ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ЗАГАЛЬНА ПІДСУМКОВА ОЦІНКА З ДИСЦИПЛІНИ

«ІННОВАЦІЙНИЙ МЕНЕДЖМЕНТ»

Підсумкове оцінювання знань з дисципліни здійснюється у формі заліку (ПМК), тобто за результатами поточно-модульного контролю оформлюється під час останнього семінарського заняття відповідного семестру. До підсумкового балу зараховуються також додаткові бали, що студенти отримали за виконання додаткових завдань або за участь у позанавчальній науковій роботі.

До відомості обліку поточної і підсумкової успішності входять су­марні результати в балах поточного контролю та набрані додаткові бали (загальна підсумкова оцінка).

Таким чином, оцінювання знань складає 100 балів, з яких 60 балів студент отримує за поточну успішність і 40 балів за додаткову успіш­ність.

У разі невиконання певних завдань поточного контролю з об’єк­тивних причин, студенти мають право, з дозволу декана, скласти їх до останнього практичного заняття. Час та порядок складання визначає викладач.

Болонська угода передбачає оцінювання будь-якої дисципліни за 100-бальною рейтинговою шкалою в системі Європейської кредитно-трансфертної системи (ECTS).

Шкала ECTS за Болонськими стандартами

Оцінка Відповідність рейтингу Зміст оцінки
А 91–100 «Відмінно» (5) – відмінне виконання лише з незначною кількістю несуттєвих помилок
Б 81–90 «Дуже добре» (4+) – вище середнього рівня, але з кількома помилками
С 71–80 «Добре» (4) – в цілому правильна робота з певною кількістю помітних помилок
Д 61–70 «Задовільно» (3) – непогано, але зі значною кількістю грубих помилок
Е 51–60 «Достатньо» (3 –) – виконання задовольняє мінімальні критерії
FX 31–50 «Незадовільно» – необхідно доопрацювати матеріал перед тим, як отримати залік
F 0–30 «Незадовільно» (1) – необхідно переробити (серйозна подальша робота)

 

Академічні успіхи студентів визначаються за допомогою системи оцінювання, що використовується у ПУСКУ з обов’язковим переве­денням до національної шкали та шкали ECTS. Переведення здійсню­ється за визначеною шкалою.

Шкала нарахування підсумкових балів з курсу «Інноваційний менеджмент»

Оцінка за шкалою ECTS Оцінка за бальною шкалою, що використовується в ПУЕТ Оцінка за національною шкалою Якісні критерії оцінки знань
A 86–100 5 (відмінно) Глибокі знання, можли­ва незначна кількість по­милок
BC 71–85 4 (добре) Міцні знання з мож­ли­вими кількома помил­ками
DE 60–70 3 (задовільно) Непогані знання, але є значна кількість недолі­ків
FX 35–59 2 (незадовільно) з можливістю повторного складання Недостатні знання, сла­бо засвоєний матеріал, невміння самостійно ви­класти його зміст
F 0–34 2 (незадовільно) з обов’язковим повторним вивченням дисципліни Невміння осмислити зміст і публічно чи пись­мово представити його

 


 

ГЛОСАРІЙ

Автономний (нейтральний) науково-технічний прогрес (НТП) – різновид екзогенного НТП, суть якого полягає в тому, що збільшення ефективності виробництва є наслідком дії зовнішніх факторів.

Авторське право – це сукупність норм права, які регулюють правовідносини, пов’язані зі створенням і використанням певного інте­лектуального продукту.

Безпатентна ліцензія – це ліцензія на використання «ноу-хау» без патентів на винахід.

Бізнес-процес – це струмінь роботи або сукупності етапів робіт, які проходять від одного фахівця (відділу) до іншого і завершуються створенням продукту (послуги), що потрібні клієнту.

Венчурний капітал – це капітал, характерною рисою якого є вкла­дення коштів у підприємства, що пов’язані з підвищеним ризиком при розробці й організації виробництва нового продукту або втілення но­вої технології.

Венчурні фірми – це структури, що утворюються невеликою гру­пою однодумців – інженерів, дослідників, менеджерів з відповідним досвідом роботи в лабораторіях великих фірм.

Виключна ліцензія – це ліцензія, що надає ліцензіату виключне (монопольне) право використовувати об’єкт договору, а ліцензіар в цьому випадку втрачає право самостійного використання ліцензії або її продажу на певній території.

Виконавець – організація, що відповідає за виконання проекту.

Винахід – нове технічне рішення задачі, що має істотні відмінності і дає позитивний результат у будь-якій галузі національного госпо­дар­ства.

Відкриття (наукове) – встановлення невідомих раніше об’єктивно існуючих закономірностей, властивостей і явищ у певній області ді­яльності.

Делегування (встановлення адміністративних відносин між учас­никами) – це процес передачі завдань особі або групі осіб, які прий­мають на себе відповідальність за їх здійснення.

Детальний підхід – передбачає детальний аналіз внутрішнього се­редовища організації за всіма елементами виробничо-господарської системи.

Дифузія інновацій – розповсюдження нововведень-процесів у ді­лових циклах науково-технічної, виробничої і організаційно-економіч­ної діяльності, включаючи сферу надання послуг.

Діагностичний підхід – використовується у випадках недостатньої інформації про організацію, при обмеженнях у часі й ресурсах.

Екзогенний НТП – НТП як зовнішній фактор впливу на господар­ську систему.

Ендогенний НТП – НТП як внутрішній фактор впливу на госпо­дарську систему.

Забезпечуюча підсистема – складова системи інноваційного ме­неджменту, що включає правове, ресурсне та інформаційне забезпе­чення.

Замовник – майбутній володар і користувач результатів проекту.

Зондажу ринку – виставлення нового продукту на ярмарках, кон­курсах, продаж продукту за пільговими цінами, які інколи нижче за собівартість.

Інваріантність – здатність до збереження незмінними кількісних характеристик об’єкта по відношенню до перетворень та змін оточую­чого середовища.

Інвестор – фізична або юридична особа, що вкладає кошти в проект.

Індекс рентабельності– це відношення приведених доходів до приведених на зазначену дату інноваційних витрат.

Індукований НТП – різновид екзогенного НТП, суть якого поля­гає в тому, що підвищення ефективності виробництва пов’язане з на­копиченням запасів капіталу.

Інжиніринг – це набір багатьох прийомів і методів, які підпри­єм­ство використовує для проектування та розвитку бізнесу у відпо­від­ності зі своїми цілями.

Інкубатор – це організаційна форма, що створює сприятливі умови для ефективної діяльності новостворених малих інноваційних фірм, які реалізують наукові ідеї.

Інноватика – область науки, що вивчає різні проблеми теорії інно­вацій, формування й розповсюдження новизни, опір нововведенням, розробку інноваційних рішень тощо.

Інновації – це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені кон­курентноздатні технології, продукція або послуги, а також організа­ційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комер­цій­но­го або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційна діяльність – діяльність, що спрямована на вико­ристання і комерціалізацію результатів наукових досліджень та роз­ро­бок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг.

Інноваційна інфраструктура – підприємства, організації, устано­ви, асоціації будь-якої форми власності, які надають послуги для за­безпечення інноваційної діяльності

Інноваційна позиція підприємства – це інтегральний розгляд ін­новаційного потенціалу (Пот) та інноваційного клімату (Пк) за допо­могою різних матриць.

Інноваційна політика – це сукупність науково-технічних, вироб­ничих, управлінських, фінансових та інших заходів, що пов’язані з просуненням нової або поліпшеної продукції на ринок.

Інноваційна продукція – нова конкурентноздатна продукція чи послуги.

Інноваційна стратегія – засіб досягнення інноваційних цілей.

Інноваційне підприємство – підприємство, що виробляє і реалізує інноваційні продукти, продукцію чи послуги, обсяг виробництва яких перевищує 70 % його загального обсягу випуску.

Інноваційний клімат – це стан зовнішнього середовища органі­за­ції, який сприяє, або, навпаки, перешкоджає досягненню інноваційної цілі.

Інноваційний менеджмент – це самостійна галузь науки та профе­сійної діяльності, що спрямована на формування та забезпечення будь-якою організаційною структурою інноваційних цілей шляхом ра­ціонального використання фінансових, трудових та матеріальних ре­сурсів.

Інноваційний потенціал організації – це ступінь її здатності до виконання завдань, які забезпечують досягнення поставленої іннова­ційної цілі або реалізації інноваційного проекту, програми, іннова­цій­них перетворень, втілення нововведень.

Інноваційний продукт – результат науково-дослідної або дослід­но-конструкторської розробки.

Інноваційний проектяк комплект документів –це сукупність тех­нічної, організаційно – планової і розрахункової документації, яка необхідна для реалізації цілей проекту.

Інноваційний проектяк процес здійснення інновацій – це сукуп­ність наукових, технологічних, виробничих, організаційних, фінан­со­вих і комерційних заходів, що виконуються у визначеній послідов­ності з метою отримання інновацій.

Інноваційний проектяк форма цільового управління – це складна система взаємообумовлених і взаємопов’язаних за ресурсами, термі­на­ми і виконавцями заходів, що спрямовані на досягнення конкретних цілей щодо розвитку науки і техніки.

Інноваційний процес – процес перетворення наукового знання в інновацію, який слід уявити як поступовий ланцюг подій, коли інно­ва­ція визріває до конкретного продукту, технології або послуги та роз­повсюджується у практичному використанні.

Інтегральний ефект – це різниця результатів та інноваційних ви­трат за розрахунковий період, що приведені до одного року, тобто з урахуванням дисконтування результатів і витрат.

Інтелектуальна власність – це сукупність авторських та інших прав на результати творчої діяльності, які охороняються законодав­чими актами держави.

Карта переваг цільових споживачів – спеціальна анкета, на ос­нові якої знаходять оптимальні співвідношення грошових фондів спо­живачів на нові та інші необхідні товари.

Керівник проекту – це юридична особа, якій замовник делегує повноваження за керівництво робіт.

Коефіцієнт взаємної важливості підцілі – наскільки дана підціль важлива для вищезазначеної цілі.

Коефіцієнт взаємної корисності підцілі – наскільки підціль важ­лива для головної цілі.

Команда проекту – це специфічна організаційна структура, яку очолює керівник проекту.

Консервативний метод – це метод інноваційного маркетингу, що передбачає підбір продукту за критерієм його найбільшої відповід­ності тим спеціальним активам, які вже є у підприємства.

Корисна модель – це нова модель, яка придатна до використання.

Ліцензіар – це володар патенту.

Ліцензіат – це особа, що отримує ліцензію на використання у ви­значених межах своїх прав на патенти, «ноу-хау», товарні знаки.

Ліцензійна угода – це договір, відповідно до якого власник вина­ходу, технологічних знань, досвіду і секретів виробництва видає своє­му контрагенту ліцензію на використання інтелектуальної власності.

Ліцензія – це дозвіл, що надає право використовувати винахід, за­хищений патентом, технічні знання і конструкторські таємниці вироб­ництва, товарний знак тощо окремим особам або організаціям.

Ліцензування – це одна з основних форм торгівлі технологіями, що здійснюється шляхом прийняття зацікавленими сторонами ліцен­зійної угоди.

Матрична організаційна структура – це типово змішана струк­ту­ра, яка містить в собі ряд ознак як тематичного так і функціонального порядку.

Моделі НТП – різновиди впливу НТП на господарську систему.

Мотивація – це процес стимулювання співробітників до якісного виконання делегованих завдань в межах прийнятих ними повно­ва­жень.

Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки – це етап інноваційного процесу, на якому відбувається застосування ре­зультатів пошукових досліджень для створення або модернізації зраз­ків нової техніки, матеріалу, технології.

Науково-технічна діяльність – сукупність науково-дослідних фун­даментальних, прикладних та дослідно-конструкторських розро­бок.

Науково-технічна політика – це політика, що пов’язана з аналі­зом та вибором пріоритетів у науці і техніці, а також отриманням знань та створенням технічних і технологічних розробок.

Науково-технічна революція (НТР) – прискорений розвиток нау­ки, техніки, технології.

Науково-технічний прогрес (НТП) – поступовий розвиток науки, техніки, технології.

Науково-технічні ради – це провідні фахівці, що несуть відпові­дальність за вибір науково-технічного рішення.

Об’єкт управління – керована підсистема, складова системи інно­ваційного менеджменту, що включає стратегічний маркетинг; НДДКР з новизни та інновацій; організаційно-технологічну підготовку вироб­ництва й втілення новизни; виробництво новизни; сервіс інновацій.

Об’ємно-календарне планування – це планування обсягів робіт, навантаженні підрозділів і виконувачів, побудові календарних графі­ків проведення робіт за окремими проектами та всій сукупності робіт, що плануються, завантаженні обладнання і підлеглих, розподілі робіт за окремими календарними періодами.

Оперативне планування – це пошук і узгодження найефективні­ших шляхів і засобів реалізації прийнятої стратегії розвитку.

Організаційна структура інноваційного підприємства – це су­купність наукових, конструкторських, проектних, технологічних і ін­формаційних підрозділів, що здійснюють творчу діяльність по ство­ренню інтелектуального продукту.

Організаційна форма(інноваційного бізнесу) – комплекс під­при­ємств, окреме підприємство або його підрозділ, які характеризуються певною ієрархічною організаційною структурою й визначеним меха­нізмом управління та забезпечують проектну реалізацію новов­веден­ня.

Організація за проектом – це вид організаційної структури управ­ління, коли підрозділи складаються з різних служб адміністративно підлеглих керівнику теми з метою розробки важливих комплексних проблем, що мають прикладне значення і розформовуються після рі­шення поставленого завдання.

Організація інновацій – це способи впорядкування і регулювання дій окремих особистостей та автономних груп співробітників шляхом спільних і скоординованих дій для створення і реалізації нововведень.

Патентна ліцензія – це ліцензія на передачу права використання патенту без відповідного «ноу-хау».

Патентне право – це сукупність правовідносин щодо регулювання питань, пов’язаних з посвідченням авторства і надання його володарю виключного права на винахід.

Підсистема наукової допомоги – складова системи інноваційного менеджменту, що включає наукові підходи до інноваційного менедж­менту, функції, методи та принципи менеджменту.

Підтримуючі структури – організації різних форм власності, що сприяють основним учасникам інноваційного проекту у виконані завдання.

Планування інновацій – система розрахунків, що спрямовані на вибір й обґрунтування цілей розвитку інноваційного підприємства та підготовку рішень для їх досягнення.

Повна ліцензія – це ліцензія, що надає ліцезіанту виключне право на використання патенту протягом терміну дії договору і відмовлення ліцензіара від самостійного використання предмету ліцензії протягом цього терміну.

Позиціювання – виявлення тих сегментів ринку або груп спожива­чів, що характеризуються підвищеним попитом на продукт, який за­безпечений відповідною платоспроможністю.

Показник інноваційності ТАТ – час з моменту усвідомлення по­треб або попиту на новий продукт до моменту його відправки на ринок або споживачу у великій кількості.

Показник наукомісткості продукції – це питома вага витрат під­при­ємства на нову продукцію та технології в загальному обсязі вит­рат.

Політика ринкової орієнтації – вид державної інноваційної полі­тики, що визначає передову роль ринкового механізму в розподіленні ресурсів і виборі напрямів розвитку науки і техніки.

Політика соціальної орієнтації – вид державної інноваційної по­літики, що передбачає визначене соціальне регулювання наслідків НТП, а процес прийняття рішень будується на широкому соціально-полі­тич­ному консенсусі з залученням громадськості.

Політика структурних зрушень – вид державної інноваційної по­літики, що передбачає деформацію економічної структури госпо­дар­ського механізму, великий вплив передових технологій на рішення со­ціально-економічних проблем, зміну галузевої структури, взаємодію господарських суб’єктів, рівень життя.

Політика технологічного поштовху – це вид державної іннова­ційної політики, який ґрунтується на тому, що пріоритетні напрями науки і техніки визначає держава, яка має необхідні для цього ре­сурси.

Постачальник – це організація, що відповідає за матеріально-тех­нічне забезпечення.

Правова охорона виробничої таємниці («ноу-хау»), що містять в собі результати творчої інтелектуальної діяльності, в т.ч. комерційні, технологічні і конструкторські таємниці виробництва, різноманітні ке­рівництва до використання, специфікації, формули і рецептури, харак­теристики техноло­гічного процесу, знання і досвід в області марке­тингу, розробки планів розвитку і реорганізації виробництва.

Прикладні дослідження – це дослідження, спрямовані на вивчен­ня шляхів практичного застосування явищ та процесів, що відкриті ра­ніше, а також уточнення теоретичних питань та отримання кон­крет­них наукових результатів, які в подальшому будуть використані.

Продуктово-тематичне планування – це планування, що полягає в формуванні перспективних напрямів і тематики НДДКР, підготовці програм і заходів по оновленню продукції, удосконаленню технології та організації виробництва.

Проектно-матрична організаційна структура – це така організа­ційна структура, що характеризується прямою підлеглістю функціо­нальних підрозділів керівнику проекту (теми) протягом часу його виконання.

Проектувальник – це спеціалізована проектна організація, що розробляє проектно-звітну документацію.

Промисловий зразок – це художньо-конструктивне рішення виро­бу, що визначає його зовнішній вид.

Проста ліцензія – це документ, що надає право ліцензіату вико­ристовувати ліцензію на тій же території і видати будь-яким заці­кав­леним особам.

Радикальний метод – це метод інноваційного маркетингу, що по­лягає у виборі найбільш платоспроможних споживачів з незадо­во­ле­ними потребами.

Регулярний інноваційний маркетинг – це вид стратегічного ін­новаційного маркетингу, що спрямований на підтримку конкуренто­спроможності інноваційного підприємства і освоєння нових ринків збуту.

Реінжиніринг – це фундаментальне переосмислення та перепроек­тування ділових процесів для досягнення різких стрибкоподібних поліпшень стосовно таких показників діяльності як вартість, якість, сервіс та темпи.

Самостійна ліцензійна угода – це договір, який передбачає, що технологія або технологічні знання передаються незалежно від місця і умов їх майбутнього.

Санаційний інноваційний маркетинг – це стратегічний іннова­ційний маркетинг, який використовується у разі зниження конку­рен­тоспроможності інноваційного підприємства.

Система інноваційного менеджменту – органічна сукупність під­систем управляємої, управляючої, забезпечуючої, цільової та наукової допомоги.

«Спін-офф» – це фірми-«відприски», які відокремлюються від ВНЗ, наукових інститутів, державних дослідницьких центрів і спеціальних лабораторій, великих промислових корпорацій з метою комерційної реалізації нововведень.

СТЕП-аналіз – інструмент стратегічного управління інноваціями, що використовується для оцінки інноваційного клімату.

Стиль керівника – це сукупність типових і відносно стабільних методів впливу керівника на підлеглих з метою ефективного вико­нання управлінських функцій і завдань підприємства, які знаходять відображення у відносинах з підлеглими.

Стиль керівництва (управління) в інноваційній діяльності – це гнучка манера поведінки керівника щодо співробітників, яка зміню­ється в часі залежно від ситуації.

Стратегічне планування – визначення місії організації на кожній стадії її життєвого циклу, формуванні системи цілей і стратегії пове­дінки на ринках інновацій.

Стратегічне управління інноваціями – це складова частина інно­ваційного менеджменту, яка вирішує питання планування і реалізації інноваційних проектів, передбачення глобальних змін в економічній си­туації, пошуку і реалізації великомасштабних рішень, що забез­пе­чують функціонування і розвиток за рахунок виявлених майбутніх фак­торів успіху.

Стратегічний маркетинг – це тип інноваційного маркетингу, спря­мований на вивчення ринку і конкурентної поведінки під­при­єм­ства.

Стратегія управління інноваційною діяльністю – система інно­ва­ційних цілей та вибір оптимальних шляхів її реалізації.

Суб’єкт управління – це управляюча підсистема, складова систе­ми інноваційного менеджменту, що включає: управління персо­на­лом; розробку управлінських рішень; координацію виконання ін­новаційних проектів.

Супутні ліцензійні угоди – це угоди, що передбачають одночасно з передачею ліцензії укладення контракту на будівництво, поставку обладнання і комплектуючих вузлів або надання додаткових послуг

Сучасна концепція інноваційного маркетингу – це ціле­спря­мо­вана комплексна діяльність соціально-економічної системи на етапі створення нової продукції або технології, а також системи управління та організації виробництва з урахуванням її конкурентоспроможності на ринку з метою отримання прибутку.

Тактичний інноваційний маркетинг – програма маркетингової діяльності, головними складовими якої є продукт, ціна і його місце на ринку.

Тематична організаційна структура – це організаційна струк­ту­ра, яка характеризується поєднанням фахівців різного профілю, що проводять роботи за своїми темами з початку до кінця, а також орієн­товані на кінцевий результат – зовнішнього споживача.

Техніко-економічне планування – вид планування інновацій, що включає розрахунки матеріальних, трудових і фінансових ресурсів, необхідних для виконання номенклатурно-тематичних завдань, а та­кож оцінки економічних ресурсів і ефективності інноваційної діяль­ності підприємства.

Технологічний уклад – порядок організації, технічний рівень ви­роб­ництв, що його складають.

Технопарк – це територіально виокремлений комплекс, засно­ва­ний на базі провідного університету, що включає в себе наукові уста­нови, промислові підприємства, інформаційні установи, промислові підприємства, інформаційні, сервісні та виставкові комплекси, ком­фортні житловопобутові умови.

Технополіси – це організаційна форма (структура), яка являє со­бою зосередження в межах одного регіону, комплексу наукових закла­дів фундаментального і прикладного характеру, ВНЗ, конструк­тор­ських організацій та підприємств й орієнтовані на освоєння новизни.

Тип розвитку економіки – можливе зростання економіки за ра­ху­нок екстенсивних, інтенсивних та інноваційних факторів.

Управління на основі екстраполяції – передбачається розвиток на перспективу таких же тенденцій в інноваційній діяльності, що і в ми­нулому.

Управління на основі прийняття оперативних рішень – вико­рис­товується у разі виникнення непередбачених обставин і тенденцій розвитку в інноваційній діяльності.

Управління на основі розробки принципово нових стратегій – ви­користовується в зв’язку з новими тенденціями розвитку іннова­цій­ної діяльності у разі потреби прийняття нових принципів управління, сти­лів, методів, форм організації і техніки управління.

Уречевлений НТП – різновид екзогенного НТП, суть якого поля­гає в тому, що ефективність ви­робництва підвищується через впро­вадження більш досконалого обладнання та застосування більш квалі­фікованої робочої сили.

Фазна організаційна структура – це організаційна структура, що передбачає таку форму розподілу праці, при якій виконання всіх за­да­них тем здійснюється за проблемно-орієнтованим рядом послідовних фаз: 1) прогнозування й обґрунтування; 2) пошукові дослідження; 3) ін­женерно-технологічна пророка і дослідна його перевірка.

Фундаментальні дослідження – це дослідження, що спрямовані на отримання наукових знань та виявлення найбільш суттєвих законо­мірностей.

Функціональна організаційна структура – це сукупність спеціа­лізованих підрозділів, кожен з яких виконує суворо визначені частини НДДКР, які відповідають їх профілю і спеціалізації.

Функціонально-матрична організаційна структура – це така ор­ганізаційна структура, що характеризується подвійним впорядку­ван­ням фахівців керівнику теми і керівнику відділу.

Цільова підсистема – складова системи інноваційного менедж­мен­ту, що включає формування портфеля новизни та портфеля інно­вацій.


 

СПИСОК РЕКОМЕНДОВАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Конституція України (основний закон) // Віче. – 1996 р. – № 9. – С. 3–16.

2. Закон України «Про інноваційну діяльність» від 04.07.2002 № 40-IV. // http://zakon.rada.gov.ua

3. Закон України «Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні» № 433-IV від 16.01.2003 // http://www.nbuv.gov.ua/law/03_idu.html

4. Закон України «Про державне регулювання діяльності у сфері трансферу технологій» від 14.09.2006 р. № 143-V. // http://www.balance.ua/news/detail

5. Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про спе­ці­альний режим інноваційної діяльності технологічних парків» від 12 січ­ня 2006 року N3333 // http://www.pir.dp.ua/uploads/ZakonUkrain.doc

6. Концепція науково-технологічного та інноваційного розвитку України // Відомості Верховної Ради України – 1999. – 13 липня – № 91б-ХIV // Наука та наукознавство – 1999. – № 3 – С. 58–66.

7. Ансофф И. Стратегическое управления: сокр. пер с англ. / научн. редактор предисл. Л.И. Евенко. – М.: Экономика, 1989. – 519 с.

8. Актуальні аспекти методології та практики науково-технологічної політики / Під ред. Б.А. Малицького. – К.: УкрІНТЕІ, 2001. – 204 с.

9. Алоша А.И., Лобанов Н.А. и др. Инновации в производстве /соци­ально-экономический аспект/ – К.: Наукова думка, 1992. – 192 с.

10. Андрощук Г. Государственная инновационная политика // Бизнес-информ. – 1997. – № 1. – С. 37–40.

11. Бондар О.В. Опорний конспект лекцій з курсу «Iнновацiйний ме­неджмент» 1 та 2 ч. [Електрон. ресурс] / О.В. Бондар, 2005. – Спосiб доступу: Електрон. чит. зал ПУЕТ.

12. Аньшин В.М. Промышленая политика и инновационная страте­гия. – М., 1995. – 27 с.

13. Бажал Ю.М. Економічна теорія технологічних змін: навч. посіб­ник. – К.: Заповіт, 1996. – 240 с.

14. Водачек Л., Водачек О. Стратегия управления инновациями на предприятии. – М.: Экономика, 1989. – 168 с.

15. Василенко В.О. Шматько В.Г. Інноваційний менеджмент: нав­ч. по­сібник / За ред. В.О. Василенко. – К.: ЦУЛ, Фенікс, 2005. – 440 с.

16. Власова А.М., Краснокутська Н.В. Інноваційний менеджмент: навч. посібник. – К.: КНЕУ, 1997. – 92 с.

17. Гончарова Н.П., Перерва П.Г. Маркетинг инновационного процес­cа: учебное пособие. – К.: «Вира-Р», 1998. – 276 с.

18. Гринев В.Ф. Инновационный менеджмент. Учебное пособие. – К.: МАУП, 2000. – 148 с.

19. Гришин І., Колот І. Розвиток регіональної інноваційної діяльності. // Економіка України. – 1996. – № 3. – 58 с.

20. Гунин В.Н и др. Управление инновациями. – М.: ИНФРА-М., 2000. – 272 с.

21. Малицкий Б.А., Попович А.С., Оноприєнко М.В. Обоснование си­стемы научно-технологических и инновационных приоритетов на основе «форсайтных» исследований. – К.: Фенікс, 2008. – 91 с.

22. Микитюк П.П. Iнновацiйний менеджмент: навч. посiбник. – К.: ЦНЛ, 2007. – 400 с.

23. Михайлова Л.І. Інноваційний менеджмент:навчальний посібник / Л.І. Михайлова; С.І. Турчіна. – К.: ЦУЛ, 2007. – 248 с.

24. Основы менеджмента / Зайцева О.А., Радугин А.А., Радугин К.А., Рогачова Н.И. – М.: Издательство «Центр», 1997. – 432 с.

25. Інноваційний розвиток промисловості України / О.І. Волков, М.П. Денисенко, А.П. Гречан та ін. / Під ред. проф. О.І. Волкова. – К.: КНТ, 2006. – 648 с.

26. Инновационный менеджмент: Методическое пособие. Ч. I – К.: Издание концерна «РАМО», 1991. – 112 с.

27. Инновационный менеджмент: Учебник для вузов / С.Д. Ильенкова, Л.М. Гохберг, С.Ю. Ягудин и др. / Под ред. Ильенковой С.Д. – М.: Банки и биржи, ЮНИТИ, 1997. – 327 с.

28. Іванух Р.А., Колобова Л.В., Ягодка А.Г. Інвестиційна політика держави і розвиток науково-технічного прогресу // Фінанси Украї­ни. – 1998. – № 4. – С. 77.

29. Кирина Л.В., Кузнецова С.А. Стратегия инновационной деятель­ности предприятия. Формирование механизма управления пред­приятием в условиях становления рынка / Под ред. В.В. Титова и В.Д. Марновой. – Новосибирск, 1995. – 203 с.

30. Ковальчук Т. Проблемы инноваций в экономической мысли
XIX–XX столетий // Экономика Украины. – 1996. – № 3. – С. 85–87.

31. Комаров Е.И. Методика подготовки и проведения инновацион­но­го тренинга // Управление персоналом. – 1997. – № 12. – С. 34–37.

32. Коренной А.А., Карпов В.И. Курс инновационного менеджмента. – К.: НИИ Статистика, 1997. – 336 с.

33. Коротков Э.М. Концепция менеджмента. – М.: Издательско-кон­салтинговая компания «ДекА», 1997. – 304 с.

34. Крупнов В.И., Крупнова Н.А. Менеджмент в бизнесе. – М., 1990. – 120 с.

35. Лапко О.О. Інноваційна діяльність як фактор підвищення ефек­тив­ності вітчизняної економіки // Фінанси України. – 1998. – № 6. – С. 31–34.

36. Лапко О. Інноваційна діяльність в системі державного регу­лю­вання. – К.: ІЕП НАПУ, 1999. – 254 с.

37. Менеджмент организации / Под ред. Румянцевой З.П. – М.: ИНФРА-М, 1996. – 432 с.

38. Мыдинский В.Г., Ильдеменов С.В. Реинжиниринг иннова­ци­он­ного предпринимательства: Учебное пособие для вузов / Под ред. проф. Ирикова В.А. – М.: ЮНИТИ, 1999. – 414 с.

39. Нейкова Л.И. Значення інноваційної стратегії держави для підне­сення національної економіки та скорочення дефіциту державного бюджету // Фінанси України. – 1996. – № 3–4. – С. 79–87.

40. Оберемчук В. Инновационная деятельность – способ преодоления кризиса // Бизнес-информ. – 1998. – № 10. – С. 41-43.

41. Ойхман Е.Г., Попов Э.В. Реинжиниринг-бизнес: Реинжиниринг организаций и информационные технологии. – М.: Финансы и статистика, 1997. – 336 с.

42. Основы инновационного менеджмента: теория и практика: Учеб­ное пособие / Под. ред. П.Н. Завлина и др. – М.: ОАО «НПО «Из­дательство» Экономика, 2000 – 475 с.

43. Покропивний С. Інноваційний менеджмент у ринковій системі господарювання // Економіка України. – 1995. – № 2. – С. 24–27.

44. Портер Майкл Э. Конкуренция: Пер с англ.: Учебное пособие. – М.: Издательский дом «Вильямс», 2000. – 495 с.

45. Порядков М.С. Менеджер і інновація в системі управління торгів­лею: Навч. посібник – К.: КТСІ, 1993. – 48 с.

46. Санто Б. Инновация как средство экономического развития – М.: Прогресс, 1990. – 296 с.

47. Стадник В.В. Iнновацiйний менеджмент: Навч. посiбник / В.В. Стад­ник. – К.: Академвидав, 2006. – 464 с.

48. Управление инновационным циклом /Под ред. А.Н. Алимова. – К.: Наукова думка, 1993. – 190 с.

49. Управление инновациями на предприятиях в условиях перехода к рыночной экономике в Польше // Экономика и управление в зару­бежных странах (по материалам иностранной печати). – 1997. – № 1. – С. 38–44.

50. Уткин Э.А., Морозова Н.И., Морозова Г.И. Инновационный ме­недж­мент: Научно-практическое издание. – М.: АКАЛИС, 1996. – 208 с.

51. Фахутдинов Р.А. Инновационный менеджмент: Учебник для ву­зов. – М.: ЗАО «Бизнес-школа «Интел-Синтез», 1998. – 600 с.

52. Черваньов Д.М., Нейкова Л.І. Менеджмент інноваційно-інвести­ційного розвитку підприємств України. – К.: Т-во «Знання», КОО, 1999. – 514 с. – (Київському національному університету імені Та­раса Шевченка – 165 років).

53. Шаборкина Л. Управление проектами как элемент инновацион­ного менеджмента // Российский экономический журнал. – 1996. – № 1. – 27 с.

54. Шалушкин Н.Н. Основы менеджмента и бизнеса: спецкурс для де­ловых людей. – К.: МАУП, 1995. – 176 с.

55. Шегда А.В. Основы менеджмента: Учебное пособие.– К.: Знание, 1998. – 512 с.

56. Эванс Дж., Берман Б. Маркетинг: Сокр. пер. с англ. /автор пре­дис­ло­вия и научный редактор А.А. Горячев. – М.: Экономика, 1990. – 350 с.

57. OSLO MANUAL – Париж, 1992. – 65 с.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти