Доведено, що тривалість життя людини як біологічного виду становить 96-98 років (деякі вчені навіть вважають, що вона може досягати 100-120 і більше років). Але тільки у окремих індивідів тривалість життя співпадає з видовою, а фактично вона зменшується на 30-40 і більше років. Виникає питання, з чим це зв'язано. А зв'язано це з факторами ризику.

Фактори ризику.Цим терміном називають фактори, що статистичне достовірно зменшують тривалість життя. В зв'язку з розвитком цивілізації і змінами екологічної обстановки з'явилось багато різних хвороб, які називають "хворобами цивілізації", а факторами ризику вважають явища, які викликають загальні порушення обміну речовин і охоплюють суспільство в цілому, їх можна об'єднати у певні групи, а саме: гіпокінезія, аліментарні фактори, емоційний стрес та ксенобіотики.

Гіпокінезія.Головною особливістю людини на сучасному етапі її історичного розвитку є зменшення обсягу фізичної праці на виробництві та в побуті, що призвело до зменшення рухової активності і, як наслідок, до зменшення рівня енергетичного обміну. Явище зменшення рухової активності і зменшення витрат енергії називають гіпокінезією.

Гіпокінезія є однією з головних причин порушень функціонального стану фізіологічних систем організму і як наслідок цього є основним фактором ризику.

Пояснень цього феномена потрібно шукати у впливі на організм тих законів природи, які визначили його будову і функції протягом всього розвитку тваринного світу. Одним з таких законів є закон всесвітнього тяжіння.

При маневревій формі боротьби за існування тварині необхідно було переміщуватись на значні відстані по поверхні землі під постійною дією гравітаційного поля - сили, яка дорівнює масі тварини. Організм протидіє силі земного тяжіння силою своїх м'язів. Рухи організму людини і тварин можливі тоді, коли вектор загальної сили їхніх м'язів буде більшим за силу земного тяжіння, що є першою і необхідною умовою руху.

Функціональне призначення м'язів полягає в протидії силам земного тяжіння, подоланні сил інерції, лінійного і кутового прискорення. Саме тому сила гравітації зумовила протягом еволюції тваринного світу будову і функції м'язів будь-якої істоти незалежно від її виду і розмірів. Можна виділити чотири особливості м'язевої системи тварин: будову саркомера; динамізм енергетичного і пластичного обміну; загальну кількість м'язової тканини та сталість рухової активності.

Особливістю будови скелетного м'яза будь-якої тварини є висока упорядкованість на всіх рівнях його структури. Тому сили, які можуть розвивати м'язи, однакові. Так, м'язи миші, людини та слона розвивають однакову силу на одиницю площі їхнього поперечного розрізу. Ця ж закономірність характерна і для комах. Виміри показують, що м'язи комах на одиницю площі фізіологічного поперечника розвивають таку ж силу, як і м'язи хребетних тварин.

Особливістю обміну речовин скелетних м'язів є те, що їхні тканини в широких межах змінюють рівень енергетичних витрат. Так, в стані фізіологічного спокою рівень енергетичного обміну у них один з найнижчих у порівнянні з усіма тканинами організму (0,07 кДж/хв на 1 кг маси). При скороченні м'яза на подолання опору гравітаційного поля витрачається енергії в 100 разів більше у порівнянні зі станом спокою. Щоб зрозуміти це, потрібно врахувати послідовність процесів, які відбуваються у м'язовому волокні від початку виникнення збудження на міоневральному синапсі до розслаблення саркомера.

Будь-яка робота м'яза за характером пластичного обміну є катаболічним процесом з високим ступенем ентропії. При цьому структури м'язового волокна швидко руйнуються, а їхні білкові молекули розпадаються до кінцевих продуктів. Цей факт підтверджується тим, що в крові, яка відтікає від м'яза, що скорочується, виявляють збільшення небілкового азоту в 10 разів і більше. Ці продукти обміну м'язового волокна є індукторами генетичного апарату м'язових волокон. З появою їх починаються процеси самовідновлення певних структур волокна і ферментів за схемою ДНК - РНК - білок. Таким чином, подолання сил земного тяжіння при скороченні м'яза супроводжується високим рівнем ентропійних і неентропійних процесів.

Висновок про те, що маса м'язів залежить від рівня фізичної активності людини, може зробити кожен, але мало хто знає, що ступінь розвитку м'язової системи в тваринному світі є величиною сталою і не залежить від загальної маси тварини. У миші і слона маса м'язів складає 40-45% загальної маси тіла. Саме при такому співвідношенні між масою м'язів і масою інших органів установлюється така збалансованість між силою земного тяжіння і силою м'язів, що дозволяє пересуватись по поверхні землі з необхідною швидкістю.

Рухова активність - умова урівноваження між силою земного тяжіння і силою м'язів. Для тварин будь-якого виду потреба в рухах величина стала і зумовлена генетично. Рухова активність зменшується з віком. Так, добова норма рухів дитини трьох-п'яти років дорівнює 30-40 тис. кроків, п'яти-семи - 20 тис., а для дорослої людини норма становить 10 тис. кроків на день.

Рівень розвитку м'язової системи зумовлює рівень функціонального стану інших фізіологічних систем організму.

Наслідком зниження м'язової активності є дистрофія не тільки окремих м'язів, але і всієї м'язової системи. Людина за 6-7 тижнів суворого постільного режиму втрачає таку кількість білка, яка становить 9 % м'язової маси організму.

Таким чином, внаслідок того, що сучасна людина значно обмежила регулюючий вплив фізичної роботи на рівень процесів енергетичного обміну, зменшився обсяг додаткового і частково (на 8-10%) основного енергетичного обміну.

Зниження рівня енергетичного обміну є однією з ланок у довгому ланцюзі порушень обміну речовин при гіпокінезії.

Інші пов'язані з клітинними і організменними механізмами регуляції біосинтезу білка.

При значному м'язовому навантаженні розвивається стрес-синдром, при якому через ядра підзоровогорбової ділянки гіпофіз - надниркова залоза збільшується концентрація катехоламінів і глюкокортикоїдів у крові. Ці гормони мають широкий спектр дії, головним чином катаболічного напрямку, що мобілізує енергетичні і пластичні ресурси організму. Збільшується мобілізація глікогенного резерву печінки, внаслідок чого виникає гіперглікемія, відбувається гідролітичне розщеплення жиру і збільшення жирних кислот у крові, що веде до збільшення кількості субстратів окислення у м'язах і серці.

Аліментарні фактори(лат. аіітепіагіиз - харчовий, пов'язаний з харчуванням, їжею). Зменшення енергетичних втрат організму при зниженні рухової активності не веде до зменшення кількості їжі, яку споживає людина. Відчуття апетиту та голоду не завжди викликане нестачею їжі. Апетит - це приємне відчуття, пов'язане із споживанням їжі, тому сучасна людина споживає її набагато більше, ніж того потребують енергетичні втрати. Це призводить до утворення жирової тканин в організмі. У нормі м'язова тканина становить 42-45%, а жирова- 16% загальної маси тіла (таке співвідношення склалося протягом еволюції людини), при збільшенні їжі на долю жирової тканини припадає 25-30% і навіть 50%, що значно збільшує масу людини. Це явище називають ожирінням. Ожиріння є одним з провідних факторів ризику.

Таким чином, підтримання маси тіла на належному рівні є однією з умов нормального обміну речовин.

Належна маса виходить із поняття "ідеальна маса". Ідеальною називають ту масу тіла, яка статистичне достовірно поєднюється з найбільшою тривалістю життя та залежить від розмірів тіла, статі і конституції. Для її визначення зручно скористатися номограмою або індексами (рис2.7), запропоновано кілька індексів, основою яких є індекс Брока.

Для знаходження належної маси тіла за індексом Брока від росту в сантиметрах необхідно відняти 100. Але при цьому показники будуть завищені. Тому від різниці віднімають ще 10%.

Масу людини вважають нормальною при відхіленні від ідеальної в межах ±5%. Людей з відхиленням на 10-14% відносять до категорії "загрози по ожирінню", до 15-24%-

категорії ожиріння першого ступеня, 25-49%- другого, 50- 99%- третього, а 100% і більше- четвертого ступеня.

Емоційний стрес.Поняття "стрес"(англ.stress- напруження) було запропоновано Г.Сельє як спосіб досягнення резистентності (стійкості) організму до дії негативних факторів будь-якого походження. Це неспецифічна реакція на різноманітні подразнення, що перевищують певний рівень і тому стають неприємними і небажаними. Ця реакція виникає і тоді, коли організм не може протягом тривалого часу перебувати в стані напруження. Причини, що викликають стрес-реакцію, називають стрес-факторами, або стресорами. Це можуть бути різні мікроорганізми (антигени), м'язові напруження, переохолодження або перегрівання, травми, гіпоксія і навіть сильні звуки. Ступінь стресу може бути різною, але класичним його проявом є занепокоєння, стадія резистентності та стадія виснаження. Реакція на будь-який стресор проявляється тріадою Сельє, а саме: підвищення у крові кількості гормрнів надниркових залоз і розростанням їхнього кіркового шару, інволюцією лімфоїдних органів і зникненням з крові лімфоцитів і еозинофілів та появою в шлунку і дванадцятипалій кишці виразок.

У фізіологічних реакціях на дію стресора важливе значення мають нервова та ендокринна системи, а саме: підзоровогорбова ділянка та лімбічна система, а також лобова кора півкуль великого мозку і еферентні системи: симпатико- адриналова і система гіпофіз-кора надниркових залоз.

У першу мить дії стресора спостерігається вихід катехоламінів і кортикостероїдів як факторів, що запускають механізми посиленого енергетичного забезпечення. Кількість адреналіну збільшується у 1000 разів. Але запаси глікогену (і глюкози) в організмі обмежені, тому глюкокортикоїди стають ініціаторами катаболічних процесів, наслідком яких є розпад тканин, що мають у цей час другорядне значення (лімфоїдна тканина, слизова оболонка шлунку). В результаті цього звільняються амінокислоти, радикали яких після дезамінування використовуються для синтезу глюкози.

Якщо організм незагинув на початку дії шкідливого фактора, то починають діяти пристосувальні морфологічні механізми.

Ксенобіотики(гр. Хепоs- чужий, Ьіоs- життя). Так називають всі речовини, що потрапляють в організм будь- яким шляхом і включаються у численні ланки обміну речовин.

Кожна речовина, яка потрапляє в організм, викликає порушення нормального протікання біохімічних процесів і таким чином погіршує стан здоров'я людини.

Вивчення механізму і нормування (встановлення гранично дозволеної концентрації- ГДК) кожного ксенобіотика є особливою тематикою досліджень гігієнічних наук.

Кожна людина повинна бути обізнаною в тому, що потрапляє в її організм з їжою і водою, що вона вдихає з повітрям і що осідає на її шкірі.

Предыдущая 5 6 7 8 9 10 111213 14 15 16 17 18 19 20 Следующая