ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Суспільна природа мови. Суспільні функції мови

Розуміння природи мови передбачає відповідь на питання, чи потрібно вважати мову явищем біологіч­ним, психічним або соціальним. На них наука давала різні відповіді. Погляди вчених на природу мови змі­нювалися залежно від загальних тенденцій розвитку науки в певний період і накопиченого лінгвістичного фактичного матеріалу та рівня його інтерпретації. Одні вчені (А. Шлейхер, М. Мюллер) вважали мову явищем біологічним, інші (Г. Штейнталь, В. Гумбольдт, О. Потеб-

Теорія мови

ня) — явищем психічним. У сучасному мовознавстві домінує думка про мову як суспільне явище.

Визначення мови як суспільного явища спирається на тверезий аналіз фактів розвитку і застосування мо­ви. Мова не успадковується і не закладена в біологіч­ній суті людини. Дитина говорить мовою оточення, а не обов'язково мовою батьків. В умовах ізоляції від суспільства діти не говорять зовсім, як про це свідчить описана англійським психологом Р. Сінгом історія ви­явлених у лігві вовчиці двох дівчаток (див. про це: [Реформатский 1967: 7—8]).

Мова також не є явищем психічним, бо в такому разі вона виникала б і розвивалася б у кожної людини окремо незалежно від мовленнєвого впливу навколиш­нього оточення.

До розуміння мови як суспільного явища вчені ді­йшли у середині XIX ст. Одним із перших був Я. Грімм, який заявив, що «мова за своїм походженням і розвит­ком — це людське надбання, витворене цілком при­родним чином» [Гримм 1960: 59]. В. фон Гумбольдт, який, по суті, став основоположником психологізму в мовознавстві, стверджував однак, що мова розвивається тільки в суспільстві і «людина розуміє себе настільки, наскільки досвідом установлено, що її слова зрозумілі й іншим» [Гумбольдт 1960: 80]. Ф. де Соссюр убачав соці­альний характер мови в її примусовості щодо індивідів.

Характеризуючи мову як соціальне явище, не слід упускати з поля зору й те, що в мові також наявні ознаки, які співвідносять її з біологічними і психоло­гічними явищами. Що стосується біологічного аспекту мови, то передусім необхідно назвати той факт, що лю­дина має біологічну схильність до оволодіння мовою. Деякі вчені навіть стверджують, що на відміну від ви-сокоорганізованих тварин людина має мовний ген. Від­сутність в інших вищих приматів, у тому числі і в людиноподібних мавп, мовного гена й зумовила непе­реборну еволюційну прірву між людиною і твариною. Це стало серйозним контраргументом до еволюцій­ної теорії Ч. Дарвіна. Наявність біологічного аспекту мови підтверджується теорією вроджених структур Н. Хомського, суть якої зводиться до того, що дитина народжується із закладеними в мозку певними мовни­ми структурами, через що, наприклад, дитині-китайцю буде значно легше засвоїти рідну мову, ніж, скажімо, англійську.

Мова і суспільство

Із психічними явищами мову пов'язує те, що в інди­відуальному мовленні відображаються психічні особ­ливості мовця, а в національній мові — психічний склад усієї нації. Особливо яскраво це виявляється в національній специфіці лексико-семантичних асоціа­цій (докладніше див. у темі «Мова і культура»).

Про те, що мова є суспільним явищем, свідчать її функції, які виявляють її сутність, призначення, дію. Вони є тими характеристиками, без яких мова не була б сама собою. Найголовніші (базові) функції — кому­нікативна (засіб спілкування) і когнітивна (засіб мислення і пізнання). Другу функцію ще називають пізнавальною, гносеологічною, мислетворчою. Інколи до базових відносять ще емотивну (засіб вираження почуттів і емоцій) і метамовну (засіб дослідження й опису мови в термінах самої мови).

З основними функціями співвідносяться похідні (вто­ринні). Так, зокрема, зкомунікативною пов'язана фашин­на (засіб встановлення контакту), конативна (засвоєн­ня), волюнтативна (волевиявлення, впливу) і кумуля­тивна^ або історико-культурна (зберігання всього того, що виробила нація за всю свою історію в духовній сфе­рі — національної самосвідомості, культури, історії тощо).

Із когнітивною співвідноситься репрезентативна, або номінативна, референтна функція (засіб позна­чення предметів та явищ зовнішнього світу і свідомос­ті), а з емотивною — поетична, або естетична (засіб вираження і виховання прекрасного).

Увага до основних і похідних функцій має надзви­чайно велике практичне значення для вивчення і опи­су мови. Так, К. Бюлер, вивчаючи емотивну функцію, виявив спеціальні мовні засоби (емотиви), які переда­ють емоційний стан мовця: порядок слів, еліпсис, інто­нація, протяжне вимовляння звуків (чуд-о-о-во; негі-д-д-ник) тощо. Словацький мовознавець О. Ісаченко вказав на своєрідність засобів, які реалізують волюнтативну функцію, а український учений Г. Г. Почепцов виявив велику кількість засобів вираження фатичної функції, як-от: Увага! Алло! для встановлення контакту; Ось воно що! Здорово! Невже? для підтримання контакту; Дякую за увагу! На все добре! Закінчую тощо для «роз­микання» контакту. Французький мовознавець Е. Бен-веніст виділив ще перформативну функцію і вказав на її засоби вираження: цю функцію виконують слова й вирази, вимовляння яких одночасно є їх словесною

Теорія мови

дією: обіцяю, поздоровляю, бажаю щастя, прошу виба­чення, оголошую засідання закритим тощо.

Кількісна і якісна характеристика мовних функ­цій у сучасній мовознавчій літературі не збігаються. Р. О. Якобсон називає шість функцій: емотивну, ко­нотативну, референтну, метамовну, фатичну і поетич­ну [Якобсон 1975: 193—230]. О. О. Леонтьєв уважає, що під функціями треба розуміти лише ті, які вияв­ляються в будь-якій мовленнєвій ситуації. До таких, на його думку, належать комунікативна, мисленнєва, номінативна (пізнавальна) й історико-культурна.

У підручнику із загального мовознавства за ре­дакцією А. Є. Супруна називають три основні функції: 1) засіб спілкування; 2) засіб зберігання і передачі істо­ричного досвіду людей; 3) основний засіб мислення [06-щее язьїкознание 1983: 29]. 3. Д. Попова вважає, що мова має лише одну функцію — засіб спілкування. Все інше, що в мовознавстві називають функціями, на її думку, насправді є не функціями, а властивостями мови [Попова 1987: 32]. Подібну думку висловив і Б. М. Головін: «Функція спілкування для мови — го­ловна, панівна; вона підпорядковує і визначає всі інші» [Березин, Головин 1979: 51].

В основному серед базових називають дві функції — комунікативну і когнітивну (мислеформувальну, гно­сеологічну, пізнавальну), але й тут немає єдності що­до їх важливості. М. І. Жинкін, Г. В. Колшанський, Р. В. Пазухін найголовнішою вважають комунікатив­ну, О. О. Реформатський і В. 3. Панфілов оцінюють комунікативну і когнітивну функції як рівноправні.

За такого неоднозначного підходу до визначення й інтерпретації мовних функцій усі дослідники солідар­ні в одному: мовні функції мають суспільний харак­тер, через що нерідко їх називають суспільними функ­ціями мови. Щоправда, є й вужче розуміння терміна суспільні функції мови — сфера використання мови в суспільстві: мови з обмеженим обсягом суспільних функцій (одноаульні мови; мови, що функціонують ли­ше в усно-розмовній формі тощо) і мови з максималь­ним обсягом функцій (мови міжнародного і міжнаціо­нального спілкування).

Отже, мова виникла в суспільстві, обслуговує сус­пільство і поза суспільством неможлива, як і немож­ливе суспільство без мови. Своєрідність мови як сус­пільного явища полягає в тому, що:

Мова і суспільство

1) на відміну від минущих явищ суспільного життя мова споконвічна і буде існувати доти, доки існує сус­пільство. Так, скажімо, не завжди існували такі сус­пільні явища, як сім'я, держава, класи, гроші, наука, релігія, право, а мова існує стільки, скільки існує сус­пільство;

2) мова обслуговує всі сфери людської діяльності, вона невіддільна від будь-яких явищ суспільного жит­тя: організації праці, управління суспільним вироб­ництвом, діяльності наукових закладів і організацій культури, здійснення процесу освіти і виховання, роз­витку художньої літератури, науки, зміни соціальної і особистої психології. Виходячи з цього, Б. М. Головін говорить про організуючу, управлінську, освітньо-ви­ховну, естетичну, дослідницьку, інформаційну, соці­ально-прагматичну та індивідуально-прагматичну мов­ні функції [Березин, Головин 1979: 65];

3) мова відображає суспільну свідомість — ідеологію, політику, право, мораль, науку, мистецтво, релігію тощо.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти