ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні відношення між мовними одиницями

Як будь-яка система, мовна система базується на відношеннях. Відношення між мовними одиницями бувають парадигматичні, синтагматичні й ієрархічні.

Теорія мови

Парадигматичні відношення — відношення вибору, асоціації, що грунтуються на подібності й відмінності позначувальних і позначу-ваних одиниць мови.

Так, парадигматичними у фонетиці є відношення між дзвінкими і глухими, м'якими і твердими звуками; в гра­матиці — між відмінковими формами слів, формами діє­відмінювання, між різними типами речень тощо; в лекси-ко-семантичній системі — це синонімічні, антонімічні, гіпонімічні, конверсивні та інші відношення. Парадигма­тичні відношення називають вертикальними, оскільки будь-яку парадигму можна записати в стовпчик, вер­тикально (наприклад, відмінкову парадигму іменника чи іншої частини мови, лексико-семантичну групу тощо).

Синтагматичні відношення — відношення одиниць, розташованих лінійно; це здатність мовних елементів поєднуватися.

Синтагматичні відношення називають горизонтальни­ми, оскільки вони завжди реалізуються між одиницями, які розташовуються одна за одною. Так, фонеми поєдну­ються не як-небудь, а вибірково. В українській мові на початку слова нема такого звукосполучення, як цст. Синтагматичними зв'язками спричинені такі фонетичні явища, як асиміляція, дисиміляція, сингармонізм, акомо­дація, гаплологія тощо. У словотворі синтагматичні відно­шення виявляються в тому, що існує певна закономірність у поєднанні морфем. Так, в українській мові віддієслівні назви особи-діяча утворюються за допомогою суфіксів -тель, -ар, -ач, -ник, -ій тощо, однак кожна з дієслівних основ вибирає тільки якийсь один з цих суфіксів:

-тель -ар

учити + —

лікувати — +

ткати — —

уболівати — —

водити — —

У синтаксисі кожної мови також існують певні син­тагматичні особливості. Зокрема, в латинській та бага­тьох романських і германських мовах існує зворот ассизаііуиз сит іпйпіііуо (див. нім.: ІсН заН іНп йигсН йіе 8іга/3е £екепу що дослівно перекладається «Я бачив його по вулиці йти»), якого зовсім не фіксують слов'ян­ські мови. Пор. ще північноросійські звороти на зразок вода пить, трава косить тощо.

-ач -(ль)ник -ій
+
+
__ __ +

Структура мови

У лексиці синтагматичні відношення також вияв­ляються у вибірковій сполучуваності. Є слова з оди­ничною сполучуваністю (див. укр. згайнувати (час), розтринькати (гроші), витріщити (очі), скалити (зу­би), вудити (рибу), рос. закадьічньїй (друг), убористий (почерк), подножньш (корм), трескучий (мороз), испус-тить (дух), грецкий (орех), перочинний (нож). Лексич­на синтагматика також є специфічною для кожної мови. Пор. англ. Ьгошп (еуез, Ьооіз, Наіг, Ногзе) і укр. ко­ричневі черевики, але карі очі, каштанове волосся, ка­рий, гнідий, каро-гнідий кінь; англ.: Ьгоюп Ьгеай і укр. чорний хліб.

Ієрархічні відношення — відношення структурно простіших оди­ниць до складніших: фонеми до морфеми, морфеми до лексеми, лексеми до речення.

Якщо парадигматичні й синтагматичні відношення охоплюють мовні одиниці однакового ступеня склад­ності (одного рівня) — фонема + фонема, морфема + морфема, слово + слово тощо, то ієрархічні відношен­ня об'єднують одиниці різних ступенів складності.

Протиставлення парадигматичних і синтагматич­них відношень, з одного боку, та ієрархічних, з іншо­го, відображає особливу властивість мовної системи — її різнорівневий, гетерогенний характер, що вже стосу­ється будови мови, її структури.

Структура мови. Основні й проміжні рівні мови

У науковій літературі немає чіткої диференціації тер­мінів система і структура. Так, наприклад, В. І. Ко-духов ці два терміни вживає як синоніми. Вперше розмежував ці терміни О. О. Реформатський, який за­пропонував термін система використовувати для по­значення системних відношень між одиницями одного рівня мови, а термін структура для визначення сис­темних відношень між різними рівнями. Таким чином, за О. О. Реформатським, система — це зв'язок і взаємо­залежність по горизонталі, а структура — це вертикаль­ний аспект; система — єдність однорідних елементів, структура — єдність різнорідних елементів. Уся мова — система через структуру.

В. А. Звегінцев пов'язує поняття структури з діа­хронічним аспектом: «На відміну від системи, саме утворення якої передбачає статичний стан елементів, що

Теорія мови

входять до неї, структура — поняття динамічне і шир­ше, ніж поняття системи. Воно зумовлює не тільки стан, а й (це передусім) форми розвитку елементів, взаємо­пов'язаних у цілісній єдності». Оригінальним є тракту­вання терміна структура Л. Єльмслевом: «Структу­ра — це автономна сутність із внутрішніми взаємоза-лежностями». Іншими словами, структура — це гіпотетична побудова, яка являє собою сітку внутрішніх залежностей, внутрішніх відношень, що характеризують суть мови. Визначення Л. Єльмслева не приймає пере­важна більшість мовознавців, бо структуру мови ні в якому разі не можна звести до «чистих відношень».

Загальноприйнятою стала інтерпретація понять «система» і «структура» О. С. Мельничука. О. С. Мель-ничук термінологічне значення виводить із загально­вживаних значень цих слів. Так, наприклад, можна сказати система міністерства і структура міністерс­тва, але не можна сказати замість система важелів структура важелів, замість структура ґрунту сис­тема ґрунту. Під структурою ґрунту тут розуміють його склад. Звідси О. С. Мельничук доходить виснов­ку, що система — це сукупність взаємопов'язаних і взаємозумовлених елементів, а структура — це склад і внутрішня організація єдиного цілого [Мельничук 1970: 27].

Мовна система не є однорідною, тобто вона має складну структуру, оскільки складається з часткових систем, які називаються рівнями, або ярусами.

Ідея рівневої організації мови набула поширення в середині XX ст. в американській дескриптивній лінг­вістиці. Вона була підготовлена традиційним виокрем­ленням у мовознавстві фонетики, морфології, лексико­логії, синтаксису, які, правда, розглядались як явища одного порядку, а не як ієрархічно організовані.

Рівні мови — деякі ^ділянки» мови, підсистеми мовної системи, кожну з яких характеризують сукупність відносно однорідних оди­ниць і набір правил, які регулюють їх використання і групування в різні класи і підкласи.

Рівень охоплює сукупність тих відносно однорідних одиниць чи, іншими словами, одиниць одного ступеня складності, які можуть вступати між собою в синтаг­матичні й парадигматичні відношення, але не можуть перебувати в ієрархічних відношеннях (фонеми не мо­жуть складатися з фонем, морфеми з морфем і т. д.). З одиницями іншого рівня мови вони вступають тільки

Структура мови

в ієрархічні відношення на зразок «складається з ...» або «входить в ...» (морфема складається з фонем, фоне­ма входить у морфему, ...). Отже, до одного рівня нале­жать ті одиниці мови, які підпорядковуються правилам рівневої сполучуваності. Головною відмінністю одиниць різних рівнів мови є їх якісна своєрідність, яка виявля­ється в особливостях їх поєднання, тобто синтагматики. Для розрізнення рівнів мови використовують такі принципи:

1) кожен рівень повинен мати свою одиницю; оди­ниці одного рівня повинні бути однорідними;

2) одиниці будь-якого рівня виділяються шляхом сегментації складніших утворень;

3) одиниці нижчого рівня входять до одиниць вищого рівня, тобто між ними існують ієрархічні відношення.

Відношення між рівнями мови в напрямку вгору — це відношення «засіб — функція», тобто функція оди­ниць нижчого рівня полягає в тому, щоб бути засобом побудови одиниць вищого рівня.

Розрізняють основні й проміжні рівні. До основних рівнів належать фонологічний, морфологічний, лекси-ко-семантичний і синтаксичний. Кожен із рівнів має свою основну одиницю: фонологічний — фонему, мор­фологічний — морфему, лексико-семантичний — лек­сему, синтаксичний — конструкцію (синтаксему).

За роллю в структурі мови виділяють нижчі та вищі рівні. Так, фонологічний рівень належить до нижчого, оскільки фонема — одностороння одиниця (не має пла­ну змісту), яка використовується для побудови одиниць вищого рівня — морфем і лексем. Найвищий рівень синтаксичний, бо він обслуговує комунікативні потреби і підпорядковує собі одиниці всіх інших рівнів.

Синтаксичний

т

Лексико-семантичний

т

Морфологічний

т

Фонологічний

Мовні рівні не існують ізольовано. Вони взаємо­пов'язані: саме на стику рівнів виникають проміжні рівні. їх одиниці мають подвійний характер: вони утворюються в одному рівні, а функціонують як одини-

Теорія мови

ці іншого рівня. До проміжних рівнів належать мор­фонологічний, словотвірний, фразеологічний.

Морфонологічний рівень виникає на стику фонем і морфем. Предметом морфонології, вважає її основопо­ложник М. С. Трубецькой, є дослідження морфологіч­ного використання фонологічних засобів мови. Морфо­нологія вивчає чергування голосних та приголосних, наголос і сполучення фонем у складі морфеми і слова: рука ручка, села села, англ. /ооі /ееі, нім. Уо£еІ Уддеї тощо.

Словотвірний рівень є проміжним між морфологіч­ним і лексико-семантичним. Предметом словотвору є творення слів на основі морфем, твірних основ, слово­твірних моделей.

Фразеологічний рівень як проміжний виникає на стику лексико-семантичного і синтаксичного. Предме­том фразеології є вивчення утворення номінативних одиниць на основі поєднання двох чи декількох слів (бити байдики, брати участь, Чорне море тощо).

Дехто з мовознавців виділяє ще рівень диферен-ційних ознак, словосполучень, надфразових єдностей, що є необґрунтованим. Як і будь-яка класифікація, на­ведена тут класифікація рівнів мови є огрубленням реальних мовних фактів. У мові існують більш склад­ні відношення між її підсистемами. У цій схемі рів­нів не все враховано, зокрема те, що морфеми поді­ляються на кореневі, словотвірні і словозмінні, які ви­конують зовсім різні функції; що над рівнем морфем існує не тільки рівень слів, а й рівень граматичних форм; що речення утворюється не із слів, а з певних словоформ.

Отже, враховуючи основні й проміжні рівні, струк­туру мови можна схематично зобразити так:

Структура мови

У мовознавстві є й дещо відмінні від наведених тут погляди на рівневу будову мови (див.: [Березин, Голо­вин 1979: 147—148]).

Для різних рівнів ступінь системності не є однако­вим, тому говорять про градуальність поняття систем­ності. Ступінь системності рівня залежить від кількос­ті одиниць, що входять до його складу. Чим менше одиниць у рівні, тим він системніший. Найменше оди­ниць має фонологічний рівень, найбільше — лексико-семантичний, звідки й висновок про найвищий ступінь системності фонологічного рівня і найнижчий — лек-сико-семантичного.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти