ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Кандидоз, хламідіоз, уреаплазмоз, площиці, ентеробіоз

УРОГЕНІТАЛЬНИЙ ТРИХОМОНІАЗ

Урогенітальний трихомоніаз — паразитарна хвороба, що розвивається внаслідок проникнення піхвових трихомонад у нижні відділи статевих органів і сечівника.

Етіологія. Збудником трихомоніазу є піхвова трихомонада, яка паразитує тільки в організмі людини, у зовнішньому середовищі нестійка, при обробці дезінфекційними розчина­ми гине через кілька секунд, у водопровідній воді — через 15-45 хв, чутли­ва до висихання, гине при митті рук з милом. У людському організмі піхво­ва трихомонада може існувати у трьох формах: звичайна (грушоподібна), у вигляді кулькових тіл (форма розмноження), амебоїдна з вираженою фагоцитарною активністю (може фагоцитувати мікоплазми, гонококи та інші мікроорганізми, які є причиною рецидивів мікоплазмозу, гонореї).

Це найпоширеніше захворювання з-поміж тих, що передаються при статевих зносинах. Серед жінок, які живуть активним статевим життям, трихомоніаз сягає 50-70 %. За даними ВООЗ, на цю хворобу хворіє 10 % населення. Позастатеве зараження можливе в рідкісних випадках: у ліку­вальних закладах — при використанні для дослідження недостатньо знеза­ражених рукавичок, інструментів тощо, в побуті — при користуванні чу­жими губками, білизною, рушниками і т. ін.

Інкубаційний період триває 5-15 днів. Основним місцем паразитуван­ня трихомонад є слизова оболонка піхви, канал шийки матки, порожнина матки, маткових труб, вивідних проток бартолінових залоз, сечівника, се­чового міхура. В інфікованих слизових оболонках виникає запальний про­цес: набряк, гіперемія, ексудація, десквамація ушкоджених епітеліальних клітин.

Клініка. Частіше спостерігаються кольпіт, уретрит, ендоцервіцит, про­ктит, рідше — висхідна інфекція.

Форми генітального трихомоніазу:

свіжий (гостра, підгостра і торпідна форми);

• хронічний трихомоніаз (з торпідним перебігом і тривалістю захворю­вання понад 2 міс.);

трихомонадоносійство (характеризується відсутністю симптомів за на­явності трихомонад).

При гострій і підгострій формах хворі скаржаться на появу пінистих білей з неприємним запахом, відчуття свербіння і паління у зовнішніх ста­тевих органах і піхві, паління і болючість при сечовипусканні.

Об'єктивні дані: почервоніння, мацерація, розчухи шкіри вульви, про­межини, малих і великих статевих губ, наявність ерозії на шийці матки, по­червоніння і набряк слизової оболонки піхви, пінисті гнійні білі. При торпідній (малосимптомній) формі прояви захворювання незначні або відсутні. Хроніч­ний трихомоніаз характеризується появою білей, свербінням, при цьому оз­наки запального процесу незначні, спостерігаються часті рецидиви.

Діагностика. Діагноз підтверджують даними анамнезу, об'єктивного дослідження, мікроскопії вагінальних мазків.

Особливості змішаної трихомонадно-гонорейної інфекції: більш три­валий інкубаційний період. Лікування доцільно проводити в такій послідов­ності: спочатку лікують трихомоніаз, а потім — гонорею.

Лікування. Основні його засади:

• одночасне лікування хворої та її статевого партнера;

• заборона статевого життя в період лікування;

• використання протитрихомонадних засобів на тлі загальних і місце­вих гігієнічних процедур: зголювання волосся на зовнішніх статевих органах, щоденна зміна білизни;

• лікування супутніх запальних захворювань статевих органів.Протитрихомонадними засобами є метронідазол (трихопол, кліон, мет-рогіл, флагіл), фазижин (тинідазол), атрикан, наксоджин, тиберал, солко-триховак, тержинан.

Для лікування свіжого трихомоніазу призначають метронідазол за схе­мою: в перший день — по 0,25 г 4 рази, в наступні дні — по 0,25 г 3 рази на день. На курс лікування — 5-6 г. Тинідазол приймають після вживання їжі за однією з таких схем: а) одномоментно в дозі 2 г (4 табл. по 0,5 г);

б) по 0,5 г через кожні 15 хв 4 рази; в) по 0,15 г — 2 рази на день протягом 7 днів. Курс лікування наксоджином — 500 мг 2 рази на день протягом 6 днів. Під час вагітності і грудного вигодовування дитини зазначені пре­парати протипоказані.

Кліон Д використовують у вигляді вагінальних таблеток по 1 табл. на ніч протягом 10 діб. Місцеве можна застосовувати антисептичні розчини:

баліз-2, 0,002 % розчин хлоргексидину, трихомонацид.

Контроль вилікування проводять упродовж 2-3 менструальних циклів.

Профілактика. Надійним методом профілактики трихомоніазу є ви­користання презерватива при випадкових статевих зносинах. У разі пошко­дження останнього чи здійснення статевого акту без його застосування слід ретельно обмити зовнішні статеві органи теплою водою з милом, а потім після сечовипускання провести спринцювання 0,05% розчином хлоргекси­дину біглюконату.

 

УРОГЕНІТАЛЬНИЙ ХЛАМІДІОЗ

Урогенітальний хламідіоз — досить поши­рена інфекційна хвороба, що передається, в основному, статевим шляхом. Спостерігається в жінок (уретрит, кольпіт, бартолініт, ендоцервіцит, ерозії, ендометрит, сальпінгіт, пельвіоперитоніт, проктит тощо) і навіть у новона­роджених (зараження відбувається під час пологів). Частота цього захво­рювання у жінок із запальними процесами складає 50 %, крім того, хламідії є частою супровідною патологією у хворих на гонорею (40 %) і трихомоніаз (40 %). За даними ВООЗ, щорічно у світі реєструється близько 90 млн. нових випадків цієї хвороби. Причина широкого розповсюдження хламідіозу — малосимптомний перебіг, складність діагностики і лікування. Хворі­ють переважно жінки у віці 20-30 років.

Етіологія та патогенез. Збудником урогенітального хламідіозу є хла­мідії — грамнегативні бактерії, які мають виражену тропність до циліндричного епітелію, розмножуються внутрішньоклітин­но. Є дві основні форми хламідій — елементарні та ретикулярні тільця.

Елементарні тільця — це інфекційна форма збудника, яка забезпечує пе­редачу інфекції, може існувати позаклітинне. У клітину може проникнути декілька елементарних тілець, які мають тенденцію до злиття, утворюючи у ній одне включення. Протягом 48-72 год відбувається руйнування інфіко­ваних клітин з ушкодженням мембрани. Елементарні тільця, які виходять із клітин, інфікують нові клітини. Ретикулярні тільця — вегетативна фор­ма хламідій, які утворюються в процесі розмноження всередині інфікова­ної клітини і є попередниками нового покоління елементарних тілець. Вони практично не спричиняють зараження. Мікроскопія дозволяє диференцію­вати обидва види тілець. Хламідії мають складну антигенну структуру.

Хламідії дуже чутливі до дезінфекційних речовин. При температурі 35-37 °С упродовж 24-26 год позаклітинні хламідії втрачають вірулентність, а при температурі 95-100 °С упродовж 5-10 хв. — гинуть. У бавовняній тканині вони можуть зберігатися до двох діб при 19-20 °С.

Джерело зараження хвора людина.

Шляхи зараження:

статевий (основний);

• інтранатальний (уроджений, при проходженні через пологові шляхи);

• позастатевий (забруднені інфікованим матеріалом руки, інструменти, білизна, предмети туалету, спільна постіль).

Урогенітальний штам хламідій, крім ураження сечостатевих органів, може викликати також фарингіт, кон'юнктивіт, перигепатит, отит, пневмонії та інші захворювання, зокрема синдром Рейтера.

Клініка. Інкубаційний період триває від 5 до З0 діб.

Основною первинною формою захворювання при хламідійному ура­женні є ендоцервіцит, який може проходити безсимптомно або малосимптомно. У гострій стадії спостерігають гнійні (серозно-гнійні) виділення з каналу шийки матки, набряк і гіперемію її піхвової частини. У хронічній стадії виникають слизисто-гнійні виділення і псевдоерозія шийки матки. Хламідійний уретрит може перебігати безсимптомно або проявлятися дизуричними явищами. Специфічних симптомів, які б дозволили клінічно діаг­ностувати хламідіоз, немає.

Сальпінгіт, спричинений хламідіями, характеризується такими сами­ми симптомами, як і процес, викликаний іншими мікроорганізмами. На­слідком хламідійного сальпінгіту є безплідність.

Діагностика Грунтується на даних анамнезу (тривало хворіють обид­ва партнери, безплідність). Остаточний діагноз встановлюють при вияв­ленні хламідій у зіскребку з каналу шийки матки, піхви. Найточнішими є імуноферментні та імунофлюоресцентні методи.

Лікування. Необхідно одночасно лікувати жінку та її статевого парт­нера. На час лікування забороняють статеве життя, вживання алкогольних напоїв, гострої їжі, тривалі фізичні й психічні перевантаження.

Призначають препарати тетрациклінової групи (доксициклін, рондоміцин, морфоциклін), цифран, сумамед, таривід, антибіотики — макроліди (клацид, еритроміцин). Необхідно проводити також профілактику кандидозу дифлюканом — 150 мг, ністатином чи леворином (по 2 000 000 ОД на добу протягом лікування). Для імунокорекції обов’язковими є такі засоби як реаферон, інтрон А, роферон, берофор, а також індуктори інтерферонового статусу протифлазид, аміксин, мегасин, ридостин і ін.

УРОГЕНІТАЛЬНИЙ МІКОПЛАЗМОЗ

Етіологія. Збудником є мікоплазми.

В етіології запальних захворювань жіночих статевих органів мають зна­чення асоціації мікоплазм із трихомонадами, гонококами, хламідіями, ана­еробами. Мікоплазми передаються статевим шляхом, широко розповсю­джені серед населення.

Клініка. Мікоплазмова інфекція перебігає в гострій і хронічній фор­мах та не має симптомів, специфічних для даного збудника, а також часто виявляється в практично здорових жінок. Для неї характерний торпідний перебіг, нерідко спостерігаються латентні форми інфекції репродуктивної системи. У жінок збудники можуть активізуватись під впливом менстру­ацій, оральних контрацептивів, вагітності, пологів. Уреаплазми виділяють у пацієнток із кольпітом, цервіцитом, уретритом, частіше в асоціації з інши­ми мікроорганізмами, симптоматику яких див. у розділі «Неспецифічні за­пальні захворювання жіночих статевих органів».

Діагностика. Для виявлення уреаплазми використовують бактеріоло­гічний метод. Матеріал отримують із гнійних виділень запальної бартолі­нової залози, вмісту маткових труб при сальпінгіті, тубооваріальних утво­рень із гнійним вмістом чи інших гнійниках малого таза. Проводять тест на уреазу (кольоровий показник), що грунтується на здатності уреаплазм виді­ляти уреазу, яка, впливаючи на реакцію середовища, змінює колір індика­тора. Також використовуються серологічна діагностика (дослідження пар­них сироваток в РСК і РНГА), дослідження імунограми та обстеження на інші види інфекцій (хламідії, гонококи, трихомонади, вірус простого гер­песу).

Лікування: етіотропне — використовуються протимікробні засоби з груп макролідів (еритроміцин, сумамед, рокситроміцин), тетрациклінів (тет­рациклін, доксициклін), фторхінолони (ципрофлоксацин) тощо. Препара­ти цих груп застосовують не менше 10-14 днів з наступним лабораторним контролем. Іншим напрямком лікування є стимуляція імунітету (імуногло-булін, левамізол, Т-активін, настойка женьшеню).

Профілактика. Обстеження жінок із групи ризику (повій, безплідних, із запальними процесами статевих органів), а також інші заходи, спільні для хвороб, що передаються статевим шляхом.

КАНДИДОЗНИЙ ВУЛЬВОВАГІНІТ

Кандидоз — поліорганне захворювання, яке викликається дріжджови­ми грибами, найчастіше роду кандида, може передаватися статевим шляхом. Поширена локалізація — в ділянці піхви, вульви, але бувають кандидозні ендоцервіцити, ендо­метрити, сальпінгіти.

Виникненню кандидозу сприяють:

ендогенні фактори (захворювання, які перебігають протягом тривало­го часу, знижують опірність організму, як-от: цукровий діабет, авітамі­нози);

• екзогенні чинники, що сприяють проникненню грибків в організм жінки і знижують загальну реактивність організму (тривале лікування анти­біотиками), та фактори місцевого імунітету в слизовій піхви;

• висока патогенність грибків.

Виділяють такі види кандидозного вульвовагініту:

первинний;

•антибіотикозалежний (що розвинувся внаслідок дисбалансу мікро­флори після лікування антибіотиками);

• пов'язаний із змінами в різних системах організму (приймання естро­генів, діабет, вагітність).

На фоні зниження захисних сил організму гриби, що раніше були са­профітами, набувають патогенних властивостей. Внаслідок посилення адгезивності вони прикріплюються до поверхневого шару епітелію, виклика­ючи поверхневу запальну реакцію та десквамацію вагінальних клітин. Гені­тальний кандидоз переважно не викликає глибокого ураження слизової і дисемінації процесу, але при високій патогенності збудники проникають в інтра- і субепітеліальні ділянки, можливе розповсюдження і у вкрай важ­ких випадках — дисемінація кандидозу.

Клініка. Для кандидозного вульвовагініту характерні скарги на відчуття свербіння, паління, болючості у вагіні, значні сирнисті виділення.

При огляді — слизова оболонка геніталій гіперемійована, набрякла, в складках — накопичення білих нашарувань, які являють собою псевдоміцелій грибка., злущені епітеліальні клітини та лейкоцити. Виникають вези­кули, які зливаються між собою, на їх місці утворюються ерозії, що покри­ваються кірочками.

Діагностико. Діагноз базується на клінічній симптоматиці, даних ог­ляду, кольпоскопії, бактеріоскопічних та бактерологічних методів.

Лікування. При гострій формі захворювання лікування проводиться орунгалом — по 200 мг 2 рази на день — 3 дні; при хронічній формі — по 100 мг 2 рази на день упродовж 6-7 днів, потім протягом 3-6 менструаль­них циклів — по 1 капсулі у перший день циклу. Висока ефективність ліку­вання спостерігається при використанні дифлюкану —150 мг на 1 прийом, а також Гіно-Певарилу по одній свічці (150 мг) на ніч протягом 3-х днів, при рецидивах — по 1 свічці (50 мг) 2 рази на добу 7 днів, а також нанесен­ня крему на голівку статевого члена статевому партнеру — 10 днів. Другим етапом лікування є нормалізація мікробіоценозу піхви.

Профілактика. Раціональне проведення антибактеріальної терапії — дотримання оптимальних доз та тривалості курсу лікування антибіотика­ми, вчасне застосування протигрибкових засобів із профілактичною метою. Уникнення дошлюбних та позашлюбних статевих зв'язків, використання презерватива для запобігання потраплянню грибків у статеві шляхи жінки.

ЕНТЕРОБІОЗ (ГОСТРИКИ)

Етіологія. Збудник ентеробіозу — гострик, двостатевий гельмінт, дов­жина якого — 2-12 мм. Яйця виділяє самка.

Епідеміологія. Джерелом інвазії є людина. Гострики належать до кон­тактних гельмінтів. Шлях зараження — фекально-оральний. Паразити се­ляться у дистальному відділі тонкої кишки, у сліпій і проксимальній части­нах ободової кишки. Запліднена самка опускається у пряму кишку, звідси виповзає назовні й відкладає яйця у періанальних складках і на шкірі про­межини. Виникають сильне свербіння, печія, хворі розчухують промежи­ну. Яйця можуть потрапляти також на постіль, у воду, харчові продукти, зараження відбувається через рот.

Клініка, Інкубаційний період триває близько 15 діб. Хворі скаржаться на свербіння і печію, частіше вночі, в періанальній ділянці. У дівчаток гос­трики, заповзаючи до вульви, можуть призводити до вульвовагініту. Хворі скаржаться на розлади функції кишок, головний біль, безсоння, дратівли­вість.

Діагностика. Діагноз підтверджують овоскопією матеріалу, отрима­ного з періанальних складок і піднігтьових просторів.

Лікування. Зовнішні статеві органи обробляють антисептичними роз­чинами. Одночасно використовують піперазин, мінтезол, вермокс, ірвіній, памоат для видалення гельмінтів з кишечника. Обов'язковою умовою є ліку­вання всіх членів сім'ї.

Профілактика. Профілактичні заходи спрямовані на запобігання інвазії інших людей. Велике значення має санітарно-гігієнічне виховання дівчаток. У дитячих садках та яслах систематично оглядають дітей. В епідосередку проводять хіміопрофілактику, вологе прибирання, знезаражують дитячі гор­щики, стільчики, іграшки ошпарюванням або 5 % розчином хлорного вапна.

СНІД

Збудником СНІДу є вірус (ретровірус), який має здатність уражати імун­ну систему організму. Розрізняють два типи вірусу імунодефіциту людини, що викликають синдром набутого імунодефіциту (скороченоСНІД): ВІЛ-1, ВІЛ-2.ВІЛ-1набув розповсюдження у всіх країнах світу. ВІЛ (вірус імунодефіциту людини) дуже чутливий до нагрівання, при кип'ятінні він гине відразу, на нього згубно діють 70 % спирт, 0,2 % розчин гіпохлориту натрію та інші дезінфекційні розчини. Однак, цей вірус зберігає життєздатність у висушеному стані впродовж 4-6 діб при температурі 22 °С, а при нижчій температурі — ще довше.

Джерелом зараження ВІЛ-інфекцією є хвора на СНІД людина або віру­соносій. Хворі на СНІД заразні впродовж усього життя. Кількість інфікова­них ВІЛ у багато разів перевищує кількість хворих на СНІД. Інфікована лю­дина досить швидко стає заразною, іноді через 1-2 тижні після зараження.

Шляхи зараження:

статевий, який забезпечує природний перехід вірусу від однієї людини до іншої, в тому числі при статевих збоченнях (гомосексуалізм);

• парентеральний шлях зараження трапляється при недотриманні сані­тарних умов проведення ін'єкцій, особливо внутрішньовенних, коли ін'єкції роблять одним шприцом, змінюючи тільки голку, часто це трап­ляється в ін'єкційних наркоманів;

• професійний шлях зараження медичних працівників трапляється тоді, коли кров хворого на СНІД потрапляє на ушкоджену шкіру (мікро­травми, тріщини тощо) чи слизові оболонки медика при внутрішньо­венних маніпуляціях тощо;

• трансфузійний шлях передачі при переливанні здоровій людині крові хворого на СНІД. Це трапляється рідко;

• трансплацентарний — від хворої на СНІД вагітної її дитині.

Отже, ВІЛ може передаватись від людини до людини при прямому кон­такті: «кров-кров» або «сперма-кров». Передача вірусу із слиною під час поцілунку малоймовірна. Через укуси комах вірус не передається.

Клінічні прояви СНІДу. Прихований (інкубаційний) період може три­вати від 1 місяця до 10 і більше років. Клінічні прояви хвороби можуть бути різні, їх можна поділити на кілька періодів. У 30-50% інфікованих осіб через 2-4 тижні спостерігається гострий період: гарячка, ангіна, збільшення шийних лімфовузлів, печінки, селезінки, які минають через 7-10 днів і хвороба переходить у латентний (прихований) період. У цей час єдиною ознакою хвороби може бути збільшення периферичних лімфатич­них вузлів. Вони рухомі, не з'єднуються із тканинами, деякі з них можуть бути болючими при пальпації. Таке збільшення лімфовузлів може вказува­ти на СНІД, якщо воно триває понад 1,5-2 місяці.

Надалі розвивається так званий СНІД — асоційований симптомоком-плекс, або преСНІД. Він може тривати від 1-6 місяців до кількох років. У цей час у хворих розвивається багато різноманітних симптомів і хвороб (до200), ознаки, які є неспецифічними, тобто властивими не тільки СНІДу. Це тривала гарячка за нез'ясованих причин, генералізоване (повсюдне) збільшення периферичних лімфовузлів, періодичний пронос, втрата маси тіла (більше 10%), кандидоз ротової порожнини (пліснявка), лейкоплакія язика, фолікуліти, різні ураження шкіри. Цей період перебігає хвилеподібно з настанням значного поліпшення здоров'я аж до клінічної ремісії, коли люди вважають себе абсолютно здоровими.

Останній період — це власне СНІД. У таких хворих виникають різні інфекційні хвороби (до 170) на ґрунті зниженого імунодефіциту, що спричи­няє ВІЛ-інфекція. Уражається нервова система (у 30-90% хворих), спостері­гають втрату орієнтації, послаблення пам'яті, розвивається недоумкуватість. Частою є так звана пневмоцистна пневмонія (запалення легень) — до 60% із тяжким, іноді блискавичним перебігом. У 60% спостерігають тяжкі і три­валі проноси. Часто у хворих розвивається саркома Капоші, яка швидко прогресує і призводить до смерті в молодому віці. У значної частини хворих на СНІД розвиваються злоякісні процеси у вигляді лімфом та інших злояк­існих пухлин внаслідок пригнічення вірусом захисних імунних механізмів людини. У таких хворих виникають ураження шкіри і слизових оболонок дріжджовими грибками (кандидози), вірусами простого й оперізувального герпесу із впертим, рецидивним і тяжким перебігом, що не піддаються зви­чайним методам лікування.

Діагностика. У діагностиці СНІДу враховують:

• епідеміологічний анамнез (гомосексуалізм, наркоманія, проституція, внутішньовенні маніпуляції тощо);

• наявність тривалого збільшення периферичних лімфовузлів, втрату маси тіла, тривалі проноси і гарячку;

• виявлення в крові антитіл до вірусу СНІДу шляхом імунодефіцитного аналізу та інших. Для дослідження беруть 5 мл крові з вени у стериль­ну пробірку, закорковують її і ставлять у холодильник при температурі +2 - +4 °С. Після утворення згустка відсмоктують сироватку в стериль­ну пробірку і направляють не пізніше ніж через 1-3 доби у лабораторію.

Лікування. На цей час немає засобів, які вилікували б хворих на СНІД. Проте, застосовують препарати, які гальмують розвиток хвороби і продов­жують тривалість життя. Нині ефективним препаратом для терапії ВІЛ-інфекції та СНІДу є Криксиван — інгібітор протеази. Хворим призначають потрійну терапію на основі Криксивану (криксиван + АЗТ + ЗТС), яка має високу ефективність, зменшує вміст вірусу в крові до рівня нижче порогу визначення. Застосовують також імуностимулятори, імуномодулятори, сим­птоматичне лікування, залежно від виявленої патології.

Профілактичні заходи:

широка санітарно-освітня робота серед населення;

• уникнення дошлюбних і позашлюбних статевих зв'язків, гомосексу­альних зв'язків;

• використання презервативів (знижує ймовірність зараження у 200-500 разів);

• профілактика наркоманії, зокрема парентерального (підшкірного чи внутрішньовенного) введення наркотиків, особливо при груповому користуванні одним шприцом;

• правильна стерилізація медичного інструментарію, колючих і ріжучих предметів, широке застосування шприців і голок одноразового вико­ристання;

• використання медичними працівниками, лаборантами, які контакту­ють із кров'ю та іншими біологічними рідинами пацієнтів, індивіду­альних засобів захисту (спецодяг, пластмасові фартухи, подвійні рука­вички, захисні окуляри, маски тощо);

• ретельний контроль донорської крові.

ВІРУСНІ ЗАХВОРЮВАННЯ

Останнім часом значно зросла кількість захворювань статевих органів, викликаних вірусами, особливо серед молоді. Вірусні інфекції можуть про­ходити у латентній, малосимптомній та клінічно вираженій формі, тому їх нелегко діагностувати. Захворювання особливо несприятливо впливають на перебіг вагітності — існує ризик передачі вірусу плодові. У плода вини­кають захворювання або вади розвитку, які призводять до його загибелі та переривання вагітності. Кожна вагітна, у якої стався викидень (завмерла вагітність), повинна бути обстежена щодо інфікування, оскільки у значної частини таких жінок виявляють цитомегаловірус, вірус грипу, вірус гепа­титу А і В, папіломавірус. Окрім впливу на плід, вірусна інфекція, як пока­зали дослідження останніх років, є фактором ризику розвитку раку жіно­чих статевих органів.

ГЕРПЕТИЧНА ІНФЕКЦІЯ

Герпетичні захворювання статевих органів викликаються вірусом про­стого герпесу, головним чином другого типу — ВПГ-2. Джерелом .інфекції є хворі та носії. Збудник частіше трапляється у молодих жінок, які живуть ста­тевим життям, можливе інфікування вірусом простого герпесу при орогені-тальних контактах. Вірус локалізується переважно у слизових оболонках сечостатевого тракту — в чоловіків, та каналу шийки матки — у жінок, а також у нервових гангліях поперекового і сакрального відділів симпатичної нервової системи. Генітальний герпес передається статевим шляхом. Під час вагітності ВПГ-2 може викликати її невиношування та вади розвитку плода.

Генітальний вірус відносять до пожиттєво персистуючих інфекцій, тому захворювання має схильність до рецидивів.

Клініка, За клінікою виділяють типовий, атиповий та безсимптомний перебіг інфекції (вірусоносійство).

Для типового перебігу захворювання характерні генітальні та екстра-генітальні ознаки. Екстрагенітальні симптоми: підвищення температури ті­ла, міалгія, головний біль, нудота, герпетичні висипання на обличчі, пору­шення сну. Генітальні прояви: у ділянці нижніх відділів статевої системи — вульви, піхви, шийки матки, біля уретри чи промежини — на тлі гіпере-мованої чи набряклої слизової з'являються окремі або множинні везикули розміром 2-3 мм, які існують упродовж 2-3 днів. Тоді везикули розрива­ються і в їх основі утворюються виразки неправильної форми, вкриті жов­тим нальотом. Виразки загоюються за 2-4 тижні, не утворюючи рубця. При цьому хворі скаржаться на відчуття болю, свербіння, печіння в ураженій ділянці, тяжкість у нижніх відділах живота.

Клінічні прояви перебігають у трьох формах:

І — гостра первинна;

II — хронічна рецидивна;

ПІ — атипова.

Залежно від локалізації, розрізняють три стадії герпетичного процесу:

І стадія — ураження герпесом зовнішніх статевих органів;

II стадія — ураження піхви, шийки матки, уретри;

III стадія — ураження матки, придатків, сечового міхура.

Діагностика грунтується на даних анамнезу, скарг, об'єктивного дослідження, виявленні ВПГ-2 чи його антитіл у сироватці крові хворої. Найбільш достовірним вважається метод знаходження збудника у виділен­нях з піхви, шийки чи порожнини матки та уретри. Для експрес-діагности­ки застосовують метод флюоресціюючих антитіл та імунопероксидазний метод. Існує електронно-мікроскопічний шлях розпізнавання ВПГ-2 та метод вирощування вірусів у культурі тканин з наступним вивченням його властивостей.

Лікування складає труднощі у зв'язку з частими рецидивами захворю­вання та можливістю реінфекції.

Противірусні препарати за механізмом дії належать до трьох основних груп:

¨ інгібітори реплікації вірусної нуклеїнової кислоти;

¨ інтерферон і сполуки, що мають інтерфероніндукуючу активність;

¨ сполуки з іншим механізмом противірусної дії.

Складність лікування зумовлена специфікою вірусів як класу облігатних внутрішньоклітинних паразитів. У результаті розкриття природи вірусів на молекулярному рівні, що дозволило цілеспрямовано втручатися у цикл репродукції вірусів, створено нові препарати, що мають вплив на ріст і роз­виток вірусів, зокрема зовіракс (ацикловір, віролекс). Застосовують ацикловір, медовір по 600-1200 мг на добу всередину чи внутрішньовенне, а також алпізарин, фоскарнет, вальтрекс, герпевір.

Місцева терапія: сидячі ванни, спринцювання розчинами перманганату калію, відвару ромашки тощо. Місцеве застосовують мазі: мегасин-3 %, бонафтон-3 %, алпізарин-3 %.

Для лікування рецидивів використовуються противірусні хіміопрепа­рати, герпетичні вакцини, протирецидивну імунотерапію.

ГОСТРОКІНЦЕВІ КОНДИЛОМИ

Етіологія. Збудником гострокінцевих кондилом є папіломавіруси XVI і XVIII типів, які передаються стате­вим шляхом. Ці надзвичайно стійкі до дезінфекційних речовин віруси вбиває висока температура при автоклавуванні. Інкубаційний період гострокін­цевих кондилом триває від 1 до 9 місяців. Захворювання часто трапляють­ся в осіб, які ведуть активне статеве життя з багатьма сексуальними парт­нерами. Папіломавіруси є причиною генітального раку. Ці пацієнтки ма­ють у 1-2 тисячі разів більше шансів захворіти на рак, ніж здорові. Гостро­кінцеві кондиломи можуть перероджуватись у рак у 6-26 %.

Клініка, На початку захворювання над поверхнею шкіри великих ста­тевих губ, пахових та міжсідничних складок, періанальної ділянки та сли­зової оболонки уретри, ануса, піхви, шийки матки з'являються поодинокі, рожеві, іноді з сірим відтінком утвори, які мають тонку ніжку, рідше — широку основу. Гострокінцеві кондиломи можуть розростатися, зливатися між собою (рис. 99). Ці утворення нагадують цвітну капусту з дрібночас-точковою поверхнею, характеризуються тривалим перебігом. У хворих із задавненим процесом кондиломи можуть бути настільки великими, що на­гадують пухлину. Вони можуть ускладнюватися приєднанням вторинної бактеріальної інфекції, при цьому з'являються значні виділення з неприєм­ним запахом, біль, свербіння. Кондиломи зумовлюють труднощі при ходінні, статевих зносинах. При вагітності й під час пологів кондиломи можуть спри­чинювати кровотечу. У 15-17% хворих спостерігається регрес кондилом, особливо тих, які виникли під час вагітності.

Діагностика клінічна. Враховують часточкову поверхню, м'яку консистенцію, розміщення на вузькій ніжці. Диференційний діагноз в ос­новному проводять із широкими сифілітичними кондиломами, які щільно розміщуються на широкій основі, бурого, іноді мідно-червоного кольору, немає часточкової структури, є прояви сифілісу.

Лікування. При великих кондиломах проводять лазерокоагуляцію. Вона набагато ефективніша, ніж кріодеструкція і діатермокоагуляція. Для ліку­вання невеликих кондилом можна застосовувати резорцин (їх присипають порошком резорцину або зрошують його розчином в 70 % етиловому спирті), 30 % спиртовий розчин подофіліну та кондилін. Ефективним сучасним пре­паратом є солкодерм.

КОНТАГІОЗНИЙ МОЛЮСК

Етіологія. Збудником захворювання (mollusccum соntagiosum) є вірус, який передається при безпосередньому контакті із хворим або при корис­туванні предметами, що були у хворих. У дорослих основний шлях зара­ження статевий. Діти хворіють частіше. Інкубаційний період — від 2 тижнів до 1-9 місяців.

Клініка. На шкірі утворюються маленькі напівсферичні, щільні вузли­ки діаметром 5-7 мм, які можуть зливатися, утворюючи конгломерати діаметром 1-3 см. Поверхня вузликів може бути напівпрозора або тілесного кольору з восковим відтінком. Місця локалізації: зовнішні ста­теві органи, промежина, лобок, стегна, обличчя. Контагіозний молюск може існувати тривалий час.

Діагностика клінічна. При стискуванні пінцетом з вузлика виділяєть­ся біла сироподібна маса.

Лікування. Елементи видавлюють пінцетом, змащують розчином йоду, 10 % бетадином, соком часнику, використовують кріотерапію.

ЦИТОМЕГАЛОВІРУСНА ІНФЕКЦІЯ

Збудником є цитомегаловірус. Відсоток інфікування жінок, за даними світової літератури, дуже високий. У Західній Європі він становить від 50 до 85 %. Серед вагітних із звичним невиношуванням інфікованих 70 %.

Цитомегаловірус, який проник в організм, персистує в ньому трива­лий час, виділяючись при цьому зі слиною, передається при статевих кон­тактах.

Клініка. Основними ознаками інфікування є екстрагенітальні симпто­ми: ураження ЦНС, тромбоцитопенія, ураження печінки, часті пневмонії. Інфікування плода під час вагітності призводить до вроджених вад розвитку плода (мікроцефалія, глухота), захворювань, що проявляються в новонарод­жених та в дитячому віці (церебральний параліч, м'язова слабкість).

Проявляється у вигляді цервіциту й ерозій шийки матки, кольпіту, вульвіту й інших запальних захворювань, які перебігають у субклінічній формі.

Діагностика: проводять вірусологічне дослідження крові, сечі. Цитоскопічний аналіз осаду слини, сечі ґрунтується на властивості цитомегаловірусу проникати в клітину і утворювати великі внутрішньоядерні вклю­чення. Розміри інфікованої клітини значно збільшуються, утворюється так звана цитомегалічна клітина, яку образно називають «совине око».

Серологічні методи: дослідження компонентів зв'язуючих антитіл до ЦМВ (позитивним вважається титр 1:8 і вище). Використовують метод непря­мої імунофлюоресценції, ДНК-діагностики (полімеразна ланцюгова реакція).

Лікування. Основною метою є корекція порушень імунного статусу орга­нізму. Застосовують препарати для стимуляції імунітету (левамізол, Т-активін, імуноглобулін, настойка женьшеню). Можна проводити мазеві аплі­кації та ін'єкції в шийку матки лейкоцитарного інтерферону, імуноглобулі-ну з підвищеним титром антицитомегаловірусних антитіл — препарат «Цитотект». Специфічні противірусні препарати широкого спектра дії (вальтрекс, ацикловір, рибавірин, ганцикловір, бонафтон) малоефективні.

Профілактичні заходи: уникнення випадкових дошлюбних і поза­шлюбних статевих зв'язків, використання презервативів, дотримання пра­вил особистої та загальної гігієни.

ПЛОЩИЦІ

Площиці (лобкова вошивість). Лобкові воші паразитують на волоссі лобкової ділянки нижньої частини живота, стегон, можуть переповзати на волосся під пахвами, брови. Зараження відбувається переважно при стате­вих контактах. У дітей вони можуть розміщуватись на бровах, потилиці, в ділянці вух. Площиці прикріплюються до коренів волосків і заглиблюють­ся у вічка фолікулів. Основним симптомом є помірна сверблячка. На місці укусів площиць з'являються голубі або сірі плями діаметром до 1 см.

Діагностика лобкової вошивості базується на результатах паразито-логічного обстеження та оцінці клінічної картини захворювання.

Лікування. Ефективним методом лікування є одноразове використан­ня аерозолю СПРЕЙ-ПАКСА, який наносять на 30хв і змивають теплою водою з милом. Для лікування застосовують також шампунь «СІД», аеро­золь «Пара-плюс», 20 % водно-мильну емульсію бензилбензоату, нітифор, дезоцид, педилін.

Профілактика передбачає проведення дезінфекції одягу, білизни, при­міщень, огляду контактних осіб, санітарно-протиепідемічних заходів, профоглядів в організованих колективах.

 

ЛІТЕРАТУРА

1. С.Хміль, З.Кучма, Л.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 329 с., с. 145-148, 149-150, 154-159, 167.

2. С.В.Хміль, З.М.Кучма, Л.І.Романчук. Гінекологія. – Тернопіль: Укрмедкнига, 1999. – 544 с., с. 214-222, 225-234, 238.

3.Загребина В.А., Торчинов А.М. Гинекология. – М.: Медицина, 1991. – 336 с., 134, 140-144.

 

 


БЕЗПЛІДНИЙ ШЛЮБ

План:

1. Поняття безплідного шлюбу, причини, статестичні дані.

2. Чоловіча безплідність: причини, фізіологія репродуктивної системи чоловіка.

3. Характеристика сперми.

4. Жіноча безплідність: основні причини, принципи діагностики.

5. Ендокринна безплідність.

6. Трубна та перитонеальна безплідність.

7. Безблідність викликана матковими та цервікальними факторами.

8. Лікування безплідності.

9. Імунологічні фактори безплідності.

10. Психологічні аспекти безплідності.

11. Допоміжні репродуктивні технології.

Шлюб вважають безплідним, якщо впродовж року регулярного стате­вого життя без застосування контрацептивів не настає вагітність. Безпліддя трапляється у 10-12% усіх шлюбів, його поділяють на

¨ чоловіче,

¨ жіноче та

¨ змішане.

Близько 45% випадків безплідних шлюбів пов'язано із безпліддям чоловіків, 55% — із безплідністю жінок.

Розрізняють абсолютну безплідність, коли в організмі є такі зміни, за яких вагітність абсолютно неможлива (відсутність матки, яєчників), та відносну, коли до безплідності призводять причини, які можна усунути. Крім того, розрізняють первинну безплідність (коли у жінки не було жод­ної вагітності) і вторинну (якщо у минулому була вагітність).

Для виявлення причини безплідності необхідне обстеження под

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти