ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Основні положення ергономіки

Безпека життєдіяльності

Основні положення ергономіки

* Ергономіка (від грець, ergon — робота і nomos — закон) — наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві. Вона вивчає трудову діяльність людини у системі «людина-техніка-середовише» з метою її ефективності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології,

гігієни праці, соціальної психології та пов'язувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини. Термін «ергономіка» запропонував ще 1857 р. польський природодослідник В.Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалась після 1949 року.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об'єкт досліджень ергономіки — система «людина—техніка».

Ергономіка займається вивченням:

характеристики людини, техніки і середовища, які появляються в умовах їх взаємо зв’язку;

методів врахування цих факторів при модернізації діючих і створенні нової техніки і технології;

проблем доцільного розподілу функції між людиною і технікою;

оптимізацію системи (людина-техніка-середовище) (ЛТС) з урахуванням можливостей і особливостей працівника, специфіки експлуатації технічних систем і факторів довкілля.

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина

— техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

Людину, що працює за допомогою машини, називатють оператором. Зважаючи

на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, , розглянемо його психофізіологічну суть більш детально стосовно безпеки життєдіяльності. Найхарактернішою рисою оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об'єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього каналами зв'язку. Така діяльність називається діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність взаємозв'язку відомостей, одержаних за допомогою приладів) екранів, табло як між собою, так і з реальними об'єктами, що управляються

Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних задач:

1 перший етап — сприйняття інформації;

2 другий етап — оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.

Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна психологія, що з'явилась як розділ і психології, і ергономіки, завданнями якої є:

• вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи ЛТС;

• аналіз функції людини у системі ЛТС, вивчення структури та кда-сифікації діяльності оператора;

• вивчення процесів переробки інформації людиною-оператором;

• розробка принципів і методів професійного добору і підготовки операторів у системі ЛТС.

 

Вражаючі, шкідливі та небезпечні фактори навколишнього середовища.

Здоров’я людини залежить від багатьох чинників: кліматичних умов, стану навколишнього середовища, забезпечення продуктами харчквання і їхньої цінності, соціально-економічних умов, а також стану медицини.

 

Чинниками, що негативно впливають на здоров’я, є шкідливі звички, незбалансоване, неправильне харчування, несприятливі умови праці, моральне і психічне навантаження, малорухомий спосіб життя, погані матеріальні умови, незгода в сім’ї, самостійність, низький освітній та культурний рівень тощо.

Негативно позначається на формування здоров’я і несприятлива екологічна ситуація, зокрема забруднення повітря, води грунту, а також складні природно-кліматичні умови.

У виробничій сфері чинники поділяються на вражючі, небезпечні і шкідливі.

Вражаючі чинники можуть призводити до загибелі людини.

Небезпечні чинники викликають в окремих випадках травми чи раптове погіршення здоров’я (головний біль, погіршення зору, слуху, зміни психологічного і фізичного стану).

Шкідливі чинники можуть викликати захворювання чи зниження працездатності людини як у явній, так і в прихованій формах. За характером і природою дії всі небезпечні і шкідливі чинники відповідно до ГОСТу 12.0.002-80 поділяють на чотири групи: фізичні, хімічні, біологічні і психофізіологічні.

Хімічні чинники – це хімічні елементи, речовини і сполуки, які перебувають у різному агрегатному стані (твердому, рідкому і газоподібному) і поділяються залежно від шляхів проникнення і характеру дії на організм людини.

Існує три шляхи проникнення хімічних речовин у людський організм:

1) через органи дихання;

2) через шлунково-кишковий тракт;

3) через шкірний покрив та слизову оболонку.

А за характером дії вимділяють токсичні, подразнювальні, задушливі, сенсибілізуючі, канцерогенні, мутагенні речовини і ті які впливають на репродуктивні функції.

До найголовніших джерел хімічних аварій та катастроф можна віднести:

- викиди та витоки небезпечних хімічних речовин;

- загорання різних матеріалів, обладнання, будівельних конструкцій, яке супроводжується забрудненням навколишнього середовища;

- аварії на транспорті при перевезенні небезпечних хімічних речовин, вибухових та пожежонебезпечних вантажів.

Безпосередніми причинами цих аварій є: порушення правил безпеки й транспортування, недотримання техніки безпеки, вихід з ладу агрегатів, механізмів, трубопроводів, ушкодження ємностей тощо.

Самою головною особливістю хімічних аварій (порівняно з іншими промисловими катастрофами) є їхня здатність розповсюджуватись на значній території, де можуть виникати великі зони небезпечного забруднення навколишнього середовища. Повітряні потоки, які містять гази, пароподібні токсичні компоненти, аерозолі та інші частинки, стають джерелом ураження живих організмів не тільки в осередку катастрофи, а й прилеглих до них районах.

Також сильнодіючими отруйними речовинами називають хімічні сполуки, які в певних кількостях перевищують гранично допустимі концентрації. Вони дуже негативно впливають на людей, сільськогосподарських тварин, рослини та викликають у них ураження різного ступеня.

Сильнодіючі отруйні речовини можуть бути елементами технологічного процесу (аміак, хлор, сірчана кислота, азотна кислота, фтористий водень та ін.) і також можуть утворюватись на територіях і об’єктах народного господарства при пожежах (чадний газ, хлористий водень, оксид сірки та азоту).

Ризик як оцінка небезпеки.

Завжди постає проблема оцінки цих наслідків. Кількісна оцінка збитків, заподіяних небезпекою, залежать від багатьох факторів, наприклад, від кількості лю-дей, що знаходились у небезпечній зоні, кількості та якості ма-теріальних цінностей, що перебували там, природних ресурсів тощо.

Кожен вид шкоди має своє кількісне вираження. Наприклад, кількість загиблих, поранених чи хворих, площа зараженої те-риторії, площа лісу, що вигоріла, вартість зруйнованих споруд тощо.

Перший кількісний спосіб визначення шкоди — це вар-тісний, тобто визначення шкоди у грошовому еквіваленті. Другою, універсальною, найбільш розповсюдженою оцінкою небезпечності є ризик. Його можна назвати ще фактором потен-ційної небезпеки.

У тлумачному словнику наводиться таке означення понят-тя «ризику»: «усвідомленаможливість небезпеки». Точнішим, очевидно, слід вважати інше означення: «Усвідомлена ймовір-ність небезпеки».

Ризик — кількісна оцінка небезпеки, це відношення числа тих чи інших небажаних реалізованих наслідків (n), до макси-мально можливої їх кількості (N) за конкретний період часу: R = n/N, тобто це частота реалізації небезпечностей. Він є су-путником будь-якої діяльності людини.

Наведена формула дозволяє розрахувати розміри індиві-дуального, групового та загального ризику. При оцінці за-гального ризику величина N визначає максимальну кількість усіх подій, а при оцінці групового ризику — максимальну кількість подій у конкретній соціальній групі, що вибрана із загальної кількості за певною ознакою. В групу можуть вхо-дити люди, що належать до однієї професії, віку, статі; групу може складати один клас суб’єктів господарської діяльнос-ті тощо. Щоб визначити індивідуальний ризик, наприклад, потрапити людині в аварію на транспорті необхідно число людей які травмувалися 46 000, поділити на число тих, що можуть травмуватися за рік (46 млн.), тоді ризик (R — фак-тична частота небезпечності на транспорті) буде складати: 0,001 (46000 : 46 000 000).

 

Безпека життєдіяльності

Основні положення ергономіки

* Ергономіка (від грець, ergon — робота і nomos — закон) — наукова дисципліна, що комплексно вивчає людину в конкретних умовах її діяльності в сучасному виробництві. Вона вивчає трудову діяльність людини у системі «людина-техніка-середовише» з метою її ефективності, безпеки та комфорту.

Ергономіка виникла у зв'язку зі значним ускладненням технічних засобів і умов їх функціонування, суттєвими змінами трудової діяльності людини. За цих обставин різко зросла «вартість» помилки людини при управлінні складними системами. Тому при проектуванні нової і модернізації існуючої техніки особливо важливо враховувати можливості і особливості людей, які будуть її використовувати. Вирішуючи задачі такого типу, необхідно узгоджувати між собою окремі рекомендації психології, фізіології,

гігієни праці, соціальної психології та пов'язувати їх в єдину систему вимог до того чи іншого виду трудової діяльності людини. Термін «ергономіка» запропонував ще 1857 р. польський природодослідник В.Ястшембовський. Як самостійна наукова дисципліна ергономіка сформувалась після 1949 року.

Людина, машина і навколишнє середовище розглядаються в ергономічних дослідженнях як складна система. Основний об'єкт досліджень ергономіки — система «людина—техніка».

Ергономіка займається вивченням:

характеристики людини, техніки і середовища, які появляються в умовах їх взаємо зв’язку;

методів врахування цих факторів при модернізації діючих і створенні нової техніки і технології;

проблем доцільного розподілу функції між людиною і технікою;

оптимізацію системи (людина-техніка-середовище) (ЛТС) з урахуванням можливостей і особливостей працівника, специфіки експлуатації технічних систем і факторів довкілля.

Комплексний підхід, характерний для ергономіки, дозволяє одержати всебічне уявлення про трудовий процес і тим самим відкриває широкі можливості для його удосконалення. Ергономіка вирішує також низку проблем, поставлених у системотехніці: оцінка надійності, точності і стабільності роботи операторів, дослідження впливу психологічної напруженості, втоми, емоційних факторів і особливостей нервово-психічної організації оператора на ефективність його діяльності в системі «людина

— техніка», вивчення пристосування та творчих можливостей людини.

Людину, що працює за допомогою машини, називатють оператором. Зважаючи

на те, що саме цей тип діяльності є основним предметом ергономічного дослідження, , розглянемо його психофізіологічну суть більш детально стосовно безпеки життєдіяльності. Найхарактернішою рисою оператора є те, що він позбавлений можливості безпосередньо спостерігати за керованим об'єктом і змушений користуватися інформацією, що надходить до нього каналами зв'язку. Така діяльність називається діяльністю з інформаційними моделями реальних об'єктів.

Суттєвою особливістю діяльності людини з інформаційною моделлю є необхідність взаємозв'язку відомостей, одержаних за допомогою приладів) екранів, табло як між собою, так і з реальними об'єктами, що управляються

Основні етапи діяльності оператора при вирішенні певних задач:

1 перший етап — сприйняття інформації;

2 другий етап — оцінка інформації, її аналіз та узагальнення на основі заздалегідь заданих або сформованих критеріїв оцінки.

Проблемами взаємодії людини та машини займається також інженерна психологія, що з'явилась як розділ і психології, і ергономіки, завданнями якої є:

• вивчення впливу психологічних факторів на ефективність системи ЛТС;

• аналіз функції людини у системі ЛТС, вивчення структури та кда-сифікації діяльності оператора;

• вивчення процесів переробки інформації людиною-оператором;

• розробка принципів і методів професійного добору і підготовки операторів у системі ЛТС.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти