ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Пейзаж як складова частина картини і як самостійний жанр образотворчого мистецтва

Пейзаж (франц. paazsaqe, від рауs країна, місцевість) — жанр в образотворчому мистецтві, де об'єктом зображення є природа. Елементи пейзажу траплялись у помпейських фресках (І ст. н.е.), розписах, картинах епохи Відродження. Як самостійний жанр пейзаж виник у китайському (VII ст.) і японському (XV ст.) мистецтві. У Західній Європі він сформувався в XVI-XVII ст., розвинувся в XIX - на початку XX ст. В Україні елементи пейзажу з'явились у мініатюрах, настінних розписах та іконах ХІУ-ХУШ ст. У XIX - на початку XX ст. значне місце пейзаж посідає в творчості І. Сошенка, М. Сажина, М. Штернберга, Т. Шевченка, С. Васильківського, С. Світославського, В. Орловського, І. Труша. Серед сучасних майстрів пейзажу найвідомішими є М. Бурачек, О. Шовкуненко, И. Бокшай, С.Шишко і ін. (мал. 6.1).

У пейзажах відтворюються реальні або уявні вигляди місцевості, архітектурних споруд, міст (міський архітектурний пейзаж — ведута), морських виглядів (марина) тощо. Часто пейзаж служить фоном у живописних, графічних, скульптурних (рельєфи, медалі) творах. Зображаючи явища і форми природного оточення, художник відтворює власне ставлення до природи та сприйняття її сучасним для нього суспільством. Через це пейзаж набуває емоційності й ідейного змісту.

 

Мал. 6.1.

1)С. У. Васильківський;

2)М. А. Беркос;

3)К. Я.Крижицький;

4)У. П. Похитонов;

5)С. Л. Кошовий;

6)Г. П. Світлицький.

Значна роль у мистецтві належить пейзажу як самостійному жанру станкового живопису.

Художники спостерігають і вивчають природу, відкривають і пізнають її закони, гармонію форм, світла, кольору, тону, простору. У процесі роботи над етюдом у природі чи над картиною художник узагальнює і типізує, тобто працює над образом.

 

Зміст пейзажу

Переконливість і виразність пейзажу залежить від уміння художника малювати елементи зображення, опрацьовувати форму основних його об'єктів і деталей: дерева, хмари, гори, багатоплановий рельєф місцевості. Без такого вміння дерева в пейзажі будуть виходити однаковими; земля, хмари, ліс удалині будуть виглядати приблизною плямою, мертвою, маловиразною схемою. Тому зображення пейзажу вимагає детального вивчення природи.

Кожна порода дерева, як і кожне дерево, має свою будову.

Відмінності бувають не лише у формі й величині листків, у пропорціях і будові крони, але й в розміщенні та формі гілок. Для однієї породи дерев характерний плавний рух гілок, для другої — різкий. Залежно від породи гілки ростуть то перпендикулярно до стовбура дерева, то доверху, то донизу (мал. 6.2).

 

Мал. 6.2

 

Якщо уважно розглянути різні породи дерев, то можна побачити, що кожна з них має не лише свою форму стовбура і крони, але й свій тон (мал. 6.3).

Мал. 6.3. Вик. Ф. А. Васильєв. Дерево

У пейзажному живописі важливими є етюди, ескізи та картини.

За призначенням і завданнями етюди розрізняють:

1)навчально-тренувальні;

2)підсобні і творчі;

3)етюди-ескізи до пейзажу.

 

Навчально-тренувальні етюди виконуються для вивчення світла, тону і кольору в природі. Над ним працюють і студенти, і професійні художники. Це свого роду школа пізнання природи, виховання кольорового бачення.

Другий тип етюдів — одна із форм підготовки до створення картини-пейзажу, підсобний матеріал для роботи над картиною.

Етюд може бути і самостійним твором реалістичного живопису, але його не можна прирівняти до картини. Етюд і картина не протиставляються, але й не ототожнюються.

Етюди — це «перші» форми спілкування художника зі світом. Працюючи над ними, він вивчає явища природи, узагальнює дрібні елементи і більш виразно показує основне.

Художник починає роботу над пейзажем з того, що пише велику кількість етюдів за різних станів погоди і в різний час дня. Одночасно із цим він шукає мотиви, робить начерки і композиційні замальовки.

Вдивляючись у натуру, художник старається зрозуміти її красу. У нього виникає образ майбутньої картини-пейзажу. Художник використовує зібраний етюдний матеріал і починає розробляти ескіз картини-пейзажу, який буде втілювати ідейний задум майбутнього твору.

Ескіз можна назвати проектом картини. У ньому знайдено формат, є конструктивна схема майбутньої картини, колористичне вирішення, розроблена сюжетна канва (мотив), композиційний центр.

Часто на пейзажну картину дивляться як на збільшений етюд. Це неправильно. Картина-пейзаж завжди відрізняється тим, що в ній є узагальнення, типізація, розроблена композиція та ідейний зміст.

 

Композиційні основи пейзажу

Важливу роль у створенні пейзажу відіграють мотив, образ, точка зору, рівень очей, просторові плани, формат, перспектива, ритм, колорит, світло, тінь, рефлекс, композиційний центр.

Для вирішення композиції пейзажу важливо вибрати точку зору, розмістити горизонт.

Низький горизонт допомагає підкреслити монументальність пейзажу, його величину.

Високий горизонт дозволяє дати більш широку панораму пейзажу, більш повну картину.

Найскладніше у композиційному вирішенні пейзажу — дати правильну характеристику місцевості. Для цього

треба слідкувати за тим, щоб всі деталі в пейзажі були добре пов'язані між собою і допомагали виразити загальну ідею композиції.

У процесі роботи над пейзажем необхідно спочатку вирішити сюжет. Тут важливо відчути тему, яка визначає акценти зображення. Треба зосередити свою увагу на більш характерних рисах місцевості, вибрати найбільш типові об'єкти пейзажу.

Побудову зображення необхідно розпочинати з невеликих підготовчих начерків. У них зосереджується увага на основному, виділяється ідея композиції.

Під час вирішення композиції не вихоплюються окремі, випадкові фрагменти природи, треба показати найбільш характерне, типове і виразити своє відношення до побаченого.

Знайшовши найбільш вдале вирішення пейзажу в начерках, можна приступати до малюнка.

Для того, щоб переконливо і виразно передати в малюнку глибину (простір), треба правильно виставити горизонт, точку сходу на лінії горизонту і правильно передати масштаб предметів.

Щоб правильно передати перспективні явища в малюнку, треба розбити малюнок на два-три перспективних плани (передній, середній і задній). Порівнюючи їх між собою, легше визначити масштабність предметів і правильно вирішити тональні завдання (мал. 6.4).

Повітряна перспектива має певні закони.

З віддаленням від глядача чіткість предметів слабшає. Чим далі знаходиться предмет, тим більш розпливчастими стають його обриси. Така ж закономірність стосується і сили тонових відношень-контрастів (різниця між світлом і тінню на поверхні предметів), насиченості і яскравості кольору, які теж слабшають у міру віддалення від глядача.

Мал. 6.4. Вик. А. Копчак

Одночасно з передачею повітряної перспективи необхідно слідкувати і за технікою роботи: на передньому плані натискати олівцем на папір у повну силу; на другому — предмети промальовувати м'якше, а на дальньому — лише легким дотиком до паперу.

Необхідно познайомитися із теорією тіней, звернути увагу на тіні, що падають від предметів. При побудові тіней необхідно в перспективі, перш за все, встановити характер освітлення — штучний чи природний:

а) якщо світло штучне, то промені від джерела світла будуть ніби утворювати світлову піраміду;

б) якщо світло природне, то промені будуть паралельні і від основи предмета тінь буде збільшуватись у довжину в напрямі променів;

в) якщо тінь від предмета падає на інший предмет, то в малюнку слід враховувати не лише силует, але й поверхню того предмета, на який вона лягає.

Будуючи перспективу пейзажу, потрібно відразу намітити «перспективу тіней» (мал. 6.5).

Мал. 6.5.

Вик. М. Самокиш. Запорожці біля корчми

Використовуючи в роботі над пейзажем різні засоби виразності: масштабність, контраст, сюжетно-композиційний центр, слід пам'ятати, що вони не повинні порушувати цілісності простору твору, правдивості й співмірності.

Особливе значення в пейзажі має колір і колорит. У живописі важливо передати точно кольорово-тонові відношення освітлених і затемнених поверхонь. З метою цілісності пейзажу, не рекомендується зображати на краях полотна великі предмети, а також контрастні за кольором і тоном. Це буде відволікати увагу глядача від композиційного центру і заважати сприймати основне.

 

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти