ВІКІСТОРІНКА
Навигация:
Інформатика
Історія
Автоматизація
Адміністрування
Антропологія
Архітектура
Біологія
Будівництво
Бухгалтерія
Військова наука
Виробництво
Географія
Геологія
Господарство
Демографія
Екологія
Економіка
Електроніка
Енергетика
Журналістика
Кінематографія
Комп'ютеризація
Креслення
Кулінарія
Культура
Культура
Лінгвістика
Література
Лексикологія
Логіка
Маркетинг
Математика
Медицина
Менеджмент
Металургія
Метрологія
Мистецтво
Музика
Наукознавство
Освіта
Охорона Праці
Підприємництво
Педагогіка
Поліграфія
Право
Приладобудування
Програмування
Психологія
Радіозв'язок
Релігія
Риторика
Соціологія
Спорт
Стандартизація
Статистика
Технології
Торгівля
Транспорт
Фізіологія
Фізика
Філософія
Фінанси
Фармакологія


Застосування математичних методів у мовознавстві

Застосування математичного (точніше, кількісного) критерію в мовознавчих дослідженнях відоме з давніх часів. Такі лінгвістичні поняття, як фонетичний закон, продуктивність морфем, критерій спорідненості мов то­що ґрунтувалися певною мірою на кількісних харак­теристиках. Звукові відповідники, що часто фіксу­ються в мові чи декількох споріднених мовах, є законо­мірними на відміну від аномалій, котрі є рідкісними. Ті морфеми, що часто використовуються для творення нових слів, є продуктивними. Спорідненими мовами є такі, які мають більше спільних рис, ніж неспоріднені. Однак раніше математичний критерій використову­вали стихійно і спорадично. Зараз його застосовують свідомо і цілеспрямовано.

Активне використання математичних методів у ви­вченні мови почалося в середині XX ст. Стимулом для цього послужили перспективи машинного перекладу. У

Методи дослідження мови

процесі обробки текстів для їх уведення в машину бу­ло одержано різноманітні кількісні оцінки окремих фактів мови, які згодом виявилися корисними не тіль­ки для створення математичних моделей мови, а й для лінгвістичної теорії. Оскільки мова — це ймовірнісна, а не жорстко детермінована система, то для її пізнання квантитативні методи, пов'язані з дослідженням час­тотних, ймовірнісних, градуальних та інших нелогіч­них характеристик, не тільки бажані, але й необхідні.

Розрізняють кількісні й статистичні методи. Кіль­кісні методи зводяться до простого підрахунку час­тоти вживання мовних одиниць. Статистичні ме­тоди передбачають використання різних формул для виявлення правил розподілу мовних одиниць у мов­ленні, для виміру зв'язків між мовними елементами, для встановлення тенденцій у розвитку та функціону­ванні мови та для встановлення залежності між якіс­ними й кількісними характеристиками мови.

Математичні методи мають самостійну цінність у дослідженні мови і, крім того, можуть входити як складова частина в інші методи. Останнім часом вико­ристання цих методів до вивчення мовного матеріалу значно зросло, і можна говорити, що в математичній лінгвістиці виокремилися два розділи, або напря­ми, — лінгвостатистика і стилостатистика.

Основна увага лінгвостатистики звернена на дос­лідження того, що в мові визначається правом вибору мовця, а що зумовлено її іманентною структурою і як ці два параметри кількісно співвідносяться між собою. Виявляється, що одиниці будь-якого мовного рівня ма­ють сталі для певного періоду кількісні показники їх використання. Подібність між членами одного мовно­го колективу полягає не тільки в тому, які мовні оди­ниці (фонеми, лексеми, граматичні форми і синтаксич­ні конструкції) вони використовують, а й у тому, як часто вони їх уживають. Отже, стає зрозуміло, чому нині такого великого поширення набули так звані частотні словники, у яких слова розташовані не за алфавітом, а за спадом частот, тобто першим іде найбільш частотне слово, за ним слово нижче рангом за частотою від пер­шого і т.д. Відомі такі частотні словники: Уоззеїзоп Н. ТЬе Киззіап \¥оіч1 Соипі апй Ггедиепсу Апаїузіз о£ Огаттаїїсаі СаІе£огіез ої Зіашіагсі Ьііегагу Киззіап. — Беїгоіі, 1953; Штейнфельдт 3. А. Частотньїй словарь современного русского литературного язьїка. — Тал-

Методологія мовознавства

линн, 1963 (перевидавався в Москві в 1969 і 1973 рр.); Частотньїй словарь русского язьїка / Под ред. Л. Н. За-сориной. — М., 1977. В Україні в 1981 р. вийшов дво­томний «Частотний словник сучасної української ху­дожньої прози». Частотні словники мають велике практичне значення. На їх основі створюють підруч­ники іноземних мов, тексти яких будуються на най­більш уживаній лексиці, і словники-мінімуми. Якщо зважити на те, що 1100 (за іншими даними — 1000) найбільш частотних слів покриває 80% тексту, то зна­чення частотних словників для лінгводидактики не­оціненне: варто знати 1100 слів і можна розмовляти іноземною мовою, читати й розуміти тексти (значення 20% невідомих слів можна якоюсь мірою визначити за контекстом).

Статистичні закономірності лежать в основі органі­зації словника і тексту будь-якої мови. Американсь­кий дослідник Дж. Ципф дійшов висновку, що існує залежність між числом різних значень одного слова і його відносною частотою вживання. Кількість значен­ня наближається до квадратного кореня від частоти слова: т = V/ » де /п — число значень, а / — відносна частота. Інша закономірність, встановлена Ципфом (у науці вона відома як закон Ципф а), має таке форму­лювання: відношення рангу слова в частотному слов­нику до частотності слова в мові становить постійну величину (константу) г/ = с, де г — ранг слова в час­тотному словнику, / — частота слова, с — постійна ве­личина. Слід зазначити, що тісний зв'язок існує також між частотними характеристиками слова в пам'яті та в словнику [Фрумкина 1971: 14 і наст.].

Статистична організація тексту полягає в тому, що покриття тексту різними словами відповідає такій за­кономірності: на початку тексту різних слів більше, а далі їх менше [Пап 1961: 96—100].

Найширше застосовують статистичні методи для визначення семантичної відстані між словами. Най­частіше з цією метою статистичній обробці піддають слова, які сполучаються з аналізованим словом. Для цього використовують статистичну формулу

р(а.Ь) = 2<л=1М(а)-й(а)]і

де а, & — задані слова, р — відстань, £ — сума чисел, /і — числові значення (див. детальніше: [Плотников 1984: 189]).

Методи дослідження мови

Семантичну відстань між словами можна виявити й іншим шляхом. Порівнюючи і зіставляючи сполучу­ваність слів (синонімів чи всієї лексико-семантичної групи або поля), у таблиці ставлять +, якщо слово має таку сполучуваність, і -, якщо не має. Відтак за мето­дикою альтернативних ознак семантичні зв'язки між кожною парою слів установлюють за формулою

_ ай-Ьс

Г~ (а + Ь)(с + Л)(а + с)(Ь + д) '

де а — 4-4-, Ь — Н—, с — —Ь, (і — —. Так, наприклад, було встановлено семантичну відстань між словами на означення неточних (нефіксованих) часових відрізків. Найвищий цифровий показник, а відповідно найтісні­ший семантичний зв'язок виявили слова пора доба, далі в порядку зниження ступеня семантичного зв'язку йдуть час дні, пора година, час пора, пора період, епоха доба «епоха», епоха період, час доба «час», час година «час», пора дні. Найслаб-кіший семантичний зв'язок зафіксовано між словами час мить, час ера, час епоха, дні ера [Ко-черган 1980: 106—108].

На основі статистичних формул, які враховують ви­падки зникнення в мовах слів основного фонду, можна встановити абсолютну хронологію диференціації мов­них сімей (метод глотохронології М. Сводеша, про який уже йшлося).

Стилостатистика — це визначення і характерис­тика стилістичних особливостей окремих творів або авто­рів через кількісні відношення використаних мовних елементів. В основі статистичного підходу до досліджен­ня стилістичних явищ лежить розуміння літературного стилю як індивідуального способу володіння засобами мо­ви. При цьому дослідник абстрагується від питання про якісну значеннєвість обчислюваних мовних елементів, зосереджуючи свою увагу тільки на кількісному аспекті.

Найпростішим різновидом статистичного підходу до вивчення мови письменників або окремих творів є під­рахунок уживаності слів, оскільки багатство словника певним чином характеризує їхню мову. Досить порів­няти такі факти: словниковий запас пересічної людини становить 7—10 тисяч слів, у творах О. Пушкіна вжито 21280 слів, а в російськомовних творах Т. Шевченка — 21548 слів.

Методологія мовознавства

Значно більшу вагу для характеристики авторсько­го стилю має встановлення середньої частоти вживан­ня слів, яку вираховують за формулою

- £ґ*1+*2-*/ь> х =<=■---------------------------- ,

Щ

де — середня частота, х\9 х2 — вибіркова частота, щ — число вибірок. Так, наприклад, якщо досліджу­вана одиниця в десяти вибірках траплялася відповід­но 12, 14, 10, 8, 16, 18, 12, 17, 13, 20 разів, то

_ 12 + 14 + 10 + 8 + 16 + 18 + 12 + 17 + 13 + 20 лл

Для кожного письменника, як і будь-якого мовця, характерна своя специфічна частотність мовних елемен­тів, іншими словами, кожному авторові притаманні свої улюблені, а тому й частотні слова, словосполучення, фрази, синтаксичні конструкції тощо. Так, скажімо, 56 найчастотніших слів у творах О. Пушкіна покривають 40 відсотків тексту, 1000 слів — 70 відсотків, 8000 — 95 відсотків, інші 13280 слів — усього лише 5 відсот­ків тексту. Саме тому середня частотність використо­вується також для встановлення справжнього авторст­ва виявлених без зазначення автора творів, а також для датування окремих творів того самого автора на основі попередньо проведеного підрахунку середньої частоти вживання ним слів у різні періоди його твор­чості. Специфічними для кожного автора є й рідко­вживані слова.

Як засіб стильової характеристики використовують критерій стабільності середньої частоти найуживані­ших слів. Доведено, що, незважаючи на різні перипетії сюжету в усіх частинах твору, середня частота вжи­вання слів є стабільною. Звідси випливає такий висно­вок: стиль автора можна охарактеризувати певним співвідношенням змінності середньої частоти вживан­ня слова до загальної для певної мови частоти його вживання.

Якщо ж у творі письменника чи його якійсь части­ні є суттєві відхилення вибіркових частот від харак­терної для нього середньої частоти, то це свідчить про зумисне, цілеспрямоване, зумовлене фабулою викорис­тання чи невикористання певних мовних засобів. Як інструмент для визначення випадковості чи суттєвості

Методи дослідження мови

відхилення вибіркової частоти від середньої викорис­товують так званий «хі-квадрат критерій» (%2).

ха. £(*«_-*)2

X

«Хі-квадрат» дорівнює сумі квадратів відхилень від середньої частоти, поділеної на середню частоту. Отрима­ний результат зіставляють з даними таблиці числових значень «хі-квадрата» і таким чином встановлюють, ви­падковим чи суттєвим є відхилення вибіркових частот від середньої. Наприклад, у творі зроблено дві вибірки, які відповідно становлять 270 і 220. їх середнє дорівнює 245. Підставляємо ці цифри у формулу і обчислюємо:

9_ (270-245)2 [ (220-245)2 245 245

У таблиці числових значень «хі-квадрата» вказано, що ступінь свободи 1 при 5% дорівнює 3,84. Результат у цьому разі значно перевищує цю цифру, звідки випливає висновок, що відхилення від середньої часто­ти є суттєвими.

У вивченні мовних функціональних стилів засто­совують два різновиди статистики: ймовірнісний і сим­птоматичний. Ймовірнісна статистика допомагає встановити ступінь достовірності одержаних результа­тів, величину й кількість вибірок для аналізу із зада­ною точністю, вибрати об'єктивні критерії для дифе­ренціації різних стилів, визначити відстань між стиля­ми. Симптоматичну статистику застосовують у статистичному описі функціональних стилів, оскільки за її допомогою можна виявити процентне співвідно­шення між різними типами мовних явищ.

Статистичну методику використали вчені відділу структурно-математичної лінгвістики Інституту мово­знавства ім. О. О. Потебні НАН України під керівниц­твом В. С. Перебийніс (див.: Статистичні параметри стилів. — К., 1967, де різні функціональні стилі оха­рактеризовані за частотними параметрами фонем, ти­пів складів, кінцевих афіксів, дієслівних форм, дієслів­ного оточення, сполучників, префіксів і префіксальних словоформ, розділових знаків, а також за розподілом довжини речення).

Крім статистичних методів, у мовознавстві застосо­вують методи теорії інформації, математичної логіки, теорії ймовірностей і теорії множин.

Методологія мовознавства

Дані теорії інформації використовуються для най-економнішої передачі інформації засобами мови. Кож­на мова має значну кількість надлишкової інформації. Щоб переконатися в цьому, варто звернутися до фено­мену телеграми: незважаючи на скорочення слів і усу­нення деяких службових слів, її зміст залишається зрозумілим. У мовленні, зокрема, в одній фразі повто­рюється (інколи по п'ять і більше разів) вказівка на рід, число, відмінок, вживаються підряд синоніми, та сама думка часто дублюється (уточнення, що почина­ються словами тобто, інакше, іншими словами тощо) та ін. Встановлено, що, наприклад, російська мова має 39,8 % надлишкової інформації, англійська — 30,7 %. Різним ступенем надлишковості характеризуються сти­лі тієї самої мови. Найбільша надлишковість притаман­на діловому стилю, менша — публіцистичному і худож­ньо-белетристичному і найменша — непідготовленому усному мовленню. Надлишковість інформації в мові не можна розцінювати як недолік. Часто надлишковість при перешкодах на каналі зв'язку є допоміжним засо­бом сприйняття повної інформації.

З математичної логіки мовознавство запозичило символічну мову. Так, зокрема, знак с означає вхо­дження, п — перетин, и — поєднання, л — і, V — або, + — функцію, а, в, с — змінні, > — більше, < — мен­ше, ~ — подібно. Використання елементів математич­ної логіки вплинуло на збагачення прийомів дослі­дження мови — алгоритмізацію, графічні обчислення, матричне визначення істинності функцій складних висловлень тощо. Застосування логіко-математичних методик і прийомів моделювання зумовило появу різ­них видів логіко-математичного моделювання мови, мисленого експерименту і гіпотетико-дедуктивного способу дослідження.

Усе в мові підпорядковується не жорстким, а ймо­вірнісним закономірностям. Тому цілком природно, що в дослідженні мовних одиниць використовують тео­рію ймовірностей1. Під ймовірністю розуміють відно­шення в середньому спостережуваного числа вдалих результатів до загального числа експериментів (подій).

Найпростіше питання, яке допомагає з'ясувати тео­рія ймовірностей, — частотність звуків у мовленні.

1 Застосування теорії ймовірностей і теорії множин у мовознавстві викладаємо за Ю. С. Степановим [Степанов 1966: 75—91].

Методи дослідження мови

Якщо огрублено ототожнити звук з буквою, то в будь-якому російському тексті на 1000букв і пробілів буде 175 пробілів, 90 — о, 62 — а, 53 — т, 45 — с, 40 — р, 38 — в ... і тільки 2 — ф. Цей тип ймовірності назива­ється середньою ймовірністю. Подібні дослідження використовують для складання друкарських кас, для опису особливостей окремих мов, різних стилів однієї мови або індивідуального авторського стилю.

Однак звуки в мовленні розташовуються не як-не­будь, а більш-менш визначеними для кожної мови способами (приголосний + голосний + голосний чи приголосний + голосний 4- приголосний тощо). У біль­шості мов світу переважає проміжний тип — приго­лосний + голосний. Знання таких закономірностей дає змогу визначити ймовірність появи в мовленнєвому лан­цюжку голосного чи приголосного. Так, якщо взяти перший тип мов, до яких належать полінезійські, де після приголосного, як правило, йдуть два голосних, то після першого навгад вибраного приголосного ймовір­ність, що наступним звуком буде голосний, практично дорівнює 1. Знання цих обмежень важливе для дешиф­рування тексту. Цей тип ймовірності, де у кожному но­вому експерименті враховується результат попередньо­го експерименту, називають умовною ймовірністю.

Другий тип, як і перший, не відображає суті мов­них явищ. При такій інтерпретації виходить, ніби всі приголосні в середньому однаково часто поєднуються з голосними. У мовленні на суто фонетичну сполучу­ваність накладаються ще й інші обмеження, виклика­ні тим, що деякі можливі звукосполучення мають зміст і є морфемами, а інші не мають змісту і не є морфемами (пор.: смола і жмола, хмола, вмола). Ймо­вірність перших різко зростає, а ймовірність других різко знижується, по суті дорівнює нулю. Цей тип ймовірності називається індуктивною ймовірністю. Для функціонування мови саме він має особливе зна­чення, оскільки людина, сприйнявши декілька зву­ків, очікує певне, а не будь-яке продовження. Індук­тивна ймовірність виражає очікування того чи іншого мовного елемента з погляду людини, яка розуміє зміст мовленнєвого ланцюжка.

Аспект мови, до якого застосовують теорію ймовір­ностей, називається теоретико-ймовірнісним.

Теорію множин використовують для дослідження класів мовних елементів, які складають уже не мовлєн-

Методологія мовознавства

нєвий ланцюжок, а парадигматику мови. Множину трактують як сукупність об'єктів, об'єднаних якоюсь спільною ознакою. Ознака, яка об'єднує об'єкти у складі множини, може бути якою завгодно. Так, скажімо, всі фонеми певної мови, усі словоформи певного тексту, всі тексти української мови можна інтерпретувати як окре­мі множини. Об'єкти, що складають певну множину, на­зивають елементами. Позначають множину фігурними дужками. Наприклад, запис А = {х, у,..., г) читається так: існує множина А, яка складається з елементів х, у,..., г.

Множину задають двома способами: простим пере­рахуванням 'її елементів або вказівкою на ознаку цих елементів. Наприклад: А = {ґ, к, х, ґ\ к\ х'} або А є мно­жина задньоязикових приголосних української мови.

Множина може складатися не тільки з багатьох, а й з одного елемента (наприклад, множина середньоязи­кових складається з одного звука [і]), може бути й порожньою (наприклад, множини довгих і коротких голосних в українській мові). Елементом множини мо­же бути інша множина (дзвінкі приголосні — підмно-жина множини приголосних, а приголосні — під мно­жина множини звуків). Належність елемента множині записується так: х є А, що читається: «елемент х нале­жить до множини А», а належність під множини мно­жині записується, як А с М (множина А є підмножи-ною множини М). Дві і більше множин можуть мати спільні елементи. У такому разі говорять, що ці мно­жини перетинаються (наприклад, множини губних приголосних і дзвінких приголосних). Поділ множин на підмножини, які не перетинаються, є класифікаці­єю елементів.

Розглянемо фонеми як множину. В мові кожна фо­нема протиставлена всім іншим. Для опису системи фо­нем будь-якої мови достатньо 12 ознак, причому кож­на з цих ознак може бути наявною або відсутньою. Таким чином, множина буде складатися з 2і5, тобто 4096 елементів. Кожен елемент — це певне поєднання однієї ознаки з декількома іншими з дванадцяти. Отже, 12 членів однієї множини можуть поєднуватися 4096 різними способами і утворювати таку кількість підмножин. Скільки є можливих підмножин, стільки може бути і фонем, оскільки кожна підмножина — це певне поєднання ознак фонем.

Аспект мови, до якого застосовують теорію множин, називають теоретико-множинним.

Методи дослідження мови

Отже, сучасне мовознавство характеризується праг­ненням поєднати і розумно комбінувати різні загаль-нонаукові та спеціальні лінгвістичні методи. Це пози­тивно впливає на розвиток лінгвістики, оскільки різні методи доповнюють один одного і разом ефективніше допомагають вивчити такий складний феномен, як мова.

Запитання. Завдання

1.Що таке метод, методика і прийом у мовознавчих дослідженнях?

2. Які вихідні прийоми застосовують у мовознавчих дослідженнях?

3. Охарактеризуйте описовий метод і його прийоми.

4. У чому суть порівняльно-історичного методу? На чому він ґрунту­ється?

5. Де застосовують метод лінгвістичної географії?

6. У чому полягає специфіка зіставного методу? Що таке мовна типологія і мовні універсалі!?

7. У яких методиках реалізується структурний метод? Розкрийте суть кожної з них.

8. Які методи використовують у соціолінгвістичних іпсихолінг­вістичних дослідженнях?

9. Розкажіть про застосування математичних методів у мовознавстві.

Література

Основна

Кодухов В. И. Общее язьїкознание. — М., 1974. — С. 202—281.

Березин Ф. М., Головин Б. Н.Общее язьїкознание. — М., 1979. — С. 279—292. 296—307, 330—365.

Общееязьїкознание: Методьі лингвистических исследований / Отв. ред. Б. А. Серебренников. — М., 1973. — 318 с.

Засорина Л. Н. Введение в структурную лингвистику. — М., 1974. — С. 157—310.

Додаткова

Білецький А. О.Основні методи дослідження в сучасному мовознав­стві // Методологічні питання мовознавства. — К., 1966.

О принципахи методах лингвистического исследования. — М., 1966.

Степанов Ю. С. Методьі и принципу современной лингвистики. — М., 1975.

Иванова Л. П.Методьі лингвистических исследований. — К., 1995.

Єрмоленко С. Я. Лінгвістичні теорії, конкретні методи дослідження // Мовознавство. — 1981. — № 4.

Широков О. С. Современньїе проблеми сравнительно-исторического язьїковедения. — М., 1961.

Мельничук А. С. О всеобщем родствеязьїков мира // Вопр. язьїкозна-ния. — 1991. — № 2.

Методологія мовознавства

Жирмунский В. М.0 некоторьіх проблемах лингвистической геогра-фии // Вопр. язьїкознания. — 1954. — № 4.

Чагишева В. И.Лингвистическая география как метод исследования язьїка // Вопр. общ. язьїкознания. — Л., 1967.

Методьісопоставительного исследования язьїков. — М., 1988.

Ярцева В.Н.Теория и практика сопоставительного исследования язьї­ков // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — 1986. — Т. 45. — № 6.

Универсалиии типологические исследования. — М., 1974.

Новоев лингвистике. Язьїковьіе универсалии. — М., 1970. — Вьіп. 5.

Методиструктурного дослідження мови. — К., 1968.

Структурно-математичні дослідження української мови. — К., 1964.

АпресянЮ. Д. Идеи и методьі современной структурной лингвисти-ки. — М., 1966.

Проблемита методи структурної лінгвістики. — К., 1965.

Плотников Б. А.Дистрибугивно-статистический анализ лексических значений. — Минск, 1979.

Харрис 3.Совместная встречаемость и трансформация в язьїковой структуре // Новое в лингвистике. — 1962. — Вьіп. 2.

Трансформационньїйметод в структурной лингвистике. — М., 1964.

Гульїга Е. В., Шендельс Е. И. Окомпонентном анализе значимьіх еди-ниц язьїка // Принципьі и методьі семантических исследований. — М., 1976.

КузнецовА. М. От компонентного анализа к компонентному синтезу. — М., 1986.

ПеребийнісВ. С. Статистичні методи для лінгвістів. — К., 2002.

Головин Б. Н.Язьік и статистика. — М., 1970.

Лесохин М. М., Лукьяненков К. Ф., Пиотровский Р. Г.Введение в ма-тематическуюлингвистику. — Минск, 1982.

Носенко И. А.Начала статистики для лингвистов. — М., 1981.

Література

Аветян 3. Г.Природа лингвистического знака. — Ереван, 1968.

Аврорин В. А.Проблему изучения функциональной стороньї язьїка. — Л., 1975.

АдамарЖ.Исследования психологии процесса изобретения в облас-ти математики. — М., 1970.

АдамецП.Квопросуосинтаксическойпарадигматике//Сезко$^еп5-ка шзізііка. — 1966. — XI. — № 2.

АлефіренкоМ. Ф. Теоретичні питання фразеології. — Харків, 1987.

АлпатовВ. М. История лингвистических учений. — М., 1998.

Амирова Т. А., Ольховиков Б. А., Рождественский Ю. В.Очерки по ис-тории лингвистики. —- М., 1975.

Андреев Н. Д., Зиндер Л. Р.О понятиях речевого акта, речи, речевой вероятности и язьїка // Вопр. язьїкознания. — 1963. — № 3.

Античньїетеории язьїка и стиля. — М.—Л., 1936.

Апресян Ю. Д. Идеи и методьі современной структурной лингвистики. — М., 1966.

Апресян Ю. Д.Лексическая семантика: Синонимические средства язьї­ка. — М., 1974.

Ардентов Б. П.Общее язьїкознание. — Кишинев, 1971.

Арутюнов С. А.Зтнические процессьі и язьік // Расьі и народьі. — М., 1985.

Арутюнова Н. Д.Предложение и его смьісл. — М., 1976.

Арутюнян Ю. В.Социально-культурное развитие и национальное са-мосознание // Социс. — 1990. — № 7.

Ахманова О. С.Фонология, морфонология, морфология. — М., 1966.

Ахунзянов 3. М.Общее язьїкознание. — Казань, 1981.

Білецький А. О.Основні методи дослідження в сучасному мовознавстві // Методологічні питання мовознавства. — К., 1966.

Білецький А. О.Про мову і мовознавство. — К., 1996.

Базьілев В. Н.Синергетика язьїка: Овнешнение в гадательньїх практи­ках. — М., 1998.

Балли Ш.Общая лингвистика и вопросьі французского язьїка. — М., 1955.

БаранЯ. А. Фразеологія в системі мови. — Івано-Франківськ, 1997.

Баранов А. Н.Категории искусственного интеллекта в лингвистичес-кой семантике. Фреймьі и сценарии //Актуальньїе проблемьі прикладного язьїкознания. — М., 1987.

Барт Р.Избранньїе работьі: Семиотика. Позтика. — М., 1989.

Басин Е. А., Краснов В. М.Социальньїй символизм // Вопр. филосо-фии. — 1971. — № 10.

Бацевич Ф. С. Нариси з комунікативної лінгвістики. — Львів, 2003.

Бацевич Ф. С.Основи комунікативноїдевіатологіі'. —Львів, 2000.

Бацевич Ф. С, Космеда Т. А.Очерки по функциональной лексиколо-гии. — Львов,1997.

БевзенкоС. П. Історія українського мовознавства. — К., 1991.

Беликов В. И., Крьісин Л. П.Социолингвистика. — М., 2001.

БеллР. Т. Социолингвистика: Цели, методьі и проблемьі. — М., 1980.

Бенвенист 3.Уровни лингвистического анализа // Новое в лингвис-тике. — М., 1965. — Вьіп. IV.

Березин Ф. М. История лингвистических учений. — М., 1984.

Література

Березин Ф. М.0 парадигмах в истории язьїкознания XX в. // Лингвис-тические исследования в конце XX в. — М., 2000.

Березин Ф. М., Головин Б. М.Общее язьїкознание. — М., 1979.

Блакар Р. М.Язьік как инструмент социальной власти // Язьік и моде-лирование социального взаимодействия. — М., 1987.

БлзкМ. Лингвистическая относительность (Теоретические воззрения Беджамена Л. Уорфа) // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вьіп. 1.

Бодузн деКуртенз И. А. Избранньїе трудьі по общему язьїкознанию. — М., 1963а. — Т. 1.

Бодузн де Куртенз И. А.Избранньїе трудьі по общему язьїкознанию. — М., 19636.— Т. 2.

БондалетовВ. Д. Социальная лингвистика. — М., 1987.

Бондарко А. В.Теория морфологических категорий. — Л., 1976.

БондаркоА. В. Функциональная грамматика. — Л., 1984.

БудаговР. А. Проблеми развития язьїка. — М., 1965.

Будагов Р. А.Система и антисистема внауке о язьіке // Вопр. язьїко­знания. — 1978. — № 4.

Будагов Р. А.Человек и его язьїк. — М., 1974.

БудаговР. А. Что такое развитие и совершенствование язьїка? — М., 1977.

БулаховськийЛ. А. Вибрані праці в п'яти томах. — К., 1978. — Т.3.

Бульїгина Т. В.О границах и содержании прагматики // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — 1981. — № 4.

БульїгинаТ. В. Проблему теории и практики морфонологического опи­сання // Изв. АН СССР. Сер. лит. и яз. — 1975. — Т. 34. — Вьіп. 4.

ВайнрайхУ. Одноязьічие и многоязьічие // Новое в лингвистике. Язьі-ковьіе контактьі. — М., 1972. — Вьіп. 6.

ВайнрайхУ. Язьїковьіе контакту. — К., 1979.

Васильєв Л. М.Современная лингвистическая семантика. — М., 1990.

Вежбицкая А.Язьїк. Культура. Познание. — М„ 1996.

Венцкович Р. М., Шайкевич А. Я.История язьїкознания. — М., 1974. — Вьіп. 1— 6.

Ветров А. А.Семиотика и ее основньїе проблеми. — М., 1968.

Виноградов В. А.Всегда ли система системна? // Система и уровни язьїка. — М., 1969.

Виноградов В. В.Избранньїе трудьі. Исследования по русской грам-матике. — М., 1975.

Вихованець І. Р.Нариси з функціонального синтаксису української мо­ви. — К., 1992.

Вихованець І. Р.Частини мови в семантико-граматичному аспекті. — К., 1988.

Волков А. Г.Язьїк как система знаков. — М.г 1966.

Вьіготский Л. С.Мьішление и речь. — М. — Л., 1934.

ГакВ. Г. Сопоставительная лексикология. — М., 1977.

Гардинер А.Различия между речью и язьїком // В. А. Звегинцев. Исто­рия язьїкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч. 2.

Георгиев В.К вопросу о балканском язьїковом союзе // Новое в лин­гвистике. — М., 1972. — Вьіп. 6.

Гируцкий А. А.Общее язьїкознание. — Минск, 2001.

Головин Б. Н.Язьїк и статистика. — М., 1970.

Горелов И. Н.Невербальньїе компонентьі коммуникации. — М.,1980.

Горнунг Б. В.Место лингвистики в системе наук и использование в ней методов других наук // Вопр. язьїкознания. — 1960. — № 4.

Література

ГороденськаК. П, КравченкоМ. В. Словотвірна структура слова. — К., 1981.

Городецкий Б. Ю., Кобозева И. М., Сабурова И. Г.Ктипологии комму-никативньїх неудач // Диалоговое взаимодеиствие и представление зна­ний. — Новосибирск, 1985.

Грамматикасовременного русскоголитературного язьїка. — М., 1970.

Гримм Я.О происхождении язьїка // В. А. Звегинцев. История язьїко-знания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч. 1.

Гульїга Е. В., Шендельс Е. И.О компонентном анализе значимьіх єди­ний язьїка // Принципи и методьі семантических исследований. — М., 1976.

Гумбольдт В. фон.О различии строения человеческих язьїков и его вли-янии на духовное развитие человеческого рода // В. А. Звегинцев. История язьїкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 1960. — Ч.і.

Гухман М. М.Лингвистическая теория Л. Вайсгербера // Вопросьі тео-рии язьїка в современной зарубежной лингвистике. — М., 1961.

Гухман М. М.Понятие системьі язьїка в синхронии и диахронии // Вопр. язьїкознания. — 1962. — № 4.

Демський М. Т.Системні зв'язки в сфері фразеології // Мовознавст­во. — 1991. — № 2.

Демьянков В. 3.Когнитивная лингвистика как разновидность интер-претирующего подхода // Вопр. язьїкознания. — 1994. — № 4.

ДенисоваС. П. Типологія категорій лексичної семантики. — К., 1996.

Докулил М.К вопросу оморфологической категории // Вопр. язьїко­знания. — 1967. — № 6.

Ельмслев Л.Пролегомени ктеории язьїка // Новое влингвистике. — М., 1960а. — Вьіп. 1.

Ельмслев Л.Язьік и речь // Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX и XX веков в очерках и извлечениях. — М., 19606. — Ч. 2.

ЕсперсенО. Философия грамматики. — М., 1958.

Єрмоленко С. Я.Лінгвістичні теорії, конкретні методи дослідження // Мовознавство. —1981. — № 4.

Жинкин Н. И.Механизмьі речи. — М., 1958.

ЖирмунскийВ. М. О некоторьіх проблемах лингвистической геогра-фии // Вопр. язьїкознания. —1954. — № 4.

ЖлуктенкоЮ. О. Мовні контакти. — К., 1966.

Жовтобрюх М. А.Нарис історії українського радянського мовознавст­ва (1918—1941). — К., 1991.

ЖуравлевВ. К. Внешние и внутренние факторьі язьїковой зволюции. — М., 1982.

ЖуравлевВ. К. Диахроническая фонология. — М., 1986.

ЗагніткоА. П. Теоретична граматика української мови. Синтаксис. — Донецьк, 2001.

Засорина Л. Н.Введение в структурную лингвистику. — М., 1974.

Звегинцев В. А. История язьїкознания XIX—XX веков в очерках и из­влечениях. — М., 1964. — Ч. 1.; 1965. — Ч. 2.

Звегинцев В. А. Научно-техническая революция и лингвистика // Вопр. философии. — 1976. — № 10.

Звегинцев В. А. О научном наследии Вильгельма фон Гумбольдта // В. фон Гумбольдт. Избранньїетрудьі по язьїкознанию. — М., 1984.

Звегинцев В. А. Очерки по общему язьїкознанию. — М., 1962.

Звегинцев В. А. Предисловие // Н. Хомский. Аспектьі теории синтак-сиса. — М., 1972.

Звегинцев В. А. Теоретико-лингвистические предпосьілки гипотезьі Се-пира — Уорфа // Новое в лингвистике. — М., 1960. — Вьіп. 1.

Література

Зиндер Л. Р., Маслов Ю. С.Л. В. Щерба — лингвист-теоретик и пе­дагог. — Л., 1982.

Золотова Г. А.Очерк функционального синтаксиса русского язьїка. — М., 1973.

Иванов В. В.Единство предмета науки о язьіке // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — М., 1973. — Т. 32. — Вьіп. 3.

Иванова Л. П.Методьі лингвистических исследований. — К., 1995.

Иллич-Свитьіч В. М.Сравнительная грамматика славянских язьїков // Советское язьїкознание за 50 лет. — М., 1967.

Историялингвистических учений. Древний мир. — Л., 1980.

Историялингвистических учений. Позднеесредневековье.— Л.Д991.

Историялингвистическихучений.СредневековаяЕвропа. —Л.,1986.

Историял ингвистических учений. Средневековьій Восток. —Л.,1981.

Іванишин В., Радевич-Винницький Я.Мова інація. — Дрогобич, 1994.

Караулов Ю. Н.Частотний словарь семантических множителей русс­кого язьїка. — М., 1980.

Касевич В. Б.Морфонология. — Л., 1986.

Касевич В. Б.О когнитивной лингвистике // Общее язьїкознание и теория грамматики. — СПб., 1998.

КасевичВ. Б. Проблема предмета язьїкознания // Вестник Ленин-град. ун-та. — 1974. — № 14. — Вьіп. 3.

Касевич В. Б.Семантика. Синтаксис. Морфология. — М., 1988.

КасевичВ. Б. Фонологические проблеми общего и восточного язьїко­знания. — М., 1983.

Касевич В. Б.Злементьі общей лингвистики. — М., 1977.

Кацнельсон С. Д.Лингвистические концепции Ф. де Соссюра // Вопр. общ. язьїкознания: Материальї респ. семинара преп. общ. язьїкознания. — Л., 1967.

Кибрик А. Е.Сепир и современное язьїкознание // 3. Сепир. Избран-ньіе трудьі по язьїкознанию и культурологии. — М., 1993.

Кибрик А. Е.Современная лингвистка: откуда и куда?//Вестник Моск. ун-та. Серия 9. Филология. — М., 1995. — № 5.

Клименко Н. Ф., Карпіловська Є. А.Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови. — К., 1998.

Климов Г. А.Синхрония — диахрония и статика — динамика // Про­блеми язьїкознания. — М., 1967.

Кобилянський Б. В.Короткий огляд історії мовознавства. — К., 1964.

Ковалик І. І., Самійленко С. П.Загальне мовознавство: Історія лінгвістичної думки. — К., 1985.

Ковалик І. І.Питання іменникового словотвору слов'янських мов. — Львів, 1958.

Кодзасов С. В., Кривнова О. Ф.Современная американская фоноло-гия. — М., 1981.

Кодухов В. И.Общее язьїкознание. — М., 1974.

Колгушкин А. Н.Лингвистика в военном деле. — М., 1970.

Колшанский Г. В.О вербальности мьішления // Изв. АН СССР. Серия лит. и яз. — М., 1977. — Т. 36. — № 1.

Колшанский Г. В.Паралингвистика. — М., 1974.

Кондратов А.Звуки и знаки. — М., 1978.

Кондрашов Н. А.История лингвистических учений. — М., 1979.

Кондрашов Н. А.Общее язьїкознание. — М., 1974.

Копьіленко М. М., Попова 3. Д.Очерки по общей фразеологии. — Во­ронеж, 1978.

Література

Корольова А. В.Типологія наративних кодів інтимізації вхудожньому тексті. — К.г 2002.

Косериу 3.Синхрония, диахрония, история // Новое в лингвистике. — М., 1963. — Вьіп. 3.

Коструба П. П.Основні поняття фонології // Укр. мова і літ. вшколі. — 1965. — № 7.

Коструба П. П.Фонетика, фонологія і морфонологія // Методологічні питання мовознавства. — К., 1966.

Котов Р. Г.Лингвистика и современное состояние машинного перево-да в стране // Вопр. язьїкознания. —1976. — № 5.

Кочерган М. П.Мова як знакова система // Укр. мова і літ. вшколі. — 1973. — № 4.

Кочерган М. П.Слово і контекст. — Львів, 1980.

Кримський А. Ю.— україніст і орієнталіст. — К., 1974.

Крьісин Л. П.Социальная маркированность язьїковьіх единиц // Вопр. язьїкознания. — 2000. — № 4.

Кубрякова Е. С.Актуальньїе проблемьі современной семантики. — М., 1984.

Кубрякова Е. С.Комментарий к книге Л. Блумфилда «Язь

© 2013 wikipage.com.ua - Дякуємо за посилання на wikipage.com.ua | Контакти