ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Тема. Оцінка ефективності інноваційної діяльності

1. Ефективність інноваційної діяльності. Характеристика результатів і ефективність витрат на інноваційну діяльність. Інноваційна діяльність як об'єкт інвестування.

2. Обґрунтування економічної ефективності інноваційного проекту. Критерії інвестиційної привабливості та оцінки інноваційних проектів. Методи оцінки інноваційних проектів.

3. Аналіз інноваційних проектів в умовах невизначеності. Оцінка впливу невизначеності на ефективність інноваційного проекту. Врахування проектних ризиків в оцінці ефективності інноваційних проектів.

5.6. Навчальні завдання для самостійної роботи

Завдання 1. Розробити стратегію конкурентної переваги за диференціацією для реальної організації.

Завдання 2. Провести бенчмаркінг для конкретної фірми.

 

 

5.7. Проблемні питання для обговорення в групі

1.Як найточніше оцінити ефективність діючої стратегії?

2.Які підходи до формування стратегії організації ви вважаєте оптимальними?

 

5.8.Тестові завдання для самоперевірки знань

1.Позначити правильну відповідь

До найбільш типових джерел одержання конкурентних переваг відносять:

  1) ланцюжок вартості;
  2) нові технології;
  3) попередній контроль;
  4) аналіз зовнішнього середовища організації.

 

2.Позначити правильну відповідь

До основних процесів діяльності фірми в ланцюгу цінностей фірми належить:

  1) маркетинг та продаж;
  2) технологічний розвиток;
  3) управління людськими ресурсами;
  4) інфраструктура фірми.

 

Рекомендована література

Основна література: 8, 10, 11, 12.

Додаткова література: 2, 5, 6, 8, 10, 14, 16, 18.

ФОРМИ САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

СТУДЕНТА НАД ДИСЦИПЛІНОЮ

Основними формами самостійної роботи студентів денної та заочної форми навчання над дисципліною є:

1. Підготовка до практичних аудиторних занять.

2. Самостійне виконання домашніх практичних завдань.

3. Самостійні відповіді на контрольні запитання та дидактичні тести.

4. Написання рефератів з обраної теми.

5. Підготовка до захисту практичних домашніх завдань.

6. Підготовка до поточного модульного контролю.

7. Підготовка до підсумкового контролю знань – іспиту.

ТЕМАТИКА РЕФЕРАТІВ

 

Вид індивідуальних завдань Тематика індивідуальних завдань  
 
Реферати 1. Становлення теорії інноваційного розвитку та її сучасні концепції. 2. Інноваційний процес як об’єкт інноваційного менеджменту. 3. Державне регулювання інноваційної діяльності. 4. Менеджери в інноваційній сфері. 5. Інноваційний менеджмент у фірмах Японії. 6. Інноваційний менеджмент у фірмах США. 7. Управління інноваційним циклом. 8. Мотивація до науково-технічної діяльності в умовах ринкової економіки. 9. Інноваційне оновлення виробництва. 10. Розвиток високотехнічного сектора американської промисловості. 11. Довгі хвилі: науково-технічний прогрес і соціальний розвиток. 12. Системний аналіз проблем організаційно-управлінських проблем науково-технічного прогресу. 13. Інноваційна діяльність в умовах ринку. 14. Оцінка ефективності інновацій. 15. Національні інноваційні системи. 16. Інноваційна діяльність в Україні. 17. Структура наукових революцій. 18. Інвестування інноваційного розвитку. 19. Міжнародна конкуренція в галузі інновацій. 20. Кризові цикли економіки країн Заходу і спроби їх подолання.  

 

 

СИСТЕМА ОЦІНЮВАННЯ ТЕОРЕТИЧНИХ ЗНАНЬ ТА ПРАКТИЧНИХ НАВИЧОК СТУДЕНТІВ

 

Поточний контроль знань студентів здійснюється в різних формах.

Студент має брати активну участь в обговоренні програмних питань на практичних заняттях, підготувати одну реферативну доповідь за тематичними розділами курсу та презентувати її, пройти модулі поточного контролю. Під час індивідуальної роботи викладача зі студентами формою контролю знань є захист студентами виконаних ними завдань, передбачених в цьому навчальному посібнику для самостійного вивчення кожної теми.

Обговорення програмних питань курсу на практичних заняттях проводиться систематично і займає 60% робочого часу, 40% часу відводиться на захист реферативної доповіді, основною метою якої є критичний аналіз наукових, методичних і прикладних підходів та обґрунтування особистих висновків і пропозицій щодо дискусійних аспектів.

Програмний матеріал дисципліни поділяється на два модулі.

Перший модуль охоплює 1–3 теми навчальної програми, другий – 4-5 теми.

Після вивчення студентами програмного матеріалу з кожного модуля проводиться письмова контрольна робота, зміст якої комплексно включає питання всіх тем модуля.


 

Перелік запитань для підготовки

До модульних контролів

МОДУЛЬ 1

 

1. Інноваційний менеджмент – це:

А сукупність визначених організаційно-економічних методів і форм управління всіма стадіями і видами інноваційних процесів підприємств і об’єднань з максимальною ефективністю;
В діяльність, спрямована на реалізацію будь-яких проектів;
С управління організацією, орієнтоване на довготермінову перспективу;
D наступність і взаємозв’язок планів різної тривалості.

 

2. Інновація являє собою:

А нововведення, пов’язане з науково-технічним прогресом, що полягає в оновленні основних фондів і технологій, в удосконаленні управління й економіки підприємства;
В напрям стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації;
С інструмент і оснащення для проведення наукомістких операцій;
D авторське посвідчення про винахід.

 

3. Існують такі різновиди нововведень:

А інноваційний лаг;
В осяяння;
С прогнозування;
D відкриття нового ринку збуту.

 

4. Розвиток ринку та конкуренція не тільки стимулюють діяльність комерційних організацій, але й змушують їх приймати участь у формуванні ринку нововведень за наступними напрямами:

А кінцевий результат інноваційної діяльності;
В придбання нематеріальних активів, шляхом випуску акцій, облігацій, залучення іноземного капіталу та організація спільного виробництва;
С облік усіх заходів;
D всебічний аналіз наслідків проведеного заходу у всіх сферах господарювання.

 

5. До стадій інноваційного процесу відносять:

А системне впровадження нововведень у взаємопов’язаних сферах підприємницької діяльності;
В купівля готового виробу, технології чи іншої інтелектуальної власності;
С процес комерціалізації;
D облік усіх заходів.

 

6. В інноваційному процесі виділяють такі фази:

А впровадження продуктових інновацій;
В набір прийомів і методів для реалізації інноваційних проектів;
С зміни в системі управління підприємством;
D старіння інновації.

 

7. Під поняттям «інноваційна діяльність» розуміють:

А діяльність підприємства, пов’язану з науково-технічними розробками, інженерною підготовкою виробництва до переходу на новий продукт чи технологію, а також інвестування нововведень;
В наступність і взаємозв’язок планів різної тривалості;
С напрям стратегічного управління, що здійснюється на вищому рівні організації;
D управління організацією, орієнтоване на довготермінову перспективу.

 

8. Інноваційний потенціал містить такі компоненти:

А демографічні зміни в зовнішньому середовищі;
В професійний і науково-технічний склад персоналу;
С потреби виробничого процесу;
D ризик.

 

9. Головними принципами управління нововведеннями є:

А бюджетне фінансування на безповоротній основі;
В придбання ліцензій на право виробництва товарів чи надання послуг;
С динамічне попередження технологічного відставання;
D державна підтримка інноваційної діяльності.

 

10. Сукупність базисних інновацій, сконцентрованих на визначеному відрізку часу й у визначеному економічному просторі, називають:

А афект;
В сензитивність;
С детермінізм;
D кластер.

 

11. Я.Ван Дейн в типології інновацій вирізняє групи:

А інноваційна діяльність;
В інноваційний лаг;
С основні технологічні інновації;
D фундаментальні інноваційні дослідження.

 

12. Найбільш наочні приклади метатехнологій – це:

А фундаментальні дослідження;
В мережний комп’ютер;
С дослідження наказового характеру;
D паралельно-послідовне виконання науково-технічних інновацій.

 

13. Для розвитку інноваційної діяльності держава:

А проводить облік усіх заходів в системі планування;
В створює мережу технополісів і технопарків;
С регулює хід виконання інноваційних робіт в конкретних організаціях;
D забезпечує структуризацію цілей фірм і доведення їх до конкретних виконавців.

 

14. Децентралізована інноваційна політика здійснюється у:

А Нідерландах;
В Японії;
С Франції;
D Великобританії.

 

15. Існують такі основні напрями інноваційної політики держави:

А створення умов для збереження, розвитку і використання наукового потенціалу;
В збільшення обсягу випуску нових виробів і їхнього продажу;
С зниження рівня конкурентного статусу фірм;
D поведінкова теорія прийняття рішень.

 

16. Основна роль в проведенні інноваційної діяльності лягає на місцеві державні адміністрації, які відповідно до своєї компетенції:

А забезпечують підприємства сировиною;
В вживають заходів щодо виконання регіональних та місцевих програм;
С перевіряють готовність підрозділів і виконавців кожної фірми до початку роботи;
D створюють умовний образ об’єктів дослідження.

 

17. Венчурні фірми – це, як правило:

А спеціалізовані об’єднання банківських і комерційних структур;
В фірми, що працюють на вузькому сегменті ринку, задовольняючи специфічні потреби покупців;
С інноваційні структури, які організовують співробітництво університетів, великих наукових центрів, місцевих органів управління.
D малі підприємства в наукомістких галузях економіки, що спеціалізуються на наукових дослідженнях, інженерних розробках, створенні і впровадженні нововведень.

 

18. Фонди венчурного фінансування створюються з наступних джерел:

А виключно зарубіжні інвестиції;
В державні інвестиції на без зворотній основі;
С особистих заощаджень громадян;
D венчурні фірми власних фондів не мають.

 

19. Фірми експлеренти являють собою:

А фірми, що працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють специфічні, зростаючі чи сформовані під дією моди, реклами чи інших засобів вимоги покупця;
В фірми, що спеціалізуються на створенні нових продуктів і радикальних нововведень, які ведуть до довгострокової переваги над конкурентами;
С фірми з «силовою стратегією», що діють у сфері великого стандартного бізнесу, мають великий капітал та високий рівень освоєних технологій і займаються великосерійним масовим випуском виробів;
D фірми, що здійснюють середній і дрібний бізнес і орієнтуються на задоволення конкретних місцево-національних потреб.

 

20. Фірми патієнти являють собою:

А фірми, що працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють специфічні, зростаючі чи сформовані під дією моди, реклами чи інших засобів вимоги покупця;
В фірми, що спеціалізуються на створенні нових продуктів і радикальних нововведень, які ведуть до довгострокової переваги над конкурентами;
С фірми з «силовою стратегією», що діють у сфері великого стандартного бізнесу, мають великий капітал та високий рівень освоєних технологій і займаються великосерійним масовим випуском виробів;
D фірми, що здійснюють середній і дрібний бізнес і орієнтуються на задоволення конкретних місцево-національних потреб.

 

21. Фірми віоленти являють собою:

А фірми з «силовою стратегією», що діють у сфері великого стандартного бізнесу, мають великий капітал та високий рівень освоєних технологій і займаються великосерійним масовим випуском виробів;
В фірми, що працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють специфічні, зростаючі чи сформовані під дією моди, реклами чи інших засобів вимоги покупця;
С фірми, що спеціалізуються на створенні нових продуктів і радикальних нововведень, які ведуть до довгострокової переваги над конкурентами;
D фірми, що здійснюють середній і дрібний бізнес і орієнтуються на задоволення конкретних місцево-національних потреб.

 

22. Фірми комутанти являють собою:

А фірми, що спеціалізуються на створенні нових продуктів і радикальних нововведень, які ведуть до довгострокової переваги над конкурентами;
В фірми, що працюють на вузький сегмент ринку і задовольняють специфічні, зростаючі чи сформовані під дією моди, реклами чи інших засобів вимоги покупця;
С фірми, що здійснюють середній і дрібний бізнес і орієнтуються на задоволення конкретних місцево-національних потреб;
D фірми з «силовою стратегією», що діють у сфері великого стандартного бізнесу, мають великий капітал та високий рівень освоєних технологій і займаються великосерійним масовим випуском виробів.

 

23. Технопарк – це:

А інноваційне середовище, створене на базі великих науково-промислових центрів, яке об’єднує їх науково-виробничі комплекси, з метою посилення розвитку цих центрів;
В форма співробітництва університетів, наукових центрів, місцевих органів управління, промислових організацій, банківських і комерційних структур, зацікавлених у соціально-економічному розвитку того чи іншого регіону;
С освітня установа для підприємців, своєрідний стартовий майданчик для починаючих підприємців, яка має на меті підтримку, утворення і розвиток нових організацій шляхом надання їм площ для оренди, первісного капіталу, консультацій тощо;
D зміна умов функціонування виробництва.

 

24. Технополіс – це:

А зміна умов функціонування виробництва;
В форма співробітництва університетів, наукових центрів, місцевих органів управління, промислових організацій, банківських і комерційних структур, зацікавлених у соціально-економічному розвитку того чи іншого регіону;
С освітня установа для підприємців, своєрідний стартовий майданчик для починаючих підприємців, яка має на меті підтримку, утворення і розвиток нових організацій шляхом надання їм площ для оренди, первісного капіталу, консультацій тощо;
D інноваційне середовище, створене на базі великих науково-промислових центрів, яке об’єднує їх науково-виробничі комплекси, з метою посилення розвитку цих центрів.

 

25. Бізнес-інкубатор – це:

А інноваційне середовище, створене на базі великих науково-промислових центрів, яке об’єднує їх науково-виробничі комплекси, з метою посилення розвитку цих центрів;
В форма співробітництва університетів, наукових центрів, місцевих органів управління, промислових організацій, банківських і комерційних структур, зацікавлених у соціально-економічному розвитку того чи іншого регіону;
С освітня установа для підприємців, своєрідний стартовий майданчик для починаючих підприємців, яка має на меті підтримку, утворення і розвиток нових організацій шляхом надання їм площ для оренди, первісного капіталу, консультацій тощо;
D зміна умов функціонування виробництва.

 

МОДУЛЬ 2

 

1. У системі управління прогноз забезпечує вирішення таких найважливіших завдань:

А повернення фірми до попереднього стану;
В вербальне спілкування;
С оцінка ресурсів, необхідних для здійснення намічених програм;
D нонконформізм.

 

2. При розробці прогнозів виділяють наступні їх основні етапи:

А гнучкість;
В циклічність;
С локалізація;
D прогностичний фон.

 

3. До числа найбільш розповсюджених критеріїв, що характеризують комплексне поняття якості, відносять:

А синергетичність;
В технічні параметри;
С гнучкість;
D реверсивність.

 

4. У процесі планування здійснюють такі заходи:

А розрахунок потреби в ресурсах і їх розподіл за виконавцями на основі бюджетних розрахунків;
В переговори з керівництвом конкуруючих фірм;
С навчання персоналу;
D аглютинація.

 

5. Плануванню інновацій в організації властивий ряд принципів

А наочності;
В наукової обґрунтованості;
С самодіяльності;
D природовідповідності.

 

6. Існують такі загальні вимоги до планування:

А умовність;
В довговічність;
С контроль;
D адресність мети.

 

7. Систему взаємопов’язаних цілей і програм їхнього дослідження, що являють собою комплекс науково-дослідних, конструкторських, виробничих, організаційних, фінансових, комерційних та інших заходів, відповідним чином організованих, оформлених комплектом проектної документації, які забезпечують ефективне вирішення конкретних завдань, виражених у кількісних показниках, визначають як:

А інноваційний потенціал;
В інноваційну діяльність;
С інноваційний проект;
D інноваційний лаг.

 

8. До основних елементів інноваційного проекту відносять:

А однозначно сформульовані цілі і завдання, в яких відображені основні призначення проекту;
В авторське посвідчення про винахід;
С ліцензію;
D імідж фірми.

 

9. Формування інноваційних проектів для вирішення найважливіших науково-технічних проблем забезпечує:

А комплексний системний підхід до вирішення конкретного завдання;
В делегування управлінських повноважень;
С горизонтальний розподіл праці в організації;
D ланцюжок вартості.

 

10. Класифікація інноваційних проектів за типом інновацій допускає розподіл їх на:

А ригідні;
В довгострокові;
С патентно-ліцензійні;
D реорганізація структури управління.

 

11. Можна виділити такі аспекти розгляду змісту інноваційного проекту:

А за елементами контролю;
В за елементами організації;
С за елементами аналізу внутрішнього середовища організації;
D за науковими елементами.

 

12. Управління інноваційними проектами можна розглядати з таких позицій:

А як укладення контрактів;
В як договір;
С як технологічну підготовку виробництва;
D як систему функцій.

 

13. Під інноваційним ризиком слід розуміти:

А ризик, що виникає при будь-яких видах діяльності, пов’язаних з інноваційними процесами.
В ризик, що виникає при здійсненні соціально-економічних проектів;
С ризик, що виникає при здійсненні науково-технічних проектів;
D ризик, що виникає при виробництві нових товарів.

 

14. Існують такі різновиди втрат, обумовлених розвитком подій за непередбаченим варіантом:

А інноваційні;
В централізовані;
С трудові;
D ретроспективні.

 

15. Основними причинами кризових ситуацій стають:

А інтеріорізація;
В будівництво нових виробничих об’єктів;
С невиправданий творчий підхід до роботи;
D аварії на підприємствах і поломка устаткування.

 

16. Менеджер з ризиків, забезпечуючи комплексну безпеку фірми, веде роботу за наступними напрямками:

А встановлює дружні стосунки з керівництвом інших фірм;
В оцінює потенційні джерела небезпеки;
С здійснює навчання персоналу;
D делегує свою роботу представникам консалтингової компанії.

 

17. У загальному випадку система управління в ситуації ризику містить такі основні елементи:

А розробка конкретних рекомендацій, орієнтованих на усунення чи мінімізацію можливих негативних наслідків ризику;
В реконструкція підприємства;
С зниження витрат на виробництво;
D підвищення продуктивності праці.

 

18. До основних базових методів боротьби з ризиком належить:

А завершення ризику;
В облік ризику;
С передача ризику;
D перевірка наслідків ризику.

 

19. Існують такі критерії ефективності використання інновацій:

А глобальний критерій ефективності діяльності всієї економічної системи країни;
В критерій ефективності контролю;
С критерій ефективності кадрового навчання;
D критерій ефективності делегування повноважень.

 

20. Види ефекту від реалізації інновацій:

А новаторський;
В естетичний;
С екологічний;
D системний.

 

21. Для оцінки загальної економічної ефективності інновацій може використовуватися система наступних показників:

А синусоїдний ефект;
В інтегральний ефект;
С норми інвестування;
D вибір устаткування.

 

22. Економічна ефективність нової техніки оцінюється в таких випадках:

А при аналізі технічного рівня виробництва;
В при залежності рішень від наслідків їх реалізації;
С при прийнятті рішень в умовах невизначеності;
D при збільшенні часки ринку.

 

 

НАПРЯМКИ ПОТОЧНОГО КОНТРОЛЮ ЗНАНЬ СТУДЕНТІВ ДЕННОЇ ФОРМИ НАВЧАННЯ

Контроль систематичності та активності роботи на практичних (семінарських, лабораторних) заняттях Діапазон оцінки – 0 – 40 балів
Перелік робіт, які зобов’язаний виконати студент Оцінка
1. Присутність на 70% і більше практичних заняттях 5 балів
2. Виконання поточн8х завдань (тестових, завдань для самостійного вивчення) 5 балів
3. Активність на семінарських і практичних заняттях 10 балів
4.Своєчасність виконання роботи 5 балів
5. Підготовка рефератів та їх презентація 15 балів

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти