Загальні механізми токсичної дії отруйних речовин і принципи терапії отруєнь

Під терміном “отруйні речовини” прийнято розуміти будь-яку речовину небіологічного (біологічного) походження, здатну при попаданні в живий організм порушувати рівновагу між індивідуумом і навколишнім середовищем, викликаючи при цьому різні за формою і ступенем тяжкості синдроми (больові, судорожні тощо).

Багато отруйних речовин мають як вибірковий, так і широкий спектри дії на живі організми. Ця обставина ускладнює встановлення єдиного підходу щодо їх класифікації.

Загальноприйнятою вважається класифікація отруйних речовин за їхніми фізико-хімічними та біологічними властивостями, відповідно до яких вони поділяються на дві групи:

– отрути небіологічного походження (неорганічні й органічні речовини);

– отрути біологічного походження (отрути, виготовлені із бактерій, рослин і тварин).

В еволюційному плані такий підхід до класифікації отруйних речовин дозволяє розглядати їх не тільки як компоненти, небезпечні для живих організмів, але і як фактори, що сприяють виробленню в них відповідних захисних механізмів.

Вивчення механізмів і наслідків впливу отруйних речовин на організм людини є найважливішою задачею токсикології – науки, що розвивається високими темпами.

Вивчення механізмів дії токсичних речовин і клініки викликаних ними отруєнь є складною проблемою, яку роз-в’язують фахівці-токсикологи.

Основний принцип токсичної дії отруйних речовин на живий організм зводиться до порушення рівноваги між організмом і життєвим середовищем, тому загальні процеси токсичної дії, що прийнято поділяти на біохімічні і структурно-функціональні, потребують особливої уваги.

Біохімічні механізми токсичної дії, яка виникає внаслідок взаємодії отруйних речовин з “мішенями” (рецепторами, ферментами тощо), проявляються на молекулярному і клітинному рівнях.

Ці механізми, на думку фахівців, є “пусковими” для наступних процесів порушення функцій життєво важливих систем організму, що призводять до отруєнь різного ступеня тяжкості, хронічних захворювань та інших наслідків.

Характер і ступінь дезорганізації життєдіяльності організму значною мірою визначається вибірковістю дії і токсичністю отруйних речовин.

Загальний характер впливу деяких розповсюджених НХР на організм людини наведений у табл.22.

Ступінь порушення сталості внутрішнього середовища організму (гомеостазу) при впливі тих чи інших отруйних речовин багато в чому залежить від того, які механізми виявилися залученими в патологічний процес.

Найбільш серйозні наслідки токсичного впливу настають при порушеннях систем забезпечення організму киснем, що призводить до гіпоксії життєво важливих органів.

Таким чином, найважливішою особливістю токсичного впливу більшості отруйних речовин є здатність до безпосереднього порушення механізмів регулювання гомеостазу, починаючи від нижчих рівнів патологічних змін (молекулярних і клітинних) до дезорганізації на рівні організму.

Різноманітність біохімічних процесів, що лежать в основі механізмів впливу отруйних речовин на організм людини, значною мірою ускладнює вживання цілеспрямованих заходів з їх припинення чи зниження.

Основні методи терапії отруєнь викладені у відповідній літературі й широко використовуються на практиці токсикологами. В інтересах своєчасного (долікарського) застосування заходів, які допоможуть уникнути важких наслідків отруєння, деякі аспекти терапії отруєнь мають бути відомі кожному.

Т а б л и ц я 22

Загальна характеристика НХР

До найбільш радикальних способів терапії більшості отруєнь прийнято відносити комплекс медичних заходів, які спрямовані на припинення або послаблення токсичної дії отруйних речовин на організм людини. Такими заходами є методи посилення природної детоксикації (промивання шлунку, очищення кишечнику тощо) і штучної детоксикації (заміщення крові, гемосорбція та ін.).

Загальна стратегія терапії отруєнь побудована на чотирьох основних принципах:

1) прискоренні виведення отруйних речовин з організму;

2) антидотній терапії;

3) усуненні патогенічних порушень у функціонуванні важливих систем організму (патогенічна терапія);

4) усуненні або послабленні окремих симптомів отруєння (симптоматична терапія) і попередженні ускладнень.

Принцип п р и с к о р е н о г о в и в е д е н н я отруйних речовин з організму заснований на методах природної і штучної детоксикації, які є доступними для людини в умовах її повсякденної життєдіяльності й застосовуються в разі потрапляння отруйних речовин в організм через шлунково-кишковий тракт.

А н т и д о т н а т е р а п і я заснована на використанні специфічних протиотрут (антидотів), здатних взаємодіяти з отруйною речовиною (чи її метаболітами) й утворювати малотоксичні чи нетоксичні продукти. Ці речовини здавна привертали увагу, особливо фармакологів, і широко використовувалися для надання допомоги при отруєннях.

Важливими властивостями антидотів є сувора вибірковість і ліміт часу ефективної дії (антидоти найбільш діючі на початкових фазах отруєння).

За хіміко-біологічними властивостями антидоти поділяються на кілька груп. Широко розповсюдженими для застосування в побуті є антидоти, здатні перетворювати отруйні речовини в нетоксичні продукти. До таких протиотрут відносяться лужні й хлормісткі речовини, а також розчини марганцевокислого калію.

Широке поширення одержали антидоти, які сприяють виведенню отруйних речовин з організму. Такі речовини утримують атоми кальцію, що легко заміщюються іонами отруйних речовин (свинцю, миш’яку та інших важких металів) і утворюють комплексні сполуки, які розчиняються у воді та швидко виводяться з організму.

Особливе місце в терапії отруєнь займають а н т и д о - т и ф і з і о л о г і ч н о ї д і ї. До антидотів цієї групи належать протиотрути, що викликають ефект, протилежний дії отрути. Наприклад, бронхоспазм, викликаний мускарином, може бути ослаблений адреналіном чи атропіном, які самі не реагують з отрутою, проте усувають симптоми отруєння шляхом непрямої протидії через різні рецептори (клітинні елементи). Цей напрямок антидотної терапії знайшов найбільш широке практичне застосування в сучасній фармакології, що має у своєму розпорядженні практично необмежені можливості в підборі ефективних функціональних антагоністів токсичних речовин.

Важливим досягненням у створенні антидотів такого типу було відкриття антагоніста ацетилхоліну, що бере участь у процесах передачі нервового імпульсу. Основою цих антидотів є атропін і рецептури атропіноподібної дії.

Принципи патогенічної і симптоматичної терапії реалізуються на різних етапах фармакологічного впливу і можуть бути спрямовані на усунення й ослаблення тих чи інших порушень.

Засобами патогенічної і симптоматичної терапії є речовини, які відновлюють захисні функції організму в умовах їх перенапруги від стресу.

Триметин, тиопентал натрію, серцеві та інші препарати, у тому числі й атропін, використовуються як симптоматичні засоби терапії.

Найважливішим способом лікування отруєнь прийнято вважати каузальну (причинно-наслідкову) терапію, засновану на встановленні причин захворювання й усуненні загрозливих життю проявів.

Поряд з розглянутими принципами і способами терапії отруєнь, важливими заходами першої допомоги і взаємодопомоги є:

– усунення надходження отруйних речовин в організм;

– запобігання переохолодженню постраждалого;

– створення спокою;

– доставка в найближчу медичну установу;

– інші доступні, відповідно до ситуації, заходи.

Розглянуті загальні механізми токсичної дії отруйних речовин на організм людини і принципи терапії отруєнь є основ-ними знаннями, що забезпечують безпеку сучасної людини в повсякденній життєдіяльності й у хімічно небезпечних ситуаціях.

3. ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ БЕЗПЕКИ ЖИТТЄДІЯЛЬНОСТІ Й ЗАХИСТУ НАСЕЛЕННЯ У НАДЗВИЧАЙНИХ СИТУАЦІЯХ

Оцінка небезпечних ситуацій

У будь-якій НС, незалежно від походження (технологічного, соціально-політичного чи воєнного), для успішного забезпечення життєдіяльності населення та боєздатності військових неабияке значення має правильна, об’єктивна її оцінка.

О ц і н к а с и т у а ц і ї – це процес всебічного вивчення й аналізу факторів і умов, які склалися в результаті НС, та вибір найбільш доцільного варіанту дій, який виключає або мінімізує ураження людей.

За масш­табами, тривалістю й уражаючою дією радіоактивне забруднення й хімічне зараження є найбільшою загрозою як у мирний, так і у воєнний час (аварії, теракти, застосування ядерної та хімічної зброї). Тому оцінці саме цих факторів приділено найбільшої уваги.

Оцінку проводять начальник штабу ЦО, командири фор-мувань за участю спеціалістів об’єкта чи населеного пункту.

Серед уражаючих факторів ядерної аварії і ядерного вибуху особли­ве місце займає радіоактивне забруднення. Воно поширюється на сотні кілометрів. При цьому на великих площах може створюватися забруд­нення, яке буде небезпечним для населення протягом тривалого часу (табл. 8,15). За цих умов необхідно організувати захист населення від радіо­активних речовин та їх випромінювань на основі даних про рівні радіації, характер, район і масштаби радіоактивного забруднення місцевості.

Під радіаційно небезпечними прийнято розуміти ситуації, обумовлені забрудненням (зараженням) навколишнього середовища (місцевості, атмосфери, води тощо) радіоактивними речовинами, здатними впливати на життєдіяльність людини та інших живих організмів.

Оцінка радіаційно небезпечних ситуацій включає:

– виявлення масштабів і характеру забруднення (зараження) навколишнього середовища радіоактивними речовинами;

– визначення ступеня впливу радіоактивного забруднення (зараження) на життєдіяльність населення і роботу підприємств, організацій і установ.

Оцінка радіаційно небезпечних ситуацій є важливим елементом (етапом) роботи керівників підприємств, організацій і установ під час прийняття ними рішень по забезпеченню радіаційної безпеки і захисту населення, робітників та службовців в умовах забруднення місцевості й об’єктів радіоактивними речовинами.

Цей процес може здійснюватися як за даними засобів радіаційної розвідки, так і за даними прогнозування.

Масштаби і характер забруднення місцевості під час аварій на АЕС обумовлені, в основному, кількістю викинутих з активної зони реактора в атмосферу радіонуклідів, а також процесами їх випадання і розподілу на місцевості.

Істотно впливають на масштаби і характер забруднення місцевості й об’єктів швидкість вітру, віддалення від АЕС, наявність опадів та інші фактори, що виключають можливість достовірного виявлення масштабів і характеру забруднення за даними прогнозування.

Тому масштаби і характер забруднення місцевості під час аварій на АЕС можуть виявлятися винятково за даними засобів радіаційної розвідки. Для цього створюється відповідна державна система контролю, що включає в себе сили й засоби гідрометеостанцій, пости радіаційного спостереження об’єктів господарської діяльності та інших формувань.

Основними показниками масштабів і характеру забруднення місцевості й об’єктів становить потужність дози випромінювання в різних місцях земної поверхні й активність радіонуклідів, тому першочерговим завданням сил радіаційної розвідки є одержання інформації про ці дані.

Отримана інформація про потужності доз випромінювання й активності радіонуклідів у районах зараження місцевості приводиться до єдиного часу після аварії (на першу годину після аварії) за формулою:

P₁ = P_t К_t ,

де Р_t – потужність дози випромінювання на час t, що минув після аварії, рад/год;

К_t – коефіцієнт перерахунку потужності доз випромінювання на час t, що минув після аварії чи ядерного вибуху (табл.23).

Т а б л и ц я 23