ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


ВИЗНАЧЕННЯ І ОЦІНКА ВМІСТУ ХІМІЧНИХ ДОМІШОК У ПОВІТРІ

Для кількісного визначення газо- і пароподібних домішок у по-
вітрі застосовуються різноманітні хімічні та фізико-хімічні методи.

Аналіз домішок у пробах повітря, відібраних на рідкі поминаль-
ні середовища, ґрунтується на титрометричному, нефелометричному,
колориметричному, фотометричному, кондуктометричному, іономет-
ричному, рН-метричному або інших методах визначення сполуки,
що утворилася у поглиначі під час відбору проби внаслідок хіміч-
ної взаємодії домішки, яка міститься у досліджуваному повітрі, з
розчиненим селективним реактивом поглинального середовища. Кіль-
кість сполуки, яка утворилася внаслідок реакції, еквівалентна кіль-
кості домішки, яка містилася у пропущеному через поглинач об'ємі
повітря.

Концентрацію домішки у повітрі (мг/м3) обчислюють за фор-
мулою

су

де а — кількість домішки, знайдена в досліджуваному об'ємі погли-
нального розчину, мг; в — об'єм поглинального розчину у поглина-
чі, мл; с — об'єм поглинального розчину, взятий для аналізу, мл;
у — об'єм повітря, пропущений через поглинач, приведений до нор-
мальних умов, л; 1000 — коефіцієнт перетворення мг/л на мг/м3.

Проби повітря, які відбирають шляхом сорбування і концентру-
вання на тверді поглинальні середовища або одномоментними спо-
собами, переважно аналізують за допомогою високочутливих фізи-
ко-хімічних методів: газової хроматографії, мас-спектрофотометрії, емі-
сійного спектрального аналізу, атомно-абсорбційного аналізу, поля-
рографії, радіоактивації, хемілюмінесценції тощо.

Останнім часом у практику хімічних досліджень атмосферного
повітря широко впроваджуються автоматичні газоаналізатори —
безперервно діючі автоматичні реєстраційні прилади, робота яких
грунтується на різноманітних фізичних та фізико-хімічних процесах,
зокрема на вимірюванні граничного електричного струму, що вини-
кає під час електролізу розчину, де міститься досліджувана речови-
на, яка є електрохімічним деполяризатором, на властивостях корон-
ного розряду в сумішах газів тощо.

При високих концентраціях деяких газо- і пароподібних речовин


Мал. 32. Гумова груша з вихідним (1) та вхідним (2) клапанами.

у повітрі можуть застосовуватись експресні колориметричний і лі-
нійно-колористичний методи аналізу, які полягають у пропусканні
досліджуваного повітря за допомогою спеціальної гумової груші (мал.
32), універсального газоаналізатора (УГ-1, УГ-2) або хімічного газо-
визначника (ГХ-4, ГХ-5) через скляні індикаторні трубки, заповнені
індикаторним порошком, що змінює забарвлення внаслідок хімічної
реакції з домішками повітря (див. главу 13).

Для відбору проб повітря та подальшого аналізу досить зручни- і
ми є сучасні пересувні лабораторії. Лабораторія для дослідження
атмосферних забруднень ДАЗ-1 призначена для проведення дослід-
жень атмосферних забруднень у повітрі населених пунктів та в зо-
нах розташування промислових об'єктів. Лабораторія складається з
дев'яти блоків — відбору газів та аерозолів, вагового, підготовчого, :
фотометрії, спектроскопії, зміннострумової полярографії, аналізу кан-
церогенних речовин, камеральної обробки та фотоблока, що дає змогу :
відбирати проби атмосферного повітря, вимірювати метеорологіч-'
ні параметри середовища, готувати проби до аналізу, проводити ;
ваговий аналіз, аналіз проб різними фізико-хімічними методами і:
обробку результатів вимірювань. '

Пересувна комплексна лабораторія "Кар'єр-1" призначена для1
визначення токсичних газів (оксиду вуглецю, оксидів азоту, сірчи-
стого газу тощо), сажі, пилу в атмосфері кар'єрів та зон розташуй
вання промислових об'єктів.

Комплексну лабораторію ЛДП-1 використовують для аналізу та
контролю забрудненого повітря в цехах промислових підприємств.

Визначення діоксиду вуглецю (С02).Діоксид вуглецю в кількості
0,03-0,04 % є нормальним складником атмосферного повітря і сут-
тєвого фізіолого-гігієнічного значення не має. Водночас, завдяки зна-
чному вмісту С02 у видихуваному людиною повітрі (3,4-4,7 %),
вміст його у повітрі житлових, навчальних, громадських, лікувально-
профілактичних приміщень у разі скупчення людей може досягати
1-1,5 %. У такій концентрації діоксид вуглецю ще не завдає шкоди
організму. Проте паралельно з його накопиченням погіршуються фі-
зичні властивості повітря приміщень (підвищуються температура і
вологість, змінюється іонний склад повітря у бік зменшення числа
легких аероіонів) і, що найголовніше, зростає вміст різноманітних
газів та парів — продуктів життєдіяльності людини (аміаку, сірко-
водню, СО, різних вуглеводнів, зокрема, ацетону, індолу, скатолу, мер-


 




ісі ^ь»2 не перевищує 0,07% (0,7%) за Пет-
і) за Флюгте. Норма Флюгге одержана шля-
\дення норми Петтенкофера (в цих межах
суттєвого збільшення вмісту антропотокси-
для розрахунку норм вентиляції приміщень,
і'ває токсичних властивостей у концентраці-
ціть до прискорення і поглиблення дихання
зезбудження дихального центру. Якщо кон-
)і становить 4-5%, з'являються симптоми
ви, тахікардія, накопичення карбгемоглобі-
щездатності). Концентрації 10-12 % призво-
ті і смерті внаслідок паралічу дихального

центрацій діоксиду вуглецю людина може
тих приміщеннях (підводний човен, літак,
іких шахтах, на деяких виробництвах,
доти в повітрі можна здійснити кількома

а вважається одним із найбільш точних і
іі С02 розчином барію гідроксиду з наступ-
адлишку останнього, який не увійшов до
:лотою:

За(ОН), = ВаСО., + Н,0

+ 2 НС1 = ВаСІ, + 2Н,0.

ння С02 та схема її з'єднання представлені

і повітря відбирають у газову піпетку мі-
іідомих одномоментних способів,
начають титр бариту або кількість хлор-


І


Мал. 33. Апаратура та схема ЇЇ з'єднання пр

методом Ребері

/ — газова піпетка з пробою повітря: 2 — водяний

ТрІЙНІІК; 5 — МІКрОПОГЛІІНаЧІ Ребепга ия піїгтав


пропускання через нього досліджуваного повітря. Для цього послідов-
но з'єднують нижній бутель водяного аспіратора місткістю 5-6 л з
очисною системою для вловлювання водяної пари, С02 і вуглеводнів з
повітря лабораторії (відповідно перша колонка з пемзою, просоченою
сірчаною кислотою, друга з гранулами їдкого натру, третя з силікаге-
лем) та вузькою частиною мікропоглинача Реберга (через трійник).
Вода, переходячи з верхнього бутля аспіратора у нижній, витіснятиме
з нього повітря, яке, звільнившись від домішок в очисній системі, буде
надходити у мікропоглиначі і, таким чином, заважати проникненню в
них повітря з лабораторії. Упродовж 1-2 хв один мікропоглинач про-
дувають чистим повітрям і, не припиняючи подачі повітря, наливають
у широку частину мікропоглинача 2 мл 0,02 н. розчину барію гідрок-
сиду за допомогою спеціальної установки для заповнення (складаєть-
ся з бутля з баритом і під'єднаної бюретки, ізольованих від оточуючо-
го повітря хлоркальцієвими трубками, заповненими натровим вап-
ном) і додають 1-2 краплі 0,5% розчину фенолфталеїну. Наповнений
поглинач ставлять на підставку і приєднують до нього вузькою части-
ною другий поглинач, який після продування чистим повітрям запо-
внюють реактивами згаданим вище способом і закривають у широкій
частині трубкою з натровим вапном. Далі титрують барит у другому, а
потім у першому поглиначі, тобто у зворотному порядку, 0,02 н. розчи-
ном хлорводневої кислоти до знебарвлення, не припиняючи подачі
очищеного повітря. Титрування проводять за допомогою пневматичної
мікробюретки Шилова місткістю 2 мл, верхня частина якої приєдну-
ється до гумової груші, розташованої між пластинкою мікрогвинта і
підставкою. Стискаючи гвинтом грушу, витискають з неї повітря у
мікробюретку, внаслідок чого з неї витікає рідина. Зворотним рухом
гвинта розширюють грушу і засмоктують рідину з посудини, піднесе-
ної до кінчика бюретки. Кількість мілілітрів хлорводневої кислоти,
витраченої на титрування у кожному поглиначі, підсумовують і одер-
жують титр бариту.

На другому етапі визначають титр проби, тобто кількість хлор-
водневої кислоти, необхідної для титрування бариту після пропус-
кання крізь нього досліджуваного повітря. Газову піпетку з дослід-
жуваним повітрям закріплюють на штативі вертикально, верхній кі-
нець її через трійник з'єднується з мікропоглиначами, а нижній — з
напірним циліндром, наповненим 26 % розчином натрію хлориду, яким
витісняють досліджуване повітря у мікропоглиначі. Під струменем
чистого повітря знову наповнюють два чисті поглиначі гідроксидом
барію, після чого затискачем перекривають струмінь повітря з очис-
ної системи до мікропоглиначів, відкривають затискач на верхній
частині газової піпетки і повільно витісняють з неї досліджуване
повітря у мікропоглиначі. Коли сольовий розчин сягне верхнього
краю піпетки, верхній затискач піпетки закривають і відновлюють
струмінь повітря з очисної системи, під яким титрують вміст погли-
начів 0,02 н. розчином НС1. Загальна кількість НС1, витрачена на
титрування Ва(ОН) в обох поглиначах, буде титром проби.

Вміст С02 (мг/м^) обчислюють за формулою


0,44(4-Л2)106 Ч:*.-п:«>..- .,

V
де А — титр бариту, мл; А2титр проби, мл; V — об'єм дослід-
жуваного повітря, приведений до нормальних умов, мл; 0,44 — кіль-
кість С02, еквівалентна 1 мл 0,02 н. розчину НС1, мг; 106 — коефіці-
єнт перерахунку мл в м3.

Метод Суботіна — Нагорського ґрунтується на
поглинанні діоксиду вуглецю титрованим розчином гідроксиду ба-
рію:

Ва (ОН)2 • 8 Н20 + С02 = ВаС03 + 9Н20.

За зміною титру бариту, який визначають за допомогою розчину
щавлевої кислоти, обчислюють кількість діоксиду вуглецю. Необ-
хідні реактиви та посуд: калібрований бутель місткістю 5-6 л з ка-
учуковою пробкою із наскрізним отвором; калібрований флакон мі-
сткістю 120 мл; дві бюретки на 50 мл, одна з яких зверху закрита
трубкою з натровим вапном і з'єднана з нагнітальним гумовим бало-
ном; термометр і барометр; розчин їдкого бариту (Ва (ОН)2- 8Н20),
1 мл якого зв'язує 1 мг діоксиду вуглецю (7,16 г чистого барію гід-
роксиду розчиняють віл кип'яченої дистильованої води); розчин
щавлевої кислоти (С Н204 • 2Н20), 1 мл якого відповідає 1 мг діок-
сиду вуглецю (2,8636г щавлевої кислоти розчиняють віл дистильо-
ваної води); індикатор — 3 % спиртовий розчин фенолфталеїну,
безбарвний у кислому середовищі й рожевий у лужному.

Малий флакон наповнюють розчином бариту до позначки, за-
кривають його пробкою, відмічають температуру й тиск повітря. Від-
стояний барит з малого флакона переливають у бутель, вводячи
його в отвір пробки бутля. Баритовий розчин у великому бутлі
збовтують упродовж 20 хв, а потім дають йому відстоятися до утво-
рення осаду. Перевернувши бутель, переливають його вміст назад у
малий флакон, останній виймають із шийки бутля, закупорюють й
залишають до просвітлення на 10-15 хв.

Далі визначають титр вихідного розчину бариту. Одну з бюре-
ток, захищену від вуглекислоти повітря лабораторії трубкою з на-
тровим вапном, продувають за допомогою гумового балона і шля-
хом всмоктування наповнюють цим розчином за допомогою гумової
трубки, з'єднаної з резервуаром бариту. В іншу бюретку наливають
титрований розчин щавлевої кислоти. В колбу наливають 25 мл роз-
чину щавлевої кислоти з бюретки, додають декілька крапель фе-
нолфталеїну й титрують розчином бариту з першої бюретки до по-
яви блідо-рожевого забарвлення.

Наступний етап роботи — титрування відстояного розчину ба-
риту після поглинання ним діоксиду вуглецю з повітря в бутлі. Для
цього наконечник бюретки занурюють у малий флакон з відсто-
яним баритом і засмоктують 35-40 мл розчину в бюретку.

У колбочку наливають 25 мл розчину щавлевої кислоти, дві-три
краплі фенолфталеїну й титрують розчином бариту, що знаходиться
в бюретці, до появи рожевого забарвлення.


пропущено дві трубки. Через довгу трубку, занурену у рідину, за
допомогою груші об'ємом 70 см3 продувають досліджуване повітря
через поглинальний розчин до повного знебарвлення рідини. Вміст
поглинача Дрекселя обережно збовтують упродовж 1 хв ЗО разів
після кожного стискання груші. За кількістю стискань груші визна-
чають вміст діоксиду вуглецю (табл. 19).

Т а б л п ця 19

Розрахунок вмісту діоксиду вуглецю в повітрі

 

Число   Число  
стискань Вміст СО„ °о„ стисканії Вміст СО„ '..
груші   груші  
0,74
2,5 0,71
2,1 0,69
1,8 0,66
1,5 0,64
1,3 0,62
1,1 0,58
1,0 0.54
0.9 0,51
0,87 ЗО 0.49
0,83 0,42
0,80 0,40
0.77 0,38

Метод Прохорова полягає у тому, шо у широку пробірку
місткістю ЗО мл наливають 10 мл води, дещо підлуженої аміаком, і

----------- ^-------- 1------ •■■.. гг__ <__ „__ /;:„..,. „„„.,„ „,„,„,,» ,-^ ггттт/-. г>; т


1 Фактичний чи необхідний об'єм вентиляції можна також знайти
за формулою

р-оа'

знаючи фактичний вміст СО, або підставивши замість Р гранично
допустимий вміст С02, що дорівнює 1%0.

Визначення оксиду вуглецю (СО).Оксид вуглецю (чадний газ) —
газ без кольору та запаху, продукт неповного згорання різноманіт-
ного палива, який потрапляє в атмосферне повітря з викидами ав-
тотранспорту, промислових підприємств, теплоелектростанцій і ко-
телень та повітря приміщень при спалюванні природного газу.

Високі концентрації оксиду вуглецю у побутових (кухні, ванни,
гаражі, кабіни автомобілів) і виробничих приміщеннях можуть спри-
чинити гострі та хронічні отруєння внаслідок більшої, ніж у кисню
(у 200-300 разів), спорідненості до гемоглобіну крові й утворення
карбоксигемоглобіну. Здатність-крові транспортувати кисень змен-
шується і виникають явища гіпоксії. Крім того, дифундуючи з крові
у тканини, оксид вуглецю чинить безпосередню токсичну дію на клі-
тини, порушуючи активність дихальних ферментів і зрештою тка-
нинне дихання, особливо у клітинах нервової системи.

При гострих отруєннях оксидом вуглецю виникають суб'єктивні
відчуття важкості, стискання і пульсації в голові, біль голови, запамо-
рочення, мерехтіння і "туман" в очах, шум у вухах, тремтіння, слабість.
Прискорюється пульс, з'являються нудота, блювання, шкіра і слизові
набувають яскравого, вишнево-червоного кольору, розвивається стан
заціпеніння, байдужості, сонливості з затьмаренням свідомості або
сп'яніння з потьмареною свідомістю, далі непритомність, спостеріга-
ються судоми, задуха. До наслідків отруєння належать порушення з
боку центральної та периферичної нервової систем (пам'яті, уваги, ко-
ординації рухів, функції органів чуття, рухових функцій, чутливості,
трофічних процесів), серцево-судинної діяльності (лабільність пульсу,
екстрасистолія, явища стенокардії), органів дихання (пневмонії, ката-
ри), обміну речовин (схуднення, збільшення цукру, молочної кислоти,
холестерину, сечовини у крові).

При хронічному отруєнні СО пацієнти скаржаться на підвище-
ну втомлюваність, головний біль, запаморочення, послаблення па-
м'яті та уваги, апатію, подразливість, схуднення, відсутність апетиту,
сонливість удень і неспання вночі, блідість, сіруватий колір шкіри,
задишку, серцебиття, біль у грудях, пітливість. Об'єктивно спостері-
гається стійкий яскраво-червоний дермографізм, тремтіння кінці-
вок, порушення координації рухів, ністагм, зниження гостроти зору,
розлади шкірної чутливості, трофічні розлади, аритмія, лабільність
пульсу і кров'яного тиску, явища стенокардії, збільшення проник-
ності капілярів, зміни функції щитоподібної, статевих і наднирко-
вих залоз, обміну речовин (зростає вміст холестерину, цукру, піро-
виноградної кислоти в крові), зниження імунобіологічної реактив-
ності організму.


У малих концентраціях оксид вуглецю змінює субординаційні
впливи центральної нервової системи, рефлекторні реакції та порфі-
риновий обмін. Максимально разова гранично допустима концентра-
ція СО в атмосферному повітрі та повітрі житлових і громадських
приміщень становить 5 мг/м3, середньодобова — 3 мг/м3.

Стандартний метод Реберга для кількісного визначення
оксиду вуглецю в повітрі ґрунтується на окисленні його за допомо-
гою йодистого ангідриду при температурі 140—150°С до діокспду
вуглецю з подальшим поглинанням С02 барію гідроксидом і відтит-
ровуванням надлишку останнього соляною кислотою:
5СО + І205 = 5С02 + І2
С02 + Ва(ОН), = ВаС03 + Н20
Ва(ОН)2 + 2НС1 = ВаС12 + 2Н20 {

Апарат Реберга для визначення оксиду вуглецю (мал. 34)
складається з електропечі, обладнаної реостатом для підтримки по-
трібної температури та ІІ-подібною трубкою з гранульованим йодан-
гідридом; низки С-подібних трубок (з їдким натром, пемзою, просо-
ченою сірчаною кислотою, силікагелем) для очищення досліджувано-
го повітря від С02 і вуглеводнів, які заважають визначенню; погли-
нача Петрі з йодидом калію або металевою ртуттю для вловлювання
йоду, що утворюється при взаємодії йодангідриду з СО.

Мал. 34. Апарат Реберга для визначення оксиду вуглецю:

/ — електропіч; 2 — реостат; 3 — Ь'-подібна трубка з йодангідрндом; 4 — термометр;

5 — Іі-подібні трубки з очисниками; 6 — з'єднувальні трубки; 7 — Поглинач Петрі з

10°о розчином йодиду калію; 5 — бутель з повітрям; 9 — напірний циліндр з 26%

розчином хлориду натрію; 10 — гвинтові затискачі; // — реометр; 12 — гумова

трубка для під'єднання мікропоглиначів Реберга.


усю уїлаїшьку ішш.ісии, уиридивж чу)—ои лв, іі[лліуі.лаило и\>\і пл

чистого повітря з бутля і вміст поглиначів відтитровують за допо-
могою мікробюретки Шилова під струменем чистого повітря. Кіль-
кість НС1, витрачена на титрування Ва(ОН)2 в обох мікропоглина-
чах, становить титр апарата. Він не повинен відрізнятися більш ніж
на 0,02-0,03 мл від визначеного раніше вихідного титру бариту. Іна-
кше апарат потрібно ще раз продути чистим повітрям.

На останньому етапі визначають титр проби аналогічно до ви-
значення титру апарата, для чого замість бутля з чистим повітрям
приєднують бутель з досліджуваним повітрям і продувають ним
апарат для видалення чистого повітря, яке залишилося після визна-
чення титру апарата. Потім до апарата приєднують два послідовно
з'єднані мікропоглиначі Реберга з баритом і фенолфталеїном та про-
пускають досліджуване повітря. Титруванням вмісту мікропоглина-
чів визначають титр проби.

Вміст СО (мг/м3) обчислюють за формулою

х = 0,28(4 -Л2)-106
V '

деЛ, — титр апарата, мл; А2титр проби, мл; V — об'єм досліджува-
ного повітря, приведений до нормальних умов, мл; 0,28 — кількість
СО, еквівалентна 1 мл 0,02 н.розчину НС1, мг; 106 — коефіцієнт
перерахунку мл на м\


У всі пробірки проби і шкали додають по 0,5 мл розчину 0,1 н.
НС1 і 0,5 мл 10% розчину ВаСІ,. Через 5-10 хв порівнюють ступінь
помутніння досліджуваних розчіїнів зі шкалою на чорному тлі. Кон-
трольна проба повинна бути прозорою. ..

Концентрацію 302 (мг/м3) обчислюють за формулою

х=(Л±а2іт

сУ
де аІ і а2кількість 502, знайдена в досліджуваному об'ємі погли-
нального розчину в обидвох поглиначах, мг; в — об'єм поглиналь-
ного розчину у поглиначі, мл; с — об'єм поглинального розчину,
взятий для аналізу, мл; V — об'єм повітря, пропущений через погли-
нач і приведений до нормальних умов, л; 1000 — коефіцієнт пере-
творення мг/л на мг/м3.

Визначення оксидів азоту.Оксиди азоту являють собою суміш
різних оксидів, серед яких переважають оксид (N0) і діоксид (N0.,).
Вони присутні в атмосферному повітрі через наявність головним
чином відпрацьованих газів автотранспорту і беруть участь в утво-
ренні фотохімічного смогу. У відносно невеликих кількостях* 1\Ю2
послаблює дихальні функції, призводить до підвищення респіратор-
ної захворюваності у дітей і появі метгемоглобіну у крові.

Максимально разова і середньодобова гранично допустимі кон-
центрації діоксиду азоту в атмосферному повітрі і повітрі житло-
вих і громадських приміщень становлять 0,085 мг/м3.

У більш високих концентраціях при довготривалій дії в умовах
виробництва оксиди азоту подразнюють легені та дихальні шляхи,
сприяють виникненню хронічних запальних процесів у них. Окрім
того, під їх впливом у крові утворюються нітрати і нітрити, які
викликають розширення судин і знижують кров'яний тиск, перетво-
рюють оксигемоглобін на метгемоглобін. Гостре отруєння N0, суп-
роводиться кашлем, нежитем, слинотечею, болем голови, відчуттям не-
спроможності зробити глибокий вдих. Далі стан потерпілого погір-
шується, виникають відчуття страху і вираженої слабості, кашель з
харкотинням, блювання, задишка, тахікардія, запаморочення, непри-
томність, токсичний набряк легенів.

Кількісне визначення оксидів азоту проводиться колориметрич-
ним методом за реакцією Грисса —Ілосвая.

Проби повітря відбирають вакуумним методом у газові піпетки
місткістю 500 мл, у які попередньо наливають 4 мл 0,1 н. розчину
їдкого натру. У місці відбору проби відкривають затискач на 1 хв і
знову закривають. Змочують розчином стінки піпетки і витриму-
ють їх упродовж 8 год, періодично збовтуючи.

При наявності у повітрі оксидів азоту останні взаємодіють з
лугом і утворюють рівну суміш нітритів і нітратів за рівнянням

2 + 2\таОН = КаКт02 + Ма\Ю3 + Н20.

Пробу у кількості 3 мл переливають із піпетки у колориметрич-
ну пробірку і одночасно готують стандартну шкалу, наливаючи у


декілька колориметричних пробірок різну кількість стандартного
розчину натрію нітриту (0,1; 0,2; 0,3; 0,4 мл і т. д.), 1 мл якого
відповідає 0,0001 мг оксидів азоту, та доводячи її до 3 мл поглиналь-
ним розчином.

У всі пробірки проби і шкали додають по 0,5 мл реактиву Грис-
са-Ілосвая (суміш сульфанілової кислоти і а-нафтиламіну в оцто-
вій кислоті), збовтують і через ЗО хв порівнюють інтенсивність за-
барвлення проби зі шкалою (найліпше фотоколориметричним ме-
тодом, порівнюючи оптичну щільність проби з оптичними щільно-
стями стандартної шкали за калібрувальним графіком).

Концентрацію оксидів азоту (мг/м3) обчислюють за формулою

Х = —1,17-106,
сУ

де а — кількість Ж)2, знайдена в досліджуваному об'ємі поглиналь-
ного розчину за шкалою, мг; в — загальна кількість проби, мл; с —
кількість проби, взята для аналізу, мл; V —- об'єм відібраного повіт-
ря, приведений до нормальних умов; 1,17 — коефіцієнт перерахун-
ку К02 на ^О.; 106 — коефіцієнт перерахунку мл на м3.

Визначення фотооксидантів.Фотооксиданти, які володіють ви-
раженими окислювальними властивостями, утворюються в атмос-
ферному повітрі внаслідок складних перетворень у суміші оксидів
азоту і вуглеводнів автомобільних викидів під дією ультрафіолето-
вих променів. До фотооксидантів належать озон, органічні перекиси,
оксиди азоту, вільні радикали. Гранично допустима концентрація
суми не визначена.

Фотооксиданти подразнюють слизові оболонки очей і дихаль-
них шляхів, призводять до загострення захворювань дихальної си-
стеми, зокрема бронхіальної астми, знижують працездатність.

Метод визначення фотооксидантів ґрунтується на тому, що вони
в сірчанокислому середовищі окислюють іони двовалентного залі-
за (Ре2~) у тривалентні (Ре3~), які утворюють з роданідом амонію
забарвлені у червоний колір роданідові комплекси.

Досліджуване повітря просмоктують ЗО хв зі швидкістю 1 л/хв
через 10 мл поглинального розчину, який готується з 0,1 г солі Мо-
ра [Ре504(КН4)25Су6Н20], 1 мл 6 н. розчину Н2304 та 100 мл ди-
стильованої води. Після додавання до 9,5 мл поглинального розчи-
ну 2 мл 50 % розчину роданіду амонію у кюветі на 10 мм вимірю-
ють оптичну щільність фотоелектроколориметром із синім світло-
фільтром проти контрольної проби, яку готують додаванням 2 мл
розчину роданіду амонію до 9,5 мл поглинального розчину, через
який не просмоктувалось досліджуване повітря. За оптичною щільні-
стю на калібрувальному графіку визначають концентрацію оксидан-
тів (у мікрограмах) у пробі в перерахунку на озон. Для приготуван-
ня калібрувального графіка у декілька пробірок наливають 0,0; 0,1;
0,2; 0,4; 0,8 мл стандартного розчину залізоамонійного галуну
[КН4Ре(504)2-12Н20] у сірчаній кислоті, що відповідає 0,0; 0,5; 1,0;
2,0; 4,0 мкг оксидантів у перерахунку на озон, і доводять до 10 мл


 




поглинальним розчином. До 9,5 мл кожного стандартного розчину
додають по 2 мл роданистого амонію і вимірюють оптичну щільність
так само, як і в пробі.

Методи визначення інших хімічних домішок, зокрема пилу, у по-
вітрі висвітлені в розділі 4.

Гігієнічна оцінка забруднення повітря.Результати досліджень
фактичного вмісту хімічних домішок у повітрі є основою для гігі-
єнічної оцінки ступеня забруднення повітряного середовища, ха-
рактеристики його динаміки й обґрунтування заходів, спрямованих
на оздоровлення повітряного басейну, а також для оцінки ефектив-
ності вжитих заходів.

У разі присутності у повітрі однієї домішки оцінка його забруд-
нення проводиться за кратністю перевищення визначеною з ураху-
ванням часу усереднення фактичною максимально разовою або се-
редньодобовою концентрацією речовини її відповідної гранично до-
пустимої концентрації (табл. 20) або, за відсутності такої, орієнтов-
ного безпечного рівня дії (ОБРД). Гранично допустима концен-
трація
речовини-забруднювача в атмосферному повітрі — це мак-
симальна концентрація, при дії якої упродовж усього життя люди-
ни не виникає прямого або опосередкованого несприятливого впливу
на теперішнє і майбутнє покоління, не знижується працездатність
людини, не погіршуються її самопочуття та санітарно-побутові умо-
ви життя. Орієнтовний безпечний рівень дії — це максимальна
концентрація речовини-забруднювача, яка визнається орієнтовно без-

Таблиця 20
ГДК шкідливих речовин у атмосферному повітрі населених пунктів

(ДСП 201-97)*

 

  гдк, чг/м3 Ктас
Речовини максимально середньо- небезпеки
  разова добова  
Діоксид азоту 0,085 0,04 II
Оксид азоту 0,4 0,06 III
Сірчистий ангідрид 0,5 0,05 III
Аміак 0,2 0,04 IV
Бенз(а)пірен 0,1 мкг/100м3 І
Бензин 1,5 IV
Оксид вуглецю 5,0 3,0 IV
Озон 0,16 0,03 І
Пил нетоксичний, що містить      
двоокис кремнію, %:      
понад 70 (дінас) 0,15 0,05 III
20 — 70 (шамот, цемент) 0,3 0,1 III
нижче 20 (доломіт) 0,5 0,15 III
Ртуть - 0,0003 І
Сажа (кіптява) 0,15 0,05 III
Свинець та його сполуки 0,001 0,0003 І
Сірководень 0,008 - II
Сірковуглець 0,03 0,005 II
Хлор 0,1 0,03 II

* Усього пронормовано 509 речовин.


печною при впливі на людину та приймається як тимчасовий гігі-
єнічний норматив (до розробки і затвердження ГДК).

У разі присутності у повітрі суміші речовин (за "Державними
санітарними правилами охорони атмосферного повітря населених
пунктів від забруднення хімічними і біологічними речовинами" (ДСП
201 —97)) оцінку забруднення проводять за кратністю перевищення
сумарним показником забруднення цією сумішшю (ІПЗ) її гранично
допустимого забруднення (ГДЗ). Сумарний показник забруднення
обчислюють за формулою

УПЗ =----- с---- +------ %---- + ... +----- ^----- 100%,

^ ГДКХКХ ГДК22 ГДК„-К„

де с,, с2, ..., спфактичні концентрації речовин, що входять до складу
суміші, мг/м3; ГДКу,ГДК2, ...,ГДКп — відповідні значення ГДК (або
ОБРД) речовин, що входять до складу суміші, мг/м3, за табл. 20; КіГ
К2, ..., Кп
— коефіцієнти, які враховують клас небезпеки певної речо-
вини (за табл. 20 речовини поділяються на чотири класи: І — над-
звичайно небезпечні, Х=0,8; II — дуже небезпечні, К=0,9; III — по-
мірно небезпечні, К=1,0; IV — малонебезпечні, К=1,1). Гранично до-
пустиме забруднення —
відносний інтегральний критерій оцінки
забруднення повітря, який визначає інтенсивність та характер ком-
бінованого^ впливу всієї сукупності присутніх у ньому шкідливих
домішок. Його обчислюють для кожного випадку за формулою

ГДЗ = К ■ 100%,

де Кккоефіцієнт комбінованої дії, який віддзеркалює характер
біологічної дії одночасно присутніх в атмосферному повітрі речо-
вин-забруднювачів, визначається експериментально і затверджуєть-
ся у встановленому порядку (за ДСП 201 — 97 затверджені Кк для
58 сумішей речовин у повітрі).

При комбінованій дії на організм сумішей шкідливих речовин
може спостерігатися ефект сумації (адитивна дія), який дорівнює
сумі ефектів кожної речовини при ізольованому впливі, ефект по-
силення
(синергізм або потенціювання), який перевищує суму ефек-
тів ізольованої дії кожної речовини, ефект послаблення (антаго-
нізм), який є меншим від суми ефектів ізольованої дії кожної речо-
вини, та незалежна дія. При ефекті сумації, найбільш поширеному
при комбінованій дії речовин односпрямованої дії, Ку <1, при поси-
ленні /Скд<0,8, при послабленні та незалежній дії Ккі<Г,5 —2,5.

Оцінка забруднення повітря передбачає визначення рівня забруд-
нення (допустимий, недопустимий) та ступеня небезпеки (безпеч-
ний, малонебезпечний, помірно небезпечний, небезпечний, дуже не-
безпечний) відповідно до табл. 21.

Якщо при оцінці забруднення сумішшю речовин виявляється пе-
ревищення значення ГДЗ, повинні визначатись провідні компоненти
— ті речовини в суміші, індивідуальні концентрації яких перевищу-
ють допустимі рівні.


 




Таблиця 21

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти