ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціологічне дослідження – система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно – технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Основне завдання конкретно – соціологічних досліджень (КСД) – це здобуття соціальних фактів.

Основними функціями соціологічного дослідження є:

- пізнавальна;

- методологічна;

- практична;

- інформаційна;

- управлінська.

КСД має ряд етапів свого здійснення, які різняться один від одного характером і змістом, формами і процедурами дослідницької діяльності.

Етапи конкретно – соціологічного дослідження

1. Розробка програми і робочого плану

2. Підготовка до збору інформації

3. Збір інформації

4. Обробка інформації

5. Оцінка результатів

6. Реалізація результатів дослідження

Специфіка кожного етапу обумовлена конкретним видом соціологічного дослідження.

Вид КСД визначається характером поставлених завдань й мети, глибиною аналізу соціального процесу.

Розрізняють такі види КСД:

- за метою проведення – теоретичні і емпіричні. Для теоретичного соціологічного дослідження вирішальне значення має глибоке узагальнення нагромадженого матеріалу в галузі соціального життя, а в центрі емпіричних досліджень знаходиться само нагромадження, збір фактичного матеріалу і його первинна обробка, включаючи і початковий рівень узагальнення;

- за частотою проведення:

а) разове;

б) повторне.

Дослідження бувають:

- за глибиною вивчення проблеми:

а) розвідувальні;

б) описові;

в) аналітичні.

Розвідувальні застосовують тоді, коли проблема, об’єкт або предмет дослідження є маловивченими або не вивченими взагалі.

Описові дослідження покликані створити відносно цілісну уяву про досліджувальні явища, процеси.

Аналітичні дослідження полягають не тільки в описуванні соціальних явищ, процесів, а й у встановленні причин їх виникнення, механізмів функціонування, виокремленні факторів, що зумовлюють їх.

- за масштабом проведення:

а) міжнародне;

б) загальнонаціональне;

в) регіональне;

г) галузеве.

- за затратами часу:

а) довгострокові (3 роки і більше);

б) середньострокові (від 6 міс. до 3 років);

в) короткострокові (від 2 до 6 міс.);

г) експрес – дослідження.

Зважаючи на тип відносин між замовником і виконавцем виділяють держбюджетні і госпрозрахункові. Держбюджетні дослідження виконуються на замовлення державних установ і оплачуються ними госпрозрахункові – на замовлення окремих підприємств, організацій, фірм, які й оплачують їх виконання.

Пілотажні (пробні) соціологічні дослідження, - дають змогу оцінити якість інструментарію (анкет, опитувальних документів), а також внести необхідні корективи до нього.

 

Програма конкретно – соціологічного дослідження

Підготовка соціологічного дослідження починається із складання програми дослідження.

Програма конкретно – соціологічного дослідження (КСД) – документ, що вміщує методологічні та процедурні передумови наукового пошуку. В ній закладаються основні завдання дослідження, методика та техніка збору та обробки соціологічної інформації.

Програма КСД складається з двох частин: методологічної та процедурної.

Теоретико – методологічний розділ

Обґрунтування проблеми, визначення об’єкта та предмету дослідження; визначення мети дослідження; формування робочих гіпотез та постановка завдань дослідження, логічний аналіз основних понять дослідження.

Процедурний розділ

Обґрунтування системи одиниць обстеження, побудова вибірки; обґрунтування методів збору первинної соціологічної інформації; розробка логічної структури інструментарію, розробка логічних схем обробки та аналізу інформації.

Теоретико – методологічний розділ

- Обґрунтування програми. Програма – це реальна життєва ситуація, що містить соціальне протиріччя, яке вимагає розв’язання.

- Визначення об’єкта та предмета дослідження. Об’єкт – те, на що спрямоване дослідження (соціальні групи, інститути). Предмет дослідження – ідеї, властивості, характеристики, притаманні об’єкту (об’єкт – колектив, предмет – соціально – психологічний клімат колективу).

- Визначення мети дослідження. Мета – це загальний напрям, те, чого треба досягти.

- Формування робочих гіпотез та постановка завдань дослідження.

Складання програм – це складний процес, який потребує високої професійної кваліфікації, творчого ставлення і чималих витрат часу. Ретельно підготовлена програма – гарантія успіху соціологічного дослідження.

Окремі програми, складають ще й робочий план дослідження. В робочому плані визначаються основні етапи і підетапи всієї роботи, характеризується розстановка виконавців, узгоджуються в часі дії, які виконують члени дослідницької групи і визначається сітковий графік роботи.

 

Методи збору соціологічної інформації

Соціологічна практика виробила цілий комплекс методів збору соціологічної інформації. Використання того або іншого методу, їх сукупності, залежить від умов, місця і часу, мети і завдань, виду дослідження.

Серед методів збору первинної соціологічної інформації найпоширенішим є метод опитування. Одним з найпоширеніших видів опитування є анкетування, яке передбачає самостійне заповнення анкети респондентом. Використовують кілька видів анкетування: роздаткове, поштове, друковане у пресі.

Сьогодні все частіше використовують метод інтерв’ю. Головна особливість цього методу полягає у безпосередньому контакті дослідника та опитуваного. Характер спілкування, ступінь контакту, взаєморозуміння визначають якість одержуваної інформації.

Найдавнішим і найпоширенішим способом одержання соціологічної інформації є метод вивчення документів.

Під документом в соціології розуміють ті або інші джерела, які містять інформацію про соціальні факти і явища суспільного життя, а також соціальні суб’єкти, що функціонують в суспільстві.

Форма, в якій зафіксована інформація обумовлює цілі його використання і методи аналізу.

За формою фіксації інформації розрізняють:

- письмові документи (відомості подаються у формі тексту);

- статистичні дані (цифрова форма викладу);

- іконографічна інформація (кіно -, відео -, фото документація);

- фонетичні документи (аудіо записи).

При дослідженні соціальних процесів використовують і метод спостереження.

Соціологічне спостереження – метод, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.

Метод спостереження застосовують у дослідженнях поведінки індивідів, соціальних груп, спільнот і різноманітних сферах – на виробництві, у навчанні, у громадському житті, у дозвіллі.

Метод експерименту соціологія запозичила із сфери природничих наук.

Соціологічний експеримент – метод одержання інформації щодо кількісних і якісних змін показників діяльності та поведінки соціального об’єкта внаслідок впливу на нього керованих і контрольованих чинників.

Застосування експерименту в соціологічному дослідженні є жорстко обмеженим. На соціальному рівні вступає в дію суб’єктивний фактор – свідомість, воля, інтереси, цінності людей, що приймають участь у експерименті. Крім того, проведення експерименту з людьми і суспільством обмежено існуючими в цьому суспільстві моральними і правовими нормами.

Одержану первинну соціологічну інформацію необхідно узагальнити, проаналізувати, науково пояснити, згрупувати отримані дані, скласти таблиці, графіки, діаграми. Тобто скласти підсумковий документ соціологічної інформації. Таким документом є звіт про науково – дослідну роботу, в якому викладено результати роботи, а також надано обґрунтовані рекомендації і пропозиції.

Висновки

- Соціологічне дослідження – це система методичних, організаційно – технічних процедур, пов’язаних єдиною метою: отримати дані про явище, що досліджується для подальшого використання їх в практиці.

- Підготовка до проведення соціологічного дослідження починається з розробки його програми і робочого плану.

- Залежно від умов, місця і часу, мети і завдання дослідження використовують такі методи збору інформації, як опитування, інтерв’ю, спостереження, аналіз документів.

- Отримана інформація є дуже важливою для наукового розуміння і вирішення соціальних проблем, регулювання соціальних процесів.

Питання для самоперевірки

1. Що таке соціологічне дослідження?

2. Поясніть, яке значення мають соціологічні дослідження у житті сучасного суспільства.

3. У чому полягає специфіка опитування як методу збору первинної соціологічної інформації.

4. Які на Вашу думку питання можна вирішити за допомогою аналізу документа?

 

До змісту

 

До змісту

Термінологічний словник

Анкета– тиражований документ, який містить певну сукупність запитань, сформульованих і пов’язаних між собою за встановленими правилами.

Аномія – стан соціальної системи, за якого значна кількість громадян, знаючи про існування обов’язкових норм, ставиться до них негативно або байдуже.

Велика соціальна група –чисельна стала спільнота об’єднаних для спільноти діяльності людей, яка функціонує в масштабах усього суспільства на основі достатньо формалізованих відносин.

Вибіркова сукупність –певна кількість відібраних за суворими правилами елементів генеральної сукупності.

Вибірковий метод –науково обґрунтований підхід, за результатами якого роблять висновки про об’єкт дослідження як ціле, спираючись на дані аналізу його певної частини.

Відхилення (негативний вибір) –небажання індивіда до співробітництва з іншим індивідом.

Включене спостереження –вид спостереження, за якого дослідник безпосередньо включений у досліджувальний процес.

Гендерна соціологія– галузь соціології, що вивчає закономірності диференціації чоловічих і жіночих ролей, статеві відмінності на всіх рівнях та їх вплив на людське існування, співіснування, на особливості соціальної організації.

Генеральна сукупність– обмежений територіально і в часі об’єкт дослідження.

Географічна школа в соціології –натуралістичні вчення, які визнають головним у розвитку суспільства і народів їх географічне положення і природні умови.

Гіпотеза в соціологічному дослідженні – обґрунтоване припущення про структуру, механізми функціонування і розвитку досліджуваного об’єкта.

Глобалізація– подолання кордонів держав і вільне просування у світі капіталу й інформації.

Громадська думка –специфічний вияв масової свідомості, що виражається в оцінках (вербальних і невербальних) і характеризує ставлення людей до суспільно значущих подій і фактів, актуальних проблем суспільного життя.

Громадянське суспільство –сукупність неполітичних відносин, сфера спонтанного вияву інтересів і волі вільних індивідів та їхніх асоціацій, захищена законами від регламентації їх діяльності з боку державної влади.

Девіантна поведінка– вчинок, дія людини, групи людей, які не відповідають офіційно встановленим у даному суспільстві нормам (стандартам, шаблонам).

Десоціалізація– часткова або цілковита втрата особистістю засвоєних норм і цінностей.

Ділова гра –метод пошуку управлінських рішень шляхом імітації прийняття їх в умовах гри за певними правилами.

Екзитпол– опитування тих, хто проголосував на виході з виборчих дільниць у день виборів.

Економічна соціологія – галузь соціологічного знання, яка, інтегруючи соціологію та економічну науку, вивчає дії економічних законів, закономірності розвитку економічних і соціальних відносин, життєдіяльність людей через призму соціальних категорій.

Експертне опитування –різновид опитування, у процесі якого респондентами є експерти – спеціалісти у певній галузі діяльності.

Електоральна соціологія– галузь соціологічної науки, яка займається вивченням політичної взаємодії суб’єктів суспільства шляхом аналізу механізмів їх політичної участі в житті соціуму, умов та особливостей об’єднання в політичні групи, політичної презентації інтересів у владній боротьбі тощо.

Емпіричні соціологічні дослідження – одна з форм вивчення дійсності, предметом аналізу якої є різноманітні дії, характеристики поведінки, погляди, настрої, потреби, інтереси, мотиви людей, соціальних груп і спільнот, відображення соціальної реальності у фактах людської свідомості.

Ескалація– поступове розширення, посилення, збільшення, загострення, наприклад: ескалація кризи, ескалація конфлікту.

Етнічна ідентичність – відчуття взаємної тотожності, історичної, соціальної та культурної спільності у представників однієї етнічної групи.

Етнос – усталена сукупність людей, яка історично склалася на певній території і має спільні, відносно стабільні особливості мови, культури й психіки, а також усвідомлення своєї єдності та відмінності від інших подібних утворень (самосвідомість), зафіксоване у самоназві (етнонімі).

Етносоціологія – галузь соціології, що досліджує соціальні процеси у різних етнічних середовищах, етнічні процеси у соціальних групах.

Завдання соціологічного дослідження –логічно сформульовані настанови, вказівки, послідовне вирішення яких конкретизує поставлену мету дослідження і забезпечує її реалізацію.

Загальнотеоретична соціологія –вищий рівень достовірного, узагальнюючого знання про соціальні процеси, формування та розвиток соціальних відносин, закономірності соціального життя.

Засоби масової інформації –соціальні інститути (преса, радіо, телебачення, Інтернет, видавництва тощо), що забезпечують збирання, оброблення та масове поширення інформації.

Зміст праці –узагальнена характеристика процесу праці, яка враховує різноманітні функції праці, види трудових операцій, поділ виробничої діяльності за галузями, фізичне та інтелектуальне навантаження учасників процесу праці, ступінь самостійності працівника у регулюванні послідовності трудових операцій, наявність або відсутність новизни, творчості, складність, технічну оснащеність праці тощо.

Інновація –комплексний процес створення, поширення та використання нового практичного засобу (нововведення) для задоволення людських потреб, а також пов’язані з цим нововведенням зміни в соціальному середовищі.

Інституціалізація –процес виникнення і становлення соціальних інститутів як ключових структурних елементів суспільства.

Інтрев’ю –цілеспрямована бесіда, мета якої – одержати відповіді на запитання, передбачені програмою дослідження.

Інтерналізація (інтеріоризація) –засвоєння індивідом вироблених суспільством і різними групами норм, цінностей, установок, стереотипів, уявлень тощо.

Клас –угрупування людей на основі нерівного становища щодо основних соціальних ресурсів, які визначають їхні життєві шанси, соціальні претензії та соціальні можливості спільно діяти.

Комунікативна особистість –вияв особистості, який залежить від сукупності її індивідуальних можливостей і характеристик, що обумовлюють ступінь її комунікативних потреб, когнітивний діапазон, комунікативну компетенцію.

Комунікація –передавання інформації від однієї системи до іншої за допомогою сигналів чи спеціальних матеріальних носіїв.

Конфлікт –соціальний процес, у якому індивід чи група прагнуть досягнення власних цілей (задоволення потреб, реалізації інтересів) шляхом усунення, знищення чи підпорядкування собі іншого індивіда або групи з близькими чи ідентичними цілями.

Концепція сталого розвитку –розвиток світової цивілізації, який самопідтримується без завдання шкоди природі, забезпечує рівний доступ і справедливий розподіл матеріальних і духовних благ. Соціальна сутність КСР полягає в тому, що подолання нерівності у глобальному масштабі є необхідною передумовою для зміни характеру взаємовідносин між суспільством і природою.

Макросоціологія –наука про основні структури суспільства, суспільство загалом.

Мала соціальна група –нечисленна за складом соціальна група, учасники якої об’єднані спільною діяльністю і перебувають у безпосередньому стійкому особистому спілкуванні, що є основою для виникнення як емоційних стосунків, так і особливих групових цінностей і норм поведінки.

Маргіналізація –втрата особистістю належності до певної соціальної групи, норм і цінностей відповідної субкультури без входження до іншої.

Масова інформація –стереотипізована інформація, яка оперативно та регулярно поширюється на велику, географічно розпорошену аудиторію.

Масова комунікація –систематичне та одночасне поширення однотипних повідомлень у великих аудиторіях з метою інформування та здійснення ідеологічного, політичного, економічного, психологічного, організаційного впливу на думки, оцінки і поведінки людей.

Метод –головний спосіб, який дослідник застосовує для збирання, оброблення та аналізу даних.

Методика –послідовна і взаємозалежна сукупність технічних прийомів, операцій, пов’язаних із конкретним методом.

Міграція – процес зміни постійного місця проживання індивідів чи соціальних груп, їх переміщення в інший район чи країну, а також переселення з села в місто або навпаки.

Мікросоціологія –наука, яка вивчає повсякденну поведінку людей.

Мотивація трудової діяльності –внутрішня спонука до трудової діяльності з метою досягнення певних цілей, зацікавленість у такій діяльності.

Народність –мовна, територіальна та культурна сукупність людей, яка склалася історично і передує нації.

Натуралізм у соціології –напрям соціології, представники якого прагнуть зрозуміти соціальне через біологічне, природне. Пояснює розвиток суспільства різними природними чинниками – кліматичними умовами, географічним середовищем, біологічними і расовими особливостями людей тощо.

Націоналізм –теорія і практика етнічних відносин, які ґрунтуються на самоідентифікації нації у вирішенні своїх проблем, реалізуються у різноманітних формах діяльності, зумовлених специфікою економічного, політичного, духовного розвитку країни, традиціями, суспільною психологією тощо.

Національне питання –форма відкритої постановки у суспільстві проблеми розвитку націй, національних відносин (територіальних, екологічних, економічних, політичних, правових, мовних тощо).

Нація –особлива історична сукупність людей, що характеризується спільністю походження, мови, території, економічного становища, психічного стану та культури, які виявляються в єдиній етнічній свідомості та самосвідомості.

Норма соціальна –визнане правило, зразок поведінки чи дій індивідів, соціальних груп.

Нуклеарна сім’я –проста сім’я, що складається з подружньої пари з дітьми чи без дітей або одного з батьків зі своїми дітьми, які не перебувають у шлюбі.

Об’єкт соціологічного дослідження –певна соціальна реальність, яка потребує цілеспрямованого вивчення (соціальні спільноти, суб’єкти, процеси у їх конкретних, відносно завершених станах та взаємодії).

Одиниці відбору –елементи вибіркової сукупності, які згідно з планом вибирає дослідник на кожному етапі побудови вибірки.

Опитування –метод збору соціальної інформації про досліджувальний об’єкт під час безпосереднього (інтерв’ю) чи опосередкованого (анкетування) соціально – психологічного спілкування соціолога і респондента (опитуваного) шляхом реєстрації відповідей респондентів на сформульовані запитання.

Органічна школа в соціології –натуралістичні вчення, які розглядають суспільство уподібненим живому організму, а соціальну диференціацію суспільства – як аналогічний розподіл функцій між різними органами живого організму.

Особистість –усталений комплекс якостей людини, набутих під впливом відповідної культури суспільства, конкретних соціальних груп і спільнот, до яких вона належить і до життєдіяльності яких залучена.

Парадигма –теоретичні схеми, моделі, диспозиції, інші пізнавальні регулятиви, які служать еталоном, взірцем або напрямом при вирішенні проблем.

Первинна соціологічна інформація –дані, отримані під час соціологічного дослідження, які підлягають подальшому обробленню й узагальненню.

Передбачення –обґрунтоване припущення про майбутній стан явищ природи і суспільства або про явища, які невідомі в даний час, але піддаються виявленню.

Переконання –стандарт, за допомогою якого людина виявляє свої соціальні якості.

Питальник –документ, у якому сформульовані й тематично згруповані питання, передбачено місце для записів відповідей на них.

Плюралізм –множинність думок, поглядів, напрямів, партій тощо як фундаментальний принцип будови правового суспільства.

Позитивізм –філософська течія, представники якої єдиним джерелом знання вважали емпіричні (засновані на чуттєвому досвіді) дані, заперечували пізнавальну цінність теоретичного мислення, філософських знань.

Покоління – певна вікова когорта, що має окреслені межі (когорта однолітків), яку характеризують спільність умов формування і життєвого досвіду, однакові соціально – психологічні ознаки, соціальні ролі і функції.

Попередження конфліктів –організація життєдіяльності суспільства, соціальної спільноти, яка мінімізує вірогідність протиріч між його суб’єктами.

Постіндустріальне суспільство –суспільство, якому притаманні максимальний розвиток послуг і маркетингу, спрямованість у майбутнє, міжособистісна комунікація, значна роль наукових досліджень, інформації, престиж освіченості.

Пошуковий прогноз –передбачення розвитку явищ шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій, що переважали у минулому і домінують нині, абстрагуючись від планів, проектів, програм, управлінських рішень, які можуть змінити існуючі тенденції, спричинити самоздійснення чи самозруйнування прогнозу.

Праця –діяльність людини, спрямована на розвиток і перетворення ресурсів природи на матеріальні, інтелектуальні й духовні блага, необхідні для задоволення її потреб. Ця діяльність може бути добровільною і примусовою (адміністративний, економічний примус) або в єднанні добровільності і примусу.

Предмет соціологічного дослідження –найбільш значущі з теоретичної або практичної точки зору особливості, сторони об’єкта, які необхідно дослідити.

Пристосування –прийняття індивідом чи групою культурних норм, цінностей та еталонів нового середовища, якщо норми й цінності, засвоєні у попередньому середовищі, не задовольняють потреби, не створюють прийнятної поведінки.

Прогноз –ймовірне судження про стан певного явища в майбутньому.

Прогнозування конфліктів –доказове припущення можливості їх виникнення та розвитку.

Професійна адаптація –пристосування, звикання людини до умов професійної діяльності, засвоєння нею виробничо – технічних та соціальних норм поведінки, необхідних для виконання відповідних трудових функцій.

Расово – антропологічна школа в соціології –натуралістичні вчення, що інтерпретують суспільний розвиток у поняттях «спадковість», «расовий відбір», «боротьба «вищих» і «нижчих» рас».

Регрес – тип розвитку, для якого характерним є перехід від вищого до нижчого.

Ресоціалізація –докорінна змінасоціального середовища, що зумовлює необхідність особистості пристосуватися до нових соціальних обставин, норм і цінностей.

Респондент –особа, яка є комунікатором, джерелом соціальної інформації під час опитування.

Реструктуризація робочої сили –переміщення працівників з виробничих галузей до сфери послуг; непрозорість умов найму та використання робочої сили у певних сегментах економіки тощо.

Римський клуб –міжнародна неурядова організація, заснована в 1968р. у Римі групою вчених – економістів, громадських діячів, представників ділових кіл, службовців національних та міжнародних організацій з метою глибокого пізнання глобальних проблем людської життєдіяльності у масштабах всієї планети.

Рольові очікування –соціальні норми, орієнтовані на особистість як представника певної ролі.

Рольові партнери –агенти рольових очікувань

Рольові приписи –внутрішній контроль над рольовою діяльністю.

Санкція –стимулювання бажаної поведінки і припинення небажаної для забезпечення внутрішньої згуртованості й безперервності суспільного життя.

Середні верстви –сукупність суспільних груп, які займають проміжне становище щодо основних класів суспільства.

Середовище соціальне –сукупність економічних, політичних, соціальних, культурних, духовних, територіальних умов життєдіяльності людини, що впливають на його свідомість та поведінку.

Система соціологічного знання –сукупність взаємопов’язаних, функціонально визначених структурних елементів соціологічної науки (історія соціології, загальні соціологічні теорії, галузева соціологія).

Сім’я –мала соціальна група людей, що складається з чоловіка і жінки, дітей та інших родичів, які живуть разом.

Складна сім’я –сім’я, що складається з кількох об’єднаних родинними взаєминами нуклеарних сімей, кожна з яких може бути повною або неповною і включаючи також родичів подружжя по прямій чи побічній лінії.

Соціалізація –процес інтеграції індивіда в суспільство, у різноманітні типи соціальних спільнот (група, соціальний інститут, соціальна організація) шляхом засвоєння ним елементів культури, соціальних норм і цінностей, на основі яких формуються соціально значущі риси особистості.

Соціальна адаптація –вид взаємодії людини, соціальної групи із соціальним середовищем, під час якої узгоджуються вимоги і очікування його учасників.

Соціальна активність особистості –системна соціальна якість, у якій виражається та реалізується глибина і повнота зв’язків особистості із соціумом, рівень перетворення її на суб’єкт суспільних відносин.

Соціальна атомізація –процес відособлення людей одне від одного, що виникає з розірванням безпосередньо особистісних зв’язків між ними і є виявом зв’язків опосередкованих, безособових, які набувають форми речей (грошей, товару).

Соціальна верства –сукупність індивідів, які зайняті економічно і соціально рівноцінними видами праці і мають приблизно однакову матеріальну й моральну винагороду.

Соціальна взаємодія –система взаємозумовлених соціальних дій, за яких дії одного суб’єкта (індивіда, групи, спільноти) одночасно є причиною і наслідком відповідних дій інших.

Соціальна група (спільнота) –відносно стійка, історично сформована сукупність людей, об’єднаних на основі загальних соціально значущих ознак.

Соціальна дезорганізація – сукупність соціальних процесів, які спричиняють у межах певної спільноти дії, що не відповідають нормам, оцінюються негативно і перевищують допустимі межі, загрожуючи нормальному розвитку процесів колективного життя.

Соціальна диференціація – відмінності між макро- і мікрогрупами, а також індивідами, які можуть належати як до об’єктивних ознак (економічних, професійних, освітніх, демографічних), так і до ознак масової та індивідуальної свідомості.

Соціальна ідентифікація – процес і результат емоційного та іншого самоототожнювання індивіда з іншою особою, групою, взірцем чи ідеалом.

Соціальна інтеріоризація – переведення елементів зовнішнього світу у внутрішнє «Я» особистості.

Соціальна легітимність – соціальний порядок, який має високий рівень визнання та престижу, завдяки чому диктує індивідам обов’язкові вимоги та надає приклади поведінки.

Соціальна мобільність – міжгрупова або просторова рухливість населення, його здатність (готовність) до соціальних переміщень.

Соціальна норма – загальновизнане правило, зразок поведінки, дій індивідів, соціальних груп.

Соціальна організація – соціальна група, орієнтована на досягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Соціальна роль – типова поведінка людини, пов’язана з її соціальним статусом, яка не викликає негативної реакції соціального середовища.

Соціальна система – цілісне утворення, основним елементом якого є люди, їх зв’язки, взаємодії та взаємовідносини, соціальні інститути та організації, соціальні групи та спільноти, норми і цінності.

Соціальна спільнота – сукупність людей (сім’я, плем’я, етнос тощо), об’єднана відносно стійкими соціальними зв’язками, відносинами, яка має загальні ознаки, що надають їй неповторної своєрідності.

Соціальна стратифікація – поділ суспільства на вертикально розташовані соціальні групи і верстви (страти), які мають різний престиж, власність, владу, освіту тощо.

Соціальна структура суспільства – ієрархічно упорядкована сукупність індивідів, соціальних груп, спільнот, організацій, інститутів, об’єднаних стійкими зв’язками і відносинами.

Соціальна функція освіти – роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер.

Соціальна цінність – значущість явищ і предметів з точки зору їх відповідності (невідповідності) потребам суспільствами, соціальних груп і особистості. Існує як у вигляді колективних уявлень, так і суб’єктивних уподобань, переваг, є орієнтирами діяльності людини.

Соціальне – сукупність певних ознак та особливостей суспільних відносин, інтегрована індивідами чи спільнотами у процесі спільності діяльності в конкретних умовах, яка виявляється в їх стосунках, ставленні до свого місця в суспільстві, явищ і процесів суспільного життя.

Соціальне відчуження – відносини між соціальним суб’єктом і будь – якою його соціальною функцією, що виникають внаслідок розриву з попередньою єдністю.

Соціальне явище – розмаїття форм дійсності, в яких всесвіт і буття постають перед суб’єктом.

Соціальний експеримент– спосіб одержання інформації про наявність причинно – наслідкових зв’язків між показниками функціонування, діяльності, поведінки соціального об’єкта і деякими керованими та контрольованими чинниками, що впливають на нього.

Соціальний закон – об’єктивний і повторюваний причинний зв’язок між соціальними явищами та процесами, які виникають внаслідок масової діяльності людей або їх дій.

Соціальний інститут – відносно стійка модель поведінки людей і організацій, що історично склалася у певній сфері життєдіяльності суспільства.

Соціальний контроль – засіб саморегуляції соціальної системи, що забезпечує упорядковану взаємодію її елементів шляхом нормативного (у т.ч. й правового) регулювання.

Соціальний конфлікт – зіткнення інтересів двох або більше сил, спрямованих на забезпечення своїх інтересів в умовах протидії.

Соціальний процес – послідовна зміна станів у соціальних системах і підсистемах, соціальних інститутах та організаціях, соціальні зміни в динаміці.

Соціальний статус особистості – це її позиція в соціальній системі, пов’язана з належністю до певної соціальної групи чи спільноти, сукупність її соціальність ролей та якість і ступінь їх виконання.

Соціальний тип особистості – результат взаємодії історико – культурних і соціально – економічних умов життєдіяльності людини, сукупність повторюваних якостей людини як істоти соціальної.

Соціальні відносини – самостійний, специфічний вид суспільних відносин, які виражають діяльність соціальних суб’єктів, зумовлену їх неоднаковим становищем у суспільстві та роллю в суспільному житті.

Соціальні зміни – перетворення, що відбуваються протягом певного часу в організації, структурі суспільства, мисленні, культурі, соціальній поведінці.

Соціальні настанови – соціально визначені загальні орієнтації особистості, які відображають її можливості діяти відповідно до об’єкта дії.

Соціальні приписи – норми, що визначають соціальне становище індивіда.

Соціальні рухи – сукупність колективних дій великої кількості людей, спрямованих на підтримку певних соціальних процесів і змін або на протидію їм.

Соціальна позиція особистості – місце особистості у системі соціальних відносин.

Соціологічне дослідження– система логічно послідовних методологічних, методичних і організаційно – технічних процедур для отримання наукових знань про соціальне явище, процес.

Соціологічне інтерв’ю – метод збору соціальної інформації, що ґрунтується на вербальній соціально – психологічній взаємодії між інтерв’юєром і респондентом з метою одержання даних, які цікавлять дослідників.

Соціологічне спостереження – метод збору наукової інформації, сутність якого полягає в безпосередній реєстрації фактів, явищ, процесів, що відбуваються у соціальній реальності.

Соціологічний експеримент – метод дослідження, під час якого здійснюється отримання інформації про кількісні та якісні зміни характеристик, діяльності та поведінки соціального об’єкта (індивіда, групи, спільноти) під дією певних факторів, у спеціально створених умовах, підконтрольних експериментаторові.

Соціологія– наука про становлення, розвиток і функціонування суспільства, його елементів, соціальних відносин і соціальних процесів, про механізми і принципи їх взаємодії.

Соціологія громадської думки – спеціальна соціологічна теорія, яка вивчає сутність громадської думки, її структуру, функції, канали висловлювання, закономірності її функціонування в різноманітних сферах суспільного життя, політичній, економічній діяльності, соціальному управлінні.

Соціологія дитинства – спеціальна галузь соціології, яка вивчає дитинство як соціальне утворення, його функції у суспільстві, взаємодію суспільства та дітей, державну політику в інтересах дітей.

Соціологія екології – галузь соціології, яка досліджує специфічні зв’язки між людьми та навколишнім середовищем, особливості розвитку і функціонування соціальних спільнот, соціальних структур та інститутів в умовах впливу на їх життєдіяльність антропогенних екологічних чинників.

Соціологія комунікацій – галузь соціології, предметом якої є закономірності інформаційних явищ у суспільстві, процесів комунікації, діяльність соціальних груп та інститутів, що виробляють і поширюють інформацію (в т.ч. і масову).

Соціологія конфлікту – галузь соціології, яка вивчає сутність, зумовленість, наслідки та управління конфліктом як соціальним явищем.

Соціологія міста – галузь соціології, яка вивчає конкретні особливості розвитку і функціонування міста як елемента соціально – просторової організації суспільства, соціальні процеси, що відбуваються в ньому, його форми та інститути.

Соціологія молоді – галузь соціології, яка досліджує молодь як соціально – демографічну спільність суспільства, що перебуває у процесі переходу від дитинства до дорослого життя і переживає стан сімейної та позасімейної соціалізації, інтерналізації норм і цінностей, творення соціальних і професійних очікувань, ролей, статусу.

Соціологія освіти – галузева соціологічна дисципліна, предметом якої є освіта як соціокультурний інститут, її взаємодія з іншими інститутами і суспільством загалом, а також соціокультурні процеси у сфері освіти.

Соціологія політики – галузь

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти