ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Показники фізіологічної повноцінності мінерального складу питної води

Найменування показника

Мінералізація загальна, мг/дм3 Від 100 до 1000

Твердість загальна, мг-екв/дм3 Від 1,5 до 7,0

Лужність загальна, мг-екв/дм3 Від 0,5 до 6,5

Магній, мг/дм3 Від 10 до 80

Фтор, мг/дм3 Від 0,7 до 1,5

Вимоги до питної води з місцевих джерел водопостачання перед-
бачені "Санітарними правилами влаштування та утримання коло-
дязів і каптажів джерел, використовуваних для децентралізованого
господарсько-питного водопостачання" (М., 1975), згідно з якими
вода колодязів і каптажів, використовувана для пиття, повинна бути
прозорою (не менше ЗО см за шрифтом), безбарвною (не більше 30°
колірності), без смаку і запаху (при 20°С не більше 2-3 балів), вміст
нітратів не повинен перевищувати 10 мг/л, вміст кишкових пали-
чок в 1 л не повинен перевищувати 10 (колітитр не менше 100).
Про надходження в воду забруднень може свідчити збільшення вмі-
сту, порівняно з результатами попередніх досліджень для одного й
того ж сезону, хлоридів, аміаку, нітритів та окисності.


Показники якості води джерел централізованого водопостачан-
ня регламентуються Держстандартом 2761-84 "Джерела централі-
зованого господарсько-питного водопостачання".

За джерела водопостачання можуть правити як підземні, так і
відкриті водойми.

Джерела централізованого господарсько-питного водопостачання
з урахуванням їх санітарної надійності вибирають у такому поряд-
ку: міжпластові напірні води, міжпластові безнапірні води, ґрунтові
води, води штучно наповнюваних водойм та підруслові води, по-
верхневі води (річки, водосховища, озера, канали). Із наявних дже-
рел водопостачання вибирають лише ті, для яких можливі організа-
ція зони санітарної охорони й дотримання відповідного режиму в
межах її поясів. Показники якості води підземних і поверхневих
джерел водопостачання наведені відповідно в табл. 43 і 44.

Залежно від якості води і необхідного ступеня обробки для дове-
дення її до показників Держстандарту 2874-82 водні об'єкти, придатні
для господарсько-питного водопостачання, поділяють на три класи.

Таблиця 43
Показники якості води підземних джерел водопостачання

Найменування показника

Показники якості води джерел за класами

000(1500) 1000(1500) 1000(1500)
7(10) 7(10) 7(10)
1,5 1,5
6-9 6-9 6- -9
0,3 10,0 20,0
0,1
немає
1,5-0,7 1,5-0,7

Сухий залишок, мг/дм3, не більше

Хлориди, мг/дм3, не більше

Сульфати, мг/дм3, не більше

Твердість загальна, мг-екв/дм3, не більше

Каламутність, мг/дм3, не більше

Колірність, градуси, не більше

Водневий показник (рН)

Залізо, мг/дм3, не більше

Марганець, мг/дм3, не більше

Сірководень, мг/дм3, не більше

Фтор, мг/дм3, не більше

15 1000

Окисність перманганатна, мг/дм3 О,

не більше
Число бактерій групи кишкових

паличок у 1 дм\ не більше

Підземні джерела водопостачання, вода в яких за всіма показни-
ками задовольняє вимоги Держстандарту 2874-82, належать до 1-го
класу. Вода із джерел 2-го класу має відхилення за окремими по-
казниками від вимог Держстандарту 2874-82, які мають бути усу-
нені аеруванням, фільтруванням, знезараженням. До 3-го класу на-
лежать джерела, для доведення якості води яких до вимог Держ-
стандарту 2874-82, крім методів обробки, передбачених для води із
джерел 2-го класу, застосовують додаткові методи — фільтрування
з попереднім відстоюванням, використанням реагентів і т. ін.

Поверхневі джерела водопостачання також поділяються на три класи.

Щоб отримати воду, яка відповідає Держстандарт}' 2874-82, воду із
джерел 1-го класу піддають знезараженню, фільтруванню з коагулю-
ванням або без нього. Воду з джерел 2-го класу слід коагулювати, від-


 


1 10



Таблиця 44
Показники якості води поверхневих джерел водопостачання


3.2. МЕТОДИКА ВЩБОРУ.
ЗБЕРІГАННЯ І ТРАНСПОРТУВАННЯ ПРОБ ВОДИ


 


           
 
 
   
   
 

стоювати, фільтрувати, знезаражувати, а за наявності фітопланктону — мікрофільтрувати. Вода з джерел 3-го класу, крім обробки, передбаченої для води із джерел 2-го класу для доведення до вимог Держстандарту 2874-82, підлягає додатковому освітленню; застосовуються окислювальні, сорбційні, а також більш ефективні методи знезараження. Гігієнічні вимоги до водних об'єктів, що використовуються для організованого масового відпочинку та купання, передбачені Держ- стандартом 17.1.5.02-80 (табл. 45). Таблиця 45 Показники якості води водних об'єктів, що використовуються для рекреації

П р н м і т к а. Допускається збільшеная БПК5, зумовлене "цвітінням" водойми.

Найменування показника

Сухніі залишок, мг/дм3, не більше

Хлориди, мг/дм3, не більше

Сульфати, мг/дм3, не більше

Твердість загальна, мг-екв/дм3, не більше

Каламутність, мг/дм3, не більше

Колірність, градуси, не більше

Запах при 20 і 60°С, бали, не більше

Водневий показник (рН)

Залізо, мг/дм3, не більше

Марганець, мг/дм3, не більше

Фітопланктон, мг/дм3, не більше

Фітопланктон, кліт./см3, не більше

Окисність перманганатна, мг/дм3 О,

не більше

Біохімічна потреба в кисні (повна),

мг/дм3 О,, не більше

Число лактозопознтивних кишкових

паличок у 1 дм3 води, не більше

Найменування показника

Плаваючі домішки

Сторонній запах, бали, не більше

Присмак (крім морської води), не більше

Забарвлення

Водневий показник (рН)

Розчинений кисень, мг/дм3, не менше

Біохімічна потреба в кисні (БПК5),

мг/дм3 02, не більше
Токсичні хімічні речовини (крім
сольового складу морської води)
Число лактозопознтпвннх кишкових
паличок у 1 дм3, не більше, при
використанні водного об'єкта:
для купання
для вітрильного спорту


Показники якості води джерел за класами

 

1000(1500) 1000(1500) 1000(1500)
7(10) 7(10) : 7(10)
1500 ,
6,5-8,5 6,5-8,5 6,5-8,5
0,1 • ■ і' 1
1 000 10 000 100 000
1 000 10 000 50 000

Вимоги та норми

Відсутність на поверхні води плаваючих
плівок, плям мінеральних масел і
скупчення інших домішок

2
Не повинно виявлятися у стовпчику 10 см
6,5-8,5

Не повинні перевищувати прийнятих норм

1000
10000


Для повного аналізу відбирають 5 л води, для скороченого — 2 л.
Проби забирають у тій точці водойми і на тій глибині, звідки про-
водиться або планується відбір води для потреб споживання. При
відборі проб води з глибини послуговуються батометром або бут-
лем із прикріпленим до нього вантажем і закритим пробкою, закріп-
леною на мотузці (мал. 42). На потрібній глибині бутель відкривають
і після наповнення піднімають на поверхню, де закривають пробкою
так, щоб під пробкою залишалася невелика бульбашка повітря.

У супровідному документі, що додається до проби, наводяться
дані про дату відбору проби (рік, місяць, число, година), наймену-
вання та місце розташування джерела, місце відбору проб (для від-
критих водойм — відстань від берега, від поверхні води та від дна
водойми, для свердловин і колодязів — позначка гирла і дна, трива-
лість та інтенсивність відкачування), метеорологічні умови (темпе-
ратура повітря, сила та напрямок вітру, опади в день відбору, а та-
кож опади за попередні десять днів), температуру води (мал. 43).
Крім того, у супровідному документі формулюється мета дослідження
води, а також зазначаються посада і місце праці особи, яка відбирала
пробу.

У тому випадку, якщо для транспортування во-
ди потрібно понад 5 год, уживають заходів, щоб
запобігти нагріванню або замерзанню води, утеплю-
ючи її взимку та обкладаючи льодом влітку. Оп-
тимальною для транспортування води слід вважа-
ти температуру 4°С.

Беручи до уваги те, що в період між відбором
проб води та її аналізом можуть швидко змінюва-

Мал. 43. Термометр для

Мал. 42. Прилад длявідбору проб води на хімічний аналіз.

вимірювання температури

води у водоймі.


 



870-0



тися температура води, рН, вимірювання температури води і ЇЇ кис-
лотності здійснюють під час відбору. Призначені для аналізу проби
води необхідно досліджувати у день відбору. Якщо аналіз не мож-
на провести в день відбору, зразок води слід зберігати в холодиль-
нику при температурі 4°С. Не консервують воду перед визначенням
твердості та БПК. Не пізніше ніж через 2 год після відбору проб
досліджують запах, смак, присмак і колірність води.

У деяких випадках, зокрема при визначенні у воді азотовмісних
речовин, пробу води можна консервувати, додаючи до неї концен-
тровану сірчану кислоту (1 мл на 1 л води) або хлороформ (2-4 мл
на 1 л води). Для подальшого аналізу окисності води як консер-
вант додають по 2 мл розчину (1:2) сірчаної кислоти на кожні 100
мл проби.

!> 3.3. ДОСЛІДЖЕННЯ ОРГАНОЛЕПТИЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВОДИ

Визначення прозорості води.Досліджувану воду наливають у
циліндр з плоским дном до висоти ЗО см. Циліндр установлюють
на підставці над спеціальним шрифтом Снеллена або іншим шриф-
том з висотою літер 2 мм і товщиною штрихів 0,5 мм таким чином,
щоб відстань між шрифтом і дном циліндра становила 4 см, а потім
читають шрифт крізь шар води, розглядаючи його зверху в прохід-
ному світлі. Доливаючи або відливаючи воду, знаходять максимальну
висоту стовпчика води в сантиметрах, з якої ще можна прочитати
шрифт. Отримане значення характеризуватиме прозорість дослід-
жуваної води (мал. 44). Вода вважається про-
зорою, якщо шрифт Снелленаможна про-
читати крізь шар води завтовшки не мен-
ше ЗО см.

Визначення запаху води.Досліджувану
воду (100 мл) наливають у колбу місткістю
250 мл зі шліфом і закривають притертим
корком. Вміст колби декілька разів збовту-
ють, після чого, відкривши корок, аналізу-
ють характер та інтенсивність запаху. Інтен-
сивність запаху визначають при температу-
рі 20 і 60"С і оцінюють за п'ятибальною си-
стемою (табл. 46).

Інтенсивність запаху питної води, що ви-
значається при 20°С та при нагріванні її до
60°С, не повинна перевищувати двох балів
(Держстандарт 2874-82).

Визначення смаку та присмаку води
(одорація).
Розрізняють чотири основні ви-
ди смаку: солоний, кислий, солодкий, гіркий.
Усі інші відчуття називаються присмаками. Мал. 44. Установка для
Невелику кількість досліджуваної води при визначення прозорості
20°С набирають (не ковтаючи) у рот на 3-5 с, .-.■".; води.


після чого рот прополіскують дистильованою водою. Одорацію нале-
жить проводити у світлому, добре провітрюваному приміщенні, де
відсутні будь-які інші запахи. Інтенсивність смаку або присмаку оці-
нюють за п'ятибальною системою.

Інтенсивність смаку або присмаку води при 20°С не повинна
перевищувати двох балів (Держстандарт 2874-82).

Визначення колірності води.Колірність води відкритих водойм
зумовлюється насамперед наявністю у ній гумінових речовин і спо-
лук заліза. Колірність досліджуваної води порівнюють із колірні-
стю сумішей розчину хлорплатинату калію і хлориду кобальту чи
біхромату калію і сульфату кобальту.

Таблиця 46

Оцінказапаху, смаку та присмакуводи

 

Інтенсивність запаху, смаку або присмаку Характер вияву запаху, смаку або присмаку Інтенсивність, бал

Немає Не відчувається .. . ■ 0

Дуже слабкий Не відчувається споживачем, але виявля- . , ,.

ється при лабораторному дослідженні ( 1

Слабкий Зауважується споживачем, якщо звернути

на це його увагу 2 !,

Помітний ''■'. Легко зауважується і створює несхвальний

відгук про воду і';: 3 і

Сильний Змушує утримуватися від пиття ,. 4

Дуже сильний Настільки сильний, що робить воду

непридатною до вживання 5

Колірність виражається в градусах. За один градус колірності
беруть забарвлення контрольного зразка води, в 1 мл якої розчине-
но 0,1 мг платини.

Для визначення колірності 100 мл відфільтрованої води налива-
ють у циліндр Несслера, а потім її забарвлення порівнюють зверху
в прохідному світлі на білому тлі з забарвленням стандартної шка-
ли. Якщо колірність води перевищує 70°, то її розводять дистильова-
ною водою, беручи до уваги ступінь розведення при визначенні за-
барвлення.

Колірність води повинна становити не більше 20° (Держстан-
дарт 2874-82), за узгодженням з органами санітарно-епідеміологіч-
ної служби допускається її збільшення до 35°.

Визначення каламутності води.Каламутність води встановлю-
ють фотометричним порівнянням зі стандартними розчинами з вмі-
стом 0,1, 0,25, 0,5, 1,0, 2,0 та 5,0 мг/л каоліну, які є основою для
побудови калібрувальної кривої. Досліджуваний зразок води коло-
риметрують у кюветі з товщиною поглинального шару 5 см при
довжині хвилі 530 нм. З метою контролю використовують дистильо-
вану воду з видаленими внаслідок центрифугування завислими ре-
човинами. Вміст каламутності (мг/л) розраховують за градуюваль-
ним графіком.

Каламутність води не повинна перевищувати 1,5 мг/л (Держ-
стандарт 2874-82).


, 3.4. ДОСЛІДЖЕННЯ ХІМІЧНИХ ВЛАСТИВОСТЕЙ ВОДИ

Визначення водневого показника (рН) води.Водневий показ-
ник (рН) води вимірюється на рН-метрі будь-якої моделі зі скля-
ним електродом та похибкою вимірювань, що не перевищує 0,1 рН.

Водневий показник (рН) питної води повинен становити 6,0-
9,0 (Держстандарт 2874-82).

Визначення твердості води.Метод базується на утворенні ком-
плексної сполуки трилону Б з іонами кальцію та магнію.

Для визначення твердості до 100 мл досліджуваної води дода-
ють 5 мл буферного розчину, п'ять —сім крапель індикатора або
приблизно 0,1 г сухої суміші індикатора з хлористим натрієм і тит-
рують при інтенсивному струшуванні 0,05 н. розчином трилону Б
до зміни забарвлення в еквівалентній точці: синього з фіолетовим
відтінком при додаванні індикатора хром-темно-синього та синього
із зеленим відтінком при додаванні індикатора хромоген-чорного.
Незначна зміна забарвлення в еквівалентній точці свідчить про на-
явність у воді міді та цинку. Для усунення їх впливу до води необ-
хідно додати 1-2 мл розчину сульфіду натрію. Якщо після цього
розчин знебарвлюється, що зумовлюється присутністю марганцю, до
води потрібно додати п'ять крапель 1% розчину солянокислого гід-
роксиламіну.

Твердість, що визначають у некип'яченій воді, має назву загальна
твердість.
Для визначення постійної твердості досліджувану во-
ду попередньо кип'ятять ЗО хв, відфільтровують осад, який утворив-
ся після кип'ятіння, після чого титрують трилоном у присутності
індикатора. Різниця між загальною та постійною твердістю становить
твердість, що усувається.

Твердість води (мг-екв/л) обчислюється за формулою

А = -а 0,05К 1000,
V
де а — кількість розчину трилону Б, використаного для титрування,
мл; К — поправковий коефіцієнт трилону Б; V — об'єм досліджу-
ваної води, мл.

Якщо на титрування досліджуваної води витрачається більше
ніж 10 мл розчину трилону Б, то її необхідно розвести дистильова-
ною водою.

Загальна твердість питної води не повинна перевищувати 7,0
мг-екв/л (Держстандарт 2874-82).

Визначення вмісту загального заліза у воді.У сильнокислому
середовищі окисне залізо, взаємодіючи з роданідом, утворює ком-
плексну сполуку роданового заліза, яка надає воді червоного забар-
влення.

До 10 мл досліджуваної води додають дві краплі розчину соля-
ної кислоти щільністю 1,12 г/см3, декілька кристаликів персульфа-
ту амонію, 0,2 мл 50% розчину роданіду амонію або калію, ретельно
перемішуючи вміст після додавання кожного інгредієнта. Про приб-


лизнии вміст заліза у воді свідчить інтенсивність утворюваного за-
барвлення:

Забарвлення при розгляданні Вміст заліза,
зверху вниз мг/л
Забарвлення немає Менше 0,05
Надзвичайно слабке жовтувато-рожеве 0,1
Слабке жовтувато-блідо-рожеве 0,25
Ясно-жовтувато-блідо-рожеве 0,5
Жовтувато-рожеве 1,0
Жовтувато-червоне 2,0
Яскраво-червоне Понад 2,0

Забарвлення при розгляданні
збоку

Забарвлення немає

Ледь помітне жовтувато-рожеве

Дуже слабке жовтувато-блідо-рожеве

Слабке жовтувато-блідо-рожеве

Ясно-жовтувато-блідо-рожеве

Сильне жовтувато-блідо-рожеве

Червоне

Для кількісного визначення вмісту заліза до 100 мл досліджува-
ної води, вміщеної у колориметричний циліндр Несслера, по черзі
додають 2 мл концентрованої соляної кислоти, декілька кристаликів
персульфату амонію і 2 мл розчину роданіду калію або амонію, ре-
тельно перемішуючи вміст після додавання кожного реактиву. Па-
ралельно в інший циліндр наливають 100 мл дистильованої води і
вносять ті ж реактиви, після чого з мікробюретки до контрольного
зразка води повільно, через кожні 10-15 с додають невеликими пор-
ціями розчин амонійного галуну, поки не буде досягнуто забарвлення
досліджуваного зразка. Забарвлення порівнюють на білому тлі при
розгляданні зверху вниз.

Вміст загального заліза у воді (мг/л) обчислюють за формулою

А = ~ а -0,01-1000,
V

де а — кількість робочого стандартного розчину галуну для титру-
вання, мл; 0,01 — вміст заліза в 1 мл робочого стандартного розчи-
ну, мг; V — об'єм проби, взятої для визначення, мл.

При високому (понад 2,0 мг/л) вмісті заліза в досліджуваній
пробі воду слід розводити дистильованою водою.

У питній воді повинно міститися не більше 0,3 мг/л заліза (Держ-
стандарт 2874-82).

Визначення вмісту фтору у воді.Метод базується на зміні чер-
воного забарвлення алізарин-цирконієвого реактиву на жовте вна-
слідок здатності фтору утворювати з цирконієм безбарвний комп-
лекс та вивільненні алізарин-сульфонової кислоти, яка надає дослід-
жуваній воді жовтого забарвлення.

Для визначення фторидів до 100 мл води додають 5 мл розчину
алізаринового червоного і 5 мл кислого розчину хлориду цирконілу,
ретельно перемішують і залишають на 1 год при кімнатній темпера-
турі.

Вміст фтору у воді знаходять за калібрувальним графіком, для
побудови якого в колби місткістю 100 мл вносять 1, 3, 5, 10, 15, 20, 25
і 50 мл робочого стандартного розчину фтористого натрію, який міс-
тить 0,005 мг фтору в 1 мл, що відповідає вмістові 0,05, 0,15, 0,25,
0,50, 0,75, 1,0, 1,25 і 2,5 мг іона фтору в 1 л води, після чого об'єм
рідини в кожній колбі доводять до 100 мл дистильованою водою.


 




Далі у кожну колбу додають по 5 мл розчину алізаринового черво-
ного С і по 5 мл кислого розчину хлориду цирконілу. Після ретель-
ного перемішування розчин залишають на 1 год при кімнатній тем-
пературі (20°С).

Утворене забарвлення стандартної шкали беруть за основу для
визначення вмісту фтору у досліджуваному зразку води.

Оскільки температура істотно впливає на розвиток інтенсивно-
сті забарвлення, температура досліджуваної води й розчинів стан-
дартної шкали повинна бути однакова.

При підвищеному вмісті у воді сульфатів (понад 40 мг/л), хлори-
дів (понад 180 мг/л), заліза (понад 5 мг/л), фосфатів (понад 5 мг/л),
алюмінію (понад 0,2 мг/л) і при її колірності понад 25° фтор від-
ганяють водяною парою у вигляді кремнефтористоводневої кислоти
і визначають колориметричним циркон-алізариновим методом.

Питна вода І і II кліматичних районів повинна містити не біль-
ше 1,5 мг/л фтору, III кліматичного району — не більше 1,2 мг/л,
IV кліматичного району — не більше 0,7 мг/л фтору. Концентра-
ції фтору у воді нижче 0,7 мг/л оцінюють як занижені.

Визначення вмісту хлоридів у водіґрунтується на осаджуванні
іона хлору азотнокислим сріблом у присутності хромовокислого ка-
лію. Хромовокислий калій у присутності іонів хлору надає воді жов-
того забарвлення, а в точці еквівалентності (після повного осаджен-
ня хлоридів) її колір змінюється на оранжево-жовтий внаслідок
утворення хромовокислого срібла.

У процесі якісного визначення хлоридів у колориметричну про-
бірку до 5 мл досліджуваного зразка води додають три краплі 10%
розчину азотнокислого срібла. Про приблизний вміст хлоридів су-
дять за характером осаду або каламуті:

Характеристика осаду або каламуті ,. Вміст СІ", мг/л

Опалесценція, або слабка каламуть ' '. * 1-10

Сильна каламуть ."' ,; 10-50

'"' Утворюються пластівці, осаджуються не одразу',*'-'' '• - -■' 50-100

Білий товстий осад Понад 100 : '.;

При кількісному визначенні хлоридів до 100 мл заздалегідь від-
фільтрованої води додають 1 мл 5% розчину хромовокислого ка-
лію, а потім титрують розчином азотнокислого срібла, 1 мл якого
еквівалентний 0,5 мл СГ, до появи блідо-оранжевого забарвлення.
При значному вмісті хлоридів, щоб уникнути утворення осаду А§С1,
досліджувану воду розводять дистильованою водою таким чином,
щоб у досліджуваному зразку приблизний вміст хлоридів не пере-
вищував 100 мг/л.

Вміст хлор-іона (мг/л) обчислюють за формулою

?■■ л а К 0,5 -1000

А = V '

де й — кількість азотнокислого срібла, витраченого на титрування,
мл; К — поправковий коефіцієнт до титру розчину азотнокислого
срібла; 0,5 — кількість хлор-іона, що відповідає 1 мл розчину азот-


нокислого срібла, мг; V — об'єм проби води, взятої для досліджен-
ня, мл.

Вміст хлоридів у питній воді не повинен перевищувати 350 мг/л
(Держстандарт 2874-82).

Визначення вмісту сульфатів у водіґрунтується на тому, що в
кислому середовищі сульфати реагують з хлористим барієм з утво-
ренням сірчанокислого барію, який осаджується у вигляді осаду на
дно пробірки.

Для наближеного визначення вмісту сульфат-іона готують стан-
дартну шкалу. Для цього в шість пробірок діаметром 14-15 мм на-
ливають відповідно 2, 4, 8 мл робочого розчину сірчанокислого ка-
лію, який містить в 1 мл 0,05 мг сульфат-іона, і 1,6, 3,2 та 6,4 мл
основного розчину, який містить 0,5 мг сульфат-іона в 1 мл. Далі
об'єм рідини у всіх пробірках доводять до 10 мл дистильованою
водою, внаслідок чого й досягається приготування стандартної шка-
ли з вмістом 10, 20, 40, 80, 160 та 320 мг/л сульфат-іона. У всі про-
бірки, а також у пробірку з 10 мл досліджуваної води додають по
0,5 мл розчину соляної кислоти (1:5) і по 2 мл 50% розчину хло-
ристого барію, закривають їх корками і збовтують. Інтенсивність ут-
ворюваного в пробірці з водою осаду порівнюють з такою ж у при-
готованій шкалі.

Принцип кількісного визначення сульфатів полягає в осадженні
сульфат-іонів хлористим барієм. Утворений осад розчиняють титро-
ваним розчином трилону Б. Кількість три лону, використаного на
розчинення осаду, еквівалентна кількості сульфат-іона в досліджу-
ваній воді.

Для кількісного визначення сульфатів 100 мл води наливають у
конічну колбу місткістю 250 мл, підкислюють трьома краплями кон-
центрованої сірчаної кислоти, додають 25 мл 0,05 н. розчину хлори-
стого барію і кип'ятять упродовж 10 хв від початку кипіння, після
чого залишають на водяній бані на 1 год. Далі розчин фільтрують,
використовуючи беззольний фільтр, попередньо промитий гарячою
дистильованою водою. Утворений осад сірчанокислого барію пови-
нен залишитися в колбі. Колбу з осадом промивають п'ять-шість
разів підігрітою до 50~60°С дистильованою водою, а рідину, що утво-
рюється після кожного промивання, відфільтровують через той са-
мий фільтр.

Фільтр, на який потрапив осад сірчанокислого барію, вносять у
ту ж колбу, де проводилось осаджування сульфатів, додають 5 мл 9 н.
розчину аміаку, а тоді скляною паличкою вивертають фільтр таким
чином, щоб осад із фільтра опинився на дні колби. Для розчинення
осаду до вмісту колби додають 6 мл 0,05 н. розчину трилону Б на
кожні 5 мг передбачуваної кількості сульфат-іонів, про приблизний
вміст яких можна судити на основі заздалегідь проведеної якісної
проби з хлористим барієм. Далі колбу вміщують на піщану баню,
нагрівають до кипіння і кип'ятять 3 —5 хв у нахиленому положенні
при періодичному перемішуванні рідини до повного розчинення
осаду. Після охолодження до розчину додають 50 мл дистильованої


 




води, 5 мл аміачного буфера та декілька крапель (або 0,1 г) індика-
тора хромогену чорного. Надмір трилону Б зв'язують 0,05 н. розчи-
ном хлористого магнію до зміни синього забарвлення на лілове.
Вміст сульфат-іонів у воді обчислюють за формулою

А = - (пК - тКх )2,4 • 1000,

де п — кількість доданого розчину трилону Б, мл; К — поправковий
коефіцієнт до титру розчину трилону Б; т кількість хлористого
магнію, витраченого на титрування надлишку трилону Б; Кх — по-
правковий коефіцієнт до титру розчину хлористого магнію; V
об'єм досліджуваної води, мл.

Воду, вміст сульфат-іонів у якій перевищує 250 мг/л, належить
попередньо розвести, а при вмісті менше 50 мг/л сульфат-іонів для
аналізу слід взяти більшу кількість води з наступним концентру-
ванням сульфат-іона шляхом випарювання досліджуваної води, під-
кисленої кількома краплями концентрованої соляної кислоти (не
доводити до кипіння!).

Вміст сульфатів у питній воді не повинен перевищувати 500 мг/л
(Держстандарт 2874 — 82).

Визначення вмісту аміаку та амонійних солей у воді.Аміак,
реагуючи з реактивом Несслера, утворює аміачно-йодисту сполуку
МН2Н§2Ю, яка надає воді жовтого забарвлення. Для визначення азо-
ту амонійних солей беруть два циліндри Геннера (мал. 45). Перший
наповнюють 100 мл досліджуваної води, а другий — 1 мл розчину
хлористого амонію, що містить 0,01 мг азоту амонійних солей, і 99
мл дистильованої води. Потім у обид-
ва циліндри додають по 2 мл сегне-
тової солі та реактиву Несслера. Вміст
обидвох циліндрів перемішують скля-
ною паличкою. Через 10 хв розвива-
ється забарвлення, інтенсивність якого
визначають дивлячись зверху, в про-
хідному світлі, на білому тлі. Випус-
каючи розчин із циліндра з більш ін-
тенсивним забарвленням, досягають
однакового забарвлення в обох цилін-
драх.

Вміст амонійних солей (мг/л) у
досліджуваній воді знаходять за фор-
мулою

А =

Я2-0,01 1000-/

#! 100

Мал. 45. Циліндри Геннера.

де 0,01 — вміст азоту амонійних со-
лей у розчині хлористого амонію, мг/
мл; 100 — об'єм досліджуваної во-


ди, мл; / — об'єм розчину хлористого амонію, мл; Я, висота
стовпчика досліджуваного зразка води, см; Н2висота стовпчика
стандартного розчину хлористого амонію, см.

Якщо твердість води понад 10°, то її зм'якшують, додаючи до 100
мл води 2 мл розчину їдкого натру та кальцинованої соди, який
готується розчинюванням 100 г кальцинованої соди та 50 г їдкого
натру в 300 мл дистильованої води з наступним кип'ятінням (уп-
родовж 15 хв) і фільтруванням води через скляну вату.

Досліджувану воду, колірність якої перевищує 30°, попередньо
знебарвлюють, додаючи 0,5 г гідроокису алюмінію на 100 мл води.
При підвищеному вмісті сульфідів у воді на кожні 100 мл води
вносять 10 крапель 3% розчину оцтовокислого цинку. Після двого-
динного відстоювання для аналізу беруть прозору надосадну ріди-
ну-

У чистих природних водах вміст азоту амонійних солей стано-
вить 0,01-0,10 мг/л.

Визначення вмісту азоту нітритів у воді.Нітрити, реагуючи з
реактивом Грісса, що являє собою суміш сульфанілової кислоти і а-
нафтиламіну в оцтовій кислоті, утворюють азофарбу, яка надає до-
сліджуваній воді червоного забарвлення.

Для визначення вмісту азоту нітритів беруть дві конічні колби
місткістю 250 мл. В одну наливають 100 мл досліджуваної води, а в
ДРУГУ — Ю мл стандартного розчину азоту нітритів, який містить в
1 мл 0,001 мг азоту нітритів, і 90 мл дистильованої води. Далі в
обидві колби додають по 5 мл розчину Грісса, після чого для роз-
витку забарвлення колби ставлять на 10 хв на водяну баню при
температурі 50 —60°С. Колориметрування розчинів проводять у ци-
ліндрах Геннера. Обережно відливаючи частину вмісту з циліндра
з інтенсивнішим забарвленням, досягають однакового забарвлення
в обидвох циліндрах.

Вміст азоту нітритів (мг/л) у досліджуваній воді знаходять за
формулою

Я2-10-0,001-1000
Яг100

де 10 — кількість стандартного розчину азоту нітритів, мл; 0,001 —
вміст азоту нітритів у стандартному розчині, мг/мл; 100 — об'єм
досліджуваної води, мл; Я, — висота стовпчика досліджуваної води,
см; Я2 — висота стовпчика стандартного розчину, см.

У чистих природних водах вміст азоту нітритів не перевищує
0,005 мг/л.

Визначення вмісту нітратів у воді.У пробірку до 5 мл води
додають декілька кристаликів дифеніламіну або бруцину, а потім
обережно на стінку пробірки нашаровують декілька крапель кон-
центрованої сірчаної кислоти. За наявності у воді нітратів розвива-
ється синє (при додаванні дифеніламіну) або рожеве (при дода-
ванні бруцину) забарвлення, яке змінюється на жовте.


 




Унаслідок реакції нітратів із фенолдисульфоновою кислотою в
лужному середовищі утворюється пікрат амонію, що надає розчино-
ві жовтого забарвлення. Для визначення азоту нітратів 10 мл води
випарюють у фарфоровій чашці насухо на піщаній бані. Паралельно
в другу чашку наливають 10 мл стандартного розчину, який містить
в 1 мл 0,1 мг азоту нітратів, і також випарюють. Після охолодження
до залишку в обох чашках додають 2 мл розчину фенолдисульфо-
нової кислоти і ретельно розтирають скляною паличкою до повного
розчинення залишку, після чого доливають по 20 мл дистильованої
води і 5-6 мл концентрованого розчину аміаку.

Забарвлений розчин із фарфорових чашок переливають у ци-
ліндри Геннера, чашки двічі-тричі ополіскують дистильованою во-
дою, яку заливають у ці ж циліндри, а потім об'єм рідини в цилін-
драх доводять дистильованою водою до 100 мл.

Для визначення кількості нітратів у воді випускають розчин із
циліндра з більш інтенсивним забарвленням, досягаючи зрівнюван-
ня забарвлення розчинів у обидвох циліндрах. Колориметрування
розчину здійснюють зверху, в прохідному світлі, на білому тлі.

Кількість нітратів (мг/л) у воді визначають за формулою

Я2-10-0,1-1000

Я,-10"

де 0,1 — вміст азоту нітратів у 1 мл стандартного розчину, мг/мл;
10 — кількість стандартного розчину азоту нітратів, мл; 10" — кіль-
кість досліджуваної води, мл;Я( — висота стовпчика досліджуваної
води, см; Я2 — висота стовпчика стандартного розчину, см.

При підвищеному вмісті у воді хлоридів (понад 10 мг/л), які
заважають визначенню, у воду додають 0,44% розчин сірчанокисло-
го срібла. При високій колірності води (понад 25°) воду освітлю-
ють шляхом коагуляції.

Вміст нітратів у питній воді не повинен перевищувати 45,0 мг/л
(Держстандарт 2874-82).

Визначення окисності води.Окисність води, — це кількість кисню,
необхідна для хімічного окислення органічних та неорганічних ре-
човин, які містяться віл води. Кількість кисню, затрачувана на
окислення органічних речовин, що є у воді, незрівнянно більша від
затрачуваної на окислення неорганічних речовин води. Отже, окис-
ність характеризує ступінь забруднення води органічними речови-
нами.

Принцип пропонованого методу визначення окисності полягає в
тому, що перманганат калію в кислому середовищі при кип'ятінні
окислює речовини, присутні у воді. Окисність виражається в мілі-
грамах кисню, еквівалентного витраті окислювача на 1 л води.

Для визначення окисності у конічну колбу на 250 мл вносять
100 мл досліджуваної води, 5 мл розчину сірчаної кислоти (1:2) і
20 мл 0,01 н. розчину перманганату калію. Колбу накривають по-
кривним склом. Розчин кип'ятять 10 хв. Далі додають 20 мл 0,01 н.


розчину щавлевої кислоти і титрують 0,01 н. розчином пермангана-
ту калію до появи блідо-рожевого забарвлення.
Окисність води обчислюють за формулою

А = --(а-6)К-0,01-8-1000,

де а — кількість розчину перманганату калію, витраченого на тит-
рування досліджуваної води, мл; Ь — кількість робочого розчину
перманганату калію, витраченого на титрування дистильованої во-
ди (холоста проба), мл; К — поправковий коефіцієнт до титру 0,01
н. розчину перманганату калію; V — об'єм аналізованої проби во-
ди, мл; 8 — еквівалент кисню (кількість кисню, що виділяється 1 мл
1 н. розчину перманганату калію, мл).

У тому випадку, якщо при кип'ятінні досліджувана проба води
знебарвиться або побуріє, аналіз повторюють, попередньо розвівши
її дистильованою водою. Одночасно визначають окисність дистильо-
ваної води, використаної для розведення (паралельна проба).

Найменшу окисність (1-3 мг/дм3 О) мають глибокі підземні води.
Окисність ґрунтових вод 5-15 мг/дм3 О, води відкритих водойм —
7-20 мг/дм3 О.

Визначення розчиненого у воді кисню.Розчинений у воді кисень,
реагуючи з закисом марганцю, утворює еквівалентну кількість окису
марганцю, який у кислому середовищі окислює йодистий калій з ви-
діленням вільного йоду. Кількість йоду визначається титруванням гі-
посульфітом натрію.

Воду відбирають у калібровані флакони з притертим корком
таким чином, щоб під пробкою не залишалось повітря. На місці за-
бирання до досліджуваної води для фіксації розчиненого у ній
кисню додають 2 мл розчину хлориду марганцю. Наповнену реак-
тивом піпетку занурюють на дно склянки, а потім, відкривши пі-
петку, її повільно виймають. Іншою піпеткою в цю ж склянку таким
же чином додають 2 мл розчину їдкого калію з йодидом калію.
Склянку щільно закривають пробкою і вміст ретельно збовтують,
декілька разів перевертаючи склянку догори дном. У такому ви-
гляді досліджувану пробу води можна транспортувати від місця
забирання в лабораторію. Після відстоювання осаду окису марган-
цю відсмоктують прозору надосадну рідину, а до осаду доливають
З мл концентрованої соляної кислоти й перемішують до його роз-
чинення. Виділений йод титрують 0,01 н. розчином гіпосульфіту
натрію до отримання

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти