ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Функції соціології – це сукупність ролей, які вона виконує, її призначення в суспільстві.

До основних функцій соціології можна віднести наступні:

- Теоретична функція полягає у поповненні та збагаченні соціологічного знання, в розробці концепцій, теорій, ключових понять і категорій усієї науки на основі дослідження соціальної дійсності.

- Описова функція – це описування, систематизація, нагромадження дослідницького матеріалу у вигляді аналітичних записок, наукових звітів, статей, книг.

- Інформаційна функція – це збирання, концентрація соціологічної інформації, одержаної в результаті проведення досліджень.

- Прогностична функція полягає у напрацюванні науково обґрунтованих прогнозів відносно тенденцій (перспектив) розвитку суспільства, соціальної спільноти, особистості.

- Критична функція – на підставі аналізу і розвитку соціальних систем, соціологія не тільки виробляє рекомендації щодо їх вдосконалення, а також конструює можливі технології їх процесу, формує соціальні ідеали, розробляє програми соціального розвитку.

- Виховна функція – реалізується у тому, що здобуті знання використовуються для впливу на свідомість людей з метою формування певних соціальних якостей.

- Інструментальна функція – удосконалення наявних і розробка нових методів дослідження соціальної реальності.

- Світоглядна функція виявляється в тому, що озброюючи людей соціологічним знанням, соціологія формує їх погляди на соціальні процеси, дає їм теоретичну основу для практичних дій оцінки явищ соціальної реальності.

- Ідеологічна функція– полягає у використанні соціологічних досліджень для пропаганди своїх ідей і критики інших.

Знання, які вишукує соціологія орієнтовані на розв’язання практичних проблем, що постають перед суспільством у цілому і перед різними соціальними групами. Ці знання використовуються для перетворення соціальних інститутів, управління соціальними процесами. В цьому знаходять реалізацію практична, регулятивна, організаційно – технологічна, управлінська функції соціології.

Місце соціології в системі суспільних наук визначається тим, що соціологія є наука про суспільство, а, отже, включає загальну соціологічну теорію, що може служити теорією та методологією інших суспільних наук. Соціологія вивчає суспільство як цілісний організм , використовуючи системний підхід. А більшість наук вивчають окремі підструктури суспільства, окремі види відносин.

Так , соціологія і психологія ставлять спільну загальну мету – розуміння і пояснення людської поведінки. Але психологія прагне пояснити , як і чому діють індивіди або як індивіди впливають на поведінку інших . Соціологія ж прагне виявити , як і чому діють групи або як групи впливають на поведінку індивідів.

Зв'язок соціології та політології визначається, по – перше, тим, що виявити закономірності політичного життя можна лише враховуючи особливості суспільства в цілому як соціальної системи, по – друге, суспільство не можна зрозуміти і змінити без впливу на суспільство політичних структур та різноманітних режимів.

Соціологія тісно зв'язана з філософією. В основі зв'язку – початкова цілісність соціальної думки людства. Закони, категорії, принципи філософії лежать в основі понять соціології суспільства, суспільних відносин, соціальних зв'язків, соціальних дій. Філософія вивчає такі поняття, як матерія та свідомість, соціологія ж – соціальну структуру, соціальні інститути, культуру, соціальну організацію суспільства. Якщо філософія вивчає суть людини, особи, то соціологія – особу як соціальний тип. Якщо філософія вивчає соціальні відносини в їх суті, то соціологія – соціальну взаємодію і соціальні взаємозв'язки. Звичайно ж соціологія вирішує завдання непосильні загальній філософії – безпосередньо перероблює конкретні дані суспільного життя.

Найтісніше соціологія взаємодіє з історією. Об'єктом і предметом досліджень історії і соціології є суспільство, закономірності його розвитку та функціонування у конкретних часових вимірах. Обидві науки відтворюють соціальну дійсність в єдності необхідного і випадкового. Однак історія вивчає минуле суспільства, його розвиток у хронологічній послідовності, причому часто іншими засобами, ніж соціологія. Соціологія більш переймається актуальними сучасними проблемами.

Економічні, юридичні, політичні науки вивчають внутрішні закономірності розвитку певних сторін, сфер, підструктур, видів суспільних відносин. Соціологія ж дозволяє розкрити особливості суспільства як цілісності. Якщо філософія вивчає цілісність світу, історія – цілісність історичного процесу, то соціологія досліджує систему соціальних механізмів, які служать причиною розвитку суспільства. Соціологія відрізняється від інших наук і тим, що вивчає , як вона це здійснює. Розглядаючи суспільство як систему соціальної взаємодії, соціологи концентрують увагу на потребах, інтересах, ціннісних орієнтаціях, діяльності людей.

Висновки

- Соціологія вивчає суспільство, як цілісний соціальний організм, що функціонує та розвивається.

- Об’єктом соціології є суспільство як цілісна система, вся сукупність соціальних зв’язків і соціальних відносин. Предметом соціології є соціальне життя суспільства, закони і закономірності функціонування і розвитку суспільства, соціальних об’єктів.

- Як і всі інші науки соціологія має свою систему законів і категорій.

- Виділяють три рівні соціологічного знання: загальносоціологічні теорії, спеціальні і галузеві соціологічні теорії, знання представлені конкретними соціологічними дослідженнями;

- Функції соціології визначаються її завданнями перед суспільством.

Питання для самоперевірки

1. Дайте визначення об’єкта і предмета соціології? В чому полягає їх відмінність?

2. Поясніть, що Ви розумієте під терміном «соціальне»?

3. Якою є структура соціологічного знання? Визначте відмінності теоретичної соціології від емпіричної соціології.

4. Розкрийте зміст основних функцій соціології.

 

До змісту

До змісту

Тема 2 Історія розвитку соціології

Основні питання теми

Протосоціологія

Класичний період в розвитку соціології

Основні школи сучасної західної соціології

Соціологічна думка і соціологія в Україні

Розвиток соціологічних знань має тривалу історію, в якій чітко простежується кілька етапів з яскраво вираженими особливостями, обумовленими зримістю суспільних наук, соціальними потребами тощо.

Протосоціологія

Процес осмислення суспільного життя починається з виникненням самого суспільства. З розвитком суспільства, самопізнання, осмислення людиною соціальних явищ і процесів зростає потреба у соціологічних знаннях.

В цей час уявлення про суспільство мали форму окремих поглядів, ідей тощо. Цю частину знань називають протосоціологією.

У межах протосоціологічного етапу (тривав від давнини до початку

ХІХ ст.) виокремлюють кілька періодів формування поглядів на суспільство, закони його розвитку: античний, середньовічний, епохи Відродження і Просвітництва.

В первісному суспільстві пояснення суспільних явищ мало переважно міфологічний характер. Міф і епос були основними формами відображення соціальної дійсності.

Перші спроби теоретичного аналізу соціальних відносин мають місце в Стародавньому Єгипті, Китаї, Індії, в античній Греції та в інших давніх державах.

Платон(427 – 347 рр. до н.е.) – запропонував свою модель ідеальної держави, яка здатна дотримуючись справедливості, позбавити суспільство суперечностей між індивідом і державою.

Ідеальна держава повинна мати структуру, яка складалася б з трьох основних станів: 1)філософів; 2)воїнів; 3)селян і ремісників. Він один із перших спробував пояснити причину соціальної нерівності, тобто створив власну теорію соціальної стратифікації. В державі всі громадяни мають займатися тільки своєю справою і не втручатися в чужі. В цьому полягає і соціальна справедливість: кожен має своє і виконує також своє. Задля соціальної справедливості Платон пропонував скасувати сім’ю як соціальний інститут і підпорядкувати сімейні стосунки людей державі.

Аристотель (384 – 322 рр. до н.е.) – спробував здійснити аналіз реального суспільства, описати його соціальну структуру, а при дослідженні політичних процесів він спирався на соціальні теорії. Він також ділив суспільство на три верстви: вище, середнє і нижче. Значним соціологічним відкриттям Аристотеля є «теорія середнього елемента». Він був упевнений, що бідність породжує бунт і злочин, а там, де відсутній середній клас і чисельно переважають бідні верстви населення, неминучі соціальні ускладнення, які можуть призвести до загибелі держави.

Філософ, релігійний діяч Аврелій Августин (Блаженний) (430 - 354 рр.) – вивчав людство як Боже створіння. Розглядав історію людства як єдиний, закономірний та об’єктивний процес, вважав мир вищим ідеалом будь – якого суспільства, який на землі триває недовго, тому що людське суспільство роздирають егоїзм і ворожнеча.

В середні віки суспільна думка розвивалася у тісній взаємодії з релігією, тому пояснення соціальної реальності обґрунтовувалося релігійними догмами. Проте, деяким мислителям вдалося вийти за рамки традиційного релігійного вчення і описати реальні соціальні процеси.

Італійський монах Фома Аквінський (1225 – 1274 рр.) пояснював зростання соціальної нерівності і ускладнення структури суспільства розвитком ремісництва та зростанням торгових та лихварських операцій. При цьому торгівлю і лихварство він не вважав гріховними, на відміну від позиції офіційної церкви.

В античний і середньовічний період були ще відсутніми уявлення про соціологію як науку, проте вже досить детально були розроблені концептуальні основи політичної і правової теорії, економіки, етики та інших дисциплін, в центрі уваги яких – проблема законів і норм суспільного життя.

З епохи Ренесансу, знання про суспільство виходять за релігійно – теологічні норми.

В епоху Відродження у центрі світоглядних конструкцій постала людина, а гуманізм витіснив догматизм церкви, схоластику.

Повага до гідності людини, визнання пріоритету її прав, необхідності гармонійного їх розвитку і соціального буття були на той час провідними.

Соціалісти – утопісти Томас Мор (1478 – 1535 рр.) та Томазо Кампанелла (1568 – 1639 рр.) – проповідували ідеї соціальної рівності, братерства, взаємодопомоги, які можливі лише за умов суспільної власності.

Розвиток капіталістичних відносин вивів на суспільну арену нові класи, нові відносини. Тогочасна суспільна думка опинилась перед завданням осмислити існуючі соціальні реалії.

Найпомітнішим виразником ідей буржуазії справедливо вважають Нікколо Макіавеллі (1469 – 1527 рр.) – першим розглянув проблему технології ефективного лідерства, обґрунтував теорію організаційної поведінки. Його ідеї дали життя сучасній соціологічній теорії еліт.

Одними з найважливіших досягнень соціальної думки Нового часу є розробка раціонально обґрунтованої теорії громадянського суспільства, категорій «суспільство» і «держава», осмислення значення групових інтересів у суспільному житті.

Томас Гоббс (1588 – 1679 рр.) – виклав концепцію «суспільного договору», згідно якої держава є не «божим промислом», а «творенням людей, що на певному етапі розвитку суспільства домовились, як забезпечити мир та порядок в суспільстві».

Джон Локк (1632 – 1704 рр.) – вперше розділив такі поняття, як особистість, суспільство і держава та проголосив пріоритет особистості над суспільством і державою. Він розглядав політичний процес як розвиток людського суспільства від природного стану до громадянського суспільства, де роль держави зводиться до захисту природних прав громадян на життя, свободу і власність.

Завдяки працям Т. Гоббса і Д. Локка, громадське суспільство та особистість виділяються в самостійні об’єкти соціологічного дослідження.

Значний внесок в підготовку появи соціології як науки зробили французькі просвітники XVII ст.

Ш.Л. Монтеск’є (1689 – 1775 рр.) – застосував історичний підхід до соціальних проблем, обґрунтував соціально – психологічну детермінацію історичного процесу, обґрунтував вплив географічного середовища на характер суспільства, поведінку, діяльність його елементів.

Ж.Ж. Руссо (1712 – 1787 рр.) – є автором теорії відчуження, теорії соціальної нерівності. Соціальна нерівність, на його думку, зумовлена нерівним поділом майна і знарядь праці.

Соціологічні знання цього періоду заклало основи для якісно нових умов свого подальшого розвитку.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти