ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Соціолінгвістичні і психолінгвістичні методи

Методи соціолінгвістики — синтез лінгвістичних і соціологічних процедур.

Серед них виділяють методи польового досліджен­ня (методика збирання матеріалу) і методи соціолінг­вістичного аналізу зібраного матеріалу (обробка інфор­мації). До перших належать різні форми опитування (анкетування, інтерв'ювання), а також безпосереднє спостереження, експериментування, вивчення докумен­тальних джерел (матеріалів перепису населення, ста­тистичних та інших довідників). Дослідник повинен прагнути отримати якомога повнішу інформацію про об'єкт дослідження.

Найпоширенішим прийомом збору матеріалу є анке­тування. Анкета повинна мати три частини — вступ­ну, соціологічну і власне лінгвістичну. У вступній час­тині викладають суть і мету опитування. Соціологічна частина анкети містить запитання соціодемографічного і біографічного характеру про інформанта (стать, вік, на­ціонально-мовна належність, професійний статус, куль­турно-освітній рівень тощо). Власне лінгвістична части­на охоплює запитання, на основі яких проводять дослід­ження і роблять узагальнення.

Анкетування необхідно поєднувати зі спостережен­нями. Спостереження допомагають зіставити інформа­цію, яку дає респондент, з об'єктивними фактами. В анкеті, скажімо, дають правильні відповіді про наголо­шування слів, їх граматичні форми, сферу застосування лексичних одиниць тощо, а в мовленні в цих самих ви­падках припускаються помилок. Дослідники давно вже помітили, що в анкетах інформанти намагаються завжди навести нормативні форми, тоді як у спонтанному мов­ленні не так пильно стежать за культурою мовлення і припускаються значно більше помилок, ніж в анкетах.

Однією з форм спостереження є інтерв'ю. Тут поєд­нується опитування і спостереження: слухаючи від­повіді інформанта, інтерв'юер може одночасно спосте­рігати за особливостями його мовлення. Інтерв'ю мо­же бути індивідуальним і груповим, одноразовим і багаторазовим. Особливо цінним інтерв'ю є тоді, коли йдеться про ставлення опитуваного до предмета дослі­дження, оскільки з інтерв'ю можна отримати значно повнішу інформацію, ніж на основі анкет. Тут, у разі необхідності, можна уточнити відповідь і навіть почерп-

Методологія мовознавства

нути важливу інформацію із зовнішніх реакцій рес­пондента. Так, скажімо, коли вивчають двомовність якогось індивіда, дослідник може розпитати про чин­ники, які зумовили його білінгвальну поведінку: як він ставиться до кожної з уживаних ним мов, якій мові і саме в якій ситуації надає перевагу і чому; як оцінює естетичний аспект мов, прогнозує подальше фун­кціонування цих мов у певному соціумі в недалекому майбутньому тощо. Усе це дає змогу встановити сту­пінь відвертості, а отже — й об'єктивності відповідей.

Що стосується спостереження у то воно не є однорід­ним. Розрізняють два різновиди спостереження: включе­не і невключене. При включеному спостереженні, яке, по суті, перехрещується з інтерв'ю, дослідник висту­пає як один із безпосередніх учасників бесіди, але й водночас непомітно для всіх контролює хід бесіди. Мовлення учасників комунікативного акту записують на магнітофонну стрічку. Найефективнішим і найре­зультативнішим включене спостереження є у випад­ках, коли інформацію збирають у малих групах лю­дей — у сім'ї, серед друзів, у гуртках за інтересами тощо. У таких невеликих колективах, члени яких об'єднані спільними інтересами, а не формальними зв'язками, можна створити атмосферу невимушеності, що наближує до умов спілкування, характерних для природного мовлення.

При невключеному спостереженні дослідник сте­жить за мовним актом, але сам не бере в ньому участі.

Спостереження над мовленням інформантів треба проводити так, щоб усунути будь-який вплив експери­ментатора на їхню мовленнєву поведінку (для цього в окремих випадках навіть запис на магнітофонну стріч­ку доцільно робити приховано).

Зібраний матеріал опрацьовують і класифікують за наперед продуманою програмою. Великі масиви даних обробляють на комп'ютерах.

Найчастіше в соціолінгвістичних дослідженнях ви­користовують корелятивний аналіз, який допомагає встановити такі взаємозв'язки досліджуваних ознак, де при зміні однієї ознаки змінюється середня величи­на іншої. Як вихідні беруть соціальні явища, а як залежні — мовні. Між ними може бути повна чи не­повна функціональна залежність. Залежності визна­чають для кожної соціальної групи і коментують із соціолінгвістичного погляду. Скажімо, старше поколін-

Методи дослідження мови

ня вживає діалектизми більшою мірою, ніж молодше. Звідси констатують такий корелятивний зв'язок: зі зміною віку змінюється чисельність тих, хто користу­ється в мовленні діалектом.

Для об'єктивності спостережень і узагальнень ви­користовують статистичні методи. Оброблені дані представляють у вигляді таблиць і графіків взаємоза-лежностей, що робить результати дослідження конк­ретно наочними. Ступінь зв'язку між показниками таблиць і графіків вимірюється за допомогою різних коефіцієнтів кореляції, які можна відшукати в будь-якому статистичному довіднику [Шумарова 1992].

Суть психолінгвістичного методу полягає в тому, що з його допомогою передбачається обробка й аналіз тих мовних фактів, які можна одержати від інформан­тів у результаті спеціально організованих експеримен­тів. В основі використання психолінгвістичної мето­дики в дослідженні мовних явищ лежить розуміння мови як системи, наявної в свідомості людини, що уможливлює звернення до мовця як експерта, здатного оцінювати мовні факти. У сучасному мовознавстві практикують два різновиди психолінгвістичних дослід­жень: а) дослідження фізіологічних реакцій організму людини у процесі и мовленнєвої діяльності (породжен­ня і сприймання мовлення); б) аналіз мовленнєвих ре­акцій та оцінок мовних явищ інформантами в умовах впливу на них мимовільних або цілеспрямованих мов­леннєвих стимулів.

Суть першої методики полягає в реєстрації фізіо­логічних реакцій людського організму на певні мов­леннєві стимули (судинна реакція, розширення зіниць ока, зміна частоти пульсу тощо). Зокрема, за такою методикою О. Р. Лурія дослідив системну організацію музичної термінології. Декількаразове вимовляння експериментатором одного зі слів цієї тематичної гру­пи (наприклад, скрипка) супроводжувалося подразнен­ням шкіри реципієнта слабким електричним стру­мом. Прилади реєстрували розширення судин. Відтак називались інші слова, семантично пов'язані з лек­семою скрипка (мандоліна, гітара, смичок, струна то­що) і семантично з нею не пов'язані (стіл, книжка та ін.) без їх супроводу електричним струмом. Семан­тично пов'язані зі скрипкою слова також викликали судинну реакцію, тоді як слова з інших тематичних

Методологія мовознавства

груп її не викликали. При цьому було відзначено, що чим сильніший семантичний зв'язок між словами, тим сильнішою (чіткішою) була реакція. Це уможли­вило встановлення лексичного обсягу досліджуваної групи слів і визначення ступеня семантичного зв'язку між ними.

Суть другої методики полягає ваналізі асоціацій, які викликають у реципієнта слова-стимули. Це так зва­ні асоціативні експерименти. При вільному асоціатив­ному експерименті реципієнти відповідають на слово-стимул одним словом, яке першим спало на думку, або кількома словами, що виникли в свідомості за певний час (наприклад, за одну хвилину). Слова-реакції підра­ховують, розміщують за спадом частот і таким чином установлюється асоціативне поле слова. За цією мето­дикою укладають словники асоціативних норм певної мови (див.: Бутенко Н. П. Словник асоціативних норм української мови. — Львів, 1979; її ж Словник асоціа­тивних означень іменників в українській мові. — Львів, 1989). Ось який вигляд має стаття літо в«Слов­нику асоціативних норм української мови» Н. П. Бу­тенко:

Літо (967) — тепле 286, жарке 110,тепло 99, сон­це, сухе 47, зима ЗО, гаряче 27, сонячне 26, дощове 19, довге 18, коротке 16, відпочинок, холодне 13, осінь 11, канікули 10, веселе, море, чудове 9, гарне, жара 8, спека 7, жарко 6, добре, квіти, прекрасне, річка, хоро­ше 4, весна, дощ, зелень, красне, пора року 3, бабине, відпустка, довгождане, загоряти, зелене, квітуче, кра­са, купатися, ласкаве, минуле, озеро, палюче, погане, радість, робота, світле, червоне, щасливе, щастя, щед­ре 2, без дощу, біля моря, болото, величне, вирішальне, в Криму, вода, вологе, в розпалі, вудка, город, гриби, день, дружба, запахи, засушливе, зрілість, кінчатися, ко­рабель, красиве, купання, лагідне, лиман, літепло, літ­ній, любов, люди, львівське, минуло, мокре, м'яке, ніж­не, останнє, парасолька, південь, пісня, пляж, повітря, погода, поле, пора, похмуре, праця, приємне, пройдене, радісне, раннє, сад, свіжість, світ, світло, село, сесія, смі­ятися, спрага, спрагле, Сургут, табір, 1974 року, холод, червневе, шкільна бригада, яблука 1.

Вільний асоціативний експеримент із соматичною лексикою засвідчив такі різновиди асоціацій: 1) синтаг­матичні (волосся довге, борода сива, брови гус­ті, вуса козацькі, стирчать, руки робочі); 2) па-

Методи дослідження мови

радигматичні (голова шия, груди плечі; 3) тема­тичні (зуби стоматолог); 4) фонетичні (губи тру­би, коса оса); 5) словотвірні (шия нашийник, ру­ки наручники, голова головоломка); 6) граматич­ні (кисті кисть); 7) ремінісцентні (ніс Буратіно, п'яти Ахіллес, вуса Дон-Жуан); 8) фразеологічні (лікоть кусати, вуха лапша, шкіра та кістки); 9) асоціації-персоналії (вуса Шевчеко, ніс Гоголь, брови Брежнєв).

Як бачимо, слова можуть асоціюватися і за змістом, і за формою. Французький мовознавець Ш. Бал лі вста­новив таку закономірність: чим краще відомий реци­пієнтові зміст слова, тим інтенсивніше семантичні (змістові) асоціації відтісняють асоціації, що ґрунту­ються на його звуковій формі [Балли 1955: 52—53].

Цілеспрямований експеримент полягає втому, що перед реципієнтом ставиться конкретне завдання, наприклад, підібрати означення до слів-стимулів, на­вести синоніми чи антоніми, утворити зі словами-ан-тонімами словосполучення, оцінити в певних балах се­мантичну близькість між словами, вставити пропущені слова, замінити в реченні слово, визначити за контекс­том значення слова, дати малюнкові назву, продовжи­ти (закінчити) речення тощо. Цілеспрямований асоці­ативний експеримент ефективно використовують у дослідженні семантичних зв'язків між словами (сино­німічних, антонімічних, фразеологічних тощо). Сила семантичних зв'язків визначається частотою слів-ре-акцій зі словами-стимулами: чим частіше разом трап­ляються слова, тим сильніший семантичний зв'язок між ними. Так, зокрема, за допомогою цілеспрямова­них психолінгвістичних експериментів М. П. Мура-вицька дослідила семантичні категорії в українській мові. Нею опрацьовано методику розмежування значень полісемічних слів, розмежування полісемії й омонімії, системного опису синонімії й антонімії [Муравицкая 1989]. За допомогою асоціацій можна також визначити семантичний обсяг слова. Чим більше асоціацій має сло­во, тим багатше його змістове наповнення.

Широке застосування в мовознавстві має опрацьо­вана Ч.Осгудом психолінгвістична методика вимі­рювання значень за допомогою семантичного дифе­ренціала. Реципієнти оцінюють значення слів за спеці­ально шкалованими антонімічними осями «гарний — поганий», «сильний — слабкий», «великий — малень-

Методологія мовознавства

кий» та ін. Після статистичної обробки оцінок реципі­єнтів виводять середні показники, які й характеризу­ють значення досліджуваного слова. Ці показники дають змогу знайти відстань між значеннями слів і визначити місце кожного значення в лексико-семан-тичному просторі мови.

Подібну методику застосував В. В. Левицький в дос­лідженні звукосимволізму. Звуки багатьох мов (укра­їнської, російської, румунської, німецької, англійсь­кої та ін.) оцінювали за такими ознаками: розмір, сила, тепло, світло, активність, твердість тощо. З'ясувалося, що характеристики звуків у різних реципієнтів пев­ною мірою збігалися. Так, зокрема, серед голосних найбільшим виявився звук [а], найбільш неприємним [у], найшвидшим [и], найхолоднішим [о], найсильні-шим [у], найтемнішим і найтвердішим [а], а наймен­шим, найприємнішим, найповільнішим, найтеплі-шим, найслабкішим, найсвітлішим і найм'якшим звук [і] [Левицкий 1973: 42].

Позитивним у застосуванні психолінгвістичних ме­тодів є те, що за їх допомогою мову вивчають у дії, в динаміці, у зв'язку з мисленням та іншими психічни­ми процесами, з урахуванням імовірнісних відношень та зв'язків мовних фактів.

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти