ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Клавірна творчість.Соната №11 Ля мажор

Ця соната була створена композитором у Парижі в 1779 році. Ця соната має своєрідну три частинну будову. Перша частина Замість класичного сонатного алегро, написана в формі варіацій.

Варіація Музична форма, що складається з проведення музичної теми та декількох її змінених проведень (варіацій)

 

Перша частина сонати починається з викладення граціозної, мелодично-просвітленої теми в тональності Ля мажор. Розмір 68 додає їй плавного руху.

Після теми звучать шість варіацій, які відрізняються за характером, та яскравіше проявляють різні боки теми. Перша варіація дуже вишукана через допоміжні хроматизми. Друга варіація звучить на піано з трелями у мелодії та стрибками з форшлагами у супроводі (5-8 такти). Третя варіація звучить в тональності ля мінор (однойменна тональність що до основної тональності сонати), характер цієї варіації досить схвильований. Четверта варіація дуже граційна, закінчення фраз схожі на томливі зітхання. П’ята варіація повільна, наповнена секундовими ходами та прохідними хроматизмами. Шоста варіація дуже енергійна, темп змінюється на швидкий allegro.

Друга частина сонати –це менут в складній три частинній формі з тріо. Тональність цієї частини ля мажор.

Менует (фр. Menuet) Старовинний французький народний тридольний танець, в якому безліч реверансів.

 

Тріо (від лат. Tria – три) Музичний твір для трьох інструментів або співочих голосів. Тріо також називають середню частину тричастинної інструментальної п’єси, що зазвичай контрастує з крайніми частинами.

 

Перший розділ менуету написаний в простій тричастинній формі з розвиваючою серединою. В цьому розділі менуету постійно змінюється настрій. В мелодії час від часу чути формулу поклону, яка розділяє музичне ціле на речення. Перша частина менуету закінчується в тональності домінанти – мі мажор. В середній частині з’являються відхилення в мінорні тональності – сі і ля мінор. Потім звучить реприза, яка повертає основну тональність ля мажор.

 

СХЕМА ТОНАЛЬНОГО ПЛАНУ 2 ЧАСТИНИ

Частина Менует

1 розділ Ля мажор
2 розділ Сі мінор, ля мінор
3 розділ (реприза) Ля мажор

Після тріо знову повторюється перша частина Менуету.

Третя частинасонати фінал – Rondo allat urca (рондо в турецькому стилі).

Фінал має три частинну форму з приспівом. Повторюваний приспів надає фіналу рис рондо.

 

Схема Фіналу
1 частина Ля мінор Рефрен Ля мажор 2 частина Фа дієз мінор Рефрен Ля мажор 3 частина (повтор 1чатини) Ля мінор Рефрен Ля мажор Кода Ля мажор

 

Кода (італ. Coda – хвіст, кінець) Додатковий розділ наприкінці музичного твору, який не беруть в розрахунок підчас визначення музичної форми.

 

Симфонічна творчість.

Симфонія №40 соль мінор

Ця симфонія була закінчена Моцартом 25 липня 1788 році і являється однією з двох мінорних симфоній Моцарта. Вона написана для симфонічного оркестру в склад якого входили флейта, два гобої, два кларнети, два фаготи, дві валторни і струнні інструменти. Складається ця симфонія з чотирьох частин.

 

 

Симфонія №40
1 частина 2 частина 3 частина 4 частина
Molto allegro Andante Menuetto ― Trio Allegro assai
Сонатна форма Сонатна форма Сонатна форма Сонатна форма

 

Перша частинасимфонії не має вступу, а починається одразу з викладу головної партії у швидкому темпі. Тема звучить у скрипок під супровід низьких струнних. Вона має схвильований характер.

Сполучна партія побудована на самостійному музичному матеріалі, а в репризі вона отримує значний розвиток.

Побічна партія звучить в паралельній тональності (Сі бемоль мажор). Характер порівняно з головною партією більш спокійний. Мелодія побічної партії насичена хроматизмами.

Заключна партія першої частини закріплює панування паралельної тональності (сі бемоль мажор) і несе в собі риси і головної партії (зокрема початкова мала секунда) та тональний план побічної партії. Так закінчується експозиція першої частини.

У розробці зустрічається лише тема головної партії, яка отримує широкий розвиток і проводиться по різним тональностям. Це і тональності першого ступеню спорідненості – ре мінор, сі бемоль мажор та фа мажор, і тональності більш віддалені – фа дієз мінор, мі мінор, до мажор.

Експозиція від репризи відрізняється тим, що в ній значний розвиток отримує сполучна партія. Ще однією відмінною рисою репризи являється виклад побічної партії в основній тональності (соль мінор), через це, вона стає дещо задумливого, меланхолійного характеру.

Друга частина симфонії контрастна по відношенню до першої. Вона написана у повільному темпі. Ця частина створена Моцартом у сонатній формі, в якій головна та побічна партія не контрастні. За характером вона спокійна, світла, ясна і лірична. У темі головної партії на себе звертає увагу затримання на сильній долі такту (сі бекар – до 5 такт, ля бекар – сі 6 такт).

Побічна партія звучить у домінантовій тональності - сі бемоль мажор і мало контрастує з головною.

Третя частиназвучить в основній тональності симфонії - соль мінор. Вона написана в формі Менуету, проте в ньому досягнуто драматизму завдяки імітаційній поліфонії та хроматичним ходам. Середня частина менуету контрастує з крайніми через те, що має більш танцювальний характер і ладове забарвлення (написана в однойменному мажорі).

Четверта частина - Фінал написана в сонатній формі і має багато спільного з першою частиною. Таким чином утворюється своєрідна арка, яка поєднує всі частини симфонії в єдине ціле. Головна партія складається з двох контрастних елементів — перший має в основі висхідний хід по звуках мінорного тризвуку, що виконується струнними на піано, другий — всім оркестром на форте з кадансуючою гармонією, подібний до заключної партії першої частини.

Як і в першій частині, побічна партія фіналу контрастує з головною світлішим і більш вишуканим характером, звучить у паралельному мажорі, а в репризі — в соль мінорі, змінюючи свій лад.

Розробка четвертої частини — тонально нестійка, динамізована. Як і в першій частині, її початок характеризується зміненими гармоніями.

У репризі стверджується основна тональність.

 

Оперна творчість.

Опера «Весілля Фігаро»

Моцарт створив оперу «Весілля Фігаро» у 1786 році по сюжету комедії П’єра Огюста Бомарше «Шалений день або весілля Фігаро».

Опера (італ. opera — «дія», «праця», «твір») Музично-драматичний жанр, який основується на синтезі музики, слова та дії.

Лібретто опери належить Лоренцо ДаПонте, який хоч і дещо пом’якшив найгостріші моменти комедії, проте зберіг зміст твору – перевагу слуги над господарем.

Лібретто (італ. Libretto) Літературна основа великого вокального твору.

 

У цій опері присутні наступні дійові особи:

граф Альмавіва та його дружина Розіна,

Фігаро - камердинер графа,

Сюзанна- покоївка графині і наречена Фігаро,

Керубіно – паж,

доктор Бартоло,

Марцеліна – ключниця,

Дон Базиліо – вчитель співу,

Дон Курц – суддя,

Антоніо – садівник,

Барбаріна – донька садівника.

Дійова особа Голос
Фігаро баритон
Граф Альмавіва баритон
Розіна, графиня Альмавіва ліричне сопрано
Сюзанна ліричне сопрано
Керубіно мецо-сопрано
Доктор Бартоло бас
Марцеліна мецо-сопрано
Дон Базиліо тенор
Дон Курц тенор
Антоніо бас
Барбаріна сопрано або мецо-сопрано

Опера розпочинається увертюрою, своєрідним вступом, яка передає метушливий та веселий характер комедії Бомарше.

Увертюра (фр. Ouverture) Інструментальна п’єса, яка виконується перед початком вистави (опери, балету), або оркестровий твір з однієї частини.

 

Увертюра написана в сонатній формі без розробки з кодою. Головна партія в цій увертюрі характеризує Фігаро, тому вона швидка, ефектна та енергійна

Виконує її весь оркестр.

 

Побічна партія написана в домінантовій тональності (ля мажор) і характеризує Сюзанну, тому вона граціозна, рухлива і життєрадісна. Моцарт віддав цю тему струнно-смичковій групі.

Тема заключної партії також написана в домінантовій тональності (ля мажор). Ця тема найбільш наспівна з усіх тем увертюри. Одразу після неї розпочинається реприза, в якій тема головної і побічної партії звучать в основній тональності (ре мажор).

Кодапобудована на мотиві з зв’язуючої партії і ще яскравіше відтворює загальний настрій щастя та радості. Шумні фанфари завершують увертюру.

І дія

Каватина Фігаро – це перший сольний номер головного героя. Партія фігаро доручена баритону. Тональність каватини – фа мажор. Написана вона в 3-частинній репризній формі. Крайні частини каватини написані у розмірі 34 і темпі Allegretto, середня ж частина в 24 і темпі Presto.

 

Каватина (італ.Cavatina) Невелика оперна арія лірично-розповідного характеру.

 

Ця каватина звучить одразу після зізнання Сюзанни, про те, що до неї залицяється граф Альмавіва. В зв’язку з цим Фігаро наспівує мелодію в ритмі менуету передражнюючи графа. Супровід оркестру «зображає» гру на гітарі за допомогою pizzicato у струнних. В середньому розділі Фігаро позбувається «маски» графа і мелодія змінюється на комічну скоромовку в більш низькій теситурі.

В наступному музичному номері опери арії Керубіно «Рассказать, обьяснить не могу я» зізнається Сюзанні в тому, що його переповнює почуття кохання. Партію Керубіно виконує низький жіночий голос – мецо-сопрано. Тональність арії мі бемоль мажор. В цій опері тональність мі-бемоль мажор стає тональністю кохання, адже в ній також написана арія графині Розіни «Бог любвисжалься». Форма арії три частинна репризна.

Арія (італ. aria — повітря) Це закінчений сольний вокальний номер опери, кантати або ораторії, який виконується під супровід оркестру.

 

Арія Фігаро з першої дії змальовує кепкування Фігаро з молодого Керубіно, який повинен залишити своє колишнє життя та стати справжнім солдатом. Вона написана в тональності до мажор, розмір 44 , темп Vivace. Форма арії - рондо з рефреном «Мальчик резвый, кудрявый, влюбленный».

Дія.

Арія Керубіно «Сердце волнует жаркая кровь» з другої дії опери звучить одразу після арії графині, в якій вона скаржиться на свою гірку долю. Сюзанна, графиня та Фігаро вирішують викликати ревнощі в графа за допомогою хитрого плану, аж тут з’являється Керубіно, який співає для графині створений ним романс. Сюзанна акомпанує пажу на гітарі.

Ця арія написана в тональності Сі-бемоль мажор, розмір 24 , темп Andanteconmoto. Оркестр зображає гру на гітарі – pizzicato у струнних. Ліричні хвилювання в музиці передаються за допомогою тональної нестійкості, постійних чередувань мажору і мінору.

3 дія опери змальовує події які відбувались під час суду над Фігаро. З’ясовується, що Фігаро це втрачений син Марцеліни, тому він не може на ній одружитися. Граф Альмавіва читає записку, яку для нього підготували Сюзанна і графиня Розіна. В ній запрошення від імені Сюзанни на побачення, замість неї до графа збирається переодягнена в плаття Сюзани графиня.

Дія

Речитатив і арія Сюзанни дуже яскраво передають образ поетичної дівчини. Вже вступ до речитативу який звучить в тональності До мажор, складному чотиридольному розмірі та темпі Allegro vivace assai передають нічний пейзаж і душевний спокій. Легкість та повітряність музиці надає тембр струнних які звучать у вступі до речитативу.

Арія «Приди мой милый друг в мои объятья»написана в тональності Фа мажор, розмірі 68, темпі Andante. Тема викладається тритактами, що надає мелодії певної закругленості і м’якості. Мелодія цієї арії має широкий діапазон від ля малої октави, до ля другої – показує повну палітру емоцій героїні.

 

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти