ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Поняття про TORCH – інфекції.

Специфічні запальні захворювання жіночих статевих органів: гонорея, туберкульоз, сифіліс.

ПЛАН

До специфічних запальних захворювань жіночих статевих органів на­лежать туберкульоз та хвороби, що передаються статевим шляхом. Таких захворювань, згідно із класифікацією ВООЗ, є 21. В останні роки частота цих захворювань збільшилась.

ГОНОРЕЯ

Гонорея — інфекційна контагіозна хвороба, яку викликають гонококи. Серед специфічних запальних захворювань жіночих статевих органів го­норейна інфекція займає друге місце і зустрічається у 5-25 відсотках ви­падків.

Етіологія і патогенез. Збудником гонореї є гонокок, відкри­тий у 1879 році А. Нейссером. Він грамнегативний. Гонококи нестійкі у зовнішньому середовищі і швидко гинуть під впливом дезінфекційних роз­чинів, кип'ятіння, висушування, проте досить стійкі в організмі людини. За несприятливих умов гонококи трансформуються у L - форми, які у разі сприятливих умов можуть перетворюватись у звичайні гонококи. У випад­ках хронічної гонореї гонококи містяться, переважно, всередині лейкоцитів і позаклітинне, а при гострій формі — у лейкоцитах.

Гонококи у жінок ушкоджують здебільшого ті відділи сечостатевої си­стеми, які вистелені циліндричним епітелієм: слизову оболонку сечівника і каналу шийки матки, вивідні протоки бартолінових залоз, слизову оболон­ку порожнини матки, маткові труби, покривний епітелій яєчників, очере­вину малого таза. Під час вагітності, в дитячому віці і в період менопаузи може виникнути також гонорейний кольпіт.

Джерело зараження — хвора на гонорею людина.

Шляхи зараження:

захворювання передається здебільшого статевим шляхом;

• при статевих збоченнях: гомосексуальні контакти, орогенітальні кон­такти;

• рідше побутовим шляхом — через ванні губки, рушники, брудну білизну;

• під час пологів від хворої на гонорею матері (ураження очей, піхви у дівчаток).

Інкубаційний період при гонореї триває 3-7 діб, рідше — до 2-3 тижнів.

За ступенем поширення процесу розрізняють гонорею нижнього відділу статевих органів (гонорейний уретрит, ендоцервіцит, бартолініт, вульво-вагініт) і верхніх відділів — висхідна гонорея (ендометрит, сальпінгіт, пельвіоперитоніт).

За перебігом розрізняють такі форми гонореї:

• свіжа гонорейна інфекція з гострим, підгострим, торпідним перебігом, яка триває не більше двох місяців;

• хронічна гонорейна інфекція, яка триває більше двох місяців;

• латентна гонорейна інфекція.

У жінок клінічна картина гонореї неоднорідна і залежить від локалі­зації процесу, вірулентності збудника, віку хворої, реактивності її організ­му, стадії захворювання (гостра, хронічна). Свіжа гонорея в гострій формі проявляється яскравою клінічною картиною. Підгостра форма супроводжу­ється субфебрилітетом, нерідко спостерігаються виразні клінічні симпто­ми. До неї умовно відносять захворювання, що почалося не більше 2 тиж­нів тому. Торпідна гонорея характеризується незначними клінічними про­явами або перебігає безсимптомно, проте у хворої виявляють гонококи. При латентній гонореї бактеріологічного і бактеріоскопічного підтвердження немає, симптоми захворювання практично відсутні, проте хворі є джере­лом зараження. Хронічною гонореєю вважають захворювання, яке триває понад 2 місяці від зараження, або з невстановленим початком.

Гонорейний уретрит. Клінічна картина захворювання проявляється через 3-5 днів після зараження у вигляді болю і паління при сечовипусканні, частими покликами до нього. Спостерігаються набряк і гіперемія зовніш­нього отвору сечівника, гнійні чи слизисто-гнійні виділення з нього.

 

Гонорейний бартолініт. Виникає вторинно внаслідок попадання у барто­лінову залозу виділень, що містять гонококи. Проявляється набряком, гіпере­мією навколо зовнішнього отвору вивідної протоки цієї залози. При закупорці протоки утворюється справжній або несправжній абсцес бартолінової залози, який супроводжується симптомами, характерними для гнійних процесів.

 

Гонорейний ендоцервіцит. Запальний процес розвивається у слизовій оболонці каналу шийки матки. При огляді визначають, що піхва, частина шийки матки набряклі, гіперемовані. Навколо зовнішнього вічка виявляється яскраво-червоний вінчик, з цервікального каналу витікають слизисто-гнійні виділення.

 

Гонорейний проктит спостерігається дуже рідко. Ураження прямої кишки відбувається внаслідок затікання у пряму кишку інфікованих виді­лень із статевих органів. Клінічно проявляється тенезмами, болем у задньому проході.

 

Гонорейний ендометрит — це перший етап висхідної гонореї з ура­женням функціонального і базального шарів ендометрія. Проявляється бо­лем унизу живота, високою температурою тіла, іноді нудотою, блюванням. Біль часто має переймоподібний характер. Виділення кров'янисто-гнійні чи серозно-гнійні. Матка при бімануальному обстеженні болюча. Хроніч­ний ендометрит характеризується порушенням менструальної функції.

 

Гонорейний сальпінгіт—ураження маткових труб, переважно двобіч­не. У гострій стадії захворювання хвору турбують біль унизу живота, який посилюється при рухах, нудота, підвищення температури тіла. Менструаль­ний цикл порушується.

 

Гонорейний пельвіоперитоніт — специфічне запалення очеревини малого таза, яке часто є продовженням сальпінгоофориту. Початок захворю­вання гострий. Проявляється сильним болем унизу живота, симптомами подразнення очеревини, блюванням, метеоризмом, затримкою випорожнень, високою температурою тіла. Гонорейний запальний процес характеризуєть­ся схильністю до утворення спайок, що обмежує поширення процесу за межі малого таза.

 

Гонорея у вагітних часто перебігає безсимптомно. Може призвести до ускладнень вагітності, пологів та післяпологового періоду, а також є фак­тором ризику для плода і новонародженого. Можливі ускладнення у матері (хоріоамніоніт, субінволюція матки, ендометрит), у плода (недоношеність, анофтальмія, внутрішньоутробний сепсис, смерть). Штучне переривання вагітності небезпечне з огляду на можливе інфікування матки, яєчників, труб, появу інших ускладнень.

 

Гонорея у дітей. Механізм зараження: у новонароджених зараження відбувається під час проходження дитини через інфіковані пологові шляхи, або внутрішньоутробно через навколоплодові води, а також від хворої ма­тері при догляді за новонародженим. Старші діти можуть заразитися при користуванні спільним туалетом або загальним рушником, губкою, ванною. Гонорея у дівчаток перебігає гостро із значним набряком та гіперемією сли­зових оболонок, слизисто-гнійними виділеннями, відзначаються часте і бо­люче сечовипускання, печія, свербіж. Може підвищуватись температура тіла, але можливий і безсимптомний перебіг. Гонорея у дівчаток дає такі самі ускладнення, які спостерігаються у дорослих хворих жінок.

Діагностикапроцесу грунтується на даних комплексного обстеження. Характерними є такі прояви захворювання: уретрит, бартолініт, ендоцервіцит, проктит, пельвіоперитоніт. Але встановлювати діагноз гонорейної інфекції без лабораторного підтвердження не можна.

Діагноз гонореї підтверджується позитивними результатами бактеріоскопічного і бактеріологічного досліджень виділень з каналу шийки матки, піхви, сечівника.При хронічній гонореї з метою загострення процесу проводять так звану провокацію:

1) змащування слизової оболонки каналу шийки матки, піхви і сечівника 0,25 % розчином нітрату срібла;

2) введення гоновакцини, пірогеналу, продигіозану;

3) діатермія.

Мазки рекомендується брати на 2-4-й день менструації, після провокації через 24,48,72 год, що дає змогу виявити гонококи.

Лікування проводять в умовах спеціалізованого стаціонару. Іноді хвору лікує лікар-венеролог поліклініки.

Бажано призначати антибіотики ципрофлаксацин, доксициклін, тробіцин, сумамед, цефтриаксон, офлоксацин у поєднанні з метронідазолом, тибералом, наксоджином. Дозування антибіотиків з метою лікування гонореї у жінок здійснюють згідно з методичними рекомендаціями МОЗ України, а також анотаціями лікаря.

Гоновакцину використовують після неефективної антибіотикотерапії, а також при рецидивах із млявим перебігом, свіжих торпідних і хронічних формах захворювання (по 200-300 млн. мікробних тіл через 2-3 дні внутрішньом’язово ). Для лікування вагітних жінок з гонореєю не застосовують імунотерапію та антибіотики, які негативно впливають на плід. Для туале­ту зовнішніх статевих органів призначають 0,002 % розчини хлоргексидину, рекутану, балізу-2. Місцеве лікування проводять при хронічній гонореї після ліквідації ознак гострого запалення. У хронічній і підгострій стадіях використовують фізіотерапевтичні методи: лазерне опромінювання, аплі­кацію парафіну, грязі, діатермію, індуктотермію, УВЧ.

Критерії вилікування від гонореї: зникнення суб'єктивних відчуттів та збудників інфекції у виділеннях з усіх вогнищ ураження, припинення виді­лень. На 7-10-й день після закінчення лікування антибіотиками визначають ефективність вилікування. Це роблять за допомогою бактеріоскопічного та бактеріологічного методів. Якщо в досліджуваному матеріалі гонококи відсутні, то проводять комбіновану провокацію: ін'єкцію гоновакцини, що містить 500 млн. мікробних тіл, змащування отвору сечівника 1 % розчином Люголя, а шийкового каналу — 0,5 % розчином срібла нітрату. Досліджу­ють виділення із зазначених органів протягом 3 днів. Під час менструації беруть мазки, після її закінчення проводять провокацію і через 24,48, 72 год досліджують виділення. Такі обстеження проводять упродовж 2-3 менстру­альних циклів. При негативних результатах дослідження хвору знімають з обліку. Хвора на гонорею повинна перебувати під наглядом дерматовене-ролога. Жінок, які мають тісний контакт з дітьми, зокрема тих, що працю­ють у дитячих закладах, на час лікування усувають від роботи.

Профілактика. Надійним методом профілактики гонореї є викорис­тання презерватива при випадкових статевих зносинах. У разі пошкоджен­ня останнього чи здійснення статевого акту без його застосування слід ре­тельно обмити зовнішні статеві органи теплою водою з милом, а потім після сечовипускання провести спринцювання 0,05 % розчином хлоргексидину біглюконату.

СИФІЛІС

Сифіліс — інфекційне венеричне захворювання, що переда­ється переважно статевим шляхом.

Етіологія. Збудником хвороби є мікроорганізм бліда трепонема, яка при дослідженні під мікроскопом має вигляд тоне­сенької блідої хвилястої ниточки, що здатна до поступальних і коливаль­них рухів. Оптимальною для розмноження блідої трепонеми є температура 37 °С. Вона дуже чутлива до різноманітних зовнішніх впливів. Миттєво гине при кип'ятінні. Швидко гине при висиханні, під впливом різних дез­інфекційних речовин, а також 90 % спирту. Тому при роботі із хворими на сифіліс негайно протирають руки спиртом і це оберігає від зараження під час випадкового контакту із сифілітичною висипкою, на поверхні якої мо­жуть знаходитись збудники.

При температурі +4 °С (температура зберігання крові для переливання в холодильнику) бліда трепонема у донорській крові зберігається протягом доби, а потім гине.

Джерело зараження хвора людина.

Можливі шляхи зараження:

• статевий — основний;

• при статевих збоченнях (орально-генітальні, гомосексуальні контакти).

• побутовий — переважно у дітей, при тісному побутовому контакті (коли дитина спить разом із хворими, користується спільними гігієнічними предметами тощо). Побутовий шлях зараження у дорослих трапляєть­ся надзвичайно рідко, наприклад при поцілунках, коли на слизовій обо­лонці губ рота є сифілітична висипка з вологою поверхнею, де знахо­диться багато збудників;

• професійний — під час обстеження хворих на сифіліс, у яких на шкірі чи слизовій оболонці є висипка з вологою поверхнею;

• трансплацентарний (через плаценту) — у випадках, коли вагітна хво­ра на сифіліс, особливо вторинний. Тоді у дитини розвивається врод­жений сифіліс;

• трансфузійний (надзвичайно рідко) — внаслідок переливання крові, взятої від хворого на сифіліс.

Клініка. З часу проникнення збудника в організм і до перших проявів хвороби минає в середньому 3-4 тижні. Це так званий інкубаційний період. Збудник уже потрапив до організму, але у хворої немає жодних скарг і про­явів хвороби.

Після закінчення інкубаційного періоду тільки на місці заглиблення збуд­ника з'являються перші прояви. Це так званий твердий шанкр. У самій назві підкреслюється важлива особливість — щільність в основі шан-кру. Твердий шанкр — це поверхневий дефект шкіри чи слизової оболонки (ерозія), рідше — глибокий (виразка, яка при загоєнні залишає рубець). Твер­дий шанкр круглої або овальної форми, щільний в основі з чіткими, дещо піднятими краями і відсутністю запальних явищ навколо нього, неболю-чий, із гладенькою поверхнею і незначними серозними виділеннями, може нагадувати блюдечко. Величина — від кількох міліметрів до кількох санти­метрів. Можливі варіанти, коли шанкр вкритий біло-жовтим нальотом ко­льору старого сала, рідко — кірочкою. У складках слизової оболонки статевих органів або ануса він може мати форму тріщини. У випадках, коли на поверхні шанкру утворюється чорна кірочка, яка не знімається, говорять про його ускладнення — гангренізацію (змертвіння). До атипових шанкрів відносять індуративний набряк: збільшується статева губа, вона щільна, при натискуванні ямка не залишається, суб'єктивних відчуттів немає. Рідко шанкр може розміщуватись на шийці матки, на стегнах, у ділянці лобково­го горба.

Приблизно через тиждень при локалізації шанкру на статевих органах збільшуються пахові лімфатичні вузли (склероаденіт, бубон) з одного боку. Вони щільні, рухомі, неболючі, не з'єднуються із шкірою, не нагноюються. Рідше спостерігається двобічне збільшення пахових лімфовузлів. Це пер­винний період сифілісу, який від часу появи шанкру триває 6-8 тижнів (перші 3-4 тижні первинний серонегативний період, коли реакція Вассермана не­гативна, і наступні 3-4 тижні, коли реакція Вассермана позитивна). Діагно­стика у цьому періоді грунтується на анамнестичних даних (статевий кон­такт, наявність відповідного інкубаційного періоду, обстеження статевого партнера, виявлення блідої трепонеми на поверхні шанкру), позитивних серологічних реакціях (Вассермана, РІБТ, імунофлюоресценції). Без вияв­лення збудника чи позитивних серологічних реакцій встановлювати діаг­ноз сифілісу не можна.

Через 6-8 тижнів після розвитку твердого шанкру у хворих може підви­щуватися температура тіла, розвиватись нічний головний біль, біль у кістках. Це так званий продромальний період. У цей час збудники інтенсивно роз­множуються, потрапляють у кров (трепонемний сепсис) і у хворих на шкірі слизових оболонках з'являється розсіяна висипка. Це означає, що сифіліс перейшов у вторинний період. Першою висипкою є розеоли — невеличкі (0,5-1 см) запальні червоні плями на шкірі тулуба, живота, кінцівок, які не спричиняють сверблячки, тимчасово зникають при натискуванні пальцем, не підвищуються над рівнем шкіри, не лущаться. Згодом з'являються вуз­лики (папули), дуже рідко — гноячки, може випадати волосся. У цей час на шкірі і слизових оболонках жіночих статевих органів можуть з'являтись ерозивні вузлики (папули). Вони негострозапальні, щільні, діаметром від кількох міліметрів до 1 см, з вологою поверхнею, на якій є багато збудників (блідих трепонем), тому вони дуже заразні. Вони теж не спричиняють суб'єк­тивних відчуттів. У результаті тертя і подразнення ці вузлики збільшують­ся, ущільнюються і перетворюються у так звані гіпертрофічні папули або широкі кондиломи, діаметром 0,5-1 см і більше, щільні, які підвищуються над рівнем шкіри, негострозапальні, неболючі при пальпації, поверхня рівна або горбиста, іноді волога.

На поверхні широких кондилом є теж дуже багато збудників — вони дуже заразні. Їх треба відрізняти від вірусних гострокінцевих кондилом (м'які, на ніжці, поверхня часточкова, як цвітна капуста). У цьому періоді сифілісу діагноз підтверджується виявленням на поверхні ерозивних па­пул і широких кондилом блідих трепонем, а також позитивними серологіч­ними реакціями (реакція Вассермана, РІФ, РІБТ — реакція імобілізації блідих трепонем).

Лікування сифілісу проводять препаратами пеніциліну (біцилін, ретарпен, екстенцилін) у шкірно-венерологічних диспансерах, відповідно до інструкцій, затверджених МОЗ України.

Профілактичні заходи: уникнення випадкових дошлюбних і поза­шлюбних статевих зв'язків. При випадкових статевих зносинах методом профілактики сифілісу є використання презерватива. У разі пошкодження останнього чи здійснення статевого акту без його застосування слід ретельно обмити зовнішні статеві органи теплою водою з милом, а потім після сечо­випускання провести в перші дві години обробку статевих органів 0,05 % розчином хлоргексидину біглюконату.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти