ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Запальні захворювання органів малого таза, тазової клітковини та очеревини неспецифічної етіології, перитоніт і сепсис

ПЛАН

1.Аднексит: поняття, клініка, діагностика, лікування.

2.Параметрит: поняття, клініка, діагностика, лікування.

3.Гнійні тубо-оваріальні пухлини: поняття, клініка, діагностика, лікування.

4.Пельвіоперитоніт: поняття, клініка, діагностика, лікування.

5.Перитоніт: поняття, клініка, діагностика, лікування.

6.Септичний шок: поняття, клініка, діагностика, лікування.

7. Сепсис: поняття, клініка, діагностика, лікування.

САЛЬПІНГООФОРИТ

Розрізняють неспецифічні та специфічні сальпінгоофорити. Неспеци­фічні викликаються патогенними та умовнопатогенними мікроорганізма­ми — стафілококами, стрептококами b - гемолітичний), ешерихіями, енте­рококами, хламідіями. Нерідко збудниками є також анаероби. Найчастіше у виникненні захворювання відіграють роль мікробні асоціації.

Гострий сальпінгоофорит. Запальний процес починається із слизової оболонки, поширюється на м'язову. Труба потовщується, подовжується, стає набряклою. Разом із вмістом маткової труби мікроорганізми проникають через абдомінальний кінець труби, вражають серозну оболонку, покрив­ний епітелій яєчника та прилеглу очеревину. Виникають сальпінгоофорит та періофорит. Якщо фімбрії труби склеюються, виникають мішкоподібні утвори із серозним (гідросальпінкс) або гнійним (піосальпінкс) вміс­том. Іноді запальні утвори яєчника склеюються з утворами труби (гідро- чи піосальпінксом) і утворюють так звану тубооваріальну пухлину. При не­специфічних процесах відмежування проходить повільно, тому нерідко виникають пельвіоперитоніти.

Клініка. Розрізняють декілька стадій розвитку сальпінгоофориту.

¨ Пер­ша — сальпінгіт без ознак подразнення тазової очеревини,

¨ друга — з озна­ками подразнення очеревини,

¨ третя — з оклюзією маткових труб і розвит­ком тубооваріальної пухлини,

¨ четверта — розрив тубооваріального утвору.

Захворювання розпочинається із підвищення температури тіла, появи сильного болю внизу живота, ознобу, дизуричних явищ. Можуть відзнача­тись напруження живота, болючість його при пальпації. При гінекологічно­му дослідженні контури придатків матки визначаються недостатньо чітко за рахунок набряку та перифокального запалення, дослідження посилює біль. Придатки пастозні, збільшені, рухомість їх обмежена. З'являються зміни в картині крові: лейкоцитоз із зсувом лейкоцитарної формули вліво, зниження альбуміно-глобулінового індексу, підвищення С-реактивного білка, підвищення ШОЕ. Вираженість клінічних ознак залежить від патогенності мікроорганізму, вираженості запального процесу та характеру випоту.

Діагностика, Базується на даних анамнезу, об'єктивного досліджен­ня, лабораторних даних та даних додаткових методів дослідження.

Одним з важливих методів, який використовують для діагностики сальпінгоофориту, є ехоскопія. Діагностичну цінність цього методу збільшує використання вагінальних датчиків.

У молодих жінок, які планують вагітність, слід використовувати лапароскопію, тим паче, що одночасно з нею можна проводити лікувальні про­цедури.

Лікування гострого сальпінгоофориту проводиться виключно у стаціо­нарі. Створюється строгий ліжковий режим, призначається легка для зас­воєння їжа, адекватна кількість рідини. Слідкують за функцією кишечника та сечовипусканням.

Призначають антибіотики з урахуванням чутливості мікрофлори. До отримання результатів бактеріологічного дослідження призначають анти­біотики широкого спектра дії. Хороший ефект дає вживання напівсинте­тичних пеніцилінів. При важкому перебігу призначають комбінації анти­біотиків: кліндаміцин + хлорамфенікол, гентаміцин + лінкоміцин, доксициклін, клацид, цефобід, цифран, клафоран, далацин С, уназин.

При підозрі на анаеробну флору призначають метронідазол, у важких випадках — внутрішньовенно. Після нормалізації температури і зникнення симптомів подразнення очеревини антибактеріальну терапію проводять ще протягом 5 днів. Здійснюють детоксикаційну терапію, парентерально вводять 5 % розчин глюкози, поліглюкін, реополіглюкін, білкові препара­ти, середники, що коригують кислотно-лужний стан — 4-5 % розчин бікар­бонату натрію. Бажано призначати десенсибілізувальні препарати.

З фізичних методів лікування використовують холод на низ живота. Оптимальним методом лікування гострого сальпінгоофориту у жінок ре­продуктивного віку є поєднання антибактеріальної терапії з лапароскопічною санацією та активним дренуванням малого таза.

За наявності тубооваріальної пухлини виправданим вважається еваку­ація вмісту пухлини шляхом пункції з промиванням і наступним введен­ням антибіотиків через ту саму голку. Якщо, незважаючи на евакуацію вмісту, стан хворої не покращується, необхідно вдаватись до оперативного втручання.

У підгострій стадії рекомендують аутогемотерапію, ін'єкції алое, уль­трафіолетове опромінення, електрофорез, вібромасаж. Ці процедури про­водяться на фоні антибактеріальної терапії під контролем клінічних та ла­бораторних показників. Раціональне використання цих заходів допомагає запобігти переходу запального процесу в хронічну стадію, виникненню нео­боротних змін (спайки, рубці, склероз).

Хронічний сальпінгоофорит. Найчастіше хронічний сальпінгоофорит є наслідком недолікованого гострого процесу. Хронічна стадія захво­рювання характеризується наявністю інфільтратів, розвитком сполучної тканини, склеротичними процесами, втратою фізіологічних функцій тру­би. Нерідко при тривалому перебігу процесу виникає непрохідність труб з утворенням спайкового процесу навколо яєчника. Перитубарні та периоваріальні спайки перешкоджають захопленню яйцеклітини.

Клінічна картина. Основні скарги хворих на хронічний сальпінгоофо­рит — тупий ниючий біль внизу живота, що посилюється при переохоло­дженні, перед чи під час менструації. Він іррадіює у пахові ділянки, крижі, вагіну. Особливо відчутний біль за ходом тазових нервів (тазові плексити, гангліоневрити, що виникли в результаті хронічного запального процесу). Нерідко суб'єктивні відчуття не відповідають анатомічним змінам з боку органів таза (залишкові явища). У багатьох жінок з'являються розлади мен­струальної функції — олігоменорея, поліменорея, альгодисменорея тощо.

Зміни у маткових трубах та гіпофункція яєчників призводять до без­плідності або до невиношування вагітності. Спостерігаються розлади се­креторної функції — виділення, які нерідко бувають проявами супутніх за­хворювань — ендоцервіциту, кольпіту. Частина жінок скаржиться на роз­лади статевої функції — зниження лібідо, болючий коїтус. Трапляються порушення функції суміжних органів (бактеріурія, цистит), гепатобіліарної системи.

Перебіг хронічних сальпінгоофоритів тривалий, з чергуванням загост­рень, що виникають на тлі переохолодження, перевтоми та інших факторів, з ремісіями. При такому перебігові у процес втягується нервово-ендокрин­на система, і захворювання набуває полісистемного характеру. Загострен­ня захворювання може проявлятися у двох варіантах: зростає секреція — ексудативний процес у придатках, посилюється їх болючість, підвищуєть­ся кількість лейкоцитів, прискорюється ШОЕ; у другому варіанті на пер­ший план виступають загальні симптоми: посилення суб'єктивних больо­вих відчуттів, погіршання самопочуття, зниження працездатності. Іноді спо­стерігаються невротичні реакції—результат порушень у нервовій системі, що виникли внаслідок тривалого запального процесу.

Діагноз. Правильно зібраний анамнез (виявлення перенесених після абортів запальних процесів, ускладнених пологів, внутрішньоматкових про­цедур, провокуючих факторів) дає можливість запідозрити наявність хро­нічного запального процесу. При цьому слід пам'ятати, що первинний хроніч­ний перебіг сальпінгоофориту трапляється більше ніж у 60 % випадків.

Гінекологічне дослідження не завжди дає чіткі дані, за якими можна судити про наявність хронічного запального процесу. Необхідно звернути увагу на стан придатків матки, крижово-маткових зв'язок, стінок таза. Іноді визначаються грубі анатомічні зміни — при наявності гідросальпінкса, перитубарних та періоваріальних спайок. Із додаткових методів обстеження використовують ультразвуковий, ендоскопічний (лапаро- та кульдоскопія) та гістеросальпінгографію. УЗД дозволяє діагностувати хронічний сальпінгоофорит у випадку наявності грубих анатомічних змін, рідини в маткових трубах. Лапароскопія повинна проводитись у хворих із безплідністю, больо­вим синдромом, при тривалому і безуспішному лікуванні. Лапароскопічна картина при хронічному сальпінгоофориті має такі ознаки: порушення про­хідності маткових труб, їх гіперемія, перитубарні спайки, гідросальпінкси, вузлуватий сальпінгіт. Діагностична точність гістеросальпінгографії при хронічному сальпінгоофориті недостатня, проте використання її обов'яз­кове для початкової оцінки органів малого таза при безплідності.

Використовуючи ці методи діагностики, слід виключити захворювання, що нерідко перебігають з подібною до сальпінгоофориту картиною, а саме:

¨ зовнішній ендометріоз,

¨ міома матки із запальними змінами,

¨ кісти,

¨ кістоми.

Лікування хронічного сальпінгоофориту проводиться з урахуванням патогенезу та клінічних проявів. Воно повинно спрямовуватись на досяг­нення протизапального та знеболювального ефекту, підвищення захисних сил організму, відновлення порушених функцій статевого апарату, нерво­вої та ендокринної систем. Лікування антибіотиками проводиться лише в окремих випадках, а саме: у період загострення, якщо у клінічній картині переважають ознаки запальної реакції; якщо під час гострої або підгострої стадії не проводи­лась раціональна терапія антибіотиками; під час проведення фізпроцедур чи введення препаратів, що можуть спровокувати загострення (продігіо-зан, тканинні препарати). Із протизапальних препаратів призначають не-стероїдні — вольтарен, бутадіон. З метою підвищення захисних сил організ­му вживають імуномодулятори — декарис, Т-активін. Також слід проводи­ти тканинну терапію — ФІБС, алое, аутогемотерапія.

Велике значення має знеболювання, як медикаментозне, так і голко­рефлексотерапія, психотерапія. Особливе місце у лікуванні хронічних саль-пінгоофоритів посідають фізичні методи лікування, які можна використо­вувати як під час ремісії, так і в період загострення. Під час загострення процесу фізіотерапію проводять у стаціонарі, а під час ремісії її можна при­значити в амбулаторних умовах чи умовах денного стаціонару.

Призначають ультразвук, який має болезаспокійливий та фібролітич-ний вплив, діадинамічні, синусоїдальні та модулюючі струми високої час­тоти. Ефективним може бути призначення електрофорезу із цинком, міддю, йодом. Проводиться лазерна та магнітолазерна терапія.

Виражений лікувальний ефект спостерігається при використанні гря­зьових, озокеритових чи парафінових аплікацій, тампонів, а також бальнео­терапії — ванн, вагінальних зрошень мінеральними водами. Ці процедури можна проводити як під час санаторно-курортного лікування, так і у місце­вих умовах.

Для усунення залишкових явищ запального процесу необхідно широ­ко використовувати регіонарний масаж, лікувальну гімнастику. Можна про­водити ручний (сегментарний, точковий), вібраційний та гінекологічний масаж (при інфантилізмі, рубцях, спайках).

Профілактика хронічних сальпінгоофоритів полягає у раціонально­му лікуванні гострих процесів, раціональній контрацепції, зниженні кількості абортів, проведенні їх у ранні терміни із застосуванням простаг­ландинів, антигестагенів.

ПАРАМЕТРИТ

Параметрит — запалення навколоматкової клітковини. Запалення всієї тазової клітковини називається пельвіоцелюлітом. Збудниками можуть бути стафілокок, стрептокок, кишкова паличка тощо. Захворювання буває мономікробним або полімікробним (викликане асоціацією мікроорганізмів). Виникає найчастіше після патологічних пологів, абортів, операцій на статевих органах. Основний шлях поширення інфекції — лімфогенний.

Морфологічно параметрит характеризується класичними ознаками за­палення: розширенням кровоносних та лімфатичних судин, периферичним набряком, ексудацією. У перебігу параметриту розрізняють три стадії, відпо­відно до стадій запалення: інфільтрації, ексудації, ущільнення. Ексудат зде­більшого буває серозним, нагноєння відбувається рідко. За сприятливого перебігу настає резорбція ексудату, інфільтрат розсмоктується, але іноді розвивається фіброзна сполучна тканина, що призводить до зміщення мат­ки в бік перенесеного запального процесу.

Спочатку інфільтрат розташовується біля матки, потім «віялоподібно» поширюється по клітковині допереду, охоплюючи навколоміхурову клітко­вину. Далі в процес втягується параректальна клітковина. По брижі труби процес може поширитися вгору, і тоді матка виявляється замурованою в інфільтраті. В особливо важких випадках інфільтрат піднімається заочеревинно, сягаючи параметральної клітковини.

Клініка. До ранніх проявів належать постійний тупий біль унизу жи­вота, у крижах, попереку, який з'являється раніше, ніж об'єктивні зміни, а також підвищення температури тіла до 38-39 °С, тахікардія (причому при­скорення пульсу відповідає ступеню підвищення температури), головний біль, спрага, сухість у роті, погіршання самопочуття, порушення сну, апе­титу. Пальпація живота у нижніх відділах болюча, але немає симптомів м'я­зового захисту (відсутнє напруження передньої черевної стінки).

При піхвовому дослідженні визначають виразну болючість матки; дещо пізніше — збоку від матки, рідше ззаду або спереду від неї виникає інфільтрат. Він щільний, нерухомий. За локалізацією інфільтрату парамет­ри™ поділяють на передній, задній та бокові.

Він може розповсюджуватись від бокової поверхні матки аж до стінки таза. Консистенція інфільтрату спершу м'якувата, згодом стає щільною. На­гноєння в умовах сучасної антибактеріальної терапії виникає рідко. Якщо ж таке трапляється, стан хворої значно погіршується: температура тіла стає гектичною, зростає лейкоцитоз. Гнійник може прорвати у сечовий міхур або пряму кишку. Якщо не відбувається повного спорожнення гнійника, процес загострюється, продовжується накопичення гною, і прориви можуть повторюватися кілька разів з наступним утворенням фістул.

Лікування проводять, використовуючи антибактеріальні, десенсибілі­зуючі, загальнозміцнюючі препарати за тими самими принципами, що й при лікуванні запалення придатків матки. В інфільтративній фазі захворювання жінка повинна дотримуватись постільного режиму. Їй призначають холод на низ живота, спокій. У фазі розсмоктування раціонально призначати біостимулятори, тепло на низ жи­вота, світлові та електропроцедури. При хронічному параметриті вдаються до більш активних фізіотерапевтичних процедур, призначають тампони і «трусики» з парафіну чи озокериту, вагінальну діатермію. Сприяють роз­смоктуванню інфільтрату протеолітичні ферменти (трипсин, хімотрипсин).

При підозрі на нагноєння інфільтрату проводять його пункцію через піхву. Наявність гною в пунктаті є показанням до розтину абсцесу і дренування параметрія, після чого призначають лазерну терапію. Після розтину вміст абсцесу направляють на бактеріологічне дослідження — посів для ідентифі­кації збудника, встановлення його чутливості до антибіотиків — та продов­жують антибактеріальну терапію із врахуванням отриманих даних.

Для реабілітації хворих слід використовувати фізіотерапевтичні про­цедури та санаторно-курортне лікування.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти