичним вимогам, які визначають обсяг вибірки. Тому вкрай важливо, щоб під час проектування вибіркового соціологічного дослідження авторський колектив насамперед визначив пріоритети серед сформульованих вимог. Далі доцільно сформувати ряд моделей вибірок, які б передбачали варіації кожної з вимог. Оптимальною для такого дослідження визнається та модель вибіркової сукупності, яка дає змогу на порівняно невеликій за обсягом вибірковій сукупності з мінімальними витратами розв'язати поставлені дослідниками змістовні завдання.

Соціологія Г.Спенсера.

Спенсер першим у розгорнутій формі став розробляти підхід, який отримав згодом назву загальної теорії систем, і застосовувати його до людського суспільства. У своїх дослідженнях він поєднував структурно-функціональний і еволюційний аналіз суспільства. Він разом вважав суспільство особливою реальністю, що виникла в результаті виникнення індивідів і залежить від них.

Спенсеровское уявлення про суспільство як організм дозволило осмислити і зрозуміти ряд важливих особливостей структури і функціонування соціальних систем. Він не ототожнював товариство з індивідуальним біологічним організмом, як часто стверджували і його супротивники, і його прихильники. Він лише порівнював ці дві сутності, простежуючи як подібності, так і відмінності "сверхорганіческій" організм, тобто як специфічну організацію.

Спенсер виділяє три види еволюційних процесів: неорганічний, органічний і надорганіческій. Всі вони підкоряються загальним законам. Однак специфічні закони вищих фаз не можуть бути зведені до законів нижчих фаз. Так, у надорганіческой еволюції виступають явища, які не зустрічаються в неорганічний та органічний світ. Суспільство - частина природи, і в цьому сенсі такий же природний об'єкт, як і будь-який інший, воно не створено штучно, в результаті "суспільного договору" або божественної волі.

За словами Спенсера, людина в природному стані "значною мірою антісоціален". Людина стає соціальною істотою в ході тривалої еволюції первісних спільнот, в надорганіческіе соціальні системи. Головним чинником соціогенез він вважає чисельний зростання популяції, що необхідний для виживання і пристосування соціальної організації, яка у свою чергу сприяла виробленню і розвитку соціальних почуттів, інтелекту, трудових навичок. Суть і зміст цієї природної еволюції - соціалізація людини.

Спенсер не пропонує чітких критеріїв об'єктивності спостереження в соціології. Узагальнюючи дослідницьку практику, він ретельно перераховує можливі труднощі, розтягнутість соціальних явищ у часі, що ускладнює встановлення причинно-наслідкових зв'язків, міфологізації історичних подій:, труднощі відділення фактів від оцінок свідків історичних подій, вплив стереотипів масової свідомості, у тому числі станових і класових забобонів , почуттів, емоцій.

Соціологія права

Соціологія права — галузь соціології, що вивчає закономірності функціонування права в системі соціальних інститутів: генезис, динаміку, структуру правових норм та їх роль у суспільстві, механізми їх реалізації в поведінці та діяльності особистості, групи, організації, інститутів, суспільства. Вона покликана досліджувати взаємозв'язки і взаємовпливи соціальної дійсності з правовими системами і нормами права, розглядаючи право як систему встановлених або санкціонованих державою загальнообов'язкових норм, які регулюють суспільні відносини, дотримання і виконання яких забезпечується як методом переконання, так і методом примусу. Предметом соціології права є суспільні відносини, за яких формувалися правові норми та акти, соціальна зумовленість права, а також вплив права на соціальні процеси, формування і розвиток суспільних відносин. Це означає, що предмет соціології права охоплює всі суспільні явища, які містять правовий елемент, соціальні чинники, які взаємодіють з правовими явищами, а також механізми та закономірності такої взаємодії. Об'єктом соціології права є соціально-правові відносини. Актуальність соціології права полягає в науково-пізнавальному та практичному аспектах, оскільки без всебічного знання соціальних аспектів формування і дії права неможливі реалізація концепції правової держави, прогнозування перспектив упровадження конкретного правового акта. Проблематика досліджень соціології права охоплює кілька головних напрямів. Одним з них є походження правових норм, що складаються на підставі існуючих суспільних відносин, відображаючи волю законодавця, потреби суспільства, тенденції суспільного розвитку, тобто є соціально зумовленими. Наскільки адекватно правові норми відтворюють вимоги життя, реальний стан речей, сприяють розвитку суспільних відносин, завдяки чому і як виникають конкретні правові інститути — усе це досліджує соціологія права. Соціальна зумовленість правових інститутів та права передбачає глибокий аналіз соціальних відносин, які потребують правового регулювання. Соціологія права є складноструктурним феноменом, структурні особливості якого виділяють залежно від застосовуваних критеріїв класифікації. Найчастіше застосовують п'ять варіантів класифікації: 1. За рівенем (масштабом) дослідження: макро-, мезо-, мікротеорії. 2. За особливостями дослідження: теоретична та емпірична. 3. За цілями й завданнями: фундаментальна і прикладна. 4. За категоріями права або соціології: а) за юридичними категоріями, що інституює кожну галузь права як автономну соціологічну дисциплінну (соціологія карного права, соціологія адміністративного права, соціологія злочинності, соціологія за конодавства); б) за соціологічними критеріями, коли диференціація за галузями соціології передбачає невіддільність правового у соціальному. Наприклад, соціологія шлюбу і сім'ї є похідною не тільки від загальної соціології, а й від соціології права, оскільки сім'я є не тільки соціальним, а й правовим інститутом, що засвідчує міждисциплінарне взаємопроникнення різних галузей соціології. 5. За суб'єктами виконання правових ролей: а) законодавча соціологія, покликана вивчати сили, які в процесі розвитку суспільства зумовлюють появу нових форм права (групи тиску, рівень правової куль тури, що є своєрідними соціологічними законодавцями на відміну від юридичного — парламенту, уряду); б) судова, яка вивчає безпосередньо судове рішення і процес його прийняття. Соціологія права як самостійна галузь знань реалізує всі властиві науці функції, сукупність яких утворює дві групи: 1. Теоретико-пізнавальна функція. 2. Практична функція.

Соціологія екології

Соціологія екології — галузь соціології, яка досліджує специфічні зв'язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.Термін «екологія» ввійшов у науковий обіг завдяки старанням видатного німецького біолога Е. Гекке-лея у 1866 р. на позначення науки про відношення організмів і навколишнього середовища. Його запозичено з давньогрецької мови (oikos — дім, житло).Її становлення почалося тільки в середині 70-х років XX ст., коли стало очевидно, що надмірне зниження організованості біосфери, ефективності її самонастроювальних і самовідтворювальних механізмів, спричинене активною діяльністю людини, може мати катастрофічні наслідки, призвести до втрати динамічної рівноваги суспільства з природою.Об'єктом соціології екології є складна система соціоприродних відносин і взаємодій, яка формується і функціонує в результаті свідомої, цілеспрямованої діяльності людей, об'єднаних у різні соціальні спільноти. Предмет соціології екології — це дослідження специфічних взаємодій між людиною (суспільством) і довкіллям, впливу його як сукупності природних і суспільних факторів на людину, а також впливу людини на довкілля. її однаково цікавлять глобальні, регіональні антропогенні зміни, соціокультурна інтерпретація їх збереження і відтворення навколишнього середовища для нормального життя людини як соціо-біологічної істоти.

Серед вітчизняних науковців пит. екологічної соціології займаються Бачинський,Голубець.

Поняття сім’ї в соціології.

Сім’я – заснована на кровній спорідненості,шлюбі або усиновленні,обє’днання людей,які пов’язані між собою спільним побутомі взаємною відповідальністю за виховання дфтей(Смелзер).Члени сім’ї живуть в одному булинку.

Соціологія сім’ї розглядається в 2 вимірах:

1) соц..група

2) соц..інститут

Сім’я,як соціальна група,це коли члени сім’ї пов’язані внутрішніми правовідносинами.

Сім’я,як соціальний інститут,коли досліджується спосіб життя і взаємозв’язок із суспільством.

Соціальна структура.

Соціальна структура - це сукупність взаємопов'язаних та взаємодіючих між собою упорядкованих соціальних спільнот, груп, а також відносин між ними. Суспільство складається з різних соціальних спільнот, груп, які займають різні місця у системі соціальної нерівності.

Диференціація населення суспільства за такими ознаками, як влада, власність, доход та інше спричинена політичними, культурними і економічними відносинами.

Соціальні спільноти - це такіоб'єднання людей, які виникають та формуються на основі:

1. культурно-історичної самобутності (народи, нації);

2. родинних зв’язків та схожості стадії життя (сімейні, статево-вікові та ін.).

Соціальні спільноти також розрізняються за професійно-кваліфікаційними, територіально-регіональними ознаками.

Основні види соціальних спільностей:

· За ступенем стійкості:

1. тимчасові, нестійкі(туристична група, пасажири вагона, мі­тингова група);

2. середньостійкі(тру­довий колектив за­воду, шкільний клас, бригада будівель­ників);

3. стійкі(клас, нація)

· За розмірами:

1. великі(класи, соціальні прошарки, верстви населення, нації);

2. середні(мешканці міста, робітники підприємства-гіганта);

3. малі(сім'я, екіпаж космічного корабля, колектив малого підприємства)

· За змістом:

1. соціально-класові(класи, соціальні групи);

2. соціально-етнічні(нації, народності та ін.);

3. соціально-демогра­фічні(жінки, чоло­віки, діти, молодь, пенсіонери);

4. соціально-професійні(лікарі, викладачі, шахтарі та ін.);

5. соціально-територі­альні(мешканці міс­та, села, району, об­ласті, країни)

Соціальні інститути - це стійкий комплекс формальних і неформальних норм, правил, принципів, які регулюють різні сфери людської життєдіяльності й організовують їх у систему соціальних статусів та ролей.

Види (економічні (власність, ринок, гроші, з\п), політичні (держава, суд, армія, пп), духовно-культурні (наука, освіта, виховання), інститути у сфері сім’ї(сім’я, материнство, шлюб, батьківство))

Поняття "індивід"характеризує людину як відособ­леного, поодинокого, конкретного представника людської спільності (конкретний учень, студент, викладач, бізнесмен). Це поняття в соціології використовується тоді, коли треба розглянути конкретних людей як членів якоїсь спільноти, групи, класу, нації чи представників вибіркової сукупності. Існує специфіка використання цього поняття в соціології. Опитавши, наприклад, сто офіцерів, соціолог отримує інформа­цію від конкретних індивідів, і вона є суб'єктивною, але шляхом застосування певних соціологічних процедур здобуває знання про суспільну думку типового офіцера, що набуває об'єктив­ного характеру.

Під соціальною структурою суспільстварозуміють сукупність його складових і зв'язків між ними. Існують різні підходи до визна­чення цих складових. Відомий російський соціолог А. І. Кравченкотрактує структуру суспільства, як сукупність статусів і ролей, функ­ціонально зв'язаних між собою. Провідні українські політологи В. П. Андрущенко, Н. І. Горлачвизначають сутність соціальної структури суспільства як сукупність взаємозв'язаних і взаємодіючих упорядкованих стосовно одна одної соціальних спільнот, прошар­ків, груп, а також відносин між ними.

Форми

Матеріальнакультура охоплює всю сферу матеріальної діяльності і її результати (знаряддя праці, житла, засобу транспорту, предмети побуту), духовна культура.Соці­ологія виходить з того, що духовне виробництво розвивається ра­зом з матеріальним, що в антагоністичних суспільствах культур­ний розвиток відбиває боротьбу класів і що в індустріальних, постіндустріальних, соціально-інтегрованих суспільствах форму­ється зовсім нова загальнолюдська культура, ядром якої стають загальнолюдські інтереси і цінності. Якщо матеріальна культура переважно представляє досягнення в оволодінні силами природи, то духовна культура характеризує рівень і глибину пізнання при­роди і суспільства.

Типи суспільств.

Удаючись до типологічногоопису суспільств, дослідники мають можливість зіставляти різні суспільства, порівнюючи їх, систематизувати знання про них, досягаючи істини у процесі пізнання суспільної організації людського життя.

Марксистська типологія суспільстввідома із середини XIX ст. Згідно з нею, існують п'ять типів суспільств, сутнісні риси яких зумовлені способом виробництва: первісні, рабо­власницькі, феодальні, капіталістичні та комуністичні.

Технократична типологія суспільствнабула особливої популярності в другій половині XX ст. Згідно з нею виділяють три типи суспільств: 1) до індустріальні, що ґрунтуються на сіль­ськогосподарській цивілізації, а їхня технологічна основа - ручна праця; 2) індустріальні, які ґрунтуються на індустріальній цивілі­зації, а технологічна їх основа - машинна праця; 3) постіндустріальні, котрі базуються на інформаційно-комп'ютерній цивілізації, а технологічну основу їх становлять знання й інформація. Термін "постіндустріальне суспільство" ввів у науковий обіг американський соціолог Д. Рісмен у 60-х pp. XX ст., значного поширення набув він із виходом однойменної книги Д. Белла в 1973 р. Постіндустріальне суспільство він розглядає як таке, в економіці котрого пріоритетними стають не галузі виробни­цтва товарів, а виробництво послуг, проведення наукових до­сліджень, розвиток освіти, підвищення якості життя. На думку Д. Белла, провідним класом у такому суспільстві стає новий клас технічних фахівців, технократів, експертів, консультантів.Прибічниками теорії постіндустріалізму стають багато захід­них учених, які використовують різну термінологію, зберіга­ючи єдність у трактуванні сутнісних рис постіндустріального суспільства. Так, Р. Дарендорф уживає термін "посткапіталі-стичне суспільство", А. Етціоні - "постсучасне", Е. Тоффлер, Р. Арон - "інформаційне", 3. Бжезинський - "технотронне".

Історична типологія суспільств. Згідно з нею, ви­окремлюють два типи суспільств: ранні (суспільства мис­ливців, збирачів, скотарські, аграрні, традиційні) та сучасні типи: • суспільства першого світу (від XVIII ст. дотепер) - США, Західна Європа, Японія, Австралія, Нова Зеландія; • суспільства другого світу (від початку XX ст. до початку 90-х pp. XX ст.) - СРСР, держави Східної Європи, що згодом, унаслідок політичних і економічних реформ, переходять до су­спільств першого світу; • суспільства третього світу (від XVIII ст., коли вони були колоніями, дотепер) - Індія, африканські та південноамерикан­ські країни; • "нові" індустріальні країни - Бразилія, Мексика, Гонконг, Південна Корея, Сінгапур, Малайзія, Тайвань.

Типологія суспільствсвіту за політич­ними режимами,згідно з якою виділяються демократичні, авто­ритарні й тоталітарні суспільства. Близькою до цієї є типологія, запропонована К. Поппером у книзі "Відкрите суспільство та його вороги". Він розподіляє всі суспільства на відкриті (демократич­ного типу з пріоритетом прав людини) та закриті (тоталітарного й авторитарного типів з утиском прав і свобод людини).

Наприкінці XX ст. набула популярності макросоціологічна концепція "золотого мільярду",згідно з якою існують високорозвинуті суспільства за рахунок матеріального ви­робництва, що насамперед здатні забезпечити своїм членам (а це приблизно мільярд населення Землі) гідне життя, та решта суспільств, які становлять джерело дешевої сировини та деше­вої робочої сили для високорозвинутих суспільств. Кожна з наведених типологій суспільств має право на існу­вання, базується на власних теоретико-методологічних за­садах, має відповідний поняттєвий апарат, за допомогою якого можуть бути розкриті сутнісні характеристики суспільств.

Соціальна динаміка

Соціальна динаміка - це теорія прогресу. Поняття прогресу характерно тільки для людських суспільств, складає їх специфіку і дозволяє відокремити соціологію від біології. Прогрес тут можливий завдяки тому, що, на відміну від товариств тварин, одні покоління можуть передавати іншим накопичені матеріальні і духовні багатства. Внаслідок нерозрізнення суспільства і людства і включення соціології в "позитивну теорію людської природи" теорія прогресу Конта в основі своїй є антропологічної. Соціальний прогрес в кінцевому рахунку виникає з вродженого інстинкту, що змушує людини "безперервно покращувати в усіх відношеннях будь умову свого існування", розвивати "в цілому свою фізичну, моральну та інтелектуальну життя.Вживаючи поняття "соціальна динаміка", ми маємо на увазі рух суспільства, зміну його стану, які проявляються в змінах, що відбуваються економічній, політичній, соціальній, духовній сферах, у змінах конкретних соціальних явищ і процесів. Конт обмовляється, що прогрес не рівнозначний безмежного росту щастя і людської досконалості, відзначаючи, що останнє поняття краще замінити поняттям "розвитку". Соціальна динаміка позбавлена ​​оптимізму, тому що вона визнає можливість і навіть необхідність відхилень. В історії "органічні" періоди чергуються з "критичними", коли наступність порушується. І тим не менш, соціальний розвиток в цілому в Конта зображується як вдосконалення, поліпшення, прогрес. Конт постійно підкреслює безперервний і спадкоємний характер прогресу. Подібно до того як соціальна статика виявляє солідарність у просторі, соціальна динаміка виявляє солідарність в часі. Слід підкреслити, що тільки одночасна наявність всіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічні відтворення постійної системи функцій); відсутність закономірностей характерне для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.

РОЛЬОВА ТЕОРІЯ ОСОБИСТОСТІ

Рольова теорія особистості являє собою інтеграцію досягнень соціології і психології у вивчені особистості. Основні положення рольової теорії особи сформовані в соціальній психології Дж. Мідом, в соціології - Р. Лінтоном. Дж. Мід головну увагу приділяє засвоєнню ролей у процесі міжособистої взаємодії (інтеракції), підкреслює стимулюючий вплив "рольових очікувань" з боку "значущих для даного індивіда осіб", з якими він вступає у спілкування. Р. Лінтон виокремлює перш за все соціокультурну природу рольових настанов і їх зв'язок із соціальною позицією особистості, а також підтримку рольових вимог системою суспільних і групових санкцій. В рамках ролевої теорії особистості був виявлений такий феномен як "рольовий конфлікт".

СОЦІОМЕТРИЧНЕ НАПРАВЛЕННЯ

Представляє групу через аналіз внутрішньогрупових відносин.

ПСИХОАНАЛІТИЧНА ОРІЄНТАЦІЯ

Базується на ідеях З.Фрейда, фокусуючи увагу на мотиваційних і захисних механізмах особи.

ЗАГАЛЬНОПСИХОЛОГІЧНИЙ МЕТОД

Згідно з Р. Кричевським і О. Дубровською, загальнопсихологічний методполягає у припущені, що багато уявлень про людську поведінку, які накопичені у загальній психології можуть бути застосовані в аналізі групової поведінки, передусім як навчання, явища когнітивної сфери, мотивація.

Передконфліктна ситуація.

Жоден соціальний конфлікт не виникає вмить. Емоційненапруження, роздратування і злість звичайно нагромаджуються протягом деякого часу.Передконфліктна стадія- це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати.Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією.Предконфликтная стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій.

Безпосередньо конфлікт.

Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту.Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити на дві групи.До 1 групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.)

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти