ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


IV. Зміст навчального процесу

Ендометріоз (ендометріоїдна гетеротопія, ендометріома, аденоміоз) — це паталогічний доброякісний процес з розростанням тканини, морфологічно подібної до ендометрія.

Під впливом функції яєчників і центрів гіпоталамо-гіпофізарної системи, що регулюють їхню діяльність, у вогнищах ендометріозу відбуваються циклічні перетворення, подібні до змін у слизовій оболонці матки. Під час вагітності в вогнищах ендометріозу розвивається децидуальна реакція.

Ендометріоз відноситься до дисгормональної гіперплазії ендометрія, що локалізується за межами нормального розташування. Ендометріоз відрізняється від пухлини відсутністю вираженої клітинної атипії, здатністю до автономного росту, залежністю клінічних проявів від менструальної функції.

Відповідно до даних літератури, ендометріоз за частотою займає третє місце серед гінекологічних захворювань (після запальних процесів і міоми матки).

Етіологія ендометріозу цілком не вивчена. Існує ряд теорій, що пояснюють розвиток ендометріозу: дизонтогенетична, метапластична, імплатаційна, ембріональна, гормональна, травматична, імунологічна і теорія доброякісного метастазування ендометріозних кліток.

Гістологічна будова ендометріозу характеризується сполученням залозистого ендометріоподібного епітелію і цитогенної строми. Як і в ендометрії, залози можуть мати форму трубчастих, розгалужених чи мілкокістозно розширених порожнин, вистелених однорядним циліндричним чи кубічним епітелієм. Переважно стромальні форми ендометрюзу схильні до росту і з проліферацією та поширенням по лімфатичних шляхах.

Однією з особливостей ендометріозу є відсутність навколо нього сполучнотканинної капсули, що варто враховувати під час операцій. Наступною особливістю ендометріозу є здатність його до інфільтруючого проникаючого росту в навколишні органи і тканини з деструкцією останніх.

Розрізняють ендометріоз генітальний, який розвивається в ділянці статевих органів, екстрагенітальний, який розвивається поза статевими органами.

Генітальний ендометріоз буває внутрішній (ендометріоз матки і маткових груб) і зовнішній. До зовнішнього ендометріозу належить ендометріоз зовнішніх статевих органів, піхви і її склепіння, піхвової частини шийки матки, ретроцервікальний, прямокишково-маткової заглибини, яєчників, круглих маткових зв'язок.

Екстрагенітальний ендометріоз — ендометріоз прямої кишки, сечового міхура, сліпої кишки і червоподібного відростка, сальника, печінки, легень, нирок, мозку, тонкої кишки, пупка, шкіри тощо.

Діагноз ендометріозу встановлюють на підставі характерного анамезу (ти­пові скарги на біль під час менструації, постійний біль ниючого характеру унизу живота і у попереку, розлади менструального циклу за типом полі-менореї), даних бімануального і додаткових методів дослідження (рентге­нологічного, ендоскопічного, ультразвукового, кольпоскопічного, морфологіч­ного тощо).

Клінічна картина ендометріозу має такі характерні особливості:

1. Тривалість перебігу. Ендометріоз перебігає тривалий час (роками) і часто стимулює клінічну картину хронічного запального (специфічного або неспецифічного) процесу матки або її придатків;

2. Прогресування захворювання. Починаючись у період становлення менструальної функції або після штучного переривання першої вагітності, з кожним місяцем ознаки захворювання (біль, порушення менструального циклу) наростають, часом біль стає нестерпним;

3. Характеристика болю. Біль, характерний для генітального ендометріозу, з'являється напередодні менструації, наростає у дні менструації (іноді альгодисменорея буває різко вираженою). Через кілька днів після менструації біль затихає до наступної менструації;

4. Порушення менструальної функції;

5. Характер ендометріозних утворень. Характерне збільшення ендометріозних утворень перед менструацією і деяке зменшення їх після менструації. Мають місце циклічні зміни в пухлині, які клінічно визначаються то збільшенням, то зменшенням матки, придатків матки або інфільтратів в ділянці придатків матки і матково-прямокишкової заглибини;

6. Ендометріоз придатків матки або очеревини завжди супроводжується спайковим процесом органів малого таза. У зв'язку з цим часто порушується функція прямої кишки (закреп, біль під час дефекації) і сечового міхура (прискорення сечовипускання, часті запальні процеси слизової оболонки сечового міхура);

7. Захворювання, як правило, супроводжується безпліддям і хронічним запальним процесом внутрішніх статевих органів. Досить частою скаргою в хворих на ендометріоз (25—55%) є диспареунія (сексуальна дисгармонія).

8. Клінічні прояви захворювання зумовлені локалізацією процесу.

9. Лікування ендометріозу консервативне, хірургічне і комбіноване.

Приступаючи до лікування хворих на ендометріоз, слід врахувати, що це захворювання усього організму, а не окремих органів або тканин, які уражені ендометріозним процесом. Тому для підвищення ефективності лікування, крім гормональної терапії, показане застосування засобів, які впливають на головні патогенетичні чинники (гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникові взаємовідносини, імунну систему), а також різні ланки складного патологічного процесу, який розвивається в організмі під час ендометріозу. Комплексне консервативне лікування передбачає:

а) застосування гормональних препаратів на фоні системної ензимотерапії (синтетичні прогестини, прогестогени, препарати даназолу, агоністи гонадоліберінів — золадекс, декапептіл, препарат системної
ензимотерапії — вобензим);

б) вплив на імунну систему шляхом застосування імуномодуляторів (спленін, левамізол, Т-активін, тималін тощо);

в) вплив на антиоксидантну систему (унітіол з аскорбіновою кислотою і токоферолу ацетатом);

д) підтримання функції печінки і підшлункової залози;

є) проведення розсмоктувальної терапії із застосуванням фізичних чинників (застосовують електрофорез йоду, лідази, хімотрепсину; діатермію, діадинамічні або синусоїдальні точки);

є) хірургічне втручання, яке є компонентом комплексного лікування.

Найбільш ефективним стосовно відновлення репродуктивної функції при генітальному ендометріозі є комбінований метод лікування (органзберігаюче хірургічне втручання при поєднанні з гормональним лікуванням в комплексі з препаратами комплексної ензимотерапії).

Профілактика ендометріозу полягає у запобіганні і своєчасному лікуванні тих захворювань, які призводять до його розвитку, а також у запобіганні потрапляння ендометрія із порожнини матки в інші ділянки організму.

 

НЕПЛІДНИЙ ШЛЮБ

 

I. Науково-методичне обгрунтування теми

Непліддя в сім'ї — одна з найбільш важливих проблем сучасного акушерства-гінекології, тому що 10—20 % сімей в усіх країнах Європи скаржаться на затримку настання вагітності, а 3—5 % цих сімей взагалі залишаються стерильними.

Оскільки за останні роки ВООЗ визнало непліддя як хворобу жінки і чоловіка, то виникла потреба забезпечити цій категорії хворих лікування, на зразок тих хворих, які мають незворотні анатомічні вади чи фізіологічні відхилення. У зв'язку з цими вимогами неплідні сім'ї мають право на лікування з використанням усіх методів, якими володіє сучасна репро­дуктивна медицина.

Непліддя важливе і цікаве не тільки з медико-біологічної точки зору, але має велике державне, національне та соціальне значення.

Ситуаційні задачі

Задача №1. Хвора Т., 36 років, звернулася зі скаргами на порушення менструального циклу (гіперполіменорея), біль внизу живота ниючого характеру, вторинну безплідність протягом 5 років. В анамнезі 1 пологи, 1 аборт. Зроблене допоміжне дослідження: ліві придатки збільшені при пальпації безпосередньо перед менструацією; УЗД: ехонегативне утворення в області лівих придатків. Гормональний скрінінг: гіперестрогенемія. Гемограма — N. Поставте діагноз.

Задача №2. Хвора Т., 36 років, звернулася зі скаргами на порушення менструального циклу (гіперполіменорея), болі внизу живота ниючого характеру, вторинну безплідність протягом 5 років. В анамнезі 1 пологи, 1 аборт. Зроблено допоміжне досліждення: ліві придатки збільшені, хворобливі при пальпації безпосередньо перед менструацією; УЗД: ехонегативне утворення в області лівих придатків. Гормональний скрінінг: гіпер­естрогенемія. Гемограма — N. При лапароскопії виявлений ендометріоз лівого яєчника. Тактика лікування.

Зміст

Визначення непліддя: з сучасної точки зору непліддя в сім'ї — це мимовільне або патологічне непліддя. Таким чином, розглядається неплідний шлюб, а не жіноче непліддя, як було в минулому. За визначенням ВООЗ, непліддя — це непередбачене непліддя в сім'ї.

Частота непліддя, за даними Побєдінського (1981), становить 50% жіночого та 50 % чоловічого непліддя. За даними ВООЗ (1999 — 2000 p.), 20 % сімей в Європі відчувають затримку в настанні І вагітності, а 3 — 5 % від цієї кількості залишаються неплідними на майбутнє. Довгий час дискутувалося питання: непліддя — це захворюваність чи синдром. За визначенням ВООЗ — це захворювання чоловіка і жінки, а тому в X Між­народному переліку захворювань непліддя шифрується як захворювання чоловіка і жінки під різними номерами.

Якщо це хвороба, то такі хворі мають право на лікування, як це надається хворим з вродженими вадами чи стійкими функціональними порушеннями, цебто такі пари мають право одержати всі види медичної допомоги, якими володіє сучасна репродуктивна медицина.

Переважна більшість клініцистів вважає, що шлюб слід оцінювати неплідним, якщо вагітність не настала протягом 2 — 3 років статевого життя без застосування будь-яких протизаплідних засобів.

При цьому ВООЗ вважає основною перемінною в цьому визначенні вік жінки. Фертильним за оцінкою ВООЗ є вік від 18 до 49 років.

Класифікація непліддя:

I — фізіологічне (до настання менархе та менопаузи);

II — патологічне.

Первинне — до 30 %, коли вагітності не було ніколи. Вторинне — > 60 %, вагітність була, закінчилась пологами, абортом, позаматковою вагітністю, а більше не настає.

Непліддя абсолютне (коли немає гонад, матки) і відносне (запальні процеси та інше).

Непліддя може бути вроджене, набуте, тимчасове і постійне. Основні причини чоловічого непліддя:

1. Патологічний склад сперми або відсутність сперматозоїдів;

2. Відсутність еякуляції (або ЇЇ патологія);

3. Облітерація вивідних канальців спермогенеруючих органів чоловіка;

4. Хронічна інфекція;

5. Аутоімунні захворювання;

6. Непліддя неясного генезу, коли відхилень у здоров'ї не виявлено.
Причини жіночого непліддя можуть бути спричинені патологією репродуктивної системи жінки та рядом екстрагенітальних захворювань.

Згідно з даними ВООЗ, виділяють декілька причин непліддя. Понад 50 % становить ендокринне непліддя.

Згідно з класифікацією ВООЗ, виділяють 7 груп:

Ендокринні непліддя

Iгр. — гіпоталамо-гіпофізарна недостатність;

II гр. — гіпоталамо-гіпофізарна дисфункція (у більшості хворих цієї групи наявні ознаки полікістозу яєчників);

III гр. — первинна недостатність яєчників;

IV гр. — порушення функцій геніталій (сексуальні порушення, порушення еякуляції);

V гр. —гіперпролактинемія за наявності пухлини гіпофіза;

VI гр. — гіперпролактинемія за відсутності пухлини гіпофіза, яку не можна виявити сучасними засобами;

VII гр. — гіпоталамо-гіпофізарна недостатність за наявності пухлини гіпофіза.

Наступна група причин — запальні захворювання статевих органів. Запальні процеси статевих органів різної локалізації по-різному впливають на виникнення непліддя. Найбільше значення мас запалення матки, маткових труб, очеревини в гострому періоді.

Певну роль відіграють хронічні інфекції: tbc, L, хламідіоз.

Значну роль в виникненні неплідного шлюбу відіграє імунологічне непліддя.

Запліднення та імплантація, як вважають, є двома специфічними процесами, характерними тільки для статевого розмноження.

Взаємодію яйцеклітини та сперматозоїдів порівнюють з реакцією "антиген—антитіло". На поверхні яйцеклітини присутнім є фертилізин, а на поверхні сперматозоїда — антифертилізин. Ці детермінанти і допомагають зустрічі гамет.

В сім'яній плазмі та сперматозоонах людини виявлено до ЗО повних антигенів, що сенсибілізують організм жінки і можуть призводити до створення антиспермальних антитіл. Це явище є позитивним, через те що антитіла елімінують дегенеративно ослаблені сперматозоїди, не дають їм брати участь в заплідненні. Але в 10 % це явище має патологічний характер, спричиняє непліддя. Антиспермальні антитіла в організмі жінки можуть бути в крові та в секретах статевих органів (зокрема, в слизі шийки матки), що і може обумовлювати неплідність. В жіночих гаметах також існують спектранти генів, цим особливо відзначається Zona pellucida. Ці обставини диктують необхідність обстеження слизу цервікального каналу при неплідному шлюбі.

Причиною неплідності може бути ендометріоз статевих органів будь-якої локалізації.

Хронічні інтоксикації (ртуть, свинець, алкоголь, тютюн) та професійні шкідливості (рентген-опромінення, робота з радіоізотопами), вібрації. Емоційні хронічні стреси та фізична перевтома (майстри великого спорту, наприклад). Ряд захворювань обміну речовин — ожиріння, гіпо- та гіперфункція щитоподібної залози, цукровий діабет — також є причиною непліддя. Вроджені вади розвитку статевих органів та неправильні положення статевих органів зустрічаються рідко, але можуть спричиняти непліддя.

До непліддя можуть призводити хірургічні втручання в черевній порожнині, навіть якщо не оперували на статевих органах, а також генні та хромосомні аберації.

Досить значну групу складає непліддя невиясненого генезу, коли при всебічному обстеженні не виявлено будь-яких відхилень у здоров'ї партнерів, але вагітність відсутня протягом значного часу.

Ідеальним вважається можливість одномоментного обстеження партнерів неплідного шлюбу гінекологом, андрологом, а за необхідності — і сексопатологом.

При обстеженні жінки також слід перш за все детально зібрати загальний та спеціальний анамнез (вік, професія, становлення менструальної функції, давність статевого життя без запобігання вагітності, перебіг статевих зносин, libido та наявність оргазму, частота зносин, перенесені захворювання, оперативні втручання будь-якої локалізації).

Об'єктивний огляд включає: зріст, масу тіла, конституцію, будову скелета, вторинні статеві ознаки. Слід звертати увагу на ступінь оволосіння — гірсутне число Феррімана—Голлвея, розвиток молочних залоз — V ступенів по Таннеру. Огляд щитоподібної залози.

Далі проводиться обов'язкове гінекологічне обстеження: огляд зовнішніх статевих органів (збільшення клітора, аномалії розвитку, пухлини тощо), огляд вагіни та вагінальної частини шийки матки в вагінальних дзеркалах.

Дворучне обстеження матки, придатків, параметріїв, за необхідності — ректальне дослідження, кольпоскопія та цитологія.

З допоміжних методів обстеження жінок з неплідного шлюбу рекомендовано проводити наступні: кольпоскопія та кольпоцитологія.

1. Тести функціональної діагностики: базальна t°, феномен "зіниці", краще "цервікальне число" — сума балів по 5 параметрах, що характеризують слиз шийки матки.

2. Гормональні проби при аменореї з прогестероном.

3. Рентгенограма гіпофіза.

4. Гістеросальиінгографія.

5. УЗД-дослідження.

6. ІІосткоїтальний тест для підтвердження інтравагінальної еякуляції (проба Шуварова—Гунера).

7. При 2 від'ємних пробах — імунологічний тест — проба Курцрок—Міллера.

8. Гістероскопія.

9. Лапароскопія.

10. Діагностичне вишкрібання матки.

11. Гормональна палітра (дослідження гормонів в крові):

а) пролактин;

б) визначення ФСГ, ЛГ, тестостерону;

в) естрогени і прогестерон;
г) визначення дегідроепіандростерону в сечі і плазмі крові.

12. Реакція на сифіліс, ВІЛ, tbc, хламідіоз.

13. Біопсія яєчників та тестикул.

14. Генетичне дослідження хворих на непліддя.

Впровадження системного підходу до діагностики непліддя дозволило розробити диференційний підхід до лікування різних форм непліддя чи поєднаних форм.

1. При виявленні перенесеного чи існуючого запального процесу рекомендується комплексне протизапальне лікування, санаторно-курортне лікування;

2. При ендокринному неплідді найперше слід відновити менструальну функцію.

3. При наявності менструального циклу можна починати з призначення оральних комбінованих контрацептивів строком на 3 — 4 місяці. Розраховують при такому методі на "ребаунд-синдром" — синдром відміни препарату.

4. При ановуляторному циклі приміняються індуктори овуляції: кломіфен, кломід, клостильбегід — від 50 до 150 мг на прийом, з 5 по 10 день менструального циклу, протягом 4 — 6 циклів. Слід контролювати гіперстимуляцію яєчників УЗ методом дослідження.

5. При синдромі галактореї-аменореї призначають парлодел (бромкрептин, норпролак) по 2,5 — 5 мг на добу під контролем базальної Х° або УЗД. При настанні вагітності слід рекомендувати хоріонічний гонадотропін людини (ХГЛ) або прегніл по 5 — 10 тис, одиниць (профазі, прималют) з 15 дня менструального циклу. На сучасному етапі при гіпоталамо-гіпофізарній недостатності стимуляцію овуляції проводять препаратами хумігон, який містить по 75 МО активного ФСГ і ЛГ. Препарат вводять з 1 по 7 день в дозі 75 МО, з 8 по 15 день — дозу подвоюють. При дисфункції ФСГ і нормальному ЛГ (чи навіть збільшеному) приміняють препарат метродін ВЧ, який містить високоочищений ФСГ. Прийом препаратів контролюється УЗД (визначають появу домінантних фолікулів), а з 14 — 15 дня також призначають ХГК, профазі, прегнія. При склерозі чи нолікістозних яєчниках використовується клостіль-бегід, кломіфен, а при необхідності — операції в об'ємі клиновидної резекції чи декапсуляції (фенестрації) яєчників з наступним застосуванням антиестрогенів (кломід, кломіфен). При неплідді, зумовленому наднирниковим генезом, за наявності гірсутизму, лікують призначенням 1/2 — 1/4 таблетки дексаметазону щодоби протягом 6 місяців, в сполученні з кломіфеном. За наявності імунологічного генезу непліддя — рекомендують штуч­не запліднення, кондомтерапія 1—2 роки, кріодеструкція епітелію шийки матки.

Крім штучного запліднення, можна використовувати екстракорпоральне запліднення і пересадку в матку зиготи на стадії 3 бластомерів.

Допоміжні методи лікування репродукції.

Метод ШФГП — спільний переніс гамет в маткові труби, де відбувається запліднення.

Метод ЗНФТ — перенесенння зигот в маткові труби.

Мікрометодики:

1. Часткове руйнування прозорої оболонки яйцеклітини.

2. Субзональне запліднення — сперматозоон вводять під прозору оболонку.

3. ЩІС — інтроцитоплазматична ін'єкція 1 сперматозоону.

4. Сурогатне материнство.
Хірургічне лікування

Ендоскопічні методи відновлення проходження труб, резекція чи декапсуляція яєчників; збереження труби при операціях з приводу позаматкової вагітності.

Сурогатне материнство — запліднення спермою донора або чоловіка (за бажанням неплідної пари). Дозволяється спеціальними комісіями з питань права і етики.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти