ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціологія міста: історія розвитку, предмет, основні категорії.

Соціологія міста —виник.,розвиток міської теритироріальної спільноти, соц.-екон. прояву спільноти.

Предмет цієї галузі соціології — особливості міста як соціальної системи, а об'єкт — безпосередньо місто як соціально-територіальна спільнота і поселенська структура. Становленню соціології міста сприяли емпіричні дослідження у США в 20—30-ті роки XX ст. (Р. Парк, Е. Берджесс, Р. і X. Лінд, Р. Маккензі). її теоретичні засади закладені працями М. Вебера, К. Бюхера і Г. Зіммеля. М. Вебер.Хронологічно можливо визначити кілька етапів розвитку соціології міста: — перше десятиліття XX cm. — пов'язане з розробкою моделі «ідеального міста»; — дискусії 20—30-х років між «урбаністами» та «дезурбаністами», які точилися навколо проблем соціалістичного розселення; — дослідження 60-х років — охоплювали проблеми регулювання зростання великих і малих міст, активізації роботи міського транспорту та сфери обслуговування, вивчення ролі міграції в розвитку міст, розробки планів їх соціального розвитку, дослідження проблем адаптації до міського способу життя, відродження урбанфутурології, вивчення проблеми урбанізованих районів, специфіки міського середовища тощо; — дослідження 70—80-х років — зосереджувались на вивченні якості міського середовища, відмінностей між містом і селом, аналізі чинників еволюції міст, розвитку теорії соціального управління містом, визначенні специфіки радянської урбанізації тощо; — 90-ті роки — поч. XXI cm. — характеризуються вивченням соціальної структури міста, організації сучасного життєвого простору, процесів територіальної диференціації та соціальної сегрегації у місті. Серед українських соціологів дослідженням міста займалися Г. Безсокирна, Н. Победа, І. Попова, І. Прокопа, Л. Шепотько та ін. Місту властиві такі специфічні риси: — концентрація великої кількості людей, висока щільність населення на обмеженій території; — зосередженість промисловості, науки, мистецтва, інформації; — провідна роль у соціальному прогресі; — високий ступінь інтеграції багатогранних видів людської діяльності внаслідок концентрації різноманітних галузей суспільного виробництва; — зосередженість основних соціальних груп і верств населення. Специфіка міста визначає його основні соціальні функції: — господарсько-економічна — організація механізму виробництва на підставі функціонування різних галузей промисловості; — соціальна — втілена у діяльності соціальної сфери, яка охоплює послуги торгівлі, побутового обслуговування, транспорту, зв'язку, житлового будівництва, соціального забезпечення, медичного обслуговування тощо; — культурно-освітня — реалізується через надання людині вищої, середньої спеціальної освіти через створення дозвільної та рекреаційної інфраструктур; — управлінсько-адміністративна — здійснюється шляхом продовження адміністративної влади різними державними та соціальними органами. На основі містоутворюючих та містообслуговуючих функцій виділяють такі функціональні групи міст: — багатофункціональні столичні міста; — багатофункціональні міста обласних центрів; — міста — індустріальні центри; — місцеві організуючі та обслуговуючі центри навколишніх територій; — транспортні міста; — міста — оздоровчі центри; — міста з переважаючим значенням науково-експериментальних функцій. За кількістю їх мешканців виділяють такі типи міст: найбільші (понад 1 млн. жителів); дуже великі (від 500 тис. до 1 млн.); великі (250—500 тис); середні (100—250 тис); невеликі (50—100 тис); малі (20— 50 тис); найменші (до 20 тис. жителів); міські селища. У вітчизняній соціології міста прийнята інша градація: мале місто — від 5 до 50 тис. жителів, середнє — від 50 до 99,9 тис, велике — від 100 тис. до 249 тис, дуже велике — 250—499,9 тис, найбільше — 500 тис. мешканців та більше. В Україні найбільше міст з кількістю мешканців 10— 19,9 тис. (35,1%), а також 20—49,9 тис. (28%). Кожне дев'яте місто налічує від 5 до 9,9 тис. мешканців. Отже, практично кожне друге українське місто є малим. До групи середніх відносять 53 міста (11,8%), великих — 24 міста (5,4%), дуже великих — 16 (3,6%). До групи найбільших належить 10 міст (2,2%), з яких 5 мають населення більше 1 млн. осіб. У них мешкає 36% населення. Провідні мега-поліси є своєрідними глобальними містами (Нью-Йорк, Лондон, Токіо). Вони є центрами вироблення стратегічних рішень щодо розвитку світової економіки, інноваційних галузей, фінансових і сервісних фірм, що впливають значно більше, ніж промисловість на економічний розвиток. Головна продукція мегаполісів — послуги та фінансові блага.

Основні етапи розвитку української соціології

. 1 етап (Київська Русь XI—XIII ст ): Іларіон — «Слово про закон і благодать»; Нестор — «Повість временних літ»( обстоюванні єдності Руської землі та політичної незалежності); Володимир Мономах — «Повчання »( дає настанови на праведне життя, справедливий соціальний устрій, закликає долати міжусобиці заради єдності землі Руської, громадянського миру.) : Самостійність Русі, її захист, Єдність та незалежність Русі, Моральні принципи, настанови, Взаємна допомога у боротьбі з воро­гами, Місце та роль держави 2 етап ( Запорізька Січ, Визвольна Боротьба 15-17 ст ): Д. Наливайко, 1. Вишенський, П. Могила, Ф. Прокопович та інші : Демократизм, справедливість, Турбота про соціальний розвиток освіти, виховання, Самостійність та незалежність України, Національний патріотизм, Завдання держави: забезпечення пот­реб людини3 етап (Г. Сковорода та ін 18 ст.): Рівність між людьми, Права людини на щастя та свободу, Виховання людини через самови­ховання, Самореалізація індивіда через «сродну працю»4 етап(Початок XX ст):Драгоманов, Франко та ін. : Рівність та справедливість, Конституційне право людини та суспільства, Самоврядування, Прогнозування соціально-демогра­фічного розвитку, Національне визволення 5 етап ( поч 20 ст.): М. С. Грушевський (1866—1934) — «Початки громадянства (генетична соціологія)» : Сутність суспільства та його генеза, Трансформація суспільства від тра­диційних форм до індустріальних, Спеціалізація праці та перетворен­ня людини, Якісні характеристики українсь­кої нації, Необхідність незалежної, національ­ної церкви. У середині XVI ст. ідеї природного права, суспільного договору розробляв Станіслав Оріховський-Роксолан (1513—1566), якого сучасники називали українським (рутенським) Демосфеном. Він обґрунтував положення, згідно з яким королівська (державна) влада дана не Богом, а виникла внаслідок договору між людьми, які підкоряються королю добровільно. Істотний внесок у розвиток соціологічних ідей зробив видатний український філософ, письменник Григорій Сковорода (1722—1794), який науку про людину вважав найважливішою і найвищою з усіх наук. Наприкінці XVIII ст. розпочинаються активні дослідження фольклору, етнографії, історії українського народу, набутки яких мають неабияке значення і для соціальних знань. Кирило-Мефодіївське братство, ідейне ядро якого утворювали Микола Костомаров, Михайло Гулак, Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш, Володимир Білозерський, Олександр Маркевич. Своєрідним маніфестом Братства стала «Книга буття українського народу» М. Костомарова, в якій історія України розглядається у контексті світового історичного процесу, а соціо-філософські міркування автора насичені ідеями все- слов'янського братства і відродження України Другий період розвитку соціологічної думки в Україні безпосередньо пов'язаний з виникненням соціології як окремої науки. У наукових колах його називають періодом академічної соціології.

Соціальна динаміка

Соціальна динаміка - це теорія прогресу. Поняття прогресу характерно тільки для людських суспільств, складає їх специфіку і дозволяє відокремити соціологію від біології. Прогрес тут можливий завдяки тому, що, на відміну від товариств тварин, одні покоління можуть передавати іншим накопичені матеріальні і духовні багатства. Внаслідок нерозрізнення суспільства і людства і включення соціології в "позитивну теорію людської природи" теорія прогресу Конта в основі своїй є антропологічної. Соціальний прогрес в кінцевому рахунку виникає з вродженого інстинкту, що змушує людини "безперервно покращувати в усіх відношеннях будь умову свого існування", розвивати "в цілому свою фізичну, моральну та інтелектуальну життя.Вживаючи поняття "соціальна динаміка", ми маємо на увазі рух суспільства, зміну його стану, які проявляються в змінах, що відбуваються економічній, політичній, соціальній, духовній сферах, у змінах конкретних соціальних явищ і процесів. Конт обмовляється, що прогрес не рівнозначний безмежного росту щастя і людської досконалості, відзначаючи, що останнє поняття краще замінити поняттям "розвитку". Соціальна динаміка позбавлена ​​оптимізму, тому що вона визнає можливість і навіть необхідність відхилень. В історії "органічні" періоди чергуються з "критичними", коли наступність порушується. І тим не менш, соціальний розвиток в цілому в Конта зображується як вдосконалення, поліпшення, прогрес. Конт постійно підкреслює безперервний і спадкоємний характер прогресу. Подібно до того як соціальна статика виявляє солідарність у просторі, соціальна динаміка виявляє солідарність в часі. Слід підкреслити, що тільки одночасна наявність всіх трьох вказаних властивостей виділяє процеси розвитку серед інших змін: оборотність змін характеризує процеси функціонування (циклічні відтворення постійної системи функцій); відсутність закономірностей характерне для випадкових процесів катастрофічного типу; при відсутності спрямованості зміни не можуть накопичуватися, і тому процес втрачає характерної для розвитку єдиної, внутрішньо взаємозалежної лінії.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти