ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ФІЗИЧНІ, ХІМІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ВОДИ

ФІЗИЧНІ, ХІМІЧНІ ТА БІОЛОГІЧНІ ПОКАЗНИКИ ЯКОСТІ ВОДИ

Методичні вказівки

до проведення практичних занять зі студентами

 

 


 

УДК 619.614.7:636.2.083.37

 

Укладачі: Повозніков М.Г., доктор с.-г. наук, професор;

Малина В.В., канд. вет. наук, доцент;

Афанасенко В.Ю., кандидат с.-г. наук, доцент

 

У рекомендаціях подані нормативні матеріали з якості води згідно з Державними санітарними правилами і нормами. Показано вимоги щодо оцінки топографії джерела водопостачання, визначення фізичних, хімічних і біологічних властивостей води, способів очищення і знезараження питної води, норми водопотреби для сільськогосподарських тварин.

 

 


ВСТУП

«Країна, яка не має якісної питної

води,–- не має майбутнього. Якісна

вода – якісне життя».

Народна мудрість

 

Водні ресурси будь-якої країни є одним зі стратегічних факторів, які забезпечують функціонування її економіки, задоволення соціальних, культурно-естетичних та гігієнічних потреб. За ставленням до води судять про культуру нації. Україна за ступенем водозабезпечення займає одне з останніх місць серед країн Європи, а за водомісткістю валового суспільного продукту випереджає їх. На виробництво одиниці продукції у нашій державі витрачається у 6–8 разів більше води, ніж в розвинутих країнах. Тому водні ресурси використовуються, а отже і забруднюються у декілька разів інтенсивніше, ніж в інших країнах.

Стан джерел водопостачання та якість питної води безпосередньо впливають на здоров`я як людського, так і тваринного організмів. За даними ВООЗ, 25 % населення земної кулі ризикує захворіти хворобами, пов`язаними зі споживанням недоброякісної питної води.

Якість питної води залежить від поверхневих водойм – основних джерел централізованого господарсько-питного водопостачання. На сьогодні в Україні майже не залишилося поверхневих водойм, які б за санітарно-хімічними та мікробіологічними показниками можна віднести до першої категорії водопостачання. Високий рівень техногенного навантаження на водойми, застарілі технології водопідготовлення, які розраховані на доведення природних вод до якості питної лише у випадку, коли вихідна вода відповідає першій категорії, притому, що переважна більшість водойм за рівнем забрудненості наблизились до третьої категорії, а технології водоочищення не дозволяють забезпечити населення якісною питною водою.

Матеріали ВООЗ свідчать про те, що 80 % усіх захворювань людського організму спричинені вживанням неякісної води. Шкідливі речовини, які знаходяться у воді, впливають на здоров`я поступово, руйнуючи імунну систему, проявляючись у вигляді різних захворювань.

Успішне ведення тваринництва значною мірою залежить від якості води, яка використовується в господарстві, та її відповідності санітарно-гігієнічним вимогам.

Вода використовується для задоволення фізіологічних вимог тварин, а також в санітарно-гігієнічних і господарських цілях. Вода бере участь у всіх фізико-хімічних процесах, що проходять в організмі, відіграє основну роль в обміні речовин, теплообміні та його регуляції.

Нестача питної води в організмі призводить до затримки в ньому азотистих шлаків та інших продуктів обміну речовин. Залишення тварин без води на декілька днів, може призвести до їх загибелі. Смерть наступає за втрати організмом 20 % загальної кількості води, що знаходиться в ньому. Крім того, недопоювання або перебої в напуванні тварин призводять до зниження їх продуктивності на 7–10 %. З іншого боку, надмірне прийняття води може призвести до порушення водно-сольової рівноваги в організмі тварини і збільшити навантаження на серцево-судинну систему та органи виділення.

Вода має велике санітарно-гігієнічне значення, оскільки вона необхідна для очищення і дезінфекції приміщень, підготовки кормів для згодовування, для миття посуду, інвентарю і догляду за тваринами.

Таким чином, успішне ведення тваринництва значною мірою залежить від якості води, яка використовується в господарстві та її відповідності санітарно-гігієнічним вимогам.

Контроль за якістю води і процесом водокористування у господарстві покладений на біотехнологів та фахівців ветеринарної медицини.

Проблема водопостачання на території України та якість питної води мають загальнодержавне стратегічне значення і потребують комплексного рішення, тому для її вирішення Кабінетом Міністрів України розроблена загальнодержавна програма „Питна вода України” на 2006–2020 роки. В Україні також затверджений Державний стандарт (ДСТУ) 4808: 2007 «Джерела централізованого питного водозабезпечення. Гігієнічні і екологічні вимоги з якості води і правила відбору», який починає діяти з 1січня 2009 року.

Метою даних вказівок є ознайомлення студентів з нормативними матеріалами з якості води згідно з Державними санітарними правилами і нормами стосовно оцінки топографії джерела водопостачання, визначення фізичних, хімічних і біологічних властивостей води, способів її очищення, водопотреби для сільськогосподарських тварин.

Розділ 1. САНІТАРНО-ГІГІЄНІЧНИЙ КОНТРОЛЬ
ЯКОСТІ ПИТНОЇ ВОДИ

Проблема охорони і використання джерел водопостачання пов'язана з обмеженістю запасів прісної води та нерівномірним її розподілом. У посушливі роки запаси прісної води в Україні зменшуються приблизно на 40 % порівняно із середньорічними.

Контроль якості води на території України проводять згідно з
ГОСТом 2874–82 «Вода питьевая. Гигиенические требования и контроль за качеством» та згідно з Державними санітарними правилами і нормами (ДСанПІН) «Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарсько-питного водопостачання» – Наказ Міністерства охорони здоров’я України від 23 грудня 1996 р. № 383.

За результатами дослідження питну воду поділяють на три типи і шість видів.

Типи води:

1) для централізованого водопостачання;

2) для місцевого водопостачання;

3) одержана з вододжерел.

Види води:

1) для централізованого водопостачання (водопровідна);

2) для централізованого водопостачання без попередньої очистки (міжпластова напірно-артезіанська вода);

3) для централізованого водопостачання лише після знезараження (міжпластова ненапірна та інфільтрована вода, річок, озер, водосховищ);

4) для місцевого водопостачання (ґрунтова, кринична);

5) яку можна використовувати для місцевого водопостачання лише після поліпшення (освітлення, знебарвлення): вода річок, водосховищ, озер;

6) яку можна використовувати лише після спеціальної обробки (опріснення, пом'якшення, знезараження).

Санітарно-гігієнічну оцінку якості води, призначеної для потреб тваринництва, здійснюють відповідно до державних стандартів ДСТУ ISO 5667–4–2003, ДСТУ 3041–95 та ДСТУ 4107–2002 «Якість води», «Вода питна», «Охорона природи. Гідросфера». Правила вибору і оцінки джерел централізованого господарського водопостачання.

Санітарно-гігієнічні вимоги до питної води

(ДСТУ 3041-95 та ДСТУ 4107-2002 «Якість води»)

 

1. Повинна бути прозорою, по можливості безколірною, без будь-якого запаху та присмаку, мати освіжаючу температуру (5–15 °С).

2. Не містити домішок отруйних речовин у токсичних концентраціях.

3. Бути вільною від патогенних мікроорганізмів, головним чином фекального походження, а також від гельмінтів та їх личинок.

4. Не забруднена стічними водами (фекальними, побутовими, промисловими тощо).

Повну оцінку якості води можна дати на основі комплексного її дослідження, в яке входять:

1) санітарно-топографічне обстеження джерела водопостачання і навколишньої території;

2) визначення фізичних властивостей води;

3) визначення хімічного складу води;

4) визначення бактеріологічного забруднення води;

5) біологічний аналіз води.

План санітарно-топографічного обстеження вододжерела

І навколишньої території

1. Поштова адреса вододжерела (область, район, село, вулиця).

2. Назва вододжерела (колодязь, став), призначення або мета використання.

3. Дата будівництва та введення в експлуатацію.

4. Рельєф розташування.

5. Наявність джерел забруднення (розташування їх по рельєфу, походження нечистот).

6. Обладнання підходу до вододжерела.

7. Наявність та обладнання гідроізоляції (водяного замка).

8. Розміри вододжерела (глибина, ширина, довжина), розрахунок запасу води.

9. Як змінюється запас води залежно від погодних умов.

10. Характеристика ґрунтових порід, а також ґрунту дна вододжерела.

11. Характеристика зрубу, матеріал, стан, висота колодязя.

12. Спосіб забору води, напування тварин, обладнання корит.

13. Охорона від забруднення (кришка, навіс, відра).

14. Оцінка вододжерела за даними огляду.

15. Дата, місце роботи, посада, підпис.

Техніка відбору проб води

Для повного аналізу об'єм проби води має становити 5 л, для неповного – 2 л, спрощеним методом – 1 л. Бутлі повинні бути скляними чи пластиковими, чисто вимитими і споліснутими дистильованою водою.

Пробу води з глибини зручніше відбирати спеціальними батометрами конструкції Виноградова А.С., Грирорьєва Л.В., Сатаневича Р.В.

Для бактеріологічного дослідження проби води відбирають у стерильні бутлі і закривають стерильними пробками. Якщо воду відбирають із водопровідного крана, то кінець його фломбують (обпалюють вогнем), а вода повинна протекти через кран не менше 10–15 хвилин.

Місце відбору проби води залежить від характеру джерела та мети дослідження. Якщо треба виявити вплив певного джерела забруднення проточної води, проби беруть вище цього джерела, проти нього і нижче за течією.

Визначення запаху води

(ДСТУ ISO 7027–2003)

Характер та інтенсивність запаху визначають органолептично. Чиста вода не має запаху. Запах води може бути природним або штучним. Природними вважають запахи землі, болота, трави, дерева; риби, сірководню та інші. Штучними – запах хлору (після хлорування), бензину, фенолу, гною (у разі забруднення джерел промисловими стоками).

Запах води визначають за температури 20 0С, а потім – 40 і 60 0С.

Для визначення запаху води за температури 20 0С наливають 150–200 мл води у чисту склянку, закривають її пробкою, струшують, а потім відкривають і швидко визначають запах, характер та його інтенсивність за даними табл. 1. Інтенсивність запаху визначають за температури води 60 0С.

 

Таблиця 1– Визначення запаху води

Бали Інтенсивність Описове визначення
Немає запаху Зовсім не відчувається
Дуже слабкий Не відчувається, але виявляється досвідченим спостерігачем
Слабкий Запах виявляється, якщо на нього звернути увагу
Відчутний Легко відчувається і погіршує смакові якості
Виразний (сильний) Запах, на який звертають увагу
Дуже сильний Настільки відчутний, що вода не придатна для вживання

 

Якісна питна вода відповідно до ДСТУ ISO 7027–2003 повинна мати присмак і запах за температури 20 0С не більше двох балів.

Визначення смаку води

(ДСТУ ISO 7027–2003)

 

Смак води залежить від кількості в ній речовин природного походження або тих, які потрапили внаслідок забруднення. Розрізняють солоний, гіркий, кислий, солодкий, гірко-солоний. терпкий і в'яжучий смак води. Всі інші смакові відчуття називають присмаками. Розрізняють залізистий, хлорний, металевий і рибний присмаки.

Неприємний смак або присмак найчастіше залежить від надлишку розчинених у воді солей. Так, надлишок хлористого натрію і калію надає воді солоного смаку, солей магнію – гіркого, заліза і міді – в'яжучого. Продукти гниття органічних речовин зумовлюють неприємний гнилісний смак і запах. Смак води з відкритих водоймищ визначають після її кип'ятіння протягом п'яти хвилин і охолодження до 20–25 0С. Смак води, підозрілої в бактеріологічному і хімічному забрудненні, не визначають.

Для визначення смаку і присмаку 15–20 мл води набирають у рот на кілька секунд, не ковтаючи її. Інтенсивність смаку характеризують за п'ятибальною системою, так само як і запах.

Визначення прозорості води

(ДСТУ ISO 7027–2003; ISO 7027:1999, IDT)

 

Ступінь прозорості води залежить від наявності в ній закислих часток органічного або мінерального походження: якщо їх багато, то вода буде каламутною.

Прозорість води визначають в сантиметрах висоти водяного стовпа, через який можна вільно читати шрифт Снеллена № 1. Для цього користуються спеціальним циліндром з краном у нижній частині. На стінці циліндра нанесено поділки (в см). Шрифт читають крізь стовпчик води зверху. Прилад має підставку висотою 4 см. Визначаючи прозорість, воду поступово випускають через кран доти, поки не буде чітко видно шрифт. Висота водяного стовпчика і буде величиною прозорості.

Прозорість води у відкритих водоймах визначають за допомогою білої фарфорової або емальованої пластини розміром 15x20 см. Пластину занурюють у воду доти, поки її контури стануть невидимими. Потім пластину повільно піднімають до її чіткої видимості. Середню величину цих замірювань і вважають показниками прозорості води у водоймах.

Прозорість якісної питної води згідно із зазначеним вище ДСТУ повинна бути не менше 30 см.

Зразок шрифту для визначення прозорості води: «Справжній стандарт встановлює способи визначення загальних фізичних властивостей господарсько-питної води, запаху, смаку і присмаку, температури, прозорості, мутності, завислих речовин і кольоровості 5 4 1 7 8 3 0 9 ».

Визначення кольору води

(ДСТУ ISO 7887–2003; ISO 7887:1994, IDT)

 

У зоогігієнічній практиці колір води визначають порівнянням. Беруть два однакових циліндри з безбарвного скла. У перший наливають профільтровану досліджувану воду, у другий стільки ж дистильованої води для порівняння на білому фоні. Доброякісна вода не повинна мати кольору. Розрізняють воду безбарвну, світло-жовту, жовту, інтенсивно жовту, зеленувату і т. п.

Для визначення кольору води у польових умовах у пробірку з безбарвного скла діаметром 1,5 см і висотою 12 см наливають воду, яку досліджують і порівнюють з аналогічним стовпчиком дистильованої води. Колір визначають у градусах за табл. 2.

Таблиця 2 – Визначення кольору води

Забарвлення під час розгляду з боку Забарвлення зверху Колір, градуси
немає немає менше 10
немає ледь помітне блідо-жовтувате
немає дуже слабке жовтувате
ледь помітне блідо-жовтувате у разі порівняння з дистильованою водою слабожовтувате    
ледь помітне блідо-жовтувате жовтувате
ледь помітне блідо-жовтувате світло-жовтувате
блідо-жовтувате жовте
блідо-зеленувате інтенсивно жовте

 

Для водопровідної води колір не повинен перебільшувати 15°, а, для води відкритих водойм – 35°.

Нормативи. Прозорість води за кільцем не менш як 40 см вважається доброю, 20–30 см – допустимою, а вода з прозорістю менш як 20 см вимагає освітлення.

 

ВЛАСТИВОСТЕЙ ВОДИ

(ДСТУ ISO 3696–2003. Вода у хімічних технологіях.

Вимоги та методи перевірки ISO 3696–1987, IDT)

 

У зоогігієнічній практиці хімічне дослідження води проводять з метою визначення в ній хімічних елементів та сполучень (якісний аналіз), або ж їх концентрації (кількісний аналіз).

Залежно від конкретних обставин санітарний хімічний аналіз води може бути повним або неповним.

Питна вода повинна вдовольняти фізіологічну потребу організму людей та тварин, тому ГОСТ 2874–82 передбачає відсутність в ній шкідливо діючих речовин і допускає мінімальну кількість потенційно небезпечних.

Доброякісна вода повинна мати нейтральну або слаболужну реакцію (рН 6,5–8,5). Якщо рН води відкритих водойм нижче за 6,5 або вище за 8,5, то це свідчить про те, що вона забруднена стічними водами промислового або тваринного походження.

Велика кількість органічних речовин свідчить про забрудненість води та її небезпечність.

Циліндрів з кранами

(ДСТУ ISO 8469–3–2002)

 

Два градуйованих циліндри на 100 мл закріплюють у штативі на висоті 3–4 см від столу на одному рівні. В один з циліндрів наливають 100 мл досліджуваної води, а у другий 10 мл стандартного розчину хлористого амонію, і до мітки 100 доливають дистильовану воду. Потім в обидва циліндри додають по 2 мл реактиву Неслера і перемішують скляними паличками.

Забарвлення зрівнюють зверху на білому фоні.

Приклад 1. Більш інтенсивне забарвлення проявилось в циліндрі, до якого було влито 10 мл стандартного розчину NH4Сl, тобто в ньому містилося 0,01х10=0,1 мг аміаку в 100 мл розчину. Дивлячись зверху, випускаємо через кран до моменту одержання однакового забарвлення в обох циліндрах. Припустимо, що забарвлення в циліндрах зрівнялось на висоті стовпа рідини в циліндрі на мітці 36, тобто в циліндрі залишилось 36 мл рідини. Якщо в 100 мл було 0,1 мг аміаку, то в 36 мл – х:

де в 100 мл води – 0,036 мг аміаку, а в 1000 мл буде 0,36 мг.

Приклад 2. Припустимо, що більш інтенсивне забарвлення проявилось в циліндрі з досліджуваною водою, тому воду зливаємо з цього циліндра. Після того, як частину води злили, в ньому залишилось 86 мл рідини. Отже, вміст аміаку в 86 мл досліджуваної води такий же, як і в 100 мл стандартного розчину, тобто 0,1 мг (налито 10 мл стандартного розчину хлористого амонію). Таким чином, в 86 мл досліджуваної води міститься 0,1 мг аміаку, а в 100 мл буде:

 

Визначення нітритів

Вода, в якій знаходяться нітрити з добавленням реактиву Гріса, забарвлюється в червоний або рожевий колір внаслідок утворення азофарби.

Обладнання і реактиви. Азотистокислий натрій NаО2, титрований розчин, 1 мл якого містить 0,01 мл N2O3; реактив Гріса, в склад якого входить нафталамін, сульфанілова кислота, які розчинені в оцтовій кислоті; піпетки на 5 і 10 мл, колби для води, набір плоскодонних градуйованих циліндрів у штативі.

 

Якісна проба

У пробірку наливають 10 мл досліджуваної води і 0,5 мл реактиву Гріса. Вміст пробірки перемішують і підігрівають (в долоні, теплій воді), і через декілька хвилин за ступенем рожевого забарвлення визначають вміст нітритів (табл. 5).

 

Таблиця 5 –Приблизне визначення нітритів у воді

Забарвлення у разі спостереження збоку Забарвлення у разі спостереженні зверху Азот нітритів, мг/л
немає немає менше 0,002
немає ледь помітне рожеве 0,003
дуже слаборожеве слаборожеве 0,022
слаборожеве слаборожеве 0,04
світло-рожеве рожеве 0,07
дуже рожеве малинове 0,20
малинове яскраво-малинове 0,40

Кількісне визначення

Кількісне визначення нітритів проводять колориметричним методом, за допомогою циліндрів з кранами або серії циліндрів.

Двох циліндрів з кранами

Два однакових градуйованих на 100 або 50 мл циліндри закріпляють на висоті 2–3 см від його підставки на білому фоні. В один з циліндрів наливають 10 мл стандартного розчину і доливають до мітки 100 мл дистильованою водою, в другий – 100 мл досліджуваної води. У кожен циліндр доливають по 2 мл реактиву Гріса і старанно перемішують. Через 15–20 хв за кімнатної температури (у разі підігрівання у водяній бані швидше) проявляється рожеве забарвлення різної інтенсивності, ступінь якого залежить від кількості нітратів у воді і висоти водяного стовпа. Розрахунок проводять як і в попередньому способі.

 

Визначення нітратів

Нітрати – це продукти закінченого процесу нітрифікації органічних речовин. Нітрати можуть бути і неорганічного походження,

 

Якісна проба на нітрати

У фарфорову чашку наливають 1–2 мл досліджуваної води, додають кілька кристалів дифеніламіну і декілька крапель концентрованої сірчаної кислоти.

За наявності нітратів з'являється темно-синє забарвлення внаслідок утворення дифенілнітрозоаміну.

Якісна проба на хлориди

У пробірку наливають 10 мл досліджуваної води, підкислюють 1–2-ма краплями сірчаної кислоти і додають 2–3 краплі розчину азотнокислого срібла. Утворення білої каламуті свідчить про наявність у воді хлоридів (табл. 6).

 

Таблиця 6–Приблизне визначення хлоридів у воді

Характер рідини Вміст хлоридів, мг/л
Слаба каламуть Сильна каламуть Пластівці осідають не відразу Білий осад 1–10 10–50 50–100 100 і більше

Визначення заліза у воді

Залізо у воді зустрічається у вигляді гідрату окису заліза Fе(ОН)3. Воно може потрапляти у воду з ґрунтових мінеральних руд. Вміст заліза у воді за ГОСТ 2874–82 не повинен перебільшувати 0,3 мг/л. За великих доз погіршується смак води, з'являється каламуть, випадає бурий осад, крім того, утворюються умови для розвитку залізистих бактерій, котрі призводять до закупорки водопровідної мережі. Особливо небажана наявність заліза у воді для молочної промисловості. Масло, промите такою водою, їдке на смак і бурого кольору.

Принцип методу визначення заліза у воді ґрунтується на взаємодії окисного заліза в кислому середовищі з роданітом амонію і утворенням роданіту заліза, який надає розчину яскраво-червоного забарвлення.

Хід аналізу. У пробірку наливають 10 мл досліджуваної води, підкислюють 2–3-ма краплями перекису водню, добавляють 5–6 крапель
50 %-ного розчину роданистого амонію (NН4СN2S). За інтенсивністю забарвлення судять про наявність у воді заліза, використовуючи дані:

– жовто-рожевий колір – 1 мг/л,

– червоний – 2,5 мг/л,

– яскраво-червоний – 5 мг/л.

 

Визначення твердості води

(ДСТУ ISO 6059–2003)

 

Під час дослідження води спочатку визначають карбонатну твердість, яка обумовлена наявністю солей кальцію і магнію (бікарбонат кальцію і бікарбонат магнію), а потім із загальної твердості вираховують твердість постійну.

Твердість води вимірюється у міліграм-еквівалентах на 1 л води. Один міліграм-еквівалент твердості відповідає вмісту 28 мг СаО на 1 л (або 20,16 мг МgО на 1 л).

Твердість води можна визначати в градусах. Один градус (10) твердості відповідає вмісту 10 мг окису кальцію (СаО) в 1 л, звідси 1 мг-екв на 1 л твердості води дорівнює 2,80.

Воду до 100 (3,5 мг-екв на 1 л) вважають м’якою, від 10 до 200 (3,5–
7 мг-екв на 1 л) – середньої твердості, 20–300 (7–10,5 мг-екв на 1 л) – твердою і більше 400 (14 мг-екв на 1 л) – дуже твердою.

Бажано, щоб загальна твердість питної води була не більше 30–400.

Порядок роботи

І. Визначення першого титру КМnO4.

У чисту колбу наливають 100 мл дистильованої води, 5 мл 25 %-го розчину Н24 і 10 мл КМnО4. Суміш нагрівають і кип'ятять 10 хв. Після цього з колби приливають 10 мл щавлевої кислоти і ще гарячий розчин титрують 0,01 н розчином КМnО4 до блідо-рожевого кольору.

Загальна кількість КМnО4 – це його перший титр, який завжди виділяє 0,8 мг кисню, що витрачається на окиснення 10 мл щавлевої кислоти.

II. Визначення другого титру КМnО4.

Вказаний вище порядок роботи повторюють зі 100 мл досліджуваної води, яка містить у собі органічні речовини і потребує ще більшої кількості марганцевокислого калію для окиснення. Загальна кількість розчину КМnО4 дає другий титр.

III. Розрахунок.

Припустимо, що для встановлення першого титру 0,01 н розчину КМnО4 для окиснення 10 мл щавлевої кислоти використали 11 мл. Для другого титрування – 12,6 мл, тоді 12,6 – 11 мл = 1,6 мл КМnО4. Одержана кількість марганцевокислого калію виділила кисень для окиснення органічних речовин у 100 мл води. А на 1 л досліджуваної води необхідно 16 мл КМnO4.

Знаючи, що 11 мл КМnО4 виділяють 0,8 мг О2:

16 мл – Х О2, то:

мг О2 на окиснення органічних речовин на 1 л води.

ДОСЛІДЖЕННЯ ВОДИ

(ДСТУ 4074–2001; ДСТУ 4075–2001; ДСТУ 4076–2001;

ДСТУ 4174–2003)

 

У разі забруднення водойм сечею, гноєм, стічними водами тощо у воду потрапляє велика кількість патогенних мікроорганізмів та личинок гельмінтів. Багато з них мають здатність тривалий час перебувати у воді і зберігати свою вірулентність, здатність до розмноження і зараження тварин (табл. 7).

 

Таблиця 7 – Тривалість виживання деяких мікроорганізмів у різній воді,

днів(за Храбустовським І.Ф., 1977)

Мікроорганізми Вода
водопровідна річкова кринична стерилізована
Кишкова паличка 2–262 21–183 - 8–363
Холерний вібріон 4–28 5–92 1–92 3–392
Бруцела 5–85 - 4–45 6–168
Бактерія дизентерії 15–27 12–92 - 2–72

 

У такому випадку вода може бути джерелом зараження тварин інфекційними та інвазійними хворобами (сибірка, ящур, бруцельоз, бешиха свиней, холера, фасціольоз та інші).

Під час санітарної оцінки води слід звертати увагу на наявність у ній патогенних мікроорганізмів, личинок та яєць гельмінтів. Але виявити їх кожного зокрема у воді вкрай важко, тому користуються посереднім методом, за яким визначають загальне мікробне число (кількість мікроорганізмів в 1 мл нерозбавленої води) і фекальне забруднення, показником якого є наявність кишкової палички. Якщо наряду з кишковою паличкою вода містить аміак, нітрати і нітрити, хлориди, сульфати або має підвищену окиснюваність, це свідчить про те, що разом з кишковою паличкою у воду могли потрапити інші патогенні мікроорганізми.

Результати кількісного визначення у воді кишкової палички виражають у вигляді колі-титру (титру кишкової палички) і колі-індексу.

Колі-титр – найменший об'єм досліджуваної води, в якому знайдена кишкова паличка.

Колі-індекс – число кишкових паличок в 1 л води.

Доброякісна питна вода повинна мати колі-титр не нижчий за
300 мл, а колі-індекс – не більший ніж 3 штуки.

 

Способи очищення води

Очищення і знезараження питної води проводять на спеціальних очисних спорудах – водоочисних станціях.

Способи очищення і знезараження води поділяються на механічні, хімічні, фізичні і біологічні.

 

Визначення хлорпотреби води

Хлорпотребою води називається кількість активного хлору, необхідного для повного знезараження в ній мікроорганізмів, окиснення органічних речовин і різних солей. Дозу активного хлору визначають за ступенем забруднення води від 1 до 3 мг/л, іноді вище. Для чистої води доза активного хлору – 1 мг/л, для мутної, з великим вмістом органічних речовин – 1,5–
2 мг/л. У польових умовах, коли треба швидко знезаразити воду (за 15–
20 хв), додають не менше 8 мл активного хлору на літр води.

Мінімальний час контакту активного хлору з водою має бути від
30 хв влітку до 1–2 годин взимку.

Обладнання і реактиви: 1 % ний розчин хлорного вапна Са2Сl (ОС)2; 25%-ний розчин сірчаної кислоти; 10 %-ний розчин калій йодиду; 1 %-ний розчин крохмалю; 0,01 н. розчин гіпосульфіту натрію, 1 мл якого відповідає 0,355 мг хлору; 3 плоскодонні колбочки ємністю 300–350 мл; мірні циліндри на 300 мл; піпетки 1,2 і 5 мл, бюретки.

Визначення. У три колби відмірюють по 200 мл досліджуваної води. За допомогою піпетки на 1 мл додають 1 %-й розчин вапна; у першу колбу – одну краплю, в другу – дві і в третю – три краплі. В кожну колбу додають ще по 1 мл 25 %-ної сірчаної кислоти, 2 мл 10 %-го розчину КІ і по 1 мл крохмалю. Вміст колб ретельно змішують. У всіх колбах з'являється різної інтенсивності синє забарвлення. Воно буде тим сильніше, чим більше виділиться вільного хлору і витисне еквівалентну кількість йоду із розчину калію йодиду. Цей йод дав з крохмалем синє забарвлення.

Для визначення хлорпотреби води беруть колбу з найбільш слабким забарвленням.

Розрахунок ведуть за формулою:

,

де X – кількість 1 %-го розчину хлорного вапна,

яка необхідна для знезараження 1 л води;

а – кількість крапель 1 % -го розчину хлорного вапна, що внесли в колбу;

5 – множник для переведення води на 1 л;

б – кількість крапель в 1 мл розчину хлорного вапна (підраховують з 1 мл піпетки).

 

Надійно знезараженою вважається вода, яка після 30 хв контакту з хлорним вапном містить не менше 0,2 і не більше 0,5 мг залишкового хлору. При цьому хлорована вода не повинна мати запаху і смаку хлору.

 

Дехлорування води

Якщо хлорована вода містить залишкового хлору більше ніж
0,5 мг/л, її необхідно дехлорувати.

Для цього найчастіше використовують натрійгіпосульфіт. Для дехлорування використовують колбу з найбільш інтенсивним синім забарвленням досліджуваної води, яку титрують 0,01 н. розчином гіпосульфіту. Розрахунок кількості гіпосульфіту проводять за формулою:

де X – кількість гіпосульфіту, необхідного для дехлорування 1 літру хлорованої

води, мг;

а – кількість 0,01 н. розчину гіпосульфіту, витраченого на титрування, мл;

0,5 – допустимий залишковий хлор;

0,355 – кількість хлору, еквівалентна 1 мл 0,01 н. розчину гіпосульфіту, мг;

5 – множник для переведення води до об'єму 1 л;

2,48 – кількість гіпосульфіту, що міститься в 1 мл 0,01 н. розчину, мл. Наприклад, необхідно дехлорувати 500 л води. На дехлорування
200 мл витраченого 3,5 мл 0,01 н. розчину гіпосульфіту. Кількість порошкоподібного гіпосульфіту, потрібного для дехлорування всієї води, обчислюємо, користуючись формулою:

мг гіпосульфіту

Для дехлорування 1 л води, а 500 л води:

500 x 36=1800 мг, або 18 г.

 

Механічне очищення води

Іонний обмін – сорбція заряджених часток (іонів), коли поглинання одного іону супроводжується виходом у розчин другого іону, який входить до складу сорбенту. При цьому використовують матеріали які називаються іонітами.

 

Застосування нанотехнологій

Nano (від грец. Nanos – карлик) – це мільярдна частка чого-небудь, 1нм = 109. Знезараження та консервацію води проводять способом застосування колоїдного срібла і міді. Концентрація даних речовин складає 0,05–0,1 ppm (Росія).

Для дезінфекції вод тваринницьких приміщень використовують «Шумерське срібло» (Росія).

Таким чином, дані методичні розробки сприятимуть більш швидкому і конкретному вивченню вимог ВНТП з визначення топографії вододжерел, норм водопотреби, способів очищення і знезаражування води та методів визначення санітарної якості відповідно до вимог ГОСТ 2874–82.

Вивчення розглянутих матеріалів поширить теоретичні пізнання студентів і матиме вагоме значення в їх практичному застосуванні в умовах сільськогосподарського виробництва, що буде певним вкладом у вирішення питань підвищення продуктивності тварин.

 

 

СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ

1. Акулов К. П., Шицкова А. П., Гурвич Л. В. Основные гигиенические требования к качеству воды, водоемов и пути их обеспечения // Водные ресурсы. – 1995. – № 4. – С. 46–53.

2. Актуальні питання якості води в Україн / Матеріали науково-практ. семінару 15–16 липня 2004 р. Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості», 2004 – 124 с.

3. Актуальні питання якості води в Україні / Матеріали наук.-практ. семінару 2–3 червня 2005 р. Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, Державне підприємство «Український науково-дослідний і навчальний центр проблем стандартизації, сертифікації та якості», 2005 – 194 с.

4. Анохин И. П., Плетникова И. П., Харитонов Д.Ф. Эффективность методов очистки питьевой воды // Совершенствование расчета подачи и распределения воды и методов ее очистки: Труды АКХ им. К.Д. Памфилова. – М., 1996. – Вып. 130. – С. 56–120.

5. Бадеха А. В. Мембранні методи очистки води / Матеріали науково-практичного семінару „Актуальні питання якості води в Україні 2–3 червня 2005 р”. – К.: Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, 2005. – С. 159–160.

6. Величенко Ю. П. Водообеспечение и охрана водных источников. – М.: Гипроводохоз, 1998. – 235 с.

7. Государственний стандарт Союза ССР «Вода питьевая. Технические требования и контроль за качеством». ГОСТ 2874–82. Государственный комитет СССР по стандартам. – Москва: Изд-во стандартов, 1982. – 6 с.

8. Грушко Я. М. Вредные органические соединения в промышленных сточных водах. – Л.: Химия, 2006. – 146 с.

9. Державні санітарні правила і норми ”Вода питна. Гігієнічні вимоги до якості води централізованого господарського питного водопостачання”. – Київ 1996 – С. 11.

10. Дубинин А.Г., Вишняков В.Г. Применение методов электрокоагуляции и электрофлотации для очистки сточных вод: Обзорная информация. – М.: НИИТЭХИМ, 1996 – Вып. 3. – 46 с.

11. Демчишин М.Г. Техногенні впливи на геологічне середовище території України, – К.: ІГН НАН України, 2004 – 156 с.

12. Евстратов В.Н., Браславский И.И., Киевский М.И. Защита водного бассейна от промышленных загрязнений – Киев, 1993. – 83 с.

13. Закон України «Про питну воду та питне водопостачання» (Відомості Верховної Ради (ВВР) – 2002, №16 – С. 112.

14. Использование биоцидного реагента комплексного действия для водоподготовки /А.П. Пащенко, В. Ф. Мариевский, А. И. Баранова // Матеріали науково-практичного семінару «Актуальні питання якості води в Україні», 2–3 червня 2005 р. – К.: Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, 2005.– С. 162–165.

15. Кондор И.С, Бокина Л.П., Малевская И.А. Гигиеническое нормирование солевого состава питьевой воды. – М., 2001. – 113 с.

16. Красовский Г.Н. Методические вопросы санитарно-гигиенических исследований в области гигиены воды и санитарной охраны водоемов: Тез. докл. Всесоюзн. конф. по гигиене воды и санитарной охране водоемов. – М., 1999. – С. 121–124.

17. Мешков А.М., Арцимович П.М. Охрана водоемов, загрязненных поверхностными стоками // Гор. хоз-во Москвы. – 1995. – № 3.– С. 37–38.

18. Николаева Т.А., Плетникова И.П. Гигиеническая оценка существующей технологии питьевой воды и некоторые пути ее улучшения // Гигиена и санитария. – 1995. – № 7. – 196 с.

19. Обод В. А. Экологически безопасные реагенты очистки питьевой воды – полимерный биоцидный препарат «Акватон» / Матеріали наук.-практ. семінару «Актуальні питання якості питної води в Україні» 2–3 червня 2005 р. – К.: Державний комітет України з питань технічного регулювання та споживчої політики, 2005. – С. 166–168.

20. Трахман Н.Н. Гигиенические основы санитарного законодательства в области водоснабжения населенных мест. – М., 1998. – 54 с.

21. Шабатин В. С., Костюченко М. М. Регіональна інженерна геологія та інженерна геологія України. – К.: ВПЦ, «Київський університет», 2004 – 127 с.

22. Черкинский С. Н. Санитарные условия пуска сточных вод в водоемы. – 5-е изд. – М.: Стройиздат, 1997. – 243 с.<

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти