ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Способи руйнування лініями площини

Мал. 2.27

1)глибина;

2)об 'єм;

3)багатоплановість;

4)деформація форми.

 

Виразність асоціативного сприйняття ліній залежить від графіки нанесення, тонального і кольорового «звучання» (мал. 2.28). Лінії передають;

Мал. 2.28

Товсті лінії виступають уперед, а тонкі відступають у глибину площини.

Лінія виражає якості: прямизни, кривизни, різкості, плавності, хвилястості, спіралеподібності, спокійності, напруженості, статичності, динамічності, плавності, текучості, спрямованості тощо.

При організації композиційних структур лінії можуть бути розміщені (мал. 2.29):

 

Мал. 2.29

1)паралельно без розривів;

2)паралельно з розривами;

3)виходять з однієї точки;

4)перетинаються;

5)перетинаються підрізними кутами.

Точка,групи точок також мають «графічне походження». Вони можуть розміщуватись на площині у вигляді ліній

або закривати площину частинами, створюючи при цьому відчуття м'якості, легкості, прозорості.

На відміну від лінії і точки, пляма є площинним елементом. Вона буває тональною і хроматичною, а за характером форми — довільної конфігурації або конкретно визначеної, наділеної асоціативністю. Тональні плями утворюють нанесенням на площину точок, штрихових ліній — однобічних і двобічних (сітка) — та суцільним заливанням фарбою.

Силует — це узагальнене площинне однотонне зображення людини, тварини, рослини або предмета, що нагадує їхню тінь. Силует лаконічний, як лаконічна тінь, відкинута предметом. Силуетний підхід у розв'язанні композиції потребує виняткової майстерності в доборі основного. Для силуету характерні не тільки узагальненість і натяк. Не менш важливою є відповідна рівновага площин, особливості конфігурації обрису , що відбивається в поєднанні різних, плавних і м'яких кольорів.

Художники у своїх творах використовують як образотворчі елементи геометричні фігури: круг, квадрат, трикутник та ін.

Ритмічна організація з необразотворчих елементів (плям абстрактної конфігурації, силуетів геометричних фігур) стає засобом художньої виразності.

Формат впливає на побудову, виразність зображення, на ефективність його сприймання.

Формати бувають квадратні, прямокутні (золотий переріз) та у вигляді видовженого прямокутника (горизонтального, вертикального).

Вибір формату залежить від теми, сюжету, об'єктів, від виду і жанру образотворчого мистецтва.

Розмір. Різні розміри площин по-різному діють на сприймання об'єкту.

У монументальному живописі всі твори мають великі розміри. Це зумовлено тим, що їх розглядають з великих відстаней. Картини на побутову, психологічну тему — навпаки, невеликі за розміром.

Горизонт. Точка зору.У роботі з певної висоти горизонт має велике значення. Ця лінія змінюється залежно від точки зору : чим вище піднімається людина, тим ширшим стає для неї горизонт. Усі паралельні лінії, що спрямовані у глибину простору, сходяться на горизонті в одній точці, яка називається точкою сходження.

Для того, щоб професійно і грамотно зобразити портрет, пейзаж, інтер'єр, натюрморт, необхідно враховувати горизонт.

Залежно від того, з якої висоти із якої точки зору взятий горизонт, по-різному будуть сприйматися зміст, сюжетний центр, окремі деталі.

Тон. Цей термін використовується в двох значеннях: тон як ступінь світлотіні і тон як перевага того чи іншого кольорового відтінку, що складає оптичну суміш.

Колір у природі і в живописі має, крім спектральної кольорової характеристики, тонову характеристику. Кожний предмет володіє і певною світлосилою, тобто тоном.

Працюючи над твором, передаючи його простір на площині, дуже важливо правильно знайти кольорові і тонові відношення.

Крім понять «тон» і «тонові відношення», існує визначення «загальний тон». У живописі так називають загальну суму градацій світлосили.

Фактура — спосіб подачі, формування поверхні твору. її поділяють на природну і технологічну. Природна — фактура поверхні, котра не зазнала обробки (кора дерева, поверхня каменю та інше). Технологічну фактуру отримують у процесі обробки матеріалів (різання, шліфування та інше).

Розрізняють рельєфну, дрібнорельєфну, шорстку і гладку фактури.

Текстура — природний візерунок на поверхні зрізу деревини, рогу тощо, утворений різноманітними шарами матеріалу. Розрізняють текстуру: просту і складну, малюнок—дрібний або великий, слабкий або чітко виражений.

Пластичність — особливий вияв краси через спосіб трактування форми. Вона характеризується м'якістю, плавністю, співрозмірністю ліній, силуету, площини, вишуканістю руху та ін.

Ажурність — якість творів, в яких площинні або об'ємні форми мають наскрізні отвори.

Ажурність як спосіб виразності характеризується контрастом площин (сітки) і просвітів, тому створює ефектне враження романтичності, чарівності, піднесеності.

Колір. Вивчення кольору велось з давніх давен, і особливо інтенсивно після відкриття, зробленого Ньютоном. Він довів, що сонячне світло складається із різнокольорових променів. Розклавши його за допомогою призми на складові частини, учений отримав кольорову смугу —спектр, який став основним засобом класифікування кольорів. Однак спектральну смугу зображають у вигляді кольорового круга. Кожний колір у ньому має чітко визначене місце. Усі кольори цього круга називаються хроматичними. Вони володіють трьома основними властивостями: кольоровим тоном, насиченістю і світлістю.

Кольоровий тон — відтінок, який характеризує колір як червоний, оранжевий, жовтий і т. д. Це основна відмінна ознака хроматичних кольорів.

Насиченість — це ступінь вираження кольорового тону. Насиченими називають кольори кольорового круга, малонасиченими — висвітлені або затемнені кольори.

Світлість — це ознака, котра визначає колір як світлий або темний. У кольоровому крузі найбільшу світлотінь має жовтий колір, а найменшу — фіолетовий. Світлість інших кольорів визначається їх близькістю до жовтого або фіолетового.

В образотворчому мистецтві проблема взаємозв'язку має свої особливості. Світло розглядається дещо незалежно від кольору, використовується для моделювання форми.

Крім хроматичних, які входять у кольоровий круг, є ще кольори ахроматичні — чорний, білий, сірий. Сірий колір має три відтінки: темно-сірий, середньо-сірий і світло-сірий.

Три фарби — червону, синю і жовту — називають основними. Змішуючи їх, отримують багато інших кольорів. Кольори, які отримують від змішування декількох різнокольорових фарб, називають похідними.

При змішуванні деяких фарб хроматичних кольорів утворюється не повний хроматичний колір, а сірий, ахроматичний. Це означає, що далі фарби при змішуванні взаємно «знищили» свої кольорові відтінки, але, поклавши їх назад, вони підсилюють своє кольорове звучання. Такі кольори називають додатковими. Вони знаходяться в протилежних зонах кольорового круга.

При змішування фарб додаткового кольору, взятих не в рівних пропорціях, отримують відтінок того кольору, фарби якого взято більше.

При змішуванні фарб недодаткових кольорів отримують новий, похідний хроматичний колір, котрий буде знаходитись у кольоровому крузі між спільними кольоровими зонами.

Кольори, при оптичному змішуванні яких виникає ахроматичний колір, називають взаємодоповнювальними.

Сприйняття кольорів ґрунтується на оптичних змішуваннях і протиставленнях — контрастах. Контраст— це зміна кольорів за світлістю (світловий контраст), за колірним тоном (хроматичний контраст), за насиченістю, за фактурою, за асоціаціями.

Гармонію кольорів можна розглядати як гармонію колірних відношень, як сукупність колірних комбінацій з урахуванням усіх основних характеристик кольорів: світлості, насиченості, колірного тону. Основним естетичним критерієм гармонійних поєднань кольорів є їх візуальна оцінка.

Виділяють чотири основні групи гармонійних поєднань кольорів:

а) однотонові;

б) споріднені;

в) споріднено-контрастні;

г) контрастні.

Встановлено, що світлі кольори стимулюють, збуджують, веселять, темні — гальмують, пригнічують.

Існує група відносно загальних вражень, які появляються внаслідок асоціацій (зв'язків, які виникають за певних умовах між відчуттями і сприйняттям).

Червоний колір— колір полум'я, вогню; ніби наступає, тисне на інші кольори; він активний, енергійний, активізує людину.

Оранжевий колір— нагадує тепло, вогонь або захід сонця; тонізує; теплий, збуджуючий.

Жовтий колір— тонізуючий, фізіологічно найменше стомлює.

Зелений колір— оптимальний колір природи; заспокоює, підвищує працездатність.

Блакитний колір— заспокійливий, знижує напруження.

Синій колір— найбільш холодний із кольорів; має малу яскравість.

Фіолетовий колір — поєднання червоного і синього кольорів, пригнічує нервову систему.

Розрізняють теплі кольори: червоний, оранжевий, жовтий — і холодні: блакитний, зелений, синій, фіолетовий.

Колір або поєднання кольорів сприймається людиною залежно від просторового розміщення плями, її форми і фактури, від настрою і культурного рівня та інших факторів.

На людину психологічно й естетично діють не окремі кольори, а їх поєднання. Ступінь такої дії залежить від співвідношень кольорів: нюансів, контрастів, активності, пасивності тощо.

Крім засобів, які несуть функціональну інформацію, що пов'язана із безпосереднім використанням творів, існують семантичні засоби(означальні). У них зберігаються відомості національної, соціальної, магічної, образної орієнтації. Основні носії інформації — елементи форми твору (знак, символ, метафора, алегорія, емблема) та оздоблення.

Метафора (перенесення) — засіб літературного походження, що ґрунтується на подібності явищ, предметів дійсності. Метафора вживається для підсилення змісту художнього образу твору за допомогою подібного предмета, мотиву тощо.

Символ (знак, прикмета, ознака) —намальований елемент, знак або предмет, який виступає замість певних понять. Символ використовується для збереження та передачі інформації, естетичних цінностей. Він не відбиває дійсних явищ, предметів, а позначає їх умовно, без натяку на достовірність чи подібність до дійсного.

Різновидом символу є атрибут (приписаний, наділений) — конкретний предмет, тісно пов'язаний із життям і діяльністю особи.

Алегорія (іносказання) — засіб композиції, зміст якого полягає в тому, що в конкретних образах виступають умовні зображення абстрактних (відволікаючих) понять (персоніфікація).

Емблема (оздоба)— засіб композиції, що інколи заступає символ.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти