ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні етапи розвитку соціологічного знання про економічну сферу

Загрузка...

Перший етап (кінець ХVІІІ – початок ХІХ ст). Для цього етапу характерним є розвиток декількох основних економічних теорій. Це, перш за все, теорія економічного лібералізму А. Сміта. Він поділив суспільство на 3 природних класи: наймані робітники, капіталісти і великі землевласники. Економіка (за А. Смітом) є самодостатньою і не потребує зовнішнього впливу і втручань з боку політики і держави. Другою помітною фігурою в дослідженні економіки на першому етапі був Д. Рікардо. Ще однією помітною фігурою першого етапу є англійський вчений Т. Мальтус (1766 – 1834). Він першим звернув увагу на взаємозв’язок динаміки виробництва і народонаселення. Зростання населення відбувається у геометричній прогресії, а виробництва життєвих благ – в арифметичній. Саме тому, за його теорією, у суспільстві завжди буде поділ на бідних і багатих.

Другий етап (майже вся сер. Частина ХІХст.)пов’язаний з ім’ям К. Маркса На той час капіталістична економіка запрацювала вже на повну силу і виявила основні свої соціальні протиріччя: криза початку XIX ст., анатагонізм праці і капіталу, безробіття, відчуження робітника від продукту своєї праці тощо. Всі ці чинники сприяли тому, що у своїй теорії К. Маркс дійшов висновку про всезагальний закон суспільного життя: економічна діяльність є головною для суспільства і людини, саме вона формує її суть і соціальну природу. Теорія К. Маркса багато в чому була новою і прогресивною, деякі її положення не втратили значення і сьогодні (наприклад, вчення про відчуження людини від її власної суті), але в ній було й досить хиб. Зокрема з її полю зору випала конкретна людина, якій не знайшлося місця у виробленій К. Марксом теорії суспільно-економічних формацій.

Третій етап (кін.ХІХ-сер.ХХ ст.) пов’язаний з виникненням і усвідомленням вченими нових рис капіталістичної економічної системи. Е. Дюркгейм одним з перших відмітив той факт, що економічна система не тільки породжує соціальні конфлікти, як це стверджував К. Маркс, а й творить інтеграцію. Спеціалізація діяльності все більше об’єднує людство, веде його від механічної до органічної солідарності. Е. Дюркгейм джерелом класової боротьби вважав «ненормальний» розподіл праці між індивідами. Отримання привілейованого положення у суспільстві у спадок веде до руйнування злагоди між індивідуальними нахилами та родом діяльності. Відбувається нібито насильницький розподіл праці, порушується солідарність людей і, як наслідок цього, виникає класова боротьба.

М. Вебер,оцінюючи капіталізм в цілому, визначав його як ідеальний тип улаштування суспільства. І хоча в дійсності ідеалу нема, соціологія повинна прагнути саме до ідеалу, який для кожної окремої історичної епохи свій. Сучасний ідеал улаштування суспільства він вбачав у капіталізмі, поєднаному з протестантизмом. Свої думки щодо цього він виклав у широковідомій праці «Протестантська етика і дух капіталізму».

Четвертий етап (з середини ХХ ст.), що великою мірою пов’язаний з іменами таких соціологів, як Т. Парсонс та Н. Смелзер по суті став етапом інституціалізації економічної соціології. Вони вперше обґрунтували і визначили предмет дослідження економічної соціології. Але головне, що вони зробили, – це використання структурно-функціонального аналізу економіки. Вони розглядали економіку як одну з підсистем загальної соціальної системи. Функція цієї підсистеми – адаптація суспільства до навколишнього середовища.Спочатку у суспільстві виділяються правова і політична підсистеми і лише після цього – економічна, основою якої є ринок і гроші.

Метод експерименту в соціології.

Соціальний експеримент - це спосіб отримання інформації про кількісні та якісні зміни показників діяльності і поведінки соціального об'єкта під впливом на нього керованих та контрольованих факторів.

Експерименти можна класифікувати за різними критеріями.Так, за характером об'єкта та предмета дослідження експерименти поділяють на соціологічні, педагогічні, економічні та інші. За цим критерієм можна виділити реальні та уявні експерименти. Реальні експерименти проводять як на генеральній сукупності, так і на натуральній моделі (вибірці). Уявний експеримент здійснюють шляхом маніпулювання інформацією про реальні об'єкти без втручання а хід подій.За специфікою поставленого завдання розрізняють наукові і прикладні експерименти. Перші націлені на одержання нових знань, другі є елементом управління.За характером експериментальної ситуації бувають контрольовані і неконтрольовані експерименти. Перші здійснюють, як правило, в лабораторних умовах, оскільки в польовому експерименті проконтролювати змінні непросто, часом взагалі неможливо. Серед польових експериментів виділяють активно спрямовані і природні, коли дослідник займає позицію спостерігача і не втручається в хід подій.

Кожен експеримент проходить кілька етапів:

1.теоретико-пізнавальний, де аналізуються наукові роботи за визначеною темою; з'ясовуються невирішені проблеми; уточнюється тему дослідження; формулюється мета і завдання дослідження; тощо.

2.підготовчий, на якому розробляють програму експерименту: визначають необхідний час для його проведення; обирають необхідну кількість експериментальних об'єктів; відбирають конкретні методики для вивчення стану експериментального об'єкта (анкетне опитування, інтерв'ю, експертна оцінка та ін.); готують план щодо створення відповідних ситуацій

3.проведення експерименту, яке складається з двох частин: створення експериментальної ситуації і власне експерименту. Створення експериментальної ситуації охоплює вивчення початкового стану системи, в якій проводиться експеримент;формування критеріїв ефективності запропонованої системи засобів;проведення інструктажу учасників експерименту щодо порядку та умов його. Далі реалізують систему заходів щодо вирішення відповідного експериментального завдання,фіксують дані експерименту на основі проміжних зрізів; виявляють ускладнення та можливі типові недоліки під час проведення експерименту; оцінюють затрати часу та зусиль.

- на етапі підведення підсумків експерименту відбувається опис результатів здійснення експериментальної системи заходів характеризують умови, за якими експеримент дав позитивні наслідки, дані щодо затрат часу, зусиль і засобів; межі застосування перевіреної експериментом системи заходів.Важливим елементом аналізу результатів експерименту є вироблення науково-практичних рекомендацій з чітко зазначеною межею можливого застосування системи заходів у соціальній практиці.

Соціологія Е.Дюркгейма.

Еміль Дюркгейм (1858-1917 pp.) є видатним французьким соціологом, який стояв біля витоків відомої соціологічної школи його імені. Е. Дюркгейм - засновник нового методу дослідження соціальних явищ, який отримав назву "соціологізм". Соціальні факти (соціологізми) існують, за Е. Дюркгеймом, поза людиною та впливають на людину примусово. На думку Е. Дюркгейма, соціологізм допоможе досягти об'єктивного знання про суспільство саме соціальним поясненням фактів. Відомий постулат ученого "соціальні факти слід розглядати як речі", означає, що су­спільні явища необхідно вивчати так само об'єктивно, як і при­родні. Соціологія, як і природничі науки, має грунтуватися на раціонально-емпіричному фундаменті. Соціальні факти можуть бути матеріальними (кількісними): щільність на­селення, шлюбність, розлученість і нематеріальними: су­спільна думка, надіндивідуальні уявлення, судження. Саме в дусі "соціологізму" Е. Дюркгейм досліджував таке суспільне явище, як самогубство.Самогубством називається кожен смертний випадок, безпосередньо чи опосередковано є результатом позитивного чи негативного вчинку, здійсненого самим потерпілим, яrщо останній знав про результати, що його очікували.

Розглядав його в зв'язку зі змінами в структурі суспільства і соціальних умов, зокрема: сімейних, релігійних, національних і т. п. Зосередившись на соціаль­них чинниках самогубств, він виводить три типи останніх: егоїстичне, зумовлене розривом соціальних зв'язків між інди­відом і групою; альтруїстичне, викликане зворотнім про­цесом - повним "розчиненням" індивіда в колективі; аномічне, спричинене соціальною розрухою, дезорганізацією, хаосом, які панують у суспільстві.

Е. Дюркгейм сформулював концепцію еволюційного розвит­ку суспільства від механічної до органічної солідарності. Він твердив, що в традиційних суспільствах існує лише механічна солідарність на основі подібності індивідів, одноманітності вико­нуваних ними функцій. У суспільствах, де поділ праці набирає різноманітних форм, кожен індивід починає здійснювати спеці­альну функцію, формується новий тип солідарності. Таке су­спільство нагадує організм з його різноманітними органами, що відіграють певну своєрідну роль у його межах, організм, де фор­мується органічна солідарність людини зі своїми духовними та моральними цінностями. Соціологія не сприяє пом'якшенню абонавіть зняттю конфліктів.

Здійснюючи аналіз суспільних процесів, Е. Дюркгейм уводить у науковий обіг цілу низку нових понять. Серед них особливе значення має поняття аномія- стан у суспільстві, що характеризується відсутністю норм і правил регуляції по­ведінки індивідів, наявністю ціннісно-нормативного вакууму, коли старі норми вже не спрацьовують, а нові ще не народи­лися. Такий стан характерний для перехідних суспільств (зокрема й для сучасної України).

Загрузка...

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти