ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття і категорії соціології особистості

Соціологія особистості — це одна зі спеціальних соціологічних теорій,предметом дослідження якої є особа як об’єкт і суб’єкт соціальних відносинна рівніїї взаємо зв’язків із соціальними спільнотами . Саме особистість з’єднує всі ланки суспільного життя: макро- , мезо-, і мікро- середовище, робить їх полем своєї творчої активності й осередками розгортання внутрішніх потенцій

На відміну від цих наук соціологія розглядає людину як надзвичайно пластичну істоту, здатну до значних соціальних адаптацій, але водночас вирізняє в людині соціально2типові характеристики — риси, якими наділені певні типи людей.

Специфіка соціологічного підходу до вивчення людини полягає у з’ясуванні насамперед того в людині, що безпосередньо пов’язане із соціальним життям, включеністю людини у систему соціальних відносин, — тобто не її біологічних чи психічних особливостей, а суто соціальних характеристик. Звідси виникає потреба у чіткому розмежуванні термінів, які використовуються у соціогуманітарних науках щодо людини

Термін «людина» вживається як родове поняття, що вказує на приналежність до людського роду — вищої сходинки розвитку живоїприроди на нашій планеті.

Термін «індивід» вживається у значенні «конкретна людина», одиничний представник людського роду, коли необхідно наголосити, що йдеться не про все людство загалом і не про будь#яку людину в ньому.

Термін «особистість» служить для характеристики соціального в людині. Якщо «людина» — це передусім продукт природи, то «особистість» — продукт суспільстваУ соціології, особливо сучасній, людина#особистість трактується переважно як суб’єкт суспільнихпроцесів, тобто їх активний діяч і творець.

Громадська думка: поняття, структура, канали висловлювання, опитування громадської думки.

Термін «громадська думка» ввійшов у вжиток в Англії у XII ст. Громадська думка — спосіб формування і вияву масової свідомості, що виражає ставлення людей до суспільно значимих подій і фактів, до діяльності соціальних спільнот, груп і окремих осіб.

Вона чітко структурована за ознаками, які враховують при її вивченні: суб'єкти громадської думки; об'єкти громадської думки; типи суджень громадської думки; канали висловлювання громадської думки.

Суб'єкт громадської думки — групи населення, які є безпосередніми «виразниками» громадської думки.Існує ще одна важлива проблема, пов'язана із суб'єктами громадської думки. Специфіка масової свідомості полягає в тому, що вона з певних причин може «генерувати» однакові потреби, оцінки серед представників різних соціальних груп. Отже, навряд чи можна виділяти суб'єкт громадської думки лише, наприклад, за соціально-демографічними ознаками (громадська думка робітників, інтелігенції).

Об'єкт громадської думки — сфера життя суспільства (економіка, культура, політика, побут та ін.), яка принципово доступна масам і може викликати їх інтерес.Проблема об'єкта громадської думки найчастіше постає, коли у прикладних дослідженнях виявляють «ножиці» між питаннями, які цікавлять громадську думку, з одного боку, та питаннями, які висвітлює преса, вирішують органи управління, — з іншого.

Одна з найважливіших характеристик структури громадської думки — це канали її висловлення., які поділяються на тригрупи: опосередковані, прямі, спеціалізовані.

Опосередковані канали висловлюваннягромадської думки — це засоби масової інформації (преса, радіо, телебачення); різні засоби освіти, лекції; документи органів управління, засідання органів управління та ін. Усі ці засоби характеризуються тим, що через них позиція, погляди, оцінки населення висловлюються не безпосередньо, а з використанням «фігури ретранслятора».

Прямі канали висловлювання громадської думки — особисті контакти працівників органів управління з населенням; листи; збори та мітинги, демонстрації та страйки, які характеризуються прямим, безпосереднім контактом виразника думки з представниками органів управління.

Спеціалізовані канали висловлювання громадської думки — це опитування із застосуванням наукових соціологічних методів.

Опитування гром. Думки можуть відбув. Безпосередньо, за доп. Анкетування, інтерв*ю через ЗМІ, комп. Мережі, тощо..

Структура соціологічного знання.

Під структурою соціологічного знаннярозуміють систему взає­мопов'язаних уявлень, понять, поглядів, теорій соціальних проце­сів різних рівнів (чи то життєдіяльність окремих людей, соціаль­них груп чи суспільства в цілому). Особливістю структури соціо­логічного знання є те, що вона є не просто певною сукупністю (обсягом) інформації, уявлень і наукових понять про соціальні явища і процеси, а перш за все певною упорядкованою системою знань про суспільство як динамічно функціонуючий організм.

Соціологія – наука комплексна. Має трьохрівневу структуру: 1 рівень – теоретична соціологія; 2 – спеціальні соціологічні теорії (соціологія середнього рівня); 3 – емпірічні соціологічні дослідження.

Теоретична соціологія -основну увагу концентрує на вивченні фундаментальних наукових проблем, пов'язаних з формування­ми знання про соціальну дійсність, описуванням, поясненням і розумінням процесів соціального розвитку, розробкою концеп­туальних основ соціології, методології та методів соціологічно­го дослідження. Концепції і теорії, що розробляються нею, від­повідають в основному на два питання: «що пізнається?» (об'єкт) і «як пізнається?» (метод), тобто пов'язані з вирішен­ням гносеологічних завдань. Напрями теоретичної соціології: *феноменологічна соціологія; *символічний інтеракціонізм; *концепція соціального обміну; *теорія соціальної дії; *функціоналізм (неофункціоналізм); *етнометодологія; *структуралізм (постструктуралізм); *теорія соціального конфлікту; *концепції технократизму;

Спеціальні соціологічні теорії – області соціологічного знання, котрі мають своїм предметом дослідження відносно самостійні і специфічні підсистеми суспільного цілого (етносоціологія, соціологія молоді, міста тощо), відносини і окремі сфери життєдіяльності (соціологія праці, побуту, соціальна психологія тощо), інститути (соціологія громадської думки, соціологія сім’ї, освіти тощо), процеси (соціологія організації, конфліктологія тощо) – тобто галузеві знання. Загальносоціологічні теорії . на цьому рівні кожне соціальне явище розглядається з точки зору його місця і ролі в суспільстві, його різноманітних зв’язків з іншими явищами. Спеціальні і галузеві соціологічні теорії торкаються в основному окремих сфер суспільного життя, соціальних груп і інститутів, поєднують в собі теретичний і емпіричний рівні дослідження.

Емпірічні соціологічні дослідження являють собою методи та технології збору соціальної інформації – встановлення та узагальнення соціальних фактів посередництвом прямої або непрямої реєстрації подій, характерних для вивчення соціальних явищ та процесів.

Етапи соціального конфлікту та шляхи розв’язання.

Аналіз змісту і особливостей протікання соціального конфлікту доцільно провести по 4 основних стадіях:

Передконфліктна ситуація.

Жоден соціальний конфлікт не виникає вмить. Емоційненапруження, роздратування і злість звичайно нагромаджуються протягом деякого часу.Передконфліктна стадія- це період, в який конфліктуючі сторони оцінюють свої ресурси, перш ніж зважитися на агресивні дії або відступати.Спочатку кожна з конфліктуючих сторін шукає шляхи досягнення цілей уникнення фрустрації без впливу на суперника. Цей момент в передконфліктної стадії називається ідентифікацією.Предконфликтная стадія характерна також формуванням кожної з конфліктуючих сторін стратегії або навіть декількох стратегій.

Безпосередньо конфлікт.

Ця стадія характеризується, передусім, наявністю інциденту, тобто соціальних дій, направлених на зміну поведінки противника. Це активна, діяльна частина конфлікту.Дії, що складають інцидент, можуть бути різними. Їх можна розділити на дві групи.До 1 групи відносяться дії суперників в конфлікті, що носить відкритий характер. (Словесні дебати, фізичний вплив, політична боротьба і т.п.)До 2 групи відносяться потайні дії суперників в конфлікті. Основним образом дії в прихованому внутрішньому конфлікті єрефлексивнеуправління(для прийняттярішення передаються однієюз дійових осіб іншому). Одинз суперників намагається передати і впровадити в свідомість іншого таку інформацію, яка примушує іншого діяти так, як вигідна тому, хто передав дану інформацію.

Вирішенняконфлікту.

Зовнішньою ознакою вирішення конфлікту може служити завершення інциденту. Усунення, припинення інциденту - необхідне, але недостатня умова погашення конфлікту. Часто, припинивши активну конфліктну взаємодію, люди продовжують шукати його причину. І тоді загаслий було конфлікт спалахує знову. Вирішення соціального конфлікту можливе лише при зміні конфліктної ситуації.Найбільш ефективною зміною конфліктної ситуації вважається усунення причин конфлікту.Можливе також вирішення соціального конфлікту шляхом зміни вимог однієїзсторін. Всім конфліктам властиві 4 основних параметри:причини конфлікту;гострота конфлікту.;тривалість конфлікту.;наслідки конфлікту.

Післяконфліктна стадія.

На цій стадії повинні бути зроблені зусилля по остаточному усуненню протиріч інтересів, ціліше, установок, ліквідована соціально-психологічна напруженість і припинена будь-яка боротьба

Компроміс- часткове досягнення своїх інтересів конфліктуючими сторонами на основі взаємних поступок, відмови від окремих вимог і претензій, часткового визнання вимог і претензій протилежної сторони.

Співпраця— конструктивне розв'язання проблеми конфлікту на основі взаємного корегування його суб'єктами своїх цілей, позицій, узгодження інтересів.

Домінування— задоволення інтересів однієї з конфліктуючих сторін за рахунок іншої шляхом нав'язування їй вигідного для першої сторони рішення.

Пристосування— вимушена або добровільна відмова від боротьби однієї з конфліктуючих сторін за умов усвідомлення своєї неправоти, необхідності збереження добрих стосунків з опонентом або сильної - залежності від нього, незначущості проблеми, з приводу якої виник конфлікт, загроза великих збитків у разі подальшого відстоювання своєї позиції тощо.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти