ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Розділ 9. Елементарне мислення тварин


психічний, розумовий рівень тварин, що знаходяться на верхніх щаблях еволю­ційної драбини, є значно більш довершений, ніж це ми собі уявляли до цих пір. Уявлення про більш примітивний рівень їхнього розвитку породжувалося тією обставиною, що розумовим, мовним і взагалі душевним розвитком тварин, навіть найбільш улюблених домашніх тварин, ніхто, як правило, постійно не займався. А дуже розумними виростали б наші діти, якби і вони росли, як трава, без будь-якого навчання й виховання? Діти-мауглі особливо разюче підтверджують це,

Як і у випадку з мовленням, радянські вчені, ігнорували навіть прямі вказівки Ф. Енгельса, І. Павлова та інших визнаних за радянської доби класиків про те, що нам спільні з тваринами всі основні форми розсудкової діяльності - індукція, дедукція, абстрагування, поняття (навіть родові), аналіз, синтез, експеримент тощо. Наші філософи й психологи знали про ці думки класиків, навіть інколи для форми цитували їх. Однак тут же писали протилежне - що все це властиво лише людині. Визнати мислення тварин, надто абстракцію, поняття, дедукцію було понад їхні сили. Причиною було все те ж саме - низький рівень теоретичного мислення, відсутність справжньої філософської культури і у конкретних сферах зоопсихології, і природознавства взагалі.

Уся сукупність даних дослідів про мовлення і мислення тварин підводить до необхідності визнання другої сигнальної системи у них. Мається на увазі не тільки власне мовна їх сфера) вроджене мовлення як родові сигнали для обміну інформацією, а також випадки набуття людської мови - звукової, ручної тощо, але й уся їхня розумова сфера. Крім того, автором запропоновано вважати дру-госигнальними й умовні сигнали (сигнали сигналів) при виробленні умовних

рефлексів.

Підсумовучи, можна сказати, що всі життєві спостереження й експерименти засвідчують безсумнівну наявність у тваринному царстві процесів мислення, починаючи вже з середньої еволюційної ланки у зародковому примітивному ви­раженні, а у вищих тварин вже досить розвинених формах, сягаючи у антропоїдів, особливо навчених ручного й писемного мовлення, інтелектуальних вершин, між

якими і людським мисленням вже важко знайти якісну відміну (абстракція, по­няття, думки,виражені звуковими, дактильними і писемними символами тощо).

Не можна не погодитися з філософом Д.І. Дубровським, який послідовно й об­грунтовано доводить, що "позасловесна думка існує і складає неодмінний ком-

• >І "4 понент пізнавальних процесів

ЗАПИТАННЯ ДЛЯ САМОКОНТРОЛЮ ТА САМОСТІЙНОЇ РОБОТИ

1. Дайте визначення мисленню тварин.

2. Як ви ставитесь до заперечення деякими авторами мислення тварин і вза­
галі тези про тваринну психіку як передісторію людського духу?

3. Чи згодні ви що "духовний розвиток дитини являє собою тільки ще більш
скорочене повторення розумового розвитку тих самих предків?"


Розділ 9. Елементарне мислення тварин

4. Чи згодні ви, що "у нас спільні з тваринами всі види розсудкової діяль­
ності?"

5. Чи підтримуєте ви тезу про наявність у мисленні тварин абстракційних
понять?

6. Що таке рефлекс на відношення?

7. Дослідження абстракції тварин у лабораторії акад. В.П. Протопопова.

8. Допитливість антропоїдів як важіль їхнього розумового розвитку.

9. Розгортання інтелекту мавп в їхній конструктивній діяльності.

 

10. Чим відрізняється наочно-дієве мислення від наочно-образного?

11. Дослідження інтелекту тварин Л.В. Крушинським.

 


РОЗДІЛЮ

ЧИ Є У ТВАРИН ЗАРОДКИ УЯВИ?

Вже сама постановка такого питання для більшості людей (і не тільки для не дуже освічених, але й для професіоналів-вчених, в тому числі й психологів - і навіть зоопсихологів!) видається більш ніж дивною. Як вони можуть визнавати уяву тварин, коли їм так важко було усвідомити наявність у них навіть мислення, мовлення і навіть деяких більш простих психічних процесів (образів, уявлень). Навколо поняття "фантазія" ми створили такий високий ореол шаноби й пієтету, що не визнаємо наявності її навіть у багатьох людей. Вираз "він геть позбавлений фантазії" часто можна зустріти в побуті й літературі (і не тільки художній). Фан­тазія в такому разі розуміється як властивість лише обраних натур - переважно поетів. За такого розуміння уява виявляється лише в художній творчості, а до ро­боти вченого і винахідника вона буцімто не має відношення.

В усіх підручниках фантазія кваліфікується як створення нових образів на базі старих - і тільки. А поняття "образ" майже в усіх асоціюється з виразом "художній образ", а отже, уява мусить зв'язуватися лише з художньою творчістю. Лише дехто правильно розуміє, що термін "образ" тут слід вживати в його широкому, філософ­ському значенні, коли його розуміють як також ідеї й інші мислеобрази. Тому, аби уникнути двозначності, цю дефініцію слід конкретизувати: фантазія - це психо­логічний процес, шо полягає у створенні на базі попереднього життєвого досвіду нових образів, думок, винаходів тощо. Щоб трансформувати це визначення стосовно тварин, слід спершу відповісти на запитання, поставлене у заголовку цього розділу.

Як правило, це питання навіть не ставиться і не виникає навіть думки, що таке питання можна поставити. А коли зрідка його торкаються, то, звісно, відповідь на нього негативна. Так, філософ О.Г. Спіркін стверджує: "Не лише ссавці взагалі, але навіть антропоїдні мавпи не володіють здатністю активно комбінувати уявлення, створювати нові образи на основі наявних вражень"

Звісно, це не так. Досить згадати наведені попереду міркування І.П. Павлова щодо комбінаторних здібностей мавп, виявлених ними в дослідах із конструюван­ням усіляких засобів для діставання принади.

У той же час слід сказати, що для багатьох людей, які за родом занять близькі до тваринного світу - натуралістів, мисливців тощо, є само собою зрозумілим, що у вищих тварин прекрасно розвинена комбінаторна здатність, здогадливість, здатність до інтуїтивних творчих спалахів (типу "ага-моменту", "еврики"), коли явно спрацьовує творча уява. Прекрасно розвинена в них просторова уява. Уже згадувалася методика із застосуванням телебачення. Антропоїд дивиться на екран телевізора. Позад нього стоїть стіна з отвором. Для того, щоб дістати принаду, мавпі треба, не відриваючи очей від телеекрану, просунути руку в цю дірку, підвести кисть до кнопки, що міститься на цій стінці з того боку, й натиснути її.


Розділ 10. Чи е у тварин зародки уяви?


 


На екрані телевізора передається зображення цієї руки й її маніпуляції з набли­ження до кнопки. Дивлячись на це телезображення, шимпанзе коригує свої рухи і, не бачачи своєї натуральної лапи й реальної кнопки, все ж знаходить її! Ясна річ, йому при цьому доводиться виконувати складну роботу своєї просторової уяви, накладаючи проекцію із телезображення на реальну ситуацію з рукою й кнопкою, яка розгортається за його спиною, за перегородкою.

Та ж сама просторова уява спрацьовує у мавп, собак та інших вищих тварин під чає їхньої роботи в лабораторіях з різного роду проблемними пристроями (проблемними ящиками тощо), під час їх конструкторської та іншої маніпулятивної діяльності. Коли Султан, - цей найрозумніший шимпанзе В. Келера, здогадався з'єднати дві бамбукові палиці в одну, цс було не лише велике відкриття мавп'ячого

інтелекту, але й видатний імажинативний (фантазійний) акт тваринного мозку. Перед тим, як це зробити, шимпанзе уявив собі, що коли сполучити дві палиці в одну, то вийде саме те, що треба — можна буде дотягтися до жаданого банана.

К. Маркс, розмірковучи над дивовижною здатністю павука плести ажурну, складного геометричного орнаменту павутину, яка присоромлює людину ткача, і такою ж геніальною здатністю бджоли вимуровувати з воску чарунки, що своєю довершеністю й математичною виваженістю перевершують мистецтво архітек­тора, в той же час відзначає, що найгірший архітектор відрізняється від найта-лановитішої бджоли тим, що перед тим, як зводити свою будівлю, він її спершу побудував у своїй голові, тобто ідеально . Із цього нібито випливає, що тварини діють автоматично, механічно, суто рефлекторно, без участі центральної мозко­вої психічної ланки, без ідеального початкового образу того, що треба зробити -отже, без будь-якої уяви, без будь-якого випередження дійсності, без будь-якого прогнозування майбутнього. На останньому особливо запекло наголошують про­тивники психології тварин. В їхньому уявленні, корінна, якісна відміна тут саме в тому й полягає, що людина здатна передбачати майбутнє, а тварина геть позбав­лена цієї здатності. З такою позицією ажніяк не можна погодитися.

Назвемо лише декілька загальновідомих фактів. Із цих фактів випливає, що добра половина діяльності тварин спрямована якраз на майбутнє, а не на задово­лення сьогоденних потреб. Сюди повністю відносяться інстинкти продовження роду, починаючи від парування, шлюбного періоду, нерестилищ (зв'язаних не­рідко з дуже далекими міграціями - наприклад кількарічним дрейфом прибалтій­ських вугрів до Саргассового моря і назад), таких самих колосальних перельотів птахів у вирій і в зворотному напрямку. Сюди ж відноситься гніздобудування птахів, риб, риття нір комахами й звірками, висиджування - яєць, ікри, неймовір­но трудомісткий догляд за народженим молодняком, навчання цього молодняка всіх життєвих премудростей.

Інстинкт збереження життя, зокрема харчовий інстинкт, змушує тварин клопо­татися про запаси харчів на майбутнє - починаючи від звички птахів закопувати в землю горішки, такої ж звички собак та інших звірів закопувати харчові надлишки і закінчуючи заготівлею на зиму харчів білочками й іншими гризунами.


Розділ 10. Чи ? у тварин зародки уяви?

Те, що ця діяльність має вроджений характер, зовсім не змінює її прогнос­тичної суті і зовсім не позбавляє її ідеального елементу. Звісно, тварина тут спо­нукується до цієї діяльності вродженими, генетичними механізмами, однак і тут перед тим, як розпочати її, вона має відчути в собі її необхідність та уявити собі її характер. А це чисто психічна, тобто ідеальна робота. Те ж саме і у згаданих вище випадках з павуком і бджолою.

Звісно, ніякого прямого порівняння з ткачем і архітектором тут проводити не можна, однак перед тим, як розпочати плетіння павутини чи вибудови стільників, павук і бджола вже мають ідеальний образ цих конструкцій, бо інстинктивна про­грама такою ж мірою психічна, ідеальна, як і фізіологічна. І хай навіть імажина-тивний, фантазійний елемент у зв'язку з інстинктивною, машинальною природою інстинкту тут зведено до мінімуму, однак цей елемент в історії генези інстинкту відігравав вирішальну роль. Якісь найбільш талановиті особини за допомогою не тільки механічних, спроб і помилок, але й якоюсь мірою творчого начала своєї психіки робили якісь вдалі нові пристосувальні акти, а потім повторювали їх, навчали своїм прикладом інших і, зрештою, в результаті багатотисячнорічної ма­сової практики ці акти перетворювалися у вроджену програму дій всіх особин даного біологічного виду.

Найбільш яскраво передбачувальна функція інстинктивних програм тварин виражається у їхній здатності заздалегідь взнавати про можливі зміни погоди: дощ, зливу, бурю, повінь, мороз, спеку і таке інше. Йдеться, таким чином, не тільки про короткочасні прогнози погоди на завтра, на найближчі дні, але й про довготривалі передбачення характеру сезону тощо. У цьому відношенні тварини до цих пір переважають людей.

Ми до цих пір, наприклад, не можемо узнати заздалегідь, яким буде літо - за­сушливим, дощовим чи нормальним, хоч таке знання мало б величезне народно­господарське значення, а тварини вміють це робити. Коли літо буде сухим, лугові птахи гніздяться на землі, а коли воно буде дощовим - влаштовують гнізда на купинах. А берегові птахи, що риють гнізда в берегових урвищах, також у залеж­ності від того, якої висоти буде повінь, риють ці нірки вище або нижче. Коли пе­редбачається велика повінь, бобри надбудовують свої греблі. Так само, очікуючи високих потоків води, що мають затопити внаслідок великих тривалих злив їхні гніздів'я, терміти поспішно залишають свої високі термітники. І таких прикладів можна наводити нескінченно.

Це є однією з великих загадок психології тварин - як їм вдається робити пе­редбачення на такий тривалий період часу. Ясна річ, в їхньому генокоді закладена програма цілого "метеобюро", зокрема й ця служба довготривалих прогнозів. В її основі може лежати знання земних і космічних циклів, розраховане на роки і навіть, можливо, десятиріччя. Ми ще цієї циклічності не вловили і не стільки через принципові труднощі такого стеження, скільки через наші розумові лінощі, байдужість до цієї проблеми, такої важливої для нашого сільського господарства, народного господарства в цілому. Про дощове й посушливе літо вже говорилося.


Розділ 10. Чи є у тварин зародки уяви?

Не менш важливо господарникам знати, яка буде зима - холодна чи тепла. У за­лежності від цього лімітувалася б кількість палива і таке інше.

Проте ми ще не вміємо робити таких достеменних прогнозів, хоч народних прикмет щодо цього існує безліч. Тварини ж протягом тисячоліть і мільйоноліть спостерегли тут певні закономірності і, якщо ці знання мали для них життєво важливе значення, закарбували їх у своєму генетичному фонді і відбили їх у відповідних стереотипах своєї поведінки.

Те ж саме і щодо короткотермінових прогнозів. Метеобюро тварин більш точне, ніж метеорологічні повідомлення нашого радіо. Знавці поведінки тварин безпомильно можуть повідомити, яка буде погода в найближчий час - суха чи дощова, похмура чи сонячна, тепла чи холодна, безвітряна чи буремна і таке інше. Перед зміною погоди ворони знавісніло кружеляють в небі й розпачливо каркають. Перед бурею тварини намагаються забитися в якийсь сховок, збудувати собі якийсь прихисток. Навіть свині, розпачливо хрюкаючи, похапцем збирають усіляке галуззя, солому і зносять усе це до якогось закутка. Між іншим, і наші діти перед різкою зміною погоди також впадають у глибоке збудження. Вони нервово метушаться і страшенно лементують. Повітря в шкільних подвір'ях і дитсадках перед грозою буквально дзвенить від збудженого дитячого лементу, а в очах аж рябіє від їхньої гарячкової метушні.

Краще за чутливі прилади сейсмографів вловлюють тварини наближення катастрофічних явищ природи - землетрусів, виверження вулканів тощо. Знавці поведінки тварин у сейсмонебезпечних зонах пильно стежать за відповідними їхніми ознаками. Наприклад, перед землетрусами й цунамі глибововодні риби спливають наверх. Перед виверженням лави з вулканів чи, знову ж таки, перед великими землетрусами, тварини намагаються залишити поселення. Птахи відлітають, змії повзуть геть, кішки й собаки теж зникають, (під час розкопок Помпеї й Гераклунума не було виявлено жодної кішки!), а ті, що через велику прив'язаність до господарів залишаються, виявляють велике занепокоєння і намагаються врятувати їх. І часом і справді рятують! Усе це спостерігалося при всіх великих землетрусах останніх десятиліть у Ашхабаді, Ташкенті, Вірменії. Ось зворушливий випадок, що стався в Ашхабаді 1948 р., коли страшний зем­летрус зруйнував усе місто. Пес вночі розпачливо заскімлив і почав шкребти у двері, вимагаючи, щоб їх йому відчинили. Господарі встали, аби випустити його, але вірний пес сам не йшов, а ніби кликав їх за собою. А потім ураз стрибнув до колиски, схопив зубами дитину і прожогом кинувся надвір. "Сказився!" -роз­пачливо закричала мати, а батько схопив рушницю і вони вискочили на подвір'я. У цю саме мить страшний струс ніби розколов землю, будинок перетворився у купу руїн.

Досі ми говорили про інстинктивні явища передбачення майбутнього. Але у тварин на вищих щаблях еволюції тут нерідко подивуються і прижиттєві, умов­норефлекторні, імажинативні формування психіки, їх зустрічають як у побуті, так і в лабораторній обстановці. Західні вчені зовсім не вважають за крамолу

 


Розділ 10. Чи е у тварин зародки уяви?

широко вживати термін "уява" стосовно тварин. Так уже згадувана Джейн Гудолл пише в своїй книзі: "Тим часом інші дослідники займалися в більш тра­диційній лабораторній обстановці, вивчаючи уяву в шимпанзе" (підкреслення наше - ОТ.)

Малися на увазі досліди Девіда й Енн Прімеків з штучною мовою сим­волів, якою шимпанзе "друкували" на магнітній стінці. Усілякий символ, як далі буде показано, несе в собі певний відліт особини з фантазією від дійсності. Або ось той самий автор: "Може бути, саме уява, що породжує фей і Єву в Едем-ському саду, становить справжню відміну людини від шимпанзе?" Йєркси (Уег-1се8,Уегке8,1929, р.577) писали, що в ігровій поведінці мавп, "які намагаються при­думати, чим би ще розважитися, і нерідко ... розігрують вистави, що привертають увагу людини, явно вгадується творча уява " (виділено нами - О.ГЛ .

І нарешті: "Вивчення нерозгаданих таємниць уяви шимпанзе - справа май­бутнього" . Таким чином, поставивши питання, чи не уява є тією справжньою відміною, ЩО відрізняє людину від тварини, Д. Гудолл негативно відповіла на це питання: ні, фантазія є і у тварин, однак повне вивчення її таємниць -справа майбутнього.

Як бачимо, ці роздуми були навіяні авторці іграми малого шимпанзеняти. А й справді, ігри тварин-чи не найяскравіше і найпереконливіше свідчення наявності в них уяви. Адже щоб грати, треба уявляти ситуацію, якої насправді немає. Якщо кошенята, вовченята, лисята та інші малі хижаки під час гри ховаються, припавши до землі, а потім ураз вискакують, нападаючи на свою "жертву", якою є їхні напарники по грі, то цим самим вони розігрують уявну ситуацію май­бутнього полювання.

Ігрова ж вигадливість маленького шимпанзе настільки висока, що вона стоїть цілком на рівні грайливості людської дитини. Н.М. Ладигіна-Котс описує, на­скільки невтомно вигадливим був Іоні в своїй ігровій імпровізації. Особливо по­любляв він створювати сам собі різні труднощі, щоб можна було виборсуватися з-під них. "Якщо під рукою, - пише авторка, - немає рішуче нічого підхожого для створення перепон, Іоні винаходить (розрядка наша - ОТ.) своєрідні спо­соби самозащемлення: наблизившись до когось із людей, котрі спокійно стоять чи сидять на місці, він схоплює їх за ноги, дещо зближує ці ноги і намагається пролізти в них, як у вузькі ворота, крекчучи і хриплячи, якщо не може відразу продратися.

... У цьому своєрідному конструюванні (підкреслення наше - ОТ.) капканів, ловильних пристроїв, пасток, петель удушення, ярма, хомутів, тенет, що обгор­тають, та інших пристосувань, що утримують шимпанзе в полоні і утруднюють його вивільнення, ми вбачаємо глибокий сенс, підкреслений в теорії гри К. Гро-

199 ,...,. . ............

оса . У подібного роду Іграх молода тварина Інстинктивно вправляє свої дії з неживими предметами довкілля, засвоюючи дії, корисні їй в майбутній боротьбі за існування. "Вона наполегливо тренує свої різнобічні рухові навички, стоїчно привчається терпіти біль, переносити всілякі незручності, багатоманітно витон-


Розділ 10. Чи є у тварин зародки уяви?

чує свою моторну винахідливість (знову наше виділення - О.Г.) у процесі пере­борення тих чи інших механічних труднощів, що несподівано стали на шляху її визволення" .

Таку ж багату ігрову фантазію демонстрували й інші малі шимпанзе. Так мавпочка Вікі, виховувана подружжям Хейс, любила гратися в "читання". Вона щоранку вибігала за газетою, всідалася у крісло, розгортала газету і, тримаючи її на витягнутих руках, "читала" її, мугикуючи й усміхаючись. Вона явно грала в уявлювану ситуацію, наслідуючи господарів. Так само мавпуючи господиню вона пудрила своє лице й мазалася губною помадою. Мабуть, вона уявляла себе неабякою пані! Феномен читання приваблює і немовлят. Моя донька Марійка до року ревниво ставилася, коли бабуся в її присутності мовчки читала і всіля­ко заваджала їй. Однак, коли та читала вголос, могла годинами слухати, сидячи непорушно. Любила Маруся теж імітувати читання. Сидить на підлозі, енергій­но гортає сторінки і дуже експресивно виголошує якісь тиради, дуже схожі на інопланетну мову. І чим далі, тим у більший "читацький" раж впадає, Може, тому

вона навчилася читати дуже рано — у 2 роки, у три — читала з швидкістю доросло­го (про себе), з чотирьох - читала товсті книги і ще до школи прочитала основні книги, які треба знати випускнику школи.

Однак повернімося до наших мавп. "Подружжя Хейс, - пише Ян Дембов-ський, - спершу не знали, чи захоче їхня вихованка гратися своїми іграшками. Чи буде мавпа гратися так само, як дитина? Чи буде вона брати участь в іграх, які вимагають уяви або приводять де яких-небудь відкриттів? (виділення наше - ОТ.) Яким буде її ставлення до колективних ігор? На всі ці питання було дано

позитивну відповідь .

Отже, малий шимпанзе залюбки грав у ігри, що вимагали творчої уяви і на­віть деяких "відкриттів". "Безсумнівним виявом не лише інтелекту, але й фантазії було те, цо Вікі не гірше за дитину освоїла серію тестів Гезелла.

Те, що шимпанзятка полюбляють возити іграшки на мотузочку, відзначила на Іоні ще Н.М. Ладигіна-Котс. Однак Вікі буквально приголомшила всіх пан­томімою, "возячи" уявну іграшку за уявну мотузочку. Це вже незаперечна фанта­зія! Щоб не було ніяких сумнівів у цьому, наведемо відповідний опис Кеті Хейс і Джейн Гудолл поведінки Вікі у ванній:

"Волочачи кінчики пальців однієї руки по підлозі, дуже повільно й обережно обходила вона унітаз. Раз у раз зупинялася, оглядалася на руку і відновлювала ходу ... Вікі була тоді в такому віці, коли дитина часто тягає за собою на мотузці яку-небудь іграшку ... Коли вона возила за собою вагончики, черевики, ляльки або гаманці, її тіло нахилялося вперед під точно таким самим кутом ... Якось од­ного разу вона перервала це своє зайняття, обернулася і зробила рукою декілька "смикаючих" рухів,- так їх належало б назвати, якби була мотузка, за яку мож­на смикати; одначе мотузки не було. Потім Вікі стала здійснювати якісь загад­кові рухи руками навколо шишечки унітаза, поставила на шишечку один кулак, на нього другий, а потім почала відхилятися назад, як при перетягуванні каната


Розділ 10. Чи е у тварин зародки уяви?

(видно уявлювана мотузочка заплуталась. - ОТ.). Врешті-решт, вона зробила різ­кий ривок і знову почала обходити унітаз, тягнучи за собою щось таке, шо, на мій погляд, могло бути тільки уявлюваною (виділення наше - О.Г.) іграшкою на мотузці...

Вікі полюбляла "рибалити". Стоячи на якому-небудь предметі меблів, вона піднімає за мотузку прив'язану іграшку з підлоги. А тепер вона займался тим, що, стоячи на унітазі, підтягувала з підлоги уявлювану (курсив наш - О.Г.) іграш­ку, почережно перехоплюючи двома руками невидиму мотузку; потім опускала її обережно і знову "вивуджувала".

Вікі грала так щодня, але лише навколо унітазу і більше ніде. Одного разу, приблизно два тижні згодом після того, як Вікі придумала (курсив наш - О.Г.) цю гру, стався такий випадок: "Вікі" знову зупинилася біля шишечки унітаза і спробувала розплутати невидиму мотузку. Але цього разу вона швидко кинула це заняття. Вона раптом сіла на підлогу і витягнула перед собою руки, мов би трима­ючи в них натягнутий шнур. Глянувши на моє лице в дзеркалі, вона голосно по­кликала: "Мама! Мама!"...

Розігруючи складну пантоміму, я взяла у неї з рук мотузку і, роблячи руками якісь рухи, нарешті відв'язала її від шишечки; а потім протягнула їй "мотузку", яку ні я, ні вона (так мені здається) не бачили. "Ось так, малюче . .. " її кумедне личко зморщилося в усмішці, і вона як ніколи швидко заходилася ходити навколо унітазу, тягнучи за собою уявлювану іграшку".

Якось із цікавості Кеті Хейс сама вирішила зобразити, нібито вона тягає іграшку на мотузочку. Коли подивована Вікі вперше побачила це, вона підбігла до того місця на підлозі, де повинна була знаходитися іграшка. Повторення цієї пантоміми наступного дня, здається, нагнали на Віку жаху; вона широко розплю­щила очі, стала пхикати, розгойдуватися і зрештою у повному збентеженні стриб­нула в обійми своєї "матері". З того часу ніхто з них не грався з уявлюваною (ще раз підкреслено нами - О.Г.) іграшкою (Науек, 1951; с.80 - 85). Вивчення нез'ясо-ваних таємниць уяви шимпанзе - справа майбутнього" .

Спостережені сцени, без сумніву, належать до зоряних миттєй єднання лю­дини з тваринами. Кеті Хейс вдалося спостерегти найвершинніші феномени тва­ринного духу. Треба було мати неабиякої складності внутрішній психічний світ, неабияку фантазію, щоб так натхненно гратися в уявлювані іграшки, щоб одразу підхопити запропоноване "матінкою" продовження цієї уявлюваної гри і нарешті, щоб так гостро, чисто по-людськи зреагувати на "безсоромний плагіат" своєї опі-кунші, яка буцімто вкрала винахід сердешної мавпочки і заходилася й собі тягати уявлюваний візок. Тут виявилися не лише цілком природні авторські амбіції "ви­нахідника", але й уже згадуваній крайній егоїзм мавп, через який їм однаковою мірою нестерпні, як бачимо, спроби заволодіти як їхніми речами, так і їх ідеями.

За своєю психологічною природою дуже близькі до ігрової діяльності й такі вельми поширені серед вищих тварин види поведінки, як їхні хитрощі. Хитрощі -це по-суті та ж сама інтелектуальна гра, гімнастика розуму. Для свого здійсне-


Розділ 10. Чи є у тварин зародки уяви?


 


ння, хитрування вимагає не тільки розуму, кмітливості, але й вигадливості, ви­нахідливості, певного фантазування. Щоб здогадатися, як можна схитрувати, тва­рині слід здійснити так званий інсайт, ага-момент, творчий, інтуїтивний, фантазій­ний спалах. У монографічних описах мавп Н.М. Ладигіною-Котс, Джейн Гудолп, Кеті Хейс, Яном Дембовським та іншими досить часто зустрічаємо хитрування тварин, які важко відрізнити від людських. Уже наводилися слова Ф. Енгельса про те, що "у наших свійських тварин, більш високо розвинених завдяки перебу­ванню з людьми, можна щодня спостерігати акти хитрощів, які стоять на однако­вому рівні з такими ж актами у дітей".

Хитрування у тварин спостерігається вже на нижчих щаблях еволюції. Тут воно має інстинктивний характер. Деякі комахоїдні хижаки приманюють комах-самців, випромінюючи точнісінько такі світлові сигнали, якими самки прима­нюють своїх залицяльників. Загальновідомі зворушливі хитрощі пташки, яка си-

мулює каліцтво (ледь пурхає, волочить ноги й крила і.т.п.), відманюючи людину

чи тварину від свого гнізда. Зозуля , обравши гніздо, щоб підкинути до нього своє яйце, зносить його точнісінько такого ж забарвлення і такого ж рисунку, аби воно скидалося на справжнє. Деякі комахи наслідують забарвлення ос, аби птахи боялися їх ковтати.

Звісно, у переважній більшості ці інстинктивні акти лише зовнішньо на­гадують хитрування, а насправді ні за своєю природою, ні навіть за своїм пер­вісним походженням не мають з ними нічого спільного. Скажімо, більше шансів вижити одержували ті особини, еволюційна лотерея для яких подарувала схоже з осами забарвлення. Те ж саме, і щодо комахоїдних, які спершу випромінювали світлові сигналі поза зв'язком з приманюванням своїх жертв-самців. Але оскіль­ки ті самі летіли на ці сигнали, схожі на любовні поклики самок, ці хижаки одер­жали додаткову можливість закріпитись в еволюції.

У вищих тварин таке хитрування стає свідомим. Ось найрозумніші з птахів ворони - спостерігають, як собака гризе кістку. Треба її відняти. Прямо це зроби­ти неможливо.Слід вдатися до хитрощів. До собаки одночасно підлітають дві во­рони. Одна з них боляче дзьобає його за хвіст. Обурений пес кидається на зухвалу кривдницю, а тим часом друга вихоплює кістку і летить пріч.

... На палубі одного судна жили собака і свиня. Будка на палубі була одна і кожен намагався вскочити до неї першим. Одного разу нагрянув шторм. Свиня

панічно боїться негоди і поспішила до будки. Але там її зустріло загрозливе гар-чання. Пес випередив її! Шторм посилювався і свиня несамовитіла з жаху. І тут її погляд упав на миску і в голові розумнящої льохи спалахнув геніальний план, Вона почала вдавати, що миска повна найсмачнішої їжі. Вона почала гримати посудиною, апетитно чавкати і ледь не стогнати від задоволення. Собаче серце розривалося від харчової спокуси і боязні втратити затишний сховок. Нарешті, жадоба взяла гору і Рябко вискочив із буди. У ту ж мить свиня прожогом жухнула в будку. Ошуканий пес залишився наодинці з розбурханою стихією, а свиня вдо­волено рохкала в своїй оселі.


Розділ 10. Чи с у тварин зародки уяви?

Мавпи, собаки, коні інколи вдають із себе хворих, щоб одержати якусь по­блажку. Так один пес любив спати на ліжку. Його сварили і били за це. Коли од­ного разу його застали на місці злочину, він ураз знеможено розкинувся і почав жалібно стогнати. По ньому було видно, що він страшенно хворий. Симулянту не повірили, і він ураз "видужав", рятуючись втечею. А вся справа в тому, що собака й справді колись був недужий, і йому тоді дозволяли лежати на ліжку.

Вовки і особливо лисиці нерідко вдаються до феноменальних хитрощів. На­приклад, аби вполювати хитру ворону, прикидаються мертвими лягають, розки­нувшись на видноті і довго терпляче чекають, доки ворони, переборюючи страх, почнуть все ближче підступати до капосного хижака. Ось зухвале птаство вже по­чинає дзьобати хижака за хвоста, за боки. Наш хитрун терпить і не ворушиться, і лише тоді, коли якась підбадьорена ворона опиняється біля самої пащеки звіра, він ураз клацає своїми щелепами і схоплює цю жертву своєї довірливості.

А ще більше вражають інші їхні хитрощі. Лисиця чи вовк ураз, ніби з'їхавши з глузду, починають викидати різні химерні кренделі: качаються, підстрибують

угору, знову качаються, перекидаються і знову підстрибують. Качок та інше птас-

тво подібна чудернацька еквілібристика безмірно вражає. Розкривши дзьоба, вони сторопіло спостерігають, як їхній заклятий ворог явно божеволіє. Захопившись такою дармовою виставою, вони не помічають, що "артист" усе ближче набли­жається до них, і коли залишається лише один стрибок, підступний пройдисвіт робить його і схоплює жертву своєї надмірної цікавості.

Можете самі пригадати подібні хитрощі тварин, і погодьтеся, що для такої винахідливості хитруну необхідна була певна фантазія.

Інколи тваринні хитрощі набувають людських рис. Скажімо, утаювання і на­віть звичайнісінької брехні. Те, що це таки свідомий обман, а не випадковий збіг обставин, допомагає з незаперечною доказовістю встановити такий новий тонкий інструмент зоопсихологічного дослідження, як ручна мова мавп. Так, відомий дослідник приматів Роджер Фаутс наводить унікальний казус мавп'ячої брех­ливості. Шимпанзе-брехуном на цей раз виявилася вихованка подружжя Темерлін за назвиськом Люсі. Цю особу з таким кокетливим іменем можна було б віднести до мавп'ячої еліти, бо вона регулярно займалася ручною мовою і показувала себе неабиякою розумнякою. Ця "інтелігентність" не завадила, однак, Люсі, коли вона залишилася в кімнаті сама, спорожнитися там. Скоро в кімнату зайшов Фаутс і між ними відбувся такий епохальний в історії дослідження психології тварин діалог:

"Роджер: Що це?

Люсі: Люсі не знає.

Роджер: Ти знаєш. Що це?

Люсі: Бруд, бруд.

Роджер: Чий бруд, бруд?

Лосі: Сью.

Роджер: Ні, не Сью. Чий бруд?


Розділ 10. Чи £ у тварин зародки уяви?

Люсі: Роджера (яке нахабство! - звалити вину на самого експериментатора! -ОТ)

Роджер. Ні! Не Роджера. Чий бруд?

Люсі: Бруд Люсі, Люсі. Пробач Люсі" .

Як бачимо, ця феноменальна сценка розгорталася достеменно за таким самим сценарієм, як і у наших дітей. Спершу вони все заперечують і намагаються "ор-ганізуавати" винуватця десь на стороні, і лише тоді, коли їх припирають до стінки і діватися нікуди, можуть визнати власну провину.

Джейн Гудолл розповідає про одного зі своїх собак. Коли той дуже пошкодив свою лапу, господарка оточила його особливою увагою й піклуванням. Це, ма­буть, так сподобалося собаці, що коли Джейн кудись поїхала і повернулася лише через два тижні, наш симулянт, який уже з тиждень ходив цілком нормально, бо лапа зовсім зажила, враз став шкутильгати і виглядати зовсім нещасною калікою! Усі домашні лише розкрили роти від подиву.

Попереду я вже наводив приклад іншого собаки, який, коли його застали на місці злочину (недозволеному лежанні на ліжку), враз згадав, що як був він хво­рим, йому це дозволялося, і терміново знову "захворів".

Де Вааль (Ое \Уаа1, 1982) наводить приклад подібного обману з боку мавпи. Старий самець Йєрун під час бійки з альфа-самцем (вожаком) зашкодив собі ру­ки. З того часу протягом тижня він дуже шкутильгав. Але що дивно: це він робив лише тоді, коли це бачив його кривдник. Увесь інший час він пересувався цілком нормально. Отже, Йєрун прикидався калікою в надії уникнути нової агресії во­жака.

У разі необхідності тварини вміють приховувати свої почуття. Той самий Иерун, після сутичок із молодшим за нього Луйтом покидав поле бою з кам'я­ною маскою на обличчі, нічим не видаючи злостивості, що кипіла в ньому, і ли­ше віддалившись на безпечну відстань, починав вищирюватися і гавкати до того ж, повернувшись спиною до сильнішого суперника. Достоту, "показував дулю в кишені"! А Луйт, в свою чергу, програвши двобій Ніккі, закривав свою широко ощирену пащу долонею, аби не помітив супротивник. Тільки після того, як Ніккі віддалявся за межу чутності, Луйт давав волю своїм почуттям - починав вільно вищирюватися і дуже тихо пищати. Так само шимпанзе Гоблін, відбиваючись від значно більш масивних супротивників, мовчав, хоч шимпанзе під час бійки дуже кричать. Поле бою він також покидав мовчки, хоч мавпи у таких, випадках ви­щать. Альфа-самець Голіаф, коли з'являвся новий претендент на цей трон Майк і шаленів, сиплючи погрози, взагалі повертався до нього спиною і дивився кудись убік.

Усе це була хитра тактика погамовування супротивника. Так що Н.М. Ладигі-на-Котс, мабуть, не зовсім точна, коли пише: "Тварини на противагу людям не можуть приховувати своїх почуттів" . Як бачимо, ще й як можуть, хоч загалом це більше стосується вищих мавп, а в цілому тварини, як і діти, й справді гранич-но відверті в своїх почуваннях.


Розділ 10. Чи є у тварин зародки уяви?

Як відомо, вожак зграї і взагалі старші члени її забороняють молодим самцям мати романи з прекрасною половиною зграї. А тому волохатим Ромео і Джуль-єттам часто доводиться всіляко хитрувати й обманювати, щоб приховати свій зв'язок. Під час своїх потаємних любовних побачень вони мовчать, хоч взагалі при цьому мавпи вищать і кричать від переповнення почуттів. Якщо ж хтось із старшини застане їх на місці злочину, молодик враз прикриває свій пеніс долоня­ми і з невинним виглядом чимчикує геть.

Нерідко обман у зграї набуває витончених форм. У дослідах Джейн Гудот, які вона проводила з 1965 р., для того, щоб дістати бананову підгодівлю, шимпанзе мав відгвинтити гайку і звільнити ручку, після чого кришка годівниці відчиня­лася.

Два молодики навчилися це робити, - Еверед і Фіган. Перший одразу з ра­дісним "харчовим" хрюканням біг до годівниці. Але цими гуками він видавав себе і дорослі самці відбирали у нього плоди його метикованості.

А другий був значно хитрішим. Він із байдужим виглядом блукав в районі годівничок. Набрівши на одну з них, починав грати ще артистичніше. З безтур­ботним виглядом він роззирався наокруж, а, одна рука його тим часом тихенько відгвинчувала гайку. Після цього одна його нога й рука продовжували залишати­ся на кришці, щоб годівничка не розкрилася і не привернула увагу присутніх. Так він прикидався, що ловить гав, інколи з півгодини, доки доросле чоловіц

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти